В украинской системе нечего исправлять, - там все надо менять.

Евгений Чичваркин

Пользовательского поиска

Идеология умерла. Да здравствует новая идеология?!

Платон сказал: «Идеи правят миром». Овладевая умами людей, идеи рождали цивилизации, возводили и разрушали великие империи. Прогресс (также как и реформы, и революции) возможен только тогда, когда люди верят в основополагающие принципы его осуществления. Таким образом, идеи являются основой любых преобразований в сообществе людей, и наше общество не является исключением.

Однако на сегодня можно констатировать, что не только в Украине, но и во всем мире наблюдается колоссальный кризис идей, вплоть до полного размывания и исчезновения идеологий.

Во многих странах мира коммунистические, социалистические и даже социал-демократические партии если и не погибли окончательно, то находятся в упадке. Даже в консервативной, свято хранящей традиции Англии наблюдается процесс деидеологизации старых партий и возникновения новых. Особенно заметен крах «старых левых».

В Украине отказались от социализма, но наши политические элиты не приняли и западный либерализм. За последние 10 лет, практически сошли со сцены СПУ, ПСПУ, ряд социал-демократических партий, Рух. Тогда как рождения и развития партий, которые отстаивали бы классические либеральные ценности, в Украине так и не состоялось. В тоже время, без идеологии любая партия превращается в комитет по решению каких-то вопросов, в лоббистскую контору, сознательно манипулируя страхами людей.

Политические идеологии становятся все более изменчивыми, они пишутся уже не на десятилетия, тем более, не на века, а «от выборов – к выборам». С одной стороны, это существенно подрывает доверие к таким идеологиям, а с другой, – позволяет силам, их представляющим, оперативно реагировать на требования времени.

Однако предлагаемые альтернативы едва ли могут заменить прежнюю политику с ее разделом на левых и правых. Как замечают эксперты, с упадком левых и правых возникает возможность полной утраты того, что нам было так хорошо знакомо раньше: ритм политики, ее связь с прошлым и будущим, четкий и ясный набор угроз и задач, стабильная активность избирателей и их политическая принадлежность. Это не только еще более усиливает разочарование в политике, но и усиливает впечатление бессилия правящей элиты, которая, похоже, занята только одним: защитой собственных материальных интересов.

Приходится констатировать, что в данный момент не наблюдается не только идеологического, но и такого политического проекта, который можно было бы назвать столь же привлекательным, и в тоже время осторожным, как проекты нации-государства, демократии, государства всеобщего благосостояния или европейской интеграции. Те же политические проекты, которые стремятся заполнить эту пустоту, ставят под угрозу демократию и целостность общества.

Хотя конец идеологий может показаться соблазнительным, без идей, без споров, политика загнивает, и избирателю уже нельзя сделать осознанного выбора. Более того, консенсус элит определяется такими вещами, которые негласно, но постоянно исключаются из общественного обсуждения, как то: причины бедности, власть большого бизнеса, выхолащивание демократии и т.д. Все это заменяют надуманными проблемами – языка, образования, федерализации…

«Диалог.UA» предлагает для обсуждения ряд весьма актуальных, на наш взгляд, вопросов: Насколько важна идеология сегодня? Если вот уже в который раз нам не предлагают на выборах идей (тем более, новых идей), значит ли это, что мы пришли к «концу идеологий» и миру без политики в традиционном ее понимании? Или это всего лишь затишье перед бурей, и нас ждет новый виток борьбы идей? А может, закат идеологий, так же, как и бурно обсуждаемый «упадок личности» и политических пристрастий, был объявлен преждевременно?

Свернуть

Платон сказал: «Идеи правят миром». Овладевая умами людей, идеи рождали цивилизации, возводили и разрушали великие империи. Прогресс (также как и реформы, и революции) возможен только тогда, когда люди верят в основополагающие принципы его осуществления. Таким образом, идеи являются основой любых преобразований в сообществе людей, и наше общество не является исключением.

Развернуть

Мнение эксперта
Другие диалоги:
Версия для печати

Ми стоїмо перед зародженням нових типів тоталітарної ідеології

30 апр 2010 года

Останнім часом ми бачимо, як партії, які вважалися ідеологічними – СПУ, ПСПУ, КПУ, а також їхні опоненти справа, практично втратили будь-яке значення. Тобто ми маємо політику без ідеологій. Що ми втратили – або набули? Що означає зникнення ідеологій?

