В украинской системе нечего исправлять, - там все надо менять.

Евгений Чичваркин

Пользовательского поиска

Камо грядеши, Украина?

     Предметом первого ДИАЛОГА является ответ на вопрос «Камо грядеши, Украина?». И это не случайно, ибо человеку свойственно смотреть не только назад, но и с не меньшим интересом думать о будущем. Пришло время оценить те возможности, которые Украина не использовала и причины того, почему это произошло. Кроме того, 12 лет – это повод подвести черту под достижениями прошедших лет и оценить, насколько прочный фундамент они заложили для нашего будущего.
    
Увы, подавляющее число опрошенных нами людей высказывало свои мысли без малейшей гордости от достижений периода независимости. Общий рефрен интервью близок к знаменитой фразе нашего первого президента Л.Кравчука – «маємо те, що маємо... »
    
Более того, несмотря на празднование 12-летнего юбилея независимости нашей страны вряд ли можно с полной уверенностью говорить, что проект «Украина» состоялся. Однозначного ответа нет. Именно поэтому Украину можно рассматривать как большой, один из самых интересных проектов ХХ века, который сейчас переживает критический период по целому ряду параметров. Именно поэтому можно смело утверждать, что не 12 лет назад, а именно сейчас, в наши дни, судьба проекта «Украина» актуализируется вновь. 
    
Открытыми остаются и вопросы о том, каково будущее у этого проекта. Ведь страна не может существовать и, главное, развиваться имея только атрибуты независимого государства, но не более того. Ведь развивать государство в национальном формате становится все сложнее на фоне процессов глобализации. Не потому ли существующий в обществе запрос на нового лидера означает ничто иное, как ответ на вопрос о будущем нашей страны. 
    
Нам показалось, что очень важно сейчас попытаться организовать постоянно действующий разговор-диалог, своеобразные «публичные чтения» по теме «Камо грядеши, Украина?», по тем ключевым вопросам, которые сейчас подспудно находятся в центре внимания и общественности, и политиков, и экспертов.

Свернуть

Предметом первого ДИАЛОГА является ответ на вопрос «Камо грядеши, Украина?». И это не случайно, ибо человеку свойственно смотреть не только назад, но и с не меньшим интересом думать о будущем.

Развернуть

Мнение эксперта
Другие диалоги:
Версия для печати

Якщо люди, які мають важелі впливу – особливо на майбутнє держави – будуть думати, як обійти закон, нічого гарного у такій країні не буде

Якщо люди, які мають важелі впливу – особливо на майбутнє держави – будуть думати, як обійти закон, нічого гарного у такій країні не буде: Якщо люди, які мають важелі впливу – особливо на майбутнє держави – будуть думати, як обійти закон, нічого гарного у такій країні не буде

Валерій Чалий, директор міжнародних програм Українського центру економічних і політичних досліджень ім. О.Разумкова

     Минуло вже майже дванадцять років з того часу, як Україна стала суверенною державою. Зазвичай напередодні таких подій прийнято підбивати підсумки. Тож і ми підемо традиційним шляхом. Як Ви оцінюєте цей історично важливий період розвитку нашої держави, які б події Ви виокремили як важливі і знакові?
    
Звичайно, коли ми намагаємося зробити певні висновки відносно здобутків і втрат за такий досить великий проміжок часу, керуємося більш масштабними категоріями, ніж проблеми сьогодення. Якщо подивитись з цієї точки зору, то про роки незалежності можна сказати наступне. По-перше, головним здобутком України є сам факт незалежності: після багатьох століть сподівань та намагань була створена українська держава. Ті спроби, які робилися ще на початку XX століття, нарешті призвели до конкретного результату. Якщо говорити про здобутки державотворення, то тут зроблено багато чого – власне, Україна отримала всі атрибути державності та міжнародно-правове визнання.
 
