В украинской системе нечего исправлять, - там все надо менять.

Евгений Чичваркин

Пользовательского поиска

Чи готова Україна „мислити глобально, діяти локально”?

Стояти осторонь інтеграційних процесів, які сьогодні охоплюють всю планету, ще не вдалося жодній країні. Хочемо ми чи ні, але крім внутрішньополітичних ритмів, наше життя все більше підпорядковується глобалізованим ритмам, хвилям інтернаціоналізації та інтеграції.

Попри всю відірваність значної частнини української економіки від глобальних ринків та автаркічність економічної поведінки уряду й національного капіталу, Україна змушена більш активно шукати відповіді на виклики глобалізації (вступ до СОТ, доступ до міжнародних ринків капіталів), вирішувати дилему про те, кому врешті-решт „делегувати” частину економічного суверенітету - Росії з її проектом ЄЕП чи об`єднаній Європі, що розширюється, напрацьовувати національну модель співпраці та взаємодії з транснаціональним капіталом.

І уряд, і корпоративний сектор в Україні лише починають розуміти, що здатність синхронізувати себе з процесами, які пов’язані з глобальними та регіональними вимірами, вміння „вбудовувати” свої внутрішньополітичні плани та проекти в глобальні геостратегічні контексти визначає не лише конкурентоздатність економіки країни, але і створює умови для підтримання внутрішньополітичного консенсусу та збереження власної національної ідентичності.

Зазначені питання є актуальними сьогодні для України як ніколи. Адже ні держава, ні бізнес, ні українське суспільство ще не готові до того, щоб продемонструвати сеанс „одночасної гри” на майданчиках, на яких діють принципово різні правила: на традиційних театрах геополітичної гри, у багатовимірному простірі геоекономіки, у світі геокультури. Врешті, застарілі уявлення про національно-державну іділію в умовах кризи „міжнародного порядку” стають просто небезпечними, оскільки можуть призвести Україну до „шоку глобалізації”.

У той же час, навряд чи можна серйозно говорити про осмислену участь України в інтеграційних проектах (ЕС чи ЄЕП). Ні серед політичної еліти, ні в суспільстві в цілому досі немає відповіді на питання – а навіщо Україні взагалі входити в те чи інше інтеграційне об`єднання. Замість реального визначення у багатовимірному світі нових загроз та можливостей, Україна і далі блукає „у трьох соснах”:

  • І влада, і опозиція намагаються залучити зовнішньополітичних гравців на поле внутрішньополітичної конкуренції, нехтуючи при цьому національними інтересами і звужуючи „коридор можливостей” для країни в майбутньому;
  • Продовжується самовиснаження у боротьбі за східний та західний вектор економічної інтеграції, в той час коли обидва вектори є лише похідними від включення країни в процеси інтернаціоналізації та глобалізації;
  • Перехід від економічної автаркії, що була обумовлена специфікою первинного накопичення капіталу, до фронтальної інтернаціоналізації всіх сторін життєдіяльності держави, економіки, соціуму, наполегливо підмінюється вибором між „Сходом” та „Заходом”.

Нарешті, на 12 році незалежності, ні у держави, ні у політичних сил, що представлені у парламенті немає цілісної стратегії розвитку України у світі, стратегії яка б не тільки декларувала, але й пропонувала технології ухвалення та проведення послідовної та прогнозованої зовнішньої політики. Нажаль, з цих питань навіть відсутня змістовна та побудована на аргументах, а не на передвиборчих ідеологемах загальнонаціональна дискусія.

Ми переконані у тому, що тільки розгортання широкого громадського обговорення цих питань дозволить зробити крок до подолання морально застарілих підходів та уявлень про Світ та Україну, про Україну у Світі.

