В украинской системе нечего исправлять, - там все надо менять.

Евгений Чичваркин

Пользовательского поиска

Камо грядеши, Украина?

     Предметом первого ДИАЛОГА является ответ на вопрос «Камо грядеши, Украина?». И это не случайно, ибо человеку свойственно смотреть не только назад, но и с не меньшим интересом думать о будущем. Пришло время оценить те возможности, которые Украина не использовала и причины того, почему это произошло. Кроме того, 12 лет – это повод подвести черту под достижениями прошедших лет и оценить, насколько прочный фундамент они заложили для нашего будущего.
    
Увы, подавляющее число опрошенных нами людей высказывало свои мысли без малейшей гордости от достижений периода независимости. Общий рефрен интервью близок к знаменитой фразе нашего первого президента Л.Кравчука – «маємо те, що маємо... »
    
Более того, несмотря на празднование 12-летнего юбилея независимости нашей страны вряд ли можно с полной уверенностью говорить, что проект «Украина» состоялся. Однозначного ответа нет. Именно поэтому Украину можно рассматривать как большой, один из самых интересных проектов ХХ века, который сейчас переживает критический период по целому ряду параметров. Именно поэтому можно смело утверждать, что не 12 лет назад, а именно сейчас, в наши дни, судьба проекта «Украина» актуализируется вновь. 
    
Открытыми остаются и вопросы о том, каково будущее у этого проекта. Ведь страна не может существовать и, главное, развиваться имея только атрибуты независимого государства, но не более того. Ведь развивать государство в национальном формате становится все сложнее на фоне процессов глобализации. Не потому ли существующий в обществе запрос на нового лидера означает ничто иное, как ответ на вопрос о будущем нашей страны. 
    
Нам показалось, что очень важно сейчас попытаться организовать постоянно действующий разговор-диалог, своеобразные «публичные чтения» по теме «Камо грядеши, Украина?», по тем ключевым вопросам, которые сейчас подспудно находятся в центре внимания и общественности, и политиков, и экспертов.

Свернуть

Предметом первого ДИАЛОГА является ответ на вопрос «Камо грядеши, Украина?». И это не случайно, ибо человеку свойственно смотреть не только назад, но и с не меньшим интересом думать о будущем.

Развернуть

Мнение эксперта
Другие диалоги:
Версия для печати

Нашому поколінню випав надзвичайний шанс – зробити те, що не зробили покоління наших предків – створити свою державу.

Нашому поколінню випав надзвичайний шанс – зробити те, що не зробили покоління наших предків – створити свою державу.: Нашому поколінню випав надзвичайний шанс – зробити те, що не зробили покоління наших предків – створити свою державу.

