В украинской системе нечего исправлять, - там все надо менять.

Евгений Чичваркин

Пользовательского поиска

Соблазн и искушение диктатурой

Демократия и диктатура – это две стороны одной медали. Возврат незрелой демократии к диктатуре или тирании – закономерность, обусловленная издержками становления демократических процессов и связанных с ними изменений в сознании и привычках людей. С исторической точки зрения, резкий переход от демократии к диктатуре может иметь множество форм, включая военный переворот, гражданскую войну, махинации на выборах или создание «чрезвычайных» ситуаций, требующих вмешательства «сил особого назначения».

И хотя диктатура может принимать внешне очень разные формы, по своей сути все они имеют много общего: диктатура не падает с неба, для ее возникновения должны существовать влиятельные группы интересов, способствующие ее появлению различными методами. Это может быть и финансовая поддержка авторитарных политиков, и манипуляции общественным сознанием, и последовательная дискредитация демократических процессов и, наконец, применение силы.

Возникновение таких групп также имеет свою историческую подоплеку, поскольку, чтобы извлекать выгоду из несовершенного экономического устройства общества, опираясь на диктатуру, надо быть ее составной частью, если не основным стержнем.

Пять лет назад перспективы демократии в Украине воспринимались обществом достаточно оптимистично, но сейчас мы оказались в состоянии какой-то «недодемократии». Сложившаяся система власти привела к неконтролируемой конкурентной борьбе, противоборству амбиций, претензий, и интересов.

В условиях экономического роста и общественного спокойствия демократия кажется прекрасной вещью, даже если широкие слои населения живут у черты бедности. В последние годы мы привыкли думать о нашей стране как о демократической, но, быть может, мы просто плохо знаем себя?

Ответом на этот вопрос стал экономический кризис, который очень быстро развеял миф о демократичности украинцев и существенно активизировал «запрос на сильную руку». Система эрзац-демократии подошла к своему опасному завершению, и большая часть общества склоняется к тому, что в стране должна быть сильная стабильная власть.

Запрос этот тут же по-своему интерпретировали и подхватили «верхи». Впервые в истории Украины кандидаты в президенты обещают не углубление демократических процессов, а их сворачивание – в нынешней президентской кампании четко видно желание кандидатов продемонстрировать свою способность «навести порядок», доказать, что у них есть «воля и сила». Тоталитарные ценности, такие как «ручное управление», «право для одних, а не других», «руководитель может заменить закон», – также появляются на «сцене», но пока где-то сзади, на вторых ролях. И опасность сегодня заключается в том, что из-за ширмы экономических трудностей политические элиты изо всех сил стараются внушить, что наш народ ждет «сильной руки».

При этом очевидна подмена. Когда народ поддерживает идею сильной руки, то имеется в виду порядок, законность и эффективность власти. Причем порядок не в смысле закручивания гаек, а в том, чтобы власть на всех уровнях работала на общество, а не на карманы отдельных политиков, партий или бизнес групп. Людей интересует именно такой порядок, а не ограничения свободы слова, «темники» или запрет каких-то массовых акций. Отсюда – огромная разница в том, как понимают идею сильной руки претенденты на пост президента и простые граждане Украины.

Понимание условий, при которых люди предпочитают авторитарное правление, сегодня более важно, чем когда-либо в прошлом. Украина, как и многие постсоветские страны, жестоко пострадала от глобального экономического кризиса. Инфляция в стране – одна из самых высоких в Европе, реальный ВВП снизился, по разным оценкам, вдвое и более. И все это на фоне нарастающего внешнего долга.

В тоже время, те, кто сегодня собирается стать главой государства, практически не скрывают, что стремятся к единоличной власти, к полному контролю над силовыми структурами, судами всех уровней, над местным самоуправлением. Эффективность вертикали власти для них означает только одно: дал команду – она сразу исполняется. Но при этом никто не намерен нести ответственность за то, что из этого получится… Свое правление кандидаты, по-прежнему, видят в отрыве от влияния общества на принимаемые решения, принципиально не замечают неравенства и поляризации, основных социальных противоречий и выдают желаемое за действительное.

