В украинской системе нечего исправлять, - там все надо менять.

Евгений Чичваркин

Пользовательского поиска

Республика: «де-юре» или «де-факто»?

В августе Украина отметила 19-ю годовщину своей независимости. Согласно ст. 5 ныне действующей Конституции, «Украина является республикой. Носителем суверенитета и единственным источником власти в Украине является народ. Народ осуществляет власть непосредственно и через органы государственной власти и органы местного самоуправления».

Де-юре – то, что Украина является республикой – факт никем не оспариваемый. Но вот «де-факто»… все выглядит несколько иначе.

Респу́блика (лат. res publica, «дело народа»). Республика, – это государство, где живут граждане, а не просто индивиды с определенной национальной идентичностью. При этом граждане являются участниками общего политического проекта, что подразумевает соблюдение их прав и выполнение ими своих обязанностей.

В настоящее время из 194 государств мира более 140 являются республиками. Но что стоит за этим определением? Слова, которые используются в современной политике, часто имеют иное значение чем то, которое они имели раньше. Не менее частой является ситуация, когда политический лексикон меняется «на ходу», а понятиям дается новое, нетрадиционное значение. Политологи, историки и юристы иногда вспоминают об этом, когда пользуются такими расплывчатыми концептами, как, например, «суверенитет», «конституция», «государство», «федерализм», «коррупция» или «республика».

Многие считают слово «республика» размытым и имеющим противоречивые значения. Тем не менее, в настоящее время это слово проходит через изменение смысла, делающее его бесспорным двигателем политического обновления. В современном политическом языке четко просматривается оттенок республиканства.

Как объяснить появление этой внезапной и мощной республиканской волны в интеллектуальных поисках политических аналитиков? Как могло случиться, что за 19 лет независимости государства ни в обществе не сформировалось социально активное и политически ответственное ядро, ни во власти не выкристаллизовались ориентированные на развитие страны (ее проекта) элиты? Что может объединять людей в рамках одного государства? Способен ли рост социального капитала консолидировать украинское общество?

На практике, республиканство это нечто значительно большее, чем бесконечные дискуссии. Недавний подъем интереса к этим идеалам широко распространился в мире как новое политическое течение – неореспубликанство. В известной статье Ричарда Даггера (Richard Dagger, 2006), дается обзор четырех важных составляющих республики 21-го века: политическое равенство, свобода как самоуправление, совещательная политика и гражданские ценности.

В то же время, сложилось представление о гражданстве как о довольно пассивной вещи: граждане голосуют на выборах, и на этом их политическая активность заканчивается. А требование политической активности в правящих политических кругах до сих пор считается неразумным и даже опасным. Однако основным вызовом нового времени как раз и является создание более активного и демократического идеала гражданства. Со всеми вытекающими последствиями для правящих элит и будущего страны, ибо это позволило бы сократить разрыв между властью и обществом в ближайшее время относительно одинакового восприятия исторических и стратегических ориентиров.

Свернуть

В августе Украина отметила 19-ю годовщину своей независимости. Согласно ст. 5 ныне действующей Конституции, «Украина является республикой. Носителем суверенитета и единственным источником власти в Украине является народ. Народ осуществляет власть непосредственно и через органы государственной власти и органы местного самоуправления».

Развернуть

Мнение эксперта
Другие диалоги:
Версия для печати

«Патріоти-республіканці всіх країн, єднайтесь!» - іншого шляху не існує.

10 сен 2010 года

Зміни ідеологічного клімату на планеті може й не такі помітні, як глобальне потепління, але вони йдуть. Інша справа, в якому напрямку? Так, в останні роки в Сполучених Штатах та деяких країнах Європи набули повної популярності ідеї неореспубліканізму. Враховуючи те, що з кожними виборами в Україні коло політичних ідей, що використовуються, звужується, що можуть значити для нас ідеї республіканства?

