В украинской системе нечего исправлять, - там все надо менять.

Евгений Чичваркин

Пользовательского поиска

Камо грядеши, Украина?

     Предметом первого ДИАЛОГА является ответ на вопрос «Камо грядеши, Украина?». И это не случайно, ибо человеку свойственно смотреть не только назад, но и с не меньшим интересом думать о будущем. Пришло время оценить те возможности, которые Украина не использовала и причины того, почему это произошло. Кроме того, 12 лет – это повод подвести черту под достижениями прошедших лет и оценить, насколько прочный фундамент они заложили для нашего будущего.
    
Увы, подавляющее число опрошенных нами людей высказывало свои мысли без малейшей гордости от достижений периода независимости. Общий рефрен интервью близок к знаменитой фразе нашего первого президента Л.Кравчука – «маємо те, що маємо... »
    
Более того, несмотря на празднование 12-летнего юбилея независимости нашей страны вряд ли можно с полной уверенностью говорить, что проект «Украина» состоялся. Однозначного ответа нет. Именно поэтому Украину можно рассматривать как большой, один из самых интересных проектов ХХ века, который сейчас переживает критический период по целому ряду параметров. Именно поэтому можно смело утверждать, что не 12 лет назад, а именно сейчас, в наши дни, судьба проекта «Украина» актуализируется вновь. 
    
Открытыми остаются и вопросы о том, каково будущее у этого проекта. Ведь страна не может существовать и, главное, развиваться имея только атрибуты независимого государства, но не более того. Ведь развивать государство в национальном формате становится все сложнее на фоне процессов глобализации. Не потому ли существующий в обществе запрос на нового лидера означает ничто иное, как ответ на вопрос о будущем нашей страны. 
    
Нам показалось, что очень важно сейчас попытаться организовать постоянно действующий разговор-диалог, своеобразные «публичные чтения» по теме «Камо грядеши, Украина?», по тем ключевым вопросам, которые сейчас подспудно находятся в центре внимания и общественности, и политиков, и экспертов.

Свернуть

Предметом первого ДИАЛОГА является ответ на вопрос «Камо грядеши, Украина?». И это не случайно, ибо человеку свойственно смотреть не только назад, но и с не меньшим интересом думать о будущем.

Развернуть

Мнение эксперта
Другие диалоги:
Версия для печати

Наша культура, збережена хоч і у фрагментованому вигляді, оцінюється досить високо

Наша культура, збережена хоч і у фрагментованому вигляді, оцінюється досить високо: Наша культура, збережена хоч і у фрагментованому вигляді, оцінюється досить високо

Василь Лісовий, доктор філософських наук, співробітник Інституту філософії НАНУ, викладач кафедри політології Києво-Могилянської академії

     Пане Василю, як би Ви оцінили 12-річний період розвитку української державності? Про що варто згадати?
     
Звичайно, що за ці 12 років були втрати, дуже серйозні втрати. Але і були здобутки – до них я зараховую розбудову різноманітних структур, які забезпечують функціонування держави. До здобутків я зараховую і створення нормативної бази, розбудову економічних структур. Я вважаю, що не можна недооцінювати того, що зроблено – утвердження держави в її формальних аспектах.  З іншого боку, я можу сказати, що сподівання і національно-демократичних сил, та і населення загалом були підірвані. Це пов’язано з розчаруванням в економічних досягненнях і політичних кризах і конфліктах, які постійно збурюють населення. Це пов’язано з становленням демократії, свободою слова, правами людини і так далі. Негативні речі, які всіма фіксуються, це олігархізація, високий рівень корупції, порушення прав людини, явні ознаки становлення авторитарного режиму – звідси і зростання руху, метою якого є переобрання президента Кучми.
    
Найбільшою проблемою і втратою, яку ми не можемо до сих пір компенсувати, є відсутність дрібного і середнього бізнесу, а звідси і відсутність структуризації суспільства загалом, послаблення основи для політичних партій. Це я зачепив речі, які, як правило, даються в загальних характеристиках.
     Ви говорите про розчарування, як про щось дещо несподіване. Можливо, все таки сучасний стан речей є об’єктивним наслідком того, в якому стані знаходилось Україна наприкінці 80-их – початку 90-их років?
   
