Два місяці тому звільнили наших полонених, їх зустрічали з великою помпою.
Але тепер Офіс президента виявляє повну байдужість до долі звільнених людей, з’явилися нові інформприводи, а тим часом ігнорують елементарні проблеми героїв Донбасу, тих самих “представників непідконтрольних територій”, які пожертвували всім, щоб повернути Донбас під контроль України. До частини зі звільнених є серйозні запитання, але щодо багатьох жодних питань немає й у їхньому героїзмі немає сумнівів.
Досі жоден зі звільнених не отримав обіцяної компенсації в розмірі 100 тис. грн. Два місяці люди живуть без грошей! Не вирішено елементарних проблем цілої групи гідних людей, яким держава має виплатити набагато більше ніж 100 тисяч – їхню зарплату за проведені роки в тюрмах і катівнях. Вони захищали Україну і знали, що ризикують усім, заради нас усіх.
А де звільнені житимуть? Квартири багатьох відібрали окупанти. Ніхто не цікавиться, а куди тепер подітися тим, хто заради боротьби за свободу України залишився жебраком?
А здоров’я? У багатьох великі проблеми із зубами, які вибили кати, що з цим робити?
А робота?
Це дуже зворушливо, що президента так жваво хвилює доля українки з Уханя та її собачки – звичайно, їм треба допомогти. Але у вас, Володимире Олександровичу, у країні є проблема, страшніша за коронавірус, – війна! І ваш обов’язок організувати роботу держави так, щоб виконувати зобов’язання перед тими, хто чесно і без дешевих понтів ризикує собою заради Батьківщини і створює тим самим вам саму можливість вести якісь переговори. І ви не маєте права забувати про людські долі, за які взяли на себе відповідальність. Ви не маєте права кидати і забувати своїх громадян.
За словами президента мають бути вчинки. Інакше це не слова, а порожнє базікання.
