В украинской системе нечего исправлять, - там все надо менять.

Евгений Чичваркин

Пользовательского поиска

Камо грядеши, Украина?

     Предметом первого ДИАЛОГА является ответ на вопрос «Камо грядеши, Украина?». И это не случайно, ибо человеку свойственно смотреть не только назад, но и с не меньшим интересом думать о будущем. Пришло время оценить те возможности, которые Украина не использовала и причины того, почему это произошло. Кроме того, 12 лет – это повод подвести черту под достижениями прошедших лет и оценить, насколько прочный фундамент они заложили для нашего будущего.
    
Увы, подавляющее число опрошенных нами людей высказывало свои мысли без малейшей гордости от достижений периода независимости. Общий рефрен интервью близок к знаменитой фразе нашего первого президента Л.Кравчука – «маємо те, що маємо... »
    
Более того, несмотря на празднование 12-летнего юбилея независимости нашей страны вряд ли можно с полной уверенностью говорить, что проект «Украина» состоялся. Однозначного ответа нет. Именно поэтому Украину можно рассматривать как большой, один из самых интересных проектов ХХ века, который сейчас переживает критический период по целому ряду параметров. Именно поэтому можно смело утверждать, что не 12 лет назад, а именно сейчас, в наши дни, судьба проекта «Украина» актуализируется вновь. 
    
Открытыми остаются и вопросы о том, каково будущее у этого проекта. Ведь страна не может существовать и, главное, развиваться имея только атрибуты независимого государства, но не более того. Ведь развивать государство в национальном формате становится все сложнее на фоне процессов глобализации. Не потому ли существующий в обществе запрос на нового лидера означает ничто иное, как ответ на вопрос о будущем нашей страны. 
    
Нам показалось, что очень важно сейчас попытаться организовать постоянно действующий разговор-диалог, своеобразные «публичные чтения» по теме «Камо грядеши, Украина?», по тем ключевым вопросам, которые сейчас подспудно находятся в центре внимания и общественности, и политиков, и экспертов.

Свернуть

Предметом первого ДИАЛОГА является ответ на вопрос «Камо грядеши, Украина?». И это не случайно, ибо человеку свойственно смотреть не только назад, но и с не меньшим интересом думать о будущем.

Развернуть

Мнение эксперта
Другие диалоги:
Версия для печати

Домінуючою верствою, специфічним “пануючим класом” ми маємо не підприємців, а чиновництво

Домінуючою верствою, специфічним “пануючим класом” ми маємо не підприємців, а чиновництво: Домінуючою верствою, специфічним “пануючим класом” ми маємо не підприємців, а чиновництво

Валерій Хмелько, професор, доктор філософських наук, президент Київського міжнародного інституту соціології.

     - Пане Валерію, я читав Вашу статтю “Макросоціальні зміни в українському суспільстві за роки незалежності” в журналі “Соціологія”, №1 за 2003 рік, де ви ґрунтовно описали зміни, які відбуваються в Україні протягом 12 років. І мене цікавлять Ваші оцінки того, що відбувалося протягом цих 12 років незалежності. Наскільки Вас взагалі задовольняє сучасний стан речей в Україні?
    
Мене ніяк не може задовольняти сучасний стан речей. Перше, на що б я хотів звернути увагу, це структура поділу праці в Україні. Країни, які ми називаємо цивілізованими, розвинутими, за ці 12 років рухалися від стадії індустріально-інформаційної до стадії інформаційно-індустріальної. Тобто, від тієї стадії, коли найбільше людей було зайнято у виробництві речей, до стадії, коли виробництво інформації виходить на перший план. Україна ж починала з стадії індустріально-аграрної, тому що аграрна сфера виробництва була другою за значенням. Розвинуті країни ці стадії вже пройшли, тому що продуктивність праці на селі дуже зросла і там не потрібна така кількість, і на друге місце виходить виробництво інформації. І це був би нормальний крок у розвитку макроструктури поділу праці України. А вийшло те, що називають інволюцією, тобто скочування назад. Ми від скотилися до аграрно-індустріальної фази, коли виробництво продуктів харчування перевищує виробництво речей. Це відбувається тому, що люди, щоб вижити, займаються натуральним сільським господарством. 63 % нашого міського населення – я кажу не про сільське населення – займається сільськогосподарською працею на приватних ділянках.
    