Мы предложили для обсуждения вопрос – а спасет ли Украину диктатура, может ли диктатура стать выходом из сложившегося кризиса? Какова возможная украинская версия диктатуры, и как далеко может зайти в своих действиях украинский диктатор?

В то же время, хорошо известно, что диктатура сама по себе еще никогда и никого не спасала. В нашей стране диктатуру порождает взрывоопасная смесь неконтролируемой власти, паразитирующего на национальных ресурсах бизнеса и «забитое», бесправное общество. В этом смысле предпосылки к установлению диктатуры в Украине действительно есть. Тем более что и в мире уже давно бродит призрак диктатуры и тирании.

Зрелищный подъем Китая до статуса сверхдержавы всего лишь за жизнь одного поколения при авторитарном правлении представляет собой первый прямой вызов либеральной демократии со времен нацистской Германии. Все последние десятилетия Китай рекламирует авторитаризм, уверяя мировое сообщество, что именно он предлагает более быстрый и простой путь к процветанию и стабильности, а не суматошная демократия с ее выборами и оглядкой на права человека.

Благодаря успехам Китая и провалам внешней политики США в наши дни не только затормозилось распространение демократии, но и сама политическая идея демократии оказалась подорванной. По всей видимости, ближайшее будущее принадлежит авторитарным политическим режимам.

Сегодня основной вызов мировому распространению демократии брошен со стороны политической модели, в которой слиты воедино политический авторитаризм и государственный капитализм. «Диалог.UA» предлагает поразмышлять о том - что, если такой авторитарный капитализм станет лицом будущего для большей части мира? И что ожидает Украину, вступающую в очередную фазу сворачивания своей, так и окрепшей за годы независимости, демократии?

Свернуть

Демократия и диктатура – это две стороны одной медали. Возврат незрелой демократии к диктатуре или тирании – закономерность, обусловленная издержками становления демократических процессов и связанных с ними изменений в сознании и привычках людей. С исторической точки зрения, резкий переход от демократии к диктатуре может иметь множество форм, включая военный переворот, гражданскую войну, махинации на выборах или создание «чрезвычайных» ситуаций, требующих вмешательства «сил особого назначения».

Развернуть

Мнение эксперта
Другие диалоги:
Версия для печати

Протистояти встановленню тиранії може тільки диктатура

5 фев 2010 года

Процеси концентрації чи дифузії влади в нашій країні йдуть постійно. Однак останнім часом ведеться багато розмов про можливість встановлення в країні влади «сильної особистості», диктатури чи чогось подібного. Чи існують для цього серйозні об’єктивні чи суб’єктивні передумови?

Це дуже серйозна проблема, яка має багато вимірів, але головне, на що я хотів би звернути увагу, це те, що потрібно відійти від стереотипних уявлень, які насаджуються засобами масової інформації, без чого неможливо зрозуміти справжні витоки формування ефективної влади.

Перший з цих стереотипів полягає в тому, що легітимна влада та кодифікована влада це одне й теж. Насправді наша влада кодифікована, але вона абсолютно нелегітимна. Вона нелегітимна не тільки з боку свого рейтингу, зазвичай дуже низького, але й з боку того, що навіть процедурно-юридично вона формувалась з порушеннями тих законів, які вона сама приймала.

Тому, коли зараз говорять те, що закони будуть знову порушені, то це виглядає як нонсенс, тому що насправді влада і так працює в позаправовому режимі.

Другий забобон, на який я звернув би увагу, це те, що взагалі влада не функціонує тільки в режимі законів. Не секрет, що антинародні режими формують певну законодавчу базу і конституційні норми, які легітимізують їх правління. Люди опиняються в зачарованому колі. Більше того: насправді жодний із законів не можна виконати, якщо в суспільстві не існує консенсусу «природного права», тобто права, яке обумовлено певними традиціями, неофіційними домовленостями і так далі. Говорити про те, що у нас будуть зруйновані конституційні норми, і із-за цього не будуть працювати офіційні механізми влади, просто неправильно.

