В украинской системе нечего исправлять, - там все надо менять.

Евгений Чичваркин

Пользовательского поиска

Камо грядеши, Украина?

     Предметом первого ДИАЛОГА является ответ на вопрос «Камо грядеши, Украина?». И это не случайно, ибо человеку свойственно смотреть не только назад, но и с не меньшим интересом думать о будущем. Пришло время оценить те возможности, которые Украина не использовала и причины того, почему это произошло. Кроме того, 12 лет – это повод подвести черту под достижениями прошедших лет и оценить, насколько прочный фундамент они заложили для нашего будущего.
    
Увы, подавляющее число опрошенных нами людей высказывало свои мысли без малейшей гордости от достижений периода независимости. Общий рефрен интервью близок к знаменитой фразе нашего первого президента Л.Кравчука – «маємо те, що маємо... »
    
Более того, несмотря на празднование 12-летнего юбилея независимости нашей страны вряд ли можно с полной уверенностью говорить, что проект «Украина» состоялся. Однозначного ответа нет. Именно поэтому Украину можно рассматривать как большой, один из самых интересных проектов ХХ века, который сейчас переживает критический период по целому ряду параметров. Именно поэтому можно смело утверждать, что не 12 лет назад, а именно сейчас, в наши дни, судьба проекта «Украина» актуализируется вновь. 
    
Открытыми остаются и вопросы о том, каково будущее у этого проекта. Ведь страна не может существовать и, главное, развиваться имея только атрибуты независимого государства, но не более того. Ведь развивать государство в национальном формате становится все сложнее на фоне процессов глобализации. Не потому ли существующий в обществе запрос на нового лидера означает ничто иное, как ответ на вопрос о будущем нашей страны. 
    
Нам показалось, что очень важно сейчас попытаться организовать постоянно действующий разговор-диалог, своеобразные «публичные чтения» по теме «Камо грядеши, Украина?», по тем ключевым вопросам, которые сейчас подспудно находятся в центре внимания и общественности, и политиков, и экспертов.

Свернуть

Предметом первого ДИАЛОГА является ответ на вопрос «Камо грядеши, Украина?». И это не случайно, ибо человеку свойственно смотреть не только назад, но и с не меньшим интересом думать о будущем.

Развернуть

Мнение эксперта
Другие диалоги:
Версия для печати

Ми всі є українцями – це можна сказати і українською, і російською. Але ми все одно залишимся українцями...

