В украинской системе нечего исправлять, - там все надо менять.

Евгений Чичваркин

Пользовательского поиска

Выборы-2010: готова ли Украина к переменам?

В демократических обществах выборы представляют собою элемент развития, дают возможность менять закостенелые общественно-политические устои с определенной периодичностью, а также по мере необходимости. В результате этого, появляется возможность корректировать или углублять в необходимом направлении стратегический курс страны, а в крайнем случае – и кардинально обновлять его. Украина же с каждым избирательным циклом вместо того, чтобы найти ответ на простые вопросы – Что нужно стране для развития? Что мешает переломить укоренившийся тренд постоянного падения? – наступает на одни и те же грабли выборов без выбора.

Предвыборная гонка началась. В ближайшие три месяца мы будем слышать только о «Прекрасном Далеко», которое нам будут обещать все без исключения кандидаты в президенты. Но вот парадокс – избиратели-то уже ничего не ждут, и мало кто верит в какие-либо серьезные политические изменения. «Раскол Украины», «вопросы языка», «проблемы Черноморского флота», впрочем, как и геополитического выбора, – в целом все меньше трогают людей. Люди опасаются лишь дальнейшего ухудшения экономической ситуации и потери возможности кормить свои семьи.

Именно поэтому мы хотели бы предложить нашим читателям пристально взглянуть на повестку дня этих выборов сквозь призму ожиданий избирателей. Насколько они коррелируют между собою? И не отсюда ли фиксируемый социологами скепсис и желание голосовать «против всех», которого не было на предыдущих выборах?

Все большего внимания заслуживает взвешенная оценка произошедшего за 2004–2009 годы. В Украине, где в последнее время «верхи» и «низы» утратили какую-либо связь, политики забыли о таком понятии как ответственность, демократические свободы либо открыто попираются путем манипуляций с законодательством на самом высоком уровне, либо их содержание выхолащивается путем доведения до абсурда ситуаций, требующих моральных оценок общества.

При этом все 5 прошедших лет мы наблюдали, как корабль украинской экономики терял управление, а функционирование социальной инфраструктуры приходило в упадок, зачастую превращаясь в угрозу для жизни людей.

Поэтому мы и предлагаем обсудить на страницах нашего Интернет-журнала, что же произошло с Украиной за последние 5 лет, чтобы понять: где мы находимся, куда нам двигаться дальше, и что будет с нашей страной в ближайшие пару-тройку лет.

Еще один парадокс нынешней предвыборной гонки состоит в том, что целенаправленно создается впечатление, что грядущие выборы – это выход из сложившейся ситуации в стране. Вот выберем правильного кандидата и решим все наболевшие вопросы. Будет хороший, правильный президент, он и управлять страною будет с чувством, с толком, с расстановкой…

Ан, нет! Все нынешние кандидаты кричат о том, что нужны изменения и прочее, но при этом никто из них на самом деле провести их не способен. Ибо в той политической системе, которую реформировали да не дореформировали, украинский президент не может управлять всем, – у него для этого просто нет полномочий. Сегодня функция президента – контролировать. Как гарант Конституции он контролирует и еще иногда вмешивается в те вопросы, в которые ему позволяет вмешиваться Конституция.

Эти выборы не являются Рубиконом для Украины еще и потому, что их результаты – промежуточные; они так или иначе будут корректироваться уже в ближайшем будущем. Даже чувство политического самосохранения нашей элиты не подсказало ей необходимости проведения в 2004–2009 гг. ряда реформ, которые объективно были бы полезны для всей страны. Теперь же отказ от проведения этих реформ уже в ближайшее время, как раз после президентских выборов, гарантирует повторение очередного кризиса законодательной и исполнительной власти.

Другими словами, президентские выборы 2010 года получат продолжение в последующих досрочных парламентских выборах, или, в крайнем случае, в выборах в местные органы самоуправления, запланированные на май 2010-го. А еще политическая борьба сосредоточится вокруг изменений в Конституции, которые, как декларируют заинтересованные лица, должны будут создать сбалансированную систему власти, тем или иным образом интегрирующую все основные политические силы на общегосударственном уровне, и максимально высвободят инициативу на уровне местном.