Що ж стосується зміни форм власності, то на перший погляд все виглядало як нормальне повернення до ринкової системи, до приватних господарств. Але аналіз нашого господарства показує, що значна частина нашого виробництва знаходиться в ненормальному стані так званої напіввласності. Повна власність полягає у тому, що суб’єкт власності ризикує своїм капіталом, внаслідок цього отримує прибутки, але може отримати і збитки. Але у будь-якому разі і прибутки, і видатки їхні. Тобто, вони відповідають своїм власним коштом за те, що вони роблять. У нас ситуація склалася таким чином, що є багато підприємств, які є або напівдержавні, або формально акціонерні, але побудовані так, що там є державний капітал. І там “господарюють” так, що прибутки йдуть на приватні рахунки, як правило за кордон, а видатки списуються за рахунок бюджету, тобто за рахунок платників податків – нас усіх. І це ніяк не може подобатися людині, яка сплачує податки. Така “напіввласність”, коли немає приватної відповідальності, а є тільки приватне збагачення, а зубожіння розкладається на всіх, є дуже небезпечною.
    
Правда, по тій інформації, яку можна здобути, у таких галузях як легка, харчова промисловість з’являються справжні приватні підприємства, які намагаються вести ефективне господарство.
    
Власне, а які у Вас були надії з настанням незалежності? Скоріше за все Ви на таке ж не розраховували?
     
 Надії були на те, що ми від державної власності перейдемо до приватної. Було сподівання, що за досить короткий час вдасться зацікавити людей бути приватними власниками. Виявилося, що чиновництво переграло демократів в тому плані, що їм було значно вигідніше організувати саме те, що ми сьогодні маємо. Я маю на увазі і те явище “напіввласності”, якого ніде у світі що ніколи не було, тільки при переході від тоталітарної системи до нормальної.
    
І друге, на що я хотів би звернути увагу – це саме наш феномен – це так побудувати закони, щоб майже будь-який приватний власник не міг вести своє господарство виконуючи всі вимоги законів. Тобто, закони, особливо податкові, побудовані таким чином, що виконуючи їх, можна мати тільки збитки – прибуткове господарство вести неможливо. Чому це вигідно чиновникам? Тому що чиновник може дати або пільги, або “дах”, тобто прикрити порушення законів – і не безкоштовно. Можливість керувати приватним власником привела до ситуації, коли справжній підприємець не є провідною фігурою у нашому суспільстві, тому що він дуже залежить від нашого чиновництва. Тому домінуючою верствою, класом, якщо хочете, у нас є чиновництво, а не підприємці.
    
Ця ситуація відмінна від ситуації в інших посткомуністичних країнах, наприклад від Прибалтики. Чому ж складається така ситуація в Україні?
    
Прибалтійські країни провели дуже послідовне очищення від того ж чиновництва. У Прибалтиці не було такого розколу між національною орієнтованістю на соціально-економічні цінності ринкового господарства як у нас. Україна не є однорідною державою. Наприклад, коли ми рухаємося з Заходу на Схід, змінюються суттєві параметри, які характеризують культуру населення. Змінюється пропорція мовного розподілу, змінюється ставлення до релігії і релігійної моралі, ставлення до сімейних цінностей – можна говорити про ще деякі фундаментальні культурні параметри. В Прибалтиці таких істотних відмінностей не було. Вийшло так, що неоднорідність етнокультурна пов’язана з неоднорідністю і соціально-економічних орієнтацій.
    
Це специфіка України?
    
Так, це специфіка України. Умовно цей поділ проходить по Дніпру. Правда, у жодному місті немає різких розривів – тільки коли ми беремо краї, то виявляється, що Схід і Захід істотно відрізняється. Якщо ви порахуєте пропорцію російсько- і україномовного населення – більше 80 % україномовного населення на Заході і більше 70 % російськомовного населення на Сході. А це дуже велика відмінність. А тому знайти поєднання і соціально-економічних цілей, і національно-культурних у нас не виходить. У Прибалтиці таких відмінностей немає. У Латвії, наприклад, досить велика частка російськомовного населення, але вони так вели політичну роботу, що саме національний фронт прийшов до влади у перші роки незалежності – і саме вони приймали закони. Якщо ж ви пригадаєте 24 серпня 1991 року, то голосами саме комуністів ми отримали незалежність. Завдяки цьому кроку вони й залишилися при владі – і вони це зробили свідомо. Якби вони цього не зробили, то життя висунуло б на перший план тих, хто справді боровся за незалежність. Але серед тих людей було дуже мало обізнаних у державному адмініструванні, без чого налагодити серйозну роботу неможливо.
    