     Пане Олексію, як би Ви оцінили 12 років незалежності, які минули?
     Коли ми говоримо про 12 років незалежності, то ми можемо, по-перше, оцінювати цю ситуацію з точки зору людей, якій в ній безпосередньо живуть. І тоді ситуація виглядає досить суперечливою, тому що не виправдалося дуже багато сподівань – не сталося того соціально-економічного підйому, якого всі так очікували, більше того економіка країни пройшла крізь 10 років спаду. Але при всьому цьому бачимо, що абсолютна більшість людей не хоче повернення до Радянського Союзу. Коли у 1999-му році постає вибір між Кучмою і Симоненком, то люди не голосують за Симоненка. Це говорить про те, що люди не уявляють собі повернення  назад. Крім того, значна частка населення адаптувалася, має відносно непоганий рівень забезпечення. Як би важко зараз не було працювати, але в малому і середньому бізнесі люди заробляють достатньо грошей. Якщо ж говорити про бюджетну сферу, то фінансування є дуже поганим, але очевидно, що люди мають якісь інші переваги в сучасній системі, які пояснюють, скажімо, те, чому вони не голосують за повернення до минулого. Крім того, не слід забувати, що люди почали досить багато їздити за кордон, включатися в програми обміну студентами, фахівцями; та навіть ті ж самі “човники” – люди бачать, що відбувається за кордоном, як розвиваються наші сусіди. Тому очевидним є те, що повернення вже не може бути.
     Якщо дивитися на все це з макроісторичної точки зору, то 12 років для історика – просто мить. Але і за цей час зроблено багато. Якщо ми подивимося на той стан, з якого починали, і при цьому врахуємо, що Україна ніколи не була незалежною, була під контролем Москви – і дуже жорстким – у нас не було навіть паростків громадянського суспільства, порівняно з Польщею, Румунією, навіть з Прибалтикою. Тож я можу сказати, що за цей час пройдено величезний шлях. Інша річ, що ліберально-демократичні сподівання не виправдалися. І тут треба шукати причини, чому так сталося.
     А наскільки перспективною є побудова національної держави в умовах, коли всі говорять  про глобалізацію, про розмиття кордонів і таке подібне?
     Тут вже не до дискусії про те можна чи не можна будувати національну державу в умовах глобалізованого світу. Є певний хід історії. Раніше більшість політологів взагалі не прогнозували розпад Радянського Союзу – але це трапилося. І ще один момент – розпад стався по кордонам національних утворень. Якщо говорити про побудову нової держави, зокрема України, то це не є вже такий і штучний конструкт. Штучним конструктом, до певної міри, можна назвати Боснію і Герцеговину, або якісь держави третього світу, наприклад в Африці, де кордони проводили штучно. В Україні ж ми маємо консолідуюче ядро, навколо якого відбувається будівництво нової держави.
     Що це за ядро?
     До цього ядра входять не тільки україномовні українці, російськомовні українці, але й національні меншини, у тому числі і росіяни, які вважають себе не частиною Росії, а України, і вважають останню своєю державою.
     Якраз і є сумнівним, що це державотворче ядро існує. Власне є населення, але чи об’єднане воно в ядро, про яке виговорите? Чи Ви вважаєте це питання риторичним?
     Так, я вважаю, що це скоріше риторичне питання. Є величезна кількість людей, які говорять, що вони українці. Це можна сказати українською мовою, можна сказати російською мовою. Ці люди навіть по різному можуть собі уявляти геополітичне майбутнє цієї держави, але вони є українцями. Я думаю, що більшість людей у тому ж Донбасі усвідомлюють, що це не є Росія. А коли говорять, що ми будуємо державу методами 19-го сторіччя чи щось подібне, то це безумовно не так. Якщо згадати Європу 17-18-і століть, то це відбувалося залізом і кров’ю. Ми ж це робимо в нових умовах – а це означає увагу до національних меншин, до прав людини. І якраз цим і пояснюється складність цього процесу. Згадайте політику коренізації, яку проводили більшовики. Тоді це було зроблено максимум за 10 років – але це робилося в умовах тотальної відсутності демократії, під тотальним контролем більшовистської партії. Зараз, в умовах демократичного суспільства  відроджувати українську культуру і мову набагато важче. Але важче саме тому, що суспільство є плюралістичним, що працюють демократичні механізми, коли немає тотального контролю згори, коли йдуть дебати стосовно різних альтернатив і різних можливостей.
     Крім того, на відміну від своїх західних сусідів українська держава опинилася перед необхідністю проводити не тільки посткомуністичну, але і постімперську трансформацію, тобто здійснювати одночасний перехід до демократії і ринку, створення державних структур і формування української політичної нації. На Заході на це пішли століття.
     Ви можете точніше прокоментувати вашу тезу про постімперську трансформацію?
     У даному випадку йдеться про подолання спадщини імперії, умовно кажучи “комуністичної імперії”. Йдеться про те, що більшість країн Центрально-Східної Європи не займаються проблемами національного будівництва – у них ця проблема була вирішена, тому що національні держави функціонували ще за комуністичних режимів. Ми ж здійснюємо все одночасно – і в цьому полягає складність цієї трансформації.
     Чи спостерігаєте Ви якісь успіхи у цьому?
     Так, хоча і не такі, як хотілося б. У кінці 80-х рр. цей процес здавався більш лінійним, більш швидким. Як наприклад, в Росії сподівалися, що буде ринок – буде і ліберальна демократія. Виявилося, що все набагато складніше. Але є певні успіхи. Навіть номенклатура, навіть ті ж олігархи, яких ми тавруємо, уже починають мислити в загальноукраїнському контексті.
     Ви твердо переконані у цьому?
     Але ж вони не мислять категоріями Росії. Можна це переформулювати інакше. Ці люди можуть мислити категоріями своїми, але всі вони розуміють, що працюють в умовах України. Вони вирішують свої проблеми на загальнонаціональному рівні. Тобто, логіка політично-економічних процесів змушує їх мислити у цьому сенсі, вони повинні боротися за владу у цій країні, а не в якомусь аморфному євразійському просторі.
     Якщо ж говорити про мову, то в життя вступило покоління людей, яке, можливо, у побуті і не користується українською, але вони її знають настільки, щоб це не створювало дискомфорту. Я пам’ятаю кінець 80-х, коли для значної частини людей питання української мови було суцільною проблемою. І тоді, у 87-88-х роках я не уявляв, що у нас може бути одна державна мова. Зараз ми бачимо що до цього більш-менш адаптувалося чиновництво, молоде покоління теж нібито не страждає.
     Ви самі сказали, що це більше є формальною ознакою. Поза адміністративною увагою ситуація зовсім інша.
     Так, але це вже інша проблема – як зробити так, щоб функціонування української мови стало масовим. І тут потрібен справді не формальний підхід, а більш активний, і з боку держави в тому числі, щоб і мова, і культура подолали комплекс провінційності. Ми бачимо результати останнього перепису – зросла частка, яка ідентифікує себе з етнічними українцями. Це процеси повільні, але вони йдуть. І ті речі, які в кінці 80-х бурхливо обговорювалися і здавалося, що ми ніколи не дійдемо згоди, а зараз ми можемо сказати, що їх сприймає більша частина населення. Наприклад питання Центральної  Ради чи голодомору – ми бачимо, що це вже досить нормально сприймається, хіба що за винятком комуністів. Хоча, коли ми вийдемо на вулицю, ми побачимо, що все це дуже суперечливо, доходить до якихось трагікомічних випадків, я вже не кажу про пам’ятник Леніну, який стоїть напроти Бессарабки. Якщо ми від’їдемо на 20 кілометрів від Києва, то в якомусь селі ми до сих пір побачимо вулицю Леніна чи пам’ятник Леніну. Але це пов’язано з тим, хто здійснював ці перетворення – та ж сама посткомуністична номенклатура, яка просто використовувала нові символи для своєї легітимації, поєднуючи їх з старою символікою.
     Ви вважаєте, що це нормально, коли існує така відмінність між центром і периферією?
     Звичайно, ненормально. Та навіть коли заїдемо у те ж село з пам’ятником Леніну, ніхто ж не скаже, що він живе в СРСР. Інша річ, що від’їдемо ті ж 20 кілометрів від Києва і можливості для  демократичного висловлення свого погляду катастрофічно падають. Але ми знаємо, хто перебував і досі перебуває при владі і кому такий стан речей вигідний.    

