В украинской системе нечего исправлять, - там все надо менять.

Евгений Чичваркин

Пользовательского поиска

Повестка дня нового Президента – стабилизация или развитие?

Выборы закончились, наступило время выполнять предвыборные обещания. У нового Президента достаточно ограниченный спектр возможностей. Лимит времени на принятие решений, дефицит ресурсов, бремя внешних и внутренних долгов, обещаний, договоренностей. Но решать и действовать ему придется в любом случае.

Украина жаждет и боится перемен одновременно – вот неизбежный парадокс, связанный с новым периодом в жизни нашей страны, с повесткой дня нового президента. Вместе с нашими авторами и экспертами, «Диалог.UA» попробует оценить масштаб кратко- и долгосрочных задач, стоящих перед страной.

Выборы закончились, наступило время выполнять предвыборные обещания. У нового Президента достаточно ограниченный спектр возможностей. Лимит времени на принятие решений, дефицит ресурсов, бремя внешних и внутренних долгов, обещаний, договоренностей. Но решать и действовать ему придется в любом случае. Вместе с нашими авторами и экспертами, мы хотим оценить масштаб кратко- и долгосрочных задач, стоящих перед нынешним президентом.

Главный вопрос сегодня заключается в том, какие качественные изменения произойдут с украинской экономикой в ближайшие месяцы, а затем и в первый год президентства Виктора Януковича. Удастся ли нашей стране сохранить за собой индустриальный статус и на этом основании занять место в мировом разделении труда? Будут ли на этой территории развиваться высокотехнологические производства и фундаментальная наука?

Сможет ли новая власть преодолеть последствия кризиса и начать работу на перспективу, не зациклившись на решении массы неотложных сиюминутных вопросов. Мнения на этот счет в экспертной среде разделились.

Европа готова к сотрудничеству с новым Президентом Украины, понимая, как нелегко приходится стране, зажатой между двумя цивилизациями, двумя мирами. «Есть дела неотложные, – говорит посол Польши, – это возобновление сотрудничества с Международным валютным фондом и одобрения государственного бюджета, преодоление последствий экономического кризиса. Но есть дела важные, хотя и не такие срочные, – и мы могли бы привести польский пример, – это существенное реформирование систем местной власти, преодоление коррупции, улучшения инвестиционного климата».

Многие зарубежные наблюдатели изначально отмечают, что Янукович является не столько сторонником России, сколько представителем крупного национального украинского капитала. Но вопрос еще и в том, захочет ли клуб олигархов, который привел нового президента к власти, восстановления элементарного правового порядка и легитимности органов власти в Украине. В этом новому президенту будет гораздо сложнее, чем Леониду Кучме, который стоял над олигархами, поскольку сам давал «добро» на их создание.

Украина жаждет и боится перемен одновременно – вот неизбежный парадокс, связанный с новым периодом в жизни нашей страны, с повесткой дня будущего президента. Однако, поиск альтернативных путей, прорывных алгоритмов развития, реализация долгосрочных проектов – все это, похоже, также остается задачей на будущее. Отсюда отсутствие веры в реальность скорых перемен к лучшему, поголовное невосприятие гражданами страны риторики первых лиц государства и их обещаний на фоне полного отсутствия реальных альтернатив и пользующейся доверием народа оппозиции. Будут ли столь снисходительны к действиям новой власти сограждане Виктора Януковича?

Новому президенту, намеренному строить независимое цивилизованное государство, необходимо будет прислушаться к мнению зарождающегося гражданского общества, воспользоваться наработками тех, кто из тысяч нерешенных проблем, стоящих перед Украиной, способен увидеть решения, которые определят стратегию успеха нашего государства.

В любом случае команда Виктора Януковича имеет шанс закрыть страницу утопий и начать действовать в духе «реальной политики». Пожалуй, это и есть сверхзадача нового Президента Украины на ближайшую перспективу.