Тут ситуація складна й багатогранна. По-перше, хочу зауважити, що у нас ідеології, в повному розумінні цього слова, і не було. А те, що ми зараз маємо, є лише віддзеркаленням загального блефу.

Можна виділити декілька його аспектів. Оскільки не було реальних партій, то не було й запиту на ідеологічний продукт, і в нас виник дивний феномен, що мусить мати назву «міф ідеології». Сама ідеологія - це вже, значною мірою, міф; це досить символічне зображення дійсності, що передбачає певний напрямок як ідеальний, а не реальний. А тут уже виник міф.

Візьмемо, наприклад, комунізм. Що позитивного було в програмі комуністів, крім того, що треба взяти те краще, що було в Радянському Союзі, і врахувати західноєвропейський досвід? Нічого конкретного сказано не було. Що саме вони хочуть взяти із комунітаризму, що наші комуністи хочуть взяти від австро-марксизму, із євро-комунізму? Які конструктивні моменти перетворення дійсності вони бачать в тих течіях?

Далі погляньте на те, що є велика розбіжність між реальною соціальною групою, що виступає під виглядом комуністів, і комуністами як партією. Для прикладу: комуністична партія Франції відіграла дуже значну роль у боротьбі за національну незалежність французького народу. Саме тому ліві в них користувалися великою популярністю до шістдесятих років і зберігають її ще й досі. Грубо кажучи, французькі комуністи виконують роль французьких націоналістів. Вони ніколи не виступали як вороги незалежності.

Стосовно наших правих. Знову таки - абсолютна аморфність. Як тільки мова відходить від етнічних проектів, що не є по суті політичними, етнічна культура, мова, реабілітація історичних поглядів, виникає питання: що націоналістичного є в групі партій, які об’єднались навколо Ющенка за останні п’ять років? Вони абсолютно ліберальні, навіть ультра-ліберальні. Погляди на сучасний націоналізм формуються з урахуванням принципів корпоративності та солідаризму, зв’язку національних процесів з сітьовими структурами, різниці між економічним і культурним націоналізмом, та ще багатьох подібних факторів. Будь-яка націоналістична партія повинна відобразити це у своїх програмних засадах. У наших нічого цього ви не знайдете; тобто - ми знову стикаємося з фікцією.

Тепер, те, з чим я безпосередньо пов’язаний, - декларація солідаризму партією Тимошенко як офіційної ідеології всього цього напрямку. Що це таке? Які її програмні гасла? В якому сенсі йдеться про солідаризм, на відміну від консервативної революції в екстремістському сенсі, у чому її вже неодноразово звинувачували? Жодної відповіді на ці питання немає.

Конкретизуючи відповіді на ваші запитання, можна сказати, що ідеології нікуди не зникали бо вони й ніколи не виникали. Так само як і партії - то були псевдо-партії і квазі-ідеології.

Ідея «кінця ідеологій» та взагалі «світу без політики» з’явилися ще кілька десятиліть тому. Нещодавно вони знову пішли в хід. Кому це вигідно? Якщо подивитися, що відбувається в сусідніх країнах, то, як не дивно, ми побачимо що майже теж саме, що і у нас. І тут важко позбавитися відчуття, що світ проходить певний поворот, або, як то кажуть на Заході, shift, тобто зсув…

Що стосується всесвітнього процесу, то він надзвичайно складний. Так, ідеї деідеологізації активно поширювалися останні тридцять-сорок років, до певного моменту їх відстоював, зокрема, і Фукуяма. Але раптом з’ясувалося, що люди, які найбільше відстоювали цей принцип на загально-цивілізаційному рівні, самі виявилися затятими ідеологами. І їхні ідеології, які ще й не до кінця сформувалися, вже отримали декілька назв, таких як неоконсервативний курс, ринковий фундаменталізм, відкрите суспільство і так далі. І при найближчому аналізі (я займався цим професійно) виходить, що це не просто ідеологічний бренд, а можна вже говорити про зародження нових типів тоталітарної ідеології.

З цього приводу є дослідження не лише ті, що я писав, але й на Заході також. Скажімо, є книжка відомого економіста і політолога Харві, що безпосередньо пов’язана з реалізацією неоконсервативної ідеології як на Сході, так і на Заході. В ній йдеться і про катастрофічні наслідки, які відчули на собі і розвинуті країни, і ті що розвиваються. Навіть Сполучені Штати і Китай.