Чи спостерігаєте Ви зміни, які зможуть суттєво впливати на майбутнє України? Так наприклад, комуністична група 239 вже давно відійшла від управління...
    
Так, комуністи відійшли. З цієї групи 239 частина поклала червоні прапорці, підняла жовто-блакитні, поклала серпи і молоти, підняла тризуби, і зробила такі закони, щоб можна було робити приватний капітал з допомогою “напівпровідникових” відносин власності. Тобто, залізати в кишеню державну, і з цієї кишені собі формувати капітал. Коли виїжджаєш у будь-якому напрямку з Києва, то бачиш, які багатющі будинки будуються чиновниками, у яких зарплата не більше 400 гривень на місяць.
     А якщо абстрагуватися від чиновників – чи спостерігаєте Ви факти, які б свідчили, що Україна змінюється?
    
Значною мірою змінилась налаштованість на те, що дасть держава на те, щоб самому щось зробити, щоб забезпечити власний добробут і не чекати, коли держава це зробить. В першій половині цього 12-річного періоду люди абстрактно підтримували приватну власність. Коли ж запитували як вони ставляться до того, щоб ціни були вільними, щоб вводилася процедура банкротства проти тих, хто неефективно працює, то до цього люди висловлювалися менш прихильно. Життя в ринкових умовах не сприймалося і оцінювалося скоріше негативно, ніж позитивно. І з часом ідеологеми вільного ринку стали менш поширеними, але зросло розуміння того, що потрібно робити в ринкових умовах у повсякденному житті. Тепер частка тих, хто покладався на державу зменшилася, і зросла частка тих, хто вважає, що за це повинні відповідати самі люди.
    
І люди багато що роблять. До речі, ті самі натуральні господарства, що близько двох третин міського населення і більше 95 % сільського населення займаються самозабезпеченням – це якраз і є показник того, що люди налаштовані на те, щоб забезпечити себе самих. Безумовно, це не найкращий варіант, але ж з’явилося багато малих підприємств. І частка самозайнятих, тих, які не мають своїх найманих працівників, але мають невеличкі фірми,  за ці 12 років зросла більше, ніж у 20 разів.
     Цьому процесу формування нового економічного класу щось заважає?
    
Тільки система законів, яка змушує шукати захисту у чиновника, щоб можна було робити порушення, але не нести за це відповідальності. Тому найперспективнішими політиками я вважаю тих, які виступають за те, щоб зробити прозорими ці закони, щоб всі могли конкурувати на рівних – не за рахунок того, що у тебе є сват-брат у податковій чи міліції, а за рахунок того, що ефективність господарства у тебе вища, ніж у твого конкурента. Тобто, частина хоче по старому конкурувати з допомогою важелів влади, а частина підприємців вже може конкурувати за рахунок економічних показників своєї роботи. І наскільки я розумію зміни, які проводив уряд Ющенка, коли кошти, які раніше йшли в якісь офшорні зони, пішли в Пенсійний фонд – це приклад того, що можна зробити, якщо вести чесну конкуренцію.
     А наскільки Ви особисто задоволені своїм життям в Україні? Ці 12 років були успішними у Вашому житті?
     Я скажу, що до того як почалася Перебудова люди мого фаху, які займалися соціологією, та й наукою взагалі, відчували, що вони є периферією. З світом спілкувалися науковці з Москви, можливо ще з Ленінграду. Київ навіть був не в третю чергу, а в четверту. Тобто, для світу ми, як суб’єкти, просто не існували.
    
Радикально все змінилося після того як Україна стала незалежною. Для української спільноти відкрилося спілкування з світом, з закордонними університетами. З’явилася можливість спілкуватися з світовою інтелектуальною елітою. Це тільки те, що безпосередньо пов’язано з незалежністю.
    
З’явився ще один чин – поява можливостей для індивідуальної ініціативи. Так 12 років ми організували перший в Україні приватний дослідницький інститут. І вже під час путчу ми змогли провести для Радіо Свобода телефонне експрес-опитування як люди ставляться до перевороту, який відбувався в Москві. Раніше не існувало можливості робити щось подібне.
    