Василь Куйбіда, проректор МАУП

     Пане Василю, ви вісім років працювали мером Львова. Отже, ви більше практик, ніж теоретик. Що здобули ми за ці останні 12 років Незалежності, і чи маємо щось, чим могли би пишатися, а не тільки жахатись?
     У 20-му столітті було кілька спроб відновити нашу державність. Попередні закінчилися невдачею. Звичайно, що у нас були завищені сподівання: виходячи з високого економічного потенціалу – на той час, радянської України, не маючи повноти всієї інформаціі, чи уяви, як побудувати більш-менш самодостатню економіку, чи ми зможемо в процесі цієї роботи отримувати допомогу, чи співпадають наші інтереси з інтересами інших держав, зокрема, наших сусідів, як накладуться на це процеси глобалізації, чи вистачить нам власної політичної волі для проведення глибоких реформ. Звичайно, ці питання стояли і ми швидше самі давали на них позитивну відповідь, чи негативну. І аргументом для цього слугувало не так наше знання, як наше бажання. Згадайте ще єдність, яка тоді існувала, впевненість, що ми все спроможні зробити самі, що всі довкола радітимуть нашим успіхам, в якусь хістку годину подадуть нам руку.
     Оці завищені очікування потім не справдилися, бо реальне життя є набагато ширше і жорсткіше, ніж наша рожева уява про своє майбутнє. Раптом виявилося, що кожна держава має свій інтерес, що вона не хоче цим інтересом поступатися, що нас не чекають на світових ринках, бо там ми можемо скласти серьозну конкуренцію. Що навчаючи нас, як слід робити ці ринкові перетворення ті, хто радив, не тільки бажали нам добра, але не забували і про власні інтереси. Потому можна говорити про певні втрати – з точки зору завищених очікувань.
     Якщо ж зайняти більш реалістичну позицію – то тут зрушення очевидні. Згадайте, як 15 років тому ми тільки включивши на кухні голосно радіо, могли обговорювати те, що відбувається в державі... Зрештою, ми не мали інформації із зовнішнього світу. Якщо ти слухав “Голос Америки” чи БІ-Бі-Сі то потерпав, що завтра будеш жорстоко покараний. Вольнодумство, тим більше висловлене публічно, вело до в”язниці. Ситуація з тих часів змінилася: у нас є вищий рівень бажань, бо при більший демокраії це природньо. А за свободу слова, як і за демократію треба боротися щодня – бо інакше все воно згорнеться. Ми кожного дня мусимо піднімати собі планку. Але порівнюючи з тим, що було – зрушення сталися, і зрушення великі.
     На превеликий жаль, ми не створили свою більш-менш самодостатню економіку. Ми не провели потрібних реформ. Ми не впорядкували, не розібрались з монополіями...
     Зате вони розібрались з нами.
     Швидше так. Поволі відбувається адаптація нашого законодавства до європейського...
     Я якось рахував – для цього потрібно нинішніми темпами десь років сто.
     Так, тобто наші декларації про наше інтегрування в Европу виглядають швидше лише деклараціями, бо немає динамізму у наших діях. Але разом з тим децентрація у політиці проведена – замість однієї у нас більше ста партій. Хоча вони такі... хирляві, можна скористатись досвідом Европи, де партії, що подолали виборчий барьер, фінансуються з бюджету. Тим самим відрізано тіньове фінансування, що змушує політиків домовлятись, а не воювати. Крім того, відрізаний від впливу на політику і тіньовий сектор, який в Европі складає десь 5%, а у нас всі 55% економіки.
     В економічній сфері – ми досі не ліквідували міжгалузеві диспропорції. Не навели ладу в адміністративній       системі. Було б логічним одразу після надбання Незалежності поставити питання – наскільки адміністративно-територіальний устрій і система управління державою є ефективною для досягнення поставлених цілей.
     На превеликий жаль, розмови про це залишились тільки розмовами і напевно, до виборів нового президента в цій якості і залишаться.
     Наша політика дуже персоніфікована. Як ви вважаєте, якою має стати країна після виборів нового Президента?
     Я вважаю, що справа не в одній людині. У всякому випадку, якщо б ми могли персоніфікувати всі наші невдачі у одній людині – у якомусь Петренко, який у всьому винуватий – то перед такою людиною треба зняти капелюха. Тут відповідь лежить глибше. Неконсолідованість нашого суспільства, невиробленість політичної нації як такої й досі – є однією з причин, або основною причиною. Коли б ми дивились на стан справ через дискусії, то ми б виробили спільний погляд, спільне бачення свого майбутнього.
     Я думаю, це могло б стати сильним мобілізуючим засобом, щоб ми могли робити подальші кроки. Якщо ж у нас Україна на заході має одні політичні цінності, а на сході – інші, коли одни бачать майбутнє в Європі, а інші – в Росії, то загалом ми тупцюємося на місці. Тому зводити це все до однієї людини, на моє глибоке переконання, буде неправильно. Питання консолідації суспільства, вироблення спільних кроків – не можна говорити, що це проблема лише тих, хто при владі, а всі інші можуть лежати на печі і чекати, чи зробиться воно, чи не зробиться. Це питання до всіх, кто вважає себе відповідальним за долю цього народу, його майбутнє.
     Якщо у нас поки що немає згоди, то може є щось, що може стати спільним знаменником – чи залишається чекати, поки по нас глобалізація прийде?
     Мені ближче інша позиція, діяльнісна. У Володимира Винниченко є такий вірш про українського патріота, який лежить на печі. Я не хотів, щоб ми уподібнювались до нього, чекаючи, що все зробиться само.
     Нашому поколінню випав надзвичайний шанс – зробити те, що не зробили покоління наших предків. Я не знаю, чим ми краще від них, але це випало нам – створити свою державу. Я волів би скористатись цим шансом і зробити те, на що я здатний. Треба спробувати і перевершити себе і зробити так, щоб тим, хто приийдуть за нами, хотілося б пишатися нами.
     Якщо ж говорити про систему цінностей, то, як правило, вона виробляеться спільно. Її можна спробувати нав”язати якоюсь групою, але тоді з”являється відчуття чужорідності. Згадайте, як нам в школах розповідали про радянські цінності. Була якась частинка людей, які в це вірили, але в більшості було відчуття фальші.
     Якщо людина сама приходить до висновків через власні роздуми – то це вже її власна цінність, її переконання.
  
