В украинской системе нечего исправлять, - там все надо менять.

Евгений Чичваркин

Пользовательского поиска

Чи готова Україна „мислити глобально, діяти локально”?

Стояти осторонь інтеграційних процесів, які сьогодні охоплюють всю планету, ще не вдалося жодній країні. Хочемо ми чи ні, але крім внутрішньополітичних ритмів, наше життя все більше підпорядковується глобалізованим ритмам, хвилям інтернаціоналізації та інтеграції.

Попри всю відірваність значної частнини української економіки від глобальних ринків та автаркічність економічної поведінки уряду й національного капіталу, Україна змушена більш активно шукати відповіді на виклики глобалізації (вступ до СОТ, доступ до міжнародних ринків капіталів), вирішувати дилему про те, кому врешті-решт „делегувати” частину економічного суверенітету - Росії з її проектом ЄЕП чи об`єднаній Європі, що розширюється, напрацьовувати національну модель співпраці та взаємодії з транснаціональним капіталом.

І уряд, і корпоративний сектор в Україні лише починають розуміти, що здатність синхронізувати себе з процесами, які пов’язані з глобальними та регіональними вимірами, вміння „вбудовувати” свої внутрішньополітичні плани та проекти в глобальні геостратегічні контексти визначає не лише конкурентоздатність економіки країни, але і створює умови для підтримання внутрішньополітичного консенсусу та збереження власної національної ідентичності.

Зазначені питання є актуальними сьогодні для України як ніколи. Адже ні держава, ні бізнес, ні українське суспільство ще не готові до того, щоб продемонструвати сеанс „одночасної гри” на майданчиках, на яких діють принципово різні правила: на традиційних театрах геополітичної гри, у багатовимірному простірі геоекономіки, у світі геокультури. Врешті, застарілі уявлення про національно-державну іділію в умовах кризи „міжнародного порядку” стають просто небезпечними, оскільки можуть призвести Україну до „шоку глобалізації”.

У той же час, навряд чи можна серйозно говорити про осмислену участь України в інтеграційних проектах (ЕС чи ЄЕП). Ні серед політичної еліти, ні в суспільстві в цілому досі немає відповіді на питання – а навіщо Україні взагалі входити в те чи інше інтеграційне об`єднання. Замість реального визначення у багатовимірному світі нових загроз та можливостей, Україна і далі блукає „у трьох соснах”:

  • І влада, і опозиція намагаються залучити зовнішньополітичних гравців на поле внутрішньополітичної конкуренції, нехтуючи при цьому національними інтересами і звужуючи „коридор можливостей” для країни в майбутньому;
  • Продовжується самовиснаження у боротьбі за східний та західний вектор економічної інтеграції, в той час коли обидва вектори є лише похідними від включення країни в процеси інтернаціоналізації та глобалізації;
  • Перехід від економічної автаркії, що була обумовлена специфікою первинного накопичення капіталу, до фронтальної інтернаціоналізації всіх сторін життєдіяльності держави, економіки, соціуму, наполегливо підмінюється вибором між „Сходом” та „Заходом”.

Нарешті, на 12 році незалежності, ні у держави, ні у політичних сил, що представлені у парламенті немає цілісної стратегії розвитку України у світі, стратегії яка б не тільки декларувала, але й пропонувала технології ухвалення та проведення послідовної та прогнозованої зовнішньої політики. Нажаль, з цих питань навіть відсутня змістовна та побудована на аргументах, а не на передвиборчих ідеологемах загальнонаціональна дискусія.

Ми переконані у тому, що тільки розгортання широкого громадського обговорення цих питань дозволить зробити крок до подолання морально застарілих підходів та уявлень про Світ та Україну, про Україну у Світі.

Запрошуючи наших читачів, авторів та експертів до нового діалогу, ми сподіваємося спільно знайти відповіді на питання, які пов’язані з перспективами участі України в процесах інтернаціоналізації, глобалізації та макрорегіональної інтеграції. Ми розраховуємо на діалог, в якому замість відтворення стереотипів, що пов`язані з ідеологією „фортеці, що в облозі”, розпочнеться обговорення глобальних проблем, які стоять сьогодні перед Україною, і визначатимуть наше майбутнє на найближчі десятиліття.

