В украинской системе нечего исправлять, - там все надо менять.

Евгений Чичваркин

Пользовательского поиска

Чи готова Україна „мислити глобально, діяти локально”?

Стояти осторонь інтеграційних процесів, які сьогодні охоплюють всю планету, ще не вдалося жодній країні. Хочемо ми чи ні, але крім внутрішньополітичних ритмів, наше життя все більше підпорядковується глобалізованим ритмам, хвилям інтернаціоналізації та інтеграції.

Попри всю відірваність значної частнини української економіки від глобальних ринків та автаркічність економічної поведінки уряду й національного капіталу, Україна змушена більш активно шукати відповіді на виклики глобалізації (вступ до СОТ, доступ до міжнародних ринків капіталів), вирішувати дилему про те, кому врешті-решт „делегувати” частину економічного суверенітету - Росії з її проектом ЄЕП чи об`єднаній Європі, що розширюється, напрацьовувати національну модель співпраці та взаємодії з транснаціональним капіталом.

І уряд, і корпоративний сектор в Україні лише починають розуміти, що здатність синхронізувати себе з процесами, які пов’язані з глобальними та регіональними вимірами, вміння „вбудовувати” свої внутрішньополітичні плани та проекти в глобальні геостратегічні контексти визначає не лише конкурентоздатність економіки країни, але і створює умови для підтримання внутрішньополітичного консенсусу та збереження власної національної ідентичності.

Зазначені питання є актуальними сьогодні для України як ніколи. Адже ні держава, ні бізнес, ні українське суспільство ще не готові до того, щоб продемонструвати сеанс „одночасної гри” на майданчиках, на яких діють принципово різні правила: на традиційних театрах геополітичної гри, у багатовимірному простірі геоекономіки, у світі геокультури. Врешті, застарілі уявлення про національно-державну іділію в умовах кризи „міжнародного порядку” стають просто небезпечними, оскільки можуть призвести Україну до „шоку глобалізації”.

У той же час, навряд чи можна серйозно говорити про осмислену участь України в інтеграційних проектах (ЕС чи ЄЕП). Ні серед політичної еліти, ні в суспільстві в цілому досі немає відповіді на питання – а навіщо Україні взагалі входити в те чи інше інтеграційне об`єднання. Замість реального визначення у багатовимірному світі нових загроз та можливостей, Україна і далі блукає „у трьох соснах”:

  • І влада, і опозиція намагаються залучити зовнішньополітичних гравців на поле внутрішньополітичної конкуренції, нехтуючи при цьому національними інтересами і звужуючи „коридор можливостей” для країни в майбутньому;
  • Продовжується самовиснаження у боротьбі за східний та західний вектор економічної інтеграції, в той час коли обидва вектори є лише похідними від включення країни в процеси інтернаціоналізації та глобалізації;
  • Перехід від економічної автаркії, що була обумовлена специфікою первинного накопичення капіталу, до фронтальної інтернаціоналізації всіх сторін життєдіяльності держави, економіки, соціуму, наполегливо підмінюється вибором між „Сходом” та „Заходом”.

Нарешті, на 12 році незалежності, ні у держави, ні у політичних сил, що представлені у парламенті немає цілісної стратегії розвитку України у світі, стратегії яка б не тільки декларувала, але й пропонувала технології ухвалення та проведення послідовної та прогнозованої зовнішньої політики. Нажаль, з цих питань навіть відсутня змістовна та побудована на аргументах, а не на передвиборчих ідеологемах загальнонаціональна дискусія.

Ми переконані у тому, що тільки розгортання широкого громадського обговорення цих питань дозволить зробити крок до подолання морально застарілих підходів та уявлень про Світ та Україну, про Україну у Світі.

Запрошуючи наших читачів, авторів та експертів до нового діалогу, ми сподіваємося спільно знайти відповіді на питання, які пов’язані з перспективами участі України в процесах інтернаціоналізації, глобалізації та макрорегіональної інтеграції. Ми розраховуємо на діалог, в якому замість відтворення стереотипів, що пов`язані з ідеологією „фортеці, що в облозі”, розпочнеться обговорення глобальних проблем, які стоять сьогодні перед Україною, і визначатимуть наше майбутнє на найближчі десятиліття.