В демократических обществах выборы представляют собою элемент развития, дают возможность менять закостенелые общественно-политические устои с определенной периодичностью, а также по мере необходимости. В результате этого, появляется возможность корректировать или углублять в необходимом направлении стратегический курс страны, а в крайнем случае – и кардинально обновлять его. Украина же с каждым избирательным циклом вместо того, чтобы найти ответ на простые вопросы – Что нужно стране для развития? Что мешает переломить укоренившийся тренд постоянного падения? – наступает на одни и те же грабли выборов без выбора.

Элита – лишь отражение общества, которым она правит. Несмотря на брутализацию политики – коррупционные, алкогольные, «артековский» и прочие скандалы – вряд ли стоит идеализировать и народ. Да, люди сегодня переживают свои кризисы и катастрофы. Все чаще можно встретить очень тревожные сигналы: по разным оценкам, от 15 до 26 млн. граждан Украины живут за чертой бедности, в условиях раздвоения морали, кризиса базовых социальных институтов. Это выражается в тотальной беспризорности, массовой миграции, деморализации широких слоев населения. Такие процессы создают условия для новых социальных конфликтов, более острых и более сложных, чем те, которые мы наблюдаем в политической сфере, а выборы могут оказаться недостаточным инструментом для того, чтобы избежать социальных взрывов в Украине. Когда народ не ждет ничего хорошего, мало кто из политиков способен обмануть его ожидания.

Так какой все-таки выбор ожидает наше общество? И что принесут ему предстоящие выборы? И когда у Украины, наконец, появится шанс сделать достойный выбор?

Свернуть

В демократических обществах выборы представляют собою элемент развития, дают возможность менять закостенелые общественно-политические устои с определенной периодичностью, а также по мере необходимости. В результате этого, появляется возможность корректировать или углублять в необходимом направлении стратегический курс страны, а в крайнем случае – и кардинально обновлять его. Украина же с каждым избирательным циклом вместо того, чтобы найти ответ на простые вопросы – Что нужно стране для развития? Что мешает переломить укоренившийся тренд постоянного падения? – наступает на одни и те же грабли выборов без выбора.

Развернуть

Мнение эксперта
Другие диалоги:
Версия для печати

Наскільки смачними виявляться наші «огірки» покаже зима

2 дек 2009 года

Хто піде на вибори цієї зими? Чи це ті самі люди, що йшли на вибори у 2004? Що змінилося за ці роки?

Давайте говорити відверто. Існує два рівні аналізу цієї ситуації, і, відповідно, два рівні відповіді. Розглянемо перший рівень. У владних колах, серед політиків та в їхніх промислових корпораціях за ці роки можливо щось і змінилося, але ми про це не дізнаємося. Хтось втратив багато прибутку, хтось щось перекупив, перерозподілив, продав, інвестував, - ці пертурбації для ока звичайного українця фактично не помітні. Але життя там, у верхівки, кипить і реальна економіка відбувається саме там, як писав Алексій Толстой «из смятых постелей решались судьбы народов».

Ми ж можемо констатувати наступне, - ті обличчя, що фігурували у перипетіях 2004 року, фігурують і зараз. Тобто кардинально у них там нічого не змінилося, принаймні за голосами до нас прийшли ті самі люди.

Що ж стосується другого рівня аналізу, а саме – погляду зсередини, від людей, то змінилось те, що у 2004 році суспільний дискурс був абсолютно іншим. Тоді ці обличчя були ще новими. Наш погляд на них був свіжим і ми реально обирали між «старим» і «новим», а хтось обирав між «стабільним» та «революційним», хтось між «Росією» та «Європою», - це не так важливо, і не важливо навіть те, за кого голосували і хто мав рацію – блакитні чи помаранчеві.

Сам факт наявності двох протилежних позицій заслуговував на бурхливі овації. У 2004 році ми на декілька місяців перетворилися на зрілу державу, в якої, як в Німеччині, Франції, Великобританії, половина населення підтримувала «правих», а половина - «лівих», або половина була за «консерваторів», а половина за «лібералів». Назви не мають значення. І значення не має навіть те, що в реальності ніякої різниці між цими силами може й не бути. Але був дискурс, суспільство ожило. Йому було між ким вибирати і про що думати. Це як у хорошій театральній виставі чи фільмі – для того, щоб з`явився сенс необхідним є конфлікт. Під час спору народжується істина.

