В украинской системе нечего исправлять, - там все надо менять.

Евгений Чичваркин

Пользовательского поиска
Перекресток цивилизаций
Другие диалоги:

Європейська ідентичність: факти і вимисли

Версия для печати
Дірк Якобс, Роберт Мейер
11 сен 2003 года
      Що таке Європа? У позитивному сенсі Європу можна визначити фактично як закінчення Євразійських просторів. Проте це навіть не дає нам знання того, де Європа починається, а де закінчується. Так само курйозно виглядає спроба назвати Європу континентом. Дуже важко визначити кордони Європи географічно, не кажучи вже про історичні і культуральні межі. Наприклад питання приналежності Середземноморського простору до Європи може трактуватися різними способами. Так Морін зазначав, що не існує якогось одного визначального принципу, який би дозволив ідентифікувати Європу як єдиний простір. Так греки та римляни, знаходились на самій периферії сучасного європейського простору, тим не менш саме вони були попередниками того, що тепер називається Європою. Що ж до християнських принципів, то вони взагалі мають своє походження з Азії, а крім того, християнство змогло широко ввійти в європейський простір тільки приблизно через тисячу років після загибелі Христа.
     Абсолютно зрозуміло, що Європа – це невловиме аморфне поняття з невизначеними межами. Внаслідок цього Морін зауважує, що комплексна європейська ідентичність може бути сформульована тільки беручи до уваги “всю сукупність невизначеностей, двозначностей і протиріч”. Європу можна розуміти як багатогранне і комплексне поняття, яке містить в собі багато протиріч, таких як закон і примус, демократія і насилля, духовність і матеріальність, раціональність і міф. Проте, розуміння в таких широких межах не може задовольнити нас, оскільки доводиться вибирати досить суперечливі між собою критерії, щоб сформулювати основи європейської ідентичності.
    
Згідно з Атталі, зараз існує декілька “проектів Європи”, які лежать, в основному, у двох площинах. Перша бере до уваги політичні умови об’єднаної Європи, яка може стати новою супердержавою, з одного боку, або нікчемною копією держав-націй минулого, з іншого боку.
    
Інший вимір стосується географічних меж і застосовується щодо регіонів, які можуть бути залучені до будівництва нової Європи – з Росією чи без неї, включаючи Середземноморський регіон чи, знову ж таки, без нього; бути активно інтегрованою в атлантичному напрямку чи залишитися самодостатньою в межах європейського континенту. Сам же Аталі надає перевагу Європі, в яку буде входити і Росія, яка повинна мати тісні політичні зв’язки з європейськими структурами
    
Проте, у цій роботі ми намагаємося уникнути географічного поділу і більшою мірою сконцентруватися на питаннях змісту європейської ідентичності.
    
Досліджуючи комплекс питань, пов’язаних з європейською ідентичністю, потрібно також брати до уваги різноманітні проекти будівництва Європи як цілісного простору, які  виникають вже і у ХХІ столітті. До того ж, концепцію ідентичності не можна визначити в статичний спосіб, просто як результат історичних процесів. На додаток до цілої суми різноманітних історичних умов, різного роду значень та можливостей, які дають змогу оцінити майбутні проекти побудови Європи, варто зазначити, що саме поняття ідентичність включає в себе питання “ким я хочу бути?”

     Три проекти майбутнього Європи.

     Ми  почнемо з представництва цих трьох проектів перед тим як більш детально розглянути останні спроби побудови сучасної європейської ідентичності і громадянства.
    
На сьогодні існує три основних проекти майбутнього Європи в інституційних межах Європейського Союзу. Перший проект орієнтований на те, що Європа буде одним з визначальних факторів сили на світовій арені. Другий проект, який умовно можна назвати соціальним проектом, частково протилежний першому і орієнтований на гуманістичні цінності, права людини і демократію. Третій проект, протилежний двом попереднім, намагається захищати національні держави, або навіть зміцнювати їхню індивідуальну роль у об’єднаній Європі.
    
Сучасний процес будівництва Європейського Союзу, який реалізований в умовах Римської, Маастрихтської та Амстердамської угод, більше орієнтований на втілення саме першого проекту, не виключаючи при цьому деяких рис другого. Водночас, прибічники протилежного третього проекту так само приймають участь у формуванні європейської ідентичності.
    