   У нас почали говорити про внутрішню політику держави ще на початку 90-х. Проекти законів з”явились набагато пізніше. Але пройшло 12 років. Як ми весь цей час управляли державою, не маючи концепції внутрішньої політики? Як ми вели зовнішню політику, не маючи відповідної концепції? Як осмислено можна керувати величезною країною, не маючи довготермінової програми?
     Ми з вами підходимо до думки, що дуже у нас багато невизначеностей. А коли їх дуже багато, то будь-який крок у будь-якому напрямку можна тлумачити як позитив. Або негатив – якщо теба. Бо немає координації, немає мети. Найкращим прикладом цього є багатовекторність зовнішньої політики. Будь-який крок в будь-якому напрямку – це вже успіх, бо ж вона, холера, багатовекторна!
     Однак, згадайте історію. Що було з Україною після 1918 року – аж до втрати незалежності. Мусимо визнати, що попри всі негаразди, попри купу дурниць, ми все ж таки отримали державність – і утримуемо її! Мусимо також підштовхувати тих, хто при владі, до реформ. Але при цьому треба також не робити надто різкіх рухів – щоб не втратити цю державність, не перекинути той човен, в якому сидимо.
     Своїми словами ви практично завершили “гештальт” цього інтервью. Але давайте просто подивимось у вікно, туди, де сидить на скамійках оця молодь с конспектами. Це ж майбутні управлінські кадри – але чомусь їх там так мало?  Чи сама держава достатньо турбується про своє майбутнє? А може, і не треба турбуватися, і про нас подбають росіяни або американці?
     Ви задали дуже важливе питання. Це питання підготовленості людей, які проводять реформи, створюють новий уклад в економіці, керують підприємствами і великими територіями.
     За часів Союзу існувала своя система підготовки кадрів. Зрозуміло, що ця система, закладені у ній цінності не влаштовували нову українську державу. Але, на превеликий жаль, ми згаяли багато часу, поки заклали основи для підготовки нових кадрів. Нам потрібно підготувати десятки тисяч державних службовців, які б розуміли, що таке сучасний менеджмент і належно виконували свої обов”язки. Мусить бути не тільки відлагоджена система відбору кадрів для навчання, але і підвищення їх кваліфикації, і просування по службі. Ці люди мусять бути належним чином захищені соціально – належний розподіл посад, в тому числі політичних. Не можна людину викидати с держслужби тільки тому, що помінялося політичне керівництво. Мусить бути певна стабільність як на держслужбі, так і в місцевому самоврядуванні. Не може бути так, як зараз – приходить новий міський голова, і звільняє сотні людей, набирає нових. Я не піддаю сумніву їх людські якості. Я тільки констатую, що вони є люди непідготовлені.
     Це одна проблема. Є й інша, не менш важлива – це підготовка керівників для великих і малих підприємств. Якщо ми їх не готуємо, то сподіватись на різке економічне зростанння, напевно, не варто. А як їх готувати – по книжках? Ми ж не жили в ньому, і не знаємо, що таке ринкове середовище. Ми знаємо про нього з розповідей науковців, які до нас приїжджають, але не на собі. Погодьтеся, що думка чиясь про щось – це зовсім не те, що є саме явище.
     Мені імпонувало свого часу рішення президента Єльцина спрямувати кілька сотень молодих людей на навчання у Німеччину.
     І він це зробив?
     Так. У нас, на жаль, система підготовки кадрів доволі інерційна, і хоч ми намагаємося проводити реформи, але вони не встигають за життям. Цей разрив між потребами і можливостями і намагаються закрити недержавні інституції, які набагато спритніші до іновацій. Такі, як наша МАУП.

