В украинской системе нечего исправлять, - там все надо менять.

Евгений Чичваркин

Пользовательского поиска

Реформа украинского здравоохранения или ее отсутствие: причины и следствия

Состояние медицины и политики – лучшие тесты на зрелость общества. Последние события показали, что политики в Украине не прекращают свои междоусобицы даже перед угрозой пандемии, а население, наконец, осознало, что когда на здравоохранении начинают делать политику, то это свидетельствует о том, что в стране нет не только политики, но и здравоохранения…

Но что же тогда мы называем отечественной медициной и украинским здравоохранением? Кто заинтересован в здоровье нации и в активном долголетии граждан нашей страны?

Печально, но факт: реформы здравоохранения в Украине в ближайшее время ждать не приходится – ее лишь «по касательной» затрагивают в предвыборных программах кандидаты в президенты, а против дополнительного финансирования медицинской отрасли дружно голосуют депутаты крупнейших фракций. Что на самом деле происходит в украинской медицине? Почему сегодня, как никогда актуален девиз – спасайся, кто как может?!

В 2001 году расходы бюджета на медицину составляли 5,4 млрд. грн., в 2008-м – уже 32,1 млрд. В это же время пациентов, то есть населения Украины, стало меньше на несколько миллионов. Даже с учетом инфляции качество нашей медицины за это время должно было существенно улучшиться. Однако украинские налогоплательщики все еще не могут воспользоваться доступной и качественной медицинской помощью.

Казалось бы, чем выше у государства расходы на охрану здоровья, тем выше должны быть социальные стандарты, ниже смертность, меньше заболеваемость населения… В Украине же все перевернулось с ног на голову. Реформирование медицины Украины, требует больших затрат. Однако даже если предположить, что деньги найдутся, вряд ли нынешняя политическая элита направит их на реформы. Тревожные, далеко идущие последствия такого положения дел для здоровья народа – очевидны, а о причинах сложившейся ситуации до хрипоты спорят и политики, и чиновники от медицины. Безрезультатно…

Здоровье людей уже давно превратилось в «ходовой товар», и чем больше больных, тем выгоднее… кому?

Что же все-таки нужно менять в государстве, чтобы истинные ценности начали цениться, а сиюминутные интересы политиков не доминировали над стратегическими потребностями страны в здоровье населяющих ее людей?

Как застраховаться от вызовов судьбы, когда система медицинского страхования в стране все еще обсуждается на концептуальном уровне?

Тема качества медицинского обслуживания близка каждому, кто хоть изредка обращается за помощью к врачам. Сегодня правильно поставить диагноз и назначить эффективное лечение можно далеко не в каждом медицинском учреждении. Хороший врач становится не данностью, а все большей редкостью. Техническая оснащенность больниц и клиник не поспевает за диктуемыми временем нуждами пациентов. Уровень образования, некогда составлявший гордость отечественной медицины катастрофически падает. В то же время, отечественная «элита» предпочитает финансировать развитие здравоохранения за рубежом, оплачивая и переплачивая за услуги совершенно иного качества.

Как долго может продолжаться эта нездоровая ситуация? Кто виноват, и что делать? Вправе ли общество сегодня заявить: «врачу, исцелися сам»? Где они, наиболее слабые места существующей ныне системы здравоохранения в Украине, с которых нужно начинать давно назревшую реформу?

Вопросов к украинской системе здравоохранения сегодня очень много, а в достойных ответах на них заинтересовано подавляющее большинство наших соотечественников. Ведь быть здоровым и богатым гораздо лучше, чем бедным и больным.

Мы приглашаем всех наших авторов, экспертов и читателей присоединиться к нашему диалогу, которым мы завершаем такой непростой для Украины 2009 год.

