В украинской системе нечего исправлять, - там все надо менять.

Евгений Чичваркин

Пользовательского поиска

Чи готова Україна „мислити глобально, діяти локально”?

Стояти осторонь інтеграційних процесів, які сьогодні охоплюють всю планету, ще не вдалося жодній країні. Хочемо ми чи ні, але крім внутрішньополітичних ритмів, наше життя все більше підпорядковується глобалізованим ритмам, хвилям інтернаціоналізації та інтеграції.

Попри всю відірваність значної частнини української економіки від глобальних ринків та автаркічність економічної поведінки уряду й національного капіталу, Україна змушена більш активно шукати відповіді на виклики глобалізації (вступ до СОТ, доступ до міжнародних ринків капіталів), вирішувати дилему про те, кому врешті-решт „делегувати” частину економічного суверенітету - Росії з її проектом ЄЕП чи об`єднаній Європі, що розширюється, напрацьовувати національну модель співпраці та взаємодії з транснаціональним капіталом.

І уряд, і корпоративний сектор в Україні лише починають розуміти, що здатність синхронізувати себе з процесами, які пов’язані з глобальними та регіональними вимірами, вміння „вбудовувати” свої внутрішньополітичні плани та проекти в глобальні геостратегічні контексти визначає не лише конкурентоздатність економіки країни, але і створює умови для підтримання внутрішньополітичного консенсусу та збереження власної національної ідентичності.

Зазначені питання є актуальними сьогодні для України як ніколи. Адже ні держава, ні бізнес, ні українське суспільство ще не готові до того, щоб продемонструвати сеанс „одночасної гри” на майданчиках, на яких діють принципово різні правила: на традиційних театрах геополітичної гри, у багатовимірному простірі геоекономіки, у світі геокультури. Врешті, застарілі уявлення про національно-державну іділію в умовах кризи „міжнародного порядку” стають просто небезпечними, оскільки можуть призвести Україну до „шоку глобалізації”.

У той же час, навряд чи можна серйозно говорити про осмислену участь України в інтеграційних проектах (ЕС чи ЄЕП). Ні серед політичної еліти, ні в суспільстві в цілому досі немає відповіді на питання – а навіщо Україні взагалі входити в те чи інше інтеграційне об`єднання. Замість реального визначення у багатовимірному світі нових загроз та можливостей, Україна і далі блукає „у трьох соснах”:

  • І влада, і опозиція намагаються залучити зовнішньополітичних гравців на поле внутрішньополітичної конкуренції, нехтуючи при цьому національними інтересами і звужуючи „коридор можливостей” для країни в майбутньому;
  • Продовжується самовиснаження у боротьбі за східний та західний вектор економічної інтеграції, в той час коли обидва вектори є лише похідними від включення країни в процеси інтернаціоналізації та глобалізації;
  • Перехід від економічної автаркії, що була обумовлена специфікою первинного накопичення капіталу, до фронтальної інтернаціоналізації всіх сторін життєдіяльності держави, економіки, соціуму, наполегливо підмінюється вибором між „Сходом” та „Заходом”.

Нарешті, на 12 році незалежності, ні у держави, ні у політичних сил, що представлені у парламенті немає цілісної стратегії розвитку України у світі, стратегії яка б не тільки декларувала, але й пропонувала технології ухвалення та проведення послідовної та прогнозованої зовнішньої політики. Нажаль, з цих питань навіть відсутня змістовна та побудована на аргументах, а не на передвиборчих ідеологемах загальнонаціональна дискусія.

Ми переконані у тому, що тільки розгортання широкого громадського обговорення цих питань дозволить зробити крок до подолання морально застарілих підходів та уявлень про Світ та Україну, про Україну у Світі.