Свернуть

Выборы закончились, наступило время выполнять предвыборные обещания. У нового Президента достаточно ограниченный спектр возможностей. Лимит времени на принятие решений, дефицит ресурсов, бремя внешних и внутренних долгов, обещаний, договоренностей. Но решать и действовать ему придется в любом случае. Украина жаждет и боится перемен одновременно – вот неизбежный парадокс, связанный с новым периодом в жизни нашей страны, с повесткой дня нового президента. Вместе с нашими авторами и экспертами, «Диалог.UA» попробует оценить масштаб кратко- и долгосрочных задач, стоящих перед страной.

Развернуть

Мнение эксперта
Другие диалоги:
Версия для печати

У президента достатньо повноважень і ресурсів для розробки проекту модернізації України

22 мар 2010 года
У президента достатньо повноважень і ресурсів для розробки проекту модернізації України: У президента достатньо повноважень і ресурсів для розробки проекту модернізації України

Ігор Когут, Голова Ради Лабораторії законодавчих ініціатив

Яку спадщину в економіці, внутрішній і зовнішній політиці та в сфері національної безпеки України одержить новий президент? Більшість українських громадян, політиків й експертів схильні досить категорично охарактеризовувати стан економіки, внутрішньополітичну ситуацію, виклики зовнішньої політики, загрози національній безпеці країни. Певен, що категоричність навіюється не стільки критичністю суспільної оцінки стану справ у країні, скільки відсутністю достовірної, аргументованої, логічної та доступної інформації та аналітики. Сам факт, що публікацію даних статистики щодо соціально-економічних показників уряд вирішив не публікувати зі звичною періодичністю, створивши ще один фактор недовіри як системі української статистики, так і всій урядовій системі. Економіка вже дає перші ознаки відродження, зокрема - позначуються позитивні тенденції росту промислового виробництва. Проте це ніщо, порівняно з низьким рівнем купівельної спроможності українців, ростом цін на продукти, зменшенням зайнятості населення. Окрім того, економіка та фінансовий сектор, не відійшовши від попередньої хвилі фінансової кризи та економічної рецесії, насторожено очікує наступних хвиль, що пророкуються вітчизняними та зарубіжними експертами. Українська політична ситуація не описується іншими означеннями як кризова, і це виражається як у провалі системи державного управління, ухваленні політичних рішень, ерозії ключових владних інститутів (президента, уряду та парламенту) так і стагнації недорозвинених політичних інститутів – політичних партій, системи виборів, парламентаризму тощо. Зовнішня політика останніх п’яти років віддалила нас від реалізації національної амбіції України стати членом Європейського Союзу в найближчій перспективі та не забезпечила прагматичних і рівноправних відносин з колишніми союзними республіками. Тут великою виявилася роль як особистостей, так і системи впровадження реформ й належного врядування. Щодо національної безпеки, то можна відзначити важкий удар кризи та урядової політики, що позначилися на фінансуванні, а відтак й боєздатності збройних сил. Щодо інформаційної безпеки та ефективності системи правоохоронних органів, екологічних та техногенних викликів, то вони викликані застарілими інфраструктурами, недбалістю та безкарністю. І це, безсумнівно, потребує розробки та впровадження нових ефективних політик, що дозволить не просто оновити, модернізувати чи «накласти» успішні досвіди інших країн, а має сприяти виробленню власної стратегії та нових підходів до реформування й розвитку зазначених галузей. Нинішня президентська кампанія відрізнялася від попередніх тим, що вона не формулює новий порядок денний для країни. Які позитивні і негативні тенденції закладені в цій ситуації?