Я веду це до того, що насправді існують механізми функціонування влади, які прямо не пов’язані з проблемою виборів, виконання норм конституції чи законів, які і так не виконуються. Фактично ми зараз маємо ситуацію, коли рішучі дії будь-якого політика, які не пов’язані з існуючими процедурами, наприклад, введення надзвичайного стану, але які будуть відповідати консолідації українського суспільства, насправді, будуть легітимними.

Сам термін «диктатура» виник в стародавньому Римі як такий, що відповідає ідеї надзвичайного стану, коли закони перестають діяти, і коли всю відповідальність бере на себе особистість, щоб навести порядок, який законодавчим шляхом навести практично неможливо.

Я хочу нагадати слова Макса Вебера «влада є легітимізованою силою». Сила необхідна, щоб вгамувати антисоціальні елементи, щоб припинити хаос в країні. Диктатура, це був термін, який тривалий час – навіть Черчиллем та Рузвельтом, не розглядався як негативний, який означав таку ситуацію, коли перестають діяти конституційні права та свободи, які і так не виконувались. Акцент робився на тому, що ці норми треба захистити, коли необхідно захистити право людей на життя, право на майно, та інші найважливіші права.

Звичайно, слово «диктатура» зараз перетворилося на ярлик, хоча раніше воно мало багато відтінків. Тому, мабуть, питання треба сформулювати інакше: чи можлива в нашій країні тиранія?

Насправді термін, який адекватний антинародній владі в її намірах скористатися катастрофічною ситуацією для створення режиму одноосібного правління, це не диктатура. Це тиранія. Це розведення понять для мене принципове, тому що боротися з тиранією без диктатури неможливо! Тільки диктатура по-справжньому може протистояти тиранії.

Це як щеплення проти грипу…

Так! Це як за третім законом Ньютона: дія дорівнює протидії. Звичайно, якщо будуть посилюватись негативні тенденції, і якась політична сила захоче узурпувати владу, то протистояти, зламати ці плани можуть тільки консолідовані дії суспільства. Трагедія наша полягає не в тому, що у нас може виникнути тиранія, а в тому, що вона вже існує в латентній, прихованій формі. Просто весь цей час вона прикривалась кодифікованою бутафорією. Коли по залу Верховної Ради ходять люди, голосуючи за вказівками своїх хазяїв, хіба це можна назвати парламентом? Коли права, гарантовані конституцією, не виконуються – хіба це можна назвати владою закону?

Нам необхідно активізувати механізми політичної консолідації суспільства, з метою протидії встановлення вже відкритої тиранії. Якщо брати досвід Європи, то це були потужні масові рухи. Наприклад, Де Голль спирався на потужний народний фронт, який налічував 9 мільйонів чоловік. Звичайно, таке не вписується в ті поняття, за якими ми звикли жити. Ось ми дивимось ці передачі Шустера чи інші, якою мовою вони там розмовляють? «Чи є в нас консенсус, чи ні?» «Така-то партія зможе перемогти, чи не зможе?»

Насправді суспільство знаходиться в зовсім іншій ситуації. Це ситуація мобілізаційного типу, а всі ті проблеми, які обговорюються на телебаченні, вони не мають принципового значення. Наприклад, зараз весь час всі кандидати в президенти говорять про те, що коли вони переможуть, то докорінно змінять ситуацію і подолають цю кризу. Але ніхто не говорить про те, що вони не мають і не будуть мати таких повноважень. Президент не має таких можливостей.

Ситуація набуває анекдотичного відтінку, бо у нас президент обирається не просто більшістю, а абсолютною більшістю в два тури, тобто народ змушують обирати президента, який за своїми повноваженнями абсолютно не спроможний виконувати ті завдання, які стоять перед суспільством. В світі немає країн з всенародним обранням президента, який би не мав прав сформувати уряд, вирішувати стратегічні питання, і навіть не міг звільнити того чи іншого міністра.

У нас фактично уникають головних питань – якою повинна бути ця влада для того, щоб вирішити проблеми, що стоять перед країною. Буде консенсус чи не буде, буде коаліція чи не буде – ці питання зараз не мають принципового значення, бо склад парламенту можна проплатити, і знову будуть старі проблеми: буде коаліція, буде прем’єр, але насправді він для країні нічого не зробить.

