В украинской системе нечего исправлять, - там все надо менять.

Евгений Чичваркин

Пользовательского поиска

Чи готова Україна „мислити глобально, діяти локально”?

Стояти осторонь інтеграційних процесів, які сьогодні охоплюють всю планету, ще не вдалося жодній країні. Хочемо ми чи ні, але крім внутрішньополітичних ритмів, наше життя все більше підпорядковується глобалізованим ритмам, хвилям інтернаціоналізації та інтеграції.

Попри всю відірваність значної частнини української економіки від глобальних ринків та автаркічність економічної поведінки уряду й національного капіталу, Україна змушена більш активно шукати відповіді на виклики глобалізації (вступ до СОТ, доступ до міжнародних ринків капіталів), вирішувати дилему про те, кому врешті-решт „делегувати” частину економічного суверенітету - Росії з її проектом ЄЕП чи об`єднаній Європі, що розширюється, напрацьовувати національну модель співпраці та взаємодії з транснаціональним капіталом.

І уряд, і корпоративний сектор в Україні лише починають розуміти, що здатність синхронізувати себе з процесами, які пов’язані з глобальними та регіональними вимірами, вміння „вбудовувати” свої внутрішньополітичні плани та проекти в глобальні геостратегічні контексти визначає не лише конкурентоздатність економіки країни, але і створює умови для підтримання внутрішньополітичного консенсусу та збереження власної національної ідентичності.

Зазначені питання є актуальними сьогодні для України як ніколи. Адже ні держава, ні бізнес, ні українське суспільство ще не готові до того, щоб продемонструвати сеанс „одночасної гри” на майданчиках, на яких діють принципово різні правила: на традиційних театрах геополітичної гри, у багатовимірному простірі геоекономіки, у світі геокультури. Врешті, застарілі уявлення про національно-державну іділію в умовах кризи „міжнародного порядку” стають просто небезпечними, оскільки можуть призвести Україну до „шоку глобалізації”.

У той же час, навряд чи можна серйозно говорити про осмислену участь України в інтеграційних проектах (ЕС чи ЄЕП). Ні серед політичної еліти, ні в суспільстві в цілому досі немає відповіді на питання – а навіщо Україні взагалі входити в те чи інше інтеграційне об`єднання. Замість реального визначення у багатовимірному світі нових загроз та можливостей, Україна і далі блукає „у трьох соснах”:

  • І влада, і опозиція намагаються залучити зовнішньополітичних гравців на поле внутрішньополітичної конкуренції, нехтуючи при цьому національними інтересами і звужуючи „коридор можливостей” для країни в майбутньому;
  • Продовжується самовиснаження у боротьбі за східний та західний вектор економічної інтеграції, в той час коли обидва вектори є лише похідними від включення країни в процеси інтернаціоналізації та глобалізації;
  • Перехід від економічної автаркії, що була обумовлена специфікою первинного накопичення капіталу, до фронтальної інтернаціоналізації всіх сторін життєдіяльності держави, економіки, соціуму, наполегливо підмінюється вибором між „Сходом” та „Заходом”.

Нарешті, на 12 році незалежності, ні у держави, ні у політичних сил, що представлені у парламенті немає цілісної стратегії розвитку України у світі, стратегії яка б не тільки декларувала, але й пропонувала технології ухвалення та проведення послідовної та прогнозованої зовнішньої політики. Нажаль, з цих питань навіть відсутня змістовна та побудована на аргументах, а не на передвиборчих ідеологемах загальнонаціональна дискусія.

Ми переконані у тому, що тільки розгортання широкого громадського обговорення цих питань дозволить зробити крок до подолання морально застарілих підходів та уявлень про Світ та Україну, про Україну у Світі.

Запрошуючи наших читачів, авторів та експертів до нового діалогу, ми сподіваємося спільно знайти відповіді на питання, які пов’язані з перспективами участі України в процесах інтернаціоналізації, глобалізації та макрорегіональної інтеграції. Ми розраховуємо на діалог, в якому замість відтворення стереотипів, що пов`язані з ідеологією „фортеці, що в облозі”, розпочнеться обговорення глобальних проблем, які стоять сьогодні перед Україною, і визначатимуть наше майбутнє на найближчі десятиліття.

