В украинской системе нечего исправлять, - там все надо менять.

Евгений Чичваркин

Пользовательского поиска

Повестка дня нового Президента – стабилизация или развитие?

Выборы закончились, наступило время выполнять предвыборные обещания. У нового Президента достаточно ограниченный спектр возможностей. Лимит времени на принятие решений, дефицит ресурсов, бремя внешних и внутренних долгов, обещаний, договоренностей. Но решать и действовать ему придется в любом случае.

Украина жаждет и боится перемен одновременно – вот неизбежный парадокс, связанный с новым периодом в жизни нашей страны, с повесткой дня нового президента. Вместе с нашими авторами и экспертами, «Диалог.UA» попробует оценить масштаб кратко- и долгосрочных задач, стоящих перед страной.

Выборы закончились, наступило время выполнять предвыборные обещания. У нового Президента достаточно ограниченный спектр возможностей. Лимит времени на принятие решений, дефицит ресурсов, бремя внешних и внутренних долгов, обещаний, договоренностей. Но решать и действовать ему придется в любом случае. Вместе с нашими авторами и экспертами, мы хотим оценить масштаб кратко- и долгосрочных задач, стоящих перед нынешним президентом.

Главный вопрос сегодня заключается в том, какие качественные изменения произойдут с украинской экономикой в ближайшие месяцы, а затем и в первый год президентства Виктора Януковича. Удастся ли нашей стране сохранить за собой индустриальный статус и на этом основании занять место в мировом разделении труда? Будут ли на этой территории развиваться высокотехнологические производства и фундаментальная наука?

Сможет ли новая власть преодолеть последствия кризиса и начать работу на перспективу, не зациклившись на решении массы неотложных сиюминутных вопросов. Мнения на этот счет в экспертной среде разделились.

Европа готова к сотрудничеству с новым Президентом Украины, понимая, как нелегко приходится стране, зажатой между двумя цивилизациями, двумя мирами. «Есть дела неотложные, – говорит посол Польши, – это возобновление сотрудничества с Международным валютным фондом и одобрения государственного бюджета, преодоление последствий экономического кризиса. Но есть дела важные, хотя и не такие срочные, – и мы могли бы привести польский пример, – это существенное реформирование систем местной власти, преодоление коррупции, улучшения инвестиционного климата».

Многие зарубежные наблюдатели изначально отмечают, что Янукович является не столько сторонником России, сколько представителем крупного национального украинского капитала. Но вопрос еще и в том, захочет ли клуб олигархов, который привел нового президента к власти, восстановления элементарного правового порядка и легитимности органов власти в Украине. В этом новому президенту будет гораздо сложнее, чем Леониду Кучме, который стоял над олигархами, поскольку сам давал «добро» на их создание.

Украина жаждет и боится перемен одновременно – вот неизбежный парадокс, связанный с новым периодом в жизни нашей страны, с повесткой дня будущего президента. Однако, поиск альтернативных путей, прорывных алгоритмов развития, реализация долгосрочных проектов – все это, похоже, также остается задачей на будущее. Отсюда отсутствие веры в реальность скорых перемен к лучшему, поголовное невосприятие гражданами страны риторики первых лиц государства и их обещаний на фоне полного отсутствия реальных альтернатив и пользующейся доверием народа оппозиции. Будут ли столь снисходительны к действиям новой власти сограждане Виктора Януковича?

Новому президенту, намеренному строить независимое цивилизованное государство, необходимо будет прислушаться к мнению зарождающегося гражданского общества, воспользоваться наработками тех, кто из тысяч нерешенных проблем, стоящих перед Украиной, способен увидеть решения, которые определят стратегию успеха нашего государства.

В любом случае команда Виктора Януковича имеет шанс закрыть страницу утопий и начать действовать в духе «реальной политики». Пожалуй, это и есть сверхзадача нового Президента Украины на ближайшую перспективу.