Свернуть

Стояти осторонь інтеграційних процесів, які сьогодні охоплюють всю планету, ще не вдалося жодній країні. Хочемо ми чи ні, але крім внутрішньополітичних ритмів, наше життя все більше підпорядковується глобалізованим ритмам, хвилям інтернаціоналізації та інтеграції. І від того, наскільки Україна зможе синхронізувати себе з процесами, які пов’язані з глобальними та регіональними вимірами, навчиться „вбудовувати” свої внутрішньополітичні плани та проекти в глобальні геостратегічні контексти залежатиме не лише конкурентоздатність економіки країни, але і умови для підтримання внутрішньополітичного консенсусу та збереження власної національної ідентичності.

Развернуть

Мнение эксперта
Другие диалоги:
Версия для печати

“Пропорційність інвестицій – одна з умов рівноправної інтеграції”

“Пропорційність інвестицій – одна з умов рівноправної інтеграції”: “Пропорційність інвестицій – одна з умов рівноправної інтеграції”

Ростислав Павленко, директор програм Школи політичної аналітики при НаУКМА

Багато що залежатиме від самої України. Або наша країна назавжди залишиться сусідом ЄС, матиме з ним стосунки на кшталт Мексики зі Сполученими Штатами Америки, й буде включена у процеси на правах „меншого партнера”. Або ж Україна заявить про себе як активний гравець, вестиме мову з Євросоюзом принаймні за схемою Канада – США, з можливістю приєднання до цієї структури у майбутньому

Як Ви оцінюєте причетність України до процесу глобалізації?

Я б назвав її посередньою. Безумовно Зараз структура української зовнішньої торгівлі така, що трохи більше її третини припадає на Євросоюз і країни-кандидати до нього, трохи менше третини – на Росію, решта – на країни, які колись називали Третім світом (Близький Схід, Африка, Азія, Латинська Америка). Таким чином, український бізнес мусить долучатися до світових правил торгівлі і грати за цими правилами. Тому наш уряд досить активно намагається досягти вступу до ВТО, розуміючи, що Україна вже не може не бути частиною глобалізованого світу.

Водночас, для того щоб бути конкурентоздатним, український бізнес мусить застосовувати високі технології, і як би повільно не йшов процес модернізації виробництва в Україні, колись ми будемо змушені перейти на якісно новий технологічний рівень. На жаль, зараз Україна лідирує в Європі за рівнем енергоємності виробництва (він у нас втричі вищий, ніж у Франції). Ми розвиваємося дуже екстенсивно, і те, чи зможе наш бізнес перейти до інтенсивного розвитку, визначатиме, яке місце ми займатимемо у світі через 10, 15 чи 20 років.

Коли вже говорити про перспективу, то торкнімося перспектив інтеграції України. Чи доцільно, на Вашу думку, нашій країні паралельно інтегруватися і до ЄС, і до ЄЕП? Чи витримає вона дві інтеграції?

Вже давно говорять, що дві інтеграції – це нісенітниця. Україні варто дотримуватися свого слова і інтегруватися до Євросоюзу. Адже шлях до ЄС є не самоціллю, а об’єктивною потребою, бо вимоги, котрі ставить ЄС, дійсно сприятимуть пожвавленню економічної діяльності і переходу від макроекономічного (тобто на папері) зростання до підвищення рівня життя громадян та зміни на краще інвестиційної привабливості країни.

Тому, хоча імплементація стандартів ЄС може бути досить складною для України з огляду на неминучий тиск на нашу владу й економіку, проте цих стандартів прагнути варто, адже їхнє виконання важитиме більше, ніж спроби все уніфікувати в межах ЄЕП, а насправді – законсервувати наявну зараз політичну та економічну систему. Якщо ж інтеграція до ЄЕП і передбачатиме зміни, то вони будуть не на користь українській економіці та бізнесу, а в інтересах лобістських груп Російської Федерації. Ці групи не проти того, щоб використати цю інтеграцію для вирішення своїх цілей щодо доступу на ринки та зменшення конкуренції з боку інших членів ЄЕП.

