В украинской системе нечего исправлять, - там все надо менять.

Евгений Чичваркин

Пользовательского поиска

Чи готова Україна „мислити глобально, діяти локально”?

Стояти осторонь інтеграційних процесів, які сьогодні охоплюють всю планету, ще не вдалося жодній країні. Хочемо ми чи ні, але крім внутрішньополітичних ритмів, наше життя все більше підпорядковується глобалізованим ритмам, хвилям інтернаціоналізації та інтеграції.

Попри всю відірваність значної частнини української економіки від глобальних ринків та автаркічність економічної поведінки уряду й національного капіталу, Україна змушена більш активно шукати відповіді на виклики глобалізації (вступ до СОТ, доступ до міжнародних ринків капіталів), вирішувати дилему про те, кому врешті-решт „делегувати” частину економічного суверенітету - Росії з її проектом ЄЕП чи об`єднаній Європі, що розширюється, напрацьовувати національну модель співпраці та взаємодії з транснаціональним капіталом.

І уряд, і корпоративний сектор в Україні лише починають розуміти, що здатність синхронізувати себе з процесами, які пов’язані з глобальними та регіональними вимірами, вміння „вбудовувати” свої внутрішньополітичні плани та проекти в глобальні геостратегічні контексти визначає не лише конкурентоздатність економіки країни, але і створює умови для підтримання внутрішньополітичного консенсусу та збереження власної національної ідентичності.

Зазначені питання є актуальними сьогодні для України як ніколи. Адже ні держава, ні бізнес, ні українське суспільство ще не готові до того, щоб продемонструвати сеанс „одночасної гри” на майданчиках, на яких діють принципово різні правила: на традиційних театрах геополітичної гри, у багатовимірному простірі геоекономіки, у світі геокультури. Врешті, застарілі уявлення про національно-державну іділію в умовах кризи „міжнародного порядку” стають просто небезпечними, оскільки можуть призвести Україну до „шоку глобалізації”.

У той же час, навряд чи можна серйозно говорити про осмислену участь України в інтеграційних проектах (ЕС чи ЄЕП). Ні серед політичної еліти, ні в суспільстві в цілому досі немає відповіді на питання – а навіщо Україні взагалі входити в те чи інше інтеграційне об`єднання. Замість реального визначення у багатовимірному світі нових загроз та можливостей, Україна і далі блукає „у трьох соснах”:

  • І влада, і опозиція намагаються залучити зовнішньополітичних гравців на поле внутрішньополітичної конкуренції, нехтуючи при цьому національними інтересами і звужуючи „коридор можливостей” для країни в майбутньому;
  • Продовжується самовиснаження у боротьбі за східний та західний вектор економічної інтеграції, в той час коли обидва вектори є лише похідними від включення країни в процеси інтернаціоналізації та глобалізації;
  • Перехід від економічної автаркії, що була обумовлена специфікою первинного накопичення капіталу, до фронтальної інтернаціоналізації всіх сторін життєдіяльності держави, економіки, соціуму, наполегливо підмінюється вибором між „Сходом” та „Заходом”.

Нарешті, на 12 році незалежності, ні у держави, ні у політичних сил, що представлені у парламенті немає цілісної стратегії розвитку України у світі, стратегії яка б не тільки декларувала, але й пропонувала технології ухвалення та проведення послідовної та прогнозованої зовнішньої політики. Нажаль, з цих питань навіть відсутня змістовна та побудована на аргументах, а не на передвиборчих ідеологемах загальнонаціональна дискусія.

Ми переконані у тому, що тільки розгортання широкого громадського обговорення цих питань дозволить зробити крок до подолання морально застарілих підходів та уявлень про Світ та Україну, про Україну у Світі.

Запрошуючи наших читачів, авторів та експертів до нового діалогу, ми сподіваємося спільно знайти відповіді на питання, які пов’язані з перспективами участі України в процесах інтернаціоналізації, глобалізації та макрорегіональної інтеграції. Ми розраховуємо на діалог, в якому замість відтворення стереотипів, що пов`язані з ідеологією „фортеці, що в облозі”, розпочнеться обговорення глобальних проблем, які стоять сьогодні перед Україною, і визначатимуть наше майбутнє на найближчі десятиліття.

