В украинской системе нечего исправлять, - там все надо менять.

Евгений Чичваркин

Пользовательского поиска

Камо грядеши, Украина?

     Предметом первого ДИАЛОГА является ответ на вопрос «Камо грядеши, Украина?». И это не случайно, ибо человеку свойственно смотреть не только назад, но и с не меньшим интересом думать о будущем. Пришло время оценить те возможности, которые Украина не использовала и причины того, почему это произошло. Кроме того, 12 лет – это повод подвести черту под достижениями прошедших лет и оценить, насколько прочный фундамент они заложили для нашего будущего.
    
Увы, подавляющее число опрошенных нами людей высказывало свои мысли без малейшей гордости от достижений периода независимости. Общий рефрен интервью близок к знаменитой фразе нашего первого президента Л.Кравчука – «маємо те, що маємо... »
    
Более того, несмотря на празднование 12-летнего юбилея независимости нашей страны вряд ли можно с полной уверенностью говорить, что проект «Украина» состоялся. Однозначного ответа нет. Именно поэтому Украину можно рассматривать как большой, один из самых интересных проектов ХХ века, который сейчас переживает критический период по целому ряду параметров. Именно поэтому можно смело утверждать, что не 12 лет назад, а именно сейчас, в наши дни, судьба проекта «Украина» актуализируется вновь. 
    
Открытыми остаются и вопросы о том, каково будущее у этого проекта. Ведь страна не может существовать и, главное, развиваться имея только атрибуты независимого государства, но не более того. Ведь развивать государство в национальном формате становится все сложнее на фоне процессов глобализации. Не потому ли существующий в обществе запрос на нового лидера означает ничто иное, как ответ на вопрос о будущем нашей страны. 
    
Нам показалось, что очень важно сейчас попытаться организовать постоянно действующий разговор-диалог, своеобразные «публичные чтения» по теме «Камо грядеши, Украина?», по тем ключевым вопросам, которые сейчас подспудно находятся в центре внимания и общественности, и политиков, и экспертов.

Свернуть

Предметом первого ДИАЛОГА является ответ на вопрос «Камо грядеши, Украина?». И это не случайно, ибо человеку свойственно смотреть не только назад, но и с не меньшим интересом думать о будущем.

Развернуть

Мнение эксперта
Другие диалоги:
Версия для печати

В Україні є попит на ідеї, але дуже мало попиту на реалізацію цих ідей

     Пане Бураковський, як би Ви оцінили 12-річний період існування української держави? Що на Вашу думку вдалося і що не вдалося зробити за цей час?
    
Я буду говорити більше про економічну ситуацію, хоча політичне становище країни є не менш важливою проблемою. З моєї точки зору, найважливішим досягненням є те, що на сьогодні в Україні побудована ринкова економіка. Інша справа, якої вона якості, чи задовольняє вона нас. Але я ще раз наголошую, що ринкова економіка в Україні побудована. Крім того, Україна навчилася робити більш-менш ефективну макроекономічну політику. Україна навчилася більш-менш ефективно керувати валютним курсом, змогла побороти високу інфляцію, Україна заклала підвалини для розвитку фінансового сектору, банківської системи. Україна намагається провести податкову реформу.
     Залишається найбільш складна частина – це мікрорівень, рівень певних галузей, окремих підприємств, які на сьогодні далекі від того ідеалу, який би ми хотіли бачити. І тут картина досить строката. З одного боку, є вже досить велика кількість підприємств, які намагаються працювати в конкурентних умовах, намагаються боротися за споживача, намагаються пропонувати товари за прийнятною ціною. З іншого боку, є підприємства, які ще не встигли реформуватися. І це пов’язано з нестачею фінансових ресурсів, з поганим корпоративним менеджментом. І є третя група підприємств, які, на мою думку, перебудуватися просто не зможуть – це підприємства, які залишилися нам у спадок від радянської системи, які сьогодні не ефективні і не можуть за визначенням стати ефективними в майбутньому. Такі підприємства мають бути закриті, перепрофільовані.
     На сьогодні перед Україною постала проблема системного характеру – це модернізація держави саме як інструменту прийняття економічних рішень для того, щоб побудувати справді ефективну державу. Це наступне завдання, яке необхідно терміново вирішувати після того, як ми побудували національну державу. І з моєї точки зору, розв”язати це завдання буде значно складніше, ніж, наприклад, забезпечити певний рівень макроекономічної стабільності.
     А чи є якісь втрачені можливості, які внаслідок певних причин не були реалізовані?
    
