В украинской системе нечего исправлять, - там все надо менять.

Евгений Чичваркин

Пользовательского поиска

Каков капитал, таков и труд

В течение более 200 лет представление о неизбежности борьбы между трудом и капиталом определяло стратегию компаний и корпораций, философию управления и трудовых отношений, политику и культуру капитализма. Сегодня мы становимся свидетелями окончания очередной эпохи в экономической истории человечества. Послевоенный «социальный пакт» между трудом и капиталом, основанный на политике их мирного сосуществования, сломан. Капитал фактически вышел из социального договора и проводит все более агрессивную политику против организованного труда. С приходом всемирного экономического кризиса и в Греции, и в Испании, и Украине начались одинаковые процессы.

В стране резко сократилось промышленное производство. Оказалось, что Украина не просто неконкурентоспособна, а раздираема главным противоречием капитализма – конфликтом труда и капитала. Капитал сконцентрирован в очень немногих руках, у остальных же нет ничего. Кроме того, кризис в Украине проявляется еще и в том, что миллиардерами становятся социально безответственные, незрелые люди, совершенно не отдающие себе отчет, к чему ведет обладание такими огромными капиталами в такой бедной стране.

И все это происходит на фоне отсутствия в стране качественных трудовых ресурсов, ибо за прошедшие годы люди, утратили мотивацию к труду, тем более труду качественному.

Все это не замедлило проявиться и в законодательном поле. Стала заметна активность власти в сфере регулирования труда. Возник проект нового Трудового Кодекса, идея почасовой оплаты труда и так далее. Что представляют собой эти инициативы – это попытки решения накопившихся проблем, полумеры, или что-то другое?

Чем чревата политика решения проблемы отношений «наемный труд – капитал» в пользу второго? Если этот баланс, сложившийся в послевоенное время, нарушен, и даже усиливается – к чему это может привести? До сих пор все попытки навязать украинскому обществу видение рынка труда исключительно со стороны работодателей, приводили только к социальным конфликтам.

Эпоха глобального производства, потребления и финансового взаимодействия также порождает много сложных вопросов. Поэтому «Диалог.UA» предлагает обсудить, при каких условиях мы получим оптимальные и сбалансированные отношения между трудом и капиталом? Есть ли в них место профсоюзам? Требует ли глобализация постоянного снижения зарплат и повышения безработицы? Как сделать так, чтобы в Украине создавались новые рабочие места, которые давали бы людям достойный заработок?

Экономический кризис, который разразился в экономически развитых странах Запада и распространился на остальной мир, включая и Украину, вновь поставил вопросы о справедливости распределения прибавочного продукта, об отношениях труда и капитала, о социальной справедливости. Вновь возвращаются те вопросы, которые были свойственны началу и середине 20 столетия.

Открытым остается лишь вопрос – как они будут решены?!

Свернуть

В течение более 200 лет представление о неизбежности борьбы между трудом и капиталом определяло стратегию компаний и корпораций, философию управления и трудовых отношений, политику и культуру капитализма. Сегодня мы становимся свидетелями окончания очередной эпохи в экономической истории человечества. Послевоенный «социальный пакт» между трудом и капиталом, основанный на политике их мирного сосуществования, сломан. Капитал фактически вышел из социального договора и проводит все более агрессивную политику против организованного труда. С приходом всемирного экономического кризиса и в Греции, и в Испании, и Украине начались одинаковые процессы

Развернуть

Мнение эксперта
Другие диалоги:
Версия для печати

За примарні вигоди низької оплати праці і підприємці, і все суспільство платять непомірно високу ціну. Частина 2

7 июл 2010 года
За примарні вигоди низької оплати праці і підприємці, і все суспільство платять непомірно високу ціну. Частина 2: За примарні вигоди низької оплати праці і підприємці, і все суспільство платять непомірно високу ціну. Частина 2

Богдан Данилишин, Голова Ради по вивченню продуктивних сил України НАН України

Чому в Україні спостерігається кадровий дефіцит?

Це незвична і тому цікава постановка питання. Як правило, статистичні дані говорять не про дефіцит кадрів, а про дефіцит робочих місць. Адже саме це є показником безробіття. Водночас, якщо замислитися над тим, чому в бізнес-середовищі взагалі виникає таке питання, то можна сказати наступне.

