В украинской системе нечего исправлять, - там все надо менять.

Евгений Чичваркин

Пользовательского поиска

Камо грядеши, Украина?

     Предметом первого ДИАЛОГА является ответ на вопрос «Камо грядеши, Украина?». И это не случайно, ибо человеку свойственно смотреть не только назад, но и с не меньшим интересом думать о будущем. Пришло время оценить те возможности, которые Украина не использовала и причины того, почему это произошло. Кроме того, 12 лет – это повод подвести черту под достижениями прошедших лет и оценить, насколько прочный фундамент они заложили для нашего будущего.
    
Увы, подавляющее число опрошенных нами людей высказывало свои мысли без малейшей гордости от достижений периода независимости. Общий рефрен интервью близок к знаменитой фразе нашего первого президента Л.Кравчука – «маємо те, що маємо... »
    
Более того, несмотря на празднование 12-летнего юбилея независимости нашей страны вряд ли можно с полной уверенностью говорить, что проект «Украина» состоялся. Однозначного ответа нет. Именно поэтому Украину можно рассматривать как большой, один из самых интересных проектов ХХ века, который сейчас переживает критический период по целому ряду параметров. Именно поэтому можно смело утверждать, что не 12 лет назад, а именно сейчас, в наши дни, судьба проекта «Украина» актуализируется вновь. 
    
Открытыми остаются и вопросы о том, каково будущее у этого проекта. Ведь страна не может существовать и, главное, развиваться имея только атрибуты независимого государства, но не более того. Ведь развивать государство в национальном формате становится все сложнее на фоне процессов глобализации. Не потому ли существующий в обществе запрос на нового лидера означает ничто иное, как ответ на вопрос о будущем нашей страны. 
    
Нам показалось, что очень важно сейчас попытаться организовать постоянно действующий разговор-диалог, своеобразные «публичные чтения» по теме «Камо грядеши, Украина?», по тем ключевым вопросам, которые сейчас подспудно находятся в центре внимания и общественности, и политиков, и экспертов.

Свернуть

Предметом первого ДИАЛОГА является ответ на вопрос «Камо грядеши, Украина?». И это не случайно, ибо человеку свойственно смотреть не только назад, но и с не меньшим интересом думать о будущем.

Развернуть

Мнение эксперта
Другие диалоги:
Версия для печати

Треба навчитися більше говорити про завтрашній день

Треба навчитися більше говорити про завтрашній день: Треба навчитися більше говорити про завтрашній день

Віра Нанівська, Директор Міжнародного центру перспективних досліджень

     Пані Віро, як Ви оцінюєте розвиток України за часів незалежності?

     Можна спробувати відповідати на це питання одним словом. Якщо підшукати відповідні слова, то для мене це – повна зміна, революція і, як хтось влучно сказав, “ми не помітили, як побудували демократію”. Тобто, якщо ми подивимось, з одного боку, на те, що сьогодні є в Україні, яка вона є сьогодні, про що ми думаємо, і, з іншого боку, на те, якою Україна була у 1991 році, то побачимо, що відбулась просто неможлива зміна. Причому, дуже позитивна.
     Однак, якщо подивитись, як ми сприймаємо ці зміни і себе у них, відчуємо велике незадоволення. Ми не вдоволені ані якістю демократії, ані якістю ринку, ані якістю життя. Для мене це означає, що ми не дуже усвідомлювали, що несе в собі цей процес змін. Він для нас був спонтанний, некерований, незрозумілий, як стихійне лихо. Дуже важко бути задоволеним якимись подіями, якщо ти їх не плануєш і не розумієш. Я завжди порівнюю наші трансформації з ремонтом – одні говорять про фундамент, другі – про освітлення, треті – про картини у туалеті та ін. Цей хаос пов’язаний тільки з одним – відсутністю плану змін. Всі звикли і вміють робити, тому розуміють, що це просто треба пережити, але обов’язковою є умова – всі мають точно розуміти, що і за чим робити, а також скільки приблизно часу це триватиме. Хоча, ремонт ніколи не триває стільки часу, скільки мав би, а, зазвичай, довше.
    