Свернуть

Стояти осторонь інтеграційних процесів, які сьогодні охоплюють всю планету, ще не вдалося жодній країні. Хочемо ми чи ні, але крім внутрішньополітичних ритмів, наше життя все більше підпорядковується глобалізованим ритмам, хвилям інтернаціоналізації та інтеграції. І від того, наскільки Україна зможе синхронізувати себе з процесами, які пов’язані з глобальними та регіональними вимірами, навчиться „вбудовувати” свої внутрішньополітичні плани та проекти в глобальні геостратегічні контексти залежатиме не лише конкурентоздатність економіки країни, але і умови для підтримання внутрішньополітичного консенсусу та збереження власної національної ідентичності.

Развернуть

Мнение эксперта
Другие диалоги:
Версия для печати

„Рівень залученості України до глобальних процесів не відповідає її об’єктивному потенціалу”

Навряд чи ще десь можна знайти таку державну, інтелектуальну та бізнесову еліту, у якій би лише 7–10 % людей володіли англійською мовою. Рівень готовності української еліти до зовнішніх комунікацій є нижчим від африканського чи латиноамериканського

Як Ви оцінюєте включеність України у процеси глобалізації?

Загалом, існують рейтинги і спеціальні методології обрахунку такої включеності. Нещодавно публікувався один з них, де Україна фігурувала десь у п’ятому десятку поряд з Росією та деякими країнами Латинської Америки. Тобто, за цими показниками ступінь нашої включеності у глобалізацію помірний. За моїми ж особистими спостереженнями, Україна є державою мало інтегрованою у глобальні процеси. Факторами цього є по-перше, невисока присутність українського капіталу на іноземних ринках, і водночас невисока іноземна присутність на українському ринку (тобто іноземних інвестицій на душу населення у нас дуже мало).

Важливим показником є і характер включеності українських еліт у глобальні процеси. Коли країна такого розміру як наша не представляє себе на форумі в Давосі, чи слабо представлена на інших форумах (наприклад в польській Криниці), то це свідчить, про те, що країна десь далеко від всесвітніх процесів. Цього року, як відомо, Україна проігнорувала Давос повністю.

Іншим показником є задіяність українських громадян у суспільних та бізнесових контактах поза межами нашої країни. Вона дуже низька і, як правило, має форму трудової міграції в інші країни з метою заробітчанства.

Інший показник – роль та місце України в культурному житті Європи. Починаючи від шоу-бізнесу, закінчуючи серйозною літературою – таке враження, що тут якійсь інший світ з центром в глибині Сибіру. Ті інтелектуальні процеси, котрі зараз відбуваються в Європі, мало зачіпають Україну. В даному випадку Туреччина, Грузія чи Марокко більш задіяні у європейських інтелектуальних дискусіях, ніж Україна, що дуже прикро.

Отже, рівень залученості України до глобальних процесів не відповідає ні її об’єктивному потенціалу, ані тим можливостям, що випливають з її географічного положення чи історичних традицій.

А як Ви вважаєте, наша держава за роки незалежності провадила радше політику ізоляціонізму чи інтеграції?

Україна не провадила якоїсь системної політики у цих напрямках. Проте, можна помітити інстинктивне тяжіння нашої еліти до більшої ізоляції. Враженість радянським вірусом настільки позначилася на здатностях нашої еліти виходити у своїх комунікаціях назовні, що це і досі є ключовим фактором. Навряд чи ви ще десь знайдете таку державну, інтелектуальну та бізнесову еліту, у якій би було лише 7–10 % людей, що володіють англійською мовою. Цей рівень є істотно нижчим від африканського чи латиноамериканського. Якщо серед українських урядовців знайдеться хоч кілька міністрів, що володіють англійською мовою, то це буде великий плюс, а якщо серед депутатів назбирається три десятки таких людей, то іще краще. Наші депутати у Парламентській асамблеї Ради Європи виступають переважно російською мовою, тоді як російські депутати – переважно англійською. Це прекрасно ілюструє абсурдність ситуації.