На противагу нинішньому часу, на момент 2009 року, ми не бачимо ніякого конфлікту. Всі поливають всіх, всі проти всіх, кожен говорить з однакових позицій і протиставляє себе іншим. У такому розмаїтті не виділяється вже ні «стабільності», ні «революційності», ні «Росії», ні «Європи», кожен кандидат хоче показати, що містить в собі все, всі ідеології, всі стратегії, всі реформи одночасно.

І я розумію цих кандидатів. Якщо хтось з них наважиться стати представником певної ідеології, так би мовити, звузити свої обіцянки до певної конкретної стратегії, він опиниться у програші, - його стане… мало. Хто проголосує за шоколадне морозиво, якщо інші пропонують асорті?



А як щодо електорату? Хто йшов на вибори тоді і хто піде зараз?

Пару думок про український електорат. Ходить у певних колах такий афоризм: «Знаєте чому в Україні немає середнього класу? Він є. Просто він не ходить на вибори». В тому-то й біда нашого електорату. Біда від розуму. Занадто багато розумних людей, логічно осягнувши ситуацію і весь її сум, просто не йдуть на вибори, бо «це все-одно нічого не змінить».

А неосвічені люди, на яких і розраховані популістські заклики, на вибори якраз і ходять. Їхня думка звісно має значення, але вона не може репрезентувати погляди всього населення, але саме так і відбувається.

Що ж стосується підприємців, які до середнього освіченого класу належать, але не голосувати не можуть, бо кому як не їм важливо, хто і які закони завтра видасть, - запитайте будь-якого представника малого чи середнього бізнесу, чого він найбільше хоче від держави і той відповість вам, - щоб вона мене залишила в спокої. На вибори вони підуть, більшість з них не стане голосувати за нові обличчя, адже кожна нова людина при владі – це нові реформи та новий погляд, ніколи не знаєш, що він принесе з собою, а певна частина підприємців, яка уважно читала Конституцію та знає, які тепер повноваження має президент, проголосує за «не улюбленого» кандидата, участь якого у виконавчій владі (а відповідно і вплив на діяльність підприємців) є небажаною – тому пряма дорога йому на пост «президента-королеви», нехай по дипломатичних місіях їздить, а реальну економіку не чіпає.


Ви казали, що працювали спостерігачем на недавніх парламентських виборах у Німеччині. Наскільки інакше проходять вибори в Європі порівняно з Україною? Цивілізованіше? Дешевше? Менш гучно?

Тут є декілька основних моментів. В Європі багато політичних сил «відволікнені» від суто внутрішньо-національної політики фактом наявності виборів у Європарламент, тому національні передвиборні перегони стали менш жвавими, якщо можна так сказати, адже зараз частина політичної енергії йде на загальноєвропейський політичний процес.

Ми ж навпаки спостерігаємо ситуацію, коли держава все більше «консервується» через кризу, антиглобалістські рухи, минулорічні проблеми з газом та навіть через банальне подорожчання віз. Ми належимо самі собі повною мірою і через масу факторів наш політичний процес стає все менш цікавим Європі, тож всю цю політичну «консервацію» споживають суто українці. Наскільки смачними виявляться наші «огірки» покаже зима.

По-друге, багато прогресивних для Європи ідей в Україні просто не спрацюють, наприклад, відміна графи «проти всіх», якою так захопилися деякі західноєвропейські політичні кола, можливо і стане кроком вперед для них (адже там, ті хто голосують проти всіх, просто не приходять на вибори), але не буде нічим іншим, крім як приводом до фальсифікацій для нас. Європа вимагає обмежити фонди кандидатів у президенти, аби ті менше витрачали на рекламу і переходили на «бюджетну агітацію» в умовах кризи, в українському ж варіанті таке обмеження призведе до нелегальних грошопотоків та сірих бюджетів.