Думаю, кожна виборча кампанія виносить на публіку якісь проблеми та рецепти їх вирішення. Це легко пояснюється суспільними очікуваннями змін, успіху та розвитку. Проблема полягає в тому, що більшість політичних лідерів не проектують цих змін, не вникають у деталі та тонкощі, а відтак і не вірять у ці зміни. Вони не задаються завданням спроектувати Україну в інших системах відносин як внутрішніх, так і зовнішніх. Їхні програми віртуальні, популістські та політтехнологічні. Вони не є живими, а тому не є життєздатними. Вибори завжди стають часом конкуренції експертів, які намагаються вкласти у вуха виборців та політиків різноманітні варіанти, сценарії, концепції та стратегії. І зараз ми є свідками появи різноманітних документів. Йдеться, наприклад, про Стратегію модернізації України, що при вдосконаленні та доопрацюванні, залученні громадянського суспільства, може стати філософсько-ціннісним орієнтиром. Але для цього вона має бути доступною, лаконічною, зрозумілою та реалістичною. Поки всього цього бракує. Виклики перед новим Президентом України досить суттєві, однак, кожен, хто серйозно претендував на цю посаду, мусив зробити «домашнє» завдання: оцінити і зрозуміти реальний стан справ в країні та визначити конкретні, не популістські, пріоритети своєї діяльності. Це і буде основою порядку денного нового президента. І вже скоро ми дізнаємося: чи готуються наші лідери ставати відповідальними та успішними президентами, чи ні. Це покажуть вже перші укази та кадрові рішення.


Які першочергові завдання стоять перед новим президентом?


Президент має формувати стратегічні пріоритети, на які мають орієнтуватися його прихильники, і, обов’язково, які можуть переконати опонентів. Вони мають надихнути суспільство і спрямувати політиків на дієвість, відповідальність та інноваційність. Безперечно, це має бути системне бачення модернізації політичної системи, системи ухвалення та реалізації політики, перегляд принципів самоврядування, солідарної дії суспільства і політичної влади в реалізації реформ, що забезпечать європейські стандарти життя. І головне – ми маємо створити передумови для прозорої, підзвітної та підконтрольної політичної влади. В першу чергу, треба відштовхуватися від тих повноважень, котрими наділений президент. Мова йде про реальний вплив президента на зовнішню політику, національну безпеку і оборону. Справа президента – формування порядку денного для країни, наголошення на певних пріоритетах діяльності, привернення уваги суспільства до необхідності реалізації саме цих пріоритетних завдань. Адже нинішніх повноважень президента не досить, щоб вплинути на економічні чи соціальні аспекти життя країни. Але щоб ми не говорили про економічну чи соціальну політику, першочергове завдання президента – це політична реформа. Адже майже всі наші негаразди зводяться до неефективної системи управління, відсутності чітких розмежувань повноважень між ключовими гравцями. Це означає необхідність вдосконалювати законодавство, спираючись на чинний парламент, або, якщо це буде неможливо, на той, що прийде йому на заміну після позачергових виборів. Встановлення чітких правил гри через політичну та конституційну реформу – першочергове стратегічне завдання нового президента. Політична реформа – це не лише визначення форми правління в країні, але й досить серйозна реформа виборчого законодавства напередодні парламентських виборів. Вибори за старими правилами не дадуть якісної зміни політичних гравців, тут немає жодних сумнівів. А от щодо того, якою має бути нова виборча система – сумнівів дуже багато. Багато розмов велося довкола так званих відкритих списків, але складається враження, що цю тему вже «заговорили», і ніхто не збирається впроваджувати її в життя, щоб підвищити відповідальність депутатів перед виборцями. Другий напрямок реформування – це фінансування політичних партій. Сьогодні не лише громадяни, але й більша частина партійців не знають, звідки і за чий рахунок фінансується їхня політична сила. Це виклик, це не те, що наближає нас до європейської політичної традиції. Правила фінансування і звітності політичних партій повинні бути чіткими і прозорими. Це має бути першим кроком до того, щоб розмежувати бізнес і політику. Адже виборці повинні розуміти, що, підтримуючи ту чи іншу партію, вони, насправді, підтримують також чиїсь бізнесові інтереси. Боротьба з корупцією – це також один з пріоритетів, який має лягти в основу політичної реформи. Це те завдання, яке не вирішується ні за рік, ні за п’ять. Але президент має продемонструвати політичну волю щодо змін у цьому напрямі і вимагати роботи над цим питанням від свого оточення.