Безсумнівно, що об’єднання європейських національних держав після другої світової війни стало можливим завдяки підтримці Сполучених Штатів. Аж до розпаду Радянського Союзу США стимулювали і підтримували зв’язки між країнами Західної Європи з економічних і стратегічних міркувань. Як зазначає Salesse, ця ситуація істотно змінилася протягом останніх 10 років. Він зазначає, що США намагаються все більше протистояти економічному і військовому об’єднанню Європи. Їх непокоїть зростаюча потужність Європейського Союзу як стратегічної сили в новому міжнародному порядку.
    
Крім того, зараз досить чітко прослідковується тенденція “відновлення” Європи як світової сили. В практиці це втілюється в єдиному європейському ринку і єдиній фінансовій системі Європейського Союзу. Як єдиний економічний простір Європа зможе на рівних конкурувати з Сполученими Штатами та Японією не тільки на фінансових ринках, але і в інноваційній сфері. Це означає, що Європа матиме  ще один шанс стати імперією, проте не в традиційному сенсі цього слова, а як дієвий актор, який може захищати і боротися за свої сфери впливу в новому світовому порядку. Це означає, що Європа зможе будувати свою ідентичність, яка ґрунтується на уявленні про себе як про структуру, яка займає центральне положення в світі, що було характерно для міжнародних відносин до першої світової війни.

     Другий проект наголошує на соціальному характері майбутнього Європи. Основна увага приділяється правам людини і демократичним цінностям. Внаслідок того, що європейський простір в політичному сенсі носить соціал-демократичний характер, другий проект орієнтований на подолання соціальної нерівності і бідності, причому не тільки в Європі, але і в масштабах всього світу. Цей проект орієнтується навіть не стільки на економічні перспективи об’єднання, які можуть призвести до жорстоких змагань з іншими економічними агентами світу, скільки на духовне начало величі європейської історії, яка втілюється в науці, мистецтві, визнанні прав людини.
    
Дехто може зауважити, що обидва проекти підпорядковані одній логіці, яка ґрунтується на визнанні експансивного характеру європейської традиції. Про це говорять Brague i Sloterdijk, які спробували визначити загальний принцип розвитку європейської цивілізації ще від часів Римської імперії. Автори зазначають, що важливим чинником в побудові імперій була підтримка величі і легітимного права засновників цих імперій насаджувати порядок на цих землях. В своїх експансіоністських задумах імперія несла цивілізацію і освіченість, після чого підкорені народи повинні були б визнати “велич і справедливість” європейської системи переконань. Різноманітні епізоди з історії європейських загарбань, колоніалізму та імперіалізму є лише варіаціями цього принципу.
    
Третій проект менш амбіційний і знаходиться в опозиції до двох попередніх. Він має на меті захистити традиційну систему міжнародних відносин, яка ґрунтується на визначальній ролі держав-націй. Проект орієнтований на збереженні status quo і його можна знайти в програмах праворадикальних партій, які носять відверто расистський або націоналістичний характер. Крім того, деякі традиційні ліві і праві сили виступають за збереження status quo держав-націй в Європі. Про це свідчать результати референдумів, наприклад, у Франції, Данії і Норвегії, які показують досить низький рівень підтримки проекту Європейського Союзу як наднаціонального утворення.
    
Залишилося тільки визначити як ці проекти пов’язані зі спробами побудови Європейського Союзу і формуванням нової європейської ідентичності? Як ми можемо розцінити останні спроби втручання європейських інституцій у формування європейської ідентичності? Перед тим як відповісти на ці питання ми спробуємо пролити світло на сам концепт ідентичності, а також на феномен колективної і національної ідентичності.

    
Питання ідентичності...

    
Shotter зазначає, що “ідентичність стала основною метафорою нашою епохи”. Але без уточнення такого поняття, ідентичність буде дуже важко визначити зміст самої європейської ідентичності.
    
Не так вже й важливо, чи ми відштовхуємося від універсалістської концепції ідентичності, такої як, наприклад, теорія Хабермаса (1976), від соціологічної теорії ідентичності (Giddens, 1991) чи від соціально-психологічної концепції (Tajfel, 1981), тому що всі вони мають спільну основу, яка і буде нам служити за точку відліку.
    