Що ж до ставлення Європи до виборів в Україні, то їм не стільки цікаво, хто буде наступним президентом України, скільки те, які стосунки він буде мати з Росією, адже, як показала минула зима, - Європі було холодно.


Які три основні проблеми муситиме у першу чергу вирішити новий український голова держави?

Пам`ятаєте я сказав, що підприємці мріють про те, аби держава залишила їх в спокої? Так от, щоб знайти чим зайняти нашу владу замість цієї сфери, я пропоную неоригінальний, але визнаний та перевірений трикутник, - освіта, медицина та безпека, - це ті три сфери, за які держава реально відповідальна і які визначають рівень життя людей в державі. Саме цими сферами муситиме зайнятись президент. Ці самі сфери, за дивного збігу обставин, в Україні перебувають у повній кризі. Для того щоб у цьому пересвідчитись далеко ходити не потрібно, - лише у найближчу поліклініку, потім у звичайну середню школу і, наостанок, в армію.


Бесіду вела Марія Єщенко

Версия для печати
Публикации автора

 

Рекомендуем к прочтению

"Упадок Пятой республики": мифы и реальность

Одним из ключевых слов в лексиконе французских интеллектуальных элит все чаще становится «упадок» (le declin). Под ним имеются в виду действительные или мнимые риски утраты Францией в глобализированном мире XXI века ее традиционной роли одной из великих держав.

Читать далее

 

Мнения других экспертов

Андрей Ермолаев, директор Института стратегических исследований «Новая Украина»

Осмелится ли новый президент на реформы?

Павел Фролов, заведующий лабораторией социально-психологических технологий Института социальной и политической психологии

Выборы-2009 – выборы разочаровавшихся

Катерина Щербак, соціолог, експерт Харківського центру співпраці молодих політичних аналітиків

Українська cosa nostra

Владимир Фесенко, директор Центра прикладных политических исследований «Пента»

Когда нет завышенных ожиданий, то не будет и сильных разочарований

Александр Стегний, доктор социологических наук, исполнительный директор Центра социальных и маркетинговых исследований «Социс», ведущий научный сотрудник Института социологии НАНУ

Новый президент и новая элита не улучшат положение дел в стране

Олександр Вишняк, доктор соціологічних наук, директор фірми «Юкрейніан соціолоджі сервіс»

«Силы, которые стоят за основными кандидатами в Президенты, не заинтересованы в концентрации власти в одних руках»

Владимир Золоторев, журналист

Выборы – ребрендинг неизменного товара

Александр Литвиненко, ведущий эксперт Центра Разумкова

Новый президент не сможет быстро вывести страну из старых политических тупиков

Євген Головаха, Заступник директора Інституту соціології, Завідуючий відділу історії, теорії та методології соціології, професор

Політики втягують виборця у «розмову»

Олександр Шморгун, канд. філос. наук, доцент, провідний науковий співробітник Інституту світової економіки і міжнародних відносин НАН України, старший науковий співробітник Інституту європейських досліджень НАН України

Новий президент має сказати правду стосовно положення в країні

Виктория Подгорная, к.ф.н., директор Центра социально-политического проектирования

Будущие выборы станут началом смены политической элиты

Юрий Романенко, директор аналитического центра «Стратагема»

От следующего президента я не жду ничего, кроме демонтажа старой системы управления

Александр Майборода, доктор исторических наук, профессор

Все они профессионалы в том, как сумели растащить страну

 

Другие диалоги

Украина в Европе – контуры и формат будущих взаимоотношений

Государственное управление: нужен ли «капитальный ремонт власти»?

ЕСТЬ ЛИ БУДУЩЕЕ У «ЛЕВОГО ДВИЖЕНИЯ» в УКРАИНЕ?

МИР В ВОЙНЕ или ВОЙНА В МИРУ?

НОВАЯ МЕЖДУНАРОДНАЯ СИСТЕМА БЕЗОПАСНОСТИ родится в Украине?

УКРАИНСКИЙ ПРОЕКТ – реформирование, перезагрузка, создание нового?

Будущее ТВ и Интернета – слияние, поглощение, сосуществование?

ФЕНОМЕН УКРАИНСКОГО МАЙДАНА

Поляризация общества - источник перманентной нестабильности. Найдет ли Украина социальный компромисс?

