В украинской системе нечего исправлять, - там все надо менять.

Евгений Чичваркин

Пользовательского поиска

Реформа украинского здравоохранения или ее отсутствие: причины и следствия

Состояние медицины и политики – лучшие тесты на зрелость общества. Последние события показали, что политики в Украине не прекращают свои междоусобицы даже перед угрозой пандемии, а население, наконец, осознало, что когда на здравоохранении начинают делать политику, то это свидетельствует о том, что в стране нет не только политики, но и здравоохранения…

Но что же тогда мы называем отечественной медициной и украинским здравоохранением? Кто заинтересован в здоровье нации и в активном долголетии граждан нашей страны?

Печально, но факт: реформы здравоохранения в Украине в ближайшее время ждать не приходится – ее лишь «по касательной» затрагивают в предвыборных программах кандидаты в президенты, а против дополнительного финансирования медицинской отрасли дружно голосуют депутаты крупнейших фракций. Что на самом деле происходит в украинской медицине? Почему сегодня, как никогда актуален девиз – спасайся, кто как может?!

В 2001 году расходы бюджета на медицину составляли 5,4 млрд. грн., в 2008-м – уже 32,1 млрд. В это же время пациентов, то есть населения Украины, стало меньше на несколько миллионов. Даже с учетом инфляции качество нашей медицины за это время должно было существенно улучшиться. Однако украинские налогоплательщики все еще не могут воспользоваться доступной и качественной медицинской помощью.

Казалось бы, чем выше у государства расходы на охрану здоровья, тем выше должны быть социальные стандарты, ниже смертность, меньше заболеваемость населения… В Украине же все перевернулось с ног на голову. Реформирование медицины Украины, требует больших затрат. Однако даже если предположить, что деньги найдутся, вряд ли нынешняя политическая элита направит их на реформы. Тревожные, далеко идущие последствия такого положения дел для здоровья народа – очевидны, а о причинах сложившейся ситуации до хрипоты спорят и политики, и чиновники от медицины. Безрезультатно…

Здоровье людей уже давно превратилось в «ходовой товар», и чем больше больных, тем выгоднее… кому?

Что же все-таки нужно менять в государстве, чтобы истинные ценности начали цениться, а сиюминутные интересы политиков не доминировали над стратегическими потребностями страны в здоровье населяющих ее людей?

Как застраховаться от вызовов судьбы, когда система медицинского страхования в стране все еще обсуждается на концептуальном уровне?

Тема качества медицинского обслуживания близка каждому, кто хоть изредка обращается за помощью к врачам. Сегодня правильно поставить диагноз и назначить эффективное лечение можно далеко не в каждом медицинском учреждении. Хороший врач становится не данностью, а все большей редкостью. Техническая оснащенность больниц и клиник не поспевает за диктуемыми временем нуждами пациентов. Уровень образования, некогда составлявший гордость отечественной медицины катастрофически падает. В то же время, отечественная «элита» предпочитает финансировать развитие здравоохранения за рубежом, оплачивая и переплачивая за услуги совершенно иного качества.

Как долго может продолжаться эта нездоровая ситуация? Кто виноват, и что делать? Вправе ли общество сегодня заявить: «врачу, исцелися сам»? Где они, наиболее слабые места существующей ныне системы здравоохранения в Украине, с которых нужно начинать давно назревшую реформу?

Вопросов к украинской системе здравоохранения сегодня очень много, а в достойных ответах на них заинтересовано подавляющее большинство наших соотечественников. Ведь быть здоровым и богатым гораздо лучше, чем бедным и больным.

Мы приглашаем всех наших авторов, экспертов и читателей присоединиться к нашему диалогу, которым мы завершаем такой непростой для Украины 2009 год.