З іншого боку, ідеологи деідеологізації зараз значно змінили своє ставлення до цих проблем. Той самий Фукуяма радикально поміняв погляди, що й показав у своїх останніх роботах («Сильна держава», «Довіра», і, остання, здається, «На розломі цивілізацій»). Ці книжки присвячені аналізу сучасних цивілізаційних процесів з намаганням знайти таку системну парадигму подальшого розвитку, яка могла б трансформуватись в модель (соціально-економічну і політичну). Із моделі щоб вона трансформувалась в ідеологію, причому в ній повинні знайти відображення ідеї довіри, ідеї нового типу солідарності. І це також стосується розвинутих країн. Та нарешті, така ідеологія повинна трансформуватися в реальну програму для протистояння катастрофічним викликам сучасного людства.

Підсумовуючи, я сказав би, що зараз в усьому світі йде наполегливий пошук якісно нових ідеологічних продуктів, бо немає іншого способу мобілізації мас. Йдеться про мобілізацію не тільки через політичні партії, але й через потужні рухи, через харизматичні виклики тих творчих меншостей, які починають відігравати велику роль при кризовому стані в будь-якій країні.

Цей пошук пов’язаний з декількома типами проблем. Можу сказати над якими я зараз безпосередньо працюю. Найперше те, що розмови про зникнення націй, про те, що націоналізм треба вже списати, що сам принцип етно-національного розвитку як духовного розвитку, повинен відійти у минуле - не спрацьовують. А там, де вони спрацьовують, знижується потенціал суспільства, в тому числі й економічний потенціал розвитку. Тому фактори націоналізму треба не тільки зберігати, - їх необхідно відтворювати на якісно новому рівні.

Власне кажучи, що таке довіра? Те, що Фукуяма соромливо називає «довіра» - це той самий корпоративізм, тільки вже неокорпоративізм; той же солідаризм, тільки неосолідаризм. Це ті самі концепції, але трансформовані сучасним інформаційним суспільством, сітьовими структурами, новими технологіями. Зрештою, зараз той же Інтернет дозволяє досягати ефекту братства без посереднього об’єднання в організації типу партійних. Адже є режими відеоспікування та багатоканального зв’язку, які додають можливість емоційного контакту, а не лише інформаційного. Цим надається новий характер проектам формування однодумців, тобто можна формувати соратників, а не просто колег-однодумців. На моє глибоке переконання, це нагальна проблема, проблема надзвичайної ваги і від її вирішення, як це не пишномовно звучить, залежить доля людства.

Досвід показує, що міф про існування глобального інформаційного простору, що витісняє проблеми людства на задній план, виявився певним тоталітарним міфом. В деяких параметрах він пов’язаний буквально і з комуністичними забобонами. Пригадайте: «Царство свободы, которое начинается за пределами царства необходимости», «Где исчезает нужда и внешняя целесообразность». Порівняйте цю марксистську тезу з твердженням, що сучасні технології дають можливість прогодувати тридцять мільярдів чоловік, що через «зелену революцію» вирішуються всі проблеми людства, і так далі. Тобто, обґрунтовується створення безпроблемного суспільства масового споживання. Але ж лише один астероїд діаметром один кілометр здатен знищити все живе на Землі і вірогідність зіткнення цілком реальна. А є ще й інші загрози, про які вже багато говорять – зміни клімату і ще багато чого. Це значить, що людство має постійно підтримувати здатність до об?єднання задля протистояння глобальним загрозам, воно повинно мати достатній рівень довіри.

Ідеологія, це не тільки заклики чи програми партій, це ще й інструмент консолідації суспільства, інструмент управління для вирішення найважливіших питань, зокрема й про ті, про які ви казали. Чи є свідчення формування нових політичних сил, здатних позитивно вплинути на долю країни, які не є суто технократичними?

Існують об’єктивні індикатори, незалежні від місця тієї чи іншої партії в політичному спектрі, які свідчать про серйозність її намірів. Наприклад, можна бути за парламентського президента або за всенародно обраного. Але, відповідно до того, як буде усвідомлюватись питання імпічменту, співвідношення влади президента і відповідальності глави держави, - одразу можна визначити наміри цих людей. Більше того, я вам одразу конкретизую: поки що всі так звані політичні партії тікають від цього запитання як чорт від ладану.

Сам факт перенесення місцевих виборів свідчить не тільки про порушення Основного закону, а й про те, що жодна політична сила не розуміє значущості місцевих органів влади для створення реальної демократії. Вони не усвідомлюють, що справжня демократія може формуватися тільки знизу, коли люди отримують можливість обирати серед свого середовища тих, кому вини довіряють. А ті з-поміж себе дадуть обранців на вищі рівні. Іншого механізму формування непродажної політики немає. Якщо подивитися біографії видатних діячів Франції, Германії чи Сполучених Штатів за останні двісті років, то всі вони починалися на місцевих рівнях влади, профспілок, партійних осередків. У нас же нема таких біографій.