Можливо, науковці й справді є надто прямолінійними, коли стверджують що безробіття – це виключно дефіцит робочих місць. Наприклад, на фоні найменших показників безробіття у 2007 році, можливо, правильно було б говорити про безробіття як про явище, а не про проблему. Тобто, є вакантні робочі місця, є безробітні, є приховане безробіття на підприємствах, яке, іншими словами, означає, що певна робоча сила певний час є надлишковою, і водночас підприємці жаліються на дефіцит кадрів.

Скоріше, це питання слід розуміти як дефіцит кадрів належної кваліфікації. І це дійсно проблема, яка коректно може бути сформульована в термінах так званого професійно-кваліфікаційного дисбалансу на ринку праці. Він означає, що професія і/або кваліфікація по професії претендента на робоче місце не відповідає його вимогам. Звісно, вимоги до працівника на конкретному підприємстві ширші, ніж вимоги до професії і кваліфікації. І все ж, серед причин невідповідності робочого місця і працівника, професійно-кваліфікаційні критерії мають вирішальне значення. Тим більше, що у вимоги для оволодіння певною кваліфікацією закладаються не тільки спеціалізовані виробничі знання та вміння, але й загальна, соціальна та комунікаційна компетенції, а також певні етичні та моральні настанови.

У 2009 році навантаження на 1 робоче місце на фіксованому ринку праці (зареєстрованому в Державному центрі зайнятості – ДЦЗ) досягало 8,2 особи. При цьому в різних професійно-кваліфікаційних групах цей показник суттєво відрізнявся: від 4,5 у групі «Професіоналів» до 27,9 у групі «Кваліфіковані робітники сільського та лісового господарств, риборозведення та рибальства». За нашими розрахунками, дещо менш виразними ці пропорції були на повному ринку праці. На повному ринку праці цей показник визначається прямо, а розраховується за методиками, розробленими Радою по вивченню продуктивних сил України НАН України. Ми маємо можливість непрямо оцінити навантаження на 1 робоче місце, з мінімальним значенням у групі «Законодавці, вищі державні службовці, керівники, менеджери (управлінці)» – 2,8 особи на місце, та максимальним серед «Кваліфіковані робітники сільського та лісового господарств, риборозведення та рибальства» та групи «Працівники сфери торгівлі та послуг» – відповідно 19,6 та 11,9 осіб на місце.

Друга причина кадрового голоду вже згадувалася – це невідповідність умов праці та заробітної плати, які пропонуються роботодавцями, і вимогами робочої сили.

На нашу думку, вирішити проблему кадрового голоду – означає вирішити проблему розриву вимог контрагентів ринку праці по ціні, праці та по професійно-кваліфікаційній відповідності. Шляхи вирішення цієї проблеми не є таємницею.

Вони можуть бути визначені по трьох напрямах:

1. Стимулювання розвитку кваліфікаційного базису системи робочих місць української економіки.

2. Удосконалення мобілізаційних та обігових параметрів функціонування ринку праці, здатних з мінімальними витратами часу і коштів поєднувати робочу силу і робочі місця.

3. Радикальна реформа системи професійної освіти (в широкому розумінні) і підготовки кадрів.

При цьому однак слід підкреслити взаємопов’язаність цих напрямів. Зусилля по одному з них які б вони не були досконалі, будуть зведеними нанівець відсутністю успіху в інших.


Які заходи могли б послужити для вирішення названих проблем?

Держава, повинна докласти особливих зусиль у царині орієнтації і стимулюванні бізнесу щодо створення нових робочих місць, які відповідали б стратегічним пріоритетам і закладанню підвалин глобальної конкурентоспроможності. Не буде перебільшенням сказати, що Україні сьогодні надається останній шанс заскочити на підніжку технолого-організаційного потягу. Залишитися на пероні – означає втратити шанс вийти за межі статусу другорядної технологічно і економічно залежної країни, відстати навіть від далеко не провідних світових конкурентів.

