В украинской системе нечего исправлять, - там все надо менять.

Евгений Чичваркин

Пользовательского поиска

Каков капитал, таков и труд

В течение более 200 лет представление о неизбежности борьбы между трудом и капиталом определяло стратегию компаний и корпораций, философию управления и трудовых отношений, политику и культуру капитализма. Сегодня мы становимся свидетелями окончания очередной эпохи в экономической истории человечества. Послевоенный «социальный пакт» между трудом и капиталом, основанный на политике их мирного сосуществования, сломан. Капитал фактически вышел из социального договора и проводит все более агрессивную политику против организованного труда. С приходом всемирного экономического кризиса и в Греции, и в Испании, и Украине начались одинаковые процессы.

В стране резко сократилось промышленное производство. Оказалось, что Украина не просто неконкурентоспособна, а раздираема главным противоречием капитализма – конфликтом труда и капитала. Капитал сконцентрирован в очень немногих руках, у остальных же нет ничего. Кроме того, кризис в Украине проявляется еще и в том, что миллиардерами становятся социально безответственные, незрелые люди, совершенно не отдающие себе отчет, к чему ведет обладание такими огромными капиталами в такой бедной стране.

И все это происходит на фоне отсутствия в стране качественных трудовых ресурсов, ибо за прошедшие годы люди, утратили мотивацию к труду, тем более труду качественному.

Все это не замедлило проявиться и в законодательном поле. Стала заметна активность власти в сфере регулирования труда. Возник проект нового Трудового Кодекса, идея почасовой оплаты труда и так далее. Что представляют собой эти инициативы – это попытки решения накопившихся проблем, полумеры, или что-то другое?

Чем чревата политика решения проблемы отношений «наемный труд – капитал» в пользу второго? Если этот баланс, сложившийся в послевоенное время, нарушен, и даже усиливается – к чему это может привести? До сих пор все попытки навязать украинскому обществу видение рынка труда исключительно со стороны работодателей, приводили только к социальным конфликтам.

Эпоха глобального производства, потребления и финансового взаимодействия также порождает много сложных вопросов. Поэтому «Диалог.UA» предлагает обсудить, при каких условиях мы получим оптимальные и сбалансированные отношения между трудом и капиталом? Есть ли в них место профсоюзам? Требует ли глобализация постоянного снижения зарплат и повышения безработицы? Как сделать так, чтобы в Украине создавались новые рабочие места, которые давали бы людям достойный заработок?

Экономический кризис, который разразился в экономически развитых странах Запада и распространился на остальной мир, включая и Украину, вновь поставил вопросы о справедливости распределения прибавочного продукта, об отношениях труда и капитала, о социальной справедливости. Вновь возвращаются те вопросы, которые были свойственны началу и середине 20 столетия.

Открытым остается лишь вопрос – как они будут решены?!

Свернуть

В течение более 200 лет представление о неизбежности борьбы между трудом и капиталом определяло стратегию компаний и корпораций, философию управления и трудовых отношений, политику и культуру капитализма. Сегодня мы становимся свидетелями окончания очередной эпохи в экономической истории человечества. Послевоенный «социальный пакт» между трудом и капиталом, основанный на политике их мирного сосуществования, сломан. Капитал фактически вышел из социального договора и проводит все более агрессивную политику против организованного труда. С приходом всемирного экономического кризиса и в Греции, и в Испании, и Украине начались одинаковые процессы

Развернуть

Мнение эксперта
Другие диалоги:
Версия для печати

Головна проблема України, це порушення основних економічних балансів, насамперед - балансу споживання

29 июн 2010 года

Схоже на те, що світова криза, яка починалася як звичайне банкрутство двох американських компаній, зазнає мутацій, як вірус, але не зникає: спочатку фінансова криза, потім економічна, знову фінансова – вже через падіння євро, і нарешті – криза відношень труда та капіталу, про що свідчать страйки у Європі та політика суворої економії, про яку ось-ось оголосять і в Україні…

Почнемо з того, що сама постановка питання про баланс взаємовідносин труда і капіталу вже застаріла. Ці взаємовідносини нікого більше не цікавлять, бо капітал перестав бути головним економічним фактором. За часів Маркса налічували три економічних фактори: земля, труд і капітал; згодом головне протиріччя сконцентрувалося між двома останніми. Сто років тому, коли Форд створив першу виробничу корпорацію, з’явився новий фактор виробництва - менеджери. Часто кажуть що це підприємницький талант, хоча насправді це навички, надбані навчанням. Так от, саме менеджери зараз є більш вагомим фактором, ніж капітал, і слід говорити про відносини менеджменту і праці.

