В украинской системе нечего исправлять, - там все надо менять.

Евгений Чичваркин

Пользовательского поиска

Реформа украинского здравоохранения или ее отсутствие: причины и следствия

Состояние медицины и политики – лучшие тесты на зрелость общества. Последние события показали, что политики в Украине не прекращают свои междоусобицы даже перед угрозой пандемии, а население, наконец, осознало, что когда на здравоохранении начинают делать политику, то это свидетельствует о том, что в стране нет не только политики, но и здравоохранения…

Но что же тогда мы называем отечественной медициной и украинским здравоохранением? Кто заинтересован в здоровье нации и в активном долголетии граждан нашей страны?

Печально, но факт: реформы здравоохранения в Украине в ближайшее время ждать не приходится – ее лишь «по касательной» затрагивают в предвыборных программах кандидаты в президенты, а против дополнительного финансирования медицинской отрасли дружно голосуют депутаты крупнейших фракций. Что на самом деле происходит в украинской медицине? Почему сегодня, как никогда актуален девиз – спасайся, кто как может?!

В 2001 году расходы бюджета на медицину составляли 5,4 млрд. грн., в 2008-м – уже 32,1 млрд. В это же время пациентов, то есть населения Украины, стало меньше на несколько миллионов. Даже с учетом инфляции качество нашей медицины за это время должно было существенно улучшиться. Однако украинские налогоплательщики все еще не могут воспользоваться доступной и качественной медицинской помощью.

Казалось бы, чем выше у государства расходы на охрану здоровья, тем выше должны быть социальные стандарты, ниже смертность, меньше заболеваемость населения… В Украине же все перевернулось с ног на голову. Реформирование медицины Украины, требует больших затрат. Однако даже если предположить, что деньги найдутся, вряд ли нынешняя политическая элита направит их на реформы. Тревожные, далеко идущие последствия такого положения дел для здоровья народа – очевидны, а о причинах сложившейся ситуации до хрипоты спорят и политики, и чиновники от медицины. Безрезультатно…

Здоровье людей уже давно превратилось в «ходовой товар», и чем больше больных, тем выгоднее… кому?

Что же все-таки нужно менять в государстве, чтобы истинные ценности начали цениться, а сиюминутные интересы политиков не доминировали над стратегическими потребностями страны в здоровье населяющих ее людей?

Как застраховаться от вызовов судьбы, когда система медицинского страхования в стране все еще обсуждается на концептуальном уровне?

Тема качества медицинского обслуживания близка каждому, кто хоть изредка обращается за помощью к врачам. Сегодня правильно поставить диагноз и назначить эффективное лечение можно далеко не в каждом медицинском учреждении. Хороший врач становится не данностью, а все большей редкостью. Техническая оснащенность больниц и клиник не поспевает за диктуемыми временем нуждами пациентов. Уровень образования, некогда составлявший гордость отечественной медицины катастрофически падает. В то же время, отечественная «элита» предпочитает финансировать развитие здравоохранения за рубежом, оплачивая и переплачивая за услуги совершенно иного качества.

Как долго может продолжаться эта нездоровая ситуация? Кто виноват, и что делать? Вправе ли общество сегодня заявить: «врачу, исцелися сам»? Где они, наиболее слабые места существующей ныне системы здравоохранения в Украине, с которых нужно начинать давно назревшую реформу?

Вопросов к украинской системе здравоохранения сегодня очень много, а в достойных ответах на них заинтересовано подавляющее большинство наших соотечественников. Ведь быть здоровым и богатым гораздо лучше, чем бедным и больным.

Мы приглашаем всех наших авторов, экспертов и читателей присоединиться к нашему диалогу, которым мы завершаем такой непростой для Украины 2009 год.

Свернуть

Состояние медицины и политики – лучшие тесты на зрелость общества. Последние события показали, что политики в Украине не прекращают свои междоусобицы даже перед угрозой пандемии, а население, наконец, осознало, что когда на здравоохранении начинают делать политику, то это свидетельствует о том, что в стране нет не только политики, но и здравоохранения…

Развернуть

Мнение эксперта
Другие диалоги:
Версия для печати

Турботи безтурботної старості

25 янв 2010 года
 

,

Представники працеспроможного населення України нарікають на незадовільний рівень медичних послуг, але у разі необхідності вони можуть купити собі ліків у найближчій аптеці. А що робити таким вразливим верствам населення як, наприклад, інваліди чи ветерани війни. На що можуть розраховувати ці люди? На кому лежить відповідальність за їхню спокійну старість? Хто, окрім власних дітей та онуків, може подбати про людей, які свого час поклали своє здоров'я, працюючи на наше майбутнє?

