В украинской системе нечего исправлять, - там все надо менять.

Евгений Чичваркин

Пользовательского поиска

Чи готова Україна „мислити глобально, діяти локально”?

Стояти осторонь інтеграційних процесів, які сьогодні охоплюють всю планету, ще не вдалося жодній країні. Хочемо ми чи ні, але крім внутрішньополітичних ритмів, наше життя все більше підпорядковується глобалізованим ритмам, хвилям інтернаціоналізації та інтеграції.

Попри всю відірваність значної частнини української економіки від глобальних ринків та автаркічність економічної поведінки уряду й національного капіталу, Україна змушена більш активно шукати відповіді на виклики глобалізації (вступ до СОТ, доступ до міжнародних ринків капіталів), вирішувати дилему про те, кому врешті-решт „делегувати” частину економічного суверенітету - Росії з її проектом ЄЕП чи об`єднаній Європі, що розширюється, напрацьовувати національну модель співпраці та взаємодії з транснаціональним капіталом.

І уряд, і корпоративний сектор в Україні лише починають розуміти, що здатність синхронізувати себе з процесами, які пов’язані з глобальними та регіональними вимірами, вміння „вбудовувати” свої внутрішньополітичні плани та проекти в глобальні геостратегічні контексти визначає не лише конкурентоздатність економіки країни, але і створює умови для підтримання внутрішньополітичного консенсусу та збереження власної національної ідентичності.

Зазначені питання є актуальними сьогодні для України як ніколи. Адже ні держава, ні бізнес, ні українське суспільство ще не готові до того, щоб продемонструвати сеанс „одночасної гри” на майданчиках, на яких діють принципово різні правила: на традиційних театрах геополітичної гри, у багатовимірному простірі геоекономіки, у світі геокультури. Врешті, застарілі уявлення про національно-державну іділію в умовах кризи „міжнародного порядку” стають просто небезпечними, оскільки можуть призвести Україну до „шоку глобалізації”.

У той же час, навряд чи можна серйозно говорити про осмислену участь України в інтеграційних проектах (ЕС чи ЄЕП). Ні серед політичної еліти, ні в суспільстві в цілому досі немає відповіді на питання – а навіщо Україні взагалі входити в те чи інше інтеграційне об`єднання. Замість реального визначення у багатовимірному світі нових загроз та можливостей, Україна і далі блукає „у трьох соснах”:

  • І влада, і опозиція намагаються залучити зовнішньополітичних гравців на поле внутрішньополітичної конкуренції, нехтуючи при цьому національними інтересами і звужуючи „коридор можливостей” для країни в майбутньому;
  • Продовжується самовиснаження у боротьбі за східний та західний вектор економічної інтеграції, в той час коли обидва вектори є лише похідними від включення країни в процеси інтернаціоналізації та глобалізації;
  • Перехід від економічної автаркії, що була обумовлена специфікою первинного накопичення капіталу, до фронтальної інтернаціоналізації всіх сторін життєдіяльності держави, економіки, соціуму, наполегливо підмінюється вибором між „Сходом” та „Заходом”.

Нарешті, на 12 році незалежності, ні у держави, ні у політичних сил, що представлені у парламенті немає цілісної стратегії розвитку України у світі, стратегії яка б не тільки декларувала, але й пропонувала технології ухвалення та проведення послідовної та прогнозованої зовнішньої політики. Нажаль, з цих питань навіть відсутня змістовна та побудована на аргументах, а не на передвиборчих ідеологемах загальнонаціональна дискусія.

Ми переконані у тому, що тільки розгортання широкого громадського обговорення цих питань дозволить зробити крок до подолання морально застарілих підходів та уявлень про Світ та Україну, про Україну у Світі.

Запрошуючи наших читачів, авторів та експертів до нового діалогу, ми сподіваємося спільно знайти відповіді на питання, які пов’язані з перспективами участі України в процесах інтернаціоналізації, глобалізації та макрорегіональної інтеграції. Ми розраховуємо на діалог, в якому замість відтворення стереотипів, що пов`язані з ідеологією „фортеці, що в облозі”, розпочнеться обговорення глобальних проблем, які стоять сьогодні перед Україною, і визначатимуть наше майбутнє на найближчі десятиліття.