Бесiду вiв Таран Юрiй
Версия для печати
Публикации автора

 

Рекомендуем к прочтению

Опасность распространения прав человека

Если бы права человека были валютой, их курс сегодня оказался бы в состоянии свободного падения в силу инфляции многочисленных правозащитных договоров и необязательных международных инструментов, принятых за последние десятилетия самыми разными организациями. Сегодня на эту валюту можно, скорее, купить страховку для диктатур, нежели защиту для граждан. Права человека, некогда вознесенные на пьедестал основных принципов человеческой свободы и достоинства, сегодня могут быть чем угодно – от права на международную солидарность до права на мир.

Читать далее

 

Мнения других экспертов

Николай Рыжков, доцент кафедры международных коммуникаций и связей с общественностью

Политика должна быть последовательной в любом случае

Игорь Коваль, д-р политических наук, заведующий кафедры международных отношений Одесского государственного университета

Проще говорить о том, что не удалось сделать за двенадцать лет

Ернст Заграва, історик

Україна мусить позбавитися “смішного” націоналізму, а не націоналізму взагалі

Александр Рар, Ведущий эксперт Германского совета по внешней политике

Можно сказать, что Украине сейчас очень трудно определиться: она делает то, что может делать

Василь Куйбіда, проректор МАУП

Нашому поколінню випав надзвичайний шанс – зробити те, що не зробили покоління наших предків – створити свою державу.

Євген Бистрицький, виконавчий директор Міжнародного фонду „Відродження”

Дії майбутнього Президента повинні були початися ще вчора

Владимир Спиваковский, Президент всенародного конкурса «Бренд года», руководитель лицея «Гранд»

Надо становится частью глобальной экономики, чтобы не остаться «матрешечной страной»

Лариса Брюховецька, провідний відчизняний кінокритик, засновниця і головний редактор журналу “Кіно-Театр”, ст. викладач кафедри культурології

Українське кіно більш життєздатне, ніж багатьом здавалося

Владимир Балабанович, председатель Профсоюза работников сферы предпринимательства

Людям надо платить в первую очередь, а не по остаточному принципу

Николай Пааль, исполнительный директор украинской ассоциации бизнес-инкубаторов и инновационных центров – об итогах украинской независимости

Нашей державе гордиться пока нечем

Вячеслав Кредисов, председатель правления всеукраинского объединения предпринимателей «Новая формация», заслуженный экономист Украины

Украина, изобретающая велосипед, неминуемо станет восточноевропейским Парагваем

Александр Дергачев, Главный редактор журнала «Політична думка»

12 лет в Украине происходил сложный и болезненный процесс самосознания во всех аспектах

Ігор Каганець, головний редактор альманаху нової еліти ПЕРЕХІД-IV

Справжня еліта вміє вчитися на чужому досвіді, у неї завжди є продумана стратегія.