Свернуть

Состояние медицины и политики – лучшие тесты на зрелость общества. Последние события показали, что политики в Украине не прекращают свои междоусобицы даже перед угрозой пандемии, а население, наконец, осознало, что когда на здравоохранении начинают делать политику, то это свидетельствует о том, что в стране нет не только политики, но и здравоохранения…

Развернуть

Мнение эксперта
Другие диалоги:
Версия для печати

Наших можновладців медицина не цікавить

18 янв 2010 года
Наших можновладців медицина не цікавить: Наших можновладців медицина не цікавить

Олег Мусій, президент Всеукраїнського Лікарського Товариства (ВУЛТ)

До хороших речей люди звикають швидко, мабуть, тому й забувають, що мати ту чи іншу систему охорони здоров’я і зараз є привілеєм розвинених країн, хоча й були часи, коли їх не існувало, і багаті люди могли отримати послуги лікарів, а бідні лікувалися самі. Чи не здається Вам, що в новому тисячолітті Україна повертається в минуле?

Та система охорони здоров’я, яка залишилася нам у спадок від радянських часів, це так звана «модель Сємашко». На той час вона була ефективна, деякими із світових експертів вона вважалася однією із дуже хороших. Санітарна служба, яка існувала за радянських часів, визнавалася однією з найефективніших. В інших країнах такої санітарної служби не було і до сих пір практично немає. Тому це можна вважати досягненням, але таке досягнення вимагало чималих ресурсів і затрат.

За часи незалежності, за ці 18 років практично всі галузі та сектори перейшли на ринкові відносини, але охорони здоров’я вони торкнулися найменше. Охорона здоров’я залишається у нас практично повністю державною. Відповідно, держава мала би опікуватися цією системою, а так як держава у нас тільки стає на ноги, а керівництво держави більше дбає про власні, вузько партійні чи кланові інтереси, то медицина не отримує належної уваги.

Охорона здоров’я це така сфера, яка віддає вкладені у неї кошти лише через деякий час у вигляді здорових людей, які створюють певні блага. Усвідомлення цього у керівників держави немає, тому що існуюча напіволігархічна система управління, хоче отримати прибуток зараз і якнайшвидше.

Охороною здоров’я в Україні досі ніхто серйозно не займався і серйозних коштів у неї не вкладав. Це виражається в тому, що фінансування медицини, яке є прямим обов’язком держави і повинно проводитися на визначеному законом «Основи законодавства про охорону здоров’я» від 1992 року, рівні у 10% ВВП, втричі нижче.

Це доволі високий показник. Наприклад, у багатьох країнах Європи на медицину йде менше 8%...

Так, але важливий ще й загальний обсяг ВВП. Якщо взяти Німеччину, то там ВВП в багато десятків разів більший за наш, але й там фінансування сягає 11%. Тому якщо б у нас фінансування було б на рівні навіть 20%, то враховуючи ціни на медичну апаратуру, ліки, необхідність достойної оплати праці медиків - то й це була б відносно невелика сума. Але попри все це, попри наш невеликий ВВП, упосліджене ставлення держави до охорони здоров’я виражається в тому, що вона виділяє на медицину всього 3%! І це продовжується практично всі останні 10 років. Попри всі декларації, держава насправді не хоче нічого змінювати.

Робиться дуже мало, спорадично, безсистемно. Системи охорони здоров’я у розумінні як повноцінної системи, насправді на сьогодні немає. Є багато причин і факторів цього, я зараз торкатися їх не буду. Лише додам, що міністри охорони здоров’я змінюються майже кожного року. Сьогоднішній вже 13-й. Тільки новий міністр починає розбиратись в тому, що потрібно робити, розуміти роботу структури, тут же його просять піти, і приходить хтось інший. Пригадуєте, як Леонід Кучма сказав, що тільки після першого терміну перебування на посаді президента він навчився бути президентом? Ми можемо над цим посміятися, але насправді це стосується майже всіх чиновників. Тому до реформи охорони здоров’я у держави руки так і не дійшли. Єдине, що нарешті зараз змінилося, це те, що нинішній міністр охорони здоров’я Василь Князевич на посаді вже 2 роки і з’явилася можливість приділити увагу серйозній ґрунтовній реформі самої системи охорони здоров’я.