Тема дуже цікава і актуалізувалась вона тому, що міф про торжество глобалізму фактично провалився. Інститути типу СОТ і МВФ, як видно, не можуть гармонізувати економічний простір і надати йому безкризовий статус. Як ми й передбачали, зараз відбувається стрімкий відкат від ідеї глобалізму до, так би мовити, поміркованого націоналізму.

З’ясувалося, що в рамках глобалізму неможливий вихід з кризи, бо блокуються деякі важливі економічні механізми. В Європі, наприклад, деяким країнам заважає маневрувати і шукати виходи єдина європейська валюта. Але найголовніше, що блокуються мобілізаційно - духовні чинники. Для консолідації, пов’язаної з пониженням рівня споживання при співпраці труда і капіталу, а не при збагаченні одних і зубожінні інших, - глобалізм не підходить. З іншого боку, такі поняття як лібералізм, демократія та споріднені з ними також зазнали певної дискредитації.

В цьому плані дуже показово, що Де Голль, який завжди виступав проти неоконсервативного курсу як глобального курсу, який робив відчайдушні спроби зламати статус долара як світової валюти, - уникав ліберально-демократичних ідей. Він використовував поняття «республіка» і в конституції Франції записано, що ця країна є республікою. І скрізь в ній республіка асоціюється з поняттям «народ». Але народ не у тому розумінні, як ми звикли: «простий» народ, «народні маси»... Тут йдеться про народ у соціологічному сенсі, тобто як про найбільш активне, пасіонарне ядро нації. Саме це мається на увазі в більшості конституцій, коли мова йде про суверенітет народу як вищий суверенітет, що стоїть навіть над основним законом: народ має право змінювати конституцію.

Здається, ми поволі звикаємо до того, що політичні цінності – це щось невловиме або просто демагогія. Що є основними цінностями республіканства?

Основні цінності республіканізму - це поєднання рівності і унікальних можливостей кожного індивіда. Комуністична ідеологія полягає в абсолютизації елементу рівності; лібералізм абсолютизує індивідуальність, автономність особи. Модель лібералізму - це броунівський рух соціальних атомів, які трактують свободу як право робити що завгодно, доки це не порушує таке ж право іншого, в чому, власне кажучи, і полягає «імператив» Канта і знаменита толерантна ліберальність. Я говорю про ті парадигми, що передаються поняттями «корпоративізм», «солідаризм» і які дуже дискредитовані останнім часом. Гадаю, що дискредитувати їх це не просто невірно, але й небезпечно. Адже йдеться про республіканізм як форму горизонтальної і вертикальної консолідації не стільки на матеріальних інтересах, скільки на спільних емоційно - естетичних переживаннях національного відтінку.

Треба сказати, що вказані поняття часто подають як ознаки нацизму. Але детальні дослідження показують, що коли німецький націоналізм переростав у нацизм, або коли фашизм Муссоліні ставав тоталітарним – ці режими втрачали корпоративізм і солідарність як механізми самоорганізації. (Маю декілька відповідних публікацій у нас і за кордоном).

Цікаво, що республіканізм був основою кожного економічного дива ХХ-го століття. І це не тільки в Японії чи в Азії, а, наприклад, і в Іспанії часів Франко. Про це мало хто говорить, бо завдяки таким ідеологам, як Карл Поппер, були створені негативні міфи про події і процеси того часу. Хочу вам нагадати, що як вважає Поппер, всі видатні мислителі, починаючи від Платона, Аристотеля, і закінчуючи Руссо, Фіхте, Кантом або Марксом, - всі вони є представниками тоталітарної ідеології. Німецький нацизм Поппер пояснює тим, що в етнічній структурі німців був завеликий слов’янський елемент. («Відкрите суспільство та його вороги», (1945)). За його логікою лібералізм - це расизм навиворіт. То ж подібну оцінку дійсності не варто сприймати як адекватну.