По-перше, ідентичність не повинна сприйматися як щось статичне, тому що сама по собі вона є динамічною системою. Це означає, що жодна з форм ідентичності не є до кінця завершеною, так само як і не до кінця стабільною. По-друге, ідентичність не повинна сприйматися як мішанина різних компонентів – це передусім більш-менш інтегрована символічна структура, яка має до того ж часовий вимір (минуле, сучасне, майбутнє), який забезпечує впевненість у тяглості (континуальності) і стійкості цієї структури. Для нас взагалі є важливим соціальний аспект ідентичності, який походить з різних форм асоціативного життя. Правда соціальна ідентичність не може розглядатися як повністю відокремлена від індивідуальної чи психологічної ідентичності. Існує тільки одна ідентичність, яка може бути індивідуальною, але вона теж може до-визначатися різними формами асоціативного життя індивіда. Цитата Балі бара (Balibar) може прояснити цей аспект: “...це не питання протиставлення колективної і індивідуальної ідентичностей. Всі ідентичності є індивідуальними, але немає індивідуальних ідентичностей, які були б побудовані поза межами соціальних цінностей, норм поведінки і колективних символів. Питання, в основному, полягає у тому як домінантна точка співвідношення індивідуальної ідентичності змінюється з часом, а також за умови зміни оточуючого середовища”.
    
Коли ми говоримо про соціальну ідентичність, або конкретніше про національну ідентичність, то найчастіше ми кваліфікуємо їх як “уявну” ідентичність. Уявну не в тому сенсі, що вона насправді не існує, а тому що ця ідентичність містить в собі інтерпретації, які можуть бути уявними, але, разом з тим, і реальними чинниками.
    
Нарешті, концепт ідентичності ми часто співвідносимо з процесом самовизначення, або, іншими словами, категоризації.

     ... і національна ідентичність

    
Націоналізм був головною проблемою в Європі протягом останніх 150 років, а його подолання – одним з головних питань побудови нової Європи. Існує багато моделей і стадій формування європейських націй-держав, але як тільки їх побудова завершилася у 19 столітті, то їх уважають за такі, що мають “природну” історію. Поняття “уявна спільнота” запропоноване Андерсоном  якнайкраще передає оцю рису націй-держав. І справді, нації-держави стали новою формою спільноти з колективною ідентичністю, результатом чого стало формування “ми” – народу з характеристиками, які беруть свій початок у минулому і мають майбутнє. Ці характеристики є здебільшого символічними, але вони складаються з різноманітних щоденних практик, таких як прогноз погоди на телебаченні, загальний характер часописів і багато іншого.
    
Держави-нації з початку ХХ століття стали природною політичною формою, яка пов’язана з капіталізмом. Ця політична форма забезпечувала розв’язання конфліктів між антагоністичними класами і соціальними групами. Оскільки капіталізм має тенденцію до глобалізації, то тим самим забезпечувалась поява не тільки національних, але й космополітичного типу ідентичностей. Проте, капіталізм не обов’язково мав утілюватися у державі-нації, оскільки нам відомі факти існування транснаціональних політичних союзів на зразок Ганзейського.
    
Нова національна спільнота звичайно не може ліквідувати всі відмінності між індивідами та соціальними групами, проте її створення взагалі є можливим тільки тоді, коли ці відмінності підпорядковані інтересам нової спільноти. Іншими словами ці відмінності є вторинними і поверховими, тому що існує одне спільне “ми”, яке відрізняє народ від іноземців, “своїх” від “чужих”. Це означає, що кордони ДЕРЖАВИ повинні бути інтерналізовані і стати внутрішніми кордонами.
    
Крім того, поява нової національної ідентичності передбачає певну етніфікацію (etnification). Майже всі науковці погоджуються з цим, оскільки вважають, що етнічність є штучно створеною, а не природною ознакою, особливо коли це стосується націй (наприклад, Франція і Німеччина). Її також можна назвати “фіктивною етнічністю”. Етнос, у сенсі традиційної етнографії, означає “ми-групу”, яка складає уявну спільноту. І з цією приналежністю погоджуються як члени групи, так і всі інші. Держави-нації, як правило, складаються більше, ніж з одної такої “ми-групи”. Також одна “ми-група” може знаходитися в двох або більше державах-націях. Бельгія та Швейцарія є прикладами першого, а євреї є прикладом другого випадку. Тобто держава-нація базується на понятті демосу, загального волевиявлення, яка виходить за межі етносу. Таким чином, фіктивна етнічність нації – це завжди етнічність багатокультурової спільноти, яка міститься в межах однієї держави-нації. Таким чином, держави-нації – це комбінація демосу і етносу; в одних випадках домінує етнос, як у системі апартеїду (ПАР), а в інших – демос, що є республіканським ідеалом (Франція).
    