Які політичні кола найбільше зацікавлені у встановленні відкритої тиранії, чи можна їх «вирахувати»?

Звичайно, такі кола є, і їх можна вирахувати. Це ті кола, які не можуть отримати свої прибутки в умовах нормальної конкуренції, в нормальних умовах ведення бізнесу. Всі прекрасно знають, що в країні велика частина бізнесу знаходиться в тіні, або «сірого бізнесу». Але мало хто говорить, що величезна частина бізнесу у нас просто кримінальна. Наприклад, коли під видом харчових продуктів імпортується отрута, яка фактично знищує здоров’я населення. Коли ввозяться фальсифіковані ліки. Коли ведеться будівництво, яке руйнує історичний вигляд міста, або створює небезпеку для інших будинків. Київ вже деформований до невпізнанності.

Ці люди бояться понести відповідальність, і їх багато. На жаль, вони здобули потужну соціальну базу із декласованого елементу, який, у разі виходу країни на рейки цивілізованого розвитку не тільки не зможе пристосуватися, але й втратить статус «хазяїв життя», буде виштовхнутий із суспільного життя.

Недавно я читав дослідження відомого російського політолога та аналітика Кара-Мурзи. В ньому він звернув увагу на те, що російській уряд збирається спиратися на середній клас. Але середнього класу в країні немає. Є 15-20% людей, які насправді не здатні виконувати високоякісну роботу. Це офісні працівники, це різноманітні агенти по збуту, саме вони зараз себе відчувають чимось на кшталт «середнього класу». Це також люди, які сидять на тих чи інших рентах, корумповані чиновники, які отримують гроші за видачу дозволів, і ще багато людей. В нормально працюючий економіці вони будуть не потрібні, вони можуть існувати тільки в каламутній воді нинішньої економіки. І вони це прекрасно усвідомлюють. Тому вони будуть підтримувати тиранію, якою би антинаціональною вона не була.

Якщо вважати тиранію щось на кшталт хвороби політичного тіла, то що може запобігти цьому? Як розвинути імунітет до цієї хвороби?

Найбільшим ворогом тиранії є консолідація народу. Всі тиранії виникали лише тоді, коли народ був не здатний консолідуватися и чинити організований опір. І до речі, і зараз все будується на тому, щоб атомарний розпад суспільства тривав і далі, и народ не зміг чинити опір. Національна культура нищиться, їй протиставляється космополітична масова культура, взагалі нищаться всі зразки високої культури, всі приклади того, як людина здатна повести себе нон-конформістськи, не бути послідовником нав’язаних стереотипів життя, не бути пристосуванцем. Всі засоби масової інформації працюють проти національної культури, проти нонконформізму.

Я вже неодноразово казав про те, що сучасна європейська правова традиція визнає право народу на повстання проти влади, як останній засіб боротьби з тиранією, коли всі інші засоби такої боротьби вичерпані. Справжня демократія, це демократія, яка формується знизу. А ключовою ідеєю демократії, яку, до речі, у нас всіляко паплюжать, є комуна. Тобто – невелике, неформальне, консолідоване об’єднання людей, здатних спільно відстоювати власні інтереси. Український аналог цього поняття, це громада. В ньому, на відміну від інших мов, міститься відчуття сили, потуги, масштабу.

Ви подивіться: там, де в Києві вдалося створити громади, там вдалося чинити реальний опір владі, незаконним забудовам, незаконним захопленням землі. В таких протистояннях з’являються лідери, які в подальшому будуть захищати інтереси громад, а не ті фігури, створені владою та засобами масової інформації, що створюють тільки ілюзію народної влади, фактично захищаючи приховану тиранію.

Можливо, у тиранії є ще один, і навіть потужніший ворог – це час. Це час, оскільки тиранія завжди економічно неефективна, завжди поволі приходить в занепад, і час працює проти неї.

Я з вами згоден. Це дуже цікаве питання. Ми ризикуємо із країни, що не відбулась, перейти у розряд країн, що зберігають свою суверенність лише номінально, ставши сателітом зовнішніх сил. Це буде дужа важка ситуація, тому що поки що прихована підтримка та лобіювання цих сил, чиї інтереси несумісні з інтересами нашої країни стане відкритою, і тоді подолати тиранію буде ще складніше.