Держава має законодавчо та організаційно, а на першому етапі – можливо, навіть фінансово, сприяти формуванню і утвердженню в складі інфраструктури ринку праці постійно діючих представницьких органів, які краще могли б відображати, захищати і реалізовувати інтереси як підприємців, так і працівників на локальному та регіональному рівні. Держава має привчити себе та інших учасників соціально-трудового діалогу до широкої участі соціальних партнерів у регулюванні, залишивши за собою роль головного арбітра та гаранта дотримання прав неконкурентоспроможних учасників соціально-трудових відносин.

Важливо докорінно змінити в Україні роль і впливовість прогнозів. Зокрема, прогнози розвитку ринку праці мають стати невід'ємною складовою стратегічних розробок щодо розвитку економіки країни в цілому. Важливо те, що вони повинні розроблятися не в кабінетах, а в живій співпраці й діалозі учасників соціально-трудових відносин на підставі ґрунтовної методичної та експертної допомоги науки. На етапі розробки таких прогнозів, а тим більше на шляху до їхньої реалізації, принципово важливо досягти такої ситуації, коли пропозиції щодо професійної орієнтації і (пере-) навчання кадрів, по-перше, координувалися б з політикою і основними програмами економічного і соціального розвитку країни; а, по-друге, враховували б специфіку регіональних (локальних) ринків праці, яка є відображенням структури господарського комплексу певної території і його місця в економічному просторі країни й світу. По-третє, такі прогнози повинні виходити з необхідності певного випередження змісту навчання стосовно техніко-технологічного рівня виробництва, оскільки він має тенденцію до постійного підвищення; а, по-четверте, спирались би на адаптовані до вітчизняних особливостей загальносвітові тенденції формування ринкової кон'юнктури на кваліфіковані кадри.

Зусиллями держави і найрізноманітніших інституцій громадянського суспільства необхідно створити в країні морально-психологічний клімат, в якому кожний громадянин був би готовий до перманентного підвищення кваліфікації, а за необхідності – налаштованим на зміну професії, тобто до цілком усвідомленої необхідності удосконалення свого професійно-кваліфікаційного рівня протягом трудового життя.

Важливу роль у вирівнюванні диспропорцій професійно-кваліфікаційної структури повинен відігравати механізм формування престижності кваліфікованих робітничих професій та технічних службовців, корінна реорганізація і розширення профорієнтаційної діяльності. В цій роботі не доречно обмежуватися тільки зусиллями Державного центру зайнятості. Значну частину цієї роботи повинні взяти на себе профспілки, підприємницькі союзи та асоціації, спілки роботодавців, установи освіти.

Потребує удосконалення і поширення діяльність установ з підготовки робочих кадрів. Для цього необхідно застосувати усі прийнятні інституційні, фінансові та адміністративні важелі, які є в розпорядженні урядових структур, для стимулювання відповідної діяльності. Разом з тим, треба усвідомлювати, що поки роботодавці не позбавлені можливостей використовувати робочу силу не за її професійно-кваліфікаційними даними, вони не матимуть стимулу переглянути теперішнє споживацьке ставлення до її використання на ринку праці.

Варто також розширити перелік показників, які збираються Державним комітетом статистики та розширити масштаби охоплення спостереженнями різних категорій роботодавців і найманих працівників.


Потребує докорінної реформи професійна підготовка та освіта. Серед головних напрямів реформи:

- Реалізація комплексного підходу в сфері освіти передбачає впровадження в навчальний процес нових освітніх технологій, активних методів навчальної діяльності. Введення нових критеріїв оцінки та процедур оцінювання. Наближення і розширення програм, які забезпечують зв’язок теорії і практики.

- Активного впровадження потребують не лише передові технології навчання, а й гнучкі системи цін на освітні послуги, знижки оплати за навчання та заохочення випускників шкіл вступити до ВНЗ шляхом зарахування за результатами зовнішнього тестування.

- На часі забезпечення впровадження вимог міжнародної та європейської систем стандартів і сертифікації.

- Необхідна розробка нової концепції економіки вищої освіти, виходячи із завдань Програми діяльності Президента України (2010–2015 рр.) та Державної цільової науково-технічної та соціальної програми «Наука в університетах» на 2008–2012 рр. Адже до цього часу більшість університетів є лише навчальними закладами, вони не беруть участі у передових наукових дослідженнях і розробках, у тому числі й тих, що пов’язані з визначенням потреби в кадрах.