Але проблема є. Адже останнім часом відбулася атака з боку менеджерів на прерогативи і праці, і капіталу, і власності взагалі. Це в усьому світі, і в Україні також. Сьогодні головний той, хто «крутить». Тобто: менеджер приходить, бере в селян паї, залучає техніку, оборотні кошти і запускає якусь масляну культуру. Потім він трохи заплатить власникам землі, розрахується за трактори і кредити з власниками капіталу, а решту прикарманить. До речі, нещодавно, я натрапив на аналіз бюджету. Виявляється, що надходження від подоходного податку із заробітної плати становлять 50 мільярдів гривень, а податок з прибутку дає в бюджет 40 мільярдів. Це при тому, що маса прибутку в понад два з половиною рази більша від маси зарплат.

Таким чином, загроза набуває такої потужності, як десь в середині ХІХ-го сторіччя. Це буде розхитувати всю світову економічну систему. Але заспокоює те, що в наших умовах можливим є певний соціальний консенсус і можлива стабільна система, що задовольнить всіх. Щоправда, доведеться ділитися.

Кому? Бідним з багатими, як завжди, чи навпаки, багатим з бідними?

Ні, ідеї солідаризму, такі як «ви, бідні, потерпіть ще трохи» - це лише затягування часу. Сьогодні ми маємо такі дані: 151 людина в Україні отримує 50 мільярдів доларів на рік, а двадцять мільйонів зайнятих отримують двадцять вісім мільярдів. Така різниця, зрештою, може викликати й революцію.

Нещодавно почалося обговорення у Верховній Раді проекту нового кодексу про працю. Яке значення має цей документ, що нового він вводить?

Те, що вони зробили з трудовим кодексом, що вони роблять з погодинною оплатою праці - викликає негативну реакцію. Бо виходить, що як відпрацював робітник дві години на місяць, то дадуть йому десять гривень і на тому край. Раніше, якщо робітник приходив на роботу, а роботи не давали, то треба було платити йому дві третини від ставки. Тобто, через такі закони напруження в суспільстві зростатиме. Але позитивним є те, що питання про труд почали розглядати на рівні уряду, чого раніше не було. А це дає надію, що колись якийсь уряд відшукає консенсус, створить стабільну модель, яка не задовольнить нікого, але буде компромісом для всіх.

Аби підрівняти до прийнятної різницю в доходах, потрібен глобальний контроль над економікою з боку суспільства. Таку функцію мають здійснювати профспілки. Іншої структури для цього ми не маємо. Найбільша громадська організація в Україні - Федерація профспілок. Вона налічує майже десять мільйонів членів і здатна контролювати всю економіку на всіх стадіях.

З цим урядом поки що нічого не зрозуміло. Неясно, що він далі робитиме, але зараз робить не те. Будемо списувати це на інерцію. Свідомої політики від нього ще не було. А от вибудовою стабільної соціальної моделі в Україні ніхто ще не займався. Яка це буде модель? Чи то буде держава нагального добробуту а-ля Євросоюз, чи ультра-ліберальна як в Сполучених Штатах, чи корпоративний соціалізм або соціальний корпоративізм японського типу? Та власне кажучи, все зводиться до простого питання: чи захоче Янукович бути арбітром між трудом і капіталом, чи він буде чесно служити, умовно кажучи, багатим. Це ще невідомо. Якщо буде служити тільки багатим, то зійде з політичної арени, як і Тимошенко, як і всі до нього.