Національна спільнота має дві основні складові – мова і походження. Держави-нації провадили мовну політику, накидаючи мовні стандарти, якими послуговуються політики, письменники та журналісти, нівелюючи відмінності діалектів. Школи є основним інституціями, які відтворюють нову форму етнічності через мову. Таким чином, національна мова стає “рідною мовою”. Під походженням, у даному випадку, розуміємо розширену систему родинних зв’язків. Ці зв’язки не можна розуміти як суто генеалогічні зв’язки – це поняття є більш абстрактним.
    
Проблема формування європейської ідентичності тепер може бути переформульована наступним чином – чи зараз постає новий народ з ознаками “європейскості”? Чи “європейськість” базується на існуючих національних ідентичностях чи вона від них не залежить?
     
    
Європейська ідентичність і європейське громадянство

    
Громадянам повоєнної Європи надавалися рівні соціально-економічні і громадянські права попри їх національність. Тобто, національне громадянство перейшло на територіальну основу. Внутрішня логіка держави добробуту закладає рівне трактування прав громадян незалежно від їх національності. Проте, деякі автори (наприклад Soysel) вважають, що права іммігрантам надаються не завдяки “державі добробуту”, а завдяки універсалізації прав людини. Права людини у цьому сенсі замінили національність. Історично це підкріпляється двома моментами: з одного боку, підвищення міжнаціональної взаємозалежності та повстанням транснаціональних політичних структур; з іншого боку, універсалізація права, яке захищає права індивіда незалежно від його національності.
    
Як у світлі цього проходило формування європейської ідентичності? На початку 90-х років, з формуванням єдиного ринку це питання стало критичним. Воно було розв’язано підписанням Маастрихтської угоди та впровадженням так званого європейського громадянства. Наступним важливим кроком стало створення спільної валюти. Проте залишилася проблема об’єднання європейців не тільки на основі економічних відносин.
    
Існує три стратегії формування європейської ідентичності. Перша схожа на те як будувалися національні ідентичності. Тобто, через історичні міфи про спільне християнське коріння, починаючи з Римської імперії і гуманістичних традицій Відродження. Навіть більше, ідеологія Європи як демократичного і модерного проекту, а також певні ритуали (Євровибори) та євросимволізм (прапор, гімн, паспорт) були використані, щоб підкреслити спільну культурну ідентичність.
    
По-друге, було впроваджено наднаціональні системи права, які гарантували мешканцям Європи не тільки основні права, але і специфічні права ( наприклад для робочої сили, за умовами Римського договору).
    
І нарешті, було впроваджено нову форму європейського громадянства – “громадянин союзу”, яке підтверджувала право на вільне пересування по території держав-членів, право звертатися до Європарламенту та до європейського омбудсмена.
    
Які ми маємо практичні наслідки для довгострокової перспективи формування європейської ідентичності? По-перше, збільшення кількості студентів, які отримують освіту в європейських освітніх інституціях за програмою Еразма (Erasmus) (до речі, серед менш освічених європейців мобільність між країнами є набагато меншою). Одним з наслідків формування європейської ідентичності є створення освітніх, академічних і політичних кіл.
    
Другим наслідком є те, що право вільного пересування обернулося виключенням щодо не-громадян Союзу. Наприклад, в аеропортах нову європейську ідентичність підкреслює існування двох окремих черг – для громадян Євросоюзу і для всіх інших. Одночасно з розвитком внутрішнього права на пересування формується щораз більш сувора міграційна політика.
    
Щоб довідатися про формування європейської ідентичності на рівні свідомості варто вдатися до досліджень Євробарометру. Це дослідження показує, що громадяни Євросоюзу все ще мають труднощі з усвідомленням себе як європейців. Тільки 3 % почуваються європейцями безвідносно до національного громадянства; 24 % пишаються європейським прапором, а 19 % - європейським збірними на спортивних змаганнях. Крім того, за результатами дослідження, яке проводилося восени 1996 року, 51 % почували себе певною мірою європейцями а 46 % відчували прив’язаність тільки до національної ідентичності. Одним словом, можна сказати, що у повсякденній практиці ідентифікація з європейським проектом є слабкою, а національна ідентичність все ще важить багато.
    
