В украинской системе нечего исправлять, - там все надо менять.

Евгений Чичваркин

Пользовательского поиска

Камо грядеши, Украина?

     Предметом первого ДИАЛОГА является ответ на вопрос «Камо грядеши, Украина?». И это не случайно, ибо человеку свойственно смотреть не только назад, но и с не меньшим интересом думать о будущем. Пришло время оценить те возможности, которые Украина не использовала и причины того, почему это произошло. Кроме того, 12 лет – это повод подвести черту под достижениями прошедших лет и оценить, насколько прочный фундамент они заложили для нашего будущего.
    
Увы, подавляющее число опрошенных нами людей высказывало свои мысли без малейшей гордости от достижений периода независимости. Общий рефрен интервью близок к знаменитой фразе нашего первого президента Л.Кравчука – «маємо те, що маємо... »
    
Более того, несмотря на празднование 12-летнего юбилея независимости нашей страны вряд ли можно с полной уверенностью говорить, что проект «Украина» состоялся. Однозначного ответа нет. Именно поэтому Украину можно рассматривать как большой, один из самых интересных проектов ХХ века, который сейчас переживает критический период по целому ряду параметров. Именно поэтому можно смело утверждать, что не 12 лет назад, а именно сейчас, в наши дни, судьба проекта «Украина» актуализируется вновь. 
    
Открытыми остаются и вопросы о том, каково будущее у этого проекта. Ведь страна не может существовать и, главное, развиваться имея только атрибуты независимого государства, но не более того. Ведь развивать государство в национальном формате становится все сложнее на фоне процессов глобализации. Не потому ли существующий в обществе запрос на нового лидера означает ничто иное, как ответ на вопрос о будущем нашей страны. 
    
Нам показалось, что очень важно сейчас попытаться организовать постоянно действующий разговор-диалог, своеобразные «публичные чтения» по теме «Камо грядеши, Украина?», по тем ключевым вопросам, которые сейчас подспудно находятся в центре внимания и общественности, и политиков, и экспертов.

Свернуть

Предметом первого ДИАЛОГА является ответ на вопрос «Камо грядеши, Украина?». И это не случайно, ибо человеку свойственно смотреть не только назад, но и с не меньшим интересом думать о будущем.

Развернуть

Мнение эксперта
Другие диалоги:
Версия для печати

Ми будемо незалежною країною по формі, але по суті – навряд

Ми будемо незалежною країною по формі, але по суті – навряд: Ми будемо незалежною країною по формі, але по суті – навряд

Михайло Басараб, керівник Центру прикладної політики “ЗНАК”


Перш за все, хотілося б почути Вашу оцінку дванадцятирічного циклу розвитку незалежної України.

Хотів би констатувати, що за ці 12 років наше суспільство пройшло 3 етапи становлення. Перший етап – роки на зорі незалежності; це буквально перший, другий, максимум третій, роки незалежності. Цей період характеризувався масовою ейфоріє від здобутої незалежності, коли люди не були здатні критично осмислювати все, що відбувається навколо. Окреслений етап, мабуть, об’єктивно і закономірно, дуже швидко минув, і тоді суспільство перейшло у другий етап свого розвитку (це десь друга половина 90-их). Тут відбулась різка стратифікація суспільства: саме тоді сталось первинне накопичення капіталів та сформувались основні власники ресурсів в країні.


Зараз суспільство переживає третій етап. В чому полягає його суть? Після різкої стратифікації яка відбулась, суспільство поділилось на два великі площини чи майданчики: власники ресурсів і обслуга цих ресурсів. Я б сказав, що характерною рисою перш
ої, набагато менш численної площини, є соціальна статичність, тут відбувається лише незначний перерозподіл благ. Натомість у другій, більш масовій частині суспільства, відбуваються динамічні процеси, яким притаманна соціальна мобільність. В цих процесах вимальовується середній клас. Більше того, думаю, що представників середнього класу зараз значно більше, ніж ще кілька років тому. Інтенсивнішими ці тенденції, звичайно, є у великих населених пунктах – столиці, великих промислових містах. В провінції, зазначені соціальні процеси є менш динамічними. Думаю, що в перспективі середній клас повинен виконати місію скорочення розриву між окресленими суспільними площинами.