  Розчарування я би пояснив тим, що з самого початку були надії на швидше перетворення масової свідомості. Очевидно, це було перебільшення. Я пам’ятаю розмови в дисидентських колах, коли говорили про пробудження національної свідомості. Але виявилося, що інерція стереотипів значно більша, ніж ми сподівалися. Виявилося, що при владі опинилися клани, групи людей, для яких інтереси народу не були пріоритетними. І передумови для такого стану були. Ми усвідомлювали, що від попереднього режиму нам дісталися люди, яким властиві були національний нігілізм, правовий нігілізм, брак громадянської свідомості. І єдине, що важко було передбачити як швидко ці стереотипи могли б бути змінені. Але виявилося, ще технологія “поділяй і владарюй” успішно діяла через відсутність цих елементів. Інерція, яка характеризувала homo soveticus, виявилася досить сильною.
     Тобто, Ви пов’язуєте успіхи тільки з формальною стороною побудови української держави. Проект же відновлення української нації, на вашу думку, провалився?
   
  Я б не сказав, що цей проект зазнав цілковитої поразки. Були надії, що модерна українська нація з відповідною національною свідомістю, громадянське суспільство постануть значно швидше. Тому я б не казав, що цей проект взагалі провалився – він далекосяжний і потроху рухається.
     Як взагалі ви ставитесь до того, що в постмодерному світі ми займаємося модерним проектом? Чи можливо в сучасному світі займатися модерним проектом побудови національної держави?
   
  Постмодерн не може настати, якщо не виконується завдання Модерну. Те, що ми говоримо “пост”, свідчить про те, що ми повинні щось мати, від чого ми зможемо рухатись далі. Той філософський, мистецький, політичний постмодернізм, який зароджувався в межах Модерну був розрахований на модерні нації, переважно на європейські. Ми можемо постмодернізм враховувати, щоб уникати деяких вад модернізації, але не відмовляючись від здійснення модерного проекту, тому що, якщо ми не маємо розумно сконструйованих настанов, то ми не маємо й місця, де можемо розгортати свій плюралістичний світ.
     Але ж Україна – це не закрита система, яка має можливість відірвано від усього світу займатися своїми справами.
   
  Я думаю, що якраз відкритість могла б сприяти у здійсненні модерного проекту. Тому що постмодернізм – це досить слабий метод, це частіше риторика. І якщо ви берете бюрократичний апарат Європи, то вони діють в межах модерних практик і бюрократичних регламентацій. Тому, якщо постмодернізм десь і враховується, то такі випадки ви можете перерахувати на пальцях, наприклад, тендерна проблематика.
     
Отже, це може стимулювати українців до того, щоб не просто говорити, що ми ввійдемо в Європу без європейських цінностей, а щоб ми все таки побачили, яким чином ми можемо вибудувати модерну націю.
     Але ж, принаймні, останні 10 років глобалізація визначається як найістотніший фактор існування сучасних держав. Протягом всього цього часу говорять про розмиття кордонів, про кризу національної держави. Як все це узгоджується з реалізацією модерного проекту в Україні?
   
  Я скажу, що завжди існували певні ідеї та проекти щодо неперспективності національної держави ще в межах самого модернізму. Припустимо, лібералізм говорив про світове громадянство, Маркс говорив, що капіталізм не має кордонів. Тобто, це вже давно існує на рівні риторик і інтелектуальних дискусій. Практичний же бік справи показує, що в післявоєнній Європі – а не саме зараз – починають створюватися наднаціональні структури, створюються транснаціональні компанії, зростає мобільність населення, відкриваються кордони для переміщення капіталів, різного роду ресурсів і послуг. Однак я вважаю, що всі ці речі не діють проти здійснення проекту Модерну – в багатьох відношеннях вони просто стимулюють здійснення цього ж проекту, бо вони заставляють нас оперативно реагувати на загрозу розмиття. В Україні ж розуміння того, що наша нація може зникнути в потоці глобалізації не є повністю усвідомленим, особливо на рівні політичної влади. Наша влада, як мені здається, не націлена на здійснення проекту взагалі, крім проекту пристосування до своїх кланових інтересів. Крім того, у рішеннях наших посадовців є речі недопустимі, які підважують всі досягнення у побудові держави. По-перше, це руйнування освітньої системи. По-друге, протягом цих 12 років наша держава не підтримувала культуру як основу, до речі, свого власного існування. Кожна з молодих націй, наприклад, норвежці завжди приділяють велику увагу культурі. В Україні ж книжковий ринок, телебачення, радіомовлення повністю русифіковані. З цього погляду держава не готувала культурний грунт, який є основою існування самої незалежної держави. Цей парадокс пов’язаний з тим, що ми маємо олігархічні структури з авторитарною тенденцією, які ціннісно зорієнтована не на утвердження держави. Щоб вийти з цієї ситуації має прийти політична еліта з іншими ціннісними орієнтаціями.
   