      Бесіду вів Андрій МАКЛАКОВ

Версия для печати
Рекомендуем к прочтению

«Земля. NET»

З 1 січня 2013 року в Україні відкриють для публічного доступу електронний Державний земельний кадастр. Старт віртуального кадастру вчора підтвердив під час презентації тестового режиму даної системи голова Державного агентства земельних ресурсів України (Держземагентство) Сергій Тимченко.

Читать далее

 

Мнения других экспертов

Николай Рыжков, доцент кафедры международных коммуникаций и связей с общественностью

Политика должна быть последовательной в любом случае

Игорь Коваль, д-р политических наук, заведующий кафедры международных отношений Одесского государственного университета

Проще говорить о том, что не удалось сделать за двенадцать лет

Ернст Заграва, історик

Україна мусить позбавитися “смішного” націоналізму, а не націоналізму взагалі

Александр Рар, Ведущий эксперт Германского совета по внешней политике

Можно сказать, что Украине сейчас очень трудно определиться: она делает то, что может делать

Євген Бистрицький, виконавчий директор Міжнародного фонду „Відродження”

Дії майбутнього Президента повинні були початися ще вчора

Владимир Спиваковский, Президент всенародного конкурса «Бренд года», руководитель лицея «Гранд»

Надо становится частью глобальной экономики, чтобы не остаться «матрешечной страной»

Лариса Брюховецька, провідний відчизняний кінокритик, засновниця і головний редактор журналу “Кіно-Театр”, ст. викладач кафедри культурології

Українське кіно більш життєздатне, ніж багатьом здавалося

Владимир Балабанович, председатель Профсоюза работников сферы предпринимательства

Людям надо платить в первую очередь, а не по остаточному принципу

Николай Пааль, исполнительный директор украинской ассоциации бизнес-инкубаторов и инновационных центров – об итогах украинской независимости

Нашей державе гордиться пока нечем

Вячеслав Кредисов, председатель правления всеукраинского объединения предпринимателей «Новая формация», заслуженный экономист Украины

Украина, изобретающая велосипед, неминуемо станет восточноевропейским Парагваем

Александр Дергачев, Главный редактор журнала «Політична думка»

12 лет в Украине происходил сложный и болезненный процесс самосознания во всех аспектах

Ігор Каганець, головний редактор альманаху нової еліти ПЕРЕХІД-IV

Справжня еліта вміє вчитися на чужому досвіді, у неї завжди є продумана стратегія.

Тарас Возняк, головний редактор культурологічного часопису “Ї”

Інфантильність нового покоління не дає жодних надій.

Юлия Мостовая, заместитель главного редактора еженедельника «Зеркало Недели»

Мы по-прежнему являемся населением, живущим по хуторскому типу.

Андрей Мишин, заведующий отделом региональной безопасности, Национальный институт проблем международной безопасности при СНБОУ

Мы идем от политики выживания к политике жизни

Ігор Осташ, заступник голови Комітету у закордонних справах, віце-президент Парламентської Асмблеї ОБСЄ

Я вірю в майбутнє України, тому що Україна має колосальний людський потенціал, інтелектуальний потенціал.

Станіслав Кульчицький, доктор історичних наук, заступник директора Інституту історії НАН України.

Відзначаючи ювілей Переяславської ради, не треба ховати голову у пісок, а треба йти на діалог

Сергей Крымский, профессор, доктор философских наук

Лучшее образование политиков – светлое будущее всей страны.