У той же час у світі людина, що претендує на звання еліти просто не може не володіти засобами комунікації. Звідси я роблю висновок про те, що українська еліта не проводила ніякої цілеспрямованої роботи щодо ідентифікації себе як частини глобальних процесів.

А чи готова наша країна до інтеграції у якісь міжнародні утворення, зважаючи на досить низький розвиток у нас економіки?

Я б не став применшувати рівень нашої економіки. Якщо взяти близько 200 країн, що є у світі, то ми за рівнем економіки знаходимося десь посередині. Звісно, що ми значно поступаємося Західній Європі. Однак, я б не вважав саме економіку тією перешкодою, що заважає включенню України у глобальні процеси. За часів СРСР Україна мала вищі економічні показники, проте разом із Радянським Союзом вона перебувала поза глобалізацією через суто політичні причини. Ті причини, що утримують нас зараз в “пострадянському гетто” також є насамперед політичними.

Наше суспільство від радянської доби успадкувало традицію максимальної замкненості. Це був той інструмент, який дозволяв радянській системі контролювати своїх громадян, і хоча СРСР розпався, традиції, виплекані цією системою, залишилися. Це стосується не лише еліт, проте еліт у першу чергу, оскільки вони визначають політичну і економічну ситуацію в країні. Водночас, і українське суспільство загалом „немобільне” навіть у порівнянні з росіянами. Голос українця не чути і самі українці не знають як себе репрезентувати, що негативно позначається на нашому іміджеві.

Проте, глобалізація поширює свій вплив на Україну хоча б за допомогою зростання у нас кількості транснаціональних корпорацій...

Ви слушно говорите, що кількість ТНК в Україні зростає. Проте, загальна присутність їх та іноземного капіталу на душу населення в Україні є дуже низькою (в 10 разів нижча, ніж у Польщі чи в Угорщині). Тому ми не можемо говорити про прорив у цій сфері, хоча позитивні тенденції безумовно є.

Разом з тим, у нас є певні перекоси у тому, що в Україні дуже погано представлений європейський бізнес, у той час як у нас активно працюють саме офшорні компанії, що представляють монополістів з Росії. Саме росіяни складають найбільшу групу іноземних інвесторів в Україні. А російський капітал є найбільш ризикованим з точки зору його довгострокових впливів на стан нашої економіки. Україна зараз має проблеми із залученням якісного капіталу із країн з розвиненою ринковою економікою та ліберальною демократією. А те, що у нас багато інвестицій з Кіпру чи Вірджинських островів – я б не назвав це великим здобутком.

А якщо вести мову про перспективи українського капіталу. Чи можна сподіватися на те, що колись з’являться транснаціональні корпорації українського походження?

Я швидше бачу перспективу включення українських груп у вже наявні транснаціональні корпорації на правах дочірніх ланок. Для того, аби зватися транснаціональною, компанія мусить мати представництва як мінімум у шести країнах. У нас такі компанії вже є. Тому, наприклад, Інтрепайп чи Індустріальний союз Донбасу вже дуже близькі для того, щоб принаймні формально вважатися транснаціональними. І такий статус безумовно йде на користь цим компаніям, бо таким чином вони вчаться міжнародному менеджменту, який дає змогу запозичувати сучасну культуру ведення бізнесу. Тому я думаю, що український капітал цілком може опанувати роль, притаманну транснаціональному капіталу.

А чи на користь державі зростання кількості ТНК в Україні?

Важко сказати однозначно, проте скоріше так, бо будь-яка держава зацікавлена у припливі іноземних інвестицій. Але важливо, на яких умовах надходить цей капітал. Якщо він надходить внаслідок проведення прозорих тендерів на приватизацію, у формі прозорих інвестицій, то цей капітал однозначно є корисним. Однак, сірі тіньові гроші, що теж ідуть у вигляді транснаціонального капіталу, можуть бути фактором нестабільності в українській економіці.

Співпрацюючи з ТНК, отримуючи іноземний капітал, Україні може і не має потреби вступати до будь-яких інтеграційних утворень?