Звичайно, хотілося б жити в більш структурованому суспільстві, де був би плавний перехід від бідних прошарків населення до багатих, та, на жаль, цього поки що немає.

 

Як Ви вважаєте, наскільки дієздатний цей середній клас, який, на Вашу думку, частково сформувався, та наскільки на нього може спиратися Україна?

 

Повторю, що зараз проходить лише період становлення середнього класу та його референтних характеристик. Тому зараз він ще не відіграє тих функцій які мав би відігравати в ідеалі, як наприклад, на Заході, в розвинених країнах. Тому не дивно, що в Україні спостерігається занадто велика різниця між майданчиками власників та обслуги ресурсів, немає дієвої перехідної соціальної групи. Доречі «середняки» зазнають зараз такого ж тиску (адміністративного, фіскального тощо) як і найбідніші прошарки населення, бо за відношенням до ресурсів належать до другої суспільної площини.

 

А якщо говорити про національну політичну еліту, то як Ви вважаєте, вона має формуватися саме з представників середнього класу чи якихось інших прошарків?

 

Звичайно, хотілося б, щоб на політику держави і розвиток суспільства впливала якомога більша кількість людей. І середній клас, як найбільш мобільне соціальне утворення, в класичному варіанті, має відігравати не останню роль у виборі векторів суспільного розвитку. Однак, через свою несформованість в Україні, середній клас не можна охарактеризувати як еліту українського суспільства. Я б сказав, що середній клас не стільки не хоче, скільки не може, виконувати такої функції. На даний момент, елітою є нечисленна група осіб, які володіють основними ресурсами в державі. Тут немає нічого незвичайного, це типовий розклад для країн, що розвиваються.

 

Які Ваші прогнози, куди саме ці VIP-люди можуть завести нащу країну? Чи пов’язують вони взагалі своє майбутнє з майбутнім України?

 

Хочу вдатися до тривіальної фрази про те, що капітал не має національності. Власники активів спрямовують свої ресурси туди, де це вигідно. Втім, не буду лукавити, коли скажу, що, мабуть, останнім часом можна спостерігати зрушення в напрямку більшої прив’язаності вітчизняного капіталу до теренів України. Навіть сказав би, що спостерігається тенденція патріотизації великого капіталу. Цей процес ще не набрав тотальних ознак, однак не можна не помітити зрушень в цьому напрямку.


Водночас, варто згадати про великий вплив російського капіталу, а отже, і російської еліти на Україну. І як би ми не хотіли цього, ми зараз спостерігаємо, коли в Україну входить більш потужний ресурс і витісняє місцевий капітал. Паралельно з цим відбувається витіснення вітчизняної еліти, і це ми можемо продемонструвати на прикладі приватизації великих підприємств, стратегічного характеру. Якщо ми візьмемо для прикладу нафтопереробну галузь, то побачимо, що провідну роль тут грають гості зі Сходу. В результаті отримуємо дві тенденції становлення нашої еліти. Одна частина відстоює свої позиції, інша пристосовується до більш впливової російської еліти, перетворю
ючись фактично в протоеліту, сказав би навіть точніше – в декоративну.

 

Якщо ми згадали про вплив Росії, то, мабуть, варто говорити і про вплив західних капіталів?


Не буду заперечувати, але я б відзначив, що росіяни себе почувають більш природньо в нашому середовищі; і їхній вплив значно вищий за вплив Західних еліт. Це також зумовлено і тим, що Захід не проявляє такого інтересу до України, який проявляє російський капітал. По-перше, Захід просто не ризикує вкладати кошти в нашу країну, а по-друге, для росіян економічна інтервенція виконує подвійне завдання, власне економічного впливу і не менш значимого для них – політичного. Особливо, очевидним це стало з приходом до влади Володимира Путіна.

 

Якщо все-таки повернутись до підсумків дванадцятилітнього циклу, то хотілося б почути Вашу думку, щодо того, чи виправдалися Ваші сподівання, надії? Чи все-таки процес пішов якось не так, як уявлялось?


Не буду оригінальним, якщо скажу, що надії не виправдались. Мабуть, основна маса людей не очікувала таких результатів розвитку країни, які ми спостерігаємо. Але, тим не менше, повернути час не можна, і ми, як громадяни, які в основній своїй масі не мають можливості впливати на розвиток країни, повинні виходити з існуючих умов. Тому що все, що є сьогодні – це об’єктивно, і різко змінити цей стан можна лише революційно.