Запрошуючи наших читачів, авторів та експертів до нового діалогу, ми сподіваємося спільно знайти відповіді на питання, які пов’язані з перспективами участі України в процесах інтернаціоналізації, глобалізації та макрорегіональної інтеграції. Ми розраховуємо на діалог, в якому замість відтворення стереотипів, що пов`язані з ідеологією „фортеці, що в облозі”, розпочнеться обговорення глобальних проблем, які стоять сьогодні перед Україною, і визначатимуть наше майбутнє на найближчі десятиліття.

Свернуть

Стояти осторонь інтеграційних процесів, які сьогодні охоплюють всю планету, ще не вдалося жодній країні. Хочемо ми чи ні, але крім внутрішньополітичних ритмів, наше життя все більше підпорядковується глобалізованим ритмам, хвилям інтернаціоналізації та інтеграції. І від того, наскільки Україна зможе синхронізувати себе з процесами, які пов’язані з глобальними та регіональними вимірами, навчиться „вбудовувати” свої внутрішньополітичні плани та проекти в глобальні геостратегічні контексти залежатиме не лише конкурентоздатність економіки країни, але і умови для підтримання внутрішньополітичного консенсусу та збереження власної національної ідентичності.

Развернуть

Мнение эксперта
Другие диалоги:
Версия для печати

„Україні було б корисніше бути автаркічною країною, ніж настільки безглуздо відкритою, як зараз”

„Україні було б корисніше бути автаркічною країною, ніж настільки безглуздо відкритою, як зараз”: „Україні було б корисніше бути автаркічною країною, ніж настільки безглуздо відкритою, як зараз”

Валерій Новицький, заввідділом зовнішньоекономічних досліджень Інституту світової економіки і міжнародних відносин

Сьогодні Україна має несприятливі умови щодо вступу до Світової Організації Торгівлі. Ми вже підписали більшість протоколів про вступ до СОТ, проте ні виробники, ні науковці, ні навіть урядовці не знають про що було укладено ці угоди – лише обмежене коло людей знає, які позиції Україна реально "здала" у цих переговорах

Чи є українська економіка відкритою?

Це непросте питання. Коли говорять про відкритість країни, то мають на увазі рівень залежності її валового національного продукту від експортно-імпортних відносин. З цієї точки зору, українська економіка дійсно є відкритою, адже зовнішня торгівля опосередковує більшу частину ВВП нашої держави (у відносному вимірі ця цифра вища ніж у США чи Китаю). Водночас, люди, які констатують формально високе покриття експортом-імпотртом ВВП не розуміють того, що це покриття забезпечується дуже специфічними чинниками.

Основними продуктами українського експорту є металопрокат. А для того, щоби продати метал, необхідно закупити дуже багато енергоносіїв. Це екологічно шкідливе, брудне виробництво, яке не дає високих кінцевих експортних надходжень, а переважна частина коштів, отриманих від продажу металу, знову витрачається на закупку енергоносіїв. Таким чином, це виробництво працює суто саме на себе, а на його переобладнання не вистачає грошей.

Відкритою можна вважати також економіку, що є досить залежною від зовнішніх економічних відносин. Для України ця залежність зумовлена залежністю від зовнішніх фінансових надходжень, тобто від необхідності сплачувати борги та отримувати транші від МВФ та інших кредиторів.

До речі, коли йдеться про залежність економіки від зовнішніх ринків, можна мати на увазі або пасивну, або ж активну залежність. Візьмімо, наприклад, активну залежність Сполучених Штатів, яка значною мірою формує політику МВФ, Світового банку та інших провідних фінансових інституцій.

А якою є залежність української економіки: активною чи пасивною?

Наша залежність, звісно що, пасивна і неефективна. Вона пов’язана з тим, що кошти, які свого часу Україна отримала від зовнішніх кредиторів, сьогодні витрачаються на оперативне погашення фінансових зобов'язань, замість того, щоб використовувати їх для активної промислової фінансової політики. Сьогодні та країна, яка прагне посісти помітне місце в системі міжнародного розподілу праці, не може не проводити активної інституційної політики, не витрачати кошти на розвиток науки й техніки, на освіту, на формування хай навіть планової економіки. Але я кажу про плановість не в радянському розумінні, а про ту, що пов’язана із розумінням тенденцій у технологічному сенсі, та з витратою значних коштів на соціальну сферу.