Нещодавно він, в тісній співпраці з громадськістю презентував стратегію реформування охорони здоров’я в Україні. Це вже не просто слова, а конкретні напрацювання. Це п’ять законодавчих актів, які суттєво змінюють існуючу систему, переводячи її в більш цивілізовану площину, для того, щоб ті 3%, які зараз виділяє держава, а також ті кошти, які платять пацієнти, а це, за думками експертів, приблизно стільки ж, йшли до медицини більш прозорим шляхом і використовувалися найефективніше.

Чи не здається вам, що головна проблема навіть не в обсягах коштів, які витрачаються на медицину, а в тому, як вони розподіляються – до речі, не тільки через бюджет, але й самими пацієнтами? Тобто – проблема полягає в ефективності розподілу та використання коштів?

Всі знають, що в медицину йде недостатньо коштів. Але насправді це не зовсім так. Насправді в Україні, якщо врахувати витрати пацієнтів з власних кишень, витрачається на охорону здоров’я близько 6-6,5% ВВП.

Але існуюча система неправильно розподіляє ці кошти. Головний акцент нової програми реформ, до якої був залучений і я, це перерозподілити вже існуючи кошти. Наприклад, у нас дуже популярна закупівля дорогої апаратури. А насправді в усьому світі більша частка коштів охорони здоров’я йде на первинну медичну допомогу. Але первинна медико-санітарна допомога, включаючи профілактичну медицину, у нас майже загублена. На первинну допомогу у нас йде максимум 20% ресурсів.

Тому для того, щоб суттєво поліпшити стан здоров’я наших людей, потрібно направити існуючі кошти туди, де вони дадуть максимальний ефект. А це, як довів світовий досвід, сфера профілактики та первинна медико-санітарна допомога. Тому програма реформ передбачає, в першу чергу, зміну напрямку фінансування. Це відображено в новій редакції закону з основ охорони здоров’я, на якому базується робота всієї медичної системи. Цей проект закону носить назву «Основні засади діяльності в сфері охорони здоров’я». Він, до речі, вже зареєстрований у Верховній Раді.

Другий важливий момент – в якому стані знаходяться зараз медичні заклади. Досі у нас не було чіткого визначення, вони суб’єкти чи не суб’єкти господарської діяльності? Чи вони незалежні фінансово і чи можуть розпоряджатися своїми коштами? До сьогодні їм було надзвичайно важко розпоряджатися цими коштами. Практично 70-80% коштів, які медичні заклади отримують з бюджету, йдуть на зарплату медикам, хоча й розміри зарплат мізерні. На утримання закладу йде 10%, а на саме лікування лише 5-7% коштів. Тому, попри 49 статтю Конституції, якою декларується, що медична допомога у нас надається безкоштовно, всі розуміють, що нічого безкоштовного не буває. За надання медичних послуг має платити держава, але вона цього не здійснює, тому люди змушені самі купувати медикаменти, що дає фармацевтичній галузі десь до 10 мільярдів гривень в рік, самі частково оплачувати працю медиків, консультації, дослідження.

В законопроекті «Про заклади охорони здоров’я» статус лікарень та поліклінік переглянутий, і вони стануть некомерційними неприбутковими підприємствами. Тим самим вони отримають можливість вільнішого, або вільного використання коштів, з одночасним введенням повної відповідальності керівників за нераціональне їх використання. Дається свобода і запроваджується відповідальність. Зараз керівники закладів охорони здоров’я мають мінімальну свободу, і ні за що не відповідають, бо все розписане по статтям бюджетного кодексу.