- Оптимізація мережі ВНЗ та її матеріально-технічної бази.

- Формування багатоканальної системи фінансового забезпечення закладів освіти, у першу чергу, вищої, а також науково-технічного партнерства: держави – бізнесу – вищих навчальних закладів.

– Стимулювання участі роботодавців у підготовці та працевлаштуванні фахівців. Це, у свою чергу, потребує змін і доповнень до Законів України «Про підприємництво» та «Про оподаткування прибутку підприємств», зокрема, щодо звільнення підприємств, організацій та установ від нарахування внесків на обов’язкове державне соціальне страхування на заробітну плату працівників-випускників ВНЗ, які працюють за фахом протягом перших трьох років їхньої праці; пільгового оподаткування суб’єктів господарювання, які надають базу для проходження практики студентам ВНЗ; звільнення від оподаткування передачі матеріально-технічних ресурсів з балансів суб’єктів господарювання на баланси вищих навчальних закладів тощо.

– Внесення змін у класифікатор професій.

– Розробка нових професійних стандартів та посилення їх ролі.


Останнім часом спостерігається значне зниження рівня зарплат, яке пояснюють кризою. Але кому вигідна дешева робоча сила?

Стратегічно, з економічних позицій, – дешева робоча сила не вигідна нікому в Україні, а за її межами – майже всім. Кон’юктурно – вона вигідна підприємцям, які не спроможні на підприємницькі здобутки, і перекладають власні підприємницькі провали на плечі працівників.

З політичних позицій, дешева робоча сила – максимально пластичний електорат. Якщо не доводити до межі, дешева робоча сила багато не просить, багато не думає. В соціальній психології доведено, що не тільки потреби, але й цінності та вимоги, які висуває людина до навколишнього світу, визначаються рівнем незадоволених та недосяжних потреб. Отже, коли людина кожен день думає, як вижити, їй не до демократичних цінностей, не до вимог до політиків, не до розвитку інтелекту й культури.

Номінальна заробітна плата одного працівника – 2021 гривня. Багато це, чи ні?

Подивимося на цю проблему так. Для створення нового товару або послуги збираються три умовних особи: підприємець, найманий працівник та суспільний уповноважений – держава. Перші два представляють виключно себе, третій – нібито суспільство в цілому. В розпорядженні підприємця – талант та засоби праці, у працівника – робоча сила, у держави – всі зовнішні умови. Кожен з них повинен забезпечити відтворення своїх ресурсів для кожного наступного циклу взаємодії. З цією метою він претендує на певну частку створеного доходу. На рівні розподілу ВВП все виглядає більш-менш пристойно: приблизно до 50% працівникам, приблизно до 16% – державі, а решта – 34% – залишаються в розпорядженні підприємця. Але аналіз структури часток цих же учасників у ціні продукту дають суттєво іншу картину. Частка заробітної плати в середньому по Україні складає 6,3% а частка, яка залишається в розпорядженні підприємця – 5,2% (3,4% – дозволена амортизація та 1,8% – прибуток).

В результаті, на одного найманого працівника припадає 3,4 тис. грн. А на одного роботодавця – 226 тис грн., з яких 99,6 тис. грн. прибуток. Звісно ці цифри навряд чи відображають реальні статки. Відомо, що зарплата видається в конвертах, а для приховування прибутку функціонує ціла «індустрія послуг». Але, враховуючи, що можливості приховування у роботодавців більші, дане співвідношення, скоріше за все, ще більше на користь роботодавців. Отже, спільно господарюють, але результати ділять у пропорції 25/1. Навряд чи подібні співвідношення можна вважати збалансованими і тими, які сприяють соціальному миру і економічному розвитку в країні.


Які можуть бути соціальні та людські втрати, якщо не реформувати по справжньому ринок праці?

Їх легко прогнозувати, адже вони лежать на поверхні.