Свернуть

Стояти осторонь інтеграційних процесів, які сьогодні охоплюють всю планету, ще не вдалося жодній країні. Хочемо ми чи ні, але крім внутрішньополітичних ритмів, наше життя все більше підпорядковується глобалізованим ритмам, хвилям інтернаціоналізації та інтеграції. І від того, наскільки Україна зможе синхронізувати себе з процесами, які пов’язані з глобальними та регіональними вимірами, навчиться „вбудовувати” свої внутрішньополітичні плани та проекти в глобальні геостратегічні контексти залежатиме не лише конкурентоздатність економіки країни, але і умови для підтримання внутрішньополітичного консенсусу та збереження власної національної ідентичності.

Развернуть

Мнение эксперта
Другие диалоги:
Версия для печати

„Європейський Союз потрібен Україні значно більше, ніж Україна ЄС”

„Європейський Союз потрібен Україні значно більше, ніж Україна ЄС”: „Європейський Союз потрібен Україні значно більше, ніж Україна ЄС”

Олег Зарубінський, народний депутат, перший заступник Голови Комітету з питань Європейської інтеграції

Якщо кажуть, що коли Україна увійде до ЄЕП – об’єднання чотирьох країн, з яких, окрім неї, ніхто не хоче вступати до ЄС, то це буцімто не суперечить її євроінтеграційним намірам, – це повний нонсенс! Навпаки, входження до ЄС – це певна гарантія того, що Європа не залишить нас на узбіччі цивілізаційних шляхів

Чи достатньо Україна включена до процесу глобалізації?

Ні, не достатньо. Глобалізація є об’єктивним процесом, і країна, що не є інтегрованою у якусь серйозну міжнародну структуру, автоматично виступає поодиноким гравцем. Хоча в України і присутнє прагнення стати активнішим суб’єктом глобального простору, однак, воно часто-густо, не є жорстко сформульованим, якщо вести мову не про декларації, а про перманентну поведінку.

Яскравим прикладом цього є наше прагнення, прямуючи до Європейського Союзу, паралельно стати суб’єктом Єдиного економічного простору. Отже, ми прагнемо кудись інтегруватися, проте на сьогодні Україна не є членом жодного блоку чи союзу, окрім хіба що СНД, яке є надзвичайно аморфною організацією, жодне серйозне рішення якої так ніколи і не було виконане за всі часи її існування.

Погляньмо на ключові організації, які існують сьогодні. На перше місце я поставив би НАТО, як найбільш дієву організацію. Україна не є членом НАТО, а лише туди прагне. Далі йде ЄС, членом якого ми теж не є, а лише прямуємо туди з великим труднощами. Наша країна є членом ООН, проте туди входять практично всі країни. Ми також не є членами ЄврАзЕс, а лише його спостерігачами (і слава Богу). Що стосується Ташкентського договору про безпеку деяких країн СНД, то ми не увійшли і до цього договору. На жаль, провалилася ідея об’єднання ГУУАМ, що мала значний потенціал, і зараз вже не помітно потуг для того, аби зробити цей союз країн дієвою організацією.

А чи доцільно Україні інтегруватися до прямо протилежних утворень, якими є ЄС та ЄЕП?

Ні, не доцільно. Нас намагаються переконати, що одне іншому не суперечить. Проте, я в це не вірю, бо ЄЕП – це організація країн, які не будуть інтегровані до Європи дуже довго, або й взагалі ніколи не увійдуть до неї.

Якщо у Білорусі зараз ізоляціонізм є ледве не державною політикою, то говорити про перспективи входження цієї країни у європейське співтовариство на рівні інституцій (скажімо Євросоюз чи асоційоване членство у ньому) не доведеться, думаю, ще дуже й дуже довго. Казахстан, за визначенням, не може рухатися до Європи, проте потенційно він може стати дуже потужною центральноазійською країною. Росія ніколи не буде членом Європейського Союзу, бо вона просто в ньому не поміститься. Не може слон (чи у випадку Росії – ведмідь) увійти до порцелянової крамнички, бо відомо, чим це закінчиться. А для Євразії Євросоюз зараз і є, нехай і сучасною, з гарною порцеляною, проте лише крамничкою для посуду. Так от Росія, навіть не прагнучи того, цю крамничку зруйнує.

І тут нам раптом кажуть, що коли Україна входить до об’єднання чотирьох країн, із якого, окрім неї, ніхто до ЄС не хоче, то це буцімто не суперечить її євроінтеграційним намірам. Це повний нонсенс! Тому я ледве не один з усієї більшості не голосував за заяву щодо входження України в ЄЕП. Наша країна історично, значною мірою ментально, географічно і навіть біологічно є європейською країною. І те, що вона зараз не є Європою політично й економічно, можна виправити за наявності потужнішої і послідовнішої влади.