Свернуть

Стояти осторонь інтеграційних процесів, які сьогодні охоплюють всю планету, ще не вдалося жодній країні. Хочемо ми чи ні, але крім внутрішньополітичних ритмів, наше життя все більше підпорядковується глобалізованим ритмам, хвилям інтернаціоналізації та інтеграції. І від того, наскільки Україна зможе синхронізувати себе з процесами, які пов’язані з глобальними та регіональними вимірами, навчиться „вбудовувати” свої внутрішньополітичні плани та проекти в глобальні геостратегічні контексти залежатиме не лише конкурентоздатність економіки країни, але і умови для підтримання внутрішньополітичного консенсусу та збереження власної національної ідентичності.

Развернуть

Мнение эксперта
Другие диалоги:
Версия для печати

Нас уже интегрируют, а куда - не спрашивают

Нас  уже интегрируют, а куда - не спрашивают: Нас  уже интегрируют, а куда - не спрашивают

Александр Литвиненко, заместитель директора Национального института стратегических исследований

Если послушать, о чем говорят люди на улице – то не о глобализации, это точно. Она нас как бы не касается. Однако, как говорится в популярном анекдоте, «есть нюанс» - это мнение специалиста. Как вы оцениваете нашу включенность в глобализационный процесс?

Несомненно, Украина достаточно включена в процесс глобализации. Наш ВВП приблизительно на 40% связан с экспортом. По рейтингам глобализации мы примерно на 40-м месте по большинству параметров, правда, проседаем по технологиям. Но у нас включенность пассивная, если Европа и Штаты формировали эту систему, то нас включили туда «как было».

Сегодня все чаще раздаются призывы к изоляционизму. Оправдан ли он сейчас?

Теоретически мы выбрали изоляционизм, но практически мы выбрали участие в глобализации. Основным содержанием политико-экономических процессов, до президентских выборов 1999 года, была суверенизация от России. Мы создавали барьеры, мы пытались создавать независимые циклы производств, замещающие производства. После этого начались громогласные заявления об интеграции в ЕЭП, с Россией. Если бы мы запустили ту нормативно-правовую базу, которую создавали 10 лет, то наш ВВП не качался бы, как маятник, а равномерно рос к общему благу наших стран и народов. То же самое и в европейском направлении. Да, мы переориентировали на Европу существенную часть своего товаропотока, однако здесь была не так высока роль государства, которая раньше отворачивала нас от восточного направления. На Запад нас подталкивало стремление заработать твердую валюту…

И цены на металл…

И химия. Потом вспомните начало 90-х, когда товарные запасы гнались на запад, сколько было алюминия продано.

Изоляционизм у нас уже не сработает по объективным причинам. У нас слишком узкий внутренний рынок. Хотя развивать его, безусловно, надо, но это долго и трудно. Однако надо отметить, что если в сфере экономики мы раньше проводили политику изоляционизма, то во внешних отношениях еще в 1995 году мы были вынуждены начать включение в мировые интеграционные процессы. Это вступление в Совет Европы, принятие определенных правовых рамок, что и позволило европейским странам и Соединенным Штатам активно воздействовать на нас. США после администрации президента Картера удалось совершить чрезвычайно великое дело – они присвоили себе право на определение демократичности. Это им удалось. И мы можем сколько угодно сейчас говорить, что это плохо, но так есть. Соответственно, имея такой великолепный инструмент, они могут успешно с нами «сотрудничать».

С пользой для себя, разве нет?

Да, и это вполне приемлемо. И этим нужно не возмущаться, а принять к сведению, и работать в этой системе координат. Мы не можем вырваться из мировых интеграционных процессов. Как говорится, «умного судьба ведет, глупого – тащит». Нас пока судьба во многом тащила.

Пример: январские события в ПАСЕ, обсуждение там нашей политреформы, когда оппозиционеры, выступая, говорили на хорошем английском языке, а представители «державницьких сил» - на английском «ни гу-гу». Это мелочь, но мелочь очень показательная.

Надо сказать, что в Украине сложилась достаточно неприятная общественная ситуация, характерная для слаборазвитых стран. Сформировался так называемый «туземный слой», это такая социальная группа, которая обслуживает интересы иностранных государств. У них на службе и масс-медиа, и грантовая инфраструктура. Причем эта «туземная интеллигенция» может навязывать обществу свои ценности, представления и так далее. Я ни в коей мере не обвиняю этих людей, так сложились обстоятельства, что, работая в определенном формате, даже не очень качественно, можно получать неплохие деньги.