Ми заговорили про економічну доцільність інтеграції. А чи корисним для України буде такий феномен глобалізації як зростання кількості транснаціональних корпорацій у нашій країні?

Поява ТНК є невідворотнім процесом, бо це дозволяє раціоналізувати управління. Загалом бізнес тяжіє до того, щоб утворювати подібні конгломерати, і тут держава зобов’язана забезпечити прозоре регулювання цього процесу, встановити зрозуміле законодавче забезпечення діяльності ТНК. Необхідно дотримуватися антимонопольного законодавства, бо інакше йтиметься про монопольне встановлення цін і падіння конкурентоспроможності наших українських ТНК порівняно із подібними утвореннями в інших країнах.

Існує, до речі, думка про те, що безпека економічних взаємин гарантована тоді, коли дві країни (або група країн) інвестують взаємно хоча б на рівні, пропорційному до співвідношення кількості їхнього населення. Іншими словами, якщо, наприклад, Росія втричі більша за Україну, то російських бізнес повинен інвестувати до нас втричі більше, ніж ми до Росії. Тобто українські інвестиції до РФ мають бути хоча б на рівні однієї третини від їхніх. Тоді вже можна вести мову про те, що ці дві країни достатньо пов’язані між собою, і лобістські групи просто унеможливлять конфлікт між ними. Саме через це у Старій Європі неможливо навіть подумати про якісь воєнні дії чи вирішення конфлікту інакше, ніж шліхом переговорів, довгих і виснажливих торгів, проте суто мирним шляхом.

А чи достатньою мірою представлений український бізнес в Росії на сьогоднішній день?

Ні. Це проблема двосторонніх торгівельних стосунків між нашими країнами та тих “війн”, котрі їх супроводжували, а також проблема непрозорості економічних процесів, і в Україні, і в Росії. Це стосується приватизаційних конкурсів в обох країнах, тиску всередині Росії з боку місцевих лобістських груп, і звичайно ж, переваг, які мають російські підприємства, виходячи з цін на енергоносії.

Тож у яких країнах представлені eкраїнські ТНК?

На скільки мені відомо, донецькі групи інвестували у вугільну промисловість Росії. Є досить значні взаємні інвестиції середнього бізнесу у сфері послуг та торгівлі. На рівні ж великого бізнесу та ТНК ми поки що не маємо проривів, за винятком Індустріального союзу Донбасу, котрий міг би стати першим великим українським інвестором за кордоном. Нещодавно розгорівся конфлікт між ІСД і польською владою, що іще ймовірно матиме продовження. При цьому ІСД довів свою спроможність виступати досить активним і впливовим гравцем за межами України.

З іншого боку, торгівля розвивається досить швидко і великі українські підприємства активно працюють, особливо в країнах третього світу. Вони співпрацюють у галузі металургії, машинобудування, будівництва доріг та розвитку інфраструктури. Можливо, наступним кроком буде початок інвестування українських великих промислових груп у треті країни, а натомість Україна отримуватиме інвестиції з-за кордону.

Тут доцільно зауважити, що у світі однією з особливостей глобалізації є довгострокове планування ризиків, кращого співвідношення ресурсів, і вже під це шукають кращу кон’юнктуру. Тобто, західні країни, чи країни азійсько-тихоокеанського регіону чимдалі більше можуть йти на певні втрати для того, аби отримати більше в перспективі. У нас же поки що, навіть коли взяти за приклад нафтопровід Одеса-Броди, переважають більш приземлені, орієнтовані на коротку перспективу інтереси.

Тоді мабуть варто говорити не лише про економічний бік глобалізації, а й згадати про гуманітарні питання, пов’язані наприклад, з міжнародною міграцією...

Безумовно, рух робочої сили відіграє у цьому процесі дуже важливу роль. Є різні цифри щодо потоків мігрантів. За оцінками Держкомітету у справах національностей і міграції, в Україні можуть перебувати близько 160 тис. нелегальних мігрантів. Вдається затримати і депортувати, а решта – лишаються не ідентифікованими. Проте я бачив звіт ООН, у якому деякі експерти припускають, що в Україні може бути близько 6 млн. іноземних мігрантів. Водночас, за оцінками тих же експертів, від 2 до 7 млн. українців працюють за кордоном.