Існують аксіоматичні речі, одна з яких потреба вступати до СОТ, як глобальної організації, що встановлює правила гри на міжнародних ринках. Тому треба вести переговорний процес, забезпечувати якнайліпші умови вступу до СОТ, оскільки ризики від невступу до цієї організації значно вищі від ризиків вступу до неї.

Що стосується вступу в інші економічні альянси, зокрема ЄС, то велика дискусія з цього приводу була в країнах центрально-східної Європи, і вони прийшли до висновку, що йти до Євросоюзу однозначно треба, бо це забезпечить реалізацію найбільш фундаментальних стратегічних завдань цих держав, їх поступальний розвиток як в економіці, так і в соціальній сфері. Я думаю, що ця думка слушна і для України, бо ми теж потребуємо такої внутрішньої системної політики, яка б відповідала найвищим стандартам. Тому вступ до ЄС передбачатиме не лише вступ до зони вільної торгівлі, чи якогось альянсу. Сам рух в напрямку ЄС супроводжуватиметься проведенням таких суперважливих для України реформ, які є необхідними з точки зору розвитку держави і знаходження її місця в світі. Тому навіть не важливо коли і на яких умовах ми ввійдемо до Євросоюзу. Можливо, якщо ми пройдемо весь цей шлях і збудуємо в собі європейську модель суспільства й економіки, то нам і не буде вже потреби набувати повного членства у цьому об’єднанні. Але ми це вирішуватимемо вже тоді, коли постане такий вибір, тобто років через 20.

Чи не бачите Ви протиріччя у тому, що Україна збирається одночасно інтегруватися як до ЄС, так і до ЄЕП?

Я думаю, що Україні треба обмежуватися участю у тих проектах, що не суперечать її основному курсу на системну європеїзацію. Тому у мене особисто є величезний скепсис щодо будь-яких проектів реінтеграції на пострадянському просторі. Існує багато міфів стосовно прагматичної складової такої інтеграції, проте ми знаємо, що на пострадянському просторі зосереджені найбільш архаїчні форми управління, побудови суспільства, економіки.

Якщо поглянути на нещодавно оприлюднений список країн-ворогів преси, то я бачу, що всі чотири керівники ЄЕП – лідери цього списку, і мимоволі виникає думка, що вони недаремно інтегруються саме між собою, відчуваючи певну спорідненість. Тому варто не допускати руху України в цьому напрямку, тобто в напрямку азійських цінностей, котрий не відповідає інтересам розвитку нашого суспільства. Навіть якщо такий рух дасть тимчасові вигоди нашим корпораціям, що працюють на російському ринку, то він не буде вигідним для суспільства в цілому, бо законсервує всі хвороби цього суспільства.

Бесіду вела: Оксана Гриценко

Версия для печати
Публикации автора

 

Рекомендуем к прочтению

НАТО: ответ на кризис в Украине и безопасность в центральной и восточной Европе

Действия России в Украине вынудили наблюдателей и политиков по обе стороны Атлантики, включая членов Конгресса США, пересмотреть роль Соединенных Штатов и НАТО в укреплении европейской безопасности. Особую обеспокоенность в плане безопасности вызывает ситуация вокруг таких стран не-членов НАТО, как Молдова и Украина. Отражая взгляды США и их европейских союзников, генеральный секретарь НАТО Андерс Фог Расмуссен назвал военную агрессию России «самым серьезным кризисом в Европе после падения Берлинской стены», и заявил, что НАТО «больше не может вести дела с Россией, как раньше».

Этот отчет, подготовленный всего месяц назад Исследовательской службой Конгресса США, хорошо передает образ мысли и расхождения позиций среди американских законодателей в отношении НАТО и кризиса в Украине – с одной стороны, заявления о готовности защитить интересы членов альянса, а с другой – ссылки на пророссийское общественное мнение в ряде стран Запада.