Ви вже зазначили, що Україна економічно зараз досить слабка. То ж чи варто їй прагнути вступу до якихось економічних об’єднань, у яких її продукція буде неконкурентоздатною?

Я б не робив таких категоричних висновків. Це ще питання, чи вся наша продукція неконкурентноздатна. Як на мене, українська галузь сільського господарства у нас має надзвичайний потенціал. Наші продукти продовольства мають дуже високу якість, і саме тому багато країн бояться напливу нашої сільськогосподарської продукції. Інша справа, що не все у нас сертифіковане і стандартизоване, проте у питанні якості ми можемо бути значним конкурентом для Європи.

Серйозну конкуренцію для країн Заходу можуть також скласти вітчизняні озброєння. Україну часто намагаються звинуватити у несанкціонованому продажу зброї не тільки тому, що борються за безпеку, а й тому, що український ВПК є серйозним конкурентом не лише для російського, а й для американського та західноєвропейського військово-промислових комплексів.

Тому не варто перебільшувати нашу економічну безпорадність. Коли я кажу, що ми економічно відстаємо від Європи, то ставлю на перший план невисокий рівень життя пересічної людини, невелику частку ВВП, котра припадає на кожного українського громадянина. Потенційно Україна має всі можливості для економічної інтеграції до Європи.

А чи обов’язково Україні кудись інтегруватися? Чи не ліпше було б залишитися поза будь-якими об’єднаннями, як це зробила Швейцарія?

Ви помиляєтеся щодо Швейцарії. Хоча формально ця країна не є членом Європейського Союзу чи НАТО, проте фактично стосунки Швейцарії з усіма країнами ЄС перебувають абсолютно на тому ж самому рівні, що й стосунки між країнами-членами ЄС.

Україна ж завдяки інтеграції до Євросоюзу змогла б вирішити власні проблеми. Європейський Союз потрібен Україні значно більше, ніж Україна ЄС. Для того є декілька причин. По-перше, входження до ЄС можливо тоді, коли ми виконаємо Копенгагенські критерії членства у цій структурі. Якщо Ви на них подивитесь, то побачите, що кожна країна мала б їх досягти, бо це критерії економічного розвитку, критерії демократії, критерії високого соціального забезпечення. Тобто, досягнення цих критеріїв сприятиме українському просуванню до світової спільноти та економічному поступу.

По-друге, для України все більшого значення набуває європейський ринок. Коли з 1 травня 2004 року 10 країн увійдуть до Євросоюзу, то частка торгівлі України з ЄС буде більшою, ніж з Росією та іншими країнами СНД. Отже, з 1 травня обсяг торгівлі України з Євросоюзом буде займати перше місце. І не зважати на це неможливо.

І по-третє, (хоча про це і рідко говорять) нам би дуже прислужилися фонд конвергенції, тобто фонд Європейського Союзу, спрямований на підняття економік менш розвинених членів ЄС. Сьогодні основними реципієнтами таких фондів виступають Греція, Португалія. Тобто, входження до ЄС – це і певна гарантія того, що Європа не залишить нас на узбіччі цивілізації, і що ми не залишимось, як сказав один недолугий комісар Єврокомісії, лише буфером між ЄС і Росією. На жаль, не лише наші чиновники страждають на дилетантизм. Отже, у нас є вибір або бути буфером, або ж стати частиною найпотужнішого у світі утворення, яким я вважаю ЄС.

Отже, ЄС вестиме до економічного зростання України. А чи сприятимуть нашому економічному розвиткові транснаціональні корпорації, кількість яких в Україні зростає?

Безумовно сприятимуть. Транснаціональні корпорації – це не лише олігархічні групи. У нас чомусь вони стереотипно сприймаються як монополісти у певній галузі, котрі все руйнують і всіх утискають. Так могло би бути за умов діяльності у нас лише однієї транснаціональної корпорації (ТНК), проте насправді їх багато, – вони конкурують між собою, і мусять дотримуватися певного законодавства. Боятися їх не потрібно. Адже європейські ТНК діють у США, американські – в Японії, японські – у Європі. Якщо процес глобалізації неможливо зупинити, то варто взяти у ньому активну участь.