Чи можна сподіватися значних кроків у напрямі політичної чи економічної реформи?


Я не так однозначно ставлюся до позиціонування кандидатів у президенти – консерваторів чи лібералів. Програмні повідомлення, які були представлені виборцям, не містили якихось принципових відмінностей у підходах чи позиціях кандидатів. Мені здається, що у своїй риториці Віктор Янукович разом з Арсенієм Яценюком, а потім і Сергій Тигіпко до них приєднався, використали нову дефініцію поняття реформи – «модернізація». На жаль, сьогодні слово реформи, якого жахаються виборці, механічно замінили на слово «модернізація», не надаючи йому іншого значення. А модернізація – це доволі відповідальний політичний проект, і дуже не хотілося б, щоб ця риторика перетворилася в чергову виборчу кампанію. У президента досить повноважень і ресурсів, щоб через наявні аналітичні структури, інститути розробити проект модернізації України. Мова йде не лише про технічні проблеми інформатизації, інноваційного та технологічного розвитку. Модернізація може стосуватися і політичної системи – у нас дуже багато атавізмів радянської системи управління. На жаль, сьогодні приватні інтереси політиків домінують над інтересами суспільства і громадян. У політику йдуть за певними ресурсами і преференціями – це теж рудимент номенклатурної системи управління радянських часів. Модернізація і має полягати в тому, щоб знайти компроміси між різними політичними гравцями. Людям потрібно зрозуміти, в якій країні вони живуть, чим є Україна сьогодні для нас самих, для світу, для Європи.


Які внутрішні і зовнішні виклики чекають на щойно обраного президента?


Внутрішнім викликом лишається світоглядно-цивілізаційна роз’єднаність України, недостатня демократична легітимність новообраного президента, високий рівень недовіри та нездатність політиків домовлятися задля суспільного блага, корупція, зростання взаємовигідності та взаємокорисловості політики та бізнесу, патерналізм та пасивність суспільства.

Зовнішнім викликом є необхідність просування та відстоювання інтересів країни, а не окремих політиків чи бізнесу.

Україна не може програти боротьбу за свої інтереси в Європі, в Америці та на Сході. Ми маємо зреалізувати свій реальний потенціал та слугувати як окремий гравець, інтереси якого мають автоматично розглядатися на рівні формулювань пріоритетів геополітичного масштабу як наших сусідів, так і «далеких партнерів».


Якою буде українська політика в сфері державного будівництва, в економіці та національній безпеці після виборів?


Навряд чи це буде раціональна політика. Виклики очевидні. Для подолання існуючої політичної кризи необхідно переглянути Конституцію України в частині організації публічної влади як на національному, так і на місцевому рівнях. Не може залишитися поза увагою президента і виборча система, система фінансування політики.

Великою загрозою я особисто вважаю корупцію та безсистемність в протидії цьому явищу.

В економіці проблемою залишиться кредитування виробництва, створення підприємств та модернізація існуючих, особливо це стосується бюджетоутворюючих галузей.