Тож одне запитання сформульоване – ХТО? Першою, але, на жаль, не дуже вдалою спробою знайти відповідь на це запитання, було звернення до Міністерства охорони здоров'я. Виявилось, що з вразливих груп населення МОЗ займається виключно дітьми-інвалідами та людьми, хворими на туберкульоз. Що ж стосується оздоровлення ветеранів та інвалідів – то це вже парафія Міністерства праці та соціальної політики.

До речі, у роботі цих двох міністерств, за словами самих співробітників, часто виникають колізії, адже усі «здоровотворчі» постанови МОЗу безпосередньо торкаються роботи Мінпраці, яке займається оздоровленням ветеранів та інвалідів, але через відсутність ефективної комунікації та інформаційного вакууму, прийняті в кабінетах одного міністерства рішення часто йдуть у розріз з форматом роботи іншого.

Наступне запитання – ЯК все-таки, цей механізм працює? Основним Законом, що дає ветеранам та інвалідам гарантії захисту є «Закон про статус ветеранів війни та гарантії їхнього соціального захисту». Відповідно до цього закону було розроблено бюджетну програму по оздоровленню ветеранів війни та інвалідів. Фактично – це надання їм безкоштовних путівок до санаторіїв.

Але знову колізія! Чи то через невірне тлумачення вимог закону, чи то через не досить чітке формулювання назви бюджетної програми (а саме – після слова «інвалідів» відсутнє уточнення, яких саме інвалідів мають на увазі), результатом є те, що інваліди загальних захворювань до категорії учасників бюджетної програми не увійшли.

Іншими словами, до санаторіїв на оздоровлення можуть їздити ветерани та інваліди війни, тобто дідусі та бабусі віком близько 85 років, яким активні пересування та інтенсивні навантаження (навіть лікувальні) взагалі протипоказані. А от інваліди загальних захворювань, – у більшості своїй дещо молодший контингент, – такої можливості позбавлені.

Однак санаторії порожніми не стоять, тож чергове запитання: КОМУ і ЯК ЧАСТО можна користуватися пільговими поїздками до цих лікувально-оздоровчих закладів? На нормативному рівні це питання регулюється постановою Кабміну №187 від 26 квітня 2004 року, яка затвердила забезпечення санаторно-курортним відпочинком ветеранів наступним чином: інваліди війни мають право позачергово та щороку отримувати путівки на 24 санаторних дні, учасники бойових дійщороку в порядку черги, учасники війни – один раз на два роки.

Проте і тут чергова колізія! Складно виконати зобов'язання забезпечити путівками «позачергово», коли тих, хто на цю позачерговість претендує настільки багато, що серед них вже автоматично створюється черга! І починаються нескінченні дзвінки до Мінпраці з закидами на тему «хто передує у черзі перших».

Щоправда є і позитивний момент – коли черга пільговика нарешті підійшла, проте він за станом здоров'я не може скористатися поїздкою, – має право на отримання грошової компенсації, яка є мізерною сумою, але сам факт такої можливості вже заслуговує на увагу.

Наразі ми підійшли до ще одного важливого питання – ХТО ПЛАТИТЬ? Щоб зробити усіх ветеранів війни щасливими та забезпечити усіх за один рік заслуженою поїздкою – потрібно близько 600 млн гривень (враховуючи, що середня ціна 24-денної путівки близько 3000 грн). Реальне фінансування з держбюджету не перевищує 80 млн. Тобто, реально зробити «щасливими» щорічно виходить лише 16 відсотків охочих.

Ще одним шляхом отримання путівки є звернення до регіональних управлінь праці (колишніх собезів). Всього їх налічується 27, і вони отримують субвенції від держави, за які також можуть придбати путівку для ветерана чи інваліда. У так званих регресивних регіонах як, наприклад, Луганська чи Донецька області, окрему підтримку отримують ветерани праці. Там їхнім оздоровленням займаються за кошти місцевих бюджетів.

І останній варіант – особистий пошук мецената. Ветеран чи інвалід може знайти спонсорські благодійні кошти, на які йому буде придбано путівку. Але навіть у такому разі з черги безкоштовних путівок Мінпраці його не знімають (!).