Аналогічно існують питання до політичних партій стосовно економіки. Можна бути комуністом чи лібералом, але треба висловити свої наміри відносно колективної трудової угоди. На ній зараз стоїть весь Західний Світ, а в нас це взагалі не є питанням. В Штатах більш розповсюджена індивідуальна трудова угода, але за змістом вона також спрямована на захист інтересів того, хто продає свою робочу силу. Відповідно, відсутність чи наявність у програмах партій планів дій на захист робітника також визначає і реальність чи штучність політичної партії.

Аналіз показує, що в нас партії або взагалі не торкаються цих питань, або висловлюються настільки завуальовано, що неможливо їх ідентифікувати. Останні вибори показали неосвіченість людей, вони намагались навпомацки визначити менше зло, але, за великим рахунком, не мали альтернативи. Ми бачимо навіть неорадянщину, коли люди орієнтуються по засобам масової інформації з точністю до навпаки: коли хтось заявляє що щось покращив, чи покращить, - то неодмінно буде гірше... Звичайно, це врешті-решт б’є і по самих партіях, які втрачають будь-яку довіру виборців.


Бесіду вів Андрій Маклаков

Версия для печати
Публикации автора

 

Рекомендуем к прочтению

«Земля. NET»

З 1 січня 2013 року в Україні відкриють для публічного доступу електронний Державний земельний кадастр. Старт віртуального кадастру вчора підтвердив під час презентації тестового режиму даної системи голова Державного агентства земельних ресурсів України (Держземагентство) Сергій Тимченко.

Читать далее

 

Мнения других экспертов

Святослав Денисенко, эксперт Института стратегических исследований «Новая Украина»

Даже классические идеологические партии на выборах ведут себя как популисты

Игнат Захарченко, сотрудник Института Политических и Этнонациональных Исследований, аспирант политических наук

Общество стало наименее гомогенным за всю свою историю

Густав Водичка, писатель, историк, общественный деятель

Украина находится в активном упадке

Кушниренко Владимир Александрович, кандидат политических наук

Для формирования идеологии время утеряно

Тимур Алексеєнко, науковий співробітник Vienna School of Governance

Кто такая идеология и к кому за ней обратиться

Віталій Кулік, директор Центру досліджень громадянського суспільства

Можно ожидать создания новых идеологических проектов, которые будут постепенно набирать обороты

Сергей Гмыря, кандидат исторических наук, член ЦК Коммунистической партии Украины.

Буржуазная политика в Украине больше заидеологизирована, чем даже в годы советской власти

Ігор Жданов, президент Аналітичного центру «Відкрита політика»

В умовах кризи партійні ідеології перетворилися на конкурси «Вступають всі», «Захищаємо усіх»

Владимир Фесенко, директор Центра прикладных политических исследований «Пента»

Криза ідеологічних трансформацій в Україні співпала з кризою трансформації суспільства

Олексій Гарань, доктор історичних наук, професор Києво-Могилянської Академії, науковий директор Школи Політичної Аналітики

У нас немає партій, які чітко представляють основні політичні ідеології, але це не означає, що у нас немає в цьому потреби

Виктория Подгорная, к.ф.н., директор Центра социально-политического проектирования

Без идеологии любая партия мертва, превращаясь в лоббистскую контору

Виктор Щербина, доктор социологических наук

Идеи были, есть и никуда не девались, нет идеологов

Кравчук Леонід Макарович, перший Президент України

Поділивши суспільство і країну на дві частини, не можна довго втримувати ситуацію стабільною

Юрий Романенко, директор аналитического центра «Стратагема»

Должна родиться идеология новой жизни, иначе с отмиранием всего старого умрёт и общество как таковое

 

Другие диалоги

Украина в Европе – контуры и формат будущих взаимоотношений

Государственное управление: нужен ли «капитальный ремонт власти»?

ЕСТЬ ЛИ БУДУЩЕЕ У «ЛЕВОГО ДВИЖЕНИЯ» в УКРАИНЕ?

МИР В ВОЙНЕ или ВОЙНА В МИРУ?

НОВАЯ МЕЖДУНАРОДНАЯ СИСТЕМА БЕЗОПАСНОСТИ родится в Украине?