Свернуть

Выборы закончились, наступило время выполнять предвыборные обещания. У нового Президента достаточно ограниченный спектр возможностей. Лимит времени на принятие решений, дефицит ресурсов, бремя внешних и внутренних долгов, обещаний, договоренностей. Но решать и действовать ему придется в любом случае. Украина жаждет и боится перемен одновременно – вот неизбежный парадокс, связанный с новым периодом в жизни нашей страны, с повесткой дня нового президента. Вместе с нашими авторами и экспертами, «Диалог.UA» попробует оценить масштаб кратко- и долгосрочных задач, стоящих перед страной.

Развернуть

Мнение эксперта
Другие диалоги:
Версия для печати

В нашій частині Європи немає консенсусного бачення справедливого світоустрою

21 апр 2010 года

Яку спадщину в сфері зовнішньої політики та сфері національної безпеки України одержав новий президент?

Ситуація у сфері міжнародної політики не є однозначною, тому що процеси, які відбуваються навколо України не обов’язково і не завжди відповідають українським інтересам. І ті тенденції, які спостерігаються останнім часом у нашому регіоні, є викликами інтересам України, а тому об’єктивна ситуація із національною безпекою останніми роками не покращувалася. Це, зокрема, позначилося на ситуації з визнанням легітимних державних кордонів окремих держав у Східній Європі. Йдеться, насамперед, про Грузію, де було зруйновано консенсус щодо кордонів, якого було досягнуто 1991 року, коли республіки колишнього СРСР, у більшості випадків, мирно розійшлися, і було визнано, що їхні кордони автоматично стають кордонами нових незалежних держав. Саме це було однією з фундаментальних засад безпеки в цьому регіоні. І давало змогу реагувати на зовнішні і внутрішні виклики. Зараз цієї ситуації немає.

Ми бачимо, що порядок, який склався після 1991 року може бути змінений волею кількох чи навіть однієї держави. І це не додає безпеки і стабільності регіону. В нашій частині Європи немає консенсусного бачення справедливого світоустрою. Країни часто настільки по-різному бачать свої національні інтереси, що важко буває знайти між ними спільний знаменник. Наприклад, якщо йдеться про справедливий регіональний устрій, то є прагнення побудувати систему на основі так званих сфер інтересів, метою яких є, фактично, розмежування Європи на сфери окремих впливів і домінування окремих держав, що, звичайно, робиться не в інтересах України.

В такій ситуації будь-яке керівництво країни одержує дуже вузький простір для маневру в розв’язанні тих чи інших зовнішньополітичних питань. І, власне, нове керівництво країни пішло досить ризикованим шляхом. Йдеться про те, що від окремих принципових позицій, які раніше декларувалися як фундаментальні, Україна почала відходити, намагаючись такою ціною реконструювати відносини з Росією.

Водночас ми зовсім не бачимо готовності з боку Росії йти на аналогічні поступки. Складається враження, що з російської сторони питання певного перезавантаження відносин з Україною полягає в очікуванні певних односторонніх поступок з нашого боку. Діалог між двома державами став жвавішим, але якщо з українського боку ми бачимо певні рішення просуватися на зустріч Росії, то з російської сторони ми чуємо лише обіцянку про можливий розгляд питання про можливість переглянути ціни на газ чи розблокування процесу демаркації сухопутного кордону. Це, звичайно, важливі питання, але вони не співмірні з тими поступками, на які іде Україна, скажімо, у питаннях відмови від євроатлантичної інтеграції. До того ж така позиція України не є предметом політичних торгів чи домовленостей, а сприймається російською стороною як «подарунок» з боку нової влади, вдячність за який має лежати в чисто моральній площині. Тобто ми бачимо асиметричну тактику, яка полягає в односторонніх поступках з українського боку, з наміром одержати за таких умов розв’язок певних прагматичних питань. Але я вважаю, що це позиція помилкова, і за таку «ціну» нова влада зможе вирішити лише невелику кількість другорядних питань, тоді як за розв’язок інших питань наші сусіди вимагатимуть додаткової платні. Зокрема, нас хотіли б бачити у митному союзі з Росією, Білоруссю та Казахстаном, від нас хотіли б пролонгації часу перебування російського Чорноморського флоту в Криму. Тобто нинішніх поступок не буде достатньо щоб підняти відносини між Росією і Україною на новий рівень. Тобто ми бачимо, що спадщина новій владі дісталася не з найкращих, конфлікт закладений попередньою владою досить істотний, але і угодовська позиція нової влади робить її не спроможною виторгувати за власні поступки щось серйозне. Російська сторона не йде на суттєві поступки в обмін на ті кроки, які робить їй назустріч Україна.