    По-друге, крім самого факту створення незалежної держави, позитивним моментом є перехід мирним шляхом від одного економічного, і політичного устрою до іншого. Власне, мається на увазі побудова нового суспільства взагалі. Хоча цей процес ще не завершений, і це – певний негатив, оскільки хотілося б, щоб усе відбувалося набагато скоріше. Зміни вже набули сталого характеру, але незворотними їх назвати ще не можна. Україна відійшла від соціалістичних принципів в економіці, але залишилось ще багато атрибутів тієї системи. Це стосується і структури економіки – переважання галузей і товарів з низькою доданою вартістю, і механізму перерозподілу прибутків, і штучних бар’єрів для розвитку вільної конкуренції.
     Наша зовнішньо-торгівельна діяльність також поки що ні за структурою, ні за напрямками не відповідає стандартам розвинутих країн. Багато в чому ми ще остаточно не визначилися щодо переходу на ті нові ринки, які потребують зовсім іншої продукції, ніж ми маємо на сьогодні, – високотехнологічну, з високою доданою вартістю, конкурентоспроможну на світових ринках. Україна ще цього не досягла.
     Якщо говорити про внутрішню ситуацію в економіці, то тут також, попри існування певних здобутків, є багато перекосів, починаючи з непрозорого процесу приватизації, з великої частки тіньового капіталу, який поки що не вдається залучити до економіки України (це, скоріше, не економічне питання, а питання довіри до влади). За часів періоду незалежності багато законів, нормативних документів укладалося таким чином, що вони дозволяли цілком легально заробляти надприбутки. Дехто називає це “заробляти”, дехто – “вкрасти”, але факт залишається фактом. Частково перерозподіл коштів було зроблено на кримінальній основі, а частково – і це відбувається зараз – на легальній основі. Такого розшарування на найбагатших і найбідніших мало де в світі залишилось. Україна тут демонструє “серйозні результати”, і це буде однієї з наступних проблем, тому що можна будувати державу для якогось кола осіб, але, як казали колись ідеологи комунізму, неможливо жити у суспільстві і бути вільним від нього. Сьогодні і люди бізнесу, і влада розуміють, що треба щось робити з цією державою, подолати якимось чином диспропорцію, що склалася.
     Причина незавершеної трансформації на загальнодержавному рівні полягає у тому, що Україна ще остаточно не визначилася з концепцією свого розвитку, і ми зараз перебуваємо десь на фінальному етапі її визначення. Завершиться цей процес, на мій погляд, на президентських виборах-2004. Після цього буде остаточно визначено стратегічний курс України. На жаль, на сьогодні тактичні внутрішньополітичні питання – збереження певних осіб при владі – впливають на можливість стратегічного визначення.
     Є дві концепції – європейська (євроінтеграційна) і євразійська. В Україні серед представників владних структур є прибічники і того й іншого курсу. Коли йде боротьба декларацій, а не дій, це серйозно не зачіпає громадян, але реально – якщо переважать кон’юнктурні інтереси і Україна відійде від задекларованого євроінтеграційного курсу – буде важко говорити про розвиток України як демократичної держави з цивілізованими манерами. Інший сценарій – євразійський з усіма наслідками і внутрішньополітичного життя, і економічного розвитку поступається європейському. Цей вибір, в принципі – за народом України, хоча, відверто кажучи, 12 років незалежності показують, що, незважаючи на те, що народ був більш задіяний до визначення курсу держави, це визначення робиться тільки під час виборів – президентських або парламентських. Між цими подіями люди фактично не можуть впливати на політику, яка у нас проводиться однієї особою та невеличким колом наближених до неї.
     Я думаю, що приватний сектор, який збільшується, дозволяє мати більше представників середнього класу, що мають власну думку, але, як показує практика, немає таких чітких механізмів волевиявлення, які б були прозорими і максимально впливали на державні рішення. Мається на увазі, що той романтизм, який був у нас на початку незалежності, і який потім втілився у досить демократичних парламентських виборах, потроху вгас. Ми не можемо сказати, що далі демократизм йшов по зростаючій. Навпаки, було згортання впливу волевиявлення громадян на реальну політику. Кожні наступні вибори налічували менше демократичних стандартів, порівняно з попередніми – все більше застосовувався адмінресурс, втручання у виборчий процес збільшувалося. На сьогодні ми стоїмо перед небезпекою перейти ту межу, де на зміну демократії приходить авторитаризм. Хоча, на початку незалежності, здавалося б, номенклатура була більш сильною, масовою і структурованою для того, щоб впливати на виборчий процес.
     Інша проблема полягає в тому, що в Україні за ці роки, відверто кажучи, не було тієї рушійної сили, яка б чітко визначила наш курс і була б лідером, здатним проводити ці реформи досить інтенсивно. В Україні не було Вацлава Гавела, але був В’ячеслав Чорновіл та інші постаті, але так склалося, що вони не могли повести за собою весь народ – не тільки Західні, а й Східні регіони. І фактично очолили цей процес ті ж представники номенклатури, і хоч були тут люди з високим моральним рівнем, нової проєвропейської еліти в Україні не склалося.
     З іншого боку, ми спостерігали, що розуміння необхідності збереження незалежності, самостійної політики з’явилося навіть у тих людей, які не могли про це подумати 10 років назад. І на те є об’єктивні причини: навіть українські комуністи у багатьох випадках показали себе як прибічники розвитку Української державності, а не “перемоги комунізму у всьому світі”.
    