Свернуть

Состояние медицины и политики – лучшие тесты на зрелость общества. Последние события показали, что политики в Украине не прекращают свои междоусобицы даже перед угрозой пандемии, а население, наконец, осознало, что когда на здравоохранении начинают делать политику, то это свидетельствует о том, что в стране нет не только политики, но и здравоохранения…

Развернуть

Мнение эксперта
Другие диалоги:
Версия для печати

Коли нема політичної волі – нема і зрушень на краще

21 дек 2009 года
Коли нема політичної волі – нема і зрушень на краще: Коли нема політичної волі – нема і зрушень на краще

Любомир Пиріг, зав. кафедри нефрології Нац. Медичної Академії післядипломної осв., почесний президент Всеукраїнського лікарського тов-ва, президент світової Федерації укр. лікарських тов-в

Любомире Антоновичу, як би ви охарактеризували стан справ у вітчизняній системі охорони здоров?я, в чому її найбільш «проблемні зони»?

Ви акцентували увагу на вразливих місцях нашої системи охорони здоров?я. І тут я на перше місце, все ж таки, поставив би профілактику захворювань, бо запобігати можна ефективніше, ніж лікувати (останнє іноді безнадійне).

Далі. Надзвичайно гостро постала проблема охорони здоров?я на селі. Села вимирають і в зв?язку з економічною ситуацією, але і значно зменшилась кількість дільничних лікарень та фельдшерсько-акушерських пунктів. То ж, за нинішнього стану доріг і транспорту, селяни не можуть своєчасно потрапити до райцентру, де, знову ж таки, не завжди їм можуть допомогти.

Наступне - це недостатня увага до профпаталогії. Колись відносно великі підприємства мали свої медичні пукти, поліклініки, профілакторії. Там вирішувались проблеми діагностики, амбулаторного і стаціонарного лікування тощо. Зараз цього майже не лишилось.

Також сильно занедбана в нас і саносвіта. На перший погляд, це має другорядне значення. Та виявляється, що людям треба частіше нагадувати про цінність життя і здоров?я. І навіть не стільки в соціальному аспекті, скільки в біологічному. Раніше медико-популярні статті, брошури (і мої в тому числі) мали дуже великий попит. Це впливало, відповідно, на формування здорового способу життя. А зараз життя і здоров?я знецінилося. Я декілька разів підходив на зупинках до дівчаток, які тримали в одній руці цигарку, а в другій руці телефон, і питав, чи є в них намір мати здорове потомство. Щоправда, спочатку я показував свою візитівку, щоб бачили, що я не чіпляюсь. Мабуть тому ще жодна нікуди не послала, та що вони відповідали - здогадатися неважко.

Тут слід згадати і про зловживання алкоголем. Особливо на півдні України, де з-поміж зафіксованих алкоголіків мало не одна третина підлітків і молодих людей.

Ще один пункт нашого списку - аборти. В цьому випадку саносвітня робота мала б хороший ефект. Взагалі, Україна була нещодавно навіть на першому місці за кількістю абортів у Європі. І зараз недалеко від нього. В 2008-му році було двісті тисяч абортів, з них три з половиною тисячі серед підлітків 15 -17 років, а 101 аборт у дівчат до чотирнадцяти років. І це лише офіційно задокументовані випадки, а скільки ще було підпільних, які значно небезпечніші й шкідливіші?

Так і виходить, що наша країна посідає одне з «перших» місць за середньою тривалістю життя і особливо за смертністю чоловіків працездатного віку: у нас їх мре в п?ять разів більше за жінок. В усих народах і в усі віки жінки живуть довше чоловіків і це природньо, але в Україні вже можна казати про жахливу чоловічу надсмертність.

Є такий показник – індекс людського розвитку. Він враховує дохід на душу населення, рівень освіти і середню тривалість життя. Так от, освіта в нас не гірша за середньоєвропейську, доходи, нажаль, значно менші, але найгірші показники здоров?я і тривалості життя. Коли я був депутатом Верховної Ради першого скликання, Україна за індексом людського розвитку займала одне із сорокових місць в світі, а зараз – вісімдесят п?яте місце.

Серед причин смертності у нас, як і в усьому світі, на першому місці серцево-судинні захворювання, на другому – онкологічні та захворювання органів дихання. Але третя причина високої смертності у нас, на відміну від решти цивілізованих країн, це насильницька смерть. Тут маються на увазі нещасні випадки на виробництві та в дорожньо-транспортних пригодах, харчові та інші отруєння, самогубства і вбивства.