  Ви пов’язуєте відродження української нації тільки з чинником еліти?
   
  Я вважаю цей чинник визначальним. Ця владна еліта, яка в нас зараз – це псевдо еліта, вона вичерпала вже всі ресурси. Єдине, на чому вона тримається, на риториці і демагогії.
     Чи спостерігаєте ви процеси самоорганізації, які йдуть від самого народу, а не від “спрямовуючої” ролі еліт?
   
  Оскільки дрібний і середній бізнес підірваний, то маємо дуже низьку підтримку різного роду громадських рухів. Згадайте, що у часи громадянської війни під час революції, кооперація перебирала на себе створення кас взаємодопомоги, разом з тим піклувалася і про друкування українських книжок – ви і зараз можете знайти книжки надруковані тими кооперативами. Сучасний же дрібний і середній бізнес просто не має можливості займатися такими речами. Основні ж виробничі потужності не були розосереджені територіально – вони виявилися сконцентрованими в окремих місцях і контролювалися тими, хто належав до владної верхівки. Це один бік справи.
    
З іншого боку, ми бачимо, що активність різного роду громадських рухів низька. Але ця активність низька ще й тому, що владна верхівка намагається репресувати тих, хто налаштований не провладно. Ми маємо ситуацію, коли сама політична система не зацікавлена, та навіть не просто не зацікавлена, а ще й намагається контролювати появу незалежних організацій. Я думаю, що ці речі досить легко побачити. Особливо важко журналістам, бо кожна спроба вільнодумства наражається на цілий ряд репресій.
     Ви вбачаєте якусь специфічну роль України в новому глобалізованому світі?
   
  Я вважаю, що інтелектуальний потенціал України можна оцінити позитивно. Крім того, наша культура, збережена хоч і у фрагментованому вигляді, оцінюється теж досить високо. Як мені одного разу зауважили Україна ще зберегла свій зв’язок з попередньою культурною традицією. Велика кількість розвинутих модернізованих держав вже втратила цей зв’язок. І зараз є тенденція повернення до свого культурного підґрунтя, щоб краще оформити зв’язок оновлення і традиції.
   
  У чому це відчувається?
   
  Критика модерну і оформлення інженерії, яка ґрунтується на Просвітницькій ідеї в багатьох відношеннях зазнала краху. Вона породила дуже холодне життєве середовище – достатньо вказати на ці бетонні конструкції, критику урбанізованих джунглів з холодною архітектурою модерну. Тяжіння до того, щоб традиція відсвічувалася у сучасності є зараз загальною тенденцією. Якщо не відбудеться якихось серйозних катастроф, то це тисячоліття буде тисячоліттям повстання культур, тобто, культурні проблеми і аспекти життя вийдуть на передній план. І інтелектуальна культура, яка забезпечує сучасний світ, економічне життя, буде тільки частинкою більш широкого поняття культури, покликаної забезпечити моральні і духовні основи людського існування. І це не тільки моє твердження. Сучасна політична філософія робить потужний наголос на комунітаризмі на противагу колишньому фундаменталістському лібералізму. Цивілізація відчуває, що агресія, злочинність, наркоманія не просто має випадкову прив’язку до сучасної модерної західної цивілізації – воно само почасти стимулюється самою цією цивілізацією. І в цьому плані існують проекти, як зробити цей життєвий простір більш культурним – це і футуристичні проекти Тофлера, який пропонує створення оазисів, і різного роду інші альтернативи, коли людина відмовляється жити у тому середовищі, яке нам дісталося від епохи інженерії.
     Скажіть, Ви як співробітник Інституту філософії відчуваєте запит на створення стратегії розвитку України і її концептуального оформлення?
   
  З одного боку, я не відчуваю тиску з боку влади, яка б змушувала мене працювати або навпаки не працювати над розробкою якоїсь конкретної теми, як це було в Радянському Союзі. З іншого ж боку, я не бачу і сприяння здійснення задумам з боку держави, які вкрай потрібні. Якщо раніше, при публікації своєї статті чи книжки я отримував певний гонорар, то тепер я сам повинен впрошувати видавця чи вишукувати гранти, щоб моя праця була видрукувана.
    