Друга проблема змін, яка впливає на сприйняття, є їхній зміст. Ми не мали такого плану, який був у країн Центральної Європи. Сьогодні саме їхні плани допомагають розуміти, чого ми не робили, а, натомість, мали робити. Ми дуже активно займалися цими дослідженнями: європейські країни міняли дві речі – інституції та інфраструктуру, і робили вони це не тому, що поляки або литовці були дуже мудрими, а тому, що Європейський Союз дуже чітко розумів, що для нього є важливим, коли ці країни стануть його частинами. Зрозуміло, що важливими у цьому контексті є інституції, з якими працюватиме уряд на всіх рівнях, і умови, в яких буде працювати бізнес. Для успіху інвестицій бізнесу були потрібні інфраструктури. У Європі дуже чітко розуміли, що таке інституція, а саме – структури, процедури, стандарти і вміння.
    
Окремо можна говорити про управління змінами, координацію, моніторинг, оцінку, звітування і переговори. Це певний ланцюжок, що його має проходити кожна країна у своєму існуванні і функціонуванні у межах поточних процесів і основних тенденцій. Якщо подивитися на наші плані і проблеми з Європейським Союзом, видно, що у нас є планування і моніторинг, але немає потреби координації, тому що немає паралельних ініціатив і немає потреби оцінки, тому що її не роблять знизу або збоку. Тому вищезгадані дві функції не розвинені ані в уряді, ані в суспільстві. Саме через це цілий ряд речей, які у Європі робили цілеспрямовано, через сотні програм технічної допомоги, з підручниками, інструкціями, для нас залишився непізнаним. Наші урядовці не мали системного навчання, у кращого випадку вони стажувались десь тиждень або два. У той час як всі країни Центральної Європи пройшли жорстку систему навчання вищого персоналу, вищої бюрократії.
    
Тому зміни, яки ми мали, прийшли до нас ззовні. Часто маючи свої власні ідеї, ми не могли їх відстояти, хоча деколи вони були набагато кращі за інші. Проблема вижити у шаленій бурі змін була досить серйозною. Я навіть не розумію, як це могло статися, але Україна жива, вона вистояла, дечому навчилася. Зараз ми не порівняно сильніші і мудріші, ніж були у 1991 році – і в сенсі державності, і політичної спроможності, дипломатії, міжнародної і внутрішньої політики. У нас є політичні партії, опозиція; вони не досконалі, але все-таки вони працюють.
    
Ви говорили про такі речі, які називаються стратегічним плануванням, у нашому випадку – його відсутністю. Чи можемо ми зараз констатувати, що розпочате або ведеться якесь планування на державному рівні?
    
Я можу сказати, що питання необхідності стратегічного планування дуже серйозно поставлене, і це абсолютно точно. Дуже багато урядових і неурядових інституцій, окремих політиків цим займаються. Наскільки це вже втілене у державній чи партійній політиці, сказати важко, але це вже повстало як питання, як важливе завдання, над яким всі працюють.
    
У нас зараз зовсім інакше запрацював Інститут стратегічних досліджень, який серйозно і змістовно ставиться саме до цієї проблеми.
    
У важкі моменти прийнято покладатися на досвід і вибір еліти як найбільш прогресивного прошарку суспільства. Чи варто нам сьогодні спиратися на нашу еліту? І чи слід нам вважати за еліту тих людей, як себе так називають?
    
Думаю, кожне суспільство живе у полоні різних ілюзій, і ми теж не виняток. Єдина особливість України полягає у тому, що всі ці міфи у нас – гостро негативні. У нас є міф про те, що в Україні не було еліти, немає і бути не може. Другий міф – неправильна ментальність ні до ринку, ні до демократії. Тому постійне незадоволення часто сприймається як констатація якогось факту.
    
Насправді, по-моєму, ми маємо протилежну ситуацію. Те, що в Україні у 1991 році не було державницької радянської еліти – це факт, тому що Росія цього не допускала. Я вважаю, що для України це було дуже добре, тому що наша еліта створюється і росте за нових умов. Немає навіть сумніву у тому, що в нас є еліта – політична, економічна. Це ті люди, які мають більше енергії, сили, розуму; вони беруть на себе відповідальність, стикаються з ризиками.
    
Як Ви вважаєте, куди еліта може нас привести? Які у неї пріоритети?
    