 

Саме тому і цікаво, на підставі чого робились такі оптимістичні прогнози і сподівання? Чи взагалі не було такої бази, чинників, які, власне, давали таку надію...


Розумієте, коли я говорив про період ейфорії, який був у перші роки незалежності, то мав на увазі ейфорію як стан психологічного збудження суспільства, яке не здатне адекватно оцінювати ту ситуацію, в якій воно перебувае. Тим більше, воно не здатне вимальовувати адекватні схеми подальшого розвитку ситуації. Як наслідок були завищені сподівання. Зараз більшість людей перебуває в стані фрустрації, як наслідок невиправданих сподівань. Саме тому абсолютна більшість людей не задоволена своїм станом, як матеріальним так і фізичним. Більше того, зневірена у покращенні ситуації.

 

Як Ви вважаєте, можливо причина того, що ми маємо зараз, полягає у відсутності стратегічного планування? Власне його і зараз немає, але над цим вже починають замислюватися, це вже прогрес.


Коли людина не здатна адекватно оцінювати ситуацію, вона не може будувати стратегічних схем. І це був втрачений час – перші роки незалежності, коли всі думали що все буде добре, але не знали як до цього “добре” дійти, і, звичайно ніхто не зумів узяти на себе окреслення схем суспільного розвитку.

А вже коли усвідомили необхідність стратегічного планування, почались неконтрольовані суспільні процеси. Почався хаос, а в умовах броунівського руху в спільноті дуже важко займатись конструктивним плануванням, тим більше, що певні прошарки суспільства зацікавлені в тому, щоб такого планування не було і суспільний безлад продовжувався. Я думаю, що поки не відбудеться остаточний розподіл основних благ і ресурсів в країні, особи, які мають можливість впливати на розвиток країни, будуть гальмувати процес стратегічного планування та віддавати перевагу ручному управлінню.

 

Ви гадаєте, остаточний розподіл основних благ щось змінить?


Принаймні, він стабілізує ситуацію. Можливо, ця ситуація не буде нам подобатись, але вона буде стабілізована і стане більш прогнозованою. Коли остаточно будуть визначені основні гравці еліти, тоді, мабуть, представники цієї еліти будуть зацікавлені в тому, щоб суспільство розвивалось за якимись прогнозованими алгоритмами. А зараз, поки розподіл ресурсів не завершився, для певного кола осіб залишається невигідним встановлення чітких правил гри. Тому що завжди є сподівання, що завдяки відсутності цих правил вдасться здобути додаткові ресурси та блага. Ось коли цей процес завершиться, представники еліти з задоволенням будуть займатись стратегічним плануванням.

 

І яким, на Вашу думку, шляхом вони підуть – європейським чи євразійським?


Скажу одне, що не
хотілося б перебувати в такому становищі, як зараз. Намагання сидіти одразу на двох стільцях не призводить ні до чого хорошого, тому що на Заході прекрасно розуміють ситуацію і поведінку України. Україна при зовнішніх атрибутах та деклараціях про інтеграцію саме з Західною спільнотою, реально демонструє дещо відмінну поведінку.

І якщо робити прогноз, то, я думаю, що більш прогнозованим є тяжіння до Росії, тому що росіяни є власниками значного сегменту економіки України. І, зрозуміло, що використовуючи свої лобістські можливості, вони будуть формувати вектори економічної і політичної інтеграції. Особливо, нагальною ця проблема буде за умов продовження тенденцій до зрощення російського капіталу з російською владою. Саме розбіжності в бажаннях і можливостях ще довго кидатимуть Україну зі Сходу на Захід і навпаки.

 

Як Ви бачите майбутнє України: чи є воно взагалі, чи можна говорити про майбутнє України як незалежної держави?


За зовнішніми атрибутами, звичайно, Україна є незалежною державою, тільки залишається питанням, наскільки по суті вона такою залишається. Я думаю, кардинальних змін не буде, тобто, Україна не стане ані республікою, ані автономним округом якоїсь іншої країни. Звичайно, буде така держава Україна. Ми будемо незалежною країною по формі, але по суті – навряд. Тобто такий стан, який є зараз, буде продовжуватись і надалі.