Свернуть

Стояти осторонь інтеграційних процесів, які сьогодні охоплюють всю планету, ще не вдалося жодній країні. Хочемо ми чи ні, але крім внутрішньополітичних ритмів, наше життя все більше підпорядковується глобалізованим ритмам, хвилям інтернаціоналізації та інтеграції. І від того, наскільки Україна зможе синхронізувати себе з процесами, які пов’язані з глобальними та регіональними вимірами, навчиться „вбудовувати” свої внутрішньополітичні плани та проекти в глобальні геостратегічні контексти залежатиме не лише конкурентоздатність економіки країни, але і умови для підтримання внутрішньополітичного консенсусу та збереження власної національної ідентичності.

Развернуть

Мнение эксперта
Другие диалоги:
Версия для печати

„Діяльність транснаціональних компаній може реально пожвавити роботу нашої економіки”

Навряд чи Україна колись стане материнською країною для великої кількості ТНК. Світ поділений між транснаціональними корпораціями, і ми швидше маємо шанси стати полем бою між ТНК за вплив на нашу територію

Українська економіка є відкритою, чи закритою?

Питання в тому, що розуміти під відкритістю економіки. Якщо на перебіг економічних подій в Україні впливає зовнішнє середовище, то економіку її вже можна вважати відкритою. Існують також певні критерії відкритості. Зокрема, якщо взяти до уваги частку зовнішнього торгівельного обороту (у нас вона становить понад 100 % від ВВП, а за даними за 2 місяці цього року це близько 120 % від ВВП), то українська економіка також відкрита.

Водночас, треба розуміти, що є й інші ознаки відкритості економіки, щодо яких уже виникають певні питання. Скажімо, український фондовий ринок сьогодні є практично закритим і не тому що його відкритість якимось чином обмежена, а тому що в Україні ще не постав такий фондовий ринок, на якому б могли котуватися зарубіжні цінні папери, й, навпаки, українські цінні папери котувалися б за кордоном належним чином. Проте, я не говоритиму, добре це чи погано. Наприклад, у Росії набагато більший рівень відкритості фондового ринку, але це призвело до різкого дефолту 1998 року.

Якщо ж ми розглядатимемо відповідність української економіки міжнародним правовим нормам (як то система оподаткування, система регулювання, система прозорості фінансових транзакцій і таке інше), то в цьому контексті у нас дуже мало відкритості.

А чи варто прагнути більшої відкритості, враховуючи низький рівень конкурентоспроможності наших товарів?

Ізолюватися нам у будь-якому разі не варто. Якщо ми говоримо про те, наскільки наш продукт конкурентоспроможний, то повинні розуміти, що завоювати цю конкурентоспроможність на міжнародних ринках ми зможемо лише тоді, коли будемо конкурувати.

Щодо українського експорту, то це добре, що ми сьогодні можемо експортувати та виходити на зовнішні ринки, що у нас поступово зростає частка експорту складної продукції, скажімо, машинобудівної. Водночас, звичайно ж погано, що ми експортуємо переважно продукцію низького рівня переробки, металургійну продукцію та сільськогосподарську сировину.

Аби змінити таку ситуацію, треба не ізолюватись, а, навпаки, проводити більш активну, навіть агресивну (у позитивному сенсі) економічну політику на зовнішніх ринках. Якщо ми подивимося на закордонні країни, то побачимо, що там держава здійснює дуже активну політику щодо підтримки своїх компаній, щодо захисту власних інвестицій, захисту інтересів своїх експортерів на зовнішніх ринках. Хрестоматійним є приклад того, як Сполучені Штати Америки вважають практично весь світ зоною своїх інтересів, і тому велика частка візитів їхніх найвищих посадових осіб присвячена захистові того чи іншого економічного гравця.

На жаль, в Україні ситуація протилежна. Візьмімо хоча б історію з арештом українського літака в Канаді. У цій ситуації через невирішеність проблем державних органів постраждала приватна компанія. Ми також бачимо ситуацію, яка склалася із абсолютно непрозорою відмовою від приватизації польського металургійного комбінату українським концерном ІСД, де знову ж таки найвищі державні чиновники почали діяти лише постфактум.