Запрошуючи наших читачів, авторів та експертів до нового діалогу, ми сподіваємося спільно знайти відповіді на питання, які пов’язані з перспективами участі України в процесах інтернаціоналізації, глобалізації та макрорегіональної інтеграції. Ми розраховуємо на діалог, в якому замість відтворення стереотипів, що пов`язані з ідеологією „фортеці, що в облозі”, розпочнеться обговорення глобальних проблем, які стоять сьогодні перед Україною, і визначатимуть наше майбутнє на найближчі десятиліття.

Свернуть

Стояти осторонь інтеграційних процесів, які сьогодні охоплюють всю планету, ще не вдалося жодній країні. Хочемо ми чи ні, але крім внутрішньополітичних ритмів, наше життя все більше підпорядковується глобалізованим ритмам, хвилям інтернаціоналізації та інтеграції. І від того, наскільки Україна зможе синхронізувати себе з процесами, які пов’язані з глобальними та регіональними вимірами, навчиться „вбудовувати” свої внутрішньополітичні плани та проекти в глобальні геостратегічні контексти залежатиме не лише конкурентоздатність економіки країни, але і умови для підтримання внутрішньополітичного консенсусу та збереження власної національної ідентичності.

Развернуть

Мнение эксперта
Другие диалоги:
Версия для печати

„Україна може стати ристалищем”

"Україна як територіальний простір є достатньо цікавою для світових політичних гравців. Тому я погоджуюся з тими, хто каже, що нецікаві вибори в Росії, але цікаві у Сполучених Штатах і в Україні. Тобто у двох країнах, які, з одного боку, можуть визначати обличчя світового порядку (США), а з іншого – вектор поведінки Росії на пострадянському просторі (Україна)"

Чи достатньою мірою наша країна включена до процесів глобалізації?

Як не дивно, ні. Проте, навіть якщо ми не будемо прагнути такого включення, сам світовий розвиток глобалізації буде втягувати у себе Україну та нашу політичну еліту. Є доля істини у жарті, що до тих пір, поки український політичний істеблішмент буде тримати гроші на Кіпрі та у швейцарських банках, доти Україна матиме певну гарантію своєї залученості до глобальних процесів. Як тільки ж наша національно свідома політична еліта почне зберігати гроші в Україні, то виникне перспектива того, що Україна матиме особливий національний фактор, котрий треба враховувати.

Проте, якщо поглянути на світові процеси, то варто виділити кілька особливостей. Україна як територіальний простір є достатньо цікавою для світових політичних гравців, і тому я погоджуюся зі своїми колегами, котрі кажуть, що нецікаві вибори в Росії, але цікаві у Сполучених Штатах і в Україні. Тобто у двох країнах, які, з одного боку, можуть визначати обличчя світового прядку (США), а з іншого боку – вектор поведінки свого стратегічного партнера Росії на пострадянському просторі (Україна). Тобто, територія України може стати ристалищем позиційних, інтелектуальних і технологічних воєн за право впливати на світовий простір.

Це звучить досить претензійно...

Зараз поясню. Україна цікава не тому, що вона має якісь досягнення. Однак, вона має технологічні та інші ресурси, вона цікава як геостратегічний простір, як транзитна територія. І, повторюся, Україна цікава як експеримент проходження великою територіэю від однієї політико-економічної системи до іншої. Наша держава є оптимальною формою, де, уникаючи громадянського конфлікту, можна створювати структури, які або інтегруються до світової спільноти (маю на увазі трансатлантичну спільноту), або ж будуть інтегровані на Схід (не обов’язково з негативним забарвленням цього поняття) і будуть приймати традиції Сходу.

Тобто Україна є експериментом. Але експериментуватимемо ми, чи експериментуватимуть над нами?