Правда з’явилися нові обмеження. Якщо раніше це були ідеологічні, то тепер з’явилися економічні обмеження.
    
Якщо ж говорити про себе, то я відношусь до тих 5-6 %, які на наше запитання як змінилося їх життя відповідають, що воно значно покращилося. Разом з тим я усвідомлюю, що для більшості наших людей воно погіршилося. Тому по таким як я не можна судити як змінилися умови життя в Україні. Так наш інститут покращив собі життя за рахунок того, що він вийшов на світовий ринок інформації – ми виробляємо інформацію, яка має попит у міжнародних організаціях. Але це рідкісне явище, коли продукт, який виробляється в Україні продається по світовим цінам. На жаль, більшість товарів, які виробляються у нас, таким попитом не користуються.
      Для того ж, щоб щось змінилося в масштабах всієї країни, то треба радикально змінювати правову систему, яка б дозволила існувати конкуренції за рахунок ефективної організації праці.

Бесiду вiв Таран Юрiй  

Версия для печати
Рекомендуем к прочтению

«Земля. NET»

З 1 січня 2013 року в Україні відкриють для публічного доступу електронний Державний земельний кадастр. Старт віртуального кадастру вчора підтвердив під час презентації тестового режиму даної системи голова Державного агентства земельних ресурсів України (Держземагентство) Сергій Тимченко.

Читать далее

 

Мнения других экспертов

Николай Рыжков, доцент кафедры международных коммуникаций и связей с общественностью

Политика должна быть последовательной в любом случае

Игорь Коваль, д-р политических наук, заведующий кафедры международных отношений Одесского государственного университета

Проще говорить о том, что не удалось сделать за двенадцать лет

Ернст Заграва, історик

Україна мусить позбавитися “смішного” націоналізму, а не націоналізму взагалі

Александр Рар, Ведущий эксперт Германского совета по внешней политике

Можно сказать, что Украине сейчас очень трудно определиться: она делает то, что может делать

Василь Куйбіда, проректор МАУП

Нашому поколінню випав надзвичайний шанс – зробити те, що не зробили покоління наших предків – створити свою державу.

Євген Бистрицький, виконавчий директор Міжнародного фонду „Відродження”

Дії майбутнього Президента повинні були початися ще вчора

Владимир Спиваковский, Президент всенародного конкурса «Бренд года», руководитель лицея «Гранд»

Надо становится частью глобальной экономики, чтобы не остаться «матрешечной страной»

Лариса Брюховецька, провідний відчизняний кінокритик, засновниця і головний редактор журналу “Кіно-Театр”, ст. викладач кафедри культурології

Українське кіно більш життєздатне, ніж багатьом здавалося

Владимир Балабанович, председатель Профсоюза работников сферы предпринимательства

Людям надо платить в первую очередь, а не по остаточному принципу

Николай Пааль, исполнительный директор украинской ассоциации бизнес-инкубаторов и инновационных центров – об итогах украинской независимости

Нашей державе гордиться пока нечем

Вячеслав Кредисов, председатель правления всеукраинского объединения предпринимателей «Новая формация», заслуженный экономист Украины

Украина, изобретающая велосипед, неминуемо станет восточноевропейским Парагваем

Александр Дергачев, Главный редактор журнала «Політична думка»

12 лет в Украине происходил сложный и болезненный процесс самосознания во всех аспектах

Ігор Каганець, головний редактор альманаху нової еліти ПЕРЕХІД-IV

Справжня еліта вміє вчитися на чужому досвіді, у неї завжди є продумана стратегія.

Тарас Возняк, головний редактор культурологічного часопису “Ї”

Інфантильність нового покоління не дає жодних надій.

Юлия Мостовая, заместитель главного редактора еженедельника «Зеркало Недели»

Мы по-прежнему являемся населением, живущим по хуторскому типу.

Андрей Мишин, заведующий отделом региональной безопасности, Национальный институт проблем международной безопасности при СНБОУ

Мы идем от политики выживания к политике жизни

Ігор Осташ, заступник голови Комітету у закордонних справах, віце-президент Парламентської Асмблеї ОБСЄ

Я вірю в майбутнє України, тому що Україна має колосальний людський потенціал, інтелектуальний потенціал.