Тому відкритість нам варто підвищувати, але не через підвищення відсотку експорту, а через вдосконалення його структури, через підвищення інтегрованості України у міжнародні ринки, через здійснення інвестицій назовні та через прийом зарубіжних інвестицій.

Щойно Ви заговорили про українські компанії, що здатні здійснювати інвестиції назовні. Чи можна сказати, що в Україні виникають перші транснаціональні корпорації?

За формальною ознакою їх справді можна зарахувати до транснаціональних корпорацій. Ми бачимо компанії „Рошен” та „ІВК”, які інвестують кошти в кондитерські фабрики Росії. Можна згадати також „ІСД”. Отже, якщо у нас є якась фірма, що має у своїй власності компанії за кордоном, то це вже є транснаціональна компанія. Звичайно ж, за економічною потужністю це ще „дитячий садок”, порівняно з тими компаніями, які діють на світовому ринку. І ми мусимо розуміти, що навряд чи Україна у найближчі кілька десятиліть зможе сформувати компанію, яка б мала таку потужність, як провідні світові (чи хоча б провідні російські) корпорації.

Отже, хоча відповідь на Ваше запитання „так”, проте ми розуміємо певну обмеженість такого твердження. Навряд чи Україна колись стане материнською країною для великої кількості ТНК. Світ поділений між транснаціональними корпораціями, і ми швидше маємо шанси стати полем бою між ТНК за вплив на нашу територію.

І якщо такий бій станеться, то Україна виграє, чи програє?

Треба спершу зрозуміти, що таке Україна. Наша держава однозначно програє через зменшення можливості здійснювати власну суверенну політику. Україна може також програти, коли її використовуватимуть насамперед як джерело дешевих ресурсів, адже тоді ми недоотримаємо у реалізації того потенціалу, який ми зараз маємо.

З іншого боку, ми мусимо розуміти, що оскільки світ поділений, то обирати доведеться із реальних альтернатив. У разі, якщо ці зарубіжні ТНК інвестують кошти в Україну (не збувають свою продукцію, а виробляють її на території України), то це веде до зростання доходів населення, яке працює на цю компанію, зростання доходів до бюджету, до якого сплачують податки ці компанії, а також сприяє розвитку підприємств, котрі ТНК залучають до виробництва.

Отже, діяльність транснаціональних компаній може реально пожвавити роботу нашої економіки. І для того, щоб ми виграли, а не програли при цьому необхідно щоб ми принаймні намагалися регулювати процес входження і діяльності зарубіжних інвесторів на території України. Тобто, варто заохочувати їх там, де нам потрібно, ставити певні рамки, де ми бачимо, що йде експлуатація національних природних ресурсів, ну й проводити нарешті активну політику щодо власного бізнесу. Адже ми справді можемо за кілька років „задушити” власний бізнес податковою чи іншими складовими регуляторної політики і створити поле, на яке післязавтра прийдуть зарубіжні корпорації. Проте, це не той шлях, який нам потрібен.

Ми повинні розуміти потребу у наявності власного національного бізнесу, котрий вже буде співпрацювати із зарубіжними компаніями і від цього матиме зиск вся держава.

Бесіду вела Оксана Гриценко

Версия для печати
Публикации автора

 

Рекомендуем к прочтению

Родился бедным? Тебе не повезло!

Артерии и «социальные лифты» общества закупориваются. Шансы карьерного роста, социальная мобильность снижается, и, что еще хуже, падает доверие людей друг к другу, что заметно среди всех классов общества, но более всего – среди бедных. Столь восхваляемый «гибкий рынок труда», означает лишь мир, в котором такая принципиально важная вещь, как профсоюз, оказывается не у дел, а с работниками обращаются как с собственностью. Это представляет смертельную угрозу семьям рабочих, и их шансам дать своим детям вдохновение и жизненные силы.

В Британии становится все меньше социального разнообразия и знаний: в условиях нынешнего капитализма компетентные люди просто не могут никуда пробиться; они становятся жертвами социальных предрассудков и настроений. Они просто не знают, что делать, поскольку эффективная государственная политика должна идти вразрез с господствующими инстинктами консерваторов.

Читать далее

 

Мнения других экспертов

Ернст Заграва, економіст-аналітик, автор книги "Глобалізація і нації"

Україні потрібно знайти новий, виключно свій шлях

Владимир Бревнов, экономист

Экспансия культуры – средство сохранения монополии в интегрированном мировом хозяйстве

Сергій Максименко, директор Інституту регіональних та євроінтеграційних досліджень „ЄвроРегіо Україна”

„Невизначеність з вибором напрямку інтеграції є вкрай загрозливою”

Ростислав Павленко, директор програм Школи політичної аналітики при НаУКМА

“Пропорційність інвестицій – одна з умов рівноправної інтеграції”

Сергій Телешун, доктор політичних наук, професор, завідуючий кафедрою політичної аналітики та прогнозування Національної Академії державного управління при Президентові України, голова Платформи «Діалог Євразії» в Україні

„Україна може стати ристалищем”

Антон Бутейко, екс-посол України у Сполучених Штатах, заступник голови Української народної партії

Новий ізоляціонізм

Владимир Дубровский, старший экономист центра «CASE-Украина», Киевская школа экономики, старший консультант.

Мы должны пробиваться на внешние рынки

Инна Богословская, президент фонда «Вече Украины», президент консалтинговой фирмы «Пруденс»

Глобализация для Украины: проникающий нейтралитет и смена элит

Олег Зарубінський, народний депутат, перший заступник Голови Комітету з питань Європейської інтеграції

„Європейський Союз потрібен Україні значно більше, ніж Україна ЄС”

Илья Пономарев, директор Центра новых технологий ИПРОГ (Россия).

За глобализацию равных возможностей

Олександр Шморгун, канд. філос. наук, доцент, провідний науковий співробітник Інституту світової економіки і міжнародних відносин НАН України, старший науковий співробітник Інституту європейських досліджень НАН України

На тлі фінансової кризи національні ринки будуть закриватися

Олексій Плотніков, доктор економічних наук, професор, завідувач відділу міжнародних валютно-фінансових відносин Інституту світової економіки і міжнародних відносин НАН України

Вплив глобалізації на Україну швидше негативний

Евгений Минченко, генеральный директор аналитического агентства «Нью Имидж» (Москва)

С процессами интеграции нельзя торопиться

Володимир Сіденко, директор економічних програм Українського центру економічних і політичних досліджень ім. Олександра Разумкова

Україна задіяна в глобалізації асиметрично

Кагарлицкий Борис Юльевич, Директор Института проблем глобализации (Москва)

Нынешнему рыночному порядку будет положен конец

Валерій Новицький, заввідділом зовнішньоекономічних досліджень Інституту світової економіки і міжнародних відносин

„Україні було б корисніше бути автаркічною країною, ніж настільки безглуздо відкритою, як зараз”

Олександр Сушко, директор Центру миру, конверсії та зовнішньої політики України

„Рівень залученості України до глобальних процесів не відповідає її об’єктивному потенціалу”

Ігор Бураковський, Інститут економічних досліджень та політичних консультацій

Переваги потрібно реалізовувати в реальній конкурентній боротьбі

Тантели РАТУВУХЕРИ, кандидат политических наук, политолог

Суть глобализации в глобальном мышлении

Александр Литвиненко, заместитель директора Национального института стратегических исследований

Нас уже интегрируют, а куда - не спрашивают

Вадим Карасев, политолог, лидер партии «Единый центр»

Кто получит глобализационный дивиденд?

Александр Пасхавер, президент Центра экономического развития.

Борьба за статус

 

Другие диалоги

Украина в Европе – контуры и формат будущих взаимоотношений

Государственное управление: нужен ли «капитальный ремонт власти»?

ЕСТЬ ЛИ БУДУЩЕЕ У «ЛЕВОГО ДВИЖЕНИЯ» в УКРАИНЕ?

МИР В ВОЙНЕ или ВОЙНА В МИРУ?

НОВАЯ МЕЖДУНАРОДНАЯ СИСТЕМА БЕЗОПАСНОСТИ родится в Украине?

УКРАИНСКИЙ ПРОЕКТ – реформирование, перезагрузка, создание нового?

Будущее ТВ и Интернета – слияние, поглощение, сосуществование?

ФЕНОМЕН УКРАИНСКОГО МАЙДАНА

Поляризация общества - источник перманентной нестабильности. Найдет ли Украина социальный компромисс?

Партнерство Украина-Евросоюз: вызовы и возможности

МАЛЫЕ ГОРОДА – богатство разнообразия или бедность упадка

Права или только обязанности? (О состоянии соблюдения прав человека в Украине и мире на протяжении последних 65 лет)

Виртуальная реальность и нетократия: новые штрихи к портрету Украины

Таможня или Союз?

ДЕНЬГИ БУДУЩЕГО: валюты локальные, национальные, глобальные? Бумажные или электронные?

Кадры решают все? Или почему из Украины утекают мозги?

Мультикультурализм VS национализм

Религия в социально-политическом контексте Украины

Гуманитарная политика в Украине – а есть ли будущее?

Новый мировой экономический порядок

Рынок земли и будущее аграрной Украины

ДЕМОКРАТИИ КОНЕЦ? или ОНА ВРЕМЕННО СДАЕТ ПОЗИЦИИ?

Судьба реформ в Украине или Реформировать нереформируемое?!

20 наших лет

Будущее без будущего? или Почему Украина теряет образованное общество?

Украинский характер – твердыня или разрушающаяся крепость?

ПЕНСИОННАЯ РЕФОРМА В УКРАИНЕ: куда дует ветер перемен

20 лет независимости Украины – мифы и реалии

Поход Украины в Европу: остановка или смена курса?

Местные выборы 2010: прощание с самоуправлением?

Республика: «де-юре» или «де-факто»?

Каков капитал, таков и труд

Идеология умерла. Да здравствует новая идеология?!

Повестка дня нового Президента – стабилизация или развитие?

Соблазн и искушение диктатурой

Реформа украинского здравоохранения или ее отсутствие: причины и следствия

Выборы-2010: готова ли Украина к переменам?

Неосознанный сталкер. Или. Скрытые и явные угрозы жизни Украины и возможности их предотвращения

Новый общественный договор – быть или не быть?

КАК СПАСТИ СТРАНУ? или Приговор вынесен. Обжалованию подлежит?!

Человеческий капитал в топке экономического кризиса

Украинское общество в условиях кризиса: социальные вызовы и мистификации.

Большой договор между Украиной и Россией: от проекта влияния к проекту развития

Украинская власть: царствует, господствует или руководит?

Украина: нация для государства или государство для нации?

„Социальный капитал” и проблемы формирования гражданского общества в Украине

«Социальные мифологемы массового сознания и политическое мифотворчество»

Гражданин и власть: патерналистские и авторитарные настроения в Украине.

В зеркале украинского культурного продукта

Есть ли «свет» в конце регионального «туннеля» или кого интересуют проблемы местного самоуправления?

Национальная идея: от украинской мечты к новой парадигме развития

Досрочные выборы: политическое представление к завершению сезона

Кризис ценностей: что такое хорошо, и что такое плохо?

Реформы в экономике Украины: причины, следствия, перспективы

Информационное пространство – кривое зеркало Украинской действительности

Постсоветское поколение – здравствуй! (или некоторые подробности из жизни молодежи)

Проект Україна: українська самосвідомість і етнонаціональні трансформації

„Південний вектор” євроінтеграційної стратегії України

Феноменологія української корупції та її специфічні риси

Українській Конституції 10 років: від «однієї з найкращих в Європі» до правового хаосу

Украина в геополитических играх 2006-2025 гг. или Очередное обновление внешней политики

Яку Україну пропонують Україні чи Програми та реальні практики політичних партій України

Парламентський злам: проблеми взаємодії владних гілок

Майдан, рік по тому

Вызовы или стимулы глобализации?

Демографический кризис или последний украинец

Адміністративно-територіальна реформа – тест на ефективність нової влади

Ролевые игры: социодрама Украина – ЕС

Славянские миры: цивилизационный выбор

Повестка дня будущего президента

Новое украинское Просвещение

„Внутрішня геополітика” України.

Демократия по-украински

Какая Россия нужна Украине?

Українська національна еліта – становлення чи занепад?

Середній клас в Україні : майбутнє народжується сьогодні

Україна шукає свою ідентичність

Камо грядеши, Украина?

page generation time:0,449