Що стосується концептуального обґрунтування, то ситуація важча. Наприклад, Києво-Могилянська академія виховує досить фахових політологів. Але я не знаю, щоб були якісь програми чи були укладені списки, які брали б найбільш здібних в резерв, які б заповнювали державні структури. Фактично виходить так, що ті філософи, політологи, аналітики, які не мають пропрезидентської орієнтації, не отримають ні запрошення на роботу, ні сприяння в розробці якогось проекту. Зараз потрібні тільки ті люди, які мають можливість розв’язувати ситуативні проблеми короткотермінового характеру пов’язані з виправданням існуючої політичної системи.

Бесiду вiв Юрiй Таран

Версия для печати
Рекомендуем к прочтению

Новый мировой беспорядок – как мы в нем оказались

Развал системы глобальной безопасности – следствие подъема национализма, этой «темной стороны демократии», что уже привело к конфликтам во многих странах мира; происходящее в Украине является доказательством этого, а возможно, и началом революции. Как выбраться из подобной ситуации в реальной жизни? Научные исследования показывают, что есть только два пути: чистая победа одной из сторон, или «мучительный тупик», в котором обе стороны страдают из-за конфликта, пока не согласятся на международное посредничество.

В Украине Россия тоже вошла в мучительный политический тупик. Да, она показала свою силу духа в отношении санкций – а также готовность терпеть неудобства, чтобы при этом терзать Украину, пытаясь сохранить благодаря этому свое влияние и сепаратистскую автономию на востоке страны. Украина, однако, стремится к чистой победе, окружая сепаратистов и обстреливая их позиции. Чего мы пока не знаем – как далеко Украина готова зайти в своем стремлении к полной победе, и как далеко готова зайти Россия, чтобы этого не допустить? Да, можно надеяться, что международные посредники смогут убедить и Украину, и Россию, что издержки открытого конфликта могут быть столь велики, что лучше пойти на сохранение нынешнего положения, чем продолжать военные действия. Я боюсь, однако, что мы увидим дальнейшее обострение конфликта, усиление экономических санкций и расширение военных действий.

Читать далее

 

Мнения других экспертов

Николай Рыжков, доцент кафедры международных коммуникаций и связей с общественностью

Политика должна быть последовательной в любом случае

Игорь Коваль, д-р политических наук, заведующий кафедры международных отношений Одесского государственного университета

Проще говорить о том, что не удалось сделать за двенадцать лет

Ернст Заграва, історик

Україна мусить позбавитися “смішного” націоналізму, а не націоналізму взагалі

Александр Рар, Ведущий эксперт Германского совета по внешней политике

Можно сказать, что Украине сейчас очень трудно определиться: она делает то, что может делать

Василь Куйбіда, проректор МАУП

Нашому поколінню випав надзвичайний шанс – зробити те, що не зробили покоління наших предків – створити свою державу.

Євген Бистрицький, виконавчий директор Міжнародного фонду „Відродження”

Дії майбутнього Президента повинні були початися ще вчора

Владимир Спиваковский, Президент всенародного конкурса «Бренд года», руководитель лицея «Гранд»

Надо становится частью глобальной экономики, чтобы не остаться «матрешечной страной»

Лариса Брюховецька, провідний відчизняний кінокритик, засновниця і головний редактор журналу “Кіно-Театр”, ст. викладач кафедри культурології

Українське кіно більш життєздатне, ніж багатьом здавалося

Владимир Балабанович, председатель Профсоюза работников сферы предпринимательства

Людям надо платить в первую очередь, а не по остаточному принципу

Николай Пааль, исполнительный директор украинской ассоциации бизнес-инкубаторов и инновационных центров – об итогах украинской независимости

Нашей державе гордиться пока нечем

Вячеслав Кредисов, председатель правления всеукраинского объединения предпринимателей «Новая формация», заслуженный экономист Украины

Украина, изобретающая велосипед, неминуемо станет восточноевропейским Парагваем

Александр Дергачев, Главный редактор журнала «Політична думка»

12 лет в Украине происходил сложный и болезненный процесс самосознания во всех аспектах

Ігор Каганець, головний редактор альманаху нової еліти ПЕРЕХІД-IV

Справжня еліта вміє вчитися на чужому досвіді, у неї завжди є продумана стратегія.

Тарас Возняк, головний редактор культурологічного часопису “Ї”

Інфантильність нового покоління не дає жодних надій.

Юлия Мостовая, заместитель главного редактора еженедельника «Зеркало Недели»

Мы по-прежнему являемся населением, живущим по хуторскому типу.