Як би Ви оцінили здобутки і втрати України за період незалежності?
    
Якщо покласти умовно на шальки терезів те, що ми отримали, і те, що ми втратили, то, нажаль, вони схиляться не в той бік, в який нам всім би хотілося.  Відверто кажучи, ми втратили свої шанси. Ми могли б – хоча історія не знає умовностей – набагато швидше просуватись обраним шляхом. Тому, у порівнянні з іншими країнами  соціалістичного табору, які зараз є кандидатами на вступ до ЄС,  у нас більше втрат, ніж здобутків.
    
Якщо виходити з того, якою могла б бути Україна за гіршим сценарієм і якою вона є сьогодні, то, звичайно, не можна відкидати той факт, що якісь шанси ми використали. Збережено соціальну стабільність, попереджені міжетнічні, релігійні конфлікти, встановлені нормальні стосунки з сусідами. Але і далі погіршуються соціальні стандарти в країні на фоні збагачення окремих осіб та груп, що призвело до зневіри людей у краще майбутнє в цій країні. Досвід інших країн показує, що, якщо не звертати увагу на рівень  соціальних стандартів, забезпечення прав людей, то відбуваються регресивні процеси. В Україні відбувалося дещо подібне, тому сьогодні ми маємо відхід навіть від радянських стандартів. І ви можете скільки завгодно переконувати пенсіонера з Краматорська, що він дуже щасливий від української незалежності, але якщо він не може реалізувати свої права, зазначені в Конституції, не може навіть купити ліки, щоб продовжити собі життя, то така незалежність нікому не потрібна.
    
Якщо ми не подолаємо диспропорцію між певними здобутками, пов`язаними з переходом до ринкової економіки, залученням до світових економічних процесів і низьким соціальним розвитком (освіта, медицина, пенсії та ін.), то ще через 10 років навряд чи можна буде говорити про успішність і взагалі про Україну як незалежну державу. Якщо підрахувати вартість закуплених “мерседесів” для владних структур, що коштують  більш, ніж $60 тис. кожний,  величезні витрати на забезпечення подальшого перебування при владі деяких посадовців, то складається враження, що диспропорція існує не тільки в економічному розвитку, а й в головах деяких людей. Якщо це не буде подолано, не будуть застосовані крім економічних важелів розвитку держави ще й якісь моральні стандарти, то не варто говорити про європейську державу; скоріше це буде розвиток за азійською моделлю.
    
Якими Вам вбачаються перспективи і майбутнє незалежної України?
    
І в економічній, і в політичній сферах Україна трансформувалася спонтанно. В економіці було намагання шляхом державних рішень і лобіювання підтримати ту чи іншу галузь, підприємницькі структури, а не чітке бачення пріоритетних напрямів і спрямовування туди ресурсів. Це проблеми стратегічного планування і мислення. По великому рахунку, за цей період не було серйозних намагань визначити розвиток України навіть на два роки вперед. Усе відбувалося в “пожежному порядку”.
    