Станіслав Кульчицький, доктор історичних наук, заступник директора Інституту історії НАН України.

Відзначаючи ювілей Переяславської ради, не треба ховати голову у пісок, а треба йти на діалог

Сергей Крымский, профессор, доктор философских наук

Лучшее образование политиков – светлое будущее всей страны.

Дмитро Степовик, професор, доктор мистецтвознавства, доктор філософських наук, доктор богословських наук

Не можна дотримуватися тактики “не той козак, що переміг, а той, хто викрутився”

Владимир Лутай, доктор философских наук

Хотя мне никто из политиков не нравится, думаю, что худшее для нас уже позади

Василь Лісовий, доктор філософських наук, співробітник Інституту філософії НАНУ, викладач кафедри політології Києво-Могилянської академії

Наша культура, збережена хоч і у фрагментованому вигляді, оцінюється досить високо

Олексій Гарань, доктор історичних наук, професор Києво-Могилянської Академії, науковий директор Школи Політичної Аналітики

Ми всі є українцями – це можна сказати і українською, і російською. Але ми все одно залишимся українцями...

Виктор Небоженко, президент Агентства корпоративной поддержки «Трайдент»

Мы не успели создать национальное государство с полноценным комплексом реквизитов и этого шанса у нас уже действительно нет

Владимир Малинкович, политолог

Главные враги Украины – ретрограды и коррупционеры

Виктория Подгорная, к.ф.н., директор Центра социально-политического проектирования

Сегодня, по сути, осуществляется российский геополитический проект. Украинского же «проекта «Украина» как не было, так и нет

Александр Стегний, доктор социологических наук, исполнительный директор Центра социальных и маркетинговых исследований «Социс», ведущий научный сотрудник Института социологии НАНУ

Революции в Украине не будет. Будет эволюция – так требует время

Віталій Кулік, директор Центру досліджень громадянського суспільства

В Гондурасе больше демократии, чем в Украине

Михайло Басараб, керівник Центру прикладної політики “ЗНАК”

Ми будемо незалежною країною по формі, але по суті – навряд

Ігор Бураковський, Інститут економічних досліджень та політичних консультацій

В Україні є попит на ідеї, але дуже мало попиту на реалізацію цих ідей

Віра Нанівська, Директор Міжнародного центру перспективних досліджень

Треба навчитися більше говорити про завтрашній день

Андрей Марусов, руководитель Агентства информационного развития

Лучше пусть будет мучительная независимость, чем полная зависимость

Олександр Сушко, директор Центру миру, конверсії та зовнішньої політики України

На сегодняшний день влияние Украины значительно ниже, чем оно могло бы быть

Сергей Толстов, Директор Института политического анализа и международных исследований

Когда «враг не стоит у ворот», Украина должна определиться с моделью социально-экономического развития

Валерій Чалий, директор міжнародних програм Українського центру економічних і політичних досліджень ім. О.Разумкова

Якщо люди, які мають важелі впливу – особливо на майбутнє держави – будуть думати, як обійти закон, нічого гарного у такій країні не буде

Валерій Пустовойтенко, народний депутат, лідер Народно-демократичної партії

Моральне відродження суспільства — це найважливіше політичне завдання, і саме воно є найважливішою складовою політичної реформи

Вадим Карасев, политолог, лидер партии «Единый центр»

России и Украине нет иного выбора, кроме как идти в Европу

Кость Бондаренко, директор Института проблем управления имени Горшенина

Сначала «ввязались в драку», а потом уже стали думать, как и чем это должно завершиться

 

Другие диалоги

Украина в Европе – контуры и формат будущих взаимоотношений

Государственное управление: нужен ли «капитальный ремонт власти»?

ЕСТЬ ЛИ БУДУЩЕЕ У «ЛЕВОГО ДВИЖЕНИЯ» в УКРАИНЕ?

МИР В ВОЙНЕ или ВОЙНА В МИРУ?

НОВАЯ МЕЖДУНАРОДНАЯ СИСТЕМА БЕЗОПАСНОСТИ родится в Украине?

УКРАИНСКИЙ ПРОЕКТ – реформирование, перезагрузка, создание нового?

Будущее ТВ и Интернета – слияние, поглощение, сосуществование?

