В украинской системе нечего исправлять, - там все надо менять.

Евгений Чичваркин

Пользовательского поиска

Камо грядеши, Украина?

     Предметом первого ДИАЛОГА является ответ на вопрос «Камо грядеши, Украина?». И это не случайно, ибо человеку свойственно смотреть не только назад, но и с не меньшим интересом думать о будущем. Пришло время оценить те возможности, которые Украина не использовала и причины того, почему это произошло. Кроме того, 12 лет – это повод подвести черту под достижениями прошедших лет и оценить, насколько прочный фундамент они заложили для нашего будущего.
    
Увы, подавляющее число опрошенных нами людей высказывало свои мысли без малейшей гордости от достижений периода независимости. Общий рефрен интервью близок к знаменитой фразе нашего первого президента Л.Кравчука – «маємо те, що маємо... »
    
Более того, несмотря на празднование 12-летнего юбилея независимости нашей страны вряд ли можно с полной уверенностью говорить, что проект «Украина» состоялся. Однозначного ответа нет. Именно поэтому Украину можно рассматривать как большой, один из самых интересных проектов ХХ века, который сейчас переживает критический период по целому ряду параметров. Именно поэтому можно смело утверждать, что не 12 лет назад, а именно сейчас, в наши дни, судьба проекта «Украина» актуализируется вновь. 
    
Открытыми остаются и вопросы о том, каково будущее у этого проекта. Ведь страна не может существовать и, главное, развиваться имея только атрибуты независимого государства, но не более того. Ведь развивать государство в национальном формате становится все сложнее на фоне процессов глобализации. Не потому ли существующий в обществе запрос на нового лидера означает ничто иное, как ответ на вопрос о будущем нашей страны. 
    
Нам показалось, что очень важно сейчас попытаться организовать постоянно действующий разговор-диалог, своеобразные «публичные чтения» по теме «Камо грядеши, Украина?», по тем ключевым вопросам, которые сейчас подспудно находятся в центре внимания и общественности, и политиков, и экспертов.

Свернуть

Предметом первого ДИАЛОГА является ответ на вопрос «Камо грядеши, Украина?». И это не случайно, ибо человеку свойственно смотреть не только назад, но и с не меньшим интересом думать о будущем.

Развернуть

Мнение эксперта
Другие диалоги:
Версия для печати

Дії майбутнього Президента повинні були початися ще вчора

Дії майбутнього Президента повинні були початися ще вчора: Дії майбутнього Президента повинні були початися ще вчора

Євген Бистрицький, виконавчий директор Міжнародного фонду „Відродження”

     Пане Евгене, наскільки ви задоволені сучасним станом речей в Україні і чого вдалося досягти державі за ці 12 років незалежності?
    
Людині взагалі притаманно бути незадоволеною – бути у русі. Але ви питаєте про інше -- не може нормальну людину задовольнити такий стан речей, коли вона повсюдно зустрічається з різною корозією життя, корупцією і нехтуванням законом. Хочеться бачити інше – владу, яка слухається громадян і виконує свої ж закони, незалежну судову систему, а також щоб не використовувався так званий адміністративний ресурс, у тому числі на виборах, щоб була збалансована і правдива інформація про політичні події тощо – перераховувати глухі кути, в яких ми опинилися можна безкінечно.
    
Не має “кращого” прикладу щодо такого стану речей ніж повзуче обговорення проекту конституційної реформи “на підприємставах та у трудових колективах”. Отже, ми знову опинилися у часі “до” - до реформ, до Горбачова. Фактично, ми повернулися на новому рівні до абетки командно-адміністративної системи.
    
Інакше кажучи, незважаючи на те, що на поверхні є немовби відкрита, ринкова економіка, немовби свобода слова, немовби два зовнішньополітичних вектора – один в Європу, а інший – на Схід, ми все ж бачимо що насправді це не так. Йде повторення й відтворення навичок та звичок старої системи – і керування, і спілкування з населенням, яке ми умовно теж називаємо суспільством.
    