Бесіду вела: Оксана Гриценко

Версия для печати
Рекомендуем к прочтению

Опасность распространения прав человека

Если бы права человека были валютой, их курс сегодня оказался бы в состоянии свободного падения в силу инфляции многочисленных правозащитных договоров и необязательных международных инструментов, принятых за последние десятилетия самыми разными организациями. Сегодня на эту валюту можно, скорее, купить страховку для диктатур, нежели защиту для граждан. Права человека, некогда вознесенные на пьедестал основных принципов человеческой свободы и достоинства, сегодня могут быть чем угодно – от права на международную солидарность до права на мир.

Читать далее

 

Мнения других экспертов

Ернст Заграва, економіст-аналітик, автор книги "Глобалізація і нації"

Україні потрібно знайти новий, виключно свій шлях

Владимир Бревнов, экономист

Экспансия культуры – средство сохранения монополии в интегрированном мировом хозяйстве

Сергій Максименко, директор Інституту регіональних та євроінтеграційних досліджень „ЄвроРегіо Україна”

„Невизначеність з вибором напрямку інтеграції є вкрай загрозливою”

Ростислав Павленко, директор програм Школи політичної аналітики при НаУКМА

“Пропорційність інвестицій – одна з умов рівноправної інтеграції”

Сергій Телешун, доктор політичних наук, професор, завідуючий кафедрою політичної аналітики та прогнозування Національної Академії державного управління при Президентові України, голова Платформи «Діалог Євразії» в Україні

„Україна може стати ристалищем”

Антон Бутейко, екс-посол України у Сполучених Штатах, заступник голови Української народної партії

Новий ізоляціонізм

Владимир Дубровский, старший экономист центра «CASE-Украина», Киевская школа экономики, старший консультант.

Мы должны пробиваться на внешние рынки

Инна Богословская, президент фонда «Вече Украины», президент консалтинговой фирмы «Пруденс»

Глобализация для Украины: проникающий нейтралитет и смена элит

Илья Пономарев, директор Центра новых технологий ИПРОГ (Россия).

За глобализацию равных возможностей

Олександр Шморгун, канд. філос. наук, доцент, провідний науковий співробітник Інституту світової економіки і міжнародних відносин НАН України, старший науковий співробітник Інституту європейських досліджень НАН України

На тлі фінансової кризи національні ринки будуть закриватися

Олексій Плотніков, доктор економічних наук, професор, завідувач відділу міжнародних валютно-фінансових відносин Інституту світової економіки і міжнародних відносин НАН України

Вплив глобалізації на Україну швидше негативний

Евгений Минченко, генеральный директор аналитического агентства «Нью Имидж» (Москва)

С процессами интеграции нельзя торопиться

Володимир Сіденко, директор економічних програм Українського центру економічних і політичних досліджень ім. Олександра Разумкова

Україна задіяна в глобалізації асиметрично

Ярослав Жалило, кандидат экономических наук, первый заместитель директора НИСИ

„Діяльність транснаціональних компаній може реально пожвавити роботу нашої економіки”

Кагарлицкий Борис Юльевич, Директор Института проблем глобализации (Москва)

Нынешнему рыночному порядку будет положен конец

Валерій Новицький, заввідділом зовнішньоекономічних досліджень Інституту світової економіки і міжнародних відносин

„Україні було б корисніше бути автаркічною країною, ніж настільки безглуздо відкритою, як зараз”

Олександр Сушко, директор Центру миру, конверсії та зовнішньої політики України

„Рівень залученості України до глобальних процесів не відповідає її об’єктивному потенціалу”

Ігор Бураковський, Інститут економічних досліджень та політичних консультацій

Переваги потрібно реалізовувати в реальній конкурентній боротьбі

Тантели РАТУВУХЕРИ, кандидат политических наук, политолог

Суть глобализации в глобальном мышлении

Александр Литвиненко, заместитель директора Национального института стратегических исследований

Нас уже интегрируют, а куда - не спрашивают

Вадим Карасев, политолог, лидер партии «Единый центр»

Кто получит глобализационный дивиденд?

Александр Пасхавер, президент Центра экономического развития.

Борьба за статус

 

Другие диалоги

Украина в Европе – контуры и формат будущих взаимоотношений

Государственное управление: нужен ли «капитальный ремонт власти»?

ЕСТЬ ЛИ БУДУЩЕЕ У «ЛЕВОГО ДВИЖЕНИЯ» в УКРАИНЕ?

МИР В ВОЙНЕ или ВОЙНА В МИРУ?

НОВАЯ МЕЖДУНАРОДНАЯ СИСТЕМА БЕЗОПАСНОСТИ родится в Украине?