Андрей Мишин, заведующий отделом региональной безопасности, Национальный институт проблем международной безопасности при СНБОУ

Мы идем от политики выживания к политике жизни

Ігор Осташ, заступник голови Комітету у закордонних справах, віце-президент Парламентської Асмблеї ОБСЄ

Я вірю в майбутнє України, тому що Україна має колосальний людський потенціал, інтелектуальний потенціал.

Станіслав Кульчицький, доктор історичних наук, заступник директора Інституту історії НАН України.

Відзначаючи ювілей Переяславської ради, не треба ховати голову у пісок, а треба йти на діалог

Сергей Крымский, профессор, доктор философских наук

Лучшее образование политиков – светлое будущее всей страны.

Дмитро Степовик, професор, доктор мистецтвознавства, доктор філософських наук, доктор богословських наук

Не можна дотримуватися тактики “не той козак, що переміг, а той, хто викрутився”

Владимир Лутай, доктор философских наук

Хотя мне никто из политиков не нравится, думаю, что худшее для нас уже позади

Валерій Хмелько, професор, доктор філософських наук, президент Київського міжнародного інституту соціології.

Домінуючою верствою, специфічним “пануючим класом” ми маємо не підприємців, а чиновництво

Олексій Гарань, доктор історичних наук, професор Києво-Могилянської Академії, науковий директор Школи Політичної Аналітики

Ми всі є українцями – це можна сказати і українською, і російською. Але ми все одно залишимся українцями...

Виктор Небоженко, президент Агентства корпоративной поддержки «Трайдент»

Мы не успели создать национальное государство с полноценным комплексом реквизитов и этого шанса у нас уже действительно нет

Владимир Малинкович, политолог

Главные враги Украины – ретрограды и коррупционеры

Виктория Подгорная, к.ф.н., директор Центра социально-политического проектирования

Сегодня, по сути, осуществляется российский геополитический проект. Украинского же «проекта «Украина» как не было, так и нет

Александр Стегний, доктор социологических наук, исполнительный директор Центра социальных и маркетинговых исследований «Социс», ведущий научный сотрудник Института социологии НАНУ

Революции в Украине не будет. Будет эволюция – так требует время

Віталій Кулік, директор Центру досліджень громадянського суспільства

В Гондурасе больше демократии, чем в Украине

Михайло Басараб, керівник Центру прикладної політики “ЗНАК”

Ми будемо незалежною країною по формі, але по суті – навряд

Ігор Бураковський, Інститут економічних досліджень та політичних консультацій

В Україні є попит на ідеї, але дуже мало попиту на реалізацію цих ідей

Віра Нанівська, Директор Міжнародного центру перспективних досліджень

Треба навчитися більше говорити про завтрашній день

Андрей Марусов, руководитель Агентства информационного развития

Лучше пусть будет мучительная независимость, чем полная зависимость

Олександр Сушко, директор Центру миру, конверсії та зовнішньої політики України

На сегодняшний день влияние Украины значительно ниже, чем оно могло бы быть

Сергей Толстов, Директор Института политического анализа и международных исследований

Когда «враг не стоит у ворот», Украина должна определиться с моделью социально-экономического развития

Валерій Чалий, директор міжнародних програм Українського центру економічних і політичних досліджень ім. О.Разумкова

Якщо люди, які мають важелі впливу – особливо на майбутнє держави – будуть думати, як обійти закон, нічого гарного у такій країні не буде

Валерій Пустовойтенко, народний депутат, лідер Народно-демократичної партії

Моральне відродження суспільства — це найважливіше політичне завдання, і саме воно є найважливішою складовою політичної реформи

Вадим Карасев, политолог, лидер партии «Единый центр»

России и Украине нет иного выбора, кроме как идти в Европу

Кость Бондаренко, директор Института проблем управления имени Горшенина

Сначала «ввязались в драку», а потом уже стали думать, как и чем это должно завершиться

 

Другие диалоги

Украина в Европе – контуры и формат будущих взаимоотношений

Государственное управление: нужен ли «капитальный ремонт власти»?

ЕСТЬ ЛИ БУДУЩЕЕ У «ЛЕВОГО ДВИЖЕНИЯ» в УКРАИНЕ?

МИР В ВОЙНЕ или ВОЙНА В МИРУ?

НОВАЯ МЕЖДУНАРОДНАЯ СИСТЕМА БЕЗОПАСНОСТИ родится в Украине?