Коли ми говоримо про ефективну ринкову економіку, то маємо на увазі економіку, яка розвиває соціальний сектор. Скажімо, в традиційній економічній теорії відомим є такий термін, як визнання. Коли ви мені щось продаєте, то я, як представник ринку, визнаю, що ваша праця є корисною для мене. Таким чином, покупці визнають продавців, і так само визнають умови виробництва продукції. Наприклад, коли технологічно розвинута країна Франція продає щось Україні, то тим самим Україна як представник міжнародного ринку визнає не тільки її продукцію, а й весь той соціальний сектор, що стоїть за виробництвом цієї продукції. Отже, коли країна продає свої товари на зовнішній ринок, то фактично вона нав’язує іншим країнам свій статус технологічного лідера, статус соціально розвиненої країни. Адже за цими товарами стоїть і соціальне страхування, і існування тих соціальних інститутів, які функціонують за рахунок перерозподілу коштів бюджету країни, яка є експортером технологічної продукції. І навпаки країна, що є експортером примітивної продукції відтворює свій статус країни, з економікою допоміжного типу. Так є у випадку з Україною, що продає металопродукцію і не отримує коштів для соціальних витрат. Так от, набуття статусу країни з високотехнологічною продукцією є завданням геополітики кожної країни, а країни, які це усвідомлюють і реалізують, здобувають сприятливі місця у системі розподілу праці.

Ідеологія лібералізаторства фактично є ідеологією на експорт. Її прибічниками є провідні ринкові країни, які формально мають найбільш ліберальні економіки (США, західна Європа). Але, насправді, ці країни проводять дуже інтенсивну соціальну та інституційну політику, і ідеологія „фрітрейдерства” (вільної торгівлі) нав’язується таким країнам, як Україна чи Росія, котрі свого часу повірили в цю ідеологію і зруйнували власні економіки. Тому, коли ми говоримо про участь країн у глобалізації, то повинні мати на увазі не стихійний процес, а ретельну внутрішню інституційну, економічну, технологічну, промислову політику, пов’язану із конкретними завданнями.

Водночас, можна констатувати, що Україна прагне не скільки глобалізувати власну економіку, скільки замкнутися в рамках інтеграційних утворень.

Дійсно регіоналізація до певної міри суперечить глобалізації, тому що вона пов’язана із виникненням нових кордонів, з підвищенням тарифів. Наприклад, коли Росія й Білорусь створили митний союз, то умови торгівлі України з Білоруссю дещо погіршились, бо Білорусь перейшла на більш високі російські тарифи. Коли до Євросоюзу прийняли нових членів, передусім Польщу, то погіршився український торгівельний статус у відносинах з Польщею.

З іншої точки зору, регіоналізація пов’язана з лібералізацією торгівлі, але в рамках певних угруповань. Вона пов’язана із сукупним зменшенням кількості обмежень торгівлі та руху факторів виробництва. Тому, коли було реалізовано рішення щодо Маастрихту, то ступінь лібералізації в Євросоюзі був на стільки сильний, що вдалося десь на 10 % підвищити сумарний ВВП країн Європи. Отже, скасування кордонів, обмежень на просування людей та товарів в рамках ЄС мало безумовно позитивний ефект для економік країн Європи.

Тому, дійсно, і виникають нові кордони, і знімаються обмеження в рамках таких блоків. Якщо ж екстраполювати цю тенденцію (тобто продовжити на майбутнє), то очевидно, що ми йдемо до світу, який складатиметься із кількох дуже сильних угруповань. Це, по-перше, буде Євросоюз із сателітами. США у свою чергу зараз теж прагнуть створення загальноамериканської зони вільної торгівлі. Глобальна фінансова криза кінця 90-х років дуже сильно вдарила по інтеграційних перспективах країн південно-східної Азії. Але й там зараз розглядають проект щодо створення зони вільної торгівлі, і якщо раніше вважали, що цю зону буде сформовано навколо Японії, то зараз сильним прискорювачем інтеграції в цьому регіоні є Китай. Можливо, Китай залучить інші китайські нації, тобто країни, у яких живуть етнічні китайці, або піде на угоди з етнічно далекими від себе країнами, але у будь-якому випадку, йде тенденція до створення зони вільної торгівлі, чи іншого інтеграційного утворення у цьому регіоні.