З іншого ж боку, традиційний розподіл між “своїми” і “чужими” йде по лінії належності до Західної культури. Європейці не розглядають один одного як справжніх іноземців. Наприклад, в Бельгії, Данії, Німеччині іноземцями вважають радше турків, арабів та азіатів. Виходить так, що ідентифікація з європейським проектом і є другорядною, але кордони між “своїми” і “чужими” – це кордони між автохтонним населенням, емігрантами з інших європейських країн з одного боку; та емігрантами з-поза Європи, особливо не-білими, з іншого боку.
    
Тобто, хоч європейська ідентичність має на увазі інтеграцію і подолання націоналізму, а також включення європейців у спільний економічний, політичний і культурний проект, для не-громадян це означає виключення з системи європейських відносин. Разом з тим, як правило, виключаються ті групи, які не здатні підтвердити свої історичні та культурні зв’язки з Європою.
    
З цього можна зробити висновки, що нові форми громадянства і нові дискурси з приводу ідентичності в наднаціональному контексті скоріше пов’язані з характеристиками національного громадянства, побудованим на виключенні (exclusion) і сконструйованого культурального базису, ніж з проголошеним постнаціональним громадянством на територіальній основі і індивідуальному базисі. Можливо прагнення побудувати соціальний проект майбутнього Європи подолає цю тенденцію. Але у короткостроковій перспективі вплив цього проекту на формування європейської ідентичності буде досить слабким. Також досить сумнівним виглядає, що він зможе успішно боротися з викликами мультикультурального європейського суспільства, а також забезпечить сам процес європейської інтеграції.



References

Abéles, M. (1996) 'La Communauté européenne: une perspective anthropologique', Social Anthropology, nr. 4, pp. 33-45.

Anderson, B. (1983) Imagined Communities: Reflections on the origin and spread of nationalism. London: Verso.

Attali, J. (1994) Europe(s). Paris: Fayard.

Balibar, E. and I. Wallerstein (1991). Race, Nation, Class. Ambiguous Identities. London: Verso. [originally published in french in 1988]

Billig, M. (1995) Banal Nationalism. London: Sage.

Brague, R. (1993) Europe, la voie romaine. Paris: Critérion.

Brubaker, R. (1990) 'Immigration, Citizenship and the Nation-State in France and Germany: A Comparative Historical Analysis', International Sociology, 5 (4): 379-407.

Bryant, C. (1991) 'Commentary. Europe and the European Community 1992', Sociology, Vol.25, No.2, pp.189-207.

Daun, A. (1996) Swedish Mentality. University Park, PA: The Pennsylvania University Press.

Deflem, M. & Pampel, F. (1996) 'The Myth of Postnational Identity. Popular Support for

European Identification', Social Forces, Vol. 75, nr. 2, pp. 119-143.

Elias, N. (1989) Studien über die Deutschen. Frankfurt: Suhrkamp.

Eurobarometer (1997), Eurobarometer 46, research-period autumn 1996. Luxembourg: European Communities.

Fuchs, D., Gerhards, J. & Roller, E. (1995) 'Nationalism versus Eurocentrism? The Construction of Collective Identities in Western Europe' in M. Martiniello (Ed.) Migration, Citizenship and Ethno-National Identities in the European Union. Aldershot: Avebury.

Giddens, A. (1991). Modernity and Self-Identity. Cambridge: Polity Press.

Habermas, J. (1976). Moralentwicklung und Ich-Identität. in: J. Habermas, Zur Rekonstruktion des Historischen Materialismus. Frankfurt: Suhrkamp.

Hammar, T. (1990) Democracy and the Nation State. Aldershot: Avebury.

Heisler, M & Heisler, B. (1990) 'Citizenship. Old, New and Changing: Inclusion, Exclusion and Limbo for Ethnic Groups and Migrants in the Modern Democratic State' in J. Fijalkowski, H. Merkens & F. Schmidt (eds.) Dominant National Cultures and Ethnic Identities. Berlin: Free University.

Hobsbawm, E. (1983) 'Introduction: Inventing Traditions' in E. Hobsbawm & T. Ranger (eds.) The Invention of Tradition. Cambridge: Cambridge University Press.