УКРАИНСКИЙ ПРОЕКТ – реформирование, перезагрузка, создание нового?

Будущее ТВ и Интернета – слияние, поглощение, сосуществование?

ФЕНОМЕН УКРАИНСКОГО МАЙДАНА

Поляризация общества - источник перманентной нестабильности. Найдет ли Украина социальный компромисс?

Партнерство Украина-Евросоюз: вызовы и возможности

МАЛЫЕ ГОРОДА – богатство разнообразия или бедность упадка

Права или только обязанности? (О состоянии соблюдения прав человека в Украине и мире на протяжении последних 65 лет)

Виртуальная реальность и нетократия: новые штрихи к портрету Украины

Таможня или Союз?

ДЕНЬГИ БУДУЩЕГО: валюты локальные, национальные, глобальные? Бумажные или электронные?

Кадры решают все? Или почему из Украины утекают мозги?

Мультикультурализм VS национализм

Религия в социально-политическом контексте Украины

Гуманитарная политика в Украине – а есть ли будущее?

Новый мировой экономический порядок

Рынок земли и будущее аграрной Украины

ДЕМОКРАТИИ КОНЕЦ? или ОНА ВРЕМЕННО СДАЕТ ПОЗИЦИИ?

Судьба реформ в Украине или Реформировать нереформируемое?!

20 наших лет

Будущее без будущего? или Почему Украина теряет образованное общество?

Украинский характер – твердыня или разрушающаяся крепость?

ПЕНСИОННАЯ РЕФОРМА В УКРАИНЕ: куда дует ветер перемен

20 лет независимости Украины – мифы и реалии

Поход Украины в Европу: остановка или смена курса?

Местные выборы 2010: прощание с самоуправлением?

Республика: «де-юре» или «де-факто»?

Каков капитал, таков и труд

Идеология умерла. Да здравствует новая идеология?!

Повестка дня нового Президента – стабилизация или развитие?

Соблазн и искушение диктатурой

Реформа украинского здравоохранения или ее отсутствие: причины и следствия

Выборы-2010: готова ли Украина к переменам?

Неосознанный сталкер. Или. Скрытые и явные угрозы жизни Украины и возможности их предотвращения

Новый общественный договор – быть или не быть?

КАК СПАСТИ СТРАНУ? или Приговор вынесен. Обжалованию подлежит?!

Человеческий капитал в топке экономического кризиса

Украинское общество в условиях кризиса: социальные вызовы и мистификации.

Большой договор между Украиной и Россией: от проекта влияния к проекту развития

Украинская власть: царствует, господствует или руководит?

Украина: нация для государства или государство для нации?

„Социальный капитал” и проблемы формирования гражданского общества в Украине

«Социальные мифологемы массового сознания и политическое мифотворчество»

Гражданин и власть: патерналистские и авторитарные настроения в Украине.

В зеркале украинского культурного продукта

Есть ли «свет» в конце регионального «туннеля» или кого интересуют проблемы местного самоуправления?

Национальная идея: от украинской мечты к новой парадигме развития

Досрочные выборы: политическое представление к завершению сезона

Кризис ценностей: что такое хорошо, и что такое плохо?

Реформы в экономике Украины: причины, следствия, перспективы

Информационное пространство – кривое зеркало Украинской действительности

Постсоветское поколение – здравствуй! (или некоторые подробности из жизни молодежи)

Проект Україна: українська самосвідомість і етнонаціональні трансформації

„Південний вектор” євроінтеграційної стратегії України

Феноменологія української корупції та її специфічні риси

Українській Конституції 10 років: від «однієї з найкращих в Європі» до правового хаосу

Украина в геополитических играх 2006-2025 гг. или Очередное обновление внешней политики

Яку Україну пропонують Україні чи Програми та реальні практики політичних партій України

Парламентський злам: проблеми взаємодії владних гілок

Майдан, рік по тому

Вызовы или стимулы глобализации?

Демографический кризис или последний украинец

Адміністративно-територіальна реформа – тест на ефективність нової влади

Ролевые игры: социодрама Украина – ЕС

Славянские миры: цивилизационный выбор

Повестка дня будущего президента

Новое украинское Просвещение

„Внутрішня геополітика” України.

Демократия по-украински

Какая Россия нужна Украине?

Українська національна еліта – становлення чи занепад?

Середній клас в Україні : майбутнє народжується сьогодні

Україна шукає свою ідентичність

Камо грядеши, Украина?

page generation time:0,068