З моєї точки зору Україна могла і повинна була зробити три речі, які мали тоді і мають зараз нагальний, якщо хочете, системний характер. По-перше, податкову реформу треба було робити значно раніше. Це б прискорило економічне зростання і вирішило би багато інших проблем. По-друге, це проблема адміністративно-територіального устрою. На сьогоднішній день, територіально-адміністративний устрій не дає можливості проводити ефективну економічну політику. І третє, - це соціальна сфера. Мова йде, перш за все, про реформування пенсійного законодавства. Зараз вже ясно, що Пенсійний фонд не є тим інститутом, який може забезпечити людей достойними пенсіями. Ці три проблеми не були вирішені свого часу, і зараз вони гальмують просування України вперед. Чим більше ми будемо відкладати з вирішенням названих задач, тим більше ми будемо мати проблем у майбутньому.
     Що Ви маєте на увазі, говорячи про проблеми з адміністративно-територіальним устроєм?
     Бураковський: Запровадження бюджетного кодексу показало, що адміністративно-територіальний устрій має дуже складну структуру. Ця система нераціональна з точки зору фінансових моментів. Мені здається, що краще було б керувати територіями, які були б, по-перше, укрупнені, і, по-друге, щоб на цьому рівні можна було реалізовувати різного роду соціальні програми.
     Тобто, Ви вважаєте, що якщо йти шляхом об’єднання областей в більш крупні регіони, наприклад, не більше 7-10, то це б істотно вплинуло на ефективність управління і формування місцевих бюджетів?
      Це техніка, як ми це будемо робити. Можливо, кількість областей і не треба скорочувати. Але що безпосередньо стосується бюджетного кодексу, то бюджети в такому самостійному вимірі розробляються не тільки на  центральному рівні, а ще 668-ма, якщо не помиляюся, територіальними одиницями. І далі ще йде 10 чи 12 тисяч суб’єктів – сіл, містечок, які не розробляють бюджет, а отримують його від суб’єктів, так би мовити, базового рівня. Зрозуміло, що така структура є дуже складною. Зрозуміло, що для багатьох, скажімо, сіл, проводити власну фінансову політику фактично неможливо. Можливо якраз на рівні сіл, на рівні районів треба шукати відповіді на питання, яким чином досягти ефективного адміністративно-територіального устрою.
     А як би Ви оцінили загальний напрямок розвитку української держави? Наскільки обраний шлях є правильним?
    
Хочемо ми цього чи не хочемо, але в економіці є певні закономірності, подолати які просто так неможливо. Якщо говорити про наміри, які проголошені на сьогоднішній день, то вони всі абсолютно правильні – це і політична реформа, і реформа місцевих фінансів, і реформа адміністративно-територіального устрою, і податкова реформа. Інше питання, як швидко ці реформи будуть зроблені, як вони будуть пов’язані між собою, і чи ці реформи будуть зроблені взагалі – в цьому зараз проблема. Проблема  України не в тому, що не приймаються якісь закони – з моєї точки зору, Україна має непогану законодавчу базу, якщо не у всіх, то, принаймні, у багатьох сферах життя. Проблема полягає у застосуванні цих законів, у практичній реалізації.
     Як Ви ставитесь до твердження, що українська влада розглядає вступ до СОТ одним з етапів входження до Європейського Союзу? Це є речі взаємопов’язані, чи вступ до СОТ є самодостатньою ціллю?
    
Вести якусь цивілізовану мову з Європейським Союзом без вступу до Світової організації торгівлі дуже складно. Прийняття України до СОТ – це вже певний знак якості у здійсненні міжнародної торгівельної діяльності. Тому вступ до СОТ – це ще один механізм нашої інтеграції. До того ж, якщо ми будемо розглядати документи, які існують між Україною і Європейським Союзом, наприклад, Угода про партнерство і співробітництво має прямі посилання на СОТ, про те, що ті чи інші форми співробітництва повинні будуватися на відповідних принципах цієї організації. Якщо це так, то питання, що СОТ є самодостатньою ціллю, є некоректним.
     Яку роль тоді може займати Україна в цій системі міжнародних відносин? Наскільки комфортно будуть почуватись наші виробники в конкурентному середовищі? Адже з лібералізацією економічних відносин ми будемо багато що втрачати, особливо в перший час?
    