Поки що він «засвітився» тільки на міжнародній арені. Тут є активна, цілком свідомо спрямована політика. При всій неоднозначності його перших кроків, він вирішив найголовніше питання для України сьогодні - проблему демаркації кордонів. Все інше - Нафтогаз, труба, флот, - все це можна буде і поміняти. А проблему демаркації кордонів, яка висіла майже двадцять років, Янукович взяв і вирішив. Для суверенітету держави це грає більшу роль, ніж визнання голодомору в ООН. Отже, певне бажання щось робити - я бачу. А от що буде в соціально-економічній сфері - поки сказати не можу.

Останні 30 років реформи в економіці країн майже всього світу йшли в напрямку скорочення витрат на соціальні потреби і приватизації. Але це не можна робити до безкінечності. Щодо уряду великих надій немає, фактично, він робить те, що й всі – скорочує витрати і бере гроші в борг. Однак з осені ціни дуже помітно зросли, а доходи більшості наших співгромадян не збільшилися. Виникає питання – коли кредит довіри обіцянкам новому уряду та президента скінчиться, а це в Україні річ неминуча, де та сила, яка повинна змінити, як то кажуть, сам «паттерн» політики?

Зараз готується нова програма Федерації профспілок України. Десь через рік буде з’їзд, будуть обирати нового голову і прийматимуть нову програму. Нині діюча програма прописана непогано, але на неоліберальній базі. Приблизно так: ми будемо виступати за зниження податків там, де не платять зарплату, аби вони її заплатили... Тобто, класичний неолібералізм. Та я ще не бачив жодного випадку, щоб за зниження податків виплачували зарплату. Тому я, як член робочої групи по підготовці програми, запропонував змінити саму філософію цього документу.

Ось що мається на увазі. Була доіндустріальна економіка, індустріальна і постіндустіальна. В Радянському Союзі була індустріальна; вона характеризується постійною боротьбою труда і капіталу. Зараз нам пропонують концепт доіндустріальної економіки, яка базується на ідеї сильного господаря. А постіндустіальна економіка передбачає такі механізми соціального діалогу, що і капітал, і власники землі, і труд, і менеджери стають зацікавленими у підвищенні продуктивності праці. І мова йде не про те, як розділити продукт, а як зробити його більше.

Саме такий підхід я пропоную взяти за основу філософії програми ФПУ. Мої пропозиції базуються на Стокгольмській декларації Соцінтерну. Бо дійсно, до нас були люди: Улаф Пальме, Віллі Брандт, Франсуа Міттеран. Вони, власне, і підготували оцей концепт, коли є не лише державний контроль за економікою, а й участь найманих працівників в управлінні економікою. Безпосередньо чи опосередковано, через профспілки. Вперше подібне зробили японці після другої світової війни. За ними пішли шведи, потім німці, далі воно розповзлося по всій Європі. А в 1986 році в корпорації «Дженерал Моторс», по ініціативі дирекції, почали залучати представників трудівників до управління корпорацією. Звичайно ж, різко зросла продуктивність праці. А як ви знаєте, що добре для «Дженерал Моторс» - те добре для Сполучених Штатів Америки.

От коли розвалювався Радянський Союз, середня продуктивність праці по Україні була двадцять тисяч доларів на одного працівника за рік. Середня продуктивність по Заходу була шістдесят тисяч. (Ленін давно вказував, що все вирішуватиме продуктивність праці). В США на той час було сімдесят три тисячі - найвищий показник у 1991 році. На сьогодні в Україні, в результаті «титанічних» зусиль, продуктивність знаходиться десь на рівні шести тисяч доларів на одного працюючого в рік. Це означає, що Україні, аби наздогнати Європу, треба збільшити продуктивність в десять разів.

Що для цього потрібно? З початку поглянемо на структуру виробництва: сільське господарство – добувна промисловість – переробка – машинобудування – точне машинобудування – високі технології. В 91-му році у нас 40% ВВП складало машинобудування. Перед кризою 2007-го ми стали на щабель нижче: 40% ВВП давало не машинобудування, а переробка, а саме металургія і хімія. Минулого року ми вже продали не сорок мільйонів тонн сталі, а двадцять п’ять і вісімнадцять тонн руди, тобто опускаємося ще на щабель нижче. А краще було б навпаки.