Про обороноздатність та захист національних інтересів я говорив раніше.Тому я би швидше дав відповідь-застереження. Коли ми розглядаємо різні формати парламентської коаліції, нового уряду, перших кроків президента, ми говоримо про примирення колишніх супротивників, про нові пакти між владою і опозицією. Але чим такі пакти можуть бути скріплені? Перш за все – недовірою. Сьогодні в країні є два найбільші конкуруючі політичні середовища, які такими і залишаться у найближчі 10 років, – саме вони визначатимуть основні риси політичної та особистісної конкуренції в Україні. Новим політикам і майбутнім лідерам, щоб відбутися інституційно, ще треба пройти досить довгий шлях, не одні вибори, пережити злети і падіння. Тож не виключено, що програмним аспектом угоди між сьогоднішніми політичними конкурентами будуть зміни до Конституції і зміна виборчої системи. Але чи стане це позитивним кроком – велике питання. Адже цих гравців цікавлять такі правила гри, коли вони завжди залишаються переможцями. Важко уявити, щоб переможцями одночасно стали БЮТ і Партія регіонів, але все виглядає так, що якщо вони домовлятимуться про зміни до Конституції, то будуть говорити про парламентську форму правління – аж до скасування посади президента, у якого дедалі менше повноважень. Це можна бути аргументувати переходом до європейської традиції з сильним урядом і канцлером, і символічною посадою президента. При цьому цілком можуть бути підвищені прохідні бар’єри на виборах до парламенту, щоб лише найбільші парламентські фракції мали змогу формувати уряд. Але ми говоримо про досить віддалену перспективу державного будівництва в Україні. Сьогодні, з огляду на те, про що ми вже говорили – непрозорі партійні фінанси, недосконалість виборчої системи, – допустити такий сценарій було б передчасним. Допоки ми маємо замість політичних партій закриті акціонерні товариства, в яких не прижилася жодна форма партійної демократії – все підпорядковане керівництву партії й її одноосібному лідеру, – очікувати на докорінні зміни політичної системи в Україні не доводиться. Ми втратили в парламенті відчуття функції депутатів, адже парламент – не лише законодавчий, але представницький орган, який має здійснювати контрольні функції. Ми втратили цінність думки окремого депутата. Адже саме для того, щоб людина могла висловлювати і відстоювати не дуже приємні комусь думки, запити, звернення, і була введена недоторканість депутатів. Сьогодні недоторканість перетворилася на привілей, а депутати перестали бути політичними особистостями. В основному це тепер «кнопкодави». Отже, ми і надалі залишатимемося напівпрезидентською республікою, але точки напруги у взаєминах між гілками влади у сенсі інституалізації парламентської коаліції та створення уряду будуть працювати проти консолідації. Коаліційний компроміс шкодить перетворенню уряду на колегіальний орган.

Чи можна вже сьогодні сформулювати стратегічні завдання, реалізації яких має домагатися новий президент?


Це модернізація всієї країни у широкому сенсі.

Не переоснащення виробництва чи запровадження новітніх технологій, це надто звужений погляд. Сучасна європейська країна має жити в одному ритмі з «левами» та «тиграми» сучасного світу. Не залежно від того, чи це буде об’єднана Європа, чи модернізована Японія, чи новий потужний Китай, чи нові тигри Корея й Сінгапур. Інтеграція до Європейського Союзу може стати складовою національної ідеї, яку так довго і безуспішно шукають наші політологи і історики. Європейський шлях поступу може, до певної міри, стати засобом консолідації суспільства. Люди повинні зрозуміти, що ми можемо жити не гірше, а можливо і краще, ніж деякі країни Євросоюзу. Наш потенціал вищий, ніж потенціал, скажімо, Румунії чи Болгарії. Я переконаний, що в Донецьку так само хочуть відчувати себе європейцями, як і у Львові.

Я би також наголошував на проблеми, якими займаюся щодня – політична реформа, що включає нову Конституцію, виборчу систему, адміністративну реформу, місцеве самоврядування та реформу парламенту.


Які проблеми обов’язково постануть перед новим президентом?


Неконсолідованість політичної еліти, її морально-етична «слабкість». Еліти не можуть бути відповідальними і правдивими, а тому їм важко довіряти, на них важко покладатися в реалізації реформ.

Новому президентові потрібно буде перебудувати себе, пересилити своє середовище, переконати опонентів, надихнути суспільство на реальні звершення. Солідарність українського суспільства – це виклик, вимога, потреба та умова українського успіху.