УКРАИНСКИЙ ПРОЕКТ – реформирование, перезагрузка, создание нового?

Будущее ТВ и Интернета – слияние, поглощение, сосуществование?

ФЕНОМЕН УКРАИНСКОГО МАЙДАНА

Поляризация общества - источник перманентной нестабильности. Найдет ли Украина социальный компромисс?

Партнерство Украина-Евросоюз: вызовы и возможности

МАЛЫЕ ГОРОДА – богатство разнообразия или бедность упадка

Права или только обязанности? (О состоянии соблюдения прав человека в Украине и мире на протяжении последних 65 лет)

Виртуальная реальность и нетократия: новые штрихи к портрету Украины

Таможня или Союз?

ДЕНЬГИ БУДУЩЕГО: валюты локальные, национальные, глобальные? Бумажные или электронные?

Кадры решают все? Или почему из Украины утекают мозги?

Мультикультурализм VS национализм

Религия в социально-политическом контексте Украины

Гуманитарная политика в Украине – а есть ли будущее?

Новый мировой экономический порядок

Рынок земли и будущее аграрной Украины

ДЕМОКРАТИИ КОНЕЦ? или ОНА ВРЕМЕННО СДАЕТ ПОЗИЦИИ?

Судьба реформ в Украине или Реформировать нереформируемое?!

20 наших лет

Будущее без будущего? или Почему Украина теряет образованное общество?

Украинский характер – твердыня или разрушающаяся крепость?

ПЕНСИОННАЯ РЕФОРМА В УКРАИНЕ: куда дует ветер перемен

20 лет независимости Украины – мифы и реалии

Поход Украины в Европу: остановка или смена курса?

Местные выборы 2010: прощание с самоуправлением?

Республика: «де-юре» или «де-факто»?

Каков капитал, таков и труд

Повестка дня нового Президента – стабилизация или развитие?

Соблазн и искушение диктатурой

Реформа украинского здравоохранения или ее отсутствие: причины и следствия

Выборы-2010: готова ли Украина к переменам?

Неосознанный сталкер. Или. Скрытые и явные угрозы жизни Украины и возможности их предотвращения

Новый общественный договор – быть или не быть?

КАК СПАСТИ СТРАНУ? или Приговор вынесен. Обжалованию подлежит?!

Человеческий капитал в топке экономического кризиса

Украинское общество в условиях кризиса: социальные вызовы и мистификации.

Большой договор между Украиной и Россией: от проекта влияния к проекту развития

Украинская власть: царствует, господствует или руководит?

Украина: нация для государства или государство для нации?

„Социальный капитал” и проблемы формирования гражданского общества в Украине

«Социальные мифологемы массового сознания и политическое мифотворчество»

Гражданин и власть: патерналистские и авторитарные настроения в Украине.

В зеркале украинского культурного продукта

Есть ли «свет» в конце регионального «туннеля» или кого интересуют проблемы местного самоуправления?

Национальная идея: от украинской мечты к новой парадигме развития

Досрочные выборы: политическое представление к завершению сезона

Кризис ценностей: что такое хорошо, и что такое плохо?

Реформы в экономике Украины: причины, следствия, перспективы

Информационное пространство – кривое зеркало Украинской действительности

Постсоветское поколение – здравствуй! (или некоторые подробности из жизни молодежи)

Проект Україна: українська самосвідомість і етнонаціональні трансформації

„Південний вектор” євроінтеграційної стратегії України

Феноменологія української корупції та її специфічні риси

Українській Конституції 10 років: від «однієї з найкращих в Європі» до правового хаосу

Украина в геополитических играх 2006-2025 гг. или Очередное обновление внешней политики

Яку Україну пропонують Україні чи Програми та реальні практики політичних партій України

Парламентський злам: проблеми взаємодії владних гілок

Майдан, рік по тому

Вызовы или стимулы глобализации?

Демографический кризис или последний украинец

Адміністративно-територіальна реформа – тест на ефективність нової влади

Ролевые игры: социодрама Украина – ЕС

Славянские миры: цивилизационный выбор

Повестка дня будущего президента

Новое украинское Просвещение

„Внутрішня геополітика” України.

Чи готова Україна „мислити глобально, діяти локально”?

Демократия по-украински

Какая Россия нужна Украине?

Українська національна еліта – становлення чи занепад?

Середній клас в Україні : майбутнє народжується сьогодні

Україна шукає свою ідентичність

Камо грядеши, Украина?

page generation time:0,033