Якщо ж говорити про втрати, то ми втратили принаймні половину терміну незалежності, щоб поновити те, що було, замість того, щоб розвиватися. Років з шість-сім втрачено. Немає раціональних програм, стратегій розвитку.
     Якщо ж шукати приклади для порівняння, то Україну можна порівняти з Польщею чи Литвою. Подивіться, що зробила Польща за ці роки, а що ми. Я розумію: ми на розриві між Сходом та Заходом, що маємо інші економічні умови, менш розвинуті традиції приватної власності, але часу змарновано надто багато.
    
Причини такого стану речей – це вже інша справа.
     Чи є в інтелектуальному середовищі стратегії чи бачення того, як подолати такий стан речей?
    
Безумовно, є люди, які розробляють певні стратегії виходу з цього становища. Але я не думаю, що ми можемо говорити про якусь єдину стратегію. Для того, щоб була єдина стратегія, потрібне гомогенне суспільство або суспільство, яке знайшло свою ідентичність.
    
Наше суспільство не знайшло свою ідентичність. Тут я кажу не про етнічну ідентичність, а про мету, до якої суспільство прагне йти. Такої мети, ідеалів поки що немає. Це не тому, що вона, мета, “ховається”, а тому, що йде запекла політична боротьба за розподіл влади, а значить і капіталу. Худо-бідно пройшла денаціоналізація, але зараз виникають нові привабливі об’єкти, триває земельна реформа. Тобто буде продовжуватися та гнітюча боротьба за владу і власність, яка не дає консолідуватись суспільству. Це небезпечно. Коли водій авто сперечається або, навіть, фізично бореться з пасажирами за те, куди їхати, -- вони близькі до катастрофи.
    
Проблема в тому, що той політичний режим, який збудовано після незалежності, не виконує свої функції по консолідації нації. Це режим, який не усвідомлює своєї історичної ролі, який не хоче бути принциповим, який не хоче бути просто чесним, не хоче бути моральним, тому що він бореться за якісь тимчасові вигоди для себе. Можливо, я помилився коли казав про тимчасові вигоди, бо представники цього режиму накопичують капітал, який, вони вірять, годує їх не тільки зараз, а й буде годувати їхніх нащадків і родичів ще дуже багато років.
    
Але я не дуже впевнений, що згодом, коли суспільство консолідується, воно не почне розбирати, а яким чином ці капітали виникли? Тяжіння до справедливості, не комуністичної спрощеної рівності, – основа людини. Більше того, якщо все буде йти так, як зараз, і нічого не зміниться, то таке питання виникне обов’язково.
     Наскільки мені відомо, через фонд „Відродження” в Україну прийшло 72 мільйона доларів. На наступний рік заплановано близько 7 мільйонів, тобто, чи є певне зростання?
    
У нас не соціалістична, не планова система. Все залежить від того, як ми можемо разом із суспільством, громадськими організаціями, ідентифікувати реальні потреби, на які можна витратити ці кошти.
     Що б ви могли назвати з найбільш цікавих проектів за останні роки?
    
Один із багатьох -- це був так званий „екзіт-пол”, тобто опитування громадян в день виборів. Так сталося, що фонд підтримав разом із іншими донорськими організаціями, які діють в Україні, цей проект, ініційований Всеукраїнським моніторінговим комітетом та, особливо, відомим соціологом Іриною Бекєшкіною. Він, донори думають, допоміг упередити можливу сильну фальсифікацію результатів виборів. Десь о девятій годині  вже були отримані певні цифри, всі телеканали кинулись на них, а добре відомо, що показники таких опитувань в Україні досить точно збігаються з результатами виборів, тобто це безперечно вплинуло на перебіг подій у кращий бік.
    
З останніх ініціатив я б назвав проект створення громадського Інтернет-порталу. Він важко просувався, але зараз він починає деформалізуватися, сказати б, набувати значення більш потрібного для громадських організацій ресурсу.
    
Через кілька днів вийде оголошення про інституційну підтримку незалежних аналітичних центрів та груп аналітиків. Конкурс буде великий, адже на ці цілі виділяється 200 тисяч доларів.
    