Immerfall, S. & A. Sobisch (1997) 'Europäische Integration und europäische Identität. Die Europäische Union in Bewusstsein ihrer Bürger', Aus Politik und Zeitgeschichte, nr. 10, pp. 25- 37.

Jacobs, D. (1995) Implicit constructions in Parliamentary debate over voting rights for foreign residents in the Netherlands and Belgium. Paper presented at the Political Linguistics

Conference, December 7-9, University of Antwerp.

Jenkins, R. (1997) Rethinking Ethnicity. Arguments and Explorations. London: Sage.

Leggewie, C. (1994) Ethnizität, Nationalismus und multikulturelle Gesellschaft. in: H. Berding, Nationales Bewußtsein une kollektive Identität. Frankfurt: Suhrkamp, pp. 46-65.

Martiniello, M. (1994) 'Citizenship of the European Union. A critical view', ppp. 29-47 in R. Baubock (ed.) From Aliens to Citizens. Redefining the Status of Immigrants in Europe. Aldershot: Avebury.

Morin, E. (1987) Penser l'Europe. Paris: Gallimard.

O'Rourke, M. (1996) The Union and its Citizens. Speech by the the Deputy Leader of Fianna Fail spoken at the Conference on The priorities of the Irish Presidency, Saturday, 25th May, at Dublin Castle.

Salesse, Y. (1997) Propositions pour une autre Europe. Construire Babel. Paris: Editions du Félin.

Shore, C. (1995) 'Usurpers or pioneers? European Commission bureaucrats and the  question of European Consciousness' in A. Cohen & N. Rapport (ed.) Questions of consciousness. London: Routledge.

Shotter, J. (1993). The cultural politics of everday life. Milton Keynes: Open University Press.

Sloterdijk, P. (1994) Falls Europa erwacht. Frankfurt: Suhrkamp.

Soysal, Y. (1994) Limits of Citizenship. Migrants and Postnational Membership in Europe. London: University of Chicago Press.

Tajfel, H. (1981). Human groups and social categories. Cambridge: Cambridge University Press.

Wiener, A. (1996) Practicing Citizenship beyond Modern Frontiers. The Resources of Union Citizenship. Paper presented at the 1995-1996 EUI European Forum on Citizenship, European Citizenship: An Institutional Challenge. Florence: EUI.

Версия для печати
Рекомендуем к прочтению

Вооруженные негосударственные силы: тенденции и вызовы

Когда государство не справляется с охраной общественной безопасности, эту лакуну заполняют негосударственные вооруженные силы – инсургенты, банды, частные охранные фирмы; значение этих формирований в мире неуклонно растет. Наиболее тревожным, пожалуй, является то, что процесс приватизации госструктур безопасности происходит «как бы легитимно», когда группировки, описанные выше, не стремятся свергнуть само государство, и действуют якобы на законных основаниях. В самом деле, несмотря на аполитичный характер некоторых вооруженных групп, они разрушительны для государства, в особенности, когда криминальные элементы получают власть и расширяют сферу влияния посредством подпольной деятельности.

Незаконные, негосударственные вооруженные формирования – как и их законные «братья», они формируют сложную сеть безопасности для решения различных задач, первая из которых – их собственное выживание. Приватизация органов охраны общественного порядка разрушительно сказывается на общественной безопасности, так как ответственность переходит в частные руки. Гарантированная безопасность, в конечном счете, становиться доступной только тем, кто располагает средствами для содержания частной охраны, либо рискует довериться нелегальным группировкам и бандам. Это подрывает и без того низкую репутацию государственного правового режима.

Читать далее

 

Материалы по теме
Проект "Украина"

Мифологема «цивилизационного выбора» и ее роль в современной пропаганде

Східні європейці чи західні слов’яни: проблеми ідентичності у Центрально-Східній Європі(II)

Східні європейці чи західні слов’яни: проблеми ідентичності у Центрально-Східній Європі(I)

Атеисты - народ плечистый

Тайны пост-апостолов

Ортодоксы у врат перемен

Миритися важче, ніж сталити обух

Національна ідентичність: чи варто від штучних утворень очікувати автентичності

Симулякри несвободи

Національна ідея в українській інтерпритації

Тринадцатый вызов: на пути к катарсису

Внутрішньонаціональні поділи в Українi

Ксенофобія в Україні: статистика взаємної неприязні

История, обреченная учить

Рабий бизнес или Res publica?