У нас є чітко визначені групи, які поки що не дуже чітко, але вже говорять, чого вони хочуть. Драма українського розвитку за останні 12 років – це або повернення до стану частини Росії, або остаточний розрив і вступ у якості незалежної європейської держави в інше середовище. Це балансування і вагання не припиняється ні на одну секунду. Я не думаю, що звернення до Росії – це українська потреба. Саме росіяни роблять ставки на те, що вони зможуть повернути Україну та ще деякі держави до великої імперії, до старих кордонів. Це – велика проблема Росії. У нас немає потреби повернутися до Росії, тиск йде з Росії, і він досить потужний. Але всі події 12 років демонструють дуже переконливий шлях у західному напрямку, без тяжких розривів.
    
Тобто шлях до Європи – це вірний шлях для України?
    
Я думаю, що це єдиний шлях. Так відбувається, і ніхто не може нічого зробити. З однієї сторони, України робила всі помилки, щоб цього не сталося, а з іншого боку всі без винятку українські уряди демонстрували бажання незалежності і європейської ідентифікації, починаючи з не вступу в СНД та усіх наївних атрибутів державності.
    
Ми постійно мучили Європейський Союз тим, що хочемо стати його членом, але нам казали, що ми з Росією, не питаючи, з ким ми насправді. Але нам вдалося майже неможливе – сьогодні ЕС бачить Україну. Нам вдалося достукатися, і це стовідсоткова заслуга тільки українців.
    
Я думаю, дуже скоро буде той момент, коли ми з ранку прокинемось, і відтоді Україна буде всім бачитись не як кривенька качечка, а як гарний лебідь.
    
Ми звикли до всього “чорно-білого”, але в умовах демократії приходиться навчитися жити з тим, що дуже не подобається. І те, що, наприклад, мені не подобається, не обов’язково є “чорним”. Це найважче випробування для нас всіх – ми виграємо і програємо. Але те, що ти сьогодні програв, не означає, що ти не зможеш виграти завтра.
    
Що, на Вашу думку, чекає на Україну найближчим часом?
    
Мені здається, що і уряд, і бізнес, і експерти, які працюють з питаннями державної політики, мають добрий досвід і уявлення про те, що має бути зроблено. Це вже успіх. Інша річ – як це зробити. Чим далі ми йдемо, тим реформи стають складнішими: вони потребують багатьох одночасних змін. Можна сказати, що навіть довіра до уряду залежить від того, наскільки чіткі й вірні кроки він зробить щодо запланованих змін. Ми досить впевнено просуваємось на шляху реформ.
    
Звичайно, є велика проблема з виборами. Але це характерно не лише для України, але й для більшості країн світу.
    
Я думаю, що наш уряд вчиться чомусь. Те, що він зробив у питаннях вступу України до СОТ, є демонстрацією розуміння і підходу до відповідальності. Тобто, можна брати на себе такі ризики, можна навчитися пояснювати і переконувати. Треба навчитися більше говорити про завтрашній день. На жаль, такого досвіду і вміння в нас поки що немає. Але, по-перше, всі говорять про питання державної політики, а не лише про особистості, а, по-друге, у нас є опозиція, яка шляхом політичної конкуренції стимулює розвиток. Опозиція і уряд мають конкурувати між собою, і вигравати має той, хто є сильнішим. Але шанс повинен бути у кожного. Навіть у тих, хто сьогодні програв. У них має бути шанс для завтра. Питання у тому, що не кожен має достатньо сил для багатьох заходів. Але у цьому сенсі партія має таку можливість, оскільки її ресурси більші, ніж ресурси окремої людини, лідера. Якщо є право і законний захист права на свободу і діяльність, то неминуче є конкуренція.
    
Але проблема полягає у тому, що у нас саме з правом і законодавством є певні негаразди. Законодавство майже ідеальне, але його ніхто не дотримується...
    
Я не можу погодитись з тим, що у нас не виконуються закони. Вони у нас є не дуже досконалими, оскільки ми не зовсім розумілися на цьому, коли їх робили. Ми тоді просто не могли бути кращими. Але закони в нас працюють.
    
Ви хочете сказати, що якщо ми доведемо наше законодавство до рівня європейських стандартів, ми вирішимо усі правові проблеми?
    