А взагалі у нас всі проекти цікаві тому, що, як правило, мають сенс і рацію для країни. Дивиться наш річний звіт, надрукований в пресі та оцінюйте самі.
     Мабуть, кожного року певні акценти у вашій роботі змінюються...
    
Очевидно. Зараз Правління фонду, разом з громадськими експертами – до речі в фонді приймають рішення щодо виділення грантів більше 100 чоловік експертів,  виробили стратегію, яка називається „посилення впливу громадянського суспільства”. Йдеться про підтримку громадських ініціатив, щоб громадскість могла впливати на порядок денний розвитку суспільства, на вироблення стратегій, про які ми говорили тут, на підзвітність влади, її підконтрольність, відкритість. Це наш постійний наголос. Ми б хотіли, щоб ті громадські організації, які вже створені, більше співробітничали між собою, збирали свої сили з метою посилення свого впливу.
     Але впливати на владу можливо кількома шляхами, і не тільки через вибори. Можливо робити це через ЗМІ, а можна і шляхом лобіювання. Якому шляху ви надаєте перевагу?
    
Є кілька напрямків. Це сприяння формуванню реальної свободи слова і вільному доступу громадян до різної інформації. Є і лобіювання змін, але з боку того, хто дійсно висловлює думку незалежної громадськості. Наприклад, при комітеті Верховної Ради з питань свободи слова, як і при деяких інших комітетах, фонд підтримує діяльність громадських рад, в які входять представники найбільш активних громадських організацій. Вони критикують наявні законопроекти, пропонують своє, незалежне бачення. Таким чином вийшли поправки до закону про мас-медіа, інші законопроекти стають такими, що є більш націленими на прозорість і підзвітність влади, краще враховують інтереси нас всіх.
     Чого більше всього бракує нашим громадським організаціям?
    
Більше всього бракує грошей і вільного часу. Громадяни тільки тоді можуть займатися громадською діяльністю, коли вони більш-менш забезпечені, коли не треба бігати по кількох роботах або їздити на город, щоб прогодуватися. Тому й до сьогодні наші громадські організації  створюються, працюють за рахунок підтримки західних донорів. Гранти у фонді „Відродження” розподіляються українцями, але добродійні гроші надходять від Джорджа Сороса. Так, західні донори є важливими джерелами фінансування найбільш ефективних громадських організацій в Україні.
    
З іншого боку, досить багато громадських організацій, які створені напів-штучно - владою, політичними партіями. Такі організації, як правило, виконують їх замовлення.
    
До того ж, влада, політичний режим не приділяє уваги розвитку громадянського суспільства. Ефективно діючи громадські організації мали б мати право хоча б претендувати на певні площі, приміщення. Має існувати свідоме втягування громадян у громадську активність, в громадські організації, як ті, що опікуються безпекою жителів кварталу, чистотою на вулицях, тощо, так і ті, що займаються безпекою дітей на майданчиках і таке інше.
    
Якщо це в державі системно не робиться, то можна сказати, що в неї якийсь непорядок. Що влада боїться самодіяльних громадян. Нарешті, що владі це невигідно. Це питання принципове, і від нього не в останню чергу залежить те, чому так слабо ще розвинуте громадянське суспільство в Україні.
     Наступного року у нас мають бути президентські вибори. Чи варто нам сподіватися на зміни на краще?
    
Завжди треба сподіватися на краще, але треба не забувати про найгірше, що може статися. Найгірший сценарій -- це коли ті тенденції, які виявилися під час „всенародного обговорення” конституційних реформ, збережуться чи посиляться. Якщо прийде якась більш прогресивна людина, тоді будуть і можливості для покращення ситуації. Хоча я абсолютно згодний з тими, хто каже, що для того, щоб така людина була обрана, вона або він вже сьогодні мусить показувати свою стратегію, навіть якщо її не допускають на телебачення. Треба бути напористим, раціональним, треба доводити, що твоя програма, ясно сформульована стратегія, принципово відрізняється від того, що відбувається зараз. Якщо не буде таких принципових відмінностей, то важко буде сподіватися на успіх.
    