У політичному плані проблема полягає у тому, що всі дії влади спрямовані на самозбереження. Причому, мова тут іде не тільки про президентів Л.Кучму або Л.Кравчука, а і про кожного чиновника. Випадки, коли б людина не трималася за своє місце, в Україні є поодинокими. Як правило, вагоміші результати досягались саме у намаганні збереження за собою владних повноважень. Це чітко видно на прикладі Л.Кучми, оскільки найбільш ефективний він був саме в цьому (тут думка всіх експертів збігається). Якщо б ці якості Президент та його оточення проявили в інших напрямах і галузях, то це, мені здається, було б більш корисним для держави. Ефективні державні рішення, які йшли на користь Україні, як це не парадоксально, були саме там, де лобістські інтереси певних осіб співпадали з державними.
    
Великою проблемою України є те, що весь цей час ми грали за старими правилами гри, які полягали у тому, що немає рівних можливостей для конкуренції, натомість є певний протекціонізм або вплив владних структур на розвиток бізнесу. В Україні поки що влада стоїть над бізнесом.
    
Добре, що за останній період ми усвідомили, що в Україні має бути нормальна опозиція, не як ворог, а як сила, альтернативна владній, у якої є інша думка відносно розвитку країни. Мені здається, що впродовж останнього часу – при всіх проблемах і зауваженнях -  відбулося пробудження громадянської свідомості (попри те, що владі у всьому світі це не подобається в принципі). Частині суспільства вдалося підвестися з одного коліна, і це для мене добрий сигнал.
    
Небажання допустити до влади представників з іншими поглядами, консервація системи – це сьогоденні реалії нашої країни. Нове покоління не знайшло у собі сил змінити стару, “совкову” систему, поставити питання радикальних змін, і у цьому є вина всього суспільства, точніше, активної її частини, еліти.
    
Між Заходом і Сходом України існують серйозні відмінності, які проявляються і в ставленні людей, і в мисленні, особливо, під час виборів. Позитив у тому, що нам все-таки вдалося зберегти цілісну унітарну державу.
    
Якщо говорити про зовнішню політику, то тут у якості позитивного моменту можна відзначити європейський вибір і можливість потенційного вступу України до ЄС та євроатлантичних структур, намагання балансувати між Заходом і Росією. Ми постійно відчували на собі вплив таких потужних країн, як Росія, США. Ми не змогли бути до кінця послідовними і прозорими, причинами чого є вразливість “тилів” і керівних посадових осіб. Вести активну зовнішню політику в таких умовах дуже складно. Якщо говорити про внутрішні чинники, такі, як рівень довіри до влади, то слід констатувати, що він дуже низький. За роки незалежності ми фактично “розбазарили” потенціал довіри і віри.
    
У світі до України стали ставитись як до окремої сили в регіоні, але оцінка нашої сили викладена поки що у такій формі: Україна має серйозний потенціал, але... Ця формула відповідає дійсності, але має вестися велика робота. Наступні 1,5 – 2 роки визначать наш шлях і потім, коли пройде десь десяток років, ми зможемо сказати, чи вдалося нам стати справжньою європейською державою, чи ні.
     Інша проблема України пов’язана з виїздом громадян за кордон. Щороку поза межами України перебуває від 3 до 6 мільйонів українських громадян. Це люди, які виїжджають на заробітки, які вчаться або проходять стажування за кордоном і не бачать поки що свого застосування в Україні. Це досвідчені, активні люди, які можуть надихнути Україну. Крім того, ми втрачаємо людей не лише духовно, а й фізично. За роки незалежності ми втратили більш, ніж 2 мільйони, і ця тенденція продовжується. Це втрати нашої незалежності, і причини тут не лише демографічні, але й соціальні. Цю ситуацію нам треба терміново виправляти.
    