По-друге, і мабуть найголовніше, - треба змінювати соціально-економічні відносини, про що я говорив. Треба вибудувати таку систему взаємовідносин труда, менеджерів, капіталу і власників землі, при якій всі підуть в одому напрямку.

Але ми вже всі йдемо в одному напрямку – Україна увійшла в світову економіку, і зайняла у ній певне місце, і ми не можемо змінити його на краще без боротьби, а ні наші робітники, а ні бізнесмени. Наприклад, Німеччина ніколи не віддасть нам свій внутрішній ринок літаків, хоча ми й вміємо їх будувати. Де вихід?

В світі є два типи стабільних економік. Сто років тому це були метрополії і колонії, сьогодні це бананові республіки і золотий мільярд. Різниця між ними не в рівні технології. Індонезія виробляє мікропроцесори, при цьому вона «бананова». І не в рівні економічних свобод, що б там не казали ліберали. Головна відмінність - де ти продаєш продукцію. Бананові республіки 80% продукції продають за кордон; в Росії «банани» - це нафта і газ, у нас - це сталь. В країнах золотого мільярду 80% виробленого продається всередині. Серед цих країн, а їх тридцять чотири, є лише два виключення: Німеччина, яка споживає 60% свого продукту, а решту продає в єврозоні, та Японія, яка не має власних корисних копалин. Але й вона споживає 60% власного ВВП. В 91-му році виплавка сталі у нас становила 12% ВВП, але це було сто мільйонів тонн сталі, які споживалися всередині України. Перед кризою робили сорок мільйонів, із них тридцять чотири продавали за кордон, тобто 85 %.

Таким чином, наше завдання - збільшити внутрішнє споживання. Саме від нього залежить справедливість розподілу національного доходу. Адже для більшого внутрішнього споживання необхідно збільшити і зарплати до відповідного рівня. Треба покращити чотири основних баланси: загальний, міжгалузевий, кредитно-фінансовий і баланс споживання. У нашому балансі споживання частка зарплат і пенсій знаходиться на рівні 32-33% від ВВП, а в США, в цитаделі капіталу – 74%.

Як нам перейти до внутрішнього споживання тієї ж сталі? Можна перекласти рейки, як пропонував Азаров, але щоб спожити таким чином сорок мільйонів тонн доведеться перекладати всі наші 27 тисяч кілометрів залізниці чотирнадцять разів на рік. Отже, необхідно задіяти машинобудування – головний споживач металу. Поставити нові лінії в наш час не проблема, та й наробити нових якісних тракторів на тому ж ХТЗ. В минулому там випускали 50 тис. тракторів на рік, з них 40 тис. для України. Тепер припустимо, що село їх отримало (по державному безпроцентному кредиту років на десять) і стало давати більше м’яса й молока, але хто його купить при таких жалюгідних зарплатах? І так всі ланцюжки приведуть до кінцевого споживача, а йому нема чим платити. Вихід лишається один єдиний: відібрати й перерозподілити чиїсь надприбутки.

І тут ми знову таки повертаємось до ролі держави. Будь-який уряд, що захоче привести Україну до золотого мільярду, змушений буде контролювати надприбутки. В Америці, доречно сказати, суми витрат на споживання, які перевищують один мільйон доларів, оподатковуються на 90%. Якщо ж ці гроші реінвестуються в економіку США, то ставка оподаткування становить 10%. І хоча багатії отримали там чимало привілеїв (наприклад при Рейгані), це не єдина норма контролю, яка збереглася й досі. Кажу вам це, бо знаю декого з Америки, що живуть у нас аби не сплачувати податки там.

Вже 30 років в Сполучених Штатах спостерігається стагнація зарплат, зростаюсь лише бонуси топ-менеджерів, що викликає невдоволення в суспільстві, але нічого не змінюється. Звичайно, в Європі топ-менеджерам не платять по 70 мільйонів на рік, але йде скорочення зарплат. Чому наш уряд і президент мусить діяти не так, як всі країни Європи? Чи є у вас конкретні пропозиції?