«Украина – не Россия»? - реакция на сообщение о публикации новой книги Л.Кучмы.

Що знають соціологи про національні почуття

Семь «Я» украинского «Мы»

Українська ідентичність: важкий крок до амбіції

Украинская мечта и сон разума

Заморочена ідентичність.

Самоидентификация будущим

Перекресток цивилизаций

Знаково-символические аспекты «национального проекта» РФ и возможности их использования при формировании новой украинской идентичности

О государственной стратегии формирования национальной идентичности в России

Немецкая идентичность - прошлое и настоящее

Споры вокруг европейской конституции

Что значит “быть русским”?

Русские в странах Балтии готовы идентифицировать себя скорее со страной проживания, чем со своей национальностью

Таджики – не арабы!

Сусіди України коментують підписання угоди про створення ЄЕП

Піар-леґенда

ЕС как клубок геополитических опасений

Острахи та сподівання європейських націй на порозі ЄС

Фантоми української та європейської ідентичностей

Этнокультурный ренессанс на постсоветском пространстве

Идентичность в России: «Мы наш, мы новый мир построим?…»

Украина – не Белоруссия

Казахский выбор: «зов крови»

Грузия - Европа или Азия?

Армяне – нация третьего тысячелетия?

Маленькі нотатки про великий Конгрес

Миротворцы не гарантируют Украине место под „западным солнцем”

Дні українства в Україні

Подорож до пост-модерної ідентичності: чи Україна разом з усіма?

Парадоксы американского национализма

Зал периодики

В гостях у БИНТЕЛ — Майкл Блейзер

Ще про нефальшивих ветеранів. Божа кульбабка

Другой день. Почему 8 мая для Украины важнее 9-го

Нужна ли стране национальная идея

Історик Станіслав Кульчицький: після цієї війни українці позбудуться відчуття малоросійства

Для чого нам декомунізація? Чотири уроки французького професора Мельника

Україна «декомунізується»: пропаганду комунізму й нацизму офіційно заборонили

Перевинайдення Галичини

Мастер брендов и основатель компании FEDORIV рассказал, какой должна быть украинская национальная идея

Украинцы еще себя покажут

Наша Стіна. Тільки україноцентризм здатен захистити нас від утрати державності

О том, почему украинцы сейчас не могут стать богатыми: мнение экономиста

«Русская весна» 1918 года. Украину присоединяли к СССР под лозунгом «Смерть украинцам!» (+фото)

ПОСТКОЛОНІАЛЬНА УКРАЇНА. Частина перша

Немецкая идентичность в опасности?

Как Украина стала Литвой

Нация «Украина». Что мы должны о себе знать

Європейський «генний код» Донбасу

Новояз Украины, или Как мы стали говорить

Дивний "русскій мір"

Юрий Андрухович: Украина сражается за ценности, Европа думает о цене

АГОНИЯ РОССИИ

Молдавский политолог: "Украинский мир" оказался сильнее "русского"

Льйоса: Боротьба українців важлива для свободи у всьому світі (КОНСПЕКТ лекції)

Утраченные ориентиры

Битва за місце в історії

Куди веде вулиця Леніна?

По морали военного времени

Сім очікуваних несподіванок

Чому русскіє ненавидять слов’ян

Постала нова Україна. Путін програв стратегічно

Все мы украинцы

Любити й не питати, за що...

Інший Донбас. Європейський слід

Психология памяти, или Почему восточные немцы с теплом вспоминают о ГДР

Політика історичної «амнезії»: недозволена розкіш

Про політику пам’яті

Чи брешуть рейтинги? Цінності українського суспільства та передвиборчі очікування

Приметы победителя: сети, конструктивизм, эмансипация

Трансформация коммуникаций: от коммуникации империй до коммуникации граждан

Код нации

НАРИСИ УКРАЇНСЬКОЇ ІДЕНТИЧНОСТІ: СЕК`ЮРИТИЗАЦІЯ

«Зробити всіх «росіянами»!»

Нариси української ідентичности: сенсуалізація

Структурная теория коллективных идентичностей и проблемы России

"Де закінчується Україна, яка не Росія? На якій області?"

Донецьк, ще є час перемогти!

Сергей Грабовский. «Доктрина Брежнева–Путина»: новая редакция

Українське ХІХ століття: асиміляція неможлива

Как жить в одной стране с людьми Донбасса?

 

page generation time:0,083