Між іншим, Україна входить до десятки країн, які роблять найбільший внесок у миротворчу діяльність. На жаль, це пов’язано з ризиком для життя, але, я вважаю, треба використовувати і таку можливість, щоб впливати на свій імідж у світі. Прийшло розуміння, що у світі зважають на сильних. Поки ми не можемо констатувати, що Україна – впливова держава, тому треба використовувати ті невеликі шанси, які інколи виникають. Прийшло до нас навіть розуміння того, що саме треба робити, щоб бачити “світло у кінці тунелю”. Але немає ще ані політичної волі, ані консолідованої еліти.
     Ви назвали багато атрибутів, що є в України як держави. Як Ви вважаєте, чи можна Україну назвати національною державою?
    
Якщо поняття “національна держава” розуміти як “Україна – для українців”, то я проти такого лозунгу. Є люди, які підтримують цю ідею, але це шлях в нікуди.
    
Якщо мова йде про сильну державу, в якій всі національності, що проживають на її території – і українці, і росіяни, і євреї, і болгари, і татари – будуть відчувати цю країну своєю, то побудова такої держави – це наша мета.
    
Кожна повноцінна держава повинна мати свої державні атрибути – державну мову, самостійність у вирішенні питань внутрішньої і зовнішньої політики. Кожен процес потребує певного часу: порівняйте ситуацію з мовою 10 років тому і зараз. Україні потрібен гармонійний розвиток без жодного тиску. Надмірна українізація, прискорення процесів шкодить загальній справі. До речі, мовне питання тісно пов’язане з явищем світогляду людини, яка отримує бачення “національного” через рідну мову. Врешті, вона поважає й інші мови, інші держави, їх громадян.
    
З іншого боку, намагання вирішити все дуже просто – надати російській мові статус державної – це “міна уповільненої дії”. Питання мови не повинне слугувати тим чи іншим тактичним політичним цілям.
    
Як Ви ставитесь до того, що Україні часто дорікають, нібито всі процеси, які є в державі, знаходяться поза межами правового поля?
    
Ми спромоглися написати гарний документ – Конституцію. Щоб там не говорили, але той розділ, в якому йдеться про права людини, виписаний на рівні кращих європейських стандартів. Єдине чому ми не навчилися – це залучати ресурси і діяти відповідним чином для того, щоб забезпечити ці права. І так відбувається у всьому, тому що існують дві проблеми – правового нігілізму (та порушення законодавства) і закладання у сам законодавчий процес певних механізмів, які дозволяють порушення і знаходження обхідних шляхів. Вихід дуже простий: наша законодавча система має відповідати європейським нормам, які створювались впродовж багатьох десятиліть.
    
Але не факт, що будуть виконуватись закони, створені навіть за європейськими стандартами...
    
Це друга проблема – розробка такого механізму виконання нормативно-правових актів, який би унеможливив відхід від них і порушення. Тут виникає зв’язка із судовою системою, правоохоронною діяльністю, але більш важливі ментальність і традиції самих людей. Якщо в нас буде більше фахівців з питань, як обійти закон, ніж тих, хто розуміє, чому закон має бути виконаний, то ніякі конституції не допоможуть. Якщо люди, які мають важелі впливу – особливо на майбутнє держави – будуть думати, як обійти закон задля своїх інтересів і збереження посади, перспектив цивілізованого розвитку у такій країні не буде.
    
Таким чином, на сьогодні, на жаль, втрат за роки незалежності більше, ніж здобутків, але ті здобутки, які зроблені, дають надію, що шальки терезів переважать в бік розвитку демократичної країни, держави з сильними економічними “м’язами”, свободою слова та верховенством права.       
 

Бесіду вела Катерина Маркечко.   

Версия для печати
Рекомендуем к прочтению

Новый мировой беспорядок – как мы в нем оказались

Развал системы глобальной безопасности – следствие подъема национализма, этой «темной стороны демократии», что уже привело к конфликтам во многих странах мира; происходящее в Украине является доказательством этого, а возможно, и началом революции. Как выбраться из подобной ситуации в реальной жизни? Научные исследования показывают, что есть только два пути: чистая победа одной из сторон, или «мучительный тупик», в котором обе стороны страдают из-за конфликта, пока не согласятся на международное посредничество.