Низька заробітна плата, неможливість працювати за обраною професією в гідних умовах і мати повагу в суспільстві, – все це, очевидно, знижує якість життя населення. Висока інтенсивність праці у фізичному та психоемоційному аспекті, разом із невпевненістю у майбутньому – підривають здоров’я, позбавляють повноцінного відпочинку, що, в свою чергу, заважає повноцінному розвитку людини як особистості, порушує сімейні стосунки, заважає приділяти увагу вихованню дітей. Одночасно з цим, бідність взагалі, та бідність серед працюючих (7% офіційно працюючих мають зарплату нижчу за прожитковий мінімум для працездатної особи, а 18% [2008 р.] мають середньодушовий дохід нижчий за прожитковий мінімум) не дозволяють розвивати сучасну медицину, пропонувати якісні і нешкідливі продукти харчування, створювати комфортні житлові та побутові умови, розвивати сферу дозвілля і культури.

Соціально-демографічні наслідки відомі: населення швидко вимирає (особливо вражаючі рівні смертності серед працездатного населення), люди в репродуктивному віці не хочуть народжувати дітей, виїжджають з країни. Суспільство стратифікується і розділяється мало переборними бар’єрами, нарощується ворожість та екстремізм, зростає злочинність.

Економічні наслідки низької заробітної плати такі: не формується повноцінний споживчий ринок, який мав би масштаби і здатен формувати свою моду на параметри споживання і продукту, які б виправдовували довгострокові інвестиції у виробництво, а не у фінансові спекуляції.

Серед соціально-економічних наслідків – низька продуктивність праці, проблеми бюджету та соціальних фондів (в тому числі пенсійного).

Між тим, в Програмі економічних реформ, оголошеній Президентом, про реформування ринку праці навіть не згадується. Очевидно, ті хто її писав з ринком праці проблем на мають, а ті, хто перекладав – не чули, що це таке взагалі.

Як вже було сказано, навіть без реформ економіка самотужки спроможна вирівняти провали, пов’язані з економічним спадом. Але при всій вазі чинників підприємницької діяльності і ситуації на ринках продукції підприємств, ринок праці має власну нішу, де хоч і під тиском названих проблем відбуваються свої торги і своя конкуренція. Те, що підприємець в принципі може собі дозволити витрати на працівників, визначається після акту господарювання, але ефект і продуктивність наступного господарювання визначаються тим, що він дійсно витратить. З цього приводу умови праці, умови зайнятості, канали і механізми пошуку працівників і роботи працівниками, умови відтворення трудового потенціалу і індивідуальної робочої сили – існують поза межами трудових відносин, але задля них. Вони утворюють самостійну сферу, якій необхідно приділяти спеціальну увагу, а не чекати, поки проблеми розвіються самі собою, чи завдяки невидимій та чудодійній «руці ринку».


Яке місце України у світовому поділу праці сьогодні та завтра?

Без розуміння поточного місця України у світовому поділу праці та трендів щодо його трансформації усі вище названі проблеми не можна ні докорінно зрозуміти, ні вирішити. Буде невеликим перебільшенням вказати, що світова конкуренція – це насамперед конкуренція за місце в світовому розподілу праці, сутність якого полягає у визначені і закріплені за глобальними гравцями того, хто і чим буде займатися? Хто і з чого буде мати дохід? Хто буде визначити правила зміни вказаних позицій.

Ключова шкала, навколо якої відбувається ця конкуренція, – це місце країни, а точніше її промислових галузей, у ланцюгу перетворення продукції. Чим вищий щабель у перетворені продукції, тим вище частка нової створеної цінності, тим вище контроль за попередніми стадіями переробки, тим більший дохід, і тим кращі можливості вибору правил наступного циклу світової гри.

В цій конкуренції кожна країна грає за себе проти всіх. Тому те, що пропонується кожній країні зовні – це стадії найнижчої переробки а те, що виборюється для себе – це стадії найвищої переробки. Україна в цьому сенсі не виключення. Фактично, її поточне місце визначається не якимись «надприродними» передумовами, а успішністю конкурентної боротьби. Сьогодні її підсумки полягають в тому, що Україна займає місце на первинних стадіях ланцюгу перетворення цінностей.