Лібералізація є загальносвітовою тенденцією. Якщо ми не будемо це робити, а будемо навпаки заганяти всіх під різного роду регуляції, будемо йти проти “мейнстріму” – це, звичайно, може бути українським шляхом. Але тоді виникає питання, чи потрібно бігти за поїздом  цивілізації, так би мовити, чи бігти кудись в інший бік.
     По-друге, вже на сьогодні існує конкурентний тиск на національну економіку. І навчитися конкурувати можна лише в конкурентному середовищі. Досвід країн, які проводили жорстку протекціоністську політику засвідчив, що через певний час, коли протекціоністська завіса знімалася, то держави втрачали певні виробництва, навіть галузі, які досить нормально розвивалися під протекціоністською парасолькою. І країни Латинської Америки, і Ізраїль змушені були йти на лібералізацію, тому що протекціонізм гальмував розвиток економіки. Що стосується українського виробника, то дані опитування, яке здійснювалося нашим інститутом, говорять, що наші підприємці вважають, що для них головною загрозою, головним конкурентом є саме українські підприємства, а не закордонні. Якщо це так, то це говорить про те, що в Україні є вже досить  пристойна конкуренція. Таким чином, лібералізація вже дала свої позитивні результати. І я скажу, що в України немає іншої альтернативи як створення конкурентного середовища шляхом лібералізації економічних відносин.
     А чим би могла Україна вирізнятися на міжнародних ринках? Яка взагалі роль України в сучасному глобалізованому світі?
    
Бураковський: Якщо говорити суто абстрактно, то будь-яка країна може виробляти будь-який продукт. Інша справа – це завоювати свою нішу на ринку. Стати серйозним учасником тієї чи  іншої економічної гри може тільки сильна країна, яка за це бореться. Я можу сказати, що такий потенціал не дається просто так, за нього треба боротися, його треба створювати. Україна на сьогоднішній день є одним з найбільших торговцем зерна у світі, є серйозним гравцем на металургійному ринку – якщо не помиляюся, то Україна є 7-им за величиною експортером сталі і металовиробів. Можна назвати ще декілька ринків, де Україна почуває себе досить впевнено. Крім того, я вважаю, що Україна може досить легко перейти до виробництва товарів, які мають порівняно високий ступінь переробки. Якщо враховувати досвід країн-аплікантів, які зараз вступають до ЄС, то всі вони змогли знайти свою нішу на європейському ринку, де рівень конкуренції є надзвичайно високим.
     Скажіть, наскільки робота центрів, інститутів, які подібні до Вашого є витребуваною в Україні? Чи є серед Ваших замовників урядові структури?
    
Я б сказав, що на сьогоднішній день на всіх рівнях державної влади відчувається брак того, що я називаю нормальними ефективними ідеями – ідей стосовно того, як можна вирішувати те чи інше питання. Я говорю не про якісь абстрактні проблеми і їх вирішення, на зразок, абстрактного поліпшення податкового законодавства. Я говорю про речі конкретні -  наприклад, прорахувати наслідки того чи іншого закону. З іншого боку, я можу сказати, що є попит на ідеї, але немає попиту на реалізацію цих ідей. У цьому і є головна проблема. Скажімо, дослідження нашого інституту є широко відомими і в державних органах, і в експертному середовищі. Але ми не є лобістською структурою, ми не обслуговуємо якусь партію – таким чином ми не можемо розраховувати на те, щоб наші ідеї були реалізовані. Фактично немає тиску всередині державних органів, немає змагання за найбільш оптимальне і ефективне рішення.
     Скажіть, а є в Україні боротьба між різними економічними школами, наприклад, за те, щоб формувати навіть державну політику? Чи можна взагалі сказати, що розвиток економічних відносин відповідає певній моделі?
    
