В украинской системе нечего исправлять, - там все надо менять.

Евгений Чичваркин

Пользовательского поиска

Камо грядеши, Украина?

     Предметом первого ДИАЛОГА является ответ на вопрос «Камо грядеши, Украина?». И это не случайно, ибо человеку свойственно смотреть не только назад, но и с не меньшим интересом думать о будущем. Пришло время оценить те возможности, которые Украина не использовала и причины того, почему это произошло. Кроме того, 12 лет – это повод подвести черту под достижениями прошедших лет и оценить, насколько прочный фундамент они заложили для нашего будущего.
    
Увы, подавляющее число опрошенных нами людей высказывало свои мысли без малейшей гордости от достижений периода независимости. Общий рефрен интервью близок к знаменитой фразе нашего первого президента Л.Кравчука – «маємо те, що маємо... »
    
Более того, несмотря на празднование 12-летнего юбилея независимости нашей страны вряд ли можно с полной уверенностью говорить, что проект «Украина» состоялся. Однозначного ответа нет. Именно поэтому Украину можно рассматривать как большой, один из самых интересных проектов ХХ века, который сейчас переживает критический период по целому ряду параметров. Именно поэтому можно смело утверждать, что не 12 лет назад, а именно сейчас, в наши дни, судьба проекта «Украина» актуализируется вновь. 
    
Открытыми остаются и вопросы о том, каково будущее у этого проекта. Ведь страна не может существовать и, главное, развиваться имея только атрибуты независимого государства, но не более того. Ведь развивать государство в национальном формате становится все сложнее на фоне процессов глобализации. Не потому ли существующий в обществе запрос на нового лидера означает ничто иное, как ответ на вопрос о будущем нашей страны. 
    
Нам показалось, что очень важно сейчас попытаться организовать постоянно действующий разговор-диалог, своеобразные «публичные чтения» по теме «Камо грядеши, Украина?», по тем ключевым вопросам, которые сейчас подспудно находятся в центре внимания и общественности, и политиков, и экспертов.

Свернуть

Предметом первого ДИАЛОГА является ответ на вопрос «Камо грядеши, Украина?». И это не случайно, ибо человеку свойственно смотреть не только назад, но и с не меньшим интересом думать о будущем.

Развернуть

Мнение эксперта
Другие диалоги:
Версия для печати

Справжня еліта вміє вчитися на чужому досвіді, у неї завжди є продумана стратегія.

Справжня еліта вміє вчитися на чужому досвіді, у неї завжди є продумана стратегія.: Справжня еліта вміє вчитися на чужому досвіді, у неї завжди є продумана стратегія.

Ігор Каганець, головний редактор альманаху нової еліти ПЕРЕХІД-IV

     Як би Ви оцінили розвиток української державності за останні 12 років? Чи відповідає сучасний стан речей вашим уявленням про те, як би це повинно було відбуватися?
    
Головний здобуток цих 12-ти років у тому, що народ України багато чого навчився. В основному це негативний досвід, пов’язаний з руйнуванням багатьох ілюзій (“легке збагачення”, “добродійний Захід”, “демократичні вибори”, “держава нам допоможе” тощо). Весь цей час Україна вчилася на власних помилках, що є найменш ефективним способом навчання. Це говорить про те, що вона не мала і не має достатньо впливової власної еліти. Справжня еліта вміє вчитися на чужому досвіді, у неї завжди є продумана стратегія. Тож коли еліта бере у своє керування народний організм, тоді він починає поводитись розумно. Це подібно до людини, яка починає керуватися не лише інстинктами, але й розумом. Нинішня Україна як система більше керується інстинктами. Через цей етап треба було пройти, але можна було все це зробити з меншими втратами.
     Яких результатів Ви очікували від здобуття незалежності Україною? Чи не здається вам, що оптимізм початку 90-х – це результат ейфорії, першого відчуття вільної людини? Можливо, те, що маємо зараз – закономірний результат об’єктивних обставин?
    
Після здобуття незалежності я очікував, що Україна швидко стане звичайною європейською країною, на зразок Німеччини чи Франції. Проте глибина і тотальність кризи, в яку ми втягнулися, свідчить про можливість значно глибших і радикальніших перетворень. Оптимізм початку 90-х — це дитячі сподівання на те, що ми незабаром станемо “такими, як всі”. Через 12 років починаємо розуміти: слава Богу, що цього не сталося, бо тепер у нас є шанс стати самими собою і здійснити те, що нам призначено.
    
Щодо об’єктивних обставин, то це річ важлива, але все ж таки вторинна. Якими б не були ці обставини, а людина з дитячою свідомістю завжди залишатиметься їхнім рабом. За ці 12 років Україна вже подорослішала. І чим дорослішою вона ставатиме, тим більше залежатиме від неї самої, а зовнішні обставини матимуть для неї дедалі менше значення.
    
Наскільки реально взагалі в сучасному світі братися за побудову національної держави? З точки зору історичної ретроспективи, Україна взялася за побудову держави в постмодерний період, коли всі “успішні” держави вже пройшли свій процес становлення. Наскільки для України можливий такий стрибок – від “колоніального” статусу до розвинутої самодостатньої держави, яка має достатньо ресурсів аби не підпадати під тиск більш сильних країн?
    
Створення національних держав — це тенденція нашого часу. Це не бачить лише той, хто закриває очі на нинішню глобальну кризу, яка охоплює як соціальні процеси (розпад сім’ї, депопуляція і перенаселення, потоки біженців і мігрантів, локальні війни і руйнування системи міжнародної безпеки, розпад імперій і поліетнічних утворень тощо), так і природні процеси (розбалансування клімату, підвищення рівня світового океану, суттєве зростання швидкості вітрів тощо). В кризових ситуаціях виживають життєздатні, консолідовані, природні утворення. У даному контексті такими є національні держави, точніше, держави з міцним етнічним ядром, “непрозорими” кордонами і твердою міграційною політикою. Розгортання планетарної кризи незабаром примусить багатьох згадати нині забуте слово — “автаркія”, тобто самодостатність. Характерним “дзвіночком” у цьому напрямку стала епідемія нетипової пневмонії, яку можуть зупинити лише національні держави з кордонами на зразок клітинних мембран, які пропускають всередину тільки те, що корисне для національного здоров’я — фізичного, економічного, культурного.
    
Україна має все необхідне для створення національної держави, потрібна лише політична воля, а вона з’явиться тоді, коли буде сформульовано ясний проект майбутнього. Адже спочатку з’являється бачення зрозумілої і привабливої мети, і лише потім — воля її здійснити.
     Що очікує Україну в майбутньому, якщо вона продовжить свій шлях в межах задекларованого курсу – Європейська інтеграція при реальній орієнтації на Росію і формальні структури СНД?
    
Коли людина дуже слабка, вона змушена діяти за принципом “і вашим, і нашим” — інакше їй просто не вижити. Це стосується й України, де т. зв. “багатовекторність” — єдиний спосіб зберегти хоча б мінімальну незалежність. Що її при цьому очікує? Те ж саме, що очікує будь-кого, хто надто довго перебуває у стані слабкості — його з’їдять. Тобто проблема не в “орієнтації”, а в подоланні стану слабкості. Як тільки Україна стане сильною (а це обов’язково відбудеться), тоді нинішня зовнішньополітична невизначеність стане нам у великій пригоді. Але це вже буде інша багатовекторність — глобальна політика потужної самодостатньої держави.
    
Заклики ж до України нарешті визначитися, з ким вона — Сходом чи Заходом — побудовані на нерозумінні сутності України. Ця країна знаходиться не між Сходом і Заходом — вона перебуває і завжди перебувала в Центрі, над Сходом і Заходом. Хто сумнівається — нехай уважно приглянеться до минулого цього краю. Тут сформувалась раса європейських кроманьйонців, яка приблизно 25 тисячоліть тому пережила демографічний вибух і почала багатьма хвилями розселятися по всьому світу. Тут після 55 ст. до н. е. сформувались арійці, які створили Трипільську цивілізацію (Гіперборію) — колиску сучасної світової культури. Звідси, з українського етнотворчого казана, вони розійшлися по всьому світу і створили феномен індоєвропейської спільноти, яка й сьогодні визначає розвиток людської цивілізації. Добра звістка полягає в тому, що нині на території України готується новий цивілізаційно-расовий перехід.
     Чи є в світовій історії приклади побудови суверенної держави, які могли б бути успішно використані Україною? Чи є взагалі успішні проекти, які можна перенести на український грунт і розраховувати на успішний результат?
    
Питання про приклад для наслідування Україною ще можна було ставити років 50 тому. Сьогодні ж уже очевидно, що екологічна ніша сучасної цивілізації вичерпана (під екологічною нішою ми розуміємо сукупність стосунків “людина—Бог”, “людина—людина”, “людина—природа” і “людина—техносфера”). Тому безглуздо робити ставку на конкурування в ній і боротьбу за ресурси з іншими державними чи транснаціональними монстрами. Для України є лише одна перспектива — вихід у нову екологічну нішу, на вільний, ніким не зайнятий простір.
    
Інша справа, що в процесі грядущого цивілізаційного переходу доцільно використати весь наявний досвід трансформацій такого масштабу — починаючи від неолітичної революції і структурованого суспільства давніх аріїв, пам’ять про які збереглася в українських традиціях самоорганізації та індо-арійських законах Ману. Що стосується сучасніших прикладів, то, можливо, найбільш повчальним для нас є досвід Англії 19-го століття (Вікторіанська епоха), націонал-соціалістичної Німеччини, деголлівської Франції, післявоєнних Японії та Сінгапуру.
     Чи не здається Вам, що нинішня позиція може виявитися вигідною для України – ми не допускаємо західний капітал, проте й не маємо проблем, які породжують глобалізовані ринки – тероризм, війни і епідемії?
    
Згоден. Додам, що нинішня Україна знаходиться в ситуації дуже високої системної пластичності. Це небезпечно для боротьби “тут і тепер”, але є найкращим станом для радикальної системної трансформації. Хаос лякає посередностей, але надихає справжніх творців, бо є ідеальним будівельним матеріалом для творення майбутнього.
     Чи може Україна відсторонитися від процесу глобалізації? Яке місце вона взагалі може займати в сучасній системі міжнародних економічних і геополітичних відносин?
    
Від процесу глобалізації відсторонитися неможливо, так само як неможливо ігнорувати глобальну кризу. Якщо стисло, то в глобальну економіку Україна повинна увійти за допомогою потужних державних корпорацій і позиціонувати себе у світі як планетарний духовний та освітній центр, нація-миротворець, носій передових світогляду і способу життя.
    
Для досягнення першої мети потрібно провести розумну націоналізацію і приватизацію економіки: надати максимальну свободу дрібному та середньому бізнесу, водночас створивши потужні державні корпорації з ефективним менеджментом.
    
Для досягнення другої мети потрібно уважніше приглянутися до своїх коренів і взяти курс на цивілізаційно-расовий перехід.
     Наскільки для народу важливо відчувати історичну тяглість? Чи є можливість будувати свою історію не тільки на основі історії державності (адже Україна з усіма ознаками державності виникає якраз тоді, коли в усьому світі зникають держави-нації)? Чи можлива альтернативна концепція побудови держави, історичного минулого не на основі державності?
    
Відчуття і розуміння історичної тяглості — це те, з чого треба починати. Щоб побачити перспективи України протягом найближчих 15 років, треба зануритись у минуле принаймні на 40 тисячоліть. Інакше неможливо дослідити закономірності розвитку українського геосоціального організму.
    
Що сьогодні відбувається з Україною. Хвороба? Розпад? Ні перше, ні друге. Відбувається чергове перетворення гусениці на метелика. Протягом останніх принаймні 7 тисячоліть Україна розвивалась у пульсуючому режимі: кожні 532 роки на цій землі виникала нова державна система і новий український етнос. Сьогодні ми стоїмо на порозі формування нової держави і нового українського етносу, який є прямим продовжуважем лінії “трипільські арії (гіперборії) — кіммерійці — скіфи — сармати — анти — руси — козаки”.
     Як Ви ставитесь до унікального, суто українського шляху розвитку? Як сучасна ситуація в країні сприяє досягненню кінцевої мети?
    
В України немає іншого шляху, окрім унікального, власного, суто українського. Сподіваюсь, що до весни 2004 року ми вже матимемо цілісний проект української держави нової епохи — Гетьманату Вишня Борія. Тоді можна буде сказати, що для здійснення переходу Україна має все.
     Яку роль у становленні української держави відіграє український народ? Чи може спільнота, яка проживає в межах території України брати на себе відповідальність за становлення держави? Чи це суто прерогатива політичної еліти? Хто виграє у конкурсі на побудову національної держави – еліта чи народ?
    
Народ — це етносоціальний організм, який складається з тіла і голови. Еліта — це голова. Вона може повноцінно жити лише тоді, коли керує народним тілом. Так само українське народне тіло добре почувається лише тоді, коли ним керує споріднена з ним голова, тобто українська еліта (а не російська, американська, єврейська чи будь-яка інша). Тому протиставлення “народ—еліта” є некоректним, бо еліта є невід’ємною складовою народу.
    
Якщо ж говорити про державотворчу еліту і народні маси, то безперечно, що ініціатива завжди йде від еліти. При цьому ми повинні розрізняти стару еліту і нову. Стара, пострадянська еліта ще домінує у нинішній хаотизованій державі, проте дедалі більше розкладається і поступово втрачає вплив. Ця еліта переважно є або некомпетентною, або неукраїнською, або належить до еліти лише формально, займаючись імітацією державотворчої функції.
    
Що стосується нової еліти, то вона лише приміряється до влади, у більшій чи меншій мірі маскуючись під стару еліту, щоб передчасно не виявити себе і не дати себе знищити. Нова еліта дасть відкритий бій лише тоді, коли відчує, що зможе перемогти. Врешті-решт, це класична військова стратегія. А взагалі-то нову еліту нині коректніше називати протоелітою. Елітою вона стане лише тоді, коли переможе.

Бесiду вiв Таран Юрiй

Версия для печати
Рекомендуем к прочтению

Опасность распространения прав человека

Если бы права человека были валютой, их курс сегодня оказался бы в состоянии свободного падения в силу инфляции многочисленных правозащитных договоров и необязательных международных инструментов, принятых за последние десятилетия самыми разными организациями. Сегодня на эту валюту можно, скорее, купить страховку для диктатур, нежели защиту для граждан. Права человека, некогда вознесенные на пьедестал основных принципов человеческой свободы и достоинства, сегодня могут быть чем угодно – от права на международную солидарность до права на мир.

Читать далее

 

Мнения других экспертов

Николай Рыжков, доцент кафедры международных коммуникаций и связей с общественностью

Политика должна быть последовательной в любом случае

Игорь Коваль, д-р политических наук, заведующий кафедры международных отношений Одесского государственного университета

Проще говорить о том, что не удалось сделать за двенадцать лет

Ернст Заграва, історик

Україна мусить позбавитися “смішного” націоналізму, а не націоналізму взагалі

Александр Рар, Ведущий эксперт Германского совета по внешней политике

Можно сказать, что Украине сейчас очень трудно определиться: она делает то, что может делать

Василь Куйбіда, проректор МАУП

Нашому поколінню випав надзвичайний шанс – зробити те, що не зробили покоління наших предків – створити свою державу.

Євген Бистрицький, виконавчий директор Міжнародного фонду „Відродження”

Дії майбутнього Президента повинні були початися ще вчора

Владимир Спиваковский, Президент всенародного конкурса «Бренд года», руководитель лицея «Гранд»

Надо становится частью глобальной экономики, чтобы не остаться «матрешечной страной»

Лариса Брюховецька, провідний відчизняний кінокритик, засновниця і головний редактор журналу “Кіно-Театр”, ст. викладач кафедри культурології

Українське кіно більш життєздатне, ніж багатьом здавалося

Владимир Балабанович, председатель Профсоюза работников сферы предпринимательства

Людям надо платить в первую очередь, а не по остаточному принципу

Николай Пааль, исполнительный директор украинской ассоциации бизнес-инкубаторов и инновационных центров – об итогах украинской независимости

Нашей державе гордиться пока нечем

Вячеслав Кредисов, председатель правления всеукраинского объединения предпринимателей «Новая формация», заслуженный экономист Украины

Украина, изобретающая велосипед, неминуемо станет восточноевропейским Парагваем

Александр Дергачев, Главный редактор журнала «Політична думка»

12 лет в Украине происходил сложный и болезненный процесс самосознания во всех аспектах

Тарас Возняк, головний редактор культурологічного часопису “Ї”

Інфантильність нового покоління не дає жодних надій.

Юлия Мостовая, заместитель главного редактора еженедельника «Зеркало Недели»

Мы по-прежнему являемся населением, живущим по хуторскому типу.

Андрей Мишин, заведующий отделом региональной безопасности, Национальный институт проблем международной безопасности при СНБОУ

Мы идем от политики выживания к политике жизни

Ігор Осташ, заступник голови Комітету у закордонних справах, віце-президент Парламентської Асмблеї ОБСЄ

Я вірю в майбутнє України, тому що Україна має колосальний людський потенціал, інтелектуальний потенціал.

Станіслав Кульчицький, доктор історичних наук, заступник директора Інституту історії НАН України.

Відзначаючи ювілей Переяславської ради, не треба ховати голову у пісок, а треба йти на діалог

Сергей Крымский, профессор, доктор философских наук

Лучшее образование политиков – светлое будущее всей страны.

Дмитро Степовик, професор, доктор мистецтвознавства, доктор філософських наук, доктор богословських наук

Не можна дотримуватися тактики “не той козак, що переміг, а той, хто викрутився”

Владимир Лутай, доктор философских наук

Хотя мне никто из политиков не нравится, думаю, что худшее для нас уже позади

Василь Лісовий, доктор філософських наук, співробітник Інституту філософії НАНУ, викладач кафедри політології Києво-Могилянської академії

Наша культура, збережена хоч і у фрагментованому вигляді, оцінюється досить високо

Валерій Хмелько, професор, доктор філософських наук, президент Київського міжнародного інституту соціології.

Домінуючою верствою, специфічним “пануючим класом” ми маємо не підприємців, а чиновництво

Олексій Гарань, доктор історичних наук, професор Києво-Могилянської Академії, науковий директор Школи Політичної Аналітики

Ми всі є українцями – це можна сказати і українською, і російською. Але ми все одно залишимся українцями...

Виктор Небоженко, президент Агентства корпоративной поддержки «Трайдент»

Мы не успели создать национальное государство с полноценным комплексом реквизитов и этого шанса у нас уже действительно нет

Владимир Малинкович, политолог

Главные враги Украины – ретрограды и коррупционеры

Виктория Подгорная, к.ф.н., директор Центра социально-политического проектирования

Сегодня, по сути, осуществляется российский геополитический проект. Украинского же «проекта «Украина» как не было, так и нет

Александр Стегний, доктор социологических наук, исполнительный директор Центра социальных и маркетинговых исследований «Социс», ведущий научный сотрудник Института социологии НАНУ

Революции в Украине не будет. Будет эволюция – так требует время

Віталій Кулік, директор Центру досліджень громадянського суспільства

В Гондурасе больше демократии, чем в Украине

Михайло Басараб, керівник Центру прикладної політики “ЗНАК”

Ми будемо незалежною країною по формі, але по суті – навряд

Ігор Бураковський, Інститут економічних досліджень та політичних консультацій

В Україні є попит на ідеї, але дуже мало попиту на реалізацію цих ідей

Віра Нанівська, Директор Міжнародного центру перспективних досліджень

Треба навчитися більше говорити про завтрашній день

Андрей Марусов, руководитель Агентства информационного развития

Лучше пусть будет мучительная независимость, чем полная зависимость

Олександр Сушко, директор Центру миру, конверсії та зовнішньої політики України

На сегодняшний день влияние Украины значительно ниже, чем оно могло бы быть

Сергей Толстов, Директор Института политического анализа и международных исследований

Когда «враг не стоит у ворот», Украина должна определиться с моделью социально-экономического развития

Валерій Чалий, директор міжнародних програм Українського центру економічних і політичних досліджень ім. О.Разумкова

Якщо люди, які мають важелі впливу – особливо на майбутнє держави – будуть думати, як обійти закон, нічого гарного у такій країні не буде

Валерій Пустовойтенко, народний депутат, лідер Народно-демократичної партії

Моральне відродження суспільства — це найважливіше політичне завдання, і саме воно є найважливішою складовою політичної реформи

Вадим Карасев, политолог, лидер партии «Единый центр»

России и Украине нет иного выбора, кроме как идти в Европу

Кость Бондаренко, директор Института проблем управления имени Горшенина

Сначала «ввязались в драку», а потом уже стали думать, как и чем это должно завершиться

 

Другие диалоги

Украина в Европе – контуры и формат будущих взаимоотношений

Государственное управление: нужен ли «капитальный ремонт власти»?

ЕСТЬ ЛИ БУДУЩЕЕ У «ЛЕВОГО ДВИЖЕНИЯ» в УКРАИНЕ?

МИР В ВОЙНЕ или ВОЙНА В МИРУ?

НОВАЯ МЕЖДУНАРОДНАЯ СИСТЕМА БЕЗОПАСНОСТИ родится в Украине?

УКРАИНСКИЙ ПРОЕКТ – реформирование, перезагрузка, создание нового?

Будущее ТВ и Интернета – слияние, поглощение, сосуществование?

ФЕНОМЕН УКРАИНСКОГО МАЙДАНА

Поляризация общества - источник перманентной нестабильности. Найдет ли Украина социальный компромисс?

Партнерство Украина-Евросоюз: вызовы и возможности

МАЛЫЕ ГОРОДА – богатство разнообразия или бедность упадка

Права или только обязанности? (О состоянии соблюдения прав человека в Украине и мире на протяжении последних 65 лет)

Виртуальная реальность и нетократия: новые штрихи к портрету Украины

Таможня или Союз?

ДЕНЬГИ БУДУЩЕГО: валюты локальные, национальные, глобальные? Бумажные или электронные?

Кадры решают все? Или почему из Украины утекают мозги?

Мультикультурализм VS национализм

Религия в социально-политическом контексте Украины

Гуманитарная политика в Украине – а есть ли будущее?

Новый мировой экономический порядок

Рынок земли и будущее аграрной Украины

ДЕМОКРАТИИ КОНЕЦ? или ОНА ВРЕМЕННО СДАЕТ ПОЗИЦИИ?

Судьба реформ в Украине или Реформировать нереформируемое?!

20 наших лет

Будущее без будущего? или Почему Украина теряет образованное общество?

Украинский характер – твердыня или разрушающаяся крепость?

ПЕНСИОННАЯ РЕФОРМА В УКРАИНЕ: куда дует ветер перемен

20 лет независимости Украины – мифы и реалии

Поход Украины в Европу: остановка или смена курса?

Местные выборы 2010: прощание с самоуправлением?

Республика: «де-юре» или «де-факто»?

Каков капитал, таков и труд

Идеология умерла. Да здравствует новая идеология?!

Повестка дня нового Президента – стабилизация или развитие?

Соблазн и искушение диктатурой

Реформа украинского здравоохранения или ее отсутствие: причины и следствия

Выборы-2010: готова ли Украина к переменам?

Неосознанный сталкер. Или. Скрытые и явные угрозы жизни Украины и возможности их предотвращения

Новый общественный договор – быть или не быть?

КАК СПАСТИ СТРАНУ? или Приговор вынесен. Обжалованию подлежит?!

Человеческий капитал в топке экономического кризиса

Украинское общество в условиях кризиса: социальные вызовы и мистификации.

Большой договор между Украиной и Россией: от проекта влияния к проекту развития

Украинская власть: царствует, господствует или руководит?

Украина: нация для государства или государство для нации?

„Социальный капитал” и проблемы формирования гражданского общества в Украине

«Социальные мифологемы массового сознания и политическое мифотворчество»

Гражданин и власть: патерналистские и авторитарные настроения в Украине.

В зеркале украинского культурного продукта

Есть ли «свет» в конце регионального «туннеля» или кого интересуют проблемы местного самоуправления?

Национальная идея: от украинской мечты к новой парадигме развития

Досрочные выборы: политическое представление к завершению сезона

Кризис ценностей: что такое хорошо, и что такое плохо?

Реформы в экономике Украины: причины, следствия, перспективы

Информационное пространство – кривое зеркало Украинской действительности

Постсоветское поколение – здравствуй! (или некоторые подробности из жизни молодежи)

Проект Україна: українська самосвідомість і етнонаціональні трансформації

„Південний вектор” євроінтеграційної стратегії України

Феноменологія української корупції та її специфічні риси

Українській Конституції 10 років: від «однієї з найкращих в Європі» до правового хаосу

Украина в геополитических играх 2006-2025 гг. или Очередное обновление внешней политики

Яку Україну пропонують Україні чи Програми та реальні практики політичних партій України

Парламентський злам: проблеми взаємодії владних гілок

Майдан, рік по тому

Вызовы или стимулы глобализации?

Демографический кризис или последний украинец

Адміністративно-територіальна реформа – тест на ефективність нової влади

Ролевые игры: социодрама Украина – ЕС

Славянские миры: цивилизационный выбор

Повестка дня будущего президента

Новое украинское Просвещение

„Внутрішня геополітика” України.

Чи готова Україна „мислити глобально, діяти локально”?

Демократия по-украински

Какая Россия нужна Украине?

Українська національна еліта – становлення чи занепад?

Середній клас в Україні : майбутнє народжується сьогодні

Україна шукає свою ідентичність

page generation time:0,034