Республіканізм у своєму духовно-патріотичному вимірі прикривається самими різноманітними брендами і ярликами, які обходять саму ідею побудови республіки знизу, з готовністю жертвувати часткою свого блага задля суспільства. Адже приємніше думати, що це вже непотрібна архаїка, що в наш техно-інформаційний вік все можна вирішити грошима. Тому в ліберальних країнах республіканізм маскують під право- консервативні партії, або під християнські. Це продовжується вже років п’ятдесят-шістдесят, при цьому людство дещо втратило певний елемент новаторства. Так виникла потреба реконструкції республіканізму.

До речі, правляча партія Японії, що одноосібно керувала країною понад тридцять років, називається ліберально-демократичною. Це майже як масло масляне і ніяк не розкриває суть справи. Насправді за цією назвою стояли консерватори, а за цим ярликом вже були приховані авторитарно-національні еліти японського суспільства. Вони вимушені були грати по правилам Америки, по нав’язаній їм ліберально-парламентській конституції. Але ж вони створили найкращий, за таких умов, республіканський уряд, чим і забезпечили своє економічне диво. До того ж, коли японці шукали форму правління, що найбільше відповідає їхній східній свідомості, то спорядили до західних цивілізацій цілу делегацію. І знайшли собі бісмарківську державу, народну, корпоративну і солідаристську по своїй суті.

Тому тут не слід перебільшувати національну специфіку, про конфуціанський капіталізм японців можна говорити дуже умовно. Самурай був відданий своєму сьогану, а такої мотивації, як батьківщина, бути тоді не могло. Як і в Європі до «весни народів», фактично до ХІХ-го століття. І не слід, також, вірити міфам про те, що зараз республіканізм Японію вже згубив. Японія спробувала грати на світових фінансових ринках за правилами ліберальної демократії, спрямувавши туди величезний надлишок капіталу, не інвестованого у виробництво. Саме з цим пов’язані ті два страшних падіння - з тими трильйонними бульбашками. А тепер японці знову консолідуються навколо республіканської ідеї, знову використовують свій самурайський дух. Інша справа, чи зможуть вони подолати лібералізм як анти-деголівське бачення спільноти: спільноти, що живе для розмноження, а не для того, щоб боротись.

«Реформи» - слово, яке після тривалої перерви знову стало поширеним в промовах наших урядовців. При цьому вони уникають будь-яких згадок про напрямок реформ чи їх ідеологію, нібито реформи це щось безумовно позитивне. Така поведінка правлячих кіл дуже поширена в світі, всюди вони вимагають надати їм «карт-бланш», але на практиці керуються неоліберальними рецептами – приватизація, маркетизація, зовнішні запозичення і таке інше. Чи може республіканізм стати альтернативою неолібералізму?

Три роки тому в мене вийшла велика публікація під назвою «Безпрецедентний прецедент». Тоді деякі колеги закидали мені, що я пророчу кризу, коли вона вже завершилась. Але ми бачимо, що не лише криза не подолана, але й залишився неусвідомленим той потенціал, який дає республіканізм. Весь час ідуть якісь ліберальні ілюзії, що можна кризу погасити грошима, і гасять її, як пальним полум’я. Видно розгубленість; країни перетворились на якісь збіговиська самотніх людей. Самотніх, як піщинки в купі піску, що розлітаються при кожному пориві вітру. І все це на фоні ліберальних міфів про демократичні права: суцільні права без обов’язків, невідомо ким надані.

До влади мусить прийти людина, яка скаже правду про культурну українську національну традицію у розумінні цього республіканізму. «Громадівство» Драгоманова, так званий «воротний соціалізм», християнський соціалізм Франка і Винниченка, класократія Липинського, націократія і т.д. це все терміни, за якими криється розуміння актуальності республіканізму для боротьби за власну національну незалежність і для подолання майбутніх катастрофічних викликів, які вони добре усвідомлювали. Конкордизм, колектократія Винниченка - все це синонімічний ряд республіканізму, його розшифровка. Це важливо, бо в Україні вже існує традиція нещадної критики всіх цих підходів, як архаїчних, що не мають потенціалу, і навіть як тоталітарних забобонів.