Разом з тим, є країни, які намагаються відновити інтеграційні відносини, скажімо країни СНД, і Україна органічно належить до цього угрупування. Є також країни, які вже мають статус парій в міжнародних економічних відносинах (тобто країни-вигнанці), які не можуть брати участь в економічних інтегративних угрупуваннях, або об’єднання яких є неможливим, через економічну залежність від певних країн для яких вони виконують роль постачальників ресурсів.

Отже, Україна належить до пострадянського інтеграційного утворення, проте, водночас вона говорить про наміри приєднатися до Європи. Чи не є це суперечливим?

Україна декларувала свій європейський статус і можна багато говорити про те, що в Україні міститься географічний центр Європи. Але чи може Україна стати повноправним членом Євросоюзу? Думаю, це можливо, проте лише за умов формування міжнародної конкурентоспроможності. На жаль, поки що такого немає.

У Люксембурзькій угоді 1994 року "Про партнерство і співробітництво між Україно та ЄС" було закладено положення про те, що, починаючи з 1998 року, розпочнуться переговори між Україною та ЄС про створення зони вільної торгівлі. Але й досі нічого серйозного у цьому напрямку не проводиться. Україна, яка дуже багато говорила про своє європейське майбутнє, насправді дуже відстала від Росії у переговорах із Євросоюзом щодо створення спільних технологічних та запровадження великих промислових проектів і зараз йдеться вже про те, що Україна може підключатися до певних проектів, які Росія має із Євросоюзом.

Що стосується участі України у Єдиному економічному просторі, то тут значно більше реалізму, оскільки Україна має однопорядкову економіку з Росією та іншими державами СНД. Тому можна говорити про необхідність відновлення певних коопераційних контактів, наприклад, реалізацію проектів, пов’язаних з нашим літаком АН-70, де реальним партнером може бути Росія.

Україна також бере участь у інтеграційних проектах і з іншими країнами, скажімо проект „Морський старт”, в якому брали участь Україна, Росія, США та Норвегія (потім вона вибула). Однак, хоча сам проект пов’язаний з можливостями реалізації космічних запусків, у яких Україна мала б наукові інтереси, наша держава в його рамках лише продає свої ракети, причому за безцінь, і не отримує реальної користі. На жаль, тут свої інтереси реально реалізують лише Сполучені Штати.

А наскільки вигідним для України була б інтеграція до Світової організації торгівлі?

Зараз Україна має дуже несприятливі умови щодо вступу до Світової Організації Торгівлі. Ми вже підписали більшість протоколів про вступ до СОТ, проте ні науковці, ні навіть урядовці, ні виробники не знають про що було укладено ці угоди. Фактично, лише обмежене коло людей знає характер цих угод і те, які позиції Україна реально "здала" у цих переговорах.

Ці переговори проходять під керівництвом певних держав, що контролюють, які з партнерів по переговорах які поступки від України „вибили”. Таким чином, коли Україна вже опиниться перед необхідністю ратифікувати угоди про вступ до СОТ, виявиться, що ми підписали з певними країнами угоди про тарифні знижки. І це означатиме, що при вступі України до Світової організації торгівлі усі ці знижки поширяться на всіх країн-членів СОТ. Це пов’язано з режимом найбільшого сприяння, котрий означає, що якщо країна має пільговий режим у торгівлі з іншою країною, то будь-яка третя країна, на яку поширюється угода цей режим, має право претендувати на всі ці пільги також. Отже, у поступках, які досягають країни у переговорах з Україною, закладається лібералізований статус нашої держави. І якщо навіть зараз Україна не проводить ефективної політики підтримки свого товаровиробника, то після вступу до СОТ на тих умовах, на яких ми зараз проводимо переговори, такої можливості взагалі не буде. Це пов’язано з тим, що членство у СОТ вже не може погіршити умов присутності інших країн-членів СОТ на нашому ринку. Таким чином, Україна, погоджуючись на ці умови, фактично унеможливлює активну підтримку високотехнологічних промислових підприємств у майбутньому.