Жодне живе суспільство або народ не має вирішених проблем. Європейське суспільство повне різних проблем, але в них інші проблеми. Ми просто хочемо їхніх проблем і не хочемо своїх. Але справа в тому, що тільки-но людина вирішує якусь проблему, наступного дня вона вже забуває, що її мала. Колись дефіцитом був майонез і зелений горошок і здавалося, що європейці щасливі вже тому, що вони можуть піти в магазин і вибрати те, що вони хочуть. Сьогодні ми маємо таку можливість, і це вже зовсім інша якість життя. Ми можемо вільно пересуватись, виїжджати за кордон. Ми про це й мріяти не могли при Радянському Союзі. Сьогодні у нас все це є, але це знову нас не влаштовує.
    
В України проблеми були і будуть, оскільки це жива країна. Тільки в тиранічних тоталітарних країнах всі завжди щасливі.
    
Ми не можемо позичити європейське законодавство, ми мусимо мати українське законодавство, яке буде спів ставне з європейським. Це дуже кропітка і довга робота, і її просто треба робити.


Бесіду вела Катерина Маркечко.

Версия для печати
Рекомендуем к прочтению

Испытание рутиной

Эйфория от институциональных прорывов в интеграционных процессах России, Белоруссии и Казахстана развеялась. Пришло время тщательной притирки друг к другу наших непохожих хозяйственных комплексов

Читать далее

 

Мнения других экспертов

Николай Рыжков, доцент кафедры международных коммуникаций и связей с общественностью

Политика должна быть последовательной в любом случае

Игорь Коваль, д-р политических наук, заведующий кафедры международных отношений Одесского государственного университета

Проще говорить о том, что не удалось сделать за двенадцать лет

Ернст Заграва, історик

Україна мусить позбавитися “смішного” націоналізму, а не націоналізму взагалі

Александр Рар, Ведущий эксперт Германского совета по внешней политике

Можно сказать, что Украине сейчас очень трудно определиться: она делает то, что может делать

Василь Куйбіда, проректор МАУП

Нашому поколінню випав надзвичайний шанс – зробити те, що не зробили покоління наших предків – створити свою державу.

Євген Бистрицький, виконавчий директор Міжнародного фонду „Відродження”

Дії майбутнього Президента повинні були початися ще вчора

Владимир Спиваковский, Президент всенародного конкурса «Бренд года», руководитель лицея «Гранд»

Надо становится частью глобальной экономики, чтобы не остаться «матрешечной страной»

Лариса Брюховецька, провідний відчизняний кінокритик, засновниця і головний редактор журналу “Кіно-Театр”, ст. викладач кафедри культурології

Українське кіно більш життєздатне, ніж багатьом здавалося

Владимир Балабанович, председатель Профсоюза работников сферы предпринимательства

Людям надо платить в первую очередь, а не по остаточному принципу

Николай Пааль, исполнительный директор украинской ассоциации бизнес-инкубаторов и инновационных центров – об итогах украинской независимости

Нашей державе гордиться пока нечем

Вячеслав Кредисов, председатель правления всеукраинского объединения предпринимателей «Новая формация», заслуженный экономист Украины

Украина, изобретающая велосипед, неминуемо станет восточноевропейским Парагваем

Александр Дергачев, Главный редактор журнала «Політична думка»

12 лет в Украине происходил сложный и болезненный процесс самосознания во всех аспектах

Ігор Каганець, головний редактор альманаху нової еліти ПЕРЕХІД-IV

Справжня еліта вміє вчитися на чужому досвіді, у неї завжди є продумана стратегія.

Тарас Возняк, головний редактор культурологічного часопису “Ї”

Інфантильність нового покоління не дає жодних надій.

Юлия Мостовая, заместитель главного редактора еженедельника «Зеркало Недели»

Мы по-прежнему являемся населением, живущим по хуторскому типу.

Андрей Мишин, заведующий отделом региональной безопасности, Национальный институт проблем международной безопасности при СНБОУ

Мы идем от политики выживания к политике жизни

Ігор Осташ, заступник голови Комітету у закордонних справах, віце-президент Парламентської Асмблеї ОБСЄ

Я вірю в майбутнє України, тому що Україна має колосальний людський потенціал, інтелектуальний потенціал.

Станіслав Кульчицький, доктор історичних наук, заступник директора Інституту історії НАН України.