Я думаю кардинальних змін і в суспільстві не буде, навіть після президентських виборів. Тому що, Президент, звичайно, має повноваження, він може вплинути на розвиток країни, але якщо його намагання і декларації не будуть підкріплені інтересами еліти, то це не призведе до суттєвих змін; він просто буде змушений пристосуватись до інтересів еліти. І так не тільки в Україні. Навіть в Сполучених Штатах Президент також є виразником інтересів еліт
и, яка привела його до влади; грандіозні політичні рішення, приймаються не без участі її представників.


Така ж ситуація і в Україні, тобто ми тут не оригінальні, еліта, про яку ми зараз розмовляємо, впливає на політику країни. Хто б не був президентом, його прагнення змін – вторинне, а первинне – це те, що буде диктувати еліта, те, що буде входити в сферу її інтересів.

 

А взагалі у вас не складається враження, що все, що відбувається навколо, є чимось нереальним?


Так, я говорив, що є дві суспільні площини, ті, хто володіє ресурсами, и ті, хто їх обслуговує. Ті хто обслуговує – це, звичайно, антураж, обслуговуючий персонал, а приймають рішення люди, які володіють підприємствами, які мають можливість впливати на прийняття політичних рішень, які впливають на чиновницький апарат, саме вони надають реального спрямування розвитку України. Всі інші просто не можуть нічого змінити і повинні пристосовуватись до того, що відбувається в країні.

 

Просто це ненормальна ситуація, коли створюється якийсь віртуальний простір, міфологізований, в якому мають жити люди.


Що би ми не казали про викривлення результатів виборів, в загальній своїй масі вони відображають якісь тенденції. А результати попередніх президентських виборів? Як би ми себе не картали, суспільство зробило тоді свій вибір, і мабуть, не тактовно говорити, що ми не заслуговуємо на таке життя. Якщо суспільство допустило до такого стану речей, значить воно на це заслуговує. Воно просто не визріло до кращого життя, тому воно, мабуть, заслуговує на те, що має.

 

Чи бачите Ви якусь панацею для України?


Панацею? Я думаю що хірургічне втручання не допоможе, тому що, щоб вилікувати хворобу, не варто лікувати її наслідки, варто лікувати причини цієї хвороби. Я думаю, причини незадовільного життя нашої країни вже зараз нівелювати дуже важко, тому що цього не дозволить еліта, яку влаштовує становище, яке зараз є в країні, і, маючи медійні ресурси та можливість впливати на формування громадської думки, суспільних настроїв, цього просто не буде допущено. Тому що в сучасному світі роль засобів масової інформації дуже велика. Треба, щоб в даній ситуації громадяни йшли і зробили оптимальний вибір для нашої країні на виборах парламентських, президентських. Панацеєю для України було б зломити свідомість українця, але зробити це зараз неможливо. Але оскільки це зробити неможливо, тому я не прогнозую суттєвого покращення життя в країні після президентських виборів.

 

Тоді все і надалі буде відбуватися ситуативно, і вся політика буде надперсоніфікованою?


Я думаю, що так воно і буде. Наша еліта впливає як на поведінку суспільства, так і на поведінку президента, який виражає її інтереси. Обраний президент потрапить в ситуацію, коли йому просто не дадуть можливості втілювати свої задуми. Він не зможе, наприклад, здійснити масову реприватизацію в країні (йому не дадуть, та він й сам не піде на такий крок). В кращому випадку, він спробує зробити якісь перестановки в уже існуючій системі, але вони навряд набудуть глобального, масштабного характеру.


Якщо намагання президента можна буде кваліфікувати як зміни, то вони будуть мати лише косметичний характер. Ще хотів сказати, що існуюча еліта прекрасно розуміє, що для того, щоб вижити за умов перемоги неочікуваного кандидата в президенти, їм також якимось чином потрібно буде узгодити свої інтереси з його позицією. І тому ситуація кардинально не зміниться.