Что с этим делать? Пока правящие круги не осознают, что без прямого контакта с Западом им не обойтись, пока они не начнут выстраивать свою социальную политику так, как это делается в странах Запада, до тех пор будут возникать такие вот уродливые прослойки. К примеру – Саакашвили в Грузии, который наладил хороший контакт с Западом. Это пока что первый пример прихода к власти на постсоветском пространстве несоветских элит. Время покажет, насколько им удастся переломить силу инерции – настолько же удачным будет результат грузинского эксперимента.

Готова ли наша страна к интеграции куда бы то ни было, будучи экономически слаборазвитой?

Нас не спрашивают, готовы ли мы. Мы интегрируемся. Если мы не будем участвовать в этих процессах, нас будут насильственно вовлекать в них. Но если мы будем сами выстраивать свою позицию, то мы получим гораздо больше выгод, нежели останемся пассивными. Другое дело – пределы. Если пределы нашей интеграции на восток определяем мы сами, то пределы интеграции на запад выставляют нам. Запад предложил, как мне кажется, чрезвычайно интересную модель партнерства. Это модель «соседства», то есть все, как в Европе, кроме институтов. Если мы будем иметь все свободы, как в Европе, кроме их институтов, то, как ни странно, мы получим больше выгоды, чем от прямого вступления в ЕС. В каком-то смысле страны, находящиеся на периферии подобных ЕС образований, находятся в более выигрышном положении.

Почему?

Да потому, что у них остается свобода маневра. Кто знает, как пойдут дела в Европе. Этого не знают сами европейцы. Десять стран они в Евросоюз приняли, а что делать с ними, они не знают. Будут они дальше расширяться, не будут – тут еще очень много проблем. А модель партнерства обещает нам интересные и плодотворные перспективы.

Какова причина постоянных шараханий Украины то в одну, то в другую стороны: то в ЕС, то в ЕЭП?

Причина такая: на запад хочется, а на востоке наши традиционные рынки, наши корни. Украина не может добиться зоны свободной торговли от России, потому что последней эта зона объективно невыгодна. По большому счету, она и развалила Советский Союз, чтобы продавать по мировым ценам энергоносители. Какой смысл ей восстанавливать субсидирование экономик СНГовских стран, не имея политической воли к этому?

Насколько жизнеспособны политические образования?

Вполне жизнеспособны. Любые интеграционные образования строятся на политической основе. Экономика подстраивается под политику. Какая была экономика в Европе после Второй мировой войны? Абсолютно разрушенной. Стояла задача – связать Германию, чтобы там никогда больше не возникла военная машина. И уже под решение политической задачи закрутилась экономика. И обратный пример – Советский Союз. Чрезвычайно экономически интегрированная система. Было принято политическое решение, и куда делась та экономика? Поэтому политические образования не просто, а единственно жизнеспособны.

Часто приводят как удачный пример участия в глобализации Китай. Полезен ли его опыт для нас?

Этот опыт заслуживает рассмотрения. Хотя, с моей точки зрения, у него есть два недостатка: первый - у нас 47 миллионов населения, у них - миллиард и двести миллионов. Второй - у нас украинцы, у них китайцы. У них диктатура, у нас достаточно слабая демократизирующаяся власть. У нас разные культурные предпосылки. Но рассматривать их опыт надо, хотя я не верю, что он может быть применен у нас.

Беседовал Андрей Маклаков

Версия для печати
Рекомендуем к прочтению

Родился бедным? Тебе не повезло!

Артерии и «социальные лифты» общества закупориваются. Шансы карьерного роста, социальная мобильность снижается, и, что еще хуже, падает доверие людей друг к другу, что заметно среди всех классов общества, но более всего – среди бедных. Столь восхваляемый «гибкий рынок труда», означает лишь мир, в котором такая принципиально важная вещь, как профсоюз, оказывается не у дел, а с работниками обращаются как с собственностью. Это представляет смертельную угрозу семьям рабочих, и их шансам дать своим детям вдохновение и жизненные силы.

В Британии становится все меньше социального разнообразия и знаний: в условиях нынешнего капитализма компетентные люди просто не могут никуда пробиться; они становятся жертвами социальных предрассудков и настроений. Они просто не знают, что делать, поскольку эффективная государственная политика должна идти вразрез с господствующими инстинктами консерваторов.