Дії майбутнього Президента мусили зявитися ще вчора. Саме дії – тому що слова претендента, це і є його дії, це політична дійсність, яка втілюється в реальність.
     Чи є таки дії?
    
Зараз є певні розрізнені ознаки, але систематичних дій, націлених на мене як на виборця, я поки що не відчув.

 

                                                                                     Бесіду вів Андрій МАКЛАКОВ

 

Версия для печати
Рекомендуем к прочтению

Испытание рутиной

Эйфория от институциональных прорывов в интеграционных процессах России, Белоруссии и Казахстана развеялась. Пришло время тщательной притирки друг к другу наших непохожих хозяйственных комплексов

Читать далее

 

Мнения других экспертов

Николай Рыжков, доцент кафедры международных коммуникаций и связей с общественностью

Политика должна быть последовательной в любом случае

Игорь Коваль, д-р политических наук, заведующий кафедры международных отношений Одесского государственного университета

Проще говорить о том, что не удалось сделать за двенадцать лет

Ернст Заграва, історик

Україна мусить позбавитися “смішного” націоналізму, а не націоналізму взагалі

Александр Рар, Ведущий эксперт Германского совета по внешней политике

Можно сказать, что Украине сейчас очень трудно определиться: она делает то, что может делать

Василь Куйбіда, проректор МАУП

Нашому поколінню випав надзвичайний шанс – зробити те, що не зробили покоління наших предків – створити свою державу.

Владимир Спиваковский, Президент всенародного конкурса «Бренд года», руководитель лицея «Гранд»

Надо становится частью глобальной экономики, чтобы не остаться «матрешечной страной»

Лариса Брюховецька, провідний відчизняний кінокритик, засновниця і головний редактор журналу “Кіно-Театр”, ст. викладач кафедри культурології

Українське кіно більш життєздатне, ніж багатьом здавалося

Владимир Балабанович, председатель Профсоюза работников сферы предпринимательства

Людям надо платить в первую очередь, а не по остаточному принципу

Николай Пааль, исполнительный директор украинской ассоциации бизнес-инкубаторов и инновационных центров – об итогах украинской независимости

Нашей державе гордиться пока нечем

Вячеслав Кредисов, председатель правления всеукраинского объединения предпринимателей «Новая формация», заслуженный экономист Украины

Украина, изобретающая велосипед, неминуемо станет восточноевропейским Парагваем

Александр Дергачев, Главный редактор журнала «Політична думка»

12 лет в Украине происходил сложный и болезненный процесс самосознания во всех аспектах

Ігор Каганець, головний редактор альманаху нової еліти ПЕРЕХІД-IV

Справжня еліта вміє вчитися на чужому досвіді, у неї завжди є продумана стратегія.

Тарас Возняк, головний редактор культурологічного часопису “Ї”

Інфантильність нового покоління не дає жодних надій.

Юлия Мостовая, заместитель главного редактора еженедельника «Зеркало Недели»

Мы по-прежнему являемся населением, живущим по хуторскому типу.

Андрей Мишин, заведующий отделом региональной безопасности, Национальный институт проблем международной безопасности при СНБОУ

Мы идем от политики выживания к политике жизни

Ігор Осташ, заступник голови Комітету у закордонних справах, віце-президент Парламентської Асмблеї ОБСЄ

Я вірю в майбутнє України, тому що Україна має колосальний людський потенціал, інтелектуальний потенціал.

Станіслав Кульчицький, доктор історичних наук, заступник директора Інституту історії НАН України.

Відзначаючи ювілей Переяславської ради, не треба ховати голову у пісок, а треба йти на діалог

Сергей Крымский, профессор, доктор философских наук

Лучшее образование политиков – светлое будущее всей страны.