Бесіду вів Андрій Маклаков

Версия для печати
Публикации автора

 

Рекомендуем к прочтению

НАТО: ответ на кризис в Украине и безопасность в центральной и восточной Европе

Действия России в Украине вынудили наблюдателей и политиков по обе стороны Атлантики, включая членов Конгресса США, пересмотреть роль Соединенных Штатов и НАТО в укреплении европейской безопасности. Особую обеспокоенность в плане безопасности вызывает ситуация вокруг таких стран не-членов НАТО, как Молдова и Украина. Отражая взгляды США и их европейских союзников, генеральный секретарь НАТО Андерс Фог Расмуссен назвал военную агрессию России «самым серьезным кризисом в Европе после падения Берлинской стены», и заявил, что НАТО «больше не может вести дела с Россией, как раньше».

Этот отчет, подготовленный всего месяц назад Исследовательской службой Конгресса США, хорошо передает образ мысли и расхождения позиций среди американских законодателей в отношении НАТО и кризиса в Украине – с одной стороны, заявления о готовности защитить интересы членов альянса, а с другой – ссылки на пророссийское общественное мнение в ряде стран Запада.

Читать далее

 

Мнения других экспертов

Квитка Остап, директор Центра социологических исследований «КМС»

Вздумай наш новый президент поиграть в диктатора, - его политика будет беспощадной

Сергій Телешун, доктор політичних наук, професор, завідуючий кафедрою політичної аналітики та прогнозування Національної Академії державного управління при Президентові України, голова Платформи «Діалог Євразії» в Україні

У нас «сильных рук» много, а сильной власти нет

Коваль Іван, політтехнолог, кандидат історичних наук, незалежний політичний оглядач

Розшукується талановитий диктатор на посаду Президента

Євген Головаха, Заступник директора Інституту соціології, Завідуючий відділу історії, теорії та методології соціології, професор

Від месії до порожнього місця

Александр Майборода, доктор исторических наук, профессор

Политикам, жаждущим единоличной власти, нечем соблазнить общество

Юрий Романенко, директор аналитического центра «Стратагема»

Диктатура в Украине будет успешной только в том случае, если она будет отвечать требованиям времени

Тимур Алексеєнко, науковий співробітник Vienna School of Governance

Безвідповідальний плюралізм

Дмитрий Выдрин, политолог

В нашей стране сложно осуществить и власть закона, и власть диктатора

Александр Стегний, доктор социологических наук, исполнительный директор Центра социальных и маркетинговых исследований «Социс», ведущий научный сотрудник Института социологии НАНУ

Наши люди хотят защиты своих прав и наведения порядка, а не Пиночета

Владимир Петрович Семиноженко, лидер Гражданского блока «Новая Украина», академик НАН Украины

Украинцам сегодня не хватает не «сильной руки», а веры в себя и опоры на собственные силы

Виктория Подгорная, к.ф.н., директор Центра социально-политического проектирования

Никто из кандидатов, представленных в этой избирательной кампании, не в состоянии обеспечить демократическое развитие Украины

 

Другие диалоги

Украина в Европе – контуры и формат будущих взаимоотношений

Государственное управление: нужен ли «капитальный ремонт власти»?

ЕСТЬ ЛИ БУДУЩЕЕ У «ЛЕВОГО ДВИЖЕНИЯ» в УКРАИНЕ?

МИР В ВОЙНЕ или ВОЙНА В МИРУ?

НОВАЯ МЕЖДУНАРОДНАЯ СИСТЕМА БЕЗОПАСНОСТИ родится в Украине?

УКРАИНСКИЙ ПРОЕКТ – реформирование, перезагрузка, создание нового?

Будущее ТВ и Интернета – слияние, поглощение, сосуществование?

ФЕНОМЕН УКРАИНСКОГО МАЙДАНА

Поляризация общества - источник перманентной нестабильности. Найдет ли Украина социальный компромисс?