Коли людина стає президентом, то починає мислити не так, як лідер фракції. Заявляються якісь амбіційні надзавдання. Ющенко добивався визнання голодомору, чим лише поглибив розкол в країні. При чому західні області, де голоду не було, сприйняли його потуги схвально. А в Харкові не знайшли і місця для пам’ятника, хоч той регіон постраждав чи не найбільше. Ну що поробиш, коли у президента такі «таргани у голові»? Які «таргани» будуть і Януковича - ми ще побачимо. Сподіваюсь, що при ньому знайдуться радники, які надихнуть його на створення стабільної соціально-економічної моделі.

Зараз наші капіталісти є одночасно і менеджерами; це наші багаті люди. Вони готові один одного з’їсти, чи відірвати у свого класового родича хоча б ласий шматок, але при цьому усвідомлюють свій спільний корпоративний інтерес. А соціальної корпорації найманих працівників немає, для неї немає спільного економічного ґрунту. Треба застосовувати певні засоби консолідації цієї соціальної групи. Я пропоную, наприклад, такий пункт: на кожному підприємстві, з десятини від прибутку, має бути створений корпоративний фонд споживання. В ідеалі - профком вирішує, що робити з цими грошима. Отримає «Криворіжсталь» мільярд прибутку - матиме сто мільйонів, за які можна хоча б побудувати житло для найманих працівників. До речі, вперше це запровадили навіть не в СРСР, а в Японії. Не завадило б проявити волю і продавити цю пропозицію на законодавчому рівні.

Друге, що я пропоную, фонди соцстраху віддати профспілкам. Доки вони були підпорядковані профспілкам, витрати на утримання цих фондів складали 1,6% від обігу фонду. Для порівняння: сьогодні Фонд зайнятості витрачає на себе 26%. А той фонд, що віддає доплатами за комунальні послуги, проїдає половину виділених коштів. Тобто, замість лібералізації, замість соціалізації зробили бюрократизацію і тепер ця бюрократія буде розповідати, як без неї жити неможливо.

І ще ми пропонуємо багато необхідних речей, які знімуть напругу поставлять країну на шлях розумного розвитку. Але для цього потрібна ще свідома політика на вирощування тієї сили, на якій буде триматися суспільний баланс. Зараз є неорганізована маса найманих працівників: 20 мільйонів зайнятих і 14 мільйонів пенсіонерів. 34 мільйони неорганізованої маси із 37 мільйонів виборців може легко піднятися і піти за опозицією.

Коли Тимошенко програла, її тиждень не було видно - десь відсиджувалась. А як тільки з’явилася, одразу ж заявила, що погані регіонали не хочуть голосувати за соціальні стандарти, які самі ж запропонували. Це я пригадав щоб сказати, що опозиція у нас завжди виступає за соціальний захист, а коли приходить до влади - нічого з того не робить.

Головна проблема України це не газ і не метал. Це не малий і середній бізнес. Головна проблема - це порушення основних економічних балансів, насамперед - балансу споживання. Оті тридцять два відсотки замість 75%, як у Німеччині, чи 74%, як в Америці. Ця ситуація так чи інакше буде вирішена: або знизу, самими трудівниками, або верхівкою, якщо вона не захоче втікати. Найкращий варіант - рух назустріч один одному обох еліт.

Ми зараз серйозно зайнялися формуванням тієї сили, що знизу. В березні була створена ініціативна група, що мала за мету організувати об’єднання «За справедливу зарплату». В її складі десяток-півтора профспілковців на рівні голів ЦК галузевих профспілок і галузевих профрад та ще декілька лівих інтелектуалів. Через місяць така ініціативна група була створена вже на рівні Києва. В травні ініціативні групи були засновані вже в декількох районах. Ми прагнемо того, щоб кожен робітник на кожному підприємстві знав, яка там доля зарплати у собівартості продукції. А друга структура, яку ми створюємо, це школа трудової молоді. Зараз активісти ФПУ переважно люди пенсійного та передпенсійного віку. Тому ми хочемо протягом року підготувати 10-12 тис. молодих профспілкових діячів. Це додасть енергії в наших справах, а головне - вони будуть знати свою ціль і шляхи до неї.


