Син Василя Стуса дав свою оцінку історїі, пов’язаній з Віктором Медведчуком

Ми з вами можемо як завгодно ставитися до особистості Медведчука, але в публічній площині нікому не дозволено вішати ярлики і принижувати людину.

Журналісти поспілкувалися з сином поета Василя Стуса Дмитром Стусом, щоб дізнатися його думку з приводу ситуації, що склалася через суд по книзі журналіста Вахтанга Кіпіані.

Як ви ставитеся до книги Вахтанга Кіпіані про вашого батька Василя Стуса та суду, який відбувся кілька днів тому?

Чесно кажучи, коментувати не хочеться ніяк. Як тільки наближаються вибори, відразу політики, які не мають ніяких реальних успіхів, але дуже хочуть носити обличчя «патріота», піднімають справу Медведчука. Це триває вже багато років і відбувається за типовим радянським сценарієм. Призначають винного і натовп підтримує обвинувачення.

Через кілька днів вибори, перед якими на імені мого батька спекулюють політичні сили. Так що все очікувано і закономірно. За літописом очевидця – поки гетьмани воюють один з одним, їх перемагають іноземці. Справді – ніхто не приносив стільки шкоди як свої. Саме про це йшла мова у вірші Василя Стуса «За літописом очевидця».

Ситуація тягнеться вже 40 років, обросла бородою, хвостами, і, з моєї точки зору, дуже погано пахне. Але перед кожними виборами все це повторюється. Замість того, щоб говорити про перспективи, говорити про програми, щоб вести політичний діалог між різними частинами нашого політикуму і частинами, відповідно, суспільства і між громадськими силами, які вони представляють, політики, які за минулі каденції нічого не досягли, починають витягувати на світло справу Стуса і полемізувати, в тому числі, з Медведчуком, не мовою сучасного розвитку, а мовою того, що сталося в далекій радянській епосі, в 1980 році.

Так «вбивав адвокат Медведчук поета Стуса»?

Я думаю, відповідь у вашому запитанні. У спробі догодити публіці журналіст перейшов межу, за якою починає діяти юридична складова. Ми з вами можемо як завгодно ставитися до особистості Медведчука, але в публічній площині нікому не дозволено вішати ярлики і принижувати людину.

Людська гідність – найголовніша цінність, яку відстоював Василь Стус. А гідність – вона або цінність для всіх, або гідності не існує ні для кого. Тому прикро і боляче, що ім’я мого батька втягнуте в брудні ігри збанкрутілих політиків, які не мають авторитету, заснованого на своїй діяльності, а їх деклараціям вже ніхто не вірить.

Однак, якщо ви наполягаєте на прямій відповіді, то звичайно, Медведчук не вбивав поета Василя Стуса. Рішення щодо термінів приймалося на рівні Політбюро ЦК КПУ. Озвучувалося прокурором. На процесі батька – прокурором був Аржан. А вирок оголошував суддя – його прізвище Фещенко.

В українських політичних процесах радянської епохи адвокат нічого не міг вдіяти.

На жаль, ми продовжуємо воювати і шукати ворогів, а нам варто було вже років 30 будувати Україну. Однак, мистецтвом будівництва ми не оволоділи. Навіть в Києві, столиці незалежної України за всі ці роки не побудовано жодного великого культурного центру, схожих до Палацу Спорту або Палацу України. Їх теж будували в РСРС.

Але наша декомунізація і боротьба за справедливість занадто вибіркова, а тому з поганим душком. Я не розумію, чому ніхто не говорить про нагородження орденом Ярослава Мудрого у 2017 році Григорія Зубця, який був суддею на процесі смертельно хворого Валерія Марченка, побратима мого батька. Марченко загинув за рік в Ленінградський лікарні.

А ви читали книгу Кіпіані?

Звичайно я читав «Друга справа Василя Стуса», коли писав книгу «Василь Стус. Життя як творчість», давав згоду на публікацію в цій книзі «Таборового зошита». Знаю інтерпретації останніх днів, викладені в статті Василя Овсієнка і не тільки його. Знаю і статті Вахтанга, в тому числі про малоймовірність висунення батька на Нобеля. На жаль, знаю дуже багато взагалі. Тому, не наважуюсь поки оприлюднити багато інформації про заяву і поведінку людей, які перебували в нелюдських умовах, яких шантажували хворими дітьми, катували наданням лікарської допомоги і багато чого ще.

Тому і впевнений, що перебуваючи в небезпечному стані, м’яко кажучи, не зовсім коректно виносити вироки адвокатам, які перебували під жорстким пресингом радянської каральної системи, і, тим більше транслювати свавільні «моральні» висновки на широкий загал.

Тим більше зараз, коли ми стоїмо перед дуже серйозними світовими викликами. Але за 30 років так і не змогли відповісти на них. Одні втрати.

загрузка...




НЕ ПРОПУСТИ



ІНШІ НОВИНИ