Є проблема демократичної легітимності новообраного президента – перевага в голосах виборців у масштабах України досить незначна. Віктору Януковичу ще потрібно стати президентом усієї країни, консолідувати суспільство. Це означає не лише уникати поглиблення проблем, які розколюють суспільство, – питання мови, тлумачення певних історичних подій, – але й намагатися перетворити їх на переваги, що в умовах України надзвичайно складно. Схід-Захід – це цілі суспільні шари, з великими відмінностями в світогляді, звичаях, в ментальності і сприйнятті історії країни. Чи зможе президент створити умови для інтеграції країни? Як би це не дивно звучало, тут може зіграти велику роль інфраструктурний фактор. Щоб розвивати контакти між людьми з різних регіонів країни потрібні хороші комунікації, транспортне сполучення за доступними цінами, нові авіарейси, комфортні потяги, сучасні автобани, мости. Бо часом з Донецька до Одеси треба летіти через Київ. Країна не повинна бути дезінтеґрованою не тільки ментально, але й інфраструктурно. Люди повинні між собою контактувати якомога більше.


Які ресурси для вирішення названих проблем є у президента?


Треба проявляти рішучість і послідовність – не авторитаризм, а саме рішучість і послідовність. Якщо визначені певні пріоритети – їх треба дотримуватися, – це головне завдання президента. Він має певні конституційні повноваження, радників та аналітиків, підтримку значних суспільних кіл, які реально впливають на прийняття рішень в цій країні. Повноваження президента сьогодні досить обмежені, але їх все ще достатньо для великих звершень. Він може ініціювати законопроекти, він може визначати їх як першочергові для ухвалення парламентом. Він може ветувати закони, які не відповідають основному закону. Він може довести до логічного завершення обговорення Конституції та прийняття змін до неї. Як би ми не хотіли займатися розвитком економіки чи зробити більш публічним контроль над фінансами, ми завжди будемо наражатися на проблему адміністративної системи, неефективності влади. І вдосконалення інституту виконавчої влади має стати пріоритетом номер один для президента. Які є для цього інструменти у президента Віктора Януковича? У нього є велика фракція, а згодом, можливо, буде і прихильна до нього більшість у парламенті. Якщо він буде рішучим, послідовним і не йтиме на «підкилимні» компроміси. Президент може піти на розпуск парламенту, втратити частину своєї фракції на дострокових виборах, але одержати нових союзників з нових реформаторів – Сергія Тигіпка і Арсенія Яценюка. Бо якщо сьогодні немає можливості здійснювати необхідну конституційну реформу з цим парламентом, його треба розпускати. Це більш перспективний шлях, ніж пакт з Юлією Тимошенко і досягнення дорогих компромісів при формуванні уряду, призначення керівників силових структур, губернаторів. Так складаються обставини, що без оновленої Конституції та адміністративної реформи ми не зможемо «перезапустити» державу. Але у Віктора Януковича є ще один серйозний ресурс – він наполегливий управлінець. Якщо він хоча б частину своєї наполегливості втілить у суспільно значимі реформи – може залишитися в історії країни успішним президентом. Дуже важливим ресурсом є можливість формувати громадську думку. У Ющенка ця можливість реалізувалася в питаннях національної ідентичності, і певні кроки в цьому напрямі були зроблені. Якщо Віктор Янукович зуміє так само сформувати інформаційну політику навколо пріоритетів конституційної і адміністративної реформ, – це буде ще одним його ресурсом, для освоєння якого у президента є всі можливості – доступ до радіо, телебачення. Його може підтримати в цьому Партія регіонів, яка має певні фінансові ресурси.


Які суспільні очікування пов’язані з наступним п’ятиріччям України?


Думаю, це можна без зайвого пафосу викласти в наступних словах: сильна влада, успішна держава та гідні громадяни. Великим очікуванням є успіх України і українців не тільки в спорті чи окремих видах мистецтва, але й у тих традиційних сферах, про які часто говорять, але в які все менше вірять наші громадяни; Україна – космічна держава, ми маємо унікальні технології в галузі авіабудування, нанотехнології тощо. Людям важливо бачити успіх своєї країни, пишатися нею.


І останнє запитання: що б Ви порадили майбутньому президентові?