Бесіду вів Андрій Маклаков

Версия для печати
Публикации автора

 

Рекомендуем к прочтению

Кибервойна это война, и мы должны быть к ней готовы

Далеко не всегда одна страна действует против другой открыто, и не всегда целенаправленно. Скорее наоборот, в нашу сложную эпоху, борьба идет, как правило, закулисно - дипломатически, и экономически. Гораздо удобнее избегать прямой конфронтации, добиваться своих целей тайно, и кибервойна для этого самое подходящее средство, если, конечно, считать войну средством политики, а не самоцелью.

Несмотря на все это, сегодня многие авторы все еще разделяют виртуальный мир и реальный, считая, что кибератаки не могут принести большого вреда. Однако в последнее время на Западе проблемы кибербезопасности обсуждаются совершенно серьезно. Когда большинство физических систем постоянно связаны с Интернетом, включая инфраструктуру, транспорт, промышленность, не говоря уже о системах вооружения, грань между атакой на реальную инфраструктуру или ее программное обеспечение становится все более размытой. Разница в том, что порт закрыт, потому что он заминирован или потому, что разрушено его программное обеспечение, в глазах большинства наблюдателей будет выглядеть не слишком существенной. В отличие от ракетного удара по нефтеперерабатывающему заводу или разрушения военной части кибервойна «убивает мягко», временно выводя из строя оборудование, и нанося относительно небольшой ущерб.

Читать далее

 

Мнения других экспертов

Ольга Пищулина, заведующая отделом социальной политики Национального института стратегических исследований

Что бы ни говорили о безработице, украинский рынок труда – дефицитный

Елена Веселкова, старший консультант группы Human Capital, Ernst & Young, Алексей Нимченко, консультант группы Human Capital, Ernst & Young

Общей проблемой является низкая культура труда

Олександр Вишняк, доктор соціологічних наук, директор фірми «Юкрейніан соціолоджі сервіс»

Пока Украина борется против внешних инвесторов, маленькая Словакия с их помощью создала 100 тыс. рабочих мест

Элла Либанова, директор Института демографии и социальных исследований НАН Украины

Теряя свой человеческий потенциал, Украина теряет всякую перспективу

Богдан Данилишин, Голова Ради по вивченню продуктивних сил України НАН України

За примарні вигоди низької оплати праці і підприємці, і все суспільство платять непомірно високу ціну. Частина 2

Богдан Данилишин, Голова Ради по вивченню продуктивних сил України НАН України

За примарні вигоди низької оплати праці і підприємці, і все суспільство платять непомірно високу ціну

Василь Юрчишин, к.ф-м.н., доктор наук з державного управління, директор економічних програм Центру Разумкова

Консервація розбіжності у рівнях номінальних доходів населення

Владимир Балабанович, председатель Профсоюза работников сферы предпринимательства

Невозможно управлять государством, если не упорядочен рынок труда

Олег Верник, председатель Всеукраинского независимого профсоюза "Захист праці"

На «беспредел» капитала ответит «беспредел» труда

Олег Соскин, директор Института трансформации общества

Модель двухполюсного развития - крупного капитала и дешевого наемного труда, себя полностью исчерпала

 

Другие диалоги

Украина в Европе – контуры и формат будущих взаимоотношений

Государственное управление: нужен ли «капитальный ремонт власти»?

ЕСТЬ ЛИ БУДУЩЕЕ У «ЛЕВОГО ДВИЖЕНИЯ» в УКРАИНЕ?

МИР В ВОЙНЕ или ВОЙНА В МИРУ?

НОВАЯ МЕЖДУНАРОДНАЯ СИСТЕМА БЕЗОПАСНОСТИ родится в Украине?

УКРАИНСКИЙ ПРОЕКТ – реформирование, перезагрузка, создание нового?

Будущее ТВ и Интернета – слияние, поглощение, сосуществование?

ФЕНОМЕН УКРАИНСКОГО МАЙДАНА

Поляризация общества - источник перманентной нестабильности. Найдет ли Украина социальный компромисс?