Партнерство Украина-Евросоюз: вызовы и возможности

МАЛЫЕ ГОРОДА – богатство разнообразия или бедность упадка

Права или только обязанности? (О состоянии соблюдения прав человека в Украине и мире на протяжении последних 65 лет)

Виртуальная реальность и нетократия: новые штрихи к портрету Украины

Таможня или Союз?

ДЕНЬГИ БУДУЩЕГО: валюты локальные, национальные, глобальные? Бумажные или электронные?

Кадры решают все? Или почему из Украины утекают мозги?

Мультикультурализм VS национализм

Религия в социально-политическом контексте Украины

Гуманитарная политика в Украине – а есть ли будущее?

Новый мировой экономический порядок

Рынок земли и будущее аграрной Украины

ДЕМОКРАТИИ КОНЕЦ? или ОНА ВРЕМЕННО СДАЕТ ПОЗИЦИИ?

Судьба реформ в Украине или Реформировать нереформируемое?!

20 наших лет

Будущее без будущего? или Почему Украина теряет образованное общество?

Украинский характер – твердыня или разрушающаяся крепость?

ПЕНСИОННАЯ РЕФОРМА В УКРАИНЕ: куда дует ветер перемен

20 лет независимости Украины – мифы и реалии

Поход Украины в Европу: остановка или смена курса?

Местные выборы 2010: прощание с самоуправлением?

Республика: «де-юре» или «де-факто»?

Каков капитал, таков и труд

Идеология умерла. Да здравствует новая идеология?!

Повестка дня нового Президента – стабилизация или развитие?

Соблазн и искушение диктатурой

Реформа украинского здравоохранения или ее отсутствие: причины и следствия

Неосознанный сталкер. Или. Скрытые и явные угрозы жизни Украины и возможности их предотвращения

Новый общественный договор – быть или не быть?

КАК СПАСТИ СТРАНУ? или Приговор вынесен. Обжалованию подлежит?!

Человеческий капитал в топке экономического кризиса

Украинское общество в условиях кризиса: социальные вызовы и мистификации.

Большой договор между Украиной и Россией: от проекта влияния к проекту развития

Украинская власть: царствует, господствует или руководит?

Украина: нация для государства или государство для нации?

„Социальный капитал” и проблемы формирования гражданского общества в Украине

«Социальные мифологемы массового сознания и политическое мифотворчество»

Гражданин и власть: патерналистские и авторитарные настроения в Украине.

В зеркале украинского культурного продукта

Есть ли «свет» в конце регионального «туннеля» или кого интересуют проблемы местного самоуправления?

Национальная идея: от украинской мечты к новой парадигме развития

Досрочные выборы: политическое представление к завершению сезона

Кризис ценностей: что такое хорошо, и что такое плохо?

Реформы в экономике Украины: причины, следствия, перспективы

Информационное пространство – кривое зеркало Украинской действительности

Постсоветское поколение – здравствуй! (или некоторые подробности из жизни молодежи)

Проект Україна: українська самосвідомість і етнонаціональні трансформації

„Південний вектор” євроінтеграційної стратегії України

Феноменологія української корупції та її специфічні риси

Українській Конституції 10 років: від «однієї з найкращих в Європі» до правового хаосу

Украина в геополитических играх 2006-2025 гг. или Очередное обновление внешней политики

Яку Україну пропонують Україні чи Програми та реальні практики політичних партій України

Парламентський злам: проблеми взаємодії владних гілок

Майдан, рік по тому

Вызовы или стимулы глобализации?

Демографический кризис или последний украинец

Адміністративно-територіальна реформа – тест на ефективність нової влади

Ролевые игры: социодрама Украина – ЕС

Славянские миры: цивилизационный выбор

Повестка дня будущего президента

Новое украинское Просвещение

„Внутрішня геополітика” України.

Чи готова Україна „мислити глобально, діяти локально”?

Демократия по-украински

Какая Россия нужна Украине?

Українська національна еліта – становлення чи занепад?

Середній клас в Україні : майбутнє народжується сьогодні

Україна шукає свою ідентичність

Камо грядеши, Украина?

page generation time:0,131