Я завжди кажу студентам, що у політиці не можна вважати одного гравця лише суб’єктом, а іншого – суто об’єктом. Завжди вони нестимуть функції як суб’єкта, так і об’єкта. Це означає, що, з одного боку, світові країни (США та стара Європа) впливатимуть на Україну як на об’єкт, а з іншого боку – від української політичної та економічної еліти буде залежати чи буде Україна повністю „клоном” (тобто структурою абсолютно контрольованою), чи все ж таки наша еліта зможе крім тактичних цілей (власне самозбереження) відпрацювати ще й стратегічну мету (відстоювання національних політико-економічних інтересів на фоні глобалістських сентенцій у світі).

Ви згадали про еліту. Як Вам здається, за роки незалежності наша еліта провадила радше політику ізоляціонізму, чи ж інтеграції?

Щодо терміну еліта в українському випадку, то я б хотів процитувати Леоніда Кравчука „Маємо те, що маємо”. Так от, якщо еліта – це найкращі, то, нажаль, значна частина українського політичного чи економічного істеблішменту не є кращими не тільки в моральному, але й у юридичному відношенні. Проте, доводиться виходити з тієї політичної надбудови, котру підтримав народ, і яка змогла реалізуватися за даних умов.

На мою думку, ми лише на 60–70 % пройшли процес створення української політичної нації. Ми поки що не навчилися узгоджувати внутрішньо українські проблеми, не виносячи їх назовні.

Хитання між Заходом і Сходом, яке ми зараз маємо, хоча і є до певної міри технологічно позитивним для України, проте з часом передбачає, що нам доведеться визначатися, яку саме політичну модель ми будуємо. Разом з тим, ми не повинні уникати співпраці з сусідами. Це по-перше. А по-друге, Україні доведеться уникнути міфів щодо євроінтеграції, і щодо інтеграції в рамках ЄЕП. І коли ми їх уникнемо і станемо достатньо прагматичними, будемо розуміти всі реалії світової політики, то можна буде говорити, що Україна склалася як повноцінна держава на світовій політичній мапі.

Ви називаєте і інтеграцію до ЄС, і інтеграцію до ЄЕП міфами. Тоді може для України ліпше залишитися поза будь-якими інтеграційними утвореннями?

Думаю, що інтеграція заради інтеграції є нісенітницею. Візьмемо за приклад Росію. Ця країна ніколи не ставила собі за мету інтегруватися до Європи, натомість вона прагне побудови партнерських стосунків із Євросоюзом. Росія намагається стати повноцінним суб’єктом, котрий визначатиме політику на осі Париж-Берлін, не забуваючи при цьому про східний напрямок взаємодії.

У той же час, не зважаючи на внутрішньополітичні нюанси, Росія обігнала Україну у процесі євроінтеграції. Україні треба визначитися зі своєю роллю: чи бути частковим партнером у євразійському просторі, чи ж бути інтегрованою одиницею у Європі. У той же час треба позбутися ілюзій щодо того, що нас чекають у ЄС. Нас там таки чекають, але як структуру (не простір), як державу, що є достатньо стабільною, прогнозованою, прозорою і адекватно визначеною у нових реаліях.

Ви говорите, що Росія не прагне до Європи як інтегрована одиниця. Проте Росія не є геокультурно європейською країною, у той час як Україна є. То ж чи мусимо ми, орієнтуючись на Росію, відмовлятися від повноцінної інтеграції до ЄС?

Тоді можна згадати і Білорусію, що знаходиться західніше від України. Однак, її в ЄС ніхто не чекає. З іншого боку, Ізраїль і Турція збираються вступати до ЄС. Можливо це пов’язано з непрофесійністю, можливо – з відсутністю інформації, проте український поілтикум дещо плутає в розумінні того, що таке сьогоднішня Європа і які ми потрібні Європі.

То ж який нам шлях обрати для того, аби стати потрібними Європі?

Цей шлях буде довгий. Повинні прийти нові політики, котрі дещо інакше розуміють майбутнє України, і не плутають державні інтереси із банальним наповненням власних кишень.