Читать далее

 

Мнения других экспертов

Ернст Заграва, економіст-аналітик, автор книги "Глобалізація і нації"

Україні потрібно знайти новий, виключно свій шлях

Владимир Бревнов, экономист

Экспансия культуры – средство сохранения монополии в интегрированном мировом хозяйстве

Сергій Максименко, директор Інституту регіональних та євроінтеграційних досліджень „ЄвроРегіо Україна”

„Невизначеність з вибором напрямку інтеграції є вкрай загрозливою”

Ростислав Павленко, директор програм Школи політичної аналітики при НаУКМА

“Пропорційність інвестицій – одна з умов рівноправної інтеграції”

Сергій Телешун, доктор політичних наук, професор, завідуючий кафедрою політичної аналітики та прогнозування Національної Академії державного управління при Президентові України, голова Платформи «Діалог Євразії» в Україні

„Україна може стати ристалищем”

Антон Бутейко, екс-посол України у Сполучених Штатах, заступник голови Української народної партії

Новий ізоляціонізм

Владимир Дубровский, старший экономист центра «CASE-Украина», Киевская школа экономики, старший консультант.

Мы должны пробиваться на внешние рынки

Инна Богословская, президент фонда «Вече Украины», президент консалтинговой фирмы «Пруденс»

Глобализация для Украины: проникающий нейтралитет и смена элит

Олег Зарубінський, народний депутат, перший заступник Голови Комітету з питань Європейської інтеграції

„Європейський Союз потрібен Україні значно більше, ніж Україна ЄС”

Илья Пономарев, директор Центра новых технологий ИПРОГ (Россия).

За глобализацию равных возможностей

Олександр Шморгун, канд. філос. наук, доцент, провідний науковий співробітник Інституту світової економіки і міжнародних відносин НАН України, старший науковий співробітник Інституту європейських досліджень НАН України

На тлі фінансової кризи національні ринки будуть закриватися

Олексій Плотніков, доктор економічних наук, професор, завідувач відділу міжнародних валютно-фінансових відносин Інституту світової економіки і міжнародних відносин НАН України

Вплив глобалізації на Україну швидше негативний

Евгений Минченко, генеральный директор аналитического агентства «Нью Имидж» (Москва)

С процессами интеграции нельзя торопиться

Володимир Сіденко, директор економічних програм Українського центру економічних і політичних досліджень ім. Олександра Разумкова

Україна задіяна в глобалізації асиметрично

Ярослав Жалило, кандидат экономических наук, первый заместитель директора НИСИ

„Діяльність транснаціональних компаній може реально пожвавити роботу нашої економіки”

Кагарлицкий Борис Юльевич, Директор Института проблем глобализации (Москва)

Нынешнему рыночному порядку будет положен конец

Валерій Новицький, заввідділом зовнішньоекономічних досліджень Інституту світової економіки і міжнародних відносин

„Україні було б корисніше бути автаркічною країною, ніж настільки безглуздо відкритою, як зараз”

Ігор Бураковський, Інститут економічних досліджень та політичних консультацій

Переваги потрібно реалізовувати в реальній конкурентній боротьбі

Тантели РАТУВУХЕРИ, кандидат политических наук, политолог

Суть глобализации в глобальном мышлении

Александр Литвиненко, заместитель директора Национального института стратегических исследований

Нас уже интегрируют, а куда - не спрашивают

Вадим Карасев, политолог, лидер партии «Единый центр»

Кто получит глобализационный дивиденд?

Александр Пасхавер, президент Центра экономического развития.

Борьба за статус

 

Другие диалоги

Украина в Европе – контуры и формат будущих взаимоотношений

Государственное управление: нужен ли «капитальный ремонт власти»?

ЕСТЬ ЛИ БУДУЩЕЕ У «ЛЕВОГО ДВИЖЕНИЯ» в УКРАИНЕ?

МИР В ВОЙНЕ или ВОЙНА В МИРУ?

НОВАЯ МЕЖДУНАРОДНАЯ СИСТЕМА БЕЗОПАСНОСТИ родится в Украине?

УКРАИНСКИЙ ПРОЕКТ – реформирование, перезагрузка, создание нового?

Будущее ТВ и Интернета – слияние, поглощение, сосуществование?

ФЕНОМЕН УКРАИНСКОГО МАЙДАНА

Поляризация общества - источник перманентной нестабильности. Найдет ли Украина социальный компромисс?