До речі, питання міграції буде одним з головних у процесі обговорення інтеграції України до ЄС. Оскільки український напрямок є не найбільш міграційно-небезпечним для Євросоюзу, західні сусіди України вже отримали жорстку вимогу щодо охорони кордонів, щоб, як максимум, нелегальні мігранти були депортовані до своїх країн, або хоча б не потрапляли до Європи.

Тобто, Європа зміцнює свої кордони з країнами-сусідами. Чи може це якимось чином позначитися на євроінтеграційних перспективах для нашої країни?

Як нещодавно заявляли угорські та словацькі колеги, котрі займаються питаннями інтеграції та зовнішніх зв’язків своїх країн, тепер їхні країни, на вимогу Євросоюзу, змушені будуть вести активнішу східну політику. Якщо раніше всі зовнішні процеси в Угорщині, Словаччині та Балканських країнах були зорієнтовані перш за все на вступ до Євросоюзу, то тепер ЄС вимагає від них більш збалансованої зовнішньої політики, оскільки вони фактично є буфером між Євросоюзом та країнами, що залишаться поза межами цього утворення.

Багато що залежатиме від розвитку подій в Україні. Наша країна може назавжди залишиться сусідом ЄС, мати з ним стосунки на кшталт Мексика – Сполучені Штати і бути включеною у глобалізаційні процеси лише на правах „меншого партнера”. Тоді їй буде дуже важко відстоювати свої позиції в економіці та торгівлі. Або ж Україна поставить себе як активний гравець, вестиме мову з Євросоюзом принаймні за схемою Канада – США, з можливістю подальшого приєднання до цієї структури.

У цьому дуже велике значення матиме те, як розвиватиметься економічна політика в країні, на скільки той макроекономічний ріст, що ми маємо зараз, буде підкріплено структурними змінами, які стосуватимуться у першу чергу адміністративної системи та передбачуваності умов для розвитку бізнесу. Адже не секрет, що Україна за весь період незалежності отримала близько 6 млрд. прямих інвестицій, у той час як маленький Туніс, з населенням близько 10 млн. чоловік, отримав близько 6 млрд. інвестицій лише минулого року. Я вже не кажу про країни Східно-Центральної Європи, де одне лише місто Будапешт отримало більше інвестицій, ніж Україна за весь час свого незалежного існування.

Окрім того, далеко не останню роль у проходженні України в напрямку євроінтеграції матиме реформування системи прийняття рішень, стабільності політичної ситуації та відповідальності українських політиків. І від того, чим завершиться політична реформа (не в сенсі перемоги тих чи інших сил, а в сенсі досягнення прозорості і передбачуваності політики), залежатиме, чи будуть вирішені згадані вище економічні питання, і те, що зможе запропонувати Україна у відповідь на досить цинічні тиски глобалізації.

Бесіду вела: Оксана Гриценко

Версия для печати
Рекомендуем к прочтению

НАТО: ответ на кризис в Украине и безопасность в центральной и восточной Европе

Действия России в Украине вынудили наблюдателей и политиков по обе стороны Атлантики, включая членов Конгресса США, пересмотреть роль Соединенных Штатов и НАТО в укреплении европейской безопасности. Особую обеспокоенность в плане безопасности вызывает ситуация вокруг таких стран не-членов НАТО, как Молдова и Украина. Отражая взгляды США и их европейских союзников, генеральный секретарь НАТО Андерс Фог Расмуссен назвал военную агрессию России «самым серьезным кризисом в Европе после падения Берлинской стены», и заявил, что НАТО «больше не может вести дела с Россией, как раньше».

Этот отчет, подготовленный всего месяц назад Исследовательской службой Конгресса США, хорошо передает образ мысли и расхождения позиций среди американских законодателей в отношении НАТО и кризиса в Украине – с одной стороны, заявления о готовности защитить интересы членов альянса, а с другой – ссылки на пророссийское общественное мнение в ряде стран Запада.

Читать далее

 

Мнения других экспертов

Ернст Заграва, економіст-аналітик, автор книги "Глобалізація і нації"

Україні потрібно знайти новий, виключно свій шлях

Владимир Бревнов, экономист

Экспансия культуры – средство сохранения монополии в интегрированном мировом хозяйстве

Сергій Максименко, директор Інституту регіональних та євроінтеграційних досліджень „ЄвроРегіо Україна”

„Невизначеність з вибором напрямку інтеграції є вкрай загрозливою”

Сергій Телешун, доктор політичних наук, професор, завідуючий кафедрою політичної аналітики та прогнозування Національної Академії державного управління при Президентові України, голова Платформи «Діалог Євразії» в Україні

„Україна може стати ристалищем”

Антон Бутейко, екс-посол України у Сполучених Штатах, заступник голови Української народної партії

Новий ізоляціонізм

Владимир Дубровский, старший экономист центра «CASE-Украина», Киевская школа экономики, старший консультант.

Мы должны пробиваться на внешние рынки

Инна Богословская, президент фонда «Вече Украины», президент консалтинговой фирмы «Пруденс»

Глобализация для Украины: проникающий нейтралитет и смена элит

Олег Зарубінський, народний депутат, перший заступник Голови Комітету з питань Європейської інтеграції

„Європейський Союз потрібен Україні значно більше, ніж Україна ЄС”

Илья Пономарев, директор Центра новых технологий ИПРОГ (Россия).

За глобализацию равных возможностей

Олександр Шморгун, канд. філос. наук, доцент, провідний науковий співробітник Інституту світової економіки і міжнародних відносин НАН України, старший науковий співробітник Інституту європейських досліджень НАН України

На тлі фінансової кризи національні ринки будуть закриватися

Олексій Плотніков, доктор економічних наук, професор, завідувач відділу міжнародних валютно-фінансових відносин Інституту світової економіки і міжнародних відносин НАН України

Вплив глобалізації на Україну швидше негативний

Евгений Минченко, генеральный директор аналитического агентства «Нью Имидж» (Москва)

С процессами интеграции нельзя торопиться

Володимир Сіденко, директор економічних програм Українського центру економічних і політичних досліджень ім. Олександра Разумкова

Україна задіяна в глобалізації асиметрично

Ярослав Жалило, кандидат экономических наук, первый заместитель директора НИСИ

„Діяльність транснаціональних компаній може реально пожвавити роботу нашої економіки”

Кагарлицкий Борис Юльевич, Директор Института проблем глобализации (Москва)

Нынешнему рыночному порядку будет положен конец

Валерій Новицький, заввідділом зовнішньоекономічних досліджень Інституту світової економіки і міжнародних відносин

„Україні було б корисніше бути автаркічною країною, ніж настільки безглуздо відкритою, як зараз”

Олександр Сушко, директор Центру миру, конверсії та зовнішньої політики України

„Рівень залученості України до глобальних процесів не відповідає її об’єктивному потенціалу”

Ігор Бураковський, Інститут економічних досліджень та політичних консультацій

Переваги потрібно реалізовувати в реальній конкурентній боротьбі

Тантели РАТУВУХЕРИ, кандидат политических наук, политолог

Суть глобализации в глобальном мышлении

Александр Литвиненко, заместитель директора Национального института стратегических исследований

Нас уже интегрируют, а куда - не спрашивают

Вадим Карасев, политолог, лидер партии «Единый центр»

Кто получит глобализационный дивиденд?

Александр Пасхавер, президент Центра экономического развития.

Борьба за статус

 

Другие диалоги

Украина в Европе – контуры и формат будущих взаимоотношений

Государственное управление: нужен ли «капитальный ремонт власти»?

ЕСТЬ ЛИ БУДУЩЕЕ У «ЛЕВОГО ДВИЖЕНИЯ» в УКРАИНЕ?

МИР В ВОЙНЕ или ВОЙНА В МИРУ?

НОВАЯ МЕЖДУНАРОДНАЯ СИСТЕМА БЕЗОПАСНОСТИ родится в Украине?

УКРАИНСКИЙ ПРОЕКТ – реформирование, перезагрузка, создание нового?

Будущее ТВ и Интернета – слияние, поглощение, сосуществование?

ФЕНОМЕН УКРАИНСКОГО МАЙДАНА

Поляризация общества - источник перманентной нестабильности. Найдет ли Украина социальный компромисс?