Дмитро Степовик, професор, доктор мистецтвознавства, доктор філософських наук, доктор богословських наук

Не можна дотримуватися тактики “не той козак, що переміг, а той, хто викрутився”

Владимир Лутай, доктор философских наук

Хотя мне никто из политиков не нравится, думаю, что худшее для нас уже позади

Василь Лісовий, доктор філософських наук, співробітник Інституту філософії НАНУ, викладач кафедри політології Києво-Могилянської академії

Наша культура, збережена хоч і у фрагментованому вигляді, оцінюється досить високо

Валерій Хмелько, професор, доктор філософських наук, президент Київського міжнародного інституту соціології.

Домінуючою верствою, специфічним “пануючим класом” ми маємо не підприємців, а чиновництво

Олексій Гарань, доктор історичних наук, професор Києво-Могилянської Академії, науковий директор Школи Політичної Аналітики

Ми всі є українцями – це можна сказати і українською, і російською. Але ми все одно залишимся українцями...

Виктор Небоженко, президент Агентства корпоративной поддержки «Трайдент»

Мы не успели создать национальное государство с полноценным комплексом реквизитов и этого шанса у нас уже действительно нет

Владимир Малинкович, политолог

Главные враги Украины – ретрограды и коррупционеры

Виктория Подгорная, к.ф.н., директор Центра социально-политического проектирования

Сегодня, по сути, осуществляется российский геополитический проект. Украинского же «проекта «Украина» как не было, так и нет

Александр Стегний, доктор социологических наук, исполнительный директор Центра социальных и маркетинговых исследований «Социс», ведущий научный сотрудник Института социологии НАНУ

Революции в Украине не будет. Будет эволюция – так требует время

Віталій Кулік, директор Центру досліджень громадянського суспільства

В Гондурасе больше демократии, чем в Украине

Михайло Басараб, керівник Центру прикладної політики “ЗНАК”

Ми будемо незалежною країною по формі, але по суті – навряд

Ігор Бураковський, Інститут економічних досліджень та політичних консультацій

В Україні є попит на ідеї, але дуже мало попиту на реалізацію цих ідей

Віра Нанівська, Директор Міжнародного центру перспективних досліджень

Треба навчитися більше говорити про завтрашній день

Андрей Марусов, руководитель Агентства информационного развития

Лучше пусть будет мучительная независимость, чем полная зависимость

Олександр Сушко, директор Центру миру, конверсії та зовнішньої політики України

На сегодняшний день влияние Украины значительно ниже, чем оно могло бы быть

Сергей Толстов, Директор Института политического анализа и международных исследований

Когда «враг не стоит у ворот», Украина должна определиться с моделью социально-экономического развития

Валерій Чалий, директор міжнародних програм Українського центру економічних і політичних досліджень ім. О.Разумкова

Якщо люди, які мають важелі впливу – особливо на майбутнє держави – будуть думати, як обійти закон, нічого гарного у такій країні не буде

Валерій Пустовойтенко, народний депутат, лідер Народно-демократичної партії

Моральне відродження суспільства — це найважливіше політичне завдання, і саме воно є найважливішою складовою політичної реформи

Вадим Карасев, политолог, лидер партии «Единый центр»

России и Украине нет иного выбора, кроме как идти в Европу

Кость Бондаренко, директор Института проблем управления имени Горшенина

Сначала «ввязались в драку», а потом уже стали думать, как и чем это должно завершиться

 

Другие диалоги

Украина в Европе – контуры и формат будущих взаимоотношений

Государственное управление: нужен ли «капитальный ремонт власти»?

ЕСТЬ ЛИ БУДУЩЕЕ У «ЛЕВОГО ДВИЖЕНИЯ» в УКРАИНЕ?

МИР В ВОЙНЕ или ВОЙНА В МИРУ?

НОВАЯ МЕЖДУНАРОДНАЯ СИСТЕМА БЕЗОПАСНОСТИ родится в Украине?

УКРАИНСКИЙ ПРОЕКТ – реформирование, перезагрузка, создание нового?

Будущее ТВ и Интернета – слияние, поглощение, сосуществование?

ФЕНОМЕН УКРАИНСКОГО МАЙДАНА

Поляризация общества - источник перманентной нестабильности. Найдет ли Украина социальный компромисс?