В Украине Россия тоже вошла в мучительный политический тупик. Да, она показала свою силу духа в отношении санкций – а также готовность терпеть неудобства, чтобы при этом терзать Украину, пытаясь сохранить благодаря этому свое влияние и сепаратистскую автономию на востоке страны. Украина, однако, стремится к чистой победе, окружая сепаратистов и обстреливая их позиции. Чего мы пока не знаем – как далеко Украина готова зайти в своем стремлении к полной победе, и как далеко готова зайти Россия, чтобы этого не допустить? Да, можно надеяться, что международные посредники смогут убедить и Украину, и Россию, что издержки открытого конфликта могут быть столь велики, что лучше пойти на сохранение нынешнего положения, чем продолжать военные действия. Я боюсь, однако, что мы увидим дальнейшее обострение конфликта, усиление экономических санкций и расширение военных действий.

Читать далее

 

Мнения других экспертов

Николай Рыжков, доцент кафедры международных коммуникаций и связей с общественностью

Политика должна быть последовательной в любом случае

Игорь Коваль, д-р политических наук, заведующий кафедры международных отношений Одесского государственного университета

Проще говорить о том, что не удалось сделать за двенадцать лет

Ернст Заграва, історик

Україна мусить позбавитися “смішного” націоналізму, а не націоналізму взагалі

Александр Рар, Ведущий эксперт Германского совета по внешней политике

Можно сказать, что Украине сейчас очень трудно определиться: она делает то, что может делать

Василь Куйбіда, проректор МАУП

Нашому поколінню випав надзвичайний шанс – зробити те, що не зробили покоління наших предків – створити свою державу.

Євген Бистрицький, виконавчий директор Міжнародного фонду „Відродження”

Дії майбутнього Президента повинні були початися ще вчора

Владимир Спиваковский, Президент всенародного конкурса «Бренд года», руководитель лицея «Гранд»

Надо становится частью глобальной экономики, чтобы не остаться «матрешечной страной»

Лариса Брюховецька, провідний відчизняний кінокритик, засновниця і головний редактор журналу “Кіно-Театр”, ст. викладач кафедри культурології

Українське кіно більш життєздатне, ніж багатьом здавалося

Владимир Балабанович, председатель Профсоюза работников сферы предпринимательства

Людям надо платить в первую очередь, а не по остаточному принципу

Николай Пааль, исполнительный директор украинской ассоциации бизнес-инкубаторов и инновационных центров – об итогах украинской независимости

Нашей державе гордиться пока нечем

Вячеслав Кредисов, председатель правления всеукраинского объединения предпринимателей «Новая формация», заслуженный экономист Украины

Украина, изобретающая велосипед, неминуемо станет восточноевропейским Парагваем

Александр Дергачев, Главный редактор журнала «Політична думка»

12 лет в Украине происходил сложный и болезненный процесс самосознания во всех аспектах

Ігор Каганець, головний редактор альманаху нової еліти ПЕРЕХІД-IV

Справжня еліта вміє вчитися на чужому досвіді, у неї завжди є продумана стратегія.

Тарас Возняк, головний редактор культурологічного часопису “Ї”

Інфантильність нового покоління не дає жодних надій.

Юлия Мостовая, заместитель главного редактора еженедельника «Зеркало Недели»

Мы по-прежнему являемся населением, живущим по хуторскому типу.

Андрей Мишин, заведующий отделом региональной безопасности, Национальный институт проблем международной безопасности при СНБОУ

Мы идем от политики выживания к политике жизни

Ігор Осташ, заступник голови Комітету у закордонних справах, віце-президент Парламентської Асмблеї ОБСЄ

Я вірю в майбутнє України, тому що Україна має колосальний людський потенціал, інтелектуальний потенціал.

Станіслав Кульчицький, доктор історичних наук, заступник директора Інституту історії НАН України.

Відзначаючи ювілей Переяславської ради, не треба ховати голову у пісок, а треба йти на діалог

Сергей Крымский, профессор, доктор философских наук

Лучшее образование политиков – светлое будущее всей страны.