Що стосується боротьби різних економічних шкіл, то проблема полягає у тому, що ці економічні школи ще не сформувалися. Багато в чому економічна освіта в Україні є віддзеркаленням радянського минулого. І про те, що у нас існують школи неокласиків, монетаристів чи неокейнсіанців, говорити поки що не випадає. Ця ситуація не змінилася за 12 років. Пройде ще багато часу, коли у нас сформуються нормальні школи в економіці, так само як і в політології, і в соціології, в інших гуманітарних науках. Гуманітарні і суспільні науки взагалі переживають трансформацію дуже важко.
     Що стосується моделі, то мені здається, що в Україні є нерозуміння того, що можна називати моделлю – у нас говорять про японську модель, про польську модель. Але ми забуваємо про те, що моделі як такі, як певний опис, з’являються не до того як вирішувалися певні завдання, а багато в чому після того, як країна переживала свої найгірші часи і вже пройшла певний шлях. Тоді вже можна сказати, що особливостями цього шляху було прийняття таких-то рішень, виконання таких-то намірів за допомогою певних інструментів, що все заразом дає нам можливість говорити нам про якусь певну модель. Тому, на мою думку, не зовсім коректно ставити питання про те, щоб ми дізналися про те, якою ситуація є в Україні і починали гарячково шукати якісь моделі, щоб підлаштуватися під певну з них модель і розвиватися. Взагалі багатьма економістами доведено, що перехід до ринку – як і будь-яка трансформація –  багато в чому визначається тим напрямком, яким ми йдемо.  В англійській є дуже гарний термін для позначення цього – path-dependant process. Тобто, ми не можемо сказати, що ми повинні пройти з точки А в точку В на одному подиху. Трансформація системи змушує робити один крок і кожного разу оцінювати ситуацію і визначати, куди йти далі. Тому мені здається, що такий “моделістський” підхід – це невиправдане спрощення ситуації і неврахування певних особливостей.
     Якщо ж говорити про модель як про програму дій, то ця модель широко відома – це має бути приватизація, це має бути лібералізація, це має бути дерегулювання, це має бути розвиток конкуренції, це має бути боротьба з корупцією – і таких речей можна назвати ще 10 чи 20. Інша справа, як ми будемо все це реалізовувати, причому не в цілому, а на кожному конкретному рівні.
     Чи вбачаєте Ви в рішеннях, які приймаються в Україні певну логічну послідовність – наскільки шлях, яким ми йдемо є наперед визначеним?
    
На мій погляд, якоїсь глобальної логіки у цьому немає. І багато в чому ця послідовність формується ситуативно, тобто, десь життя тисне, вимагає якихось рішень. На мій погляд, не треба чекати, коли ситуація притисне до кінця – треба дивитися на досвід інших країн, дивитися, які рішення вони приймали до того, як виникали певні кризи і пробувати діяти на випередження.
     Наскільки Ви комфортно почуваєте себе у цій країні – не у ролі директора економічного інституту, не у ролі викладача, а звичайного громадянина?
    
Якщо говорити про ступінь самореалізації, тобто про справу, якою я займаюся, то в цьому плані, я вважаю, що життя склалося. Але все-таки є певне почуття дискомфорту, яке мають, мабуть, багато українців – я говорю про  відчуття незахищеності. Причому незахищеність в широкому розумінні цього слова – я не впевнений, що в якійсь надзвичайній ситуації судова система захищатиме простого українця, я не впевнений, що я у повній мірі можу реалізувати громадянські права. Я навіть не кажу про вибори. Я як громадянин не маю суттєвих важелів впливу ні на виконавчу владу, ні на законодавчу владу – як мені здається у нас ще немає тісної співпраці депутатів з своїми виборцями. І очевидно, що це проблема не моя особиста, а усіх українських громадян. І кожен вирішує ці проблеми по-своєму – хтось їде за кордон, хтось просто намагається щось робити, хтось робить вигляд, що нічого не відбувається. Це власне ті проблеми, які непокоять мене саме як громадянина.