Які зовнішні виклики чекають на щойно обраного президента?

Перш за все, це загроза, яка може в певний момент поставити керівництво України перед дилемою, наскільки далеко можна йти у задоволенні зростаючих апетитів Росії. Зокрема, цілком можливо, що в обмін на питання одержання більш дешевого газу буде вимагатися розгляд питань військово-політичної безпеки України. Це вже мало місце у минулому, коли ЧФ зберігся за Росією виключно через те, що Україна не змогла оплачувати споживання російського газу на початку 1990-х років.

Якщо зараз знову буде запропонована подібна схема зниження ціни на газ, в обмін на залишення флоту в Україні, це знову буде асиметричний обмін, який у жодному разі не покращить ситуації з національною безпекою України.

Можна сказати, що виклики перед новою владою походять від двох взаємопов’язаних причин. По-перше, сьогодні ситуація у світі не є сприятливою для досягнення якоїсь далекосяжної мети: тут і криза економічна, тут і криза міжнародного порядку і права, відсутність ефективних інститутів забезпечення суверенітету і територіальної цілісності, зростаючі апетити окремих сусідніх держав. І на цьому тлі дуже неоднозначна і сумнівна політика, яка полягає у поступках. Це може пояснюватися як кроки назустріч, але особисто я в цьому вбачаю саме непропорційні поступки, взамін на які Україна не отримує адекватної відповіді зі сторони Росії. Наприклад, за відмову від членства в НАТО та переходу до нейтрального статусу можна було б «виторгувати» чималі політичні поступки з боку Росії – скажімо, відмову від базування ЧФ, делімітацію і демаркацію сухопутних та морських кордонів, тощо. Сьогодні ж є ризик того, що у російської сторони сформується про нову українську владу уявлення як про таку, котра може просто віддавати певні позиції взамін лише на моральні дивіденди.

Отже, головні зовнішньополітичні виклики полягають у тому, що відносини між Росією і Україною є асиметричними, а замість відкритої довгострокової політики реалізується політика створення юридичних і економічних «пасток», у які має потрапляти Україна. Адже при такому нееквівалентному обміні настане час, коли в України не буде чим торгуватися.

У російської сторони є своє бачення Європи як біполярного світу, – Євросоюз і НАТО з одного боку, і Росія зі своїми сателітами – з другого. Але це дуже загрозлива модель устрою Європейського континенту, яку Україна не повинна сприймати, оскільки наша країна не зацікавлена у жодних проявах гегемонізму на теренах Європи.

Така ситуація вимагає від нової влади уміння вести дуже тонку і далекоглядну зовнішньополітичну гру, на що вона в силу певних обставин мало спроможна. Натомість в умовах грубої гри є великий ризик програти, оскільки позиції України все ще дуже слабкі.


Чи можна вже сьогодні сформулювати стратегічні завдання зовнішньої політики, реалізації яких має домагатися новий президент, зокрема на західному напрямку?

Безумовно, у відносинах з Євросоюзом ситуація і складніша, і легша одночасно. Легшою вона є тому, що у відносинах між Україною і ЄС все більш-менш зрозуміло. Якщо у відносинах з Росією це суцільна імпровізація, то щодо ЄС ми маємо певні чітко прописані, або хоча б окреслені напрямки: це створення асоціативних відносин, частиною яких є поглиблена зона вільної торгівлі, – її модель вже майже виписана, тобто йдеться про узгодження окремих положень, переговори вийшли на заключну стадію. Це дуже важливий зовнішньо-економічний режим стосунків для України, початок її інтеграції в європейський ринок. Звісно, цей шлях досить довгий, але алгоритм руху вже визначено, він зараз виписується і буде певним чином визначений через угоди про асоціацію та зону вільної торгівлі. Крім того, є діалог щодо безвізового режиму пересування громадян України в Європі. Певні рамки задані, і цілком зрозуміло, куди і як тут можна рухатись.