Відзначаючи ювілей Переяславської ради, не треба ховати голову у пісок, а треба йти на діалог

Сергей Крымский, профессор, доктор философских наук

Лучшее образование политиков – светлое будущее всей страны.

Дмитро Степовик, професор, доктор мистецтвознавства, доктор філософських наук, доктор богословських наук

Не можна дотримуватися тактики “не той козак, що переміг, а той, хто викрутився”

Владимир Лутай, доктор философских наук

Хотя мне никто из политиков не нравится, думаю, что худшее для нас уже позади

Василь Лісовий, доктор філософських наук, співробітник Інституту філософії НАНУ, викладач кафедри політології Києво-Могилянської академії

Наша культура, збережена хоч і у фрагментованому вигляді, оцінюється досить високо

Валерій Хмелько, професор, доктор філософських наук, президент Київського міжнародного інституту соціології.

Домінуючою верствою, специфічним “пануючим класом” ми маємо не підприємців, а чиновництво

Олексій Гарань, доктор історичних наук, професор Києво-Могилянської Академії, науковий директор Школи Політичної Аналітики

Ми всі є українцями – це можна сказати і українською, і російською. Але ми все одно залишимся українцями...

Виктор Небоженко, президент Агентства корпоративной поддержки «Трайдент»

Мы не успели создать национальное государство с полноценным комплексом реквизитов и этого шанса у нас уже действительно нет

Владимир Малинкович, политолог

Главные враги Украины – ретрограды и коррупционеры

Виктория Подгорная, к.ф.н., директор Центра социально-политического проектирования

Сегодня, по сути, осуществляется российский геополитический проект. Украинского же «проекта «Украина» как не было, так и нет

Александр Стегний, доктор социологических наук, исполнительный директор Центра социальных и маркетинговых исследований «Социс», ведущий научный сотрудник Института социологии НАНУ

Революции в Украине не будет. Будет эволюция – так требует время

Віталій Кулік, директор Центру досліджень громадянського суспільства

В Гондурасе больше демократии, чем в Украине

Михайло Басараб, керівник Центру прикладної політики “ЗНАК”

Ми будемо незалежною країною по формі, але по суті – навряд

Ігор Бураковський, Інститут економічних досліджень та політичних консультацій

В Україні є попит на ідеї, але дуже мало попиту на реалізацію цих ідей

Андрей Марусов, руководитель Агентства информационного развития

Лучше пусть будет мучительная независимость, чем полная зависимость

Олександр Сушко, директор Центру миру, конверсії та зовнішньої політики України

На сегодняшний день влияние Украины значительно ниже, чем оно могло бы быть

Сергей Толстов, Директор Института политического анализа и международных исследований

Когда «враг не стоит у ворот», Украина должна определиться с моделью социально-экономического развития

Валерій Чалий, директор міжнародних програм Українського центру економічних і політичних досліджень ім. О.Разумкова

Якщо люди, які мають важелі впливу – особливо на майбутнє держави – будуть думати, як обійти закон, нічого гарного у такій країні не буде

Валерій Пустовойтенко, народний депутат, лідер Народно-демократичної партії

Моральне відродження суспільства — це найважливіше політичне завдання, і саме воно є найважливішою складовою політичної реформи

Вадим Карасев, политолог, лидер партии «Единый центр»

России и Украине нет иного выбора, кроме как идти в Европу

Кость Бондаренко, директор Института проблем управления имени Горшенина

Сначала «ввязались в драку», а потом уже стали думать, как и чем это должно завершиться

 

Другие диалоги

Украина в Европе – контуры и формат будущих взаимоотношений

Государственное управление: нужен ли «капитальный ремонт власти»?

ЕСТЬ ЛИ БУДУЩЕЕ У «ЛЕВОГО ДВИЖЕНИЯ» в УКРАИНЕ?

МИР В ВОЙНЕ или ВОЙНА В МИРУ?

НОВАЯ МЕЖДУНАРОДНАЯ СИСТЕМА БЕЗОПАСНОСТИ родится в Украине?

УКРАИНСКИЙ ПРОЕКТ – реформирование, перезагрузка, создание нового?

Будущее ТВ и Интернета – слияние, поглощение, сосуществование?