Звичайно ж ми не можемо відмовитися від тих протоколів, які вже були підписані. Україна – слабка країна, і якби вона поводилася так як Китай, який зміг свого часу зміцнити свою позицію на переговорах по СОТ, то проти неї були б прийняті такі санкції, що наші керівники не могли б нічого протиставити позиціям країн Заходу.

Україна могла б стати за спину Росії і погодитись на якийсь статус, який би дозволив їй відмовитись від цих протоколів. Але це стало б можливим лише за умов досягнення угоди з Росією про митний союз. Проте, така угода означала б великі поступки України Росії, і це вже окреме питання.

У відносинах України з Росією спостерігаємо неузгодженість інтересів. Для України було б вигіднішим запровадити зону вільної торгівлі із північним сусідом, натомість для Росії цікавішим видається створення митного, платіжного, та політичного союзу з Україною. На мою думку, нам варто відшукати таку модель союзу з Росією, яка б мала форму митного союзу, проте з компенсацією для України втрат від позбавлення статусу суверенної транзитної держави.

Чи варто Україні взагалі вступати у якісь політичні союзи, чи може краще залишитися суто на рівні економічного співробітництва?

Думаю, що можна піднімати питання і про політичні союзи. Проте, я б не сказав, що вони мають якесь практичне значення в економічному чи етнокультурному плані. Тому, для України важливіше спершу вирішити функціональні і прикладні питання, пов’язані з реальними економічними інтересами.

Наша країна має принципові відмінності у відносинах між своїми західними та східними регіонами. Можливо, з-поміж європейських країн лише Македонія є більш проблемною у цьому відношенні. Маємо ситуацію, за якої західна Україна майже повністю ототожнює себе з західною культурою, а східна – із Росією та СНД.

Якщо глобалізація перетворює Україну на простого ресурсного постачальника, то може нам тоді краще закритися і відмовитися від неї?

Ви говорите про автаркію. Як це дивно не прозвучить, мабуть таки Україні було б корисніше бути автаркічною країною, ніж настільки безглуздо відкритою, як зараз. Проте, небезпека полягає не в самій відкритості, а в тому, що ця відкритість є нерегульованою, і ми не маємо цільового підходу для розвитку економіки і соціальної сфери.

Бесіду вела: Оксана Гриценко

Версия для печати
Рекомендуем к прочтению

Опасность распространения прав человека

Если бы права человека были валютой, их курс сегодня оказался бы в состоянии свободного падения в силу инфляции многочисленных правозащитных договоров и необязательных международных инструментов, принятых за последние десятилетия самыми разными организациями. Сегодня на эту валюту можно, скорее, купить страховку для диктатур, нежели защиту для граждан. Права человека, некогда вознесенные на пьедестал основных принципов человеческой свободы и достоинства, сегодня могут быть чем угодно – от права на международную солидарность до права на мир.