Власне, далекі й близькі партнери сьогодні й не приховують, що вважають перспективними для України розвиток однорідних продуктів у сільському та лісовому господарстві, видобуток природних ресурсів, металургії низького переділу, базової хімії (важкої та напіфабрикатної), транспортування енергоресурсів та вироблення ризикованих видів відновлюваної енергії: вугілля та атомна електроенергія. Собі партнери «сором’язливо» залишають машинобудування, високотехнологічну енергетику, науку, фінанси, підприємницькі послуги, нано- та біотехнології, металургію та хімію нових матеріалів, освіту, фармакологію, медицину тощо. Це стосується не тільки країн, на які ми завжди звикли дивитися, як на недосяжні зразки технологічного розвитку. Росія по-дружньому збирається „допомогти” нам у машинобудуванні, фінансах, високотехнологічній енергетиці, а все інше – вона купить й так.

Отже, визначати точно поточний стан і місце України немає потреби. Хоча, мабуть, було б цікаво розробити індекс місця країни в світовому ланцюгу переробки. Але навряд чи б у таке «дзеркало» захотіли б відкрито подивитися і ті, хто програють, і ті, хто виграють у цьому змаганні. І, можливо, на фоні такого рейтингу розкручені сьогодні рейтинги світової конкурентоспроможності чимало б втратили. Однак для того, щоб діяти і виправляти ситуацію, немає потреби в далекоглядних прогнозах. Яке б не було місце України сьогодні, його необхідно виборювати далі і покращувати. Орієнтири і рецепти відомі, ресурси поки що в наявності є, потрібні не прогнози, а воля, розум та стратегічна хитрість.


Бесіду вів Віктор Сизонтов

Версия для печати
Рекомендуем к прочтению

«Земля. NET»

З 1 січня 2013 року в Україні відкриють для публічного доступу електронний Державний земельний кадастр. Старт віртуального кадастру вчора підтвердив під час презентації тестового режиму даної системи голова Державного агентства земельних ресурсів України (Держземагентство) Сергій Тимченко.

Читать далее

 

Мнения других экспертов

Ольга Пищулина, заведующая отделом социальной политики Национального института стратегических исследований

Что бы ни говорили о безработице, украинский рынок труда – дефицитный

Елена Веселкова, старший консультант группы Human Capital, Ernst & Young, Алексей Нимченко, консультант группы Human Capital, Ernst & Young

Общей проблемой является низкая культура труда

Олександр Вишняк, доктор соціологічних наук, директор фірми «Юкрейніан соціолоджі сервіс»

Пока Украина борется против внешних инвесторов, маленькая Словакия с их помощью создала 100 тыс. рабочих мест

Элла Либанова, директор Института демографии и социальных исследований НАН Украины

Теряя свой человеческий потенциал, Украина теряет всякую перспективу

Богдан Данилишин, Голова Ради по вивченню продуктивних сил України НАН України

За примарні вигоди низької оплати праці і підприємці, і все суспільство платять непомірно високу ціну

Василь Юрчишин, к.ф-м.н., доктор наук з державного управління, директор економічних програм Центру Разумкова

Консервація розбіжності у рівнях номінальних доходів населення

Юрій Буздуган, голова Соціал-Демократичної Партії України

Головна проблема України, це порушення основних економічних балансів, насамперед - балансу споживання

Владимир Балабанович, председатель Профсоюза работников сферы предпринимательства

Невозможно управлять государством, если не упорядочен рынок труда

Олег Верник, председатель Всеукраинского независимого профсоюза "Захист праці"

На «беспредел» капитала ответит «беспредел» труда

Олег Соскин, директор Института трансформации общества

Модель двухполюсного развития - крупного капитала и дешевого наемного труда, себя полностью исчерпала

 

Другие диалоги

Украина в Европе – контуры и формат будущих взаимоотношений

Государственное управление: нужен ли «капитальный ремонт власти»?

ЕСТЬ ЛИ БУДУЩЕЕ У «ЛЕВОГО ДВИЖЕНИЯ» в УКРАИНЕ?

МИР В ВОЙНЕ или ВОЙНА В МИРУ?

НОВАЯ МЕЖДУНАРОДНАЯ СИСТЕМА БЕЗОПАСНОСТИ родится в Украине?

УКРАИНСКИЙ ПРОЕКТ – реформирование, перезагрузка, создание нового?

Будущее ТВ и Интернета – слияние, поглощение, сосуществование?

ФЕНОМЕН УКРАИНСКОГО МАЙДАНА

Поляризация общества - источник перманентной нестабильности. Найдет ли Украина социальный компромисс?