В країнах Заходу дуже розвинені різні лікарські асоціації та структури самоорганізації лікарів, які відіграють величезну роль в дотриманні певних стандартів лікування та поведінки медиків. Чи передбачає запропоноване законодавство посилення ролі цих структур і в Україні?

Існуюча модель не передбачає підключення будь кого окрім держави до управління системою. Система охорони здоров’я базується на основних двох складових, це фінансування та управління. Практично у всьому світі системами охорони здоров’я керує держава у вигляді Мінздраву, та професійні корпорації працюючих в ній працівників, в першу чергу лікарів. Інколи ці професійні корпорації мають визначальний вплив у сфері управління системою.

В ході дискусій з цього приводу, в ході підготовки законопроектів, нам вдалося, хоча б трохи, змінити менталітет чиновників, які визнали, що в нас ці інституції не розвинені, тому потрібно давати їм можливість росту та долучати до управління. Такі організації повинні об’єднати не тільки лікарів, але й медичних сестер, фармацевтів і провізорів, медичних психологів, та лаборантів, які мають біологічну освіту та працюють в системі охорони здоров’я. Це буде черговий щабель в розвитку інституцій громадянського суспільства. Основна їх функція це допомога фахівцям, які працюють в системі – це курси удосконалення, це проведення атестацій, видача дозволів на займання лікарською діяльністю, юридичний, соціальний та моральний захист.

В Європі держава делегує медичним корпорація дуже багато повноважень, на взаєм ці корпорації беруть на себе відповідальність за дотримання правил лікарської практики, та етичного кодексу лікаря, який є додатковим моральним обов’язком професії. Я є одним із авторів законопроекту про розвиток лікарського самоврядування, але на жаль в чергове він знаходиться у Верховній Раді «під килимком». На жаль, немає у чиновників розуміння, як професійні корпорації можуть управляти медициною загалом.

Це, до речі, стосується не тільки лікарів, а й юристів, нотаріусів, адвокатів, та багатьох інших. Потрібно змінити саму філософію управління в державі. Медицина – це лише одна із галузей, де є інтелектуально розвинені люди, що добре розуміються на управлінні. Тому на світовому рівні World Medical Association це друга після ВОЗ організація за своєю впливовістю, яка у великій мірі керує медициною.

Громадські організації також мають бути долучені до контролю за діяльністю державних органів. Це є нормально та цивілізовано. Скажемо, в Сполучених Штатах Америки третину бюджету, що виділяється на охорону здоров’я, отримують через гранти чи тендери ті громадські організації, що працюють в системі охорони здоров’я. У нас же з існуючим бюджетним кодексом на громадські організації майже взагалі нічного не можна виділити.

Але в кінці 2004 року був зроблений дуже позитивний крок в залученні громадськості до управління державними справами – це постанова 1378 першого уряду Януковича. Спочатку напевно була мета створити під виглядом громадських рад структури, які б допомогли тодішньому прем’єру стати президентом, але ця постанова дозволила створювати і справжні громадські ради. Так в 2005 році була створена громадська рада при міністерстві охорони здоров’я.

На наступний день після виходу постанови чиновники міністерства самі нашвидкуруч сформували громадську раду, яка на 80% складалася саме з них. Така рада проіснувала майже півроку. З приходом у міністерство міністром Миколи Поліщука зібралася ініціативна група з громадських організацій, це була 21 організація, які провели установчі збори нової громадської ради. На жаль, 2 тижні тому уряд Тимошенко прийняв постанову 1302, яка фактично ставить нові громадські ради у повну залежність та контроль від уряду.

Отже, справа залучення медичної громадськості до управління системою та реформування медицини загалом має дуже розмите майбутнє, оскільки у політиків поки немає розуміння що і як треба робити в цій сфері. На жаль, людей, які мають в організації охорони здоров’я глибокі знання, а в Україні їх налічується не більше десятка осіб, до їхніх голосів, наші можновладці не дуже прислухаються. Але так як надія звісно вмирає останньою, хочеться думати, що їх голос буде нарешті почутий. Адже іншого шляху, як спільне управління галуззю держави та громадськості у нас немає. Плекаємо надію, що влада почує громадськість і ми спільними зусиллями вийдемо із глибинної кризи в українській охороні здоров’я. Переконаний, що час настав.