Читать далее

 

Мнения других экспертов

Ернст Заграва, економіст-аналітик, автор книги "Глобалізація і нації"

Україні потрібно знайти новий, виключно свій шлях

Владимир Бревнов, экономист

Экспансия культуры – средство сохранения монополии в интегрированном мировом хозяйстве

Сергій Максименко, директор Інституту регіональних та євроінтеграційних досліджень „ЄвроРегіо Україна”

„Невизначеність з вибором напрямку інтеграції є вкрай загрозливою”

Ростислав Павленко, директор програм Школи політичної аналітики при НаУКМА

“Пропорційність інвестицій – одна з умов рівноправної інтеграції”

Сергій Телешун, доктор політичних наук, професор, завідуючий кафедрою політичної аналітики та прогнозування Національної Академії державного управління при Президентові України, голова Платформи «Діалог Євразії» в Україні

„Україна може стати ристалищем”

Антон Бутейко, екс-посол України у Сполучених Штатах, заступник голови Української народної партії

Новий ізоляціонізм

Владимир Дубровский, старший экономист центра «CASE-Украина», Киевская школа экономики, старший консультант.

Мы должны пробиваться на внешние рынки

Инна Богословская, президент фонда «Вече Украины», президент консалтинговой фирмы «Пруденс»

Глобализация для Украины: проникающий нейтралитет и смена элит

Олег Зарубінський, народний депутат, перший заступник Голови Комітету з питань Європейської інтеграції

„Європейський Союз потрібен Україні значно більше, ніж Україна ЄС”

Илья Пономарев, директор Центра новых технологий ИПРОГ (Россия).

За глобализацию равных возможностей

Олександр Шморгун, канд. філос. наук, доцент, провідний науковий співробітник Інституту світової економіки і міжнародних відносин НАН України, старший науковий співробітник Інституту європейських досліджень НАН України

На тлі фінансової кризи національні ринки будуть закриватися

Олексій Плотніков, доктор економічних наук, професор, завідувач відділу міжнародних валютно-фінансових відносин Інституту світової економіки і міжнародних відносин НАН України

Вплив глобалізації на Україну швидше негативний

Евгений Минченко, генеральный директор аналитического агентства «Нью Имидж» (Москва)

С процессами интеграции нельзя торопиться

Володимир Сіденко, директор економічних програм Українського центру економічних і політичних досліджень ім. Олександра Разумкова

Україна задіяна в глобалізації асиметрично

Ярослав Жалило, кандидат экономических наук, первый заместитель директора НИСИ

„Діяльність транснаціональних компаній може реально пожвавити роботу нашої економіки”

Кагарлицкий Борис Юльевич, Директор Института проблем глобализации (Москва)

Нынешнему рыночному порядку будет положен конец

Олександр Сушко, директор Центру миру, конверсії та зовнішньої політики України

„Рівень залученості України до глобальних процесів не відповідає її об’єктивному потенціалу”

Ігор Бураковський, Інститут економічних досліджень та політичних консультацій

Переваги потрібно реалізовувати в реальній конкурентній боротьбі

Тантели РАТУВУХЕРИ, кандидат политических наук, политолог

Суть глобализации в глобальном мышлении

Александр Литвиненко, заместитель директора Национального института стратегических исследований

Нас уже интегрируют, а куда - не спрашивают

Вадим Карасев, политолог, лидер партии «Единый центр»

Кто получит глобализационный дивиденд?

Александр Пасхавер, президент Центра экономического развития.

Борьба за статус

 

Другие диалоги

Украина в Европе – контуры и формат будущих взаимоотношений

Государственное управление: нужен ли «капитальный ремонт власти»?

ЕСТЬ ЛИ БУДУЩЕЕ У «ЛЕВОГО ДВИЖЕНИЯ» в УКРАИНЕ?

МИР В ВОЙНЕ или ВОЙНА В МИРУ?

НОВАЯ МЕЖДУНАРОДНАЯ СИСТЕМА БЕЗОПАСНОСТИ родится в Украине?

УКРАИНСКИЙ ПРОЕКТ – реформирование, перезагрузка, создание нового?

Будущее ТВ и Интернета – слияние, поглощение, сосуществование?

ФЕНОМЕН УКРАИНСКОГО МАЙДАНА

Поляризация общества - источник перманентной нестабильности. Найдет ли Украина социальный компромисс?