Партнерство Украина-Евросоюз: вызовы и возможности

МАЛЫЕ ГОРОДА – богатство разнообразия или бедность упадка

Права или только обязанности? (О состоянии соблюдения прав человека в Украине и мире на протяжении последних 65 лет)

Виртуальная реальность и нетократия: новые штрихи к портрету Украины

Таможня или Союз?

ДЕНЬГИ БУДУЩЕГО: валюты локальные, национальные, глобальные? Бумажные или электронные?

Кадры решают все? Или почему из Украины утекают мозги?

Мультикультурализм VS национализм

Религия в социально-политическом контексте Украины

Гуманитарная политика в Украине – а есть ли будущее?

Новый мировой экономический порядок

Рынок земли и будущее аграрной Украины

ДЕМОКРАТИИ КОНЕЦ? или ОНА ВРЕМЕННО СДАЕТ ПОЗИЦИИ?

Судьба реформ в Украине или Реформировать нереформируемое?!

20 наших лет

Будущее без будущего? или Почему Украина теряет образованное общество?

Украинский характер – твердыня или разрушающаяся крепость?

ПЕНСИОННАЯ РЕФОРМА В УКРАИНЕ: куда дует ветер перемен

20 лет независимости Украины – мифы и реалии

Поход Украины в Европу: остановка или смена курса?

Местные выборы 2010: прощание с самоуправлением?

Республика: «де-юре» или «де-факто»?

Каков капитал, таков и труд

Идеология умерла. Да здравствует новая идеология?!

Повестка дня нового Президента – стабилизация или развитие?

Соблазн и искушение диктатурой

Реформа украинского здравоохранения или ее отсутствие: причины и следствия

Выборы-2010: готова ли Украина к переменам?

Неосознанный сталкер. Или. Скрытые и явные угрозы жизни Украины и возможности их предотвращения

Новый общественный договор – быть или не быть?

КАК СПАСТИ СТРАНУ? или Приговор вынесен. Обжалованию подлежит?!

Человеческий капитал в топке экономического кризиса

Украинское общество в условиях кризиса: социальные вызовы и мистификации.

Большой договор между Украиной и Россией: от проекта влияния к проекту развития

Украинская власть: царствует, господствует или руководит?

Украина: нация для государства или государство для нации?

„Социальный капитал” и проблемы формирования гражданского общества в Украине

«Социальные мифологемы массового сознания и политическое мифотворчество»

Гражданин и власть: патерналистские и авторитарные настроения в Украине.

В зеркале украинского культурного продукта

Есть ли «свет» в конце регионального «туннеля» или кого интересуют проблемы местного самоуправления?

Национальная идея: от украинской мечты к новой парадигме развития

Досрочные выборы: политическое представление к завершению сезона

Кризис ценностей: что такое хорошо, и что такое плохо?

Реформы в экономике Украины: причины, следствия, перспективы

Информационное пространство – кривое зеркало Украинской действительности

Постсоветское поколение – здравствуй! (или некоторые подробности из жизни молодежи)

Проект Україна: українська самосвідомість і етнонаціональні трансформації

„Південний вектор” євроінтеграційної стратегії України

Феноменологія української корупції та її специфічні риси

Українській Конституції 10 років: від «однієї з найкращих в Європі» до правового хаосу

Украина в геополитических играх 2006-2025 гг. или Очередное обновление внешней политики

Яку Україну пропонують Україні чи Програми та реальні практики політичних партій України

Парламентський злам: проблеми взаємодії владних гілок

Майдан, рік по тому

Вызовы или стимулы глобализации?

Демографический кризис или последний украинец

Адміністративно-територіальна реформа – тест на ефективність нової влади

Ролевые игры: социодрама Украина – ЕС

Славянские миры: цивилизационный выбор

Повестка дня будущего президента

Новое украинское Просвещение

„Внутрішня геополітика” України.

Демократия по-украински

Какая Россия нужна Украине?

Українська національна еліта – становлення чи занепад?

Середній клас в Україні : майбутнє народжується сьогодні

Україна шукає свою ідентичність

Камо грядеши, Украина?

page generation time:0,052