Читать далее

 

Мнения других экспертов

Ернст Заграва, економіст-аналітик, автор книги "Глобалізація і нації"

Україні потрібно знайти новий, виключно свій шлях

Владимир Бревнов, экономист

Экспансия культуры – средство сохранения монополии в интегрированном мировом хозяйстве

Сергій Максименко, директор Інституту регіональних та євроінтеграційних досліджень „ЄвроРегіо Україна”

„Невизначеність з вибором напрямку інтеграції є вкрай загрозливою”

Ростислав Павленко, директор програм Школи політичної аналітики при НаУКМА

“Пропорційність інвестицій – одна з умов рівноправної інтеграції”

Сергій Телешун, доктор політичних наук, професор, завідуючий кафедрою політичної аналітики та прогнозування Національної Академії державного управління при Президентові України, голова Платформи «Діалог Євразії» в Україні

„Україна може стати ристалищем”

Антон Бутейко, екс-посол України у Сполучених Штатах, заступник голови Української народної партії

Новий ізоляціонізм

Владимир Дубровский, старший экономист центра «CASE-Украина», Киевская школа экономики, старший консультант.

Мы должны пробиваться на внешние рынки

Инна Богословская, президент фонда «Вече Украины», президент консалтинговой фирмы «Пруденс»

Глобализация для Украины: проникающий нейтралитет и смена элит

Олег Зарубінський, народний депутат, перший заступник Голови Комітету з питань Європейської інтеграції

„Європейський Союз потрібен Україні значно більше, ніж Україна ЄС”

Илья Пономарев, директор Центра новых технологий ИПРОГ (Россия).

За глобализацию равных возможностей

Олександр Шморгун, канд. філос. наук, доцент, провідний науковий співробітник Інституту світової економіки і міжнародних відносин НАН України, старший науковий співробітник Інституту європейських досліджень НАН України

На тлі фінансової кризи національні ринки будуть закриватися

Олексій Плотніков, доктор економічних наук, професор, завідувач відділу міжнародних валютно-фінансових відносин Інституту світової економіки і міжнародних відносин НАН України

Вплив глобалізації на Україну швидше негативний

Евгений Минченко, генеральный директор аналитического агентства «Нью Имидж» (Москва)

С процессами интеграции нельзя торопиться

Володимир Сіденко, директор економічних програм Українського центру економічних і політичних досліджень ім. Олександра Разумкова

Україна задіяна в глобалізації асиметрично

Ярослав Жалило, кандидат экономических наук, первый заместитель директора НИСИ

„Діяльність транснаціональних компаній може реально пожвавити роботу нашої економіки”

Кагарлицкий Борис Юльевич, Директор Института проблем глобализации (Москва)

Нынешнему рыночному порядку будет положен конец

Валерій Новицький, заввідділом зовнішньоекономічних досліджень Інституту світової економіки і міжнародних відносин

„Україні було б корисніше бути автаркічною країною, ніж настільки безглуздо відкритою, як зараз”

Олександр Сушко, директор Центру миру, конверсії та зовнішньої політики України

„Рівень залученості України до глобальних процесів не відповідає її об’єктивному потенціалу”

Ігор Бураковський, Інститут економічних досліджень та політичних консультацій

Переваги потрібно реалізовувати в реальній конкурентній боротьбі

Тантели РАТУВУХЕРИ, кандидат политических наук, политолог

Суть глобализации в глобальном мышлении

Вадим Карасев, политолог, лидер партии «Единый центр»

Кто получит глобализационный дивиденд?

Александр Пасхавер, президент Центра экономического развития.

Борьба за статус

 

Другие диалоги

Украина в Европе – контуры и формат будущих взаимоотношений

Государственное управление: нужен ли «капитальный ремонт власти»?

ЕСТЬ ЛИ БУДУЩЕЕ У «ЛЕВОГО ДВИЖЕНИЯ» в УКРАИНЕ?

МИР В ВОЙНЕ или ВОЙНА В МИРУ?

НОВАЯ МЕЖДУНАРОДНАЯ СИСТЕМА БЕЗОПАСНОСТИ родится в Украине?

УКРАИНСКИЙ ПРОЕКТ – реформирование, перезагрузка, создание нового?