Партнерство Украина-Евросоюз: вызовы и возможности

МАЛЫЕ ГОРОДА – богатство разнообразия или бедность упадка

Права или только обязанности? (О состоянии соблюдения прав человека в Украине и мире на протяжении последних 65 лет)

Виртуальная реальность и нетократия: новые штрихи к портрету Украины

Таможня или Союз?

ДЕНЬГИ БУДУЩЕГО: валюты локальные, национальные, глобальные? Бумажные или электронные?

Кадры решают все? Или почему из Украины утекают мозги?

Мультикультурализм VS национализм

Религия в социально-политическом контексте Украины

Гуманитарная политика в Украине – а есть ли будущее?

Новый мировой экономический порядок

Рынок земли и будущее аграрной Украины

ДЕМОКРАТИИ КОНЕЦ? или ОНА ВРЕМЕННО СДАЕТ ПОЗИЦИИ?

Судьба реформ в Украине или Реформировать нереформируемое?!

20 наших лет

Будущее без будущего? или Почему Украина теряет образованное общество?

Украинский характер – твердыня или разрушающаяся крепость?

ПЕНСИОННАЯ РЕФОРМА В УКРАИНЕ: куда дует ветер перемен

20 лет независимости Украины – мифы и реалии

Поход Украины в Европу: остановка или смена курса?

Местные выборы 2010: прощание с самоуправлением?

Республика: «де-юре» или «де-факто»?

Каков капитал, таков и труд

Идеология умерла. Да здравствует новая идеология?!

Повестка дня нового Президента – стабилизация или развитие?

Соблазн и искушение диктатурой

Реформа украинского здравоохранения или ее отсутствие: причины и следствия

Выборы-2010: готова ли Украина к переменам?

Неосознанный сталкер. Или. Скрытые и явные угрозы жизни Украины и возможности их предотвращения

Новый общественный договор – быть или не быть?

КАК СПАСТИ СТРАНУ? или Приговор вынесен. Обжалованию подлежит?!

Человеческий капитал в топке экономического кризиса

Украинское общество в условиях кризиса: социальные вызовы и мистификации.

Большой договор между Украиной и Россией: от проекта влияния к проекту развития

Украинская власть: царствует, господствует или руководит?

Украина: нация для государства или государство для нации?

„Социальный капитал” и проблемы формирования гражданского общества в Украине

«Социальные мифологемы массового сознания и политическое мифотворчество»

Гражданин и власть: патерналистские и авторитарные настроения в Украине.

В зеркале украинского культурного продукта

Есть ли «свет» в конце регионального «туннеля» или кого интересуют проблемы местного самоуправления?

Национальная идея: от украинской мечты к новой парадигме развития

Досрочные выборы: политическое представление к завершению сезона

Кризис ценностей: что такое хорошо, и что такое плохо?

Реформы в экономике Украины: причины, следствия, перспективы

Информационное пространство – кривое зеркало Украинской действительности

Постсоветское поколение – здравствуй! (или некоторые подробности из жизни молодежи)

Проект Україна: українська самосвідомість і етнонаціональні трансформації

„Південний вектор” євроінтеграційної стратегії України

Феноменологія української корупції та її специфічні риси

Українській Конституції 10 років: від «однієї з найкращих в Європі» до правового хаосу

Украина в геополитических играх 2006-2025 гг. или Очередное обновление внешней политики

Яку Україну пропонують Україні чи Програми та реальні практики політичних партій України

Парламентський злам: проблеми взаємодії владних гілок

Майдан, рік по тому

Вызовы или стимулы глобализации?

Демографический кризис или последний украинец

Адміністративно-територіальна реформа – тест на ефективність нової влади

Ролевые игры: социодрама Украина – ЕС

Славянские миры: цивилизационный выбор

Повестка дня будущего президента

Новое украинское Просвещение

„Внутрішня геополітика” України.

Демократия по-украински

Какая Россия нужна Украине?

Українська національна еліта – становлення чи занепад?

Середній клас в Україні : майбутнє народжується сьогодні

Україна шукає свою ідентичність

Камо грядеши, Украина?

page generation time:0,071