Коли вже зайшла мова про гроші, то можна торкнутися іншого аспекту глобалізації – транснаціональних корпорацій. Скажіть, будь-ласка, чи допоможе збільшення кількості ТНК економічному зростанню України, чи ж ні?

Якщо умови ведення бізнесу будуть конкурентними, то ТНК сприятимуть розвитку української економіки. Якщо ж боротьба вестиметься не за правилами, і Україна не зможе відстоювати в достатній мірі свій економічний інтерес, то економічні ресурси нашої держави буде продано через транснаціональні або офшорні компанії певним структурам. І з часом такі структури визначатимуть не лише економічне обличчя України, а й політичне, і ми станемо додатком тієї чи іншої групи впливу.

А чи можна сподіватися на виникнення українських (точніше започаткованих в Україні) транснаціональних корпорацій?

Зараз в Україні вже існує близько 25 компаній, що їх вже можна вважати транснаціональними. Візьмемо за приклад Індустріальний союз Донбасу.

А чи сприяють вони розвитку нашої держави?

І так, і ні. Сприяють тоді, коли сплачують податки українській державі. Не сприяють, коли замість сплати податків вивозять гроші в офшори, піднімаючи таким чином економіку не України, а третіх держав.

Ми говорили про залученість держави до глобальних процесів. А якою мірою українські громадяни є членами глобального простору?

Окрім міграційних процесів з метою пошуку роботи наші громадяни не залучені до глобалізації, що є однозначно погано. І це одна з причин того, що нас не приймають до Європи.

Приїжджаючи до України іноземці жартують, що ми маємо демократичну країну, проте не маємо громадянського суспільства. Громадянське суспільство не може існувати без демократії. Проте, на жаль, далеко не кожна демократія передбачає наявність громадянського суспільства.

Бесіду вела: Оксана Гриценко

Версия для печати
Публикации автора

 

Рекомендуем к прочтению

«Капли росы» (сосуд пятый) (о со-бытиях и пере-живаниях)

Российский Кремль определил путь, который считает спасительным для России. Частью успеха на этом пути становится и победа «в» и «над» Украиной. Еще одной частью — подрыв и дискредитация евроинтеграционного проекта. Европа не будет воевать за Украину. Хотя бы потому, что война с Россией немыслима и недопустима для всех без исключения стран ЕС, а события в Украине, качество и компетенция украинской политической и бизнес-элиты, необустроенность общества скорее отталкивают, чем привлекают европейцев. Еще недавно украинские майданы воспринимались в ЕС как свежее дыхание и «молодая кровь» европейского проекта. Но как и 10 лет назад, сумбурность и многослойность революционного процесса, хроническая интеллектуальная незрелость и банальная жадность политических лидеров Украины приносят лишь разочарования. И если культурные границы Европы, как было и двести лет назад, меряются Уральским хребтом, геополитические границы после «волны расширения», снова откатываются к границам традиционной Центральной Европы. Той, которая без Украины.

Украины, которую мы знаем с 1991 года, уже не будет. Но Украина может быть. Другая. Если ее не только рассматривать на карте и защищать границу ценой тысяч жизней и гуманитарных катастроф, а если ее помыслить и представить как пока еще разорванное со-общество живых, разных, но готовых жить вместе людей. Вопрос – как?

Читать далее

 

Мнения других экспертов

Ернст Заграва, економіст-аналітик, автор книги "Глобалізація і нації"

Україні потрібно знайти новий, виключно свій шлях

Владимир Бревнов, экономист

Экспансия культуры – средство сохранения монополии в интегрированном мировом хозяйстве

Сергій Максименко, директор Інституту регіональних та євроінтеграційних досліджень „ЄвроРегіо Україна”

„Невизначеність з вибором напрямку інтеграції є вкрай загрозливою”

Ростислав Павленко, директор програм Школи політичної аналітики при НаУКМА

“Пропорційність інвестицій – одна з умов рівноправної інтеграції”

Антон Бутейко, екс-посол України у Сполучених Штатах, заступник голови Української народної партії

Новий ізоляціонізм

Владимир Дубровский, старший экономист центра «CASE-Украина», Киевская школа экономики, старший консультант.