Тарас Возняк, головний редактор культурологічного часопису “Ї”

Інфантильність нового покоління не дає жодних надій.

Юлия Мостовая, заместитель главного редактора еженедельника «Зеркало Недели»

Мы по-прежнему являемся населением, живущим по хуторскому типу.

Андрей Мишин, заведующий отделом региональной безопасности, Национальный институт проблем международной безопасности при СНБОУ

Мы идем от политики выживания к политике жизни

Ігор Осташ, заступник голови Комітету у закордонних справах, віце-президент Парламентської Асмблеї ОБСЄ

Я вірю в майбутнє України, тому що Україна має колосальний людський потенціал, інтелектуальний потенціал.

Станіслав Кульчицький, доктор історичних наук, заступник директора Інституту історії НАН України.

Відзначаючи ювілей Переяславської ради, не треба ховати голову у пісок, а треба йти на діалог

Сергей Крымский, профессор, доктор философских наук

Лучшее образование политиков – светлое будущее всей страны.

Дмитро Степовик, професор, доктор мистецтвознавства, доктор філософських наук, доктор богословських наук

Не можна дотримуватися тактики “не той козак, що переміг, а той, хто викрутився”

Владимир Лутай, доктор философских наук

Хотя мне никто из политиков не нравится, думаю, что худшее для нас уже позади

Василь Лісовий, доктор філософських наук, співробітник Інституту філософії НАНУ, викладач кафедри політології Києво-Могилянської академії

Наша культура, збережена хоч і у фрагментованому вигляді, оцінюється досить високо

Валерій Хмелько, професор, доктор філософських наук, президент Київського міжнародного інституту соціології.

Домінуючою верствою, специфічним “пануючим класом” ми маємо не підприємців, а чиновництво

Виктор Небоженко, президент Агентства корпоративной поддержки «Трайдент»

Мы не успели создать национальное государство с полноценным комплексом реквизитов и этого шанса у нас уже действительно нет

Владимир Малинкович, политолог

Главные враги Украины – ретрограды и коррупционеры

Виктория Подгорная, к.ф.н., директор Центра социально-политического проектирования

Сегодня, по сути, осуществляется российский геополитический проект. Украинского же «проекта «Украина» как не было, так и нет

Александр Стегний, доктор социологических наук, исполнительный директор Центра социальных и маркетинговых исследований «Социс», ведущий научный сотрудник Института социологии НАНУ

Революции в Украине не будет. Будет эволюция – так требует время

Віталій Кулік, директор Центру досліджень громадянського суспільства

В Гондурасе больше демократии, чем в Украине

Михайло Басараб, керівник Центру прикладної політики “ЗНАК”

Ми будемо незалежною країною по формі, але по суті – навряд

Ігор Бураковський, Інститут економічних досліджень та політичних консультацій

В Україні є попит на ідеї, але дуже мало попиту на реалізацію цих ідей

Віра Нанівська, Директор Міжнародного центру перспективних досліджень

Треба навчитися більше говорити про завтрашній день

Андрей Марусов, руководитель Агентства информационного развития

Лучше пусть будет мучительная независимость, чем полная зависимость

Олександр Сушко, директор Центру миру, конверсії та зовнішньої політики України

На сегодняшний день влияние Украины значительно ниже, чем оно могло бы быть

Сергей Толстов, Директор Института политического анализа и международных исследований

Когда «враг не стоит у ворот», Украина должна определиться с моделью социально-экономического развития

Валерій Чалий, директор міжнародних програм Українського центру економічних і політичних досліджень ім. О.Разумкова

Якщо люди, які мають важелі впливу – особливо на майбутнє держави – будуть думати, як обійти закон, нічого гарного у такій країні не буде

Валерій Пустовойтенко, народний депутат, лідер Народно-демократичної партії

Моральне відродження суспільства — це найважливіше політичне завдання, і саме воно є найважливішою складовою політичної реформи

Вадим Карасев, политолог, лидер партии «Единый центр»

России и Украине нет иного выбора, кроме как идти в Европу

Кость Бондаренко, директор Института проблем управления имени Горшенина

Сначала «ввязались в драку», а потом уже стали думать, как и чем это должно завершиться

 

Другие диалоги

Украина в Европе – контуры и формат будущих взаимоотношений

Государственное управление: нужен ли «капитальный ремонт власти»?

ЕСТЬ ЛИ БУДУЩЕЕ У «ЛЕВОГО ДВИЖЕНИЯ» в УКРАИНЕ?

МИР В ВОЙНЕ или ВОЙНА В МИРУ?