Бесіду вів Андрій Маклаков

Версия для печати
Рекомендуем к прочтению

НАТО: ответ на кризис в Украине и безопасность в центральной и восточной Европе

Действия России в Украине вынудили наблюдателей и политиков по обе стороны Атлантики, включая членов Конгресса США, пересмотреть роль Соединенных Штатов и НАТО в укреплении европейской безопасности. Особую обеспокоенность в плане безопасности вызывает ситуация вокруг таких стран не-членов НАТО, как Молдова и Украина. Отражая взгляды США и их европейских союзников, генеральный секретарь НАТО Андерс Фог Расмуссен назвал военную агрессию России «самым серьезным кризисом в Европе после падения Берлинской стены», и заявил, что НАТО «больше не может вести дела с Россией, как раньше».

Этот отчет, подготовленный всего месяц назад Исследовательской службой Конгресса США, хорошо передает образ мысли и расхождения позиций среди американских законодателей в отношении НАТО и кризиса в Украине – с одной стороны, заявления о готовности защитить интересы членов альянса, а с другой – ссылки на пророссийское общественное мнение в ряде стран Запада.

Читать далее

 

Мнения других экспертов

,

Турботи безтурботної старості

Олег Андреев, врач общей практики, Черниговская обл., член Ассоциации семейных врачей Киева и Киевской области.

Медицинская реформа в Украине: мнение практикующего врача

Посипайко Євген Богданович, лікар вищої категорії, член асоціації сімейних лікарів м. Києва та Київської області

Інститут сімейного лікаря – це інститут відповідальності за здоров'я нації

Прокопченко Іван Олексійович, кандидат економічних наук, партнер іноземної страхової компанії в Україні

Обмінюю історію хвороби на поліс

Емельянов Валерий Иванович, кандидат медицинских наук, врач высшей категории, директор столичной сети аптек

О сапожниках без сапог

Любомир Пиріг, зав. кафедри нефрології Нац. Медичної Академії післядипломної осв., почесний президент Всеукраїнського лікарського тов-ва, президент світової Федерації укр. лікарських тов-в

Коли нема політичної волі – нема і зрушень на краще

Валентин Жалко-Титаренко, д.м.н., старший научный сотрудник государственного Института эпидемиологии и инфекционных болезней им. Громашевского АМНУ

Эпидемии нельзя победить демократическими методами

Виктор Сердюк, президент Всеукраинского Совета защиты прав и безопасности пациентов

Главная проблема государственной политики в здравоохранении – это ее отсутствие

 

Другие диалоги

Украина в Европе – контуры и формат будущих взаимоотношений

Государственное управление: нужен ли «капитальный ремонт власти»?

ЕСТЬ ЛИ БУДУЩЕЕ У «ЛЕВОГО ДВИЖЕНИЯ» в УКРАИНЕ?

МИР В ВОЙНЕ или ВОЙНА В МИРУ?

НОВАЯ МЕЖДУНАРОДНАЯ СИСТЕМА БЕЗОПАСНОСТИ родится в Украине?

УКРАИНСКИЙ ПРОЕКТ – реформирование, перезагрузка, создание нового?

Будущее ТВ и Интернета – слияние, поглощение, сосуществование?

ФЕНОМЕН УКРАИНСКОГО МАЙДАНА

Поляризация общества - источник перманентной нестабильности. Найдет ли Украина социальный компромисс?

Партнерство Украина-Евросоюз: вызовы и возможности

МАЛЫЕ ГОРОДА – богатство разнообразия или бедность упадка

Права или только обязанности? (О состоянии соблюдения прав человека в Украине и мире на протяжении последних 65 лет)

Виртуальная реальность и нетократия: новые штрихи к портрету Украины

Таможня или Союз?