Партнерство Украина-Евросоюз: вызовы и возможности

МАЛЫЕ ГОРОДА – богатство разнообразия или бедность упадка

Права или только обязанности? (О состоянии соблюдения прав человека в Украине и мире на протяжении последних 65 лет)

Виртуальная реальность и нетократия: новые штрихи к портрету Украины

Таможня или Союз?

ДЕНЬГИ БУДУЩЕГО: валюты локальные, национальные, глобальные? Бумажные или электронные?

Кадры решают все? Или почему из Украины утекают мозги?

Мультикультурализм VS национализм

Религия в социально-политическом контексте Украины

Гуманитарная политика в Украине – а есть ли будущее?

Новый мировой экономический порядок

Рынок земли и будущее аграрной Украины

ДЕМОКРАТИИ КОНЕЦ? или ОНА ВРЕМЕННО СДАЕТ ПОЗИЦИИ?

Судьба реформ в Украине или Реформировать нереформируемое?!

20 наших лет

Будущее без будущего? или Почему Украина теряет образованное общество?

Украинский характер – твердыня или разрушающаяся крепость?

ПЕНСИОННАЯ РЕФОРМА В УКРАИНЕ: куда дует ветер перемен

20 лет независимости Украины – мифы и реалии

Поход Украины в Европу: остановка или смена курса?

Местные выборы 2010: прощание с самоуправлением?

Республика: «де-юре» или «де-факто»?

Каков капитал, таков и труд

Идеология умерла. Да здравствует новая идеология?!

Повестка дня нового Президента – стабилизация или развитие?

Реформа украинского здравоохранения или ее отсутствие: причины и следствия

Выборы-2010: готова ли Украина к переменам?

Неосознанный сталкер. Или. Скрытые и явные угрозы жизни Украины и возможности их предотвращения

Новый общественный договор – быть или не быть?

КАК СПАСТИ СТРАНУ? или Приговор вынесен. Обжалованию подлежит?!

Человеческий капитал в топке экономического кризиса

Украинское общество в условиях кризиса: социальные вызовы и мистификации.

Большой договор между Украиной и Россией: от проекта влияния к проекту развития

Украинская власть: царствует, господствует или руководит?

Украина: нация для государства или государство для нации?

„Социальный капитал” и проблемы формирования гражданского общества в Украине

«Социальные мифологемы массового сознания и политическое мифотворчество»

Гражданин и власть: патерналистские и авторитарные настроения в Украине.

В зеркале украинского культурного продукта

Есть ли «свет» в конце регионального «туннеля» или кого интересуют проблемы местного самоуправления?

Национальная идея: от украинской мечты к новой парадигме развития

Досрочные выборы: политическое представление к завершению сезона

Кризис ценностей: что такое хорошо, и что такое плохо?

Реформы в экономике Украины: причины, следствия, перспективы

Информационное пространство – кривое зеркало Украинской действительности

Постсоветское поколение – здравствуй! (или некоторые подробности из жизни молодежи)

Проект Україна: українська самосвідомість і етнонаціональні трансформації

„Південний вектор” євроінтеграційної стратегії України

Феноменологія української корупції та її специфічні риси

Українській Конституції 10 років: від «однієї з найкращих в Європі» до правового хаосу

Украина в геополитических играх 2006-2025 гг. или Очередное обновление внешней политики

Яку Україну пропонують Україні чи Програми та реальні практики політичних партій України

Парламентський злам: проблеми взаємодії владних гілок

Майдан, рік по тому

Вызовы или стимулы глобализации?

Демографический кризис или последний украинец

Адміністративно-територіальна реформа – тест на ефективність нової влади

Ролевые игры: социодрама Украина – ЕС

Славянские миры: цивилизационный выбор

Повестка дня будущего президента

Новое украинское Просвещение

„Внутрішня геополітика” України.

Чи готова Україна „мислити глобально, діяти локально”?

Демократия по-украински

Какая Россия нужна Украине?

Українська національна еліта – становлення чи занепад?

Середній клас в Україні : майбутнє народжується сьогодні

Україна шукає свою ідентичність

Камо грядеши, Украина?

page generation time:0,139