Версия для печати
Рекомендуем к прочтению

Новый мировой беспорядок – как мы в нем оказались

Развал системы глобальной безопасности – следствие подъема национализма, этой «темной стороны демократии», что уже привело к конфликтам во многих странах мира; происходящее в Украине является доказательством этого, а возможно, и началом революции. Как выбраться из подобной ситуации в реальной жизни? Научные исследования показывают, что есть только два пути: чистая победа одной из сторон, или «мучительный тупик», в котором обе стороны страдают из-за конфликта, пока не согласятся на международное посредничество.

В Украине Россия тоже вошла в мучительный политический тупик. Да, она показала свою силу духа в отношении санкций – а также готовность терпеть неудобства, чтобы при этом терзать Украину, пытаясь сохранить благодаря этому свое влияние и сепаратистскую автономию на востоке страны. Украина, однако, стремится к чистой победе, окружая сепаратистов и обстреливая их позиции. Чего мы пока не знаем – как далеко Украина готова зайти в своем стремлении к полной победе, и как далеко готова зайти Россия, чтобы этого не допустить? Да, можно надеяться, что международные посредники смогут убедить и Украину, и Россию, что издержки открытого конфликта могут быть столь велики, что лучше пойти на сохранение нынешнего положения, чем продолжать военные действия. Я боюсь, однако, что мы увидим дальнейшее обострение конфликта, усиление экономических санкций и расширение военных действий.

Читать далее

 

Мнения других экспертов

Николай Рыжков, доцент кафедры международных коммуникаций и связей с общественностью

Политика должна быть последовательной в любом случае

Игорь Коваль, д-р политических наук, заведующий кафедры международных отношений Одесского государственного университета

Проще говорить о том, что не удалось сделать за двенадцать лет

Ернст Заграва, історик

Україна мусить позбавитися “смішного” націоналізму, а не націоналізму взагалі

Александр Рар, Ведущий эксперт Германского совета по внешней политике

Можно сказать, что Украине сейчас очень трудно определиться: она делает то, что может делать

Василь Куйбіда, проректор МАУП

Нашому поколінню випав надзвичайний шанс – зробити те, що не зробили покоління наших предків – створити свою державу.

Євген Бистрицький, виконавчий директор Міжнародного фонду „Відродження”

Дії майбутнього Президента повинні були початися ще вчора

Владимир Спиваковский, Президент всенародного конкурса «Бренд года», руководитель лицея «Гранд»

Надо становится частью глобальной экономики, чтобы не остаться «матрешечной страной»

Лариса Брюховецька, провідний відчизняний кінокритик, засновниця і головний редактор журналу “Кіно-Театр”, ст. викладач кафедри культурології

Українське кіно більш життєздатне, ніж багатьом здавалося

Владимир Балабанович, председатель Профсоюза работников сферы предпринимательства

Людям надо платить в первую очередь, а не по остаточному принципу

Николай Пааль, исполнительный директор украинской ассоциации бизнес-инкубаторов и инновационных центров – об итогах украинской независимости

Нашей державе гордиться пока нечем

Вячеслав Кредисов, председатель правления всеукраинского объединения предпринимателей «Новая формация», заслуженный экономист Украины

Украина, изобретающая велосипед, неминуемо станет восточноевропейским Парагваем

Александр Дергачев, Главный редактор журнала «Політична думка»

12 лет в Украине происходил сложный и болезненный процесс самосознания во всех аспектах

Ігор Каганець, головний редактор альманаху нової еліти ПЕРЕХІД-IV

Справжня еліта вміє вчитися на чужому досвіді, у неї завжди є продумана стратегія.

Тарас Возняк, головний редактор культурологічного часопису “Ї”

Інфантильність нового покоління не дає жодних надій.

Юлия Мостовая, заместитель главного редактора еженедельника «Зеркало Недели»

Мы по-прежнему являемся населением, живущим по хуторскому типу.

Андрей Мишин, заведующий отделом региональной безопасности, Национальный институт проблем международной безопасности при СНБОУ

Мы идем от политики выживания к политике жизни

Ігор Осташ, заступник голови Комітету у закордонних справах, віце-президент Парламентської Асмблеї ОБСЄ

Я вірю в майбутнє України, тому що Україна має колосальний людський потенціал, інтелектуальний потенціал.

Станіслав Кульчицький, доктор історичних наук, заступник директора Інституту історії НАН України.