Водночас, ми говоримо про складність такого руху, тому що на відміну від російського вектору, де можна досягти результату зближення певним політичним жестом, з Європою це не можливо. Європі байдуже, якою є риторика українських політиків, – не вона є виміром близькості нашої країни до Європи. Наше зближення вимірюється більш складними речами – економічними та інституціональними реформами, зміцненням демократії, верховенством права, ринковою економікою, інвестиційним кліматом. А досягти тут реальних успіхів набагато складніше, ніж робити заяви. Європа втомилася від наших заяв і добре знає їм ціну. Тому зближення з Європою є складним процесом, який вимагає зосередження на цих пріоритетах роботи всього державного механізму, і серйозних реформ в середині країни.

Якщо говорити про євроатлантичну інтеграцію та відносини з США, які також є важливими для нашої країни, тут викликом є те, що ані у адміністрації США, ані в нового керівництва України немає чіткого бачення, що з того розвитку взаємин можна одержати корисного, чим скористатися, розвиваючи стратегічне партнерство з США. Особливо це стосується українського керівництва. Звичайно, якісь секторальні проекти будуть реалізовуватись і надалі, але знову ж таки, одних декларацій тут буде замало.

Вбачається дуже перспективною спроба скористатися партнерством з такими країнами як Бразилія та Індія. Минулого року ми просунулися в цьому напрямку. Водночас у взаєминах з Китаєм і досі є великі пробіли. У Китаю є великі амбіції, але чіткої політики в цьому регіоні досі не напрацьовано. Тут є велика перспектива, адже Китаю не потрібен той тип розділених сфер впливу, який пропонує Росія. Китай міг би стати ще одним гравцем у цьому регіоні, створюючи свої зони впливу, і конкуруючи в цьому з Росією. Але політика Китаю іноді виглядає як прагматична, іноді – як ідеологічна. І треба розуміти, що Китай свою політику нерідко будує на засадах, які не є прийнятними для України, зокрема нехтування правами людини, тощо.

Але сьогодні я, на жаль не бачу у нас кадрового ресурсу для реалізації віртуозної зовнішньої політики з такими потужними геополітичними гравцями як Китай. Це теж виклик, який стоїть перед новою владою.


Які проблеми обов’язково постануть перед новим президентом?

Певний ризик є в тому, що не можна сьогодні ототожнювати економічні інтереси окремих бізнес-гравців з інтересами України в цілому. Ми багато чуємо про більш дешевий газ, але якою ціною? Перш за все, я би хотів бачити концептуальне оформлення відносин з Росією. Тут питання в тому, що всі говорять про потепління взаємин між нашими країнами, про конструктивізм у стосунках. Я би хотів почути відповідь на запитання: заради чого? Яку б модель україно-російських відносин хотіла б мати українська сторона через п’ять-десять років? Із Євросоюзом така середньострокова стратегія вже напрацьована і оголошена. Так само треба чітко сказати, які відносини з Росією для нас є бажаними і прийнятними, на яку модель відносин ми очікуємо в результаті «потепління». У росіян таке бачення є, вони хочуть бачити Україну в своїх інтеграційних утвореннях, таких як митний союз та інші, що вступає у протиріччя з нашими європейськими домовленостями. Має місце парадокс: влада намагається здобувати «очки» на відносинах з Росією, але концептуального бачення їхнього розвитку не озвучує.


Що б Ви порадили новому президентові?