ДЕНЬГИ БУДУЩЕГО: валюты локальные, национальные, глобальные? Бумажные или электронные?

Кадры решают все? Или почему из Украины утекают мозги?

Мультикультурализм VS национализм

Религия в социально-политическом контексте Украины

Гуманитарная политика в Украине – а есть ли будущее?

Новый мировой экономический порядок

Рынок земли и будущее аграрной Украины

ДЕМОКРАТИИ КОНЕЦ? или ОНА ВРЕМЕННО СДАЕТ ПОЗИЦИИ?

Судьба реформ в Украине или Реформировать нереформируемое?!

20 наших лет

Будущее без будущего? или Почему Украина теряет образованное общество?

Украинский характер – твердыня или разрушающаяся крепость?

ПЕНСИОННАЯ РЕФОРМА В УКРАИНЕ: куда дует ветер перемен

20 лет независимости Украины – мифы и реалии

Поход Украины в Европу: остановка или смена курса?

Местные выборы 2010: прощание с самоуправлением?

Республика: «де-юре» или «де-факто»?

Каков капитал, таков и труд

Идеология умерла. Да здравствует новая идеология?!

Повестка дня нового Президента – стабилизация или развитие?

Соблазн и искушение диктатурой

Выборы-2010: готова ли Украина к переменам?

Неосознанный сталкер. Или. Скрытые и явные угрозы жизни Украины и возможности их предотвращения

Новый общественный договор – быть или не быть?

КАК СПАСТИ СТРАНУ? или Приговор вынесен. Обжалованию подлежит?!

Человеческий капитал в топке экономического кризиса

Украинское общество в условиях кризиса: социальные вызовы и мистификации.

Большой договор между Украиной и Россией: от проекта влияния к проекту развития

Украинская власть: царствует, господствует или руководит?

Украина: нация для государства или государство для нации?

„Социальный капитал” и проблемы формирования гражданского общества в Украине

«Социальные мифологемы массового сознания и политическое мифотворчество»

Гражданин и власть: патерналистские и авторитарные настроения в Украине.

В зеркале украинского культурного продукта

Есть ли «свет» в конце регионального «туннеля» или кого интересуют проблемы местного самоуправления?

Национальная идея: от украинской мечты к новой парадигме развития

Досрочные выборы: политическое представление к завершению сезона

Кризис ценностей: что такое хорошо, и что такое плохо?

Реформы в экономике Украины: причины, следствия, перспективы

Информационное пространство – кривое зеркало Украинской действительности

Постсоветское поколение – здравствуй! (или некоторые подробности из жизни молодежи)

Проект Україна: українська самосвідомість і етнонаціональні трансформації

„Південний вектор” євроінтеграційної стратегії України

Феноменологія української корупції та її специфічні риси

Українській Конституції 10 років: від «однієї з найкращих в Європі» до правового хаосу

Украина в геополитических играх 2006-2025 гг. или Очередное обновление внешней политики

Яку Україну пропонують Україні чи Програми та реальні практики політичних партій України

Парламентський злам: проблеми взаємодії владних гілок

Майдан, рік по тому

Вызовы или стимулы глобализации?

Демографический кризис или последний украинец

Адміністративно-територіальна реформа – тест на ефективність нової влади

Ролевые игры: социодрама Украина – ЕС

Славянские миры: цивилизационный выбор

Повестка дня будущего президента

Новое украинское Просвещение

„Внутрішня геополітика” України.

Чи готова Україна „мислити глобально, діяти локально”?

Демократия по-украински

Какая Россия нужна Украине?

Українська національна еліта – становлення чи занепад?

Середній клас в Україні : майбутнє народжується сьогодні

Україна шукає свою ідентичність

Камо грядеши, Украина?

page generation time:0,060