І, нарешті, останнє запитання – КУДИ ЇХАТИ? Вітчизняні ветерани – це хворі люди похилого віку, які часто претендують на пільги у декількох категоріях одночасно: і як ветерани війни, і як інваліди-спінальники, а буває, що одночасно і як чорнобильці. Проте вимогою Мінпраці є обов'язковий вибір пільговика, з яким статусом він хоче стояти в черзі: як ветеран, чорнобилець чи як інвалід. І якщо говорити зовсім відверто, то тут йдеться про те, ким же «вигідніше» бути у нашій державі? Тому що безпосереднє місце оздоровлення залежить саме від того, КИМ пільговик себе зареєстрував.

Мінпраці координує роботу шести санаторіїв, у яких по тендерним процедурам купує путівки для ветеранів. Санаторії знаходяться в містах Алушта, Трускавець, Миргород, Київ, Сімеїз та Одеса. Кожен з них має свою спеціалізацію. Варіантів небагато, проте за відгуками тих, хто бував в якомусь з цих місць оздоровлення, – умови та лікування більш ніж задовільні, час пролітає швидко, ефект дійсно помітний – частіше б так їздити. Тож доводиться ставати в нову чергу.

Таким чином, турбот безтурботної старості уникнути не можливо, а тому їх варто озвучувати. Можливо наступного разу, коли черговий депутат купуватиме собі круїз на дорогий курорт, йому згадаються ті, хто також чекає на свої «законні» путівки. І захочеться допомогти їм їх придбати. На рештку.


Записала Єщенко Марія

Версия для печати
Рекомендуем к прочтению

Вооруженные негосударственные силы: тенденции и вызовы

Когда государство не справляется с охраной общественной безопасности, эту лакуну заполняют негосударственные вооруженные силы – инсургенты, банды, частные охранные фирмы; значение этих формирований в мире неуклонно растет. Наиболее тревожным, пожалуй, является то, что процесс приватизации госструктур безопасности происходит «как бы легитимно», когда группировки, описанные выше, не стремятся свергнуть само государство, и действуют якобы на законных основаниях. В самом деле, несмотря на аполитичный характер некоторых вооруженных групп, они разрушительны для государства, в особенности, когда криминальные элементы получают власть и расширяют сферу влияния посредством подпольной деятельности.

Незаконные, негосударственные вооруженные формирования – как и их законные «братья», они формируют сложную сеть безопасности для решения различных задач, первая из которых – их собственное выживание. Приватизация органов охраны общественного порядка разрушительно сказывается на общественной безопасности, так как ответственность переходит в частные руки. Гарантированная безопасность, в конечном счете, становиться доступной только тем, кто располагает средствами для содержания частной охраны, либо рискует довериться нелегальным группировкам и бандам. Это подрывает и без того низкую репутацию государственного правового режима.

Читать далее

 

Мнения других экспертов

Олег Мусій, президент Всеукраїнського Лікарського Товариства (ВУЛТ)

Наших можновладців медицина не цікавить

Олег Андреев, врач общей практики, Черниговская обл., член Ассоциации семейных врачей Киева и Киевской области.

Медицинская реформа в Украине: мнение практикующего врача

Посипайко Євген Богданович, лікар вищої категорії, член асоціації сімейних лікарів м. Києва та Київської області

Інститут сімейного лікаря – це інститут відповідальності за здоров'я нації

Прокопченко Іван Олексійович, кандидат економічних наук, партнер іноземної страхової компанії в Україні

Обмінюю історію хвороби на поліс

Емельянов Валерий Иванович, кандидат медицинских наук, врач высшей категории, директор столичной сети аптек

О сапожниках без сапог

Любомир Пиріг, зав. кафедри нефрології Нац. Медичної Академії післядипломної осв., почесний президент Всеукраїнського лікарського тов-ва, президент світової Федерації укр. лікарських тов-в

Коли нема політичної волі – нема і зрушень на краще

Валентин Жалко-Титаренко, д.м.н., старший научный сотрудник государственного Института эпидемиологии и инфекционных болезней им. Громашевского АМНУ

Эпидемии нельзя победить демократическими методами

Виктор Сердюк, президент Всеукраинского Совета защиты прав и безопасности пациентов

Главная проблема государственной политики в здравоохранении – это ее отсутствие

 

Другие диалоги

Украина в Европе – контуры и формат будущих взаимоотношений

Государственное управление: нужен ли «капитальный ремонт власти»?

ЕСТЬ ЛИ БУДУЩЕЕ У «ЛЕВОГО ДВИЖЕНИЯ» в УКРАИНЕ?

МИР В ВОЙНЕ или ВОЙНА В МИРУ?