 

Бесiду вiв Юрiй Таран

Версия для печати
Публикации автора

 

Рекомендуем к прочтению

Новый мировой беспорядок – как мы в нем оказались

Развал системы глобальной безопасности – следствие подъема национализма, этой «темной стороны демократии», что уже привело к конфликтам во многих странах мира; происходящее в Украине является доказательством этого, а возможно, и началом революции. Как выбраться из подобной ситуации в реальной жизни? Научные исследования показывают, что есть только два пути: чистая победа одной из сторон, или «мучительный тупик», в котором обе стороны страдают из-за конфликта, пока не согласятся на международное посредничество.

В Украине Россия тоже вошла в мучительный политический тупик. Да, она показала свою силу духа в отношении санкций – а также готовность терпеть неудобства, чтобы при этом терзать Украину, пытаясь сохранить благодаря этому свое влияние и сепаратистскую автономию на востоке страны. Украина, однако, стремится к чистой победе, окружая сепаратистов и обстреливая их позиции. Чего мы пока не знаем – как далеко Украина готова зайти в своем стремлении к полной победе, и как далеко готова зайти Россия, чтобы этого не допустить? Да, можно надеяться, что международные посредники смогут убедить и Украину, и Россию, что издержки открытого конфликта могут быть столь велики, что лучше пойти на сохранение нынешнего положения, чем продолжать военные действия. Я боюсь, однако, что мы увидим дальнейшее обострение конфликта, усиление экономических санкций и расширение военных действий.

Читать далее

 

Мнения других экспертов

Николай Рыжков, доцент кафедры международных коммуникаций и связей с общественностью

Политика должна быть последовательной в любом случае

Игорь Коваль, д-р политических наук, заведующий кафедры международных отношений Одесского государственного университета

Проще говорить о том, что не удалось сделать за двенадцать лет

Ернст Заграва, історик

Україна мусить позбавитися “смішного” націоналізму, а не націоналізму взагалі

Александр Рар, Ведущий эксперт Германского совета по внешней политике

Можно сказать, что Украине сейчас очень трудно определиться: она делает то, что может делать

Василь Куйбіда, проректор МАУП

Нашому поколінню випав надзвичайний шанс – зробити те, що не зробили покоління наших предків – створити свою державу.

Євген Бистрицький, виконавчий директор Міжнародного фонду „Відродження”

Дії майбутнього Президента повинні були початися ще вчора

Владимир Спиваковский, Президент всенародного конкурса «Бренд года», руководитель лицея «Гранд»

Надо становится частью глобальной экономики, чтобы не остаться «матрешечной страной»

Лариса Брюховецька, провідний відчизняний кінокритик, засновниця і головний редактор журналу “Кіно-Театр”, ст. викладач кафедри культурології

Українське кіно більш життєздатне, ніж багатьом здавалося

Владимир Балабанович, председатель Профсоюза работников сферы предпринимательства

Людям надо платить в первую очередь, а не по остаточному принципу

Николай Пааль, исполнительный директор украинской ассоциации бизнес-инкубаторов и инновационных центров – об итогах украинской независимости

Нашей державе гордиться пока нечем

Вячеслав Кредисов, председатель правления всеукраинского объединения предпринимателей «Новая формация», заслуженный экономист Украины

Украина, изобретающая велосипед, неминуемо станет восточноевропейским Парагваем

Александр Дергачев, Главный редактор журнала «Політична думка»

12 лет в Украине происходил сложный и болезненный процесс самосознания во всех аспектах

Ігор Каганець, головний редактор альманаху нової еліти ПЕРЕХІД-IV

Справжня еліта вміє вчитися на чужому досвіді, у неї завжди є продумана стратегія.

Тарас Возняк, головний редактор культурологічного часопису “Ї”

Інфантильність нового покоління не дає жодних надій.

Юлия Мостовая, заместитель главного редактора еженедельника «Зеркало Недели»

Мы по-прежнему являемся населением, живущим по хуторскому типу.

Андрей Мишин, заведующий отделом региональной безопасности, Национальный институт проблем международной безопасности при СНБОУ

Мы идем от политики выживания к политике жизни

Ігор Осташ, заступник голови Комітету у закордонних справах, віце-президент Парламентської Асмблеї ОБСЄ

Я вірю в майбутнє України, тому що Україна має колосальний людський потенціал, інтелектуальний потенціал.

Станіслав Кульчицький, доктор історичних наук, заступник директора Інституту історії НАН України.