У світі існують різні системи охорони здоров’я, але ж найпоширеніша серед них – це система «хто має гроші, той лікується, а хто немає – той мре». Як покращити вітчизняну систему охорони здоров?я?

«Сильні світу цього» часто роблять наголос на фінансуванні і це має незаперечне значення. Вже доведено, коли на охорону здоров?я витрачається менше шести, чи близько того, відсотків внутрішнього валового доходу, то така система охорони здоров?я абсолютно бездіяльна. У нас на це йшло три відсотки, зараз - три з половиною; в Сполучених Штатах - понад десять. Зрозуміло, що з цим відсотком пов?язана і оплата праці медпрацівників, і проблема лікарської етики, над якою я зараз працюю.

Та все ж таки, я перш за все звернув би увагу на можливості реформування системи охорони здоров?я. Структура цієї системи за останні вісімнадцять років зовсім не змінилася. Свого часу я проаналізував з 1991-го року всі постанови, укази, накази які її стосуються. Тоді, в 2005-му році, вийшла моя стаття в газеті «Ваше здоров?я» про тернистий шлях реформування системи охорони здоров?я в Україні. Стаття була величезна, я вдячний редакції що знайшли для неї місце. (Довелося розбивати на чотири номери). Але й досі ніяких позитивних зрушень в тій системі не сталося - нема для того політичної волі.

Все залишилось по-старому, і фінансування також. Насамперед, я маю на увазі, що досі неодмінно робиться більший акцент на стаціонарному лікуванні, а не на первинно-санітарній допомозі. Якщо у світі 80% іде на первинну медико-санітарну допомогу, в тому числі й сімейну медицину, то в нас навпаки - 80% на стаціонари, що вже зовсім стали безсилі.

До речі, на останньому засіданні вченої ради Національної медичної академії післядипломної освіти прийнято рішення у межах цієї академії створити інститут сімейної медицини. Це добре, але коли сімейний лікар буде забезпечений матеріально і фінансово. Сімейний лікар повинен не тільки дуже багато знати і вміти, але й мати для цього всю необхідну медтехніку і приладдя. Тому необхідно перенаправити кошти для покращення саме поліклінічної і сімейної медицини.

Тепер про децентралізацію управління. Вона начебто сьогодні і реалізується, але за нинішніх морально-психологічних обставин на місцях не все доходить до керівників як треба, а інколи і гроші, що доходять, кудись діваються. Наприклад, у зв?язку з повінню минулого року, ми не знаємо скільки і куди грошей поділось. Тому, передаючи певні права місцевому самоврядуванню, Міністерство охорони здоров?я повинно залишити за собою вертикальний контроль.

Особливо це стосуються приватної медичної практики. Я за всі форми медичної допомоги, і за приватну також, бо є люди, які можуть це оплатити, але де контроль і де мораль приватних лікарів, яка також підлягає контролю?

Декілька років тому в газеті «Голос України» з?явилася стаття «Медицина - це комерція?». Вона була підписана відомим професором-медиком і його дружиною-медиком, а написана з приводу смерті їхнього 26-річного сина, кандидата медичних наук, якого госпіталізували в приватну клініку через серцеву аритмію. В батьків також була аритмія, от і вирішили: хай трохи там полежить. Згодом у пацієнта почав формуватися так званий синдром гострого живота і батько збагнув, що аритмія в сина з?явилася через якісь проблеми у черевній порожнині. Він пропонував зібрати консиліум, вжити інших заходів, але клініка відмовилася. Зрештою, через пару днів він таки перевів сина до загальної клініки, та було вже запізно - той помер від гострого панкреатиту. То ж, нерідко здається, що медицина в світі стала вже певним ремеслом для здобування грошей, але я переконаний, що слід було б зберігати шляхетність цієї професії.