НОВАЯ МЕЖДУНАРОДНАЯ СИСТЕМА БЕЗОПАСНОСТИ родится в Украине?

УКРАИНСКИЙ ПРОЕКТ – реформирование, перезагрузка, создание нового?

Будущее ТВ и Интернета – слияние, поглощение, сосуществование?

ФЕНОМЕН УКРАИНСКОГО МАЙДАНА

Поляризация общества - источник перманентной нестабильности. Найдет ли Украина социальный компромисс?

Партнерство Украина-Евросоюз: вызовы и возможности

МАЛЫЕ ГОРОДА – богатство разнообразия или бедность упадка

Права или только обязанности? (О состоянии соблюдения прав человека в Украине и мире на протяжении последних 65 лет)

Виртуальная реальность и нетократия: новые штрихи к портрету Украины

Таможня или Союз?

ДЕНЬГИ БУДУЩЕГО: валюты локальные, национальные, глобальные? Бумажные или электронные?

Кадры решают все? Или почему из Украины утекают мозги?

Мультикультурализм VS национализм

Религия в социально-политическом контексте Украины

Гуманитарная политика в Украине – а есть ли будущее?

Новый мировой экономический порядок

Рынок земли и будущее аграрной Украины

ДЕМОКРАТИИ КОНЕЦ? или ОНА ВРЕМЕННО СДАЕТ ПОЗИЦИИ?

Судьба реформ в Украине или Реформировать нереформируемое?!

20 наших лет

Будущее без будущего? или Почему Украина теряет образованное общество?

Украинский характер – твердыня или разрушающаяся крепость?

ПЕНСИОННАЯ РЕФОРМА В УКРАИНЕ: куда дует ветер перемен

20 лет независимости Украины – мифы и реалии

Поход Украины в Европу: остановка или смена курса?

Местные выборы 2010: прощание с самоуправлением?

Республика: «де-юре» или «де-факто»?

Каков капитал, таков и труд

Идеология умерла. Да здравствует новая идеология?!

Повестка дня нового Президента – стабилизация или развитие?

Соблазн и искушение диктатурой

Выборы-2010: готова ли Украина к переменам?

Неосознанный сталкер. Или. Скрытые и явные угрозы жизни Украины и возможности их предотвращения

Новый общественный договор – быть или не быть?

КАК СПАСТИ СТРАНУ? или Приговор вынесен. Обжалованию подлежит?!

Человеческий капитал в топке экономического кризиса

Украинское общество в условиях кризиса: социальные вызовы и мистификации.

Большой договор между Украиной и Россией: от проекта влияния к проекту развития

Украинская власть: царствует, господствует или руководит?

Украина: нация для государства или государство для нации?

„Социальный капитал” и проблемы формирования гражданского общества в Украине

«Социальные мифологемы массового сознания и политическое мифотворчество»

Гражданин и власть: патерналистские и авторитарные настроения в Украине.

В зеркале украинского культурного продукта

Есть ли «свет» в конце регионального «туннеля» или кого интересуют проблемы местного самоуправления?

Национальная идея: от украинской мечты к новой парадигме развития

Досрочные выборы: политическое представление к завершению сезона

Кризис ценностей: что такое хорошо, и что такое плохо?

Реформы в экономике Украины: причины, следствия, перспективы

Информационное пространство – кривое зеркало Украинской действительности

Постсоветское поколение – здравствуй! (или некоторые подробности из жизни молодежи)

Проект Україна: українська самосвідомість і етнонаціональні трансформації

„Південний вектор” євроінтеграційної стратегії України

Феноменологія української корупції та її специфічні риси

Українській Конституції 10 років: від «однієї з найкращих в Європі» до правового хаосу

Украина в геополитических играх 2006-2025 гг. или Очередное обновление внешней политики

Яку Україну пропонують Україні чи Програми та реальні практики політичних партій України

Парламентський злам: проблеми взаємодії владних гілок

Майдан, рік по тому

Вызовы или стимулы глобализации?

Демографический кризис или последний украинец

Адміністративно-територіальна реформа – тест на ефективність нової влади

Ролевые игры: социодрама Украина – ЕС

Славянские миры: цивилизационный выбор

Повестка дня будущего президента

Новое украинское Просвещение

„Внутрішня геополітика” України.

Чи готова Україна „мислити глобально, діяти локально”?

Демократия по-украински

Какая Россия нужна Украине?

Українська національна еліта – становлення чи занепад?

Середній клас в Україні : майбутнє народжується сьогодні

Україна шукає свою ідентичність

Камо грядеши, Украина?

page generation time:0,060