Відзначаючи ювілей Переяславської ради, не треба ховати голову у пісок, а треба йти на діалог

Сергей Крымский, профессор, доктор философских наук

Лучшее образование политиков – светлое будущее всей страны.

Дмитро Степовик, професор, доктор мистецтвознавства, доктор філософських наук, доктор богословських наук

Не можна дотримуватися тактики “не той козак, що переміг, а той, хто викрутився”

Владимир Лутай, доктор философских наук

Хотя мне никто из политиков не нравится, думаю, что худшее для нас уже позади

Василь Лісовий, доктор філософських наук, співробітник Інституту філософії НАНУ, викладач кафедри політології Києво-Могилянської академії

Наша культура, збережена хоч і у фрагментованому вигляді, оцінюється досить високо

Валерій Хмелько, професор, доктор філософських наук, президент Київського міжнародного інституту соціології.

Домінуючою верствою, специфічним “пануючим класом” ми маємо не підприємців, а чиновництво

Олексій Гарань, доктор історичних наук, професор Києво-Могилянської Академії, науковий директор Школи Політичної Аналітики

Ми всі є українцями – це можна сказати і українською, і російською. Але ми все одно залишимся українцями...

Виктор Небоженко, президент Агентства корпоративной поддержки «Трайдент»

Мы не успели создать национальное государство с полноценным комплексом реквизитов и этого шанса у нас уже действительно нет

Владимир Малинкович, политолог

Главные враги Украины – ретрограды и коррупционеры

Виктория Подгорная, к.ф.н., директор Центра социально-политического проектирования

Сегодня, по сути, осуществляется российский геополитический проект. Украинского же «проекта «Украина» как не было, так и нет

Александр Стегний, доктор социологических наук, исполнительный директор Центра социальных и маркетинговых исследований «Социс», ведущий научный сотрудник Института социологии НАНУ

Революции в Украине не будет. Будет эволюция – так требует время

Віталій Кулік, директор Центру досліджень громадянського суспільства

В Гондурасе больше демократии, чем в Украине

Михайло Басараб, керівник Центру прикладної політики “ЗНАК”

Ми будемо незалежною країною по формі, але по суті – навряд

Віра Нанівська, Директор Міжнародного центру перспективних досліджень

Треба навчитися більше говорити про завтрашній день

Андрей Марусов, руководитель Агентства информационного развития

Лучше пусть будет мучительная независимость, чем полная зависимость

Олександр Сушко, директор Центру миру, конверсії та зовнішньої політики України

На сегодняшний день влияние Украины значительно ниже, чем оно могло бы быть

Сергей Толстов, Директор Института политического анализа и международных исследований

Когда «враг не стоит у ворот», Украина должна определиться с моделью социально-экономического развития

Валерій Чалий, директор міжнародних програм Українського центру економічних і політичних досліджень ім. О.Разумкова

Якщо люди, які мають важелі впливу – особливо на майбутнє держави – будуть думати, як обійти закон, нічого гарного у такій країні не буде

Валерій Пустовойтенко, народний депутат, лідер Народно-демократичної партії

Моральне відродження суспільства — це найважливіше політичне завдання, і саме воно є найважливішою складовою політичної реформи

Вадим Карасев, политолог, лидер партии «Единый центр»

России и Украине нет иного выбора, кроме как идти в Европу

Кость Бондаренко, директор Института проблем управления имени Горшенина

Сначала «ввязались в драку», а потом уже стали думать, как и чем это должно завершиться

 

Другие диалоги

Украина в Европе – контуры и формат будущих взаимоотношений

Государственное управление: нужен ли «капитальный ремонт власти»?

ЕСТЬ ЛИ БУДУЩЕЕ У «ЛЕВОГО ДВИЖЕНИЯ» в УКРАИНЕ?

МИР В ВОЙНЕ или ВОЙНА В МИРУ?

НОВАЯ МЕЖДУНАРОДНАЯ СИСТЕМА БЕЗОПАСНОСТИ родится в Украине?

УКРАИНСКИЙ ПРОЕКТ – реформирование, перезагрузка, создание нового?

Будущее ТВ и Интернета – слияние, поглощение, сосуществование?

ФЕНОМЕН УКРАИНСКОГО МАЙДАНА

Поляризация общества - источник перманентной нестабильности. Найдет ли Украина социальный компромисс?