Зокрема, дуже цікаві є роботи французького політолога П’єра Розенвалона. Він поміж іншим показує, як часто республіканізм підміняється лібералізмом. Тобто, створюється величезна кількість комітетів так званої «громадської участі» у якихось громадських справах, які нав’язуються функціонерами–бюрократами. При цьому кількість населення, що бере в них участь, практично дорівнює кількості функціонерів і становить цифру близько 1%. Більше того, змінюється поведінка президентів. Вони тепер виступають не як авторитарні лідери, а як представники співчуття. Вболіваючи за народ, вони бувають на місцях катастроф, відвідують госпіталі і таке інше. Замість того, щоб відтворювати республіканізм, вони випускають це слово в свисток і імітують його.

Крім того, в усіх країнах Європи, і в Росії, та і в Сполучених Штатах з часом почнуть формуватися контреліти, які будуть пропонувати альтернативний до ліберальної демократії шлях. Саме той республіканізм, про який ішлося, і є той самий альтернативний шлях. Самотужки жоден лідер не здатен подолати величезну інерцію глобалізму, яка може тягнутися десятки років. Перефразуючи відомий вислів я сказав би: «Патріоти-республіканці всіх країн, єднайтесь!», бо іншого шляху не існує. Саме через дискредитацію легітимності нинішніх політичних еліт на Заході, яку, нарешті, визнали багато представників академічних кіл, виникає звертання до теми республіканізму.


Бесіду вів Андрій Маклаков

Версия для печати
Публикации автора

 

Рекомендуем к прочтению

«Капли росы» (сосуд пятый) (о со-бытиях и пере-живаниях)

Российский Кремль определил путь, который считает спасительным для России. Частью успеха на этом пути становится и победа «в» и «над» Украиной. Еще одной частью — подрыв и дискредитация евроинтеграционного проекта. Европа не будет воевать за Украину. Хотя бы потому, что война с Россией немыслима и недопустима для всех без исключения стран ЕС, а события в Украине, качество и компетенция украинской политической и бизнес-элиты, необустроенность общества скорее отталкивают, чем привлекают европейцев. Еще недавно украинские майданы воспринимались в ЕС как свежее дыхание и «молодая кровь» европейского проекта. Но как и 10 лет назад, сумбурность и многослойность революционного процесса, хроническая интеллектуальная незрелость и банальная жадность политических лидеров Украины приносят лишь разочарования. И если культурные границы Европы, как было и двести лет назад, меряются Уральским хребтом, геополитические границы после «волны расширения», снова откатываются к границам традиционной Центральной Европы. Той, которая без Украины.

Украины, которую мы знаем с 1991 года, уже не будет. Но Украина может быть. Другая. Если ее не только рассматривать на карте и защищать границу ценой тысяч жизней и гуманитарных катастроф, а если ее помыслить и представить как пока еще разорванное со-общество живых, разных, но готовых жить вместе людей. Вопрос – как?

Читать далее

 

Мнения других экспертов

Кравчук Леонід Макарович, перший Президент України

Не можна змінити ситуацію в країні, не змінивши самого себе

Владимир Фесенко, директор Центра прикладных политических исследований «Пента»

Республіка – це «народна справа», але сам по собі народ здійснювати владу не може

Александр Майборода, доктор исторических наук, профессор

Если не будет реализована идея народного самоуправления, то настоящего республиканизма тоже не будет

Олександр Вишняк, доктор соціологічних наук, директор фірми «Юкрейніан соціолоджі сервіс»

В багатокультурній Україні президентська республіка є неприйнятною

Андрей Федоров, заместитель директора Европейского Института интеграции и развития

Необходимо искать иной способ интеграции граждан в общество

Игнат Захарченко, сотрудник Института Политических и Этнонациональных Исследований

Инсталляция республики завершена успешно

Алексей Крысенко, к.ф.н., заведующий отделом украино-российского регионального сотрудничества НИСИ

Головна ідея неореспубліканізму це повернення до “втраченого раю”

Тимур Алексеєнко, науковий співробітник Vienna School of Governance

Республику нