В украинской системе нечего исправлять, - там все надо менять.

Евгений Чичваркин

Пользовательского поиска

Камо грядеши, Украина?

     Предметом первого ДИАЛОГА является ответ на вопрос «Камо грядеши, Украина?». И это не случайно, ибо человеку свойственно смотреть не только назад, но и с не меньшим интересом думать о будущем. Пришло время оценить те возможности, которые Украина не использовала и причины того, почему это произошло. Кроме того, 12 лет – это повод подвести черту под достижениями прошедших лет и оценить, насколько прочный фундамент они заложили для нашего будущего.
    
Увы, подавляющее число опрошенных нами людей высказывало свои мысли без малейшей гордости от достижений периода независимости. Общий рефрен интервью близок к знаменитой фразе нашего первого президента Л.Кравчука – «маємо те, що маємо... »
    
Более того, несмотря на празднование 12-летнего юбилея независимости нашей страны вряд ли можно с полной уверенностью говорить, что проект «Украина» состоялся. Однозначного ответа нет. Именно поэтому Украину можно рассматривать как большой, один из самых интересных проектов ХХ века, который сейчас переживает критический период по целому ряду параметров. Именно поэтому можно смело утверждать, что не 12 лет назад, а именно сейчас, в наши дни, судьба проекта «Украина» актуализируется вновь. 
    
Открытыми остаются и вопросы о том, каково будущее у этого проекта. Ведь страна не может существовать и, главное, развиваться имея только атрибуты независимого государства, но не более того. Ведь развивать государство в национальном формате становится все сложнее на фоне процессов глобализации. Не потому ли существующий в обществе запрос на нового лидера означает ничто иное, как ответ на вопрос о будущем нашей страны. 
    
Нам показалось, что очень важно сейчас попытаться организовать постоянно действующий разговор-диалог, своеобразные «публичные чтения» по теме «Камо грядеши, Украина?», по тем ключевым вопросам, которые сейчас подспудно находятся в центре внимания и общественности, и политиков, и экспертов.

Свернуть

Предметом первого ДИАЛОГА является ответ на вопрос «Камо грядеши, Украина?». И это не случайно, ибо человеку свойственно смотреть не только назад, но и с не меньшим интересом думать о будущем.

Развернуть

Мнение эксперта
Другие диалоги:
Версия для печати

Моральне відродження суспільства — це найважливіше політичне завдання, і саме воно є найважливішою складовою політичної реформи

Моральне відродження суспільства — це найважливіше політичне завдання, і саме воно є найважливішою складовою політичної реформи: Моральне відродження суспільства — це найважливіше політичне завдання, і саме воно є найважливішою складовою політичної реформи

Валерій Пустовойтенко, народний депутат, лідер Народно-демократичної партії

     Валерію Павловичу, ми ведемо нашу розмову напередодні річниці незалежності — знакової події для всієї держави і кожного громадянина. Що принесли ці дванадцять років Україні?
     Головний підсумок дванадцятирічного шляху очевидний: незалежна Україна відбулася. Водночас перші роки становлення незалежної України характеризуються досить складними процесами. Спочатку ми перебували в ейфорії від того, що стали суверенною державою. Приймали інколи не зовсім виважені рішення, не розробляли економічних прогнозів і стратегії розвитку нашої держави у загальнополітичному плані. У перші роки незалежності ми наче плили за течією, сліпо руйнуючи те, що було в нашій економіці, промисловості. Лише згодом Україна стала на шлях проведення ринкових реформ, поступового розвитку економіки, входження до світової спільноти. Це був дуже складний шлях, зі своїми досягненнями і помилками. Тим не менш можна стверджувати, що за цей час ми стали європейською державою.
     Наскільки, на ваш погляд, збігається портрет сьогоднішньої України з тим образом незалежної держави, який малювався в уяві парламентаріїв, політиків у серпні 1991-го?
     Мені здається, ми просто не чекали, що можемо зіткнутися з такими труднощами на перших етапах. Ми були якоюсь мірою не готові до них. Маємо відверто сказати: за ці роки Україні не вдалося уникнути різкого зростання соціальних диспропорцій, що стало наслідком зневіри громадян у здатності вітчизняної еліти діяти на благо суспільства. Бідність, скорочення кількості населення, висока смертність — це жорстока реальність сьогоднішньої України. Зрозуміло, не таким ми бачили наше національне відродження у 1991-му...
     Будьмо відвертими, до 1996—1997 років матеріальне становище наших громадян погіршувалося. І лише з 1997 року Україна стала на шлях економічного розвитку, а отже, і зростання добробуту людей.
     Як результат, ми не змогли повною мірою реалізувати економічний потенціал України. І саме цей негативний штрих разом із нестабільною суспільно-політичною ситуацією залишається найбільшою темною плямою на портреті нинішньої України.
     Як ви вважаєте, чому Україна не змогла реалізувати свій економічний потенціал за дванадцять років незалежності?
     Серед основних вад становлення України за роки незалежності я б назвав непослідовність у проведенні економічних реформ та відсутність довгострокової стратегії соціально-економічного розвитку держави. Поки що на рівні законодавчої роботи, урядової політики, політики місцевих влад домінують скоріше коротко- та середньострокові підходи. Зважте, у квітні наступного року спливає термін реалізації нинішньої урядової програми. А що далі? Немає чітких відповідей на запитання: як розвиватиметься енергетика, АПК, інші проблемні галузі. У цьому, на мій погляд, і полягає головна причина того, що Україні за ці 12 років не вдалося належним чином розвинути економіку. Переконаний, поки не матимемо довгострокової програми дій, в якій би кожен регіон, кожна людина знайшли своє місце для її виконання, буде дуже складно навести лад у нашій економіці. Тому це саме той напрям роботи, над яким зараз треба працювати якнайбільше.
     Як би ви охарактеризували нинішнє економічне становище України?
     Передусім хочу наголосити: необхідно дивитися не лише на економічні показники Мінстату. Так, темпи зростання економіки — це своєрідний лакмусовий папірець, що визначає ефективність роботи уряду. Але за цифрами важливо розгледіти головне: за рахунок чого розвивається економіка, наскільки стабільно вона працює?
     Так от, нині ми розвиваємося за рахунок двох-трьох галузей. І невипадково економісти говорять про експортно-сировинний вектор розвитку національної економіки. А де, наприклад, наша легка промисловість? Подивіться, що реалізується в наших магазинах. Здебільшого товари закордонного виробництва, а вітчизняні, на жаль, не відрізняються високою якістю та асортиментом. Держава має нарешті повернутися обличчям до тих галузей економіки, які здатні істотно поповнювати наш бюджет.
     Або візьмемо інший аспект. Хіба ми збільшили видобуток вугілля або виробництво електроенергії? Тут нам нема чим хвалитися. А це енергетична безпека держави. Ми досі не добудували Рівненську і Хмельницьку АЕС, практично не зробили технічного переоснащення теплових електростанцій. Водночас зменшуємо видобуток вугілля. Ще 1998 року уряд призупинив цю тенденцію, наступного, 1999-го, ми добилися зростання, але ж цього року прибутку по вугіллю практично не передбачається.
     В АПК, як вже зазначалося, свого часу ми розробили систему забезпечення технікою. Сьогодні вона не діє, не затверджено порядок кредитування АПК, невідомо, як галузь забезпечуватиметься насінням.
І цей сумний перелік гострих питань можна продовжувати. На жаль, я не відчуваю особливої турботи уряду щодо їх вирішення. Досі ніхто не відповів за руйнацію системи забезпечення АПК сільгосптехнікою. Втім, як і за знищення державного резерву зерна.
Поки ми не доб’ємося, щоб влада і люди, які в ній працюють, відповідали за результати своєї роботи, годі й розраховувати на докорінне поліпшення ситуації в економіці. Натомість у нас, як проголошують телевізійні рекламні ролики до Дня незалежності, люди і підприємства звітують державі. Це ж суто радянський підхід!.. Не люди державі, а влада людям має звітувати!
     Валерію Павловичу, ви вже перейшли до аналізу політичної ситуації в країні...
     Це взаємопов’язані речі.
     Хотілося б знати вашу позицію щодо перспектив конституційної реформи.
     Хочу висловити задоволення роботою в цьому напрямі Народно-демократичної партії. Ми ще в липні 2002 року визначили свої концептуальні положення. По-перше, сильний президент як гарант Конституції. По-друге, впливовий та політично структурований парламент, що обирається на партійно-пропорційній основі, де створюється правляча коаліція, яка формує уряд і контролює його роботу. По-третє, сильний уряд — центральний орган виконавчої влади, який повністю відповідає за реалізацію курсу економічних реформ і якоюсь мірою — за політичні перетворення. Система влади має передбачати підпорядкування уряду всіх міністерств, комітетів, департаментів, інших органів виконавчої влади, місцевих адміністрацій. І по-четверте, має бути створене підгрунтя для розвитку місцевого самоврядування, яке матиме свої виконавчі структури та буде наділене широкими повноваженнями, обов’язково підкріпленими фінансовими можливостями. Держава не повинна втручатися у сферу прав та повноважень, а тим більше дублювати функції місцевого самоврядування. Така система влади, на моє переконання, здатна вивести нашу державу із тієї складної ситуації, в якій ми опинилися на дванадцятому році незалежності.
     Крім того, ми пропонували провести Конституційну Асамблею як громадянський форум, де обговорюються шляхи конституційної реформи, її завдання та проробляються основні позиції щодо змін. І лише потім ВР приймає ці зміни згідно з чинною Конституцією. Такий шлях дійсно перетворить оновлену Конституцію на своєрідний суспільний договір, що має підтримку і громадянського суспільства, і політичних сил, представлених у законодавчій владі.
     Таким чином, політична реформа перш за все повинна надати позитивний імпульс суспільству і кожній людині. Адже нині зростає відчуження між людьми. Почуття патріотизму та суспільного обов’язку вгасає, не виявляється у справах та вчинках. Люди вже не вірять державі, владі та її представникам, громадським і політичним інститутам. Тому НДП вважає, що моральне відродженння нації — це найважливіше політичне завдання, і саме воно є найважливішою складовою політичної реформи. Власне, без докорінного поліпшення морального стану суспільства подальші перетворення в Україні фактично неможливі.
     На жаль, парламентарії, в тому числі і представники більшості, не підтримали той шлях політреформи, який запропонувала НДП ще рік тому. І поки що обговорення політреформи «крутиться» переважно навколо перерозподілу повноважень і не перейшло в площину практичної роботи.
     Вам не здається, що, намагаючись подолати економічні і політичні негаразди, Україна забула про такий потужний важіль, як наука?
     Це особлива розмова. Вважаю, ми не просто забули науку — держава відвернулася від неї. Серед загальнодержавних пріоритетів я б поставив на перше місце саме науку, а потім вже здоров’я людини, якою б гострою ця проблема не видавалася в Україні. Чому? Наука за умови нормального державного забезпечення, створення відповідних умов здатна виписати для суспільства відповідні рецепти лікування і політичних, і економічних, і соціальних проблем, у тому числі і щодо охорони здоров’я нації. Зверніть увагу, найбільші країни світу в найважчі періоди історії робили ставку на наукові розробки і виходили з кризових ситуацій, тому що довіряли своїм науковцям і цінували їх. Час і нашій державі задіяти науковий потенціал. А Україна завжди славилася своїми науковцями. Вважаю, вже при розробці бюджету на наступний рік маємо подбати не тільки про достатнє фінансування науки, а й про створення системи підготовки науковців високого рівня.
     Валерію Павловичу, і сьогодні, на дванадцятому році незалежності, в нашому суспільстві не припиняються дискусії: куди йти — в Європу чи Росію? Ми начебто не зрадили європейський вектор і в той же час готуємося стати частиною ЄЕП... Як ви вважаєте, що вигідніше Україні, і взагалі, якою має бути наша геополітика найближчим часом?
     Якось мене запитав один наш відомий політик: хто сьогодні, напередодні виборів, відповість, куди нам потрібно йти — в Європу чи Росію? І сам же додав: ніхто. З цим важко не погодитися. В Україні досі не затверджено засади зовнішньої політики. Президент відповідно до Конституції декларує такі напрями, уряд працює над їх реалізацією, але вони не набули чіткого визначення та не відображені на рівні законодавства. Тому такі принципи треба визначати, а робити це має народ, можливо, навіть через референдум, як це відбувалося в інших країнах.
Поки що, на мій погляд, ми віддалилися від Росії. Але слід враховувати, що ситуація там не набагато краща, ніж у нас. Обидві країни шукають вихід з кризи. Росія певною мірою «закрилася» від нас, але мені дуже подобається, як наші сусіди прозоро будують свої плани щодо бюджетної політики, податків, соціальних питань. Наприклад, уряд РФ хоче збільшити видатки на оборону, освіту, житлово-комунальну сферу, пенсійне забезпечення. І це активно обговорюється в суспільстві. У нас такого, на жаль, немає. Загалом зберігається напруга в економічних відносинах між нашими країнами. Це зрозуміло: коли справа стосується економічних інтересів, інші категорії відходять на другий план. Щодо західного вектора, то економічне співробітництво з країнами Європи поки що обмежується експортом сировини або продукції, яку європейці не бажають через шкідливість виробництва випускати вдома. Звичайно, Україна має розвивати відносини з Європою, але на взаємовигідній основі.
     Переконаний: альтернативи європейському вибору України просто немає. Прикро констатувати, але й у цьому напрямку ми працюємо неефективно і непослідовно, за що Україну справедливо критикують в Європі. Тож нам треба конструктивніше відпрацювати свою політику з Росією і рухатися до Великої Європи. На нещодавньому економічному саміті країн СНД у Лондоні я виступив із пропозицією ініціювати новий, тристоронній формат переговорів — за участі Росії та інших країн-ініціаторів ЄЕП, Євросоюзу та України.
     В чому його суть? Наявність планів щодо створення зон вільної торгівлі між Росією та ЄС, Україною та ЄС і ініціаторами створення ЄЕП дає нам підстави виступати з ініціативою про об’єднання цих трьох форматів в один. Новий формат міг би виглядати так: ЄС+4 (ініціатори ЄЕП), що грунтується перш за все на формулі тристороннього партнерства Україна — ЄЕП — ЄС.
     Спільна мета — формування єдиного економічного простору для ЄС та країн-ініціаторів ЄЕП (до речі, це має відбуватися згідно з нормами та правилами СОТ). Ця формула може забезпечити просування європейського простору на Схід і водночас — позбавити Україну загроз «ізоляції» лише в межах євроазіського партнерства. Гадаю, такі ініціативи були б особливо доречними саме під час наступних переговорів щодо створення ЄЕП та під час саміту Україна — ЄС восени цього року.
     Якою ви бачите довгострокову перспективу нашої країни?
     На майбутнє України дивлюся з оптимізмом. Треба лише створити відповідні передумови для поступу держави і суспільства. По-перше, створити необхідні умови для того, щоб людина могла заробляти собі на гідне життя чесною працею. По-друге, забезпечити високий освітній рівень суспільства і щоб воно було здоровим — і фізично, і морально. По-третє, створити систему влади, яка би дбала про розбудову сильної держави і звітувала перед суспільством. Тоді ми справді побудуємо країну, яка на рівних увійде до Євросоюзу.
     Але ще раз наголошу: реалізувати цю ідею можна лише через довгострокову програму розвитку держави, яка мала б стати основою для проведення економічної, соціальної та зовнішньої політики. Нам конче потрібна програма — як спільна платформа дій для парламентаріїв, політичних сил, виконавчої влади, органів самоврядування. Ця своєрідна стратегія розвитку дасть чітке уявлення про проекцію України через 10—20 і навіть 30 років. Якщо ми бажаємо стати частиною Великої Європи, маємо полишити розбрат і визначити своє економічне та геополітичне місце у цьому проекті. І відповідно — діяти.

Розмову вів Павло Берест
Інтерв’ю підготовлено «УіСС» (www.uwtoday.com.ua) спільно з редакцією Діалог.UA
Версия для печати
Рекомендуем к прочтению

Опасность распространения прав человека

Если бы права человека были валютой, их курс сегодня оказался бы в состоянии свободного падения в силу инфляции многочисленных правозащитных договоров и необязательных международных инструментов, принятых за последние десятилетия самыми разными организациями. Сегодня на эту валюту можно, скорее, купить страховку для диктатур, нежели защиту для граждан. Права человека, некогда вознесенные на пьедестал основных принципов человеческой свободы и достоинства, сегодня могут быть чем угодно – от права на международную солидарность до права на мир.

Читать далее

 

Мнения других экспертов

Николай Рыжков, доцент кафедры международных коммуникаций и связей с общественностью

Политика должна быть последовательной в любом случае

Игорь Коваль, д-р политических наук, заведующий кафедры международных отношений Одесского государственного университета

Проще говорить о том, что не удалось сделать за двенадцать лет

Ернст Заграва, історик

Україна мусить позбавитися “смішного” націоналізму, а не націоналізму взагалі

Александр Рар, Ведущий эксперт Германского совета по внешней политике

Можно сказать, что Украине сейчас очень трудно определиться: она делает то, что может делать

Василь Куйбіда, проректор МАУП

Нашому поколінню випав надзвичайний шанс – зробити те, що не зробили покоління наших предків – створити свою державу.

Євген Бистрицький, виконавчий директор Міжнародного фонду „Відродження”

Дії майбутнього Президента повинні були початися ще вчора

Владимир Спиваковский, Президент всенародного конкурса «Бренд года», руководитель лицея «Гранд»

Надо становится частью глобальной экономики, чтобы не остаться «матрешечной страной»

Лариса Брюховецька, провідний відчизняний кінокритик, засновниця і головний редактор журналу “Кіно-Театр”, ст. викладач кафедри культурології

Українське кіно більш життєздатне, ніж багатьом здавалося

Владимир Балабанович, председатель Профсоюза работников сферы предпринимательства

Людям надо платить в первую очередь, а не по остаточному принципу

Николай Пааль, исполнительный директор украинской ассоциации бизнес-инкубаторов и инновационных центров – об итогах украинской независимости

Нашей державе гордиться пока нечем

Вячеслав Кредисов, председатель правления всеукраинского объединения предпринимателей «Новая формация», заслуженный экономист Украины

Украина, изобретающая велосипед, неминуемо станет восточноевропейским Парагваем

Александр Дергачев, Главный редактор журнала «Політична думка»

12 лет в Украине происходил сложный и болезненный процесс самосознания во всех аспектах

Ігор Каганець, головний редактор альманаху нової еліти ПЕРЕХІД-IV

Справжня еліта вміє вчитися на чужому досвіді, у неї завжди є продумана стратегія.

Тарас Возняк, головний редактор культурологічного часопису “Ї”

Інфантильність нового покоління не дає жодних надій.

Юлия Мостовая, заместитель главного редактора еженедельника «Зеркало Недели»

Мы по-прежнему являемся населением, живущим по хуторскому типу.

Андрей Мишин, заведующий отделом региональной безопасности, Национальный институт проблем международной безопасности при СНБОУ

Мы идем от политики выживания к политике жизни

Ігор Осташ, заступник голови Комітету у закордонних справах, віце-президент Парламентської Асмблеї ОБСЄ

Я вірю в майбутнє України, тому що Україна має колосальний людський потенціал, інтелектуальний потенціал.

Станіслав Кульчицький, доктор історичних наук, заступник директора Інституту історії НАН України.

Відзначаючи ювілей Переяславської ради, не треба ховати голову у пісок, а треба йти на діалог

Сергей Крымский, профессор, доктор философских наук

Лучшее образование политиков – светлое будущее всей страны.

Дмитро Степовик, професор, доктор мистецтвознавства, доктор філософських наук, доктор богословських наук

Не можна дотримуватися тактики “не той козак, що переміг, а той, хто викрутився”

Владимир Лутай, доктор философских наук

Хотя мне никто из политиков не нравится, думаю, что худшее для нас уже позади

Василь Лісовий, доктор філософських наук, співробітник Інституту філософії НАНУ, викладач кафедри політології Києво-Могилянської академії

Наша культура, збережена хоч і у фрагментованому вигляді, оцінюється досить високо

Валерій Хмелько, професор, доктор філософських наук, президент Київського міжнародного інституту соціології.

Домінуючою верствою, специфічним “пануючим класом” ми маємо не підприємців, а чиновництво

Олексій Гарань, доктор історичних наук, професор Києво-Могилянської Академії, науковий директор Школи Політичної Аналітики

Ми всі є українцями – це можна сказати і українською, і російською. Але ми все одно залишимся українцями...

Виктор Небоженко, президент Агентства корпоративной поддержки «Трайдент»

Мы не успели создать национальное государство с полноценным комплексом реквизитов и этого шанса у нас уже действительно нет

Владимир Малинкович, политолог

Главные враги Украины – ретрограды и коррупционеры

Виктория Подгорная, к.ф.н., директор Центра социально-политического проектирования

Сегодня, по сути, осуществляется российский геополитический проект. Украинского же «проекта «Украина» как не было, так и нет

Александр Стегний, доктор социологических наук, исполнительный директор Центра социальных и маркетинговых исследований «Социс», ведущий научный сотрудник Института социологии НАНУ

Революции в Украине не будет. Будет эволюция – так требует время

Віталій Кулік, директор Центру досліджень громадянського суспільства

В Гондурасе больше демократии, чем в Украине

Михайло Басараб, керівник Центру прикладної політики “ЗНАК”

Ми будемо незалежною країною по формі, але по суті – навряд

Ігор Бураковський, Інститут економічних досліджень та політичних консультацій

В Україні є попит на ідеї, але дуже мало попиту на реалізацію цих ідей

Віра Нанівська, Директор Міжнародного центру перспективних досліджень

Треба навчитися більше говорити про завтрашній день

Андрей Марусов, руководитель Агентства информационного развития

Лучше пусть будет мучительная независимость, чем полная зависимость

Олександр Сушко, директор Центру миру, конверсії та зовнішньої політики України

На сегодняшний день влияние Украины значительно ниже, чем оно могло бы быть

Сергей Толстов, Директор Института политического анализа и международных исследований

Когда «враг не стоит у ворот», Украина должна определиться с моделью социально-экономического развития

Валерій Чалий, директор міжнародних програм Українського центру економічних і політичних досліджень ім. О.Разумкова

Якщо люди, які мають важелі впливу – особливо на майбутнє держави – будуть думати, як обійти закон, нічого гарного у такій країні не буде

Вадим Карасев, политолог, лидер партии «Единый центр»

России и Украине нет иного выбора, кроме как идти в Европу

Кость Бондаренко, директор Института проблем управления имени Горшенина

Сначала «ввязались в драку», а потом уже стали думать, как и чем это должно завершиться

 

Другие диалоги

Украина в Европе – контуры и формат будущих взаимоотношений

Государственное управление: нужен ли «капитальный ремонт власти»?

ЕСТЬ ЛИ БУДУЩЕЕ У «ЛЕВОГО ДВИЖЕНИЯ» в УКРАИНЕ?

МИР В ВОЙНЕ или ВОЙНА В МИРУ?

НОВАЯ МЕЖДУНАРОДНАЯ СИСТЕМА БЕЗОПАСНОСТИ родится в Украине?

УКРАИНСКИЙ ПРОЕКТ – реформирование, перезагрузка, создание нового?

Будущее ТВ и Интернета – слияние, поглощение, сосуществование?

ФЕНОМЕН УКРАИНСКОГО МАЙДАНА

Поляризация общества - источник перманентной нестабильности. Найдет ли Украина социальный компромисс?

Партнерство Украина-Евросоюз: вызовы и возможности

МАЛЫЕ ГОРОДА – богатство разнообразия или бедность упадка

Права или только обязанности? (О состоянии соблюдения прав человека в Украине и мире на протяжении последних 65 лет)

Виртуальная реальность и нетократия: новые штрихи к портрету Украины

Таможня или Союз?

ДЕНЬГИ БУДУЩЕГО: валюты локальные, национальные, глобальные? Бумажные или электронные?

Кадры решают все? Или почему из Украины утекают мозги?

Мультикультурализм VS национализм

Религия в социально-политическом контексте Украины

Гуманитарная политика в Украине – а есть ли будущее?

Новый мировой экономический порядок

Рынок земли и будущее аграрной Украины

ДЕМОКРАТИИ КОНЕЦ? или ОНА ВРЕМЕННО СДАЕТ ПОЗИЦИИ?

Судьба реформ в Украине или Реформировать нереформируемое?!

20 наших лет

Будущее без будущего? или Почему Украина теряет образованное общество?

Украинский характер – твердыня или разрушающаяся крепость?

ПЕНСИОННАЯ РЕФОРМА В УКРАИНЕ: куда дует ветер перемен

20 лет независимости Украины – мифы и реалии

Поход Украины в Европу: остановка или смена курса?

Местные выборы 2010: прощание с самоуправлением?

Республика: «де-юре» или «де-факто»?

Каков капитал, таков и труд

Идеология умерла. Да здравствует новая идеология?!

Повестка дня нового Президента – стабилизация или развитие?

Соблазн и искушение диктатурой

Реформа украинского здравоохранения или ее отсутствие: причины и следствия

Выборы-2010: готова ли Украина к переменам?

Неосознанный сталкер. Или. Скрытые и явные угрозы жизни Украины и возможности их предотвращения

Новый общественный договор – быть или не быть?

КАК СПАСТИ СТРАНУ? или Приговор вынесен. Обжалованию подлежит?!

Человеческий капитал в топке экономического кризиса

Украинское общество в условиях кризиса: социальные вызовы и мистификации.

Большой договор между Украиной и Россией: от проекта влияния к проекту развития

Украинская власть: царствует, господствует или руководит?

Украина: нация для государства или государство для нации?

„Социальный капитал” и проблемы формирования гражданского общества в Украине

«Социальные мифологемы массового сознания и политическое мифотворчество»

Гражданин и власть: патерналистские и авторитарные настроения в Украине.

В зеркале украинского культурного продукта

Есть ли «свет» в конце регионального «туннеля» или кого интересуют проблемы местного самоуправления?

Национальная идея: от украинской мечты к новой парадигме развития

Досрочные выборы: политическое представление к завершению сезона

Кризис ценностей: что такое хорошо, и что такое плохо?

Реформы в экономике Украины: причины, следствия, перспективы

Информационное пространство – кривое зеркало Украинской действительности

Постсоветское поколение – здравствуй! (или некоторые подробности из жизни молодежи)

Проект Україна: українська самосвідомість і етнонаціональні трансформації

„Південний вектор” євроінтеграційної стратегії України

Феноменологія української корупції та її специфічні риси

Українській Конституції 10 років: від «однієї з найкращих в Європі» до правового хаосу

Украина в геополитических играх 2006-2025 гг. или Очередное обновление внешней политики

Яку Україну пропонують Україні чи Програми та реальні практики політичних партій України

Парламентський злам: проблеми взаємодії владних гілок

Майдан, рік по тому

Вызовы или стимулы глобализации?

Демографический кризис или последний украинец

Адміністративно-територіальна реформа – тест на ефективність нової влади

Ролевые игры: социодрама Украина – ЕС

Славянские миры: цивилизационный выбор

Повестка дня будущего президента

Новое украинское Просвещение

„Внутрішня геополітика” України.

Чи готова Україна „мислити глобально, діяти локально”?

Демократия по-украински

Какая Россия нужна Украине?

Українська національна еліта – становлення чи занепад?

Середній клас в Україні : майбутнє народжується сьогодні

Україна шукає свою ідентичність

page generation time:0,286