Партнерство Украина-Евросоюз: вызовы и возможности

МАЛЫЕ ГОРОДА – богатство разнообразия или бедность упадка

Права или только обязанности? (О состоянии соблюдения прав человека в Украине и мире на протяжении последних 65 лет)

Виртуальная реальность и нетократия: новые штрихи к портрету Украины

Таможня или Союз?

ДЕНЬГИ БУДУЩЕГО: валюты локальные, национальные, глобальные? Бумажные или электронные?

Кадры решают все? Или почему из Украины утекают мозги?

Мультикультурализм VS национализм

Религия в социально-политическом контексте Украины

Гуманитарная политика в Украине – а есть ли будущее?

Новый мировой экономический порядок

Рынок земли и будущее аграрной Украины

ДЕМОКРАТИИ КОНЕЦ? или ОНА ВРЕМЕННО СДАЕТ ПОЗИЦИИ?

Судьба реформ в Украине или Реформировать нереформируемое?!

20 наших лет

Будущее без будущего? или Почему Украина теряет образованное общество?

Украинский характер – твердыня или разрушающаяся крепость?

ПЕНСИОННАЯ РЕФОРМА В УКРАИНЕ: куда дует ветер перемен

20 лет независимости Украины – мифы и реалии

Поход Украины в Европу: остановка или смена курса?

Местные выборы 2010: прощание с самоуправлением?

Республика: «де-юре» или «де-факто»?

Каков капитал, таков и труд

Идеология умерла. Да здравствует новая идеология?!

Повестка дня нового Президента – стабилизация или развитие?

Соблазн и искушение диктатурой

Реформа украинского здравоохранения или ее отсутствие: причины и следствия

Выборы-2010: готова ли Украина к переменам?

Неосознанный сталкер. Или. Скрытые и явные угрозы жизни Украины и возможности их предотвращения

Новый общественный договор – быть или не быть?

КАК СПАСТИ СТРАНУ? или Приговор вынесен. Обжалованию подлежит?!

Человеческий капитал в топке экономического кризиса

Украинское общество в условиях кризиса: социальные вызовы и мистификации.

Большой договор между Украиной и Россией: от проекта влияния к проекту развития

Украинская власть: царствует, господствует или руководит?

Украина: нация для государства или государство для нации?

„Социальный капитал” и проблемы формирования гражданского общества в Украине

«Социальные мифологемы массового сознания и политическое мифотворчество»

Гражданин и власть: патерналистские и авторитарные настроения в Украине.

В зеркале украинского культурного продукта

Есть ли «свет» в конце регионального «туннеля» или кого интересуют проблемы местного самоуправления?

Национальная идея: от украинской мечты к новой парадигме развития

Досрочные выборы: политическое представление к завершению сезона

Кризис ценностей: что такое хорошо, и что такое плохо?

Реформы в экономике Украины: причины, следствия, перспективы

Информационное пространство – кривое зеркало Украинской действительности

Постсоветское поколение – здравствуй! (или некоторые подробности из жизни молодежи)

Проект Україна: українська самосвідомість і етнонаціональні трансформації

„Південний вектор” євроінтеграційної стратегії України

Феноменологія української корупції та її специфічні риси

Українській Конституції 10 років: від «однієї з найкращих в Європі» до правового хаосу

Украина в геополитических играх 2006-2025 гг. или Очередное обновление внешней политики

Яку Україну пропонують Україні чи Програми та реальні практики політичних партій України

Парламентський злам: проблеми взаємодії владних гілок

Майдан, рік по тому

Вызовы или стимулы глобализации?

Демографический кризис или последний украинец

Адміністративно-територіальна реформа – тест на ефективність нової влади

Ролевые игры: социодрама Украина – ЕС

Славянские миры: цивилизационный выбор

Повестка дня будущего президента

Новое украинское Просвещение

„Внутрішня геополітика” України.

Демократия по-украински

Какая Россия нужна Украине?

Українська національна еліта – становлення чи занепад?

Середній клас в Україні : майбутнє народжується сьогодні

Україна шукає свою ідентичність

Камо грядеши, Украина?

page generation time:0,200