Відзначаючи ювілей Переяславської ради, не треба ховати голову у пісок, а треба йти на діалог

Сергей Крымский, профессор, доктор философских наук

Лучшее образование политиков – светлое будущее всей страны.

Дмитро Степовик, професор, доктор мистецтвознавства, доктор філософських наук, доктор богословських наук

Не можна дотримуватися тактики “не той козак, що переміг, а той, хто викрутився”

Владимир Лутай, доктор философских наук

Хотя мне никто из политиков не нравится, думаю, что худшее для нас уже позади

Василь Лісовий, доктор філософських наук, співробітник Інституту філософії НАНУ, викладач кафедри політології Києво-Могилянської академії

Наша культура, збережена хоч і у фрагментованому вигляді, оцінюється досить високо

Валерій Хмелько, професор, доктор філософських наук, президент Київського міжнародного інституту соціології.

Домінуючою верствою, специфічним “пануючим класом” ми маємо не підприємців, а чиновництво

Олексій Гарань, доктор історичних наук, професор Києво-Могилянської Академії, науковий директор Школи Політичної Аналітики

Ми всі є українцями – це можна сказати і українською, і російською. Але ми все одно залишимся українцями...

Виктор Небоженко, президент Агентства корпоративной поддержки «Трайдент»

Мы не успели создать национальное государство с полноценным комплексом реквизитов и этого шанса у нас уже действительно нет

Владимир Малинкович, политолог

Главные враги Украины – ретрограды и коррупционеры

Виктория Подгорная, к.ф.н., директор Центра социально-политического проектирования

Сегодня, по сути, осуществляется российский геополитический проект. Украинского же «проекта «Украина» как не было, так и нет

Александр Стегний, доктор социологических наук, исполнительный директор Центра социальных и маркетинговых исследований «Социс», ведущий научный сотрудник Института социологии НАНУ

Революции в Украине не будет. Будет эволюция – так требует время

Віталій Кулік, директор Центру досліджень громадянського суспільства

В Гондурасе больше демократии, чем в Украине

Ігор Бураковський, Інститут економічних досліджень та політичних консультацій

В Україні є попит на ідеї, але дуже мало попиту на реалізацію цих ідей

Віра Нанівська, Директор Міжнародного центру перспективних досліджень

Треба навчитися більше говорити про завтрашній день

Андрей Марусов, руководитель Агентства информационного развития

Лучше пусть будет мучительная независимость, чем полная зависимость

Олександр Сушко, директор Центру миру, конверсії та зовнішньої політики України

На сегодняшний день влияние Украины значительно ниже, чем оно могло бы быть

Сергей Толстов, Директор Института политического анализа и международных исследований

Когда «враг не стоит у ворот», Украина должна определиться с моделью социально-экономического развития

Валерій Чалий, директор міжнародних програм Українського центру економічних і політичних досліджень ім. О.Разумкова

Якщо люди, які мають важелі впливу – особливо на майбутнє держави – будуть думати, як обійти закон, нічого гарного у такій країні не буде

Валерій Пустовойтенко, народний депутат, лідер Народно-демократичної партії

Моральне відродження суспільства — це найважливіше політичне завдання, і саме воно є найважливішою складовою політичної реформи

Вадим Карасев, политолог, лидер партии «Единый центр»

России и Украине нет иного выбора, кроме как идти в Европу

Кость Бондаренко, директор Института проблем управления имени Горшенина

Сначала «ввязались в драку», а потом уже стали думать, как и чем это должно завершиться

 

Другие диалоги

Украина в Европе – контуры и формат будущих взаимоотношений

Государственное управление: нужен ли «капитальный ремонт власти»?

ЕСТЬ ЛИ БУДУЩЕЕ У «ЛЕВОГО ДВИЖЕНИЯ» в УКРАИНЕ?

МИР В ВОЙНЕ или ВОЙНА В МИРУ?

НОВАЯ МЕЖДУНАРОДНАЯ СИСТЕМА БЕЗОПАСНОСТИ родится в Украине?

УКРАИНСКИЙ ПРОЕКТ – реформирование, перезагрузка, создание нового?

Будущее ТВ и Интернета – слияние, поглощение, сосуществование?