Дмитро Степовик, професор, доктор мистецтвознавства, доктор філософських наук, доктор богословських наук

Не можна дотримуватися тактики “не той козак, що переміг, а той, хто викрутився”

Владимир Лутай, доктор философских наук

Хотя мне никто из политиков не нравится, думаю, что худшее для нас уже позади

Василь Лісовий, доктор філософських наук, співробітник Інституту філософії НАНУ, викладач кафедри політології Києво-Могилянської академії

Наша культура, збережена хоч і у фрагментованому вигляді, оцінюється досить високо

Валерій Хмелько, професор, доктор філософських наук, президент Київського міжнародного інституту соціології.

Домінуючою верствою, специфічним “пануючим класом” ми маємо не підприємців, а чиновництво

Олексій Гарань, доктор історичних наук, професор Києво-Могилянської Академії, науковий директор Школи Політичної Аналітики

Ми всі є українцями – це можна сказати і українською, і російською. Але ми все одно залишимся українцями...

Виктор Небоженко, президент Агентства корпоративной поддержки «Трайдент»

Мы не успели создать национальное государство с полноценным комплексом реквизитов и этого шанса у нас уже действительно нет

Владимир Малинкович, политолог

Главные враги Украины – ретрограды и коррупционеры

Виктория Подгорная, к.ф.н., директор Центра социально-политического проектирования

Сегодня, по сути, осуществляется российский геополитический проект. Украинского же «проекта «Украина» как не было, так и нет

Александр Стегний, доктор социологических наук, исполнительный директор Центра социальных и маркетинговых исследований «Социс», ведущий научный сотрудник Института социологии НАНУ

Революции в Украине не будет. Будет эволюция – так требует время

Віталій Кулік, директор Центру досліджень громадянського суспільства

В Гондурасе больше демократии, чем в Украине

Михайло Басараб, керівник Центру прикладної політики “ЗНАК”

Ми будемо незалежною країною по формі, але по суті – навряд

Ігор Бураковський, Інститут економічних досліджень та політичних консультацій

В Україні є попит на ідеї, але дуже мало попиту на реалізацію цих ідей

Віра Нанівська, Директор Міжнародного центру перспективних досліджень

Треба навчитися більше говорити про завтрашній день

Андрей Марусов, руководитель Агентства информационного развития

Лучше пусть будет мучительная независимость, чем полная зависимость

Олександр Сушко, директор Центру миру, конверсії та зовнішньої політики України

На сегодняшний день влияние Украины значительно ниже, чем оно могло бы быть

Сергей Толстов, Директор Института политического анализа и международных исследований

Когда «враг не стоит у ворот», Украина должна определиться с моделью социально-экономического развития

Валерій Пустовойтенко, народний депутат, лідер Народно-демократичної партії

Моральне відродження суспільства — це найважливіше політичне завдання, і саме воно є найважливішою складовою політичної реформи

Вадим Карасев, политолог, лидер партии «Единый центр»

России и Украине нет иного выбора, кроме как идти в Европу

Кость Бондаренко, директор Института проблем управления имени Горшенина

Сначала «ввязались в драку», а потом уже стали думать, как и чем это должно завершиться

 

Другие диалоги

Украина в Европе – контуры и формат будущих взаимоотношений

Государственное управление: нужен ли «капитальный ремонт власти»?

ЕСТЬ ЛИ БУДУЩЕЕ У «ЛЕВОГО ДВИЖЕНИЯ» в УКРАИНЕ?

МИР В ВОЙНЕ или ВОЙНА В МИРУ?

НОВАЯ МЕЖДУНАРОДНАЯ СИСТЕМА БЕЗОПАСНОСТИ родится в Украине?

УКРАИНСКИЙ ПРОЕКТ – реформирование, перезагрузка, создание нового?

Будущее ТВ и Интернета – слияние, поглощение, сосуществование?

ФЕНОМЕН УКРАИНСКОГО МАЙДАНА

Поляризация общества - источник перманентной нестабильности. Найдет ли Украина социальный компромисс?