Дмитро Степовик, професор, доктор мистецтвознавства, доктор філософських наук, доктор богословських наук

Не можна дотримуватися тактики “не той козак, що переміг, а той, хто викрутився”

Владимир Лутай, доктор философских наук

Хотя мне никто из политиков не нравится, думаю, что худшее для нас уже позади

Василь Лісовий, доктор філософських наук, співробітник Інституту філософії НАНУ, викладач кафедри політології Києво-Могилянської академії

Наша культура, збережена хоч і у фрагментованому вигляді, оцінюється досить високо

Валерій Хмелько, професор, доктор філософських наук, президент Київського міжнародного інституту соціології.

Домінуючою верствою, специфічним “пануючим класом” ми маємо не підприємців, а чиновництво

Олексій Гарань, доктор історичних наук, професор Києво-Могилянської Академії, науковий директор Школи Політичної Аналітики

Ми всі є українцями – це можна сказати і українською, і російською. Але ми все одно залишимся українцями...

Виктор Небоженко, президент Агентства корпоративной поддержки «Трайдент»

Мы не успели создать национальное государство с полноценным комплексом реквизитов и этого шанса у нас уже действительно нет

Владимир Малинкович, политолог

Главные враги Украины – ретрограды и коррупционеры

Виктория Подгорная, к.ф.н., директор Центра социально-политического проектирования

Сегодня, по сути, осуществляется российский геополитический проект. Украинского же «проекта «Украина» как не было, так и нет

Александр Стегний, доктор социологических наук, исполнительный директор Центра социальных и маркетинговых исследований «Социс», ведущий научный сотрудник Института социологии НАНУ

Революции в Украине не будет. Будет эволюция – так требует время

Віталій Кулік, директор Центру досліджень громадянського суспільства

В Гондурасе больше демократии, чем в Украине

Михайло Басараб, керівник Центру прикладної політики “ЗНАК”

Ми будемо незалежною країною по формі, але по суті – навряд

Ігор Бураковський, Інститут економічних досліджень та політичних консультацій

В Україні є попит на ідеї, але дуже мало попиту на реалізацію цих ідей

Віра Нанівська, Директор Міжнародного центру перспективних досліджень

Треба навчитися більше говорити про завтрашній день

Андрей Марусов, руководитель Агентства информационного развития

Лучше пусть будет мучительная независимость, чем полная зависимость

Олександр Сушко, директор Центру миру, конверсії та зовнішньої політики України

На сегодняшний день влияние Украины значительно ниже, чем оно могло бы быть

Сергей Толстов, Директор Института политического анализа и международных исследований

Когда «враг не стоит у ворот», Украина должна определиться с моделью социально-экономического развития

Валерій Чалий, директор міжнародних програм Українського центру економічних і політичних досліджень ім. О.Разумкова

Якщо люди, які мають важелі впливу – особливо на майбутнє держави – будуть думати, як обійти закон, нічого гарного у такій країні не буде

Валерій Пустовойтенко, народний депутат, лідер Народно-демократичної партії

Моральне відродження суспільства — це найважливіше політичне завдання, і саме воно є найважливішою складовою політичної реформи

Вадим Карасев, политолог, лидер партии «Единый центр»

России и Украине нет иного выбора, кроме как идти в Европу

Кость Бондаренко, директор Института проблем управления имени Горшенина

Сначала «ввязались в драку», а потом уже стали думать, как и чем это должно завершиться

 

Другие диалоги

Украина в Европе – контуры и формат будущих взаимоотношений

Государственное управление: нужен ли «капитальный ремонт власти»?

ЕСТЬ ЛИ БУДУЩЕЕ У «ЛЕВОГО ДВИЖЕНИЯ» в УКРАИНЕ?

МИР В ВОЙНЕ или ВОЙНА В МИРУ?

НОВАЯ МЕЖДУНАРОДНАЯ СИСТЕМА БЕЗОПАСНОСТИ родится в Украине?

УКРАИНСКИЙ ПРОЕКТ – реформирование, перезагрузка, создание нового?

Будущее ТВ и Интернета – слияние, поглощение, сосуществование?

ФЕНОМЕН УКРАИНСКОГО МАЙДАНА

Поляризация общества - источник перманентной нестабильности. Найдет ли Украина социальный компромисс?