Мы должны пробиваться на внешние рынки

Инна Богословская, президент фонда «Вече Украины», президент консалтинговой фирмы «Пруденс»

Глобализация для Украины: проникающий нейтралитет и смена элит

Олег Зарубінський, народний депутат, перший заступник Голови Комітету з питань Європейської інтеграції

„Європейський Союз потрібен Україні значно більше, ніж Україна ЄС”

Илья Пономарев, директор Центра новых технологий ИПРОГ (Россия).

За глобализацию равных возможностей

Олександр Шморгун, канд. філос. наук, доцент, провідний науковий співробітник Інституту світової економіки і міжнародних відносин НАН України, старший науковий співробітник Інституту європейських досліджень НАН України

На тлі фінансової кризи національні ринки будуть закриватися

Олексій Плотніков, доктор економічних наук, професор, завідувач відділу міжнародних валютно-фінансових відносин Інституту світової економіки і міжнародних відносин НАН України

Вплив глобалізації на Україну швидше негативний

Евгений Минченко, генеральный директор аналитического агентства «Нью Имидж» (Москва)

С процессами интеграции нельзя торопиться

Володимир Сіденко, директор економічних програм Українського центру економічних і політичних досліджень ім. Олександра Разумкова

Україна задіяна в глобалізації асиметрично

Ярослав Жалило, кандидат экономических наук, первый заместитель директора НИСИ

„Діяльність транснаціональних компаній може реально пожвавити роботу нашої економіки”

Кагарлицкий Борис Юльевич, Директор Института проблем глобализации (Москва)

Нынешнему рыночному порядку будет положен конец

Валерій Новицький, заввідділом зовнішньоекономічних досліджень Інституту світової економіки і міжнародних відносин

„Україні було б корисніше бути автаркічною країною, ніж настільки безглуздо відкритою, як зараз”

Олександр Сушко, директор Центру миру, конверсії та зовнішньої політики України

„Рівень залученості України до глобальних процесів не відповідає її об’єктивному потенціалу”

Ігор Бураковський, Інститут економічних досліджень та політичних консультацій

Переваги потрібно реалізовувати в реальній конкурентній боротьбі

Тантели РАТУВУХЕРИ, кандидат политических наук, политолог

Суть глобализации в глобальном мышлении

Александр Литвиненко, заместитель директора Национального института стратегических исследований

Нас уже интегрируют, а куда - не спрашивают

Вадим Карасев, политолог, лидер партии «Единый центр»

Кто получит глобализационный дивиденд?

Александр Пасхавер, президент Центра экономического развития.

Борьба за статус

 

Другие диалоги

Украина в Европе – контуры и формат будущих взаимоотношений

Государственное управление: нужен ли «капитальный ремонт власти»?

ЕСТЬ ЛИ БУДУЩЕЕ У «ЛЕВОГО ДВИЖЕНИЯ» в УКРАИНЕ?

МИР В ВОЙНЕ или ВОЙНА В МИРУ?

НОВАЯ МЕЖДУНАРОДНАЯ СИСТЕМА БЕЗОПАСНОСТИ родится в Украине?

УКРАИНСКИЙ ПРОЕКТ – реформирование, перезагрузка, создание нового?

Будущее ТВ и Интернета – слияние, поглощение, сосуществование?

ФЕНОМЕН УКРАИНСКОГО МАЙДАНА

Поляризация общества - источник перманентной нестабильности. Найдет ли Украина социальный компромисс?

Партнерство Украина-Евросоюз: вызовы и возможности

МАЛЫЕ ГОРОДА – богатство разнообразия или бедность упадка

Права или только обязанности? (О состоянии соблюдения прав человека в Украине и мире на протяжении последних 65 лет)

Виртуальная реальность и нетократия: новые штрихи к портрету Украины

Таможня или Союз?