Партнерство Украина-Евросоюз: вызовы и возможности

МАЛЫЕ ГОРОДА – богатство разнообразия или бедность упадка

Права или только обязанности? (О состоянии соблюдения прав человека в Украине и мире на протяжении последних 65 лет)

Виртуальная реальность и нетократия: новые штрихи к портрету Украины

Таможня или Союз?

ДЕНЬГИ БУДУЩЕГО: валюты локальные, национальные, глобальные? Бумажные или электронные?

Кадры решают все? Или почему из Украины утекают мозги?

Мультикультурализм VS национализм

Религия в социально-политическом контексте Украины

Гуманитарная политика в Украине – а есть ли будущее?

Новый мировой экономический порядок

Рынок земли и будущее аграрной Украины

ДЕМОКРАТИИ КОНЕЦ? или ОНА ВРЕМЕННО СДАЕТ ПОЗИЦИИ?

Судьба реформ в Украине или Реформировать нереформируемое?!

20 наших лет

Будущее без будущего? или Почему Украина теряет образованное общество?

Украинский характер – твердыня или разрушающаяся крепость?

ПЕНСИОННАЯ РЕФОРМА В УКРАИНЕ: куда дует ветер перемен

20 лет независимости Украины – мифы и реалии

Поход Украины в Европу: остановка или смена курса?

Местные выборы 2010: прощание с самоуправлением?

Республика: «де-юре» или «де-факто»?

Каков капитал, таков и труд

Идеология умерла. Да здравствует новая идеология?!

Повестка дня нового Президента – стабилизация или развитие?

Соблазн и искушение диктатурой

Реформа украинского здравоохранения или ее отсутствие: причины и следствия

Выборы-2010: готова ли Украина к переменам?

Неосознанный сталкер. Или. Скрытые и явные угрозы жизни Украины и возможности их предотвращения

Новый общественный договор – быть или не быть?

КАК СПАСТИ СТРАНУ? или Приговор вынесен. Обжалованию подлежит?!

Человеческий капитал в топке экономического кризиса

Украинское общество в условиях кризиса: социальные вызовы и мистификации.

Большой договор между Украиной и Россией: от проекта влияния к проекту развития

Украинская власть: царствует, господствует или руководит?

Украина: нация для государства или государство для нации?

„Социальный капитал” и проблемы формирования гражданского общества в Украине

«Социальные мифологемы массового сознания и политическое мифотворчество»

Гражданин и власть: патерналистские и авторитарные настроения в Украине.

В зеркале украинского культурного продукта

Есть ли «свет» в конце регионального «туннеля» или кого интересуют проблемы местного самоуправления?

Национальная идея: от украинской мечты к новой парадигме развития

Досрочные выборы: политическое представление к завершению сезона

Кризис ценностей: что такое хорошо, и что такое плохо?

Реформы в экономике Украины: причины, следствия, перспективы

Информационное пространство – кривое зеркало Украинской действительности

Постсоветское поколение – здравствуй! (или некоторые подробности из жизни молодежи)

Проект Україна: українська самосвідомість і етнонаціональні трансформації

„Південний вектор” євроінтеграційної стратегії України

Феноменологія української корупції та її специфічні риси

Українській Конституції 10 років: від «однієї з найкращих в Європі» до правового хаосу

Украина в геополитических играх 2006-2025 гг. или Очередное обновление внешней политики

Яку Україну пропонують Україні чи Програми та реальні практики політичних партій України

Парламентський злам: проблеми взаємодії владних гілок

Майдан, рік по тому

Вызовы или стимулы глобализации?

Демографический кризис или последний украинец

Адміністративно-територіальна реформа – тест на ефективність нової влади

Ролевые игры: социодрама Украина – ЕС

Славянские миры: цивилизационный выбор

Повестка дня будущего президента

Новое украинское Просвещение

„Внутрішня геополітика” України.

Чи готова Україна „мислити глобально, діяти локально”?

Демократия по-украински

Какая Россия нужна Украине?

Українська національна еліта – становлення чи занепад?

Середній клас в Україні : майбутнє народжується сьогодні

Україна шукає свою ідентичність

page generation time:0,054