ФЕНОМЕН УКРАИНСКОГО МАЙДАНА

Поляризация общества - источник перманентной нестабильности. Найдет ли Украина социальный компромисс?

Партнерство Украина-Евросоюз: вызовы и возможности

МАЛЫЕ ГОРОДА – богатство разнообразия или бедность упадка

Права или только обязанности? (О состоянии соблюдения прав человека в Украине и мире на протяжении последних 65 лет)

Виртуальная реальность и нетократия: новые штрихи к портрету Украины

Таможня или Союз?

ДЕНЬГИ БУДУЩЕГО: валюты локальные, национальные, глобальные? Бумажные или электронные?

Кадры решают все? Или почему из Украины утекают мозги?

Мультикультурализм VS национализм

Религия в социально-политическом контексте Украины

Гуманитарная политика в Украине – а есть ли будущее?

Новый мировой экономический порядок

Рынок земли и будущее аграрной Украины

ДЕМОКРАТИИ КОНЕЦ? или ОНА ВРЕМЕННО СДАЕТ ПОЗИЦИИ?

Судьба реформ в Украине или Реформировать нереформируемое?!

20 наших лет

Будущее без будущего? или Почему Украина теряет образованное общество?

Украинский характер – твердыня или разрушающаяся крепость?

ПЕНСИОННАЯ РЕФОРМА В УКРАИНЕ: куда дует ветер перемен

20 лет независимости Украины – мифы и реалии

Поход Украины в Европу: остановка или смена курса?

Местные выборы 2010: прощание с самоуправлением?

Республика: «де-юре» или «де-факто»?

Каков капитал, таков и труд

Идеология умерла. Да здравствует новая идеология?!

Повестка дня нового Президента – стабилизация или развитие?

Соблазн и искушение диктатурой

Реформа украинского здравоохранения или ее отсутствие: причины и следствия

Выборы-2010: готова ли Украина к переменам?

Неосознанный сталкер. Или. Скрытые и явные угрозы жизни Украины и возможности их предотвращения

Новый общественный договор – быть или не быть?

КАК СПАСТИ СТРАНУ? или Приговор вынесен. Обжалованию подлежит?!

Человеческий капитал в топке экономического кризиса

Украинское общество в условиях кризиса: социальные вызовы и мистификации.

Большой договор между Украиной и Россией: от проекта влияния к проекту развития

Украинская власть: царствует, господствует или руководит?

Украина: нация для государства или государство для нации?

„Социальный капитал” и проблемы формирования гражданского общества в Украине

«Социальные мифологемы массового сознания и политическое мифотворчество»

Гражданин и власть: патерналистские и авторитарные настроения в Украине.

В зеркале украинского культурного продукта

Есть ли «свет» в конце регионального «туннеля» или кого интересуют проблемы местного самоуправления?

Национальная идея: от украинской мечты к новой парадигме развития

Досрочные выборы: политическое представление к завершению сезона

Кризис ценностей: что такое хорошо, и что такое плохо?

Реформы в экономике Украины: причины, следствия, перспективы

Информационное пространство – кривое зеркало Украинской действительности

Постсоветское поколение – здравствуй! (или некоторые подробности из жизни молодежи)

Проект Україна: українська самосвідомість і етнонаціональні трансформації

„Південний вектор” євроінтеграційної стратегії України

Феноменологія української корупції та її специфічні риси

Українській Конституції 10 років: від «однієї з найкращих в Європі» до правового хаосу

Украина в геополитических играх 2006-2025 гг. или Очередное обновление внешней политики

Яку Україну пропонують Україні чи Програми та реальні практики політичних партій України

Парламентський злам: проблеми взаємодії владних гілок

Майдан, рік по тому

Вызовы или стимулы глобализации?

Демографический кризис или последний украинец

Адміністративно-територіальна реформа – тест на ефективність нової влади

Ролевые игры: социодрама Украина – ЕС

Славянские миры: цивилизационный выбор

Повестка дня будущего президента

Новое украинское Просвещение

„Внутрішня геополітика” України.

Чи готова Україна „мислити глобально, діяти локально”?

Демократия по-украински

Какая Россия нужна Украине?

Українська національна еліта – становлення чи занепад?

Середній клас в Україні : майбутнє народжується сьогодні

Україна шукає свою ідентичність

page generation time:0,089