ДЕНЬГИ БУДУЩЕГО: валюты локальные, национальные, глобальные? Бумажные или электронные?

Кадры решают все? Или почему из Украины утекают мозги?

Мультикультурализм VS национализм

Религия в социально-политическом контексте Украины

Гуманитарная политика в Украине – а есть ли будущее?

Новый мировой экономический порядок

Рынок земли и будущее аграрной Украины

ДЕМОКРАТИИ КОНЕЦ? или ОНА ВРЕМЕННО СДАЕТ ПОЗИЦИИ?

Судьба реформ в Украине или Реформировать нереформируемое?!

20 наших лет

Будущее без будущего? или Почему Украина теряет образованное общество?

Украинский характер – твердыня или разрушающаяся крепость?

ПЕНСИОННАЯ РЕФОРМА В УКРАИНЕ: куда дует ветер перемен

20 лет независимости Украины – мифы и реалии

Поход Украины в Европу: остановка или смена курса?

Местные выборы 2010: прощание с самоуправлением?

Республика: «де-юре» или «де-факто»?

Каков капитал, таков и труд

Идеология умерла. Да здравствует новая идеология?!

Повестка дня нового Президента – стабилизация или развитие?

Соблазн и искушение диктатурой

Реформа украинского здравоохранения или ее отсутствие: причины и следствия

Выборы-2010: готова ли Украина к переменам?

Неосознанный сталкер. Или. Скрытые и явные угрозы жизни Украины и возможности их предотвращения

Новый общественный договор – быть или не быть?

КАК СПАСТИ СТРАНУ? или Приговор вынесен. Обжалованию подлежит?!

Человеческий капитал в топке экономического кризиса

Украинское общество в условиях кризиса: социальные вызовы и мистификации.

Большой договор между Украиной и Россией: от проекта влияния к проекту развития

Украинская власть: царствует, господствует или руководит?

Украина: нация для государства или государство для нации?

„Социальный капитал” и проблемы формирования гражданского общества в Украине

«Социальные мифологемы массового сознания и политическое мифотворчество»

Гражданин и власть: патерналистские и авторитарные настроения в Украине.

В зеркале украинского культурного продукта

Есть ли «свет» в конце регионального «туннеля» или кого интересуют проблемы местного самоуправления?

Национальная идея: от украинской мечты к новой парадигме развития

Досрочные выборы: политическое представление к завершению сезона

Кризис ценностей: что такое хорошо, и что такое плохо?

Реформы в экономике Украины: причины, следствия, перспективы

Информационное пространство – кривое зеркало Украинской действительности

Постсоветское поколение – здравствуй! (или некоторые подробности из жизни молодежи)

Проект Україна: українська самосвідомість і етнонаціональні трансформації

„Південний вектор” євроінтеграційної стратегії України

Феноменологія української корупції та її специфічні риси

Українській Конституції 10 років: від «однієї з найкращих в Європі» до правового хаосу

Украина в геополитических играх 2006-2025 гг. или Очередное обновление внешней политики

Яку Україну пропонують Україні чи Програми та реальні практики політичних партій України

Парламентський злам: проблеми взаємодії владних гілок

Майдан, рік по тому

Вызовы или стимулы глобализации?

Демографический кризис или последний украинец

Адміністративно-територіальна реформа – тест на ефективність нової влади

Ролевые игры: социодрама Украина – ЕС

Славянские миры: цивилизационный выбор

Повестка дня будущего президента

Новое украинское Просвещение

„Внутрішня геополітика” України.

Демократия по-украински

Какая Россия нужна Украине?

Українська національна еліта – становлення чи занепад?

Середній клас в Україні : майбутнє народжується сьогодні

Україна шукає свою ідентичність

Камо грядеши, Украина?

page generation time:0,064