Найбільше, від чого потерпає наша політика, це декларативність та імітаційність. У нас це, перш за все, імітаційність реформ. Влада називає себе коаліцією стабільності та реформ, тому дуже хотілося б, щоб у нового Президента було розуміння, що від імітації реформ не виграє ніхто – ні суспільство, ні влада, яка імітує реформи. У парламентської більшості є можливість показати приклад, хоча б однієї-двох необхідних Україні реформ. Немає жодних ілюзій щодо того, чи вдасться новій владі у стислі терміни вивести Україну на передові позиції в світі, але хоча б декілька знакових реформ, які б сприяли європеїзації, осучасненню та покращенню міжнародного іміджу України, поліпшенню внутріполітичного клімату, зростанню довіри громадян до влади – це її обов’язок. Поле діяльності тут надзвичайно широке: на часі адміністративна, судова реформи чи, наприклад, реформа комунального сектору. І хоча одразу вирішити всі проблеми неможливо, хотілося б щоб нова влада обрала певні точки зростання і на них продемонструвала свою волю реформувати країну.

Адже те, що ми спостерігаємо сьогодні – це лише намагання скасувати навіть ті з небагатьох напрямків реформування, які спромоглася започаткувати минула влада, зокрема щодо вступу до вищих учбових закладів. Замість того, щоб рухати реформи вперед, нам пропонують відіграти їх назад. Отже побажанням і порадою новому президенту є напрацювання реальних, а не декларативних реформ на користь країні.


Бесіду вів Віктор Сизонтов

Версия для печати
Публикации автора

 

Рекомендуем к прочтению

Испытание рутиной

Эйфория от институциональных прорывов в интеграционных процессах России, Белоруссии и Казахстана развеялась. Пришло время тщательной притирки друг к другу наших непохожих хозяйственных комплексов

Читать далее

 

Мнения других экспертов

Владимир Золоторев, журналист

Наш новый Президент – начальник

Володимир Стус, керівник Українського центру стратегічних ініціатив

Україна робить неможливе – лишається демократією

Максим Лациба, керівник програм Українського незалежного центру політичних досліджень

Безправне право

Кость Бондаренко, директор Института проблем управления имени Горшенина

Сверхзадача Януковича – модернизация страны и технократизация власти

Анатолій Гуцал, радник директора Національного Інституту стратегічних досліджень при Президентові України

Нужно выводить общество на модернизационный путь развития

Ігор Бураковський, Інститут економічних досліджень та політичних консультацій

Новому Президентові – старі борги

Николай Ожеван, зав. отд. инф. безопасности и международных инф. отношений Национального Института проблем международной безопасности при СНБУ, д.ф.н., профессор.

Дружба дружбой, а табачок врозь

Олег Верник, председатель Всеукраинского независимого профсоюза "Захист праці"

Аморфность может помочь в решении ближайших задач, но приведет к стратегическим потерям

Алексей Крысенко, к.ф.н., заведующий отделом украино-российского регионального сотрудничества НИСИ

Общество ожидает от нового президента кардинальных перемен, назревших реформ и качественных изменений

Ігор Когут, Голова Ради Лабораторії законодавчих ініціатив

У президента достатньо повноважень і ресурсів для розробки проекту модернізації України

Віталій Кулік, директор Центру досліджень громадянського суспільства

Приближается время новых политиков и качественно новой политики

Ярослав Жалило, кандидат экономических наук, первый заместитель директора НИСИ

Ключове стратегічне завдання нового президента – це подолання економічної депресії та наслідків кризи

Олександр Вишняк, доктор соціологічних наук, директор фірми «Юкрейніан соціолоджі сервіс»

«Все политические силы Украины сплотятся перед угрозой превратиться в ничто при новом президенте»

 

Другие диалоги

Украина в Европе – контуры и формат будущих взаимоотношений

Государственное управление: нужен ли «капитальный ремонт власти»?

ЕСТЬ ЛИ БУДУЩЕЕ У «ЛЕВОГО ДВИЖЕНИЯ» в УКРАИНЕ?

МИР В ВОЙНЕ или ВОЙНА В МИРУ?

НОВАЯ МЕЖДУНАРОДНАЯ СИСТЕМА БЕЗОПАСНОСТИ родится в Украине?

УКРАИНСКИЙ ПРОЕКТ – реформирование, перезагрузка, создание нового?

Будущее ТВ и Интернета – слияние, поглощение, сосуществование?

ФЕНОМЕН УКРАИНСКОГО МАЙДАНА

Поляризация общества - источник перманентной нестабильности. Найдет ли Украина социальный компромисс?