Стати президентом усієї України, спромогтися на патріотичні вчинки, бути рішучим та наполегливим в реалізації реформ, цінувати свою команду та чути своїх громадян.

Боюся здаватися ідеалістичним, проте хочу відзначити, що в кожній краплини ідеалізму криється шалений прагматизм для його досягнення.

Тому закликаю новообраного президента переглянути підвалини української політики: мотиви лобіювання тих чи інших речей, порядок, прозорість та чесність політичної гри. Він, як і кожний новообраний має запас часу та сподівання на нього великої частини населення країни. І реально може прикласти зусиль до виборювання симпатії іншої.

Версия для печати
Рекомендуем к прочтению

"Упадок Пятой республики": мифы и реальность

Одним из ключевых слов в лексиконе французских интеллектуальных элит все чаще становится «упадок» (le declin). Под ним имеются в виду действительные или мнимые риски утраты Францией в глобализированном мире XXI века ее традиционной роли одной из великих держав.

Читать далее

 

Мнения других экспертов

Олександр Сушко, директор Центру миру, конверсії та зовнішньої політики України

В нашій частині Європи немає консенсусного бачення справедливого світоустрою

Владимир Золоторев, журналист

Наш новый Президент – начальник

Володимир Стус, керівник Українського центру стратегічних ініціатив

Україна робить неможливе – лишається демократією

Максим Лациба, керівник програм Українського незалежного центру політичних досліджень

Безправне право

Кость Бондаренко, директор Института проблем управления имени Горшенина

Сверхзадача Януковича – модернизация страны и технократизация власти

Анатолій Гуцал, радник директора Національного Інституту стратегічних досліджень при Президентові України

Нужно выводить общество на модернизационный путь развития

Ігор Бураковський, Інститут економічних досліджень та політичних консультацій

Новому Президентові – старі борги

Николай Ожеван, зав. отд. инф. безопасности и международных инф. отношений Национального Института проблем международной безопасности при СНБУ, д.ф.н., профессор.

Дружба дружбой, а табачок врозь

Олег Верник, председатель Всеукраинского независимого профсоюза "Захист праці"

Аморфность может помочь в решении ближайших задач, но приведет к стратегическим потерям

Алексей Крысенко, к.ф.н., заведующий отделом украино-российского регионального сотрудничества НИСИ

Общество ожидает от нового президента кардинальных перемен, назревших реформ и качественных изменений

Віталій Кулік, директор Центру досліджень громадянського суспільства

Приближается время новых политиков и качественно новой политики

Ярослав Жалило, кандидат экономических наук, первый заместитель директора НИСИ

Ключове стратегічне завдання нового президента – це подолання економічної депресії та наслідків кризи

Олександр Вишняк, доктор соціологічних наук, директор фірми «Юкрейніан соціолоджі сервіс»

«Все политические силы Украины сплотятся перед угрозой превратиться в ничто при новом президенте»

 

Другие диалоги

Украина в Европе – контуры и формат будущих взаимоотношений

Государственное управление: нужен ли «капитальный ремонт власти»?

ЕСТЬ ЛИ БУДУЩЕЕ У «ЛЕВОГО ДВИЖЕНИЯ» в УКРАИНЕ?

МИР В ВОЙНЕ или ВОЙНА В МИРУ?

НОВАЯ МЕЖДУНАРОДНАЯ СИСТЕМА БЕЗОПАСНОСТИ родится в Украине?

УКРАИНСКИЙ ПРОЕКТ – реформирование, перезагрузка, создание нового?

Будущее ТВ и Интернета – слияние, поглощение, сосуществование?

ФЕНОМЕН УКРАИНСКОГО МАЙДАНА

Поляризация общества - источник перманентной нестабильности. Найдет ли Украина социальный компромисс?