ФЕНОМЕН УКРАИНСКОГО МАЙДАНА

Поляризация общества - источник перманентной нестабильности. Найдет ли Украина социальный компромисс?

Партнерство Украина-Евросоюз: вызовы и возможности

МАЛЫЕ ГОРОДА – богатство разнообразия или бедность упадка

Права или только обязанности? (О состоянии соблюдения прав человека в Украине и мире на протяжении последних 65 лет)

Виртуальная реальность и нетократия: новые штрихи к портрету Украины

Таможня или Союз?

ДЕНЬГИ БУДУЩЕГО: валюты локальные, национальные, глобальные? Бумажные или электронные?

Кадры решают все? Или почему из Украины утекают мозги?

Мультикультурализм VS национализм

Религия в социально-политическом контексте Украины

Гуманитарная политика в Украине – а есть ли будущее?

Новый мировой экономический порядок

Рынок земли и будущее аграрной Украины

ДЕМОКРАТИИ КОНЕЦ? или ОНА ВРЕМЕННО СДАЕТ ПОЗИЦИИ?

Судьба реформ в Украине или Реформировать нереформируемое?!

20 наших лет

Будущее без будущего? или Почему Украина теряет образованное общество?

Украинский характер – твердыня или разрушающаяся крепость?

ПЕНСИОННАЯ РЕФОРМА В УКРАИНЕ: куда дует ветер перемен

20 лет независимости Украины – мифы и реалии

Поход Украины в Европу: остановка или смена курса?

Местные выборы 2010: прощание с самоуправлением?

Республика: «де-юре» или «де-факто»?

Каков капитал, таков и труд

Идеология умерла. Да здравствует новая идеология?!

Повестка дня нового Президента – стабилизация или развитие?

Соблазн и искушение диктатурой

Реформа украинского здравоохранения или ее отсутствие: причины и следствия

Выборы-2010: готова ли Украина к переменам?

Неосознанный сталкер. Или. Скрытые и явные угрозы жизни Украины и возможности их предотвращения

Новый общественный договор – быть или не быть?

КАК СПАСТИ СТРАНУ? или Приговор вынесен. Обжалованию подлежит?!

Человеческий капитал в топке экономического кризиса

Украинское общество в условиях кризиса: социальные вызовы и мистификации.

Большой договор между Украиной и Россией: от проекта влияния к проекту развития

Украинская власть: царствует, господствует или руководит?

Украина: нация для государства или государство для нации?

„Социальный капитал” и проблемы формирования гражданского общества в Украине

«Социальные мифологемы массового сознания и политическое мифотворчество»

Гражданин и власть: патерналистские и авторитарные настроения в Украине.

В зеркале украинского культурного продукта

Есть ли «свет» в конце регионального «туннеля» или кого интересуют проблемы местного самоуправления?

Национальная идея: от украинской мечты к новой парадигме развития

Досрочные выборы: политическое представление к завершению сезона

Кризис ценностей: что такое хорошо, и что такое плохо?

Реформы в экономике Украины: причины, следствия, перспективы

Информационное пространство – кривое зеркало Украинской действительности

Постсоветское поколение – здравствуй! (или некоторые подробности из жизни молодежи)

Проект Україна: українська самосвідомість і етнонаціональні трансформації

„Південний вектор” євроінтеграційної стратегії України

Феноменологія української корупції та її специфічні риси

Українській Конституції 10 років: від «однієї з найкращих в Європі» до правового хаосу

Украина в геополитических играх 2006-2025 гг. или Очередное обновление внешней политики

Яку Україну пропонують Україні чи Програми та реальні практики політичних партій України

Парламентський злам: проблеми взаємодії владних гілок

Майдан, рік по тому

Вызовы или стимулы глобализации?

Демографический кризис или последний украинец

Адміністративно-територіальна реформа – тест на ефективність нової влади

Ролевые игры: социодрама Украина – ЕС

Славянские миры: цивилизационный выбор

Повестка дня будущего президента

Новое украинское Просвещение

„Внутрішня геополітика” України.

Чи готова Україна „мислити глобально, діяти локально”?

Демократия по-украински

Какая Россия нужна Украине?

Українська національна еліта – становлення чи занепад?

Середній клас в Україні : майбутнє народжується сьогодні

Україна шукає свою ідентичність

page generation time:0,108