Партнерство Украина-Евросоюз: вызовы и возможности

МАЛЫЕ ГОРОДА – богатство разнообразия или бедность упадка

Права или только обязанности? (О состоянии соблюдения прав человека в Украине и мире на протяжении последних 65 лет)

Виртуальная реальность и нетократия: новые штрихи к портрету Украины

Таможня или Союз?

ДЕНЬГИ БУДУЩЕГО: валюты локальные, национальные, глобальные? Бумажные или электронные?

Кадры решают все? Или почему из Украины утекают мозги?

Мультикультурализм VS национализм

Религия в социально-политическом контексте Украины

Гуманитарная политика в Украине – а есть ли будущее?

Новый мировой экономический порядок

Рынок земли и будущее аграрной Украины

ДЕМОКРАТИИ КОНЕЦ? или ОНА ВРЕМЕННО СДАЕТ ПОЗИЦИИ?

Судьба реформ в Украине или Реформировать нереформируемое?!

20 наших лет

Будущее без будущего? или Почему Украина теряет образованное общество?

Украинский характер – твердыня или разрушающаяся крепость?

ПЕНСИОННАЯ РЕФОРМА В УКРАИНЕ: куда дует ветер перемен

20 лет независимости Украины – мифы и реалии

Поход Украины в Европу: остановка или смена курса?

Местные выборы 2010: прощание с самоуправлением?

Республика: «де-юре» или «де-факто»?

Идеология умерла. Да здравствует новая идеология?!

Повестка дня нового Президента – стабилизация или развитие?

Соблазн и искушение диктатурой

Реформа украинского здравоохранения или ее отсутствие: причины и следствия

Выборы-2010: готова ли Украина к переменам?

Неосознанный сталкер. Или. Скрытые и явные угрозы жизни Украины и возможности их предотвращения

Новый общественный договор – быть или не быть?

КАК СПАСТИ СТРАНУ? или Приговор вынесен. Обжалованию подлежит?!

Человеческий капитал в топке экономического кризиса

Украинское общество в условиях кризиса: социальные вызовы и мистификации.

Большой договор между Украиной и Россией: от проекта влияния к проекту развития

Украинская власть: царствует, господствует или руководит?

Украина: нация для государства или государство для нации?

„Социальный капитал” и проблемы формирования гражданского общества в Украине

«Социальные мифологемы массового сознания и политическое мифотворчество»

Гражданин и власть: патерналистские и авторитарные настроения в Украине.

В зеркале украинского культурного продукта

Есть ли «свет» в конце регионального «туннеля» или кого интересуют проблемы местного самоуправления?

Национальная идея: от украинской мечты к новой парадигме развития

Досрочные выборы: политическое представление к завершению сезона

Кризис ценностей: что такое хорошо, и что такое плохо?

Реформы в экономике Украины: причины, следствия, перспективы

Информационное пространство – кривое зеркало Украинской действительности

Постсоветское поколение – здравствуй! (или некоторые подробности из жизни молодежи)

Проект Україна: українська самосвідомість і етнонаціональні трансформації

„Південний вектор” євроінтеграційної стратегії України

Феноменологія української корупції та її специфічні риси

Українській Конституції 10 років: від «однієї з найкращих в Європі» до правового хаосу

Украина в геополитических играх 2006-2025 гг. или Очередное обновление внешней политики

Яку Україну пропонують Україні чи Програми та реальні практики політичних партій України

Парламентський злам: проблеми взаємодії владних гілок

Майдан, рік по тому

Вызовы или стимулы глобализации?

Демографический кризис или последний украинец

Адміністративно-територіальна реформа – тест на ефективність нової влади

Ролевые игры: социодрама Украина – ЕС

Славянские миры: цивилизационный выбор

Повестка дня будущего президента

Новое украинское Просвещение

„Внутрішня геополітика” України.

Чи готова Україна „мислити глобально, діяти локально”?

Демократия по-украински

Какая Россия нужна Украине?

Українська національна еліта – становлення чи занепад?

Середній клас в Україні : майбутнє народжується сьогодні

Україна шукає свою ідентичність

Камо грядеши, Украина?

page generation time:0,033