Партнерство Украина-Евросоюз: вызовы и возможности

МАЛЫЕ ГОРОДА – богатство разнообразия или бедность упадка

Права или только обязанности? (О состоянии соблюдения прав человека в Украине и мире на протяжении последних 65 лет)

Виртуальная реальность и нетократия: новые штрихи к портрету Украины

Таможня или Союз?

ДЕНЬГИ БУДУЩЕГО: валюты локальные, национальные, глобальные? Бумажные или электронные?

Кадры решают все? Или почему из Украины утекают мозги?

Мультикультурализм VS национализм

Религия в социально-политическом контексте Украины

Гуманитарная политика в Украине – а есть ли будущее?

Новый мировой экономический порядок

Рынок земли и будущее аграрной Украины

ДЕМОКРАТИИ КОНЕЦ? или ОНА ВРЕМЕННО СДАЕТ ПОЗИЦИИ?

Судьба реформ в Украине или Реформировать нереформируемое?!

20 наших лет

Будущее без будущего? или Почему Украина теряет образованное общество?

Украинский характер – твердыня или разрушающаяся крепость?

ПЕНСИОННАЯ РЕФОРМА В УКРАИНЕ: куда дует ветер перемен

20 лет независимости Украины – мифы и реалии

Поход Украины в Европу: остановка или смена курса?

Местные выборы 2010: прощание с самоуправлением?

Республика: «де-юре» или «де-факто»?

Каков капитал, таков и труд

Идеология умерла. Да здравствует новая идеология?!

Соблазн и искушение диктатурой

Реформа украинского здравоохранения или ее отсутствие: причины и следствия

Выборы-2010: готова ли Украина к переменам?

Неосознанный сталкер. Или. Скрытые и явные угрозы жизни Украины и возможности их предотвращения

Новый общественный договор – быть или не быть?

КАК СПАСТИ СТРАНУ? или Приговор вынесен. Обжалованию подлежит?!

Человеческий капитал в топке экономического кризиса

Украинское общество в условиях кризиса: социальные вызовы и мистификации.

Большой договор между Украиной и Россией: от проекта влияния к проекту развития

Украинская власть: царствует, господствует или руководит?

Украина: нация для государства или государство для нации?

„Социальный капитал” и проблемы формирования гражданского общества в Украине

«Социальные мифологемы массового сознания и политическое мифотворчество»

Гражданин и власть: патерналистские и авторитарные настроения в Украине.

В зеркале украинского культурного продукта

Есть ли «свет» в конце регионального «туннеля» или кого интересуют проблемы местного самоуправления?

Национальная идея: от украинской мечты к новой парадигме развития

Досрочные выборы: политическое представление к завершению сезона

Кризис ценностей: что такое хорошо, и что такое плохо?

Реформы в экономике Украины: причины, следствия, перспективы

Информационное пространство – кривое зеркало Украинской действительности

Постсоветское поколение – здравствуй! (или некоторые подробности из жизни молодежи)

Проект Україна: українська самосвідомість і етнонаціональні трансформації

„Південний вектор” євроінтеграційної стратегії України

Феноменологія української корупції та її специфічні риси

Українській Конституції 10 років: від «однієї з найкращих в Європі» до правового хаосу

Украина в геополитических играх 2006-2025 гг. или Очередное обновление внешней политики

Яку Україну пропонують Україні чи Програми та реальні практики політичних партій України

Парламентський злам: проблеми взаємодії владних гілок

Майдан, рік по тому

Вызовы или стимулы глобализации?

Демографический кризис или последний украинец

Адміністративно-територіальна реформа – тест на ефективність нової влади

Ролевые игры: социодрама Украина – ЕС

Славянские миры: цивилизационный выбор

Повестка дня будущего президента

Новое украинское Просвещение

„Внутрішня геополітика” України.

Чи готова Україна „мислити глобально, діяти локально”?

Демократия по-украински

Какая Россия нужна Украине?

Українська національна еліта – становлення чи занепад?

Середній клас в Україні : майбутнє народжується сьогодні

Україна шукає свою ідентичність

Камо грядеши, Украина?

page generation time:0,038