Ще трохи хочу сказати про санаторно-курортний сектор. Понад 20 років я був консультантом нефрологічних санаторіїв у Ялті, з яких сьогодні немає жодного. Я звертався до усіх відповідних інстанцій, але зберегти ці об?єкти як лікувально-оздоровчі заклади не вдалось. Навіть незважаючи на те, що південний берег Криму є єдиною в Європі зоною середземноморського клімату, де успішно лікується, наприклад, така імуно-запальна хвороба, як гломерулонефрит, реабілітуються хворі після пересадки нирки. Скільки іноземців зараз їздять на «Нафтусю»? Те ж саме було б і там. Тобто, навіть не дбаючи про здоров?я людей, думаючи лише про гроші, можна було на тих санаторіях і заробляти. Можна було їх також частково використовувати як готелі для туристів, а за окрему плату надавати туристам консультації, діагностику і лікування. Чи вже все втрачено?

Зараз в країні йде передвиборча кампанія, але чи існують політичні сили, що дбають про здоров?я людей, а не тільки про економіку та інше?

Нажаль, таку цікавість вони проявляють тільки під час передвиборчих кампаній. Самі вони лікуються за кордоном, навіть не у «Феофанії». За радянських часів, треба було молити господа бога аби хтось із очільників урядових захворів. Так був збудований новий корпус інституту кардіології ім. Стражеско – хтось з Верховної Ради, здається голова, переніс інфаркт міокарда. Тоді високі чини розуміли, що таке здоров?я і що потрібно людям. Нині ж просити для урядових осіб хвороби було б немилосердно і безбожно, бо це більше не допоможе.

Досить велике значення має солідаризація лікарів. З 1990-го року існує Всеукраїнське лікарське товариство, створене з моєї ініціативи і яким я керував до 2007 року. Відбувся вже десятий конгрес товариства. Тепер я вже почесний президент. Які завдання цього товариства? Лікарська громада повинна гостро ставити питання перед офіційними органами про стан охорони здоров?я населення і висувати необхідні пропозиції для його поліпшення. Та нажаль, лікарі не гуртуються; вони змушені більше переживати за свої робочі місця. Із так званої медичної еліти до товариства майже ніхто не залучився. Тільки останні два-три роки до нього почали приглядатись, і навіть Міністерство охорони здоров?я допомогло на з’їзді цього року прийняти Етичний Кодекс лікаря України. Його прийняли, а тепер деякі амбіційні люди висловлюють незадоволення, бо без них обійшлися і таке інше...

Зазначу, що Всеукраїнське лікарське товариство декілька років тому подало проект закону про лікарське самоврядування. Тобто, як в цілому світі є лікарські асоціації, що виконують основну роботу з організаціі лікарської допомоги, так і в нас треба обмежити функції Міністерства охорони здоров?я. Воно мусить займатися профілактикою захворювань, загальним керівництвом і фінансовим забезпеченням з боку держави. Проект цього закону був вже зареєстрований попереднім скликанням Верховної Ради для загального обговорення, але втрутились ті офіційні керівники, які в ньому не зацікавлені. Їм не потрібне лікарське самоврядування, вони хочуть керувати самі. Ми подаємо свій законопроект знову.

Якщо кожен з претендентів на посаду президента реалізує свої обіцянки щодо охорони здоров?я, то буде дуже добре. Якщо діставшись «трону» вони не втратять пам?ять. Це ж стосується і депутатів Верховної Ради.

Що ж тоді чекає нас, якщо все залишиться, як є – а це найбільш вірогідний сценарій…

Прогнози західних вчених невтішні. Вони вважають, що через десять – двадцять років від нинішнього населення України не залишиться й половини. Але хтось же мусить засівати наші чорноземи? Їх будуть заселяти і це приведе до конфліктів. Якщо не до міжрелігійних, то до міжконфесійних, або міжетнічних, національних.

Будучи депутатом Верховної Ради України я очолював підкомісію по надзвичайним ситуаціям і збереженню генофонду України. Мною були ініційовані та організовані дві конференції з проблем демографії. Тоді я навіть пропонував щоб при Президенті була рада з питань саме демографії, а не охорони здоров?я. Більше після цього жодної подібної конференції не було, хоч проблемою цієї в Україні займаються.