УКРАИНСКИЙ ПРОЕКТ – реформирование, перезагрузка, создание нового?

Будущее ТВ и Интернета – слияние, поглощение, сосуществование?

ФЕНОМЕН УКРАИНСКОГО МАЙДАНА

Поляризация общества - источник перманентной нестабильности. Найдет ли Украина социальный компромисс?

Партнерство Украина-Евросоюз: вызовы и возможности

МАЛЫЕ ГОРОДА – богатство разнообразия или бедность упадка

Права или только обязанности? (О состоянии соблюдения прав человека в Украине и мире на протяжении последних 65 лет)

Виртуальная реальность и нетократия: новые штрихи к портрету Украины

Таможня или Союз?

ДЕНЬГИ БУДУЩЕГО: валюты локальные, национальные, глобальные? Бумажные или электронные?

Кадры решают все? Или почему из Украины утекают мозги?

Мультикультурализм VS национализм

Религия в социально-политическом контексте Украины

Гуманитарная политика в Украине – а есть ли будущее?

Новый мировой экономический порядок

Рынок земли и будущее аграрной Украины

ДЕМОКРАТИИ КОНЕЦ? или ОНА ВРЕМЕННО СДАЕТ ПОЗИЦИИ?

Судьба реформ в Украине или Реформировать нереформируемое?!

20 наших лет

Будущее без будущего? или Почему Украина теряет образованное общество?

Украинский характер – твердыня или разрушающаяся крепость?

ПЕНСИОННАЯ РЕФОРМА В УКРАИНЕ: куда дует ветер перемен

20 лет независимости Украины – мифы и реалии

Поход Украины в Европу: остановка или смена курса?

Местные выборы 2010: прощание с самоуправлением?

Республика: «де-юре» или «де-факто»?

Каков капитал, таков и труд

Идеология умерла. Да здравствует новая идеология?!

Повестка дня нового Президента – стабилизация или развитие?

Соблазн и искушение диктатурой

Реформа украинского здравоохранения или ее отсутствие: причины и следствия

Выборы-2010: готова ли Украина к переменам?

Неосознанный сталкер. Или. Скрытые и явные угрозы жизни Украины и возможности их предотвращения

Новый общественный договор – быть или не быть?

КАК СПАСТИ СТРАНУ? или Приговор вынесен. Обжалованию подлежит?!

Человеческий капитал в топке экономического кризиса

Украинское общество в условиях кризиса: социальные вызовы и мистификации.

Большой договор между Украиной и Россией: от проекта влияния к проекту развития

Украинская власть: царствует, господствует или руководит?

Украина: нация для государства или государство для нации?

„Социальный капитал” и проблемы формирования гражданского общества в Украине

«Социальные мифологемы массового сознания и политическое мифотворчество»

Гражданин и власть: патерналистские и авторитарные настроения в Украине.

В зеркале украинского культурного продукта

Есть ли «свет» в конце регионального «туннеля» или кого интересуют проблемы местного самоуправления?

Национальная идея: от украинской мечты к новой парадигме развития

Досрочные выборы: политическое представление к завершению сезона

Кризис ценностей: что такое хорошо, и что такое плохо?

Реформы в экономике Украины: причины, следствия, перспективы

Информационное пространство – кривое зеркало Украинской действительности

Постсоветское поколение – здравствуй! (или некоторые подробности из жизни молодежи)

Проект Україна: українська самосвідомість і етнонаціональні трансформації

„Південний вектор” євроінтеграційної стратегії України

Феноменологія української корупції та її специфічні риси

Українській Конституції 10 років: від «однієї з найкращих в Європі» до правового хаосу

Украина в геополитических играх 2006-2025 гг. или Очередное обновление внешней политики

Яку Україну пропонують Україні чи Програми та реальні практики політичних партій України

Парламентський злам: проблеми взаємодії владних гілок

Майдан, рік по тому

Вызовы или стимулы глобализации?

Демографический кризис или последний украинец

Адміністративно-територіальна реформа – тест на ефективність нової влади

Ролевые игры: социодрама Украина – ЕС

Славянские миры: цивилизационный выбор

Повестка дня будущего президента

Новое украинское Просвещение

„Внутрішня геополітика” України.

Чи готова Україна „мислити глобально, діяти локально”?

Демократия по-украински

Какая Россия нужна Украине?

Українська національна еліта – становлення чи занепад?

Середній клас в Україні : майбутнє народжується сьогодні

Україна шукає свою ідентичність

page generation time:0,212