В украинской системе нечего исправлять, - там все надо менять.

Евгений Чичваркин

Пользовательского поиска

Чи готова Україна „мислити глобально, діяти локально”?

Стояти осторонь інтеграційних процесів, які сьогодні охоплюють всю планету, ще не вдалося жодній країні. Хочемо ми чи ні, але крім внутрішньополітичних ритмів, наше життя все більше підпорядковується глобалізованим ритмам, хвилям інтернаціоналізації та інтеграції.

Попри всю відірваність значної частнини української економіки від глобальних ринків та автаркічність економічної поведінки уряду й національного капіталу, Україна змушена більш активно шукати відповіді на виклики глобалізації (вступ до СОТ, доступ до міжнародних ринків капіталів), вирішувати дилему про те, кому врешті-решт „делегувати” частину економічного суверенітету - Росії з її проектом ЄЕП чи об`єднаній Європі, що розширюється, напрацьовувати національну модель співпраці та взаємодії з транснаціональним капіталом.

І уряд, і корпоративний сектор в Україні лише починають розуміти, що здатність синхронізувати себе з процесами, які пов’язані з глобальними та регіональними вимірами, вміння „вбудовувати” свої внутрішньополітичні плани та проекти в глобальні геостратегічні контексти визначає не лише конкурентоздатність економіки країни, але і створює умови для підтримання внутрішньополітичного консенсусу та збереження власної національної ідентичності.

Зазначені питання є актуальними сьогодні для України як ніколи. Адже ні держава, ні бізнес, ні українське суспільство ще не готові до того, щоб продемонструвати сеанс „одночасної гри” на майданчиках, на яких діють принципово різні правила: на традиційних театрах геополітичної гри, у багатовимірному простірі геоекономіки, у світі геокультури. Врешті, застарілі уявлення про національно-державну іділію в умовах кризи „міжнародного порядку” стають просто небезпечними, оскільки можуть призвести Україну до „шоку глобалізації”.

У той же час, навряд чи можна серйозно говорити про осмислену участь України в інтеграційних проектах (ЕС чи ЄЕП). Ні серед політичної еліти, ні в суспільстві в цілому досі немає відповіді на питання – а навіщо Україні взагалі входити в те чи інше інтеграційне об`єднання. Замість реального визначення у багатовимірному світі нових загроз та можливостей, Україна і далі блукає „у трьох соснах”:

  • І влада, і опозиція намагаються залучити зовнішньополітичних гравців на поле внутрішньополітичної конкуренції, нехтуючи при цьому національними інтересами і звужуючи „коридор можливостей” для країни в майбутньому;
  • Продовжується самовиснаження у боротьбі за східний та західний вектор економічної інтеграції, в той час коли обидва вектори є лише похідними від включення країни в процеси інтернаціоналізації та глобалізації;
  • Перехід від економічної автаркії, що була обумовлена специфікою первинного накопичення капіталу, до фронтальної інтернаціоналізації всіх сторін життєдіяльності держави, економіки, соціуму, наполегливо підмінюється вибором між „Сходом” та „Заходом”.

Нарешті, на 12 році незалежності, ні у держави, ні у політичних сил, що представлені у парламенті немає цілісної стратегії розвитку України у світі, стратегії яка б не тільки декларувала, але й пропонувала технології ухвалення та проведення послідовної та прогнозованої зовнішньої політики. Нажаль, з цих питань навіть відсутня змістовна та побудована на аргументах, а не на передвиборчих ідеологемах загальнонаціональна дискусія.

Ми переконані у тому, що тільки розгортання широкого громадського обговорення цих питань дозволить зробити крок до подолання морально застарілих підходів та уявлень про Світ та Україну, про Україну у Світі.

Запрошуючи наших читачів, авторів та експертів до нового діалогу, ми сподіваємося спільно знайти відповіді на питання, які пов’язані з перспективами участі України в процесах інтернаціоналізації, глобалізації та макрорегіональної інтеграції. Ми розраховуємо на діалог, в якому замість відтворення стереотипів, що пов`язані з ідеологією „фортеці, що в облозі”, розпочнеться обговорення глобальних проблем, які стоять сьогодні перед Україною, і визначатимуть наше майбутнє на найближчі десятиліття.