Партнерство Украина-Евросоюз: вызовы и возможности

МАЛЫЕ ГОРОДА – богатство разнообразия или бедность упадка

Права или только обязанности? (О состоянии соблюдения прав человека в Украине и мире на протяжении последних 65 лет)

Виртуальная реальность и нетократия: новые штрихи к портрету Украины

Таможня или Союз?

ДЕНЬГИ БУДУЩЕГО: валюты локальные, национальные, глобальные? Бумажные или электронные?

Кадры решают все? Или почему из Украины утекают мозги?

Мультикультурализм VS национализм

Религия в социально-политическом контексте Украины

Гуманитарная политика в Украине – а есть ли будущее?

Новый мировой экономический порядок

Рынок земли и будущее аграрной Украины

ДЕМОКРАТИИ КОНЕЦ? или ОНА ВРЕМЕННО СДАЕТ ПОЗИЦИИ?

Судьба реформ в Украине или Реформировать нереформируемое?!

20 наших лет

Будущее без будущего? или Почему Украина теряет образованное общество?

Украинский характер – твердыня или разрушающаяся крепость?

ПЕНСИОННАЯ РЕФОРМА В УКРАИНЕ: куда дует ветер перемен

20 лет независимости Украины – мифы и реалии

Поход Украины в Европу: остановка или смена курса?

Местные выборы 2010: прощание с самоуправлением?

Республика: «де-юре» или «де-факто»?

Каков капитал, таков и труд

Идеология умерла. Да здравствует новая идеология?!

Соблазн и искушение диктатурой

Реформа украинского здравоохранения или ее отсутствие: причины и следствия

Выборы-2010: готова ли Украина к переменам?

Неосознанный сталкер. Или. Скрытые и явные угрозы жизни Украины и возможности их предотвращения

Новый общественный договор – быть или не быть?

КАК СПАСТИ СТРАНУ? или Приговор вынесен. Обжалованию подлежит?!

Человеческий капитал в топке экономического кризиса

Украинское общество в условиях кризиса: социальные вызовы и мистификации.

Большой договор между Украиной и Россией: от проекта влияния к проекту развития

Украинская власть: царствует, господствует или руководит?

Украина: нация для государства или государство для нации?

„Социальный капитал” и проблемы формирования гражданского общества в Украине

«Социальные мифологемы массового сознания и политическое мифотворчество»

Гражданин и власть: патерналистские и авторитарные настроения в Украине.

В зеркале украинского культурного продукта

Есть ли «свет» в конце регионального «туннеля» или кого интересуют проблемы местного самоуправления?

Национальная идея: от украинской мечты к новой парадигме развития

Досрочные выборы: политическое представление к завершению сезона

Кризис ценностей: что такое хорошо, и что такое плохо?

Реформы в экономике Украины: причины, следствия, перспективы

Информационное пространство – кривое зеркало Украинской действительности

Постсоветское поколение – здравствуй! (или некоторые подробности из жизни молодежи)

Проект Україна: українська самосвідомість і етнонаціональні трансформації

„Південний вектор” євроінтеграційної стратегії України

Феноменологія української корупції та її специфічні риси

Українській Конституції 10 років: від «однієї з найкращих в Європі» до правового хаосу

Украина в геополитических играх 2006-2025 гг. или Очередное обновление внешней политики

Яку Україну пропонують Україні чи Програми та реальні практики політичних партій України

Парламентський злам: проблеми взаємодії владних гілок

Майдан, рік по тому

Вызовы или стимулы глобализации?

Демографический кризис или последний украинец

Адміністративно-територіальна реформа – тест на ефективність нової влади

Ролевые игры: социодрама Украина – ЕС

Славянские миры: цивилизационный выбор

Повестка дня будущего президента

Новое украинское Просвещение

„Внутрішня геополітика” України.

Чи готова Україна „мислити глобально, діяти локально”?

Демократия по-украински

Какая Россия нужна Украине?

Українська національна еліта – становлення чи занепад?

Середній клас в Україні : майбутнє народжується сьогодні

Україна шукає свою ідентичність

Камо грядеши, Украина?

page generation time:0,061