Партнерство Украина-Евросоюз: вызовы и возможности

МАЛЫЕ ГОРОДА – богатство разнообразия или бедность упадка

Права или только обязанности? (О состоянии соблюдения прав человека в Украине и мире на протяжении последних 65 лет)

Виртуальная реальность и нетократия: новые штрихи к портрету Украины

Таможня или Союз?

ДЕНЬГИ БУДУЩЕГО: валюты локальные, национальные, глобальные? Бумажные или электронные?

Кадры решают все? Или почему из Украины утекают мозги?

Мультикультурализм VS национализм

Религия в социально-политическом контексте Украины

Гуманитарная политика в Украине – а есть ли будущее?

Новый мировой экономический порядок

Рынок земли и будущее аграрной Украины

ДЕМОКРАТИИ КОНЕЦ? или ОНА ВРЕМЕННО СДАЕТ ПОЗИЦИИ?

Судьба реформ в Украине или Реформировать нереформируемое?!

20 наших лет

Будущее без будущего? или Почему Украина теряет образованное общество?

Украинский характер – твердыня или разрушающаяся крепость?

ПЕНСИОННАЯ РЕФОРМА В УКРАИНЕ: куда дует ветер перемен

20 лет независимости Украины – мифы и реалии

Поход Украины в Европу: остановка или смена курса?

Местные выборы 2010: прощание с самоуправлением?

Республика: «де-юре» или «де-факто»?

Идеология умерла. Да здравствует новая идеология?!

Повестка дня нового Президента – стабилизация или развитие?

Соблазн и искушение диктатурой

Реформа украинского здравоохранения или ее отсутствие: причины и следствия

Выборы-2010: готова ли Украина к переменам?

Неосознанный сталкер. Или. Скрытые и явные угрозы жизни Украины и возможности их предотвращения

Новый общественный договор – быть или не быть?

КАК СПАСТИ СТРАНУ? или Приговор вынесен. Обжалованию подлежит?!

Человеческий капитал в топке экономического кризиса

Украинское общество в условиях кризиса: социальные вызовы и мистификации.

Большой договор между Украиной и Россией: от проекта влияния к проекту развития

Украинская власть: царствует, господствует или руководит?

Украина: нация для государства или государство для нации?

„Социальный капитал” и проблемы формирования гражданского общества в Украине

«Социальные мифологемы массового сознания и политическое мифотворчество»

Гражданин и власть: патерналистские и авторитарные настроения в Украине.

В зеркале украинского культурного продукта

Есть ли «свет» в конце регионального «туннеля» или кого интересуют проблемы местного самоуправления?

Национальная идея: от украинской мечты к новой парадигме развития

Досрочные выборы: политическое представление к завершению сезона

Кризис ценностей: что такое хорошо, и что такое плохо?

Реформы в экономике Украины: причины, следствия, перспективы

Информационное пространство – кривое зеркало Украинской действительности

Постсоветское поколение – здравствуй! (или некоторые подробности из жизни молодежи)

Проект Україна: українська самосвідомість і етнонаціональні трансформації

„Південний вектор” євроінтеграційної стратегії України

Феноменологія української корупції та її специфічні риси

Українській Конституції 10 років: від «однієї з найкращих в Європі» до правового хаосу

Украина в геополитических играх 2006-2025 гг. или Очередное обновление внешней политики

Яку Україну пропонують Україні чи Програми та реальні практики політичних партій України

Парламентський злам: проблеми взаємодії владних гілок

Майдан, рік по тому

Вызовы или стимулы глобализации?

Демографический кризис или последний украинец

Адміністративно-територіальна реформа – тест на ефективність нової влади

Ролевые игры: социодрама Украина – ЕС

Славянские миры: цивилизационный выбор

Повестка дня будущего президента

Новое украинское Просвещение

„Внутрішня геополітика” України.

Чи готова Україна „мислити глобально, діяти локально”?

Демократия по-украински

Какая Россия нужна Украине?

Українська національна еліта – становлення чи занепад?

Середній клас в Україні : майбутнє народжується сьогодні

Україна шукає свою ідентичність

Камо грядеши, Украина?

page generation time:0,065