НОВАЯ МЕЖДУНАРОДНАЯ СИСТЕМА БЕЗОПАСНОСТИ родится в Украине?

УКРАИНСКИЙ ПРОЕКТ – реформирование, перезагрузка, создание нового?

Будущее ТВ и Интернета – слияние, поглощение, сосуществование?

ФЕНОМЕН УКРАИНСКОГО МАЙДАНА

Поляризация общества - источник перманентной нестабильности. Найдет ли Украина социальный компромисс?

Партнерство Украина-Евросоюз: вызовы и возможности

МАЛЫЕ ГОРОДА – богатство разнообразия или бедность упадка

Права или только обязанности? (О состоянии соблюдения прав человека в Украине и мире на протяжении последних 65 лет)

Виртуальная реальность и нетократия: новые штрихи к портрету Украины

Таможня или Союз?

ДЕНЬГИ БУДУЩЕГО: валюты локальные, национальные, глобальные? Бумажные или электронные?

Кадры решают все? Или почему из Украины утекают мозги?

Мультикультурализм VS национализм

Религия в социально-политическом контексте Украины

Гуманитарная политика в Украине – а есть ли будущее?

Новый мировой экономический порядок

Рынок земли и будущее аграрной Украины

ДЕМОКРАТИИ КОНЕЦ? или ОНА ВРЕМЕННО СДАЕТ ПОЗИЦИИ?

Судьба реформ в Украине или Реформировать нереформируемое?!

20 наших лет

Будущее без будущего? или Почему Украина теряет образованное общество?

Украинский характер – твердыня или разрушающаяся крепость?

ПЕНСИОННАЯ РЕФОРМА В УКРАИНЕ: куда дует ветер перемен

20 лет независимости Украины – мифы и реалии

Поход Украины в Европу: остановка или смена курса?

Местные выборы 2010: прощание с самоуправлением?

Республика: «де-юре» или «де-факто»?

Каков капитал, таков и труд

Идеология умерла. Да здравствует новая идеология?!

Повестка дня нового Президента – стабилизация или развитие?

Соблазн и искушение диктатурой

Реформа украинского здравоохранения или ее отсутствие: причины и следствия

Выборы-2010: готова ли Украина к переменам?

Неосознанный сталкер. Или. Скрытые и явные угрозы жизни Украины и возможности их предотвращения

Новый общественный договор – быть или не быть?

КАК СПАСТИ СТРАНУ? или Приговор вынесен. Обжалованию подлежит?!

Человеческий капитал в топке экономического кризиса

Украинское общество в условиях кризиса: социальные вызовы и мистификации.

Большой договор между Украиной и Россией: от проекта влияния к проекту развития

Украинская власть: царствует, господствует или руководит?

Украина: нация для государства или государство для нации?

„Социальный капитал” и проблемы формирования гражданского общества в Украине

«Социальные мифологемы массового сознания и политическое мифотворчество»

Гражданин и власть: патерналистские и авторитарные настроения в Украине.

В зеркале украинского культурного продукта

Есть ли «свет» в конце регионального «туннеля» или кого интересуют проблемы местного самоуправления?

Национальная идея: от украинской мечты к новой парадигме развития

Досрочные выборы: политическое представление к завершению сезона

Кризис ценностей: что такое хорошо, и что такое плохо?

Реформы в экономике Украины: причины, следствия, перспективы

Информационное пространство – кривое зеркало Украинской действительности

Постсоветское поколение – здравствуй! (или некоторые подробности из жизни молодежи)

Проект Україна: українська самосвідомість і етнонаціональні трансформації

„Південний вектор” євроінтеграційної стратегії України

Феноменологія української корупції та її специфічні риси

Українській Конституції 10 років: від «однієї з найкращих в Європі» до правового хаосу

Украина в геополитических играх 2006-2025 гг. или Очередное обновление внешней политики

Яку Україну пропонують Україні чи Програми та реальні практики політичних партій України

Парламентський злам: проблеми взаємодії владних гілок

Майдан, рік по тому

Вызовы или стимулы глобализации?

Демографический кризис или последний украинец

Адміністративно-територіальна реформа – тест на ефективність нової влади

Ролевые игры: социодрама Украина – ЕС

Славянские миры: цивилизационный выбор

Повестка дня будущего президента

Новое украинское Просвещение

„Внутрішня геополітика” України.

Чи готова Україна „мислити глобально, діяти локально”?

Демократия по-украински

Какая Россия нужна Украине?

Українська національна еліта – становлення чи занепад?

Середній клас в Україні : майбутнє народжується сьогодні

Україна шукає свою ідентичність

page generation time:0,101