Партнерство Украина-Евросоюз: вызовы и возможности

МАЛЫЕ ГОРОДА – богатство разнообразия или бедность упадка

Права или только обязанности? (О состоянии соблюдения прав человека в Украине и мире на протяжении последних 65 лет)

Виртуальная реальность и нетократия: новые штрихи к портрету Украины

Таможня или Союз?

ДЕНЬГИ БУДУЩЕГО: валюты локальные, национальные, глобальные? Бумажные или электронные?

Кадры решают все? Или почему из Украины утекают мозги?

Мультикультурализм VS национализм

Религия в социально-политическом контексте Украины

Гуманитарная политика в Украине – а есть ли будущее?

Новый мировой экономический порядок

Рынок земли и будущее аграрной Украины

ДЕМОКРАТИИ КОНЕЦ? или ОНА ВРЕМЕННО СДАЕТ ПОЗИЦИИ?

Судьба реформ в Украине или Реформировать нереформируемое?!

20 наших лет

Будущее без будущего? или Почему Украина теряет образованное общество?

Украинский характер – твердыня или разрушающаяся крепость?

ПЕНСИОННАЯ РЕФОРМА В УКРАИНЕ: куда дует ветер перемен

20 лет независимости Украины – мифы и реалии

Поход Украины в Европу: остановка или смена курса?

Местные выборы 2010: прощание с самоуправлением?

Республика: «де-юре» или «де-факто»?

Каков капитал, таков и труд

Идеология умерла. Да здравствует новая идеология?!

Повестка дня нового Президента – стабилизация или развитие?

Соблазн и искушение диктатурой

Реформа украинского здравоохранения или ее отсутствие: причины и следствия

Выборы-2010: готова ли Украина к переменам?

Неосознанный сталкер. Или. Скрытые и явные угрозы жизни Украины и возможности их предотвращения

Новый общественный договор – быть или не быть?

КАК СПАСТИ СТРАНУ? или Приговор вынесен. Обжалованию подлежит?!

Человеческий капитал в топке экономического кризиса

Украинское общество в условиях кризиса: социальные вызовы и мистификации.

Большой договор между Украиной и Россией: от проекта влияния к проекту развития

Украинская власть: царствует, господствует или руководит?

Украина: нация для государства или государство для нации?

„Социальный капитал” и проблемы формирования гражданского общества в Украине

«Социальные мифологемы массового сознания и политическое мифотворчество»

Гражданин и власть: патерналистские и авторитарные настроения в Украине.

В зеркале украинского культурного продукта

Есть ли «свет» в конце регионального «туннеля» или кого интересуют проблемы местного самоуправления?

Национальная идея: от украинской мечты к новой парадигме развития

Досрочные выборы: политическое представление к завершению сезона

Кризис ценностей: что такое хорошо, и что такое плохо?

Реформы в экономике Украины: причины, следствия, перспективы

Информационное пространство – кривое зеркало Украинской действительности

Постсоветское поколение – здравствуй! (или некоторые подробности из жизни молодежи)

Проект Україна: українська самосвідомість і етнонаціональні трансформації

„Південний вектор” євроінтеграційної стратегії України

Феноменологія української корупції та її специфічні риси

Українській Конституції 10 років: від «однієї з найкращих в Європі» до правового хаосу

Украина в геополитических играх 2006-2025 гг. или Очередное обновление внешней политики

Яку Україну пропонують Україні чи Програми та реальні практики політичних партій України

Парламентський злам: проблеми взаємодії владних гілок

Майдан, рік по тому

Вызовы или стимулы глобализации?

Демографический кризис или последний украинец

Адміністративно-територіальна реформа – тест на ефективність нової влади

Ролевые игры: социодрама Украина – ЕС

Славянские миры: цивилизационный выбор

Повестка дня будущего президента

Новое украинское Просвещение

„Внутрішня геополітика” України.

Чи готова Україна „мислити глобально, діяти локально”?

Демократия по-украински

Какая Россия нужна Украине?

Українська національна еліта – становлення чи занепад?

Середній клас в Україні : майбутнє народжується сьогодні

Україна шукає свою ідентичність

page generation time:0,091