Партнерство Украина-Евросоюз: вызовы и возможности

МАЛЫЕ ГОРОДА – богатство разнообразия или бедность упадка

Права или только обязанности? (О состоянии соблюдения прав человека в Украине и мире на протяжении последних 65 лет)

Виртуальная реальность и нетократия: новые штрихи к портрету Украины

Таможня или Союз?

ДЕНЬГИ БУДУЩЕГО: валюты локальные, национальные, глобальные? Бумажные или электронные?

Кадры решают все? Или почему из Украины утекают мозги?

Мультикультурализм VS национализм

Религия в социально-политическом контексте Украины

Гуманитарная политика в Украине – а есть ли будущее?

Новый мировой экономический порядок

Рынок земли и будущее аграрной Украины

ДЕМОКРАТИИ КОНЕЦ? или ОНА ВРЕМЕННО СДАЕТ ПОЗИЦИИ?

Судьба реформ в Украине или Реформировать нереформируемое?!

20 наших лет

Будущее без будущего? или Почему Украина теряет образованное общество?

Украинский характер – твердыня или разрушающаяся крепость?

ПЕНСИОННАЯ РЕФОРМА В УКРАИНЕ: куда дует ветер перемен

20 лет независимости Украины – мифы и реалии

Поход Украины в Европу: остановка или смена курса?

Местные выборы 2010: прощание с самоуправлением?

Республика: «де-юре» или «де-факто»?

Каков капитал, таков и труд

Идеология умерла. Да здравствует новая идеология?!

Повестка дня нового Президента – стабилизация или развитие?

Соблазн и искушение диктатурой

Реформа украинского здравоохранения или ее отсутствие: причины и следствия

Выборы-2010: готова ли Украина к переменам?

Неосознанный сталкер. Или. Скрытые и явные угрозы жизни Украины и возможности их предотвращения

Новый общественный договор – быть или не быть?

КАК СПАСТИ СТРАНУ? или Приговор вынесен. Обжалованию подлежит?!

Человеческий капитал в топке экономического кризиса

Украинское общество в условиях кризиса: социальные вызовы и мистификации.

Большой договор между Украиной и Россией: от проекта влияния к проекту развития

Украинская власть: царствует, господствует или руководит?

Украина: нация для государства или государство для нации?

„Социальный капитал” и проблемы формирования гражданского общества в Украине

«Социальные мифологемы массового сознания и политическое мифотворчество»

Гражданин и власть: патерналистские и авторитарные настроения в Украине.

В зеркале украинского культурного продукта

Есть ли «свет» в конце регионального «туннеля» или кого интересуют проблемы местного самоуправления?

Национальная идея: от украинской мечты к новой парадигме развития

Досрочные выборы: политическое представление к завершению сезона

Кризис ценностей: что такое хорошо, и что такое плохо?

Реформы в экономике Украины: причины, следствия, перспективы

Информационное пространство – кривое зеркало Украинской действительности

Постсоветское поколение – здравствуй! (или некоторые подробности из жизни молодежи)

Проект Україна: українська самосвідомість і етнонаціональні трансформації

„Південний вектор” євроінтеграційної стратегії України

Феноменологія української корупції та її специфічні риси

Українській Конституції 10 років: від «однієї з найкращих в Європі» до правового хаосу

Украина в геополитических играх 2006-2025 гг. или Очередное обновление внешней политики

Яку Україну пропонують Україні чи Програми та реальні практики політичних партій України

Парламентський злам: проблеми взаємодії владних гілок

Майдан, рік по тому

Вызовы или стимулы глобализации?

Демографический кризис или последний украинец

Адміністративно-територіальна реформа – тест на ефективність нової влади

Ролевые игры: социодрама Украина – ЕС

Славянские миры: цивилизационный выбор

Повестка дня будущего президента

Новое украинское Просвещение

„Внутрішня геополітика” України.

Чи готова Україна „мислити глобально, діяти локально”?

Демократия по-украински

Какая Россия нужна Украине?

Українська національна еліта – становлення чи занепад?

Середній клас в Україні : майбутнє народжується сьогодні

Україна шукає свою ідентичність

page generation time:0,313