Партнерство Украина-Евросоюз: вызовы и возможности

МАЛЫЕ ГОРОДА – богатство разнообразия или бедность упадка

Права или только обязанности? (О состоянии соблюдения прав человека в Украине и мире на протяжении последних 65 лет)

Виртуальная реальность и нетократия: новые штрихи к портрету Украины

Таможня или Союз?

ДЕНЬГИ БУДУЩЕГО: валюты локальные, национальные, глобальные? Бумажные или электронные?

Кадры решают все? Или почему из Украины утекают мозги?

Мультикультурализм VS национализм

Религия в социально-политическом контексте Украины

Гуманитарная политика в Украине – а есть ли будущее?

Новый мировой экономический порядок

Рынок земли и будущее аграрной Украины

ДЕМОКРАТИИ КОНЕЦ? или ОНА ВРЕМЕННО СДАЕТ ПОЗИЦИИ?

Судьба реформ в Украине или Реформировать нереформируемое?!

20 наших лет

Будущее без будущего? или Почему Украина теряет образованное общество?

Украинский характер – твердыня или разрушающаяся крепость?

ПЕНСИОННАЯ РЕФОРМА В УКРАИНЕ: куда дует ветер перемен

20 лет независимости Украины – мифы и реалии

Поход Украины в Европу: остановка или смена курса?

Местные выборы 2010: прощание с самоуправлением?

Республика: «де-юре» или «де-факто»?

Каков капитал, таков и труд

Идеология умерла. Да здравствует новая идеология?!

Повестка дня нового Президента – стабилизация или развитие?

Соблазн и искушение диктатурой

Реформа украинского здравоохранения или ее отсутствие: причины и следствия

Выборы-2010: готова ли Украина к переменам?

Неосознанный сталкер. Или. Скрытые и явные угрозы жизни Украины и возможности их предотвращения

Новый общественный договор – быть или не быть?

КАК СПАСТИ СТРАНУ? или Приговор вынесен. Обжалованию подлежит?!

Человеческий капитал в топке экономического кризиса

Украинское общество в условиях кризиса: социальные вызовы и мистификации.

Большой договор между Украиной и Россией: от проекта влияния к проекту развития

Украинская власть: царствует, господствует или руководит?

Украина: нация для государства или государство для нации?

„Социальный капитал” и проблемы формирования гражданского общества в Украине

«Социальные мифологемы массового сознания и политическое мифотворчество»

Гражданин и власть: патерналистские и авторитарные настроения в Украине.

В зеркале украинского культурного продукта

Есть ли «свет» в конце регионального «туннеля» или кого интересуют проблемы местного самоуправления?

Национальная идея: от украинской мечты к новой парадигме развития

Досрочные выборы: политическое представление к завершению сезона

Кризис ценностей: что такое хорошо, и что такое плохо?

Реформы в экономике Украины: причины, следствия, перспективы

Информационное пространство – кривое зеркало Украинской действительности

Постсоветское поколение – здравствуй! (или некоторые подробности из жизни молодежи)

Проект Україна: українська самосвідомість і етнонаціональні трансформації

„Південний вектор” євроінтеграційної стратегії України

Феноменологія української корупції та її специфічні риси

Українській Конституції 10 років: від «однієї з найкращих в Європі» до правового хаосу

Украина в геополитических играх 2006-2025 гг. или Очередное обновление внешней политики

Яку Україну пропонують Україні чи Програми та реальні практики політичних партій України

Парламентський злам: проблеми взаємодії владних гілок

Майдан, рік по тому

Вызовы или стимулы глобализации?

Демографический кризис или последний украинец

Адміністративно-територіальна реформа – тест на ефективність нової влади

Ролевые игры: социодрама Украина – ЕС

Славянские миры: цивилизационный выбор

Повестка дня будущего президента

Новое украинское Просвещение

„Внутрішня геополітика” України.

Чи готова Україна „мислити глобально, діяти локально”?

Демократия по-украински

Какая Россия нужна Украине?

Українська національна еліта – становлення чи занепад?

Середній клас в Україні : майбутнє народжується сьогодні

Україна шукає свою ідентичність

page generation time:0,048