ФЕНОМЕН УКРАИНСКОГО МАЙДАНА

Поляризация общества - источник перманентной нестабильности. Найдет ли Украина социальный компромисс?

Партнерство Украина-Евросоюз: вызовы и возможности

МАЛЫЕ ГОРОДА – богатство разнообразия или бедность упадка

Права или только обязанности? (О состоянии соблюдения прав человека в Украине и мире на протяжении последних 65 лет)

Виртуальная реальность и нетократия: новые штрихи к портрету Украины

Таможня или Союз?

ДЕНЬГИ БУДУЩЕГО: валюты локальные, национальные, глобальные? Бумажные или электронные?

Кадры решают все? Или почему из Украины утекают мозги?

Мультикультурализм VS национализм

Религия в социально-политическом контексте Украины

Гуманитарная политика в Украине – а есть ли будущее?

Новый мировой экономический порядок

Рынок земли и будущее аграрной Украины

ДЕМОКРАТИИ КОНЕЦ? или ОНА ВРЕМЕННО СДАЕТ ПОЗИЦИИ?

Судьба реформ в Украине или Реформировать нереформируемое?!

20 наших лет

Будущее без будущего? или Почему Украина теряет образованное общество?

Украинский характер – твердыня или разрушающаяся крепость?

ПЕНСИОННАЯ РЕФОРМА В УКРАИНЕ: куда дует ветер перемен

20 лет независимости Украины – мифы и реалии

Поход Украины в Европу: остановка или смена курса?

Местные выборы 2010: прощание с самоуправлением?

Республика: «де-юре» или «де-факто»?

Каков капитал, таков и труд

Идеология умерла. Да здравствует новая идеология?!

Повестка дня нового Президента – стабилизация или развитие?

Соблазн и искушение диктатурой

Реформа украинского здравоохранения или ее отсутствие: причины и следствия

Выборы-2010: готова ли Украина к переменам?

Неосознанный сталкер. Или. Скрытые и явные угрозы жизни Украины и возможности их предотвращения

Новый общественный договор – быть или не быть?

КАК СПАСТИ СТРАНУ? или Приговор вынесен. Обжалованию подлежит?!

Человеческий капитал в топке экономического кризиса

Украинское общество в условиях кризиса: социальные вызовы и мистификации.

Большой договор между Украиной и Россией: от проекта влияния к проекту развития

Украинская власть: царствует, господствует или руководит?

Украина: нация для государства или государство для нации?

„Социальный капитал” и проблемы формирования гражданского общества в Украине

«Социальные мифологемы массового сознания и политическое мифотворчество»

Гражданин и власть: патерналистские и авторитарные настроения в Украине.

В зеркале украинского культурного продукта

Есть ли «свет» в конце регионального «туннеля» или кого интересуют проблемы местного самоуправления?

Национальная идея: от украинской мечты к новой парадигме развития

Досрочные выборы: политическое представление к завершению сезона

Кризис ценностей: что такое хорошо, и что такое плохо?

Реформы в экономике Украины: причины, следствия, перспективы

Информационное пространство – кривое зеркало Украинской действительности

Постсоветское поколение – здравствуй! (или некоторые подробности из жизни молодежи)

Проект Україна: українська самосвідомість і етнонаціональні трансформації

„Південний вектор” євроінтеграційної стратегії України

Феноменологія української корупції та її специфічні риси

Українській Конституції 10 років: від «однієї з найкращих в Європі» до правового хаосу

Украина в геополитических играх 2006-2025 гг. или Очередное обновление внешней политики

Яку Україну пропонують Україні чи Програми та реальні практики політичних партій України

Парламентський злам: проблеми взаємодії владних гілок

Майдан, рік по тому

Вызовы или стимулы глобализации?

Демографический кризис или последний украинец

Адміністративно-територіальна реформа – тест на ефективність нової влади

Ролевые игры: социодрама Украина – ЕС

Славянские миры: цивилизационный выбор

Повестка дня будущего президента

Новое украинское Просвещение

„Внутрішня геополітика” України.

Чи готова Україна „мислити глобально, діяти локально”?

Демократия по-украински

Какая Россия нужна Украине?

Українська національна еліта – становлення чи занепад?

Середній клас в Україні : майбутнє народжується сьогодні

Україна шукає свою ідентичність

page generation time:0,062