Будучи ще підлітком, в повоєнні роки, я читав все, що потрапляло під руки, бо з книжок не було майже нічого. Попався одного разу фантастичний роман, написаний англійським автором у двадцяті роки, у польському перекладі тридцятих років, а сюжет проектувався на 2010-й рік. Називався роман «Жовті атакують Європу». Далі не коментую…


Бесіду вів Андрій Маклаков

Версия для печати
Рекомендуем к прочтению

«Капли росы» (сосуд пятый) (о со-бытиях и пере-живаниях)

Российский Кремль определил путь, который считает спасительным для России. Частью успеха на этом пути становится и победа «в» и «над» Украиной. Еще одной частью — подрыв и дискредитация евроинтеграционного проекта. Европа не будет воевать за Украину. Хотя бы потому, что война с Россией немыслима и недопустима для всех без исключения стран ЕС, а события в Украине, качество и компетенция украинской политической и бизнес-элиты, необустроенность общества скорее отталкивают, чем привлекают европейцев. Еще недавно украинские майданы воспринимались в ЕС как свежее дыхание и «молодая кровь» европейского проекта. Но как и 10 лет назад, сумбурность и многослойность революционного процесса, хроническая интеллектуальная незрелость и банальная жадность политических лидеров Украины приносят лишь разочарования. И если культурные границы Европы, как было и двести лет назад, меряются Уральским хребтом, геополитические границы после «волны расширения», снова откатываются к границам традиционной Центральной Европы. Той, которая без Украины.

Украины, которую мы знаем с 1991 года, уже не будет. Но Украина может быть. Другая. Если ее не только рассматривать на карте и защищать границу ценой тысяч жизней и гуманитарных катастроф, а если ее помыслить и представить как пока еще разорванное со-общество живых, разных, но готовых жить вместе людей. Вопрос – как?

Читать далее

 

Мнения других экспертов

,

Турботи безтурботної старості

Олег Мусій, президент Всеукраїнського Лікарського Товариства (ВУЛТ)

Наших можновладців медицина не цікавить

Олег Андреев, врач общей практики, Черниговская обл., член Ассоциации семейных врачей Киева и Киевской области.

Медицинская реформа в Украине: мнение практикующего врача

Посипайко Євген Богданович, лікар вищої категорії, член асоціації сімейних лікарів м. Києва та Київської області

Інститут сімейного лікаря – це інститут відповідальності за здоров'я нації

Прокопченко Іван Олексійович, кандидат економічних наук, партнер іноземної страхової компанії в Україні

Обмінюю історію хвороби на поліс

Емельянов Валерий Иванович, кандидат медицинских наук, врач высшей категории, директор столичной сети аптек

О сапожниках без сапог

Валентин Жалко-Титаренко, д.м.н., старший научный сотрудник государственного Института эпидемиологии и инфекционных болезней им. Громашевского АМНУ

Эпидемии нельзя победить демократическими методами

Виктор Сердюк, президент Всеукраинского Совета защиты прав и безопасности пациентов

Главная проблема государственной политики в здравоохранении – это ее отсутствие

 

Другие диалоги

Украина в Европе – контуры и формат будущих взаимоотношений

Государственное управление: нужен ли «капитальный ремонт власти»?

ЕСТЬ ЛИ БУДУЩЕЕ У «ЛЕВОГО ДВИЖЕНИЯ» в УКРАИНЕ?

МИР В ВОЙНЕ или ВОЙНА В МИРУ?

НОВАЯ МЕЖДУНАРОДНАЯ СИСТЕМА БЕЗОПАСНОСТИ родится в Украине?

УКРАИНСКИЙ ПРОЕКТ – реформирование, перезагрузка, создание нового?

Будущее ТВ и Интернета – слияние, поглощение, сосуществование?

ФЕНОМЕН УКРАИНСКОГО МАЙДАНА

Поляризация общества - источник перманентной нестабильности. Найдет ли Украина социальный компромисс?

Партнерство Украина-Евросоюз: вызовы и возможности

МАЛЫЕ ГОРОДА – богатство разнообразия или бедность упадка

Права или только обязанности? (О состоянии соблюдения прав человека в Украине и мире на протяжении последних 65 лет)

Виртуальная реальность и нетократия: новые штрихи к портрету Украины

Таможня или Союз?

ДЕНЬГИ БУДУЩЕГО: валюты локальные, национальные, глобальные? Бумажные или электронные?

Кадры решают все? Или почему из Украины утекают мозги?

Мультикультурализм VS национализм

Религия в социально-политическом контексте Украины

Гуманитарная политика в Украине – а есть ли будущее?

Новый мировой экономический порядок

Рынок земли и будущее аграрной Украины

ДЕМОКРАТИИ КОНЕЦ? или ОНА ВРЕМЕННО СДАЕТ ПОЗИЦИИ?

Судьба реформ в Украине или Реформировать нереформируемое?!

20 наших лет

Будущее без будущего? или Почему Украина теряет образованное общество?

Украинский характер – твердыня или разрушающаяся крепость?

ПЕНСИОННАЯ РЕФОРМА В УКРАИНЕ: куда дует ветер перемен

20 лет независимости Украины – мифы и реалии

Поход Украины в Европу: остановка или смена курса?

Местные выборы 2010: прощание с самоуправлением?

Республика: «де-юре» или «де-факто»?

Каков капитал, таков и труд

Идеология умерла. Да здравствует новая идеология?!

Повестка дня нового Президента – стабилизация или развитие?

Соблазн и искушение диктатурой

Выборы-2010: готова ли Украина к переменам?

Неосознанный сталкер. Или. Скрытые и явные угрозы жизни Украины и возможности их предотвращения

Новый общественный договор – быть или не быть?

КАК СПАСТИ СТРАНУ? или Приговор вынесен. Обжалованию подлежит?!

Человеческий капитал в топке экономического кризиса

Украинское общество в условиях кризиса: социальные вызовы и мистификации.

Большой договор между Украиной и Россией: от проекта влияния к проекту развития

Украинская власть: царствует, господствует или руководит?

Украина: нация для государства или государство для нации?

„Социальный капитал” и проблемы формирования гражданского общества в Украине

«Социальные мифологемы массового сознания и политическое мифотворчество»

Гражданин и власть: патерналистские и авторитарные настроения в Украине.

В зеркале украинского культурного продукта

Есть ли «свет» в конце регионального «туннеля» или кого интересуют проблемы местного самоуправления?

Национальная идея: от украинской мечты к новой парадигме развития

Досрочные выборы: политическое представление к завершению сезона

Кризис ценностей: что такое хорошо, и что такое плохо?

Реформы в экономике Украины: причины, следствия, перспективы

Информационное пространство – кривое зеркало Украинской действительности

Постсоветское поколение – здравствуй! (или некоторые подробности из жизни молодежи)

Проект Україна: українська самосвідомість і етнонаціональні трансформації

„Південний вектор” євроінтеграційної стратегії України

Феноменологія української корупції та її специфічні риси

Українській Конституції 10 років: від «однієї з найкращих в Європі» до правового хаосу

Украина в геополитических играх 2006-2025 гг. или Очередное обновление внешней политики

Яку Україну пропонують Україні чи Програми та реальні практики політичних партій України

Парламентський злам: проблеми взаємодії владних гілок

Майдан, рік по тому

Вызовы или стимулы глобализации?

Демографический кризис или последний украинец

Адміністративно-територіальна реформа – тест на ефективність нової влади

Ролевые игры: социодрама Украина – ЕС

Славянские миры: цивилизационный выбор

Повестка дня будущего президента

Новое украинское Просвещение

„Внутрішня геополітика” України.

Чи готова Україна „мислити глобально, діяти локально”?

Демократия по-украински

Какая Россия нужна Украине?

Українська національна еліта – становлення чи занепад?

Середній клас в Україні : майбутнє народжується сьогодні

Україна шукає свою ідентичність

Камо грядеши, Украина?

page generation time:0,059