Будущее ТВ и Интернета – слияние, поглощение, сосуществование?

ФЕНОМЕН УКРАИНСКОГО МАЙДАНА

Поляризация общества - источник перманентной нестабильности. Найдет ли Украина социальный компромисс?

Партнерство Украина-Евросоюз: вызовы и возможности

МАЛЫЕ ГОРОДА – богатство разнообразия или бедность упадка

Права или только обязанности? (О состоянии соблюдения прав человека в Украине и мире на протяжении последних 65 лет)

Виртуальная реальность и нетократия: новые штрихи к портрету Украины

Таможня или Союз?

ДЕНЬГИ БУДУЩЕГО: валюты локальные, национальные, глобальные? Бумажные или электронные?

Кадры решают все? Или почему из Украины утекают мозги?

Мультикультурализм VS национализм

Религия в социально-политическом контексте Украины

Гуманитарная политика в Украине – а есть ли будущее?

Новый мировой экономический порядок

Рынок земли и будущее аграрной Украины

ДЕМОКРАТИИ КОНЕЦ? или ОНА ВРЕМЕННО СДАЕТ ПОЗИЦИИ?

Судьба реформ в Украине или Реформировать нереформируемое?!

20 наших лет

Будущее без будущего? или Почему Украина теряет образованное общество?

Украинский характер – твердыня или разрушающаяся крепость?

ПЕНСИОННАЯ РЕФОРМА В УКРАИНЕ: куда дует ветер перемен

20 лет независимости Украины – мифы и реалии

Поход Украины в Европу: остановка или смена курса?

Местные выборы 2010: прощание с самоуправлением?

Республика: «де-юре» или «де-факто»?

Каков капитал, таков и труд

Идеология умерла. Да здравствует новая идеология?!

Повестка дня нового Президента – стабилизация или развитие?

Соблазн и искушение диктатурой

Реформа украинского здравоохранения или ее отсутствие: причины и следствия

Выборы-2010: готова ли Украина к переменам?

Неосознанный сталкер. Или. Скрытые и явные угрозы жизни Украины и возможности их предотвращения

Новый общественный договор – быть или не быть?

КАК СПАСТИ СТРАНУ? или Приговор вынесен. Обжалованию подлежит?!

Человеческий капитал в топке экономического кризиса

Украинское общество в условиях кризиса: социальные вызовы и мистификации.

Большой договор между Украиной и Россией: от проекта влияния к проекту развития

Украинская власть: царствует, господствует или руководит?

Украина: нация для государства или государство для нации?

„Социальный капитал” и проблемы формирования гражданского общества в Украине

«Социальные мифологемы массового сознания и политическое мифотворчество»

Гражданин и власть: патерналистские и авторитарные настроения в Украине.

В зеркале украинского культурного продукта

Есть ли «свет» в конце регионального «туннеля» или кого интересуют проблемы местного самоуправления?

Национальная идея: от украинской мечты к новой парадигме развития

Досрочные выборы: политическое представление к завершению сезона

Кризис ценностей: что такое хорошо, и что такое плохо?

Реформы в экономике Украины: причины, следствия, перспективы

Информационное пространство – кривое зеркало Украинской действительности

Постсоветское поколение – здравствуй! (или некоторые подробности из жизни молодежи)

Проект Україна: українська самосвідомість і етнонаціональні трансформації

„Південний вектор” євроінтеграційної стратегії України

Феноменологія української корупції та її специфічні риси

Українській Конституції 10 років: від «однієї з найкращих в Європі» до правового хаосу

Украина в геополитических играх 2006-2025 гг. или Очередное обновление внешней политики

Яку Україну пропонують Україні чи Програми та реальні практики політичних партій України

Парламентський злам: проблеми взаємодії владних гілок

Майдан, рік по тому

Вызовы или стимулы глобализации?

Демографический кризис или последний украинец

Адміністративно-територіальна реформа – тест на ефективність нової влади

Ролевые игры: социодрама Украина – ЕС

Славянские миры: цивилизационный выбор

Повестка дня будущего президента

Новое украинское Просвещение

„Внутрішня геополітика” України.

Демократия по-украински

Какая Россия нужна Украине?

Українська національна еліта – становлення чи занепад?

Середній клас в Україні : майбутнє народжується сьогодні

Україна шукає свою ідентичність

Камо грядеши, Украина?

page generation time:0,117