Свернуть

Стояти осторонь інтеграційних процесів, які сьогодні охоплюють всю планету, ще не вдалося жодній країні. Хочемо ми чи ні, але крім внутрішньополітичних ритмів, наше життя все більше підпорядковується глобалізованим ритмам, хвилям інтернаціоналізації та інтеграції. І від того, наскільки Україна зможе синхронізувати себе з процесами, які пов’язані з глобальними та регіональними вимірами, навчиться „вбудовувати” свої внутрішньополітичні плани та проекти в глобальні геостратегічні контексти залежатиме не лише конкурентоздатність економіки країни, але і умови для підтримання внутрішньополітичного консенсусу та збереження власної національної ідентичності.

Развернуть

Мнение эксперта
Другие диалоги:
Версия для печати

Україна задіяна в глобалізації асиметрично

Україна задіяна в глобалізації асиметрично: Україна задіяна в глобалізації асиметрично

Володимир Сіденко, директор економічних програм Українського центру економічних і політичних досліджень ім. Олександра Разумкова

Якщо Україна хоче стати повноцінним суб’єктом глобальної економічної діяльності, брати участь не лише на ринках виробів чорної металургії або простих хімічних виробів, то вона має створювати власні транснаціональні структури.

Чи є українська економіка глобалізованою?

Україна характеризується тим, що в її економіці зовнішня торгівля відіграє надзвичайно велику роль, зокрема показник відношення зовнішньої торгівлі до внутрішнього валового продукту у нас більш ніж вдвічі вищий від середньосвітових показників (в 2001 р. цифра становила в Україні 85,2%, тоді як в середньому в світі – 40%) . Однак, якщо вимірювати цей процес показниками залучення до світових інвестиційних потоків, то ситуація виглядатиме по-іншому, адже Україна мала, за даними 2001 р., обсяги потоків прямих інвестицій, які дорівнювали лише 2,2% ВВП, тоді як середньосвітовий показник становив 5,1%, а валові приватні потоки капіталу в Україні в тому ж році складали 11,9% проти 21,6% в середньому в світі. Тому, можна говорити про певну асиметрію нашої участі у глобалізаційних процесах.

Окрім того, найпотужнішою рушійною силою глобалізації є діяльність так званих транснаціональних корпорацій (ТНК). Однак, на сьогодні вони дуже обмежено присутні в Україні (за винятком мережі ресторанів МакДональдс та кількох інших великих транснаціональних фірм). Здебільшого ми не беремо участі у світових розподільчих мережах ТНК, а українські транснаціональні компанії поки що не сформовані, а отже й не можуть виступати повноцінними суб’єктами глобалізації.

Зрештою, слід зазначити і те, що Україна досі не набула членства у Світовій організації торгівлі і через це ще не повністю долучилася до міжнародних багатосторонніх механізмів регулювання глобальної економіки. Хоча наша країна і не стоїть осторонь від діяльності провідних фінансових інститутів, таких як Міжнародний валютний фонд і Світовий банк, проте ми маємо зважати, що на сьогодні найбільш універсальним механізмом, котрий комплексно регулює ці процеси, є саме Світова організація торгівлі.

Відтак, поки що Україна не є активним учасником глобалізації і мало впливає на формування правил світової економіки. Водночас, через зовнішньоторговельні зв’язки вона істотно залежить від коливань світової економіки.

А чи варто нам прагнути більшого залучення до глобалізації?

На сьогодні є лише кілька країн, що сповідують економічний ізоляціонізм. Окрім Північної Кореї, я маю на увазі Афганістан, який через свою внутрішню структуру фактично виключений із міжнародної торгівлі, а також низку центральноафриканських країн, що фактично не мають змоги діяти в глобальних ринкових умовах. Практика доводить, що ті країни, які беруть участь у глобалізації, загалом розвиваються швидше. Це зовсім не означає, що глобалізація допомагає вирішувати всі питання економічного розвитку менш розвинених країн, адже вона є досить суперечливим процесом, і найбільшу частку вигод від глобалізації отримують саме розвинені країни. Тому спостерігаємо збільшення розриву між більш розвиненими країнами і менш розвиненими.

Однак, економічний ізоляціонізм не може бути альтернативою. Свідченням того є факт, що попри досить гострі суперечності, що мають місце в рамках Світової організації торгівлі, жодна із півтораста країн, що входять до СОТ, не зверталися із заявами про вихід з цієї організації. Отже, глобалізація все ж таки допомагає вирішувати економічні проблеми, хоча цей процес і не є на сьогодні достатньо справедливим.

Ми торкнулися питання діяльності ТНК в Україні. Чи допоможе збільшення у нас представництв транснаціональних корпорацій економічному зростанню країни?

До діяльності ТНК ставляться по-різному, і питання їхньої ролі є предметом гострих дискусій як в рамках ООН, Організації економічного співробітництва і розвитку (ОЕСР) чи Світової організації торгівлі. Стикаються дві позиції: поставити ТНК під контроль, виробивши правила для їхньої діяльності, або ж лібералізувати світові інвестиційні режими, дати можливість корпораціям більш ефективно маневрувати ресурсами. Фактично, протиборство цих двох тенденцій не дозволяє сьогодні укласти масштабну міжнародну багатосторонню угоду з міжнародних інвестицій.

Існує низка прикладів того, як країни за допомогою транснаціональних корпорацій досить успішно вирішували проблеми подолання технологічного відставання, нарощування свого експортного потенціалу та прискорення економічного розвитку. Найбільш успішними є приклади багатьох країн Південно-Східної і Східної Азії, останній з яких – це приклад Китаю. Через входження в мережі діяльності ТНК Китай досяг величезних успіхів на світових ринках. Однак, ці країни спромоглися ефективно використати транснаціональні корпорації через те, що вони створили потужні механізми зростання всередині своїх країн. Я маю на увазі створення ефективних механізмів стимулювання внутрішніх інвестицій та умов для поєднання внутрішніх та зовнішніх чинників розвитку. Китай, до речі, мав чіткі структурні пріоритети і спрямовував інвестиції саме в ті сектори, які були найбільш сприятливими для економіки країни. Ця країна вкладала капітали у високотехнологічні галузі, і це сприяло підвищенню технологічного рівня китайської економіки. Схожим шляхом пішли і деякі країни Латинської Америки, зокрема Мексика та Бразилія, замінивши протекціонізм лібералізацією для іноземного капіталу, і завдяки цьому досягли успіху.

Разом з тим, маємо й приклад Аргентини, у якій виникли серйозні економічні труднощі. У деяких інших країнах, що мали внутрішні слабкості, вплив ТНК був далеко не оптимальним. Інколи там мало місце неконтрольоване проникнення капіталу в економіку та скуповування національних підприємств для того, аби знищувати можливість для конкуренції або ж сплавляти у ці країни застарілі технології, від яких відмовляються материнські компанії. Такі приклади можна знайти як у країнах, що розвиваються, так і у країнах пострадянського простору.

Тому, думаю, варто дотримуватися обережної позиції щодо транснаціональних корпорацій, слідкувати за їх вкладеннями та спрямовувати їхні інвестиції у сфери, що є пріоритетними. При цьому варто запобігати можливості монополізації транснаціональними структурами певних галузей та використання панівного ринкового становища ТНК у цілях, не сумісних із цілями національного розвитку.

Можливо, нам доцільніше розвивати та підтримувати власні ТНК?

Якщо Україна хоче стати повноцінним суб’єктом глобальної економічної діяльності, хоче брати участь не лише на ринках виробів чорної металургії або простих хімічних виробів, то вона має створювати власні транснаціональні структури, адже без того, щоби мати постійну присутність на ринках машин і обладнання за кордоном, ви не зможете експортувати. Експорт, зокрема експорт машин і обладнання, має здійснюватися в умовах постійного контакту зі споживачами, а це може бути налагоджено, якщо ви маєте у власності підприємства, що постійно присутні на відповідних ринках, і через них здійснюєте і постачання, і обслуговування відповідної продукції. Окрім того, слід мати на увазі, що створюючи транснаціональну структуру, ви можете досягти раціоналізації власного виробничого процесу завдяки залученню дешевших і якісніших ресурсів. Класичним прикладом тому є діяльність шведського концерну “Вольво”, який приблизно 70-80% комплектуючих завозить з-за кордону і таким чином створює дуже висококонкурентну продукцію.

До речі, сьогодні можемо спостерігати активний розвиток процесу створення власних ТНК в так званих нових індустріальних країнах (Мексиці, Бразилії, Південній Кореї, Сингапурі, китайській провінції Тайвань).

Сучасні антиглобалісти звинувачують транснаціональні корпорації у експлуатації дешевої робочої сили в країнах, де вони діють. У зв’язку з цим чи не можливою є загроза експлуатації українських робітників західними ТНК, і як цього уникнути?

З одного боку, зрозуміло, що наявність дешевої робочої сили є стимулом для вкладання капіталу в країну. До речі, в Україні досить кваліфікована робоча сила коштує значно дешевше, ніж у країнах як західної, так і центральної Європи. Тому ми потенційно маємо порівняльну перевагу і можемо розвивати власні машинобудівні підприємства із залученням ТНК, використовуючи цей фактор. Але, дійсно, є випадки, за яких така експлуатація є надмірною, а на підприємствах з іноземним капіталом або відсутні, або лише формально присутні профспілки, немає колективних угод, які б регулювали трудові відносини, коли такі підприємства зовсім не вкладають коштів у соціальну інфраструктуру. До речі, зараз з цього питання ведуться дискусії, і коли окремі країни висувають претензії до діяльності ТНК, то вони бажають вироблення певних соціальних стандартів роботи таких компаній у себе. І провідні ТНК сьогодні добровільно здійснюють вироблення власних корпоративних правил стосовно дотримання відповідних соціальних стандартів.

Нещодавно я побував в Німеччині в штаб-квартирі концерну „Даймлер–Крайслер”, де в розмові з його представниками отримав інформацію про те, що згадана транснаціональна компанія має власні корпоративні соціальні та трудові стандарти в рамках діяльності за кордоном. На мою думку, така практика має поширюватися й далі і охоплювати дедалі більше ТНК. Проте сьогодні ми все ще маємо часті приклади того, як іноземні компанії уникають дотримання навіть невисоких соціальних та трудових стандартів.

Торкнімося іншого аспекту глобалізації – інтеграції. Чи не видається вам дивним і суперечливим той факт, що Україна прагне одночасно інтегруватися і до ЄС, і до ЄЕП?

Європейський Союз не лише не перешкоджає, а й навіть прагне стимулювати розвиток регіонального економічного співробітництва серед країн, з якими він має партнерські стосунки. Зокрема, у концепції Європейської Комісії „Ширша Європа”, в якій запропоновано нові можливості щодо входження до європейських економічних структур країн-сусідів (зокрема України), передбачено заохочення співробітництва та розвитку вільної торгівлі між цими країнами.

Однак, проблема полягає в тому, що неможливо поєднати два інтеграційні процеси, якщо принципи їх побудови несумісні. У цьому плані, я думаю, що існують значні проблеми в підписаній у вересні 2003 р. угоді про Єдиний економічний простір з точки зору її відповідності євроінтеграційному курсові України. На жаль, в угоді немає гарантій базування цього процесу на принципах ЄС і немає чіткої гарантії використання цього механізму як механізму спільного входження до європейського економічного простору.

Тому, можна говорити про високу ймовірність того, що вже на перших етапах втілення в життя концепції розвитку інтеграції в рамках Єдиного економічного простору виникне невідповідність за певними економічними параметрами із стандартами Євросоюзу. Наприклад, існує проблема широкої гармонізації економічних механізмів України з країнами-членами ЄЕП. Водночас, у нас є аналогічні зобов’язання щодо Європейського Союзу. Так на узгодження з якими економіками нам орієнтуватися? Можливо, нам варто було б чітко записати, що ми узгоджуватимемо економічні параметри в рамках ЄЕП виключно на основі положень права Європейського Союзу. Проте, сьогодні в угоді про ЄЕП цього немає.

Інше питання – це питання створення митного союзу для країн-членів ЄЕП. Але ж Україна в документах, що фіксують її європейський вибір, ставить собі за завдання входження до митного союзу з ЄС. А в угоді про Єдиний економічний простір ставиться за мету також утворення митного союзу і не прописано відповіді на питання, як поєднати ці два завдання. Натомість, можна почути аргументи про те, що спершу ми через інтеграцію до ЄЕП досягнемо конкурентоспроможності, а потім інтегруємося у Євросоюз. Так що ж, поглиблювати інтеграцію з країнами ЄЕП лише для того, аби потім виходити з нього? Це алогічно.

То Україні варто, мабуть, визначитися, аби не „пролетіти” по обох векторах...

Ми не обов’язково мусимо мати один напрям розвитку економічних відносин, якщо відповідні вектори взаємоузгоджені. Проте, два протилежні вектори, вектори, що суперечать один одному, просто нейтралізуватимуть один одного.

Тоді, що ж нам робити?

Думаю, що варто виробити єдину стратегію європейської інтеграції, у якій би були чітко узгоджені і процеси нашого входження до Європейського Союзу, і розвиток можливостей на пострадянському просторі – з орієнтацію на формування широкого загальноєвропейського економічного простору.

Бесіду вела Оксана Гриценко

Версия для печати
Рекомендуем к прочтению

Опасность распространения прав человека

Если бы права человека были валютой, их курс сегодня оказался бы в состоянии свободного падения в силу инфляции многочисленных правозащитных договоров и необязательных международных инструментов, принятых за последние десятилетия самыми разными организациями. Сегодня на эту валюту можно, скорее, купить страховку для диктатур, нежели защиту для граждан. Права человека, некогда вознесенные на пьедестал основных принципов человеческой свободы и достоинства, сегодня могут быть чем угодно – от права на международную солидарность до права на мир.

Читать далее

 

Мнения других экспертов

Ернст Заграва, економіст-аналітик, автор книги "Глобалізація і нації"

Україні потрібно знайти новий, виключно свій шлях

Владимир Бревнов, экономист

Экспансия культуры – средство сохранения монополии в интегрированном мировом хозяйстве

Сергій Максименко, директор Інституту регіональних та євроінтеграційних досліджень „ЄвроРегіо Україна”

„Невизначеність з вибором напрямку інтеграції є вкрай загрозливою”

Ростислав Павленко, директор програм Школи політичної аналітики при НаУКМА

“Пропорційність інвестицій – одна з умов рівноправної інтеграції”

Сергій Телешун, доктор політичних наук, професор, завідуючий кафедрою політичної аналітики та прогнозування Національної Академії державного управління при Президентові України, голова Платформи «Діалог Євразії» в Україні

„Україна може стати ристалищем”

Антон Бутейко, екс-посол України у Сполучених Штатах, заступник голови Української народної партії

Новий ізоляціонізм

Владимир Дубровский, старший экономист центра «CASE-Украина», Киевская школа экономики, старший консультант.

Мы должны пробиваться на внешние рынки

Инна Богословская, президент фонда «Вече Украины», президент консалтинговой фирмы «Пруденс»

Глобализация для Украины: проникающий нейтралитет и смена элит

Олег Зарубінський, народний депутат, перший заступник Голови Комітету з питань Європейської інтеграції

„Європейський Союз потрібен Україні значно більше, ніж Україна ЄС”

Илья Пономарев, директор Центра новых технологий ИПРОГ (Россия).

За глобализацию равных возможностей

Олександр Шморгун, канд. філос. наук, доцент, провідний науковий співробітник Інституту світової економіки і міжнародних відносин НАН України, старший науковий співробітник Інституту європейських досліджень НАН України

На тлі фінансової кризи національні ринки будуть закриватися

Олексій Плотніков, доктор економічних наук, професор, завідувач відділу міжнародних валютно-фінансових відносин Інституту світової економіки і міжнародних відносин НАН України

Вплив глобалізації на Україну швидше негативний

Евгений Минченко, генеральный директор аналитического агентства «Нью Имидж» (Москва)

С процессами интеграции нельзя торопиться

Ярослав Жалило, кандидат экономических наук, первый заместитель директора НИСИ

„Діяльність транснаціональних компаній може реально пожвавити роботу нашої економіки”

Кагарлицкий Борис Юльевич, Директор Института проблем глобализации (Москва)

Нынешнему рыночному порядку будет положен конец

Валерій Новицький, заввідділом зовнішньоекономічних досліджень Інституту світової економіки і міжнародних відносин

„Україні було б корисніше бути автаркічною країною, ніж настільки безглуздо відкритою, як зараз”

Олександр Сушко, директор Центру миру, конверсії та зовнішньої політики України

„Рівень залученості України до глобальних процесів не відповідає її об’єктивному потенціалу”

Ігор Бураковський, Інститут економічних досліджень та політичних консультацій

Переваги потрібно реалізовувати в реальній конкурентній боротьбі

Тантели РАТУВУХЕРИ, кандидат политических наук, политолог

Суть глобализации в глобальном мышлении

Александр Литвиненко, заместитель директора Национального института стратегических исследований

Нас уже интегрируют, а куда - не спрашивают

Вадим Карасев, политолог, лидер партии «Единый центр»

Кто получит глобализационный дивиденд?

Александр Пасхавер, президент Центра экономического развития.

Борьба за статус

 

Другие диалоги

Украина в Европе – контуры и формат будущих взаимоотношений

Государственное управление: нужен ли «капитальный ремонт власти»?

ЕСТЬ ЛИ БУДУЩЕЕ У «ЛЕВОГО ДВИЖЕНИЯ» в УКРАИНЕ?

МИР В ВОЙНЕ или ВОЙНА В МИРУ?

НОВАЯ МЕЖДУНАРОДНАЯ СИСТЕМА БЕЗОПАСНОСТИ родится в Украине?

УКРАИНСКИЙ ПРОЕКТ – реформирование, перезагрузка, создание нового?

Будущее ТВ и Интернета – слияние, поглощение, сосуществование?

ФЕНОМЕН УКРАИНСКОГО МАЙДАНА

Поляризация общества - источник перманентной нестабильности. Найдет ли Украина социальный компромисс?

Партнерство Украина-Евросоюз: вызовы и возможности

МАЛЫЕ ГОРОДА – богатство разнообразия или бедность упадка

Права или только обязанности? (О состоянии соблюдения прав человека в Украине и мире на протяжении последних 65 лет)

Виртуальная реальность и нетократия: новые штрихи к портрету Украины

Таможня или Союз?

ДЕНЬГИ БУДУЩЕГО: валюты локальные, национальные, глобальные? Бумажные или электронные?

Кадры решают все? Или почему из Украины утекают мозги?

Мультикультурализм VS национализм

Религия в социально-политическом контексте Украины

Гуманитарная политика в Украине – а есть ли будущее?

Новый мировой экономический порядок

Рынок земли и будущее аграрной Украины

ДЕМОКРАТИИ КОНЕЦ? или ОНА ВРЕМЕННО СДАЕТ ПОЗИЦИИ?

Судьба реформ в Украине или Реформировать нереформируемое?!

20 наших лет

Будущее без будущего? или Почему Украина теряет образованное общество?

Украинский характер – твердыня или разрушающаяся крепость?

ПЕНСИОННАЯ РЕФОРМА В УКРАИНЕ: куда дует ветер перемен

20 лет независимости Украины – мифы и реалии

Поход Украины в Европу: остановка или смена курса?

Местные выборы 2010: прощание с самоуправлением?

Республика: «де-юре» или «де-факто»?

Каков капитал, таков и труд

Идеология умерла. Да здравствует новая идеология?!

Повестка дня нового Президента – стабилизация или развитие?

Соблазн и искушение диктатурой

Реформа украинского здравоохранения или ее отсутствие: причины и следствия

Выборы-2010: готова ли Украина к переменам?

Неосознанный сталкер. Или. Скрытые и явные угрозы жизни Украины и возможности их предотвращения

Новый общественный договор – быть или не быть?

КАК СПАСТИ СТРАНУ? или Приговор вынесен. Обжалованию подлежит?!

Человеческий капитал в топке экономического кризиса

Украинское общество в условиях кризиса: социальные вызовы и мистификации.

Большой договор между Украиной и Россией: от проекта влияния к проекту развития

Украинская власть: царствует, господствует или руководит?

Украина: нация для государства или государство для нации?

„Социальный капитал” и проблемы формирования гражданского общества в Украине

«Социальные мифологемы массового сознания и политическое мифотворчество»

Гражданин и власть: патерналистские и авторитарные настроения в Украине.

В зеркале украинского культурного продукта

Есть ли «свет» в конце регионального «туннеля» или кого интересуют проблемы местного самоуправления?

Национальная идея: от украинской мечты к новой парадигме развития

Досрочные выборы: политическое представление к завершению сезона

Кризис ценностей: что такое хорошо, и что такое плохо?

Реформы в экономике Украины: причины, следствия, перспективы

Информационное пространство – кривое зеркало Украинской действительности

Постсоветское поколение – здравствуй! (или некоторые подробности из жизни молодежи)

Проект Україна: українська самосвідомість і етнонаціональні трансформації

„Південний вектор” євроінтеграційної стратегії України

Феноменологія української корупції та її специфічні риси

Українській Конституції 10 років: від «однієї з найкращих в Європі» до правового хаосу

Украина в геополитических играх 2006-2025 гг. или Очередное обновление внешней политики

Яку Україну пропонують Україні чи Програми та реальні практики політичних партій України

Парламентський злам: проблеми взаємодії владних гілок

Майдан, рік по тому

Вызовы или стимулы глобализации?

Демографический кризис или последний украинец

Адміністративно-територіальна реформа – тест на ефективність нової влади

Ролевые игры: социодрама Украина – ЕС

Славянские миры: цивилизационный выбор

Повестка дня будущего президента

Новое украинское Просвещение

„Внутрішня геополітика” України.

Демократия по-украински

Какая Россия нужна Украине?

Українська національна еліта – становлення чи занепад?

Середній клас в Україні : майбутнє народжується сьогодні

Україна шукає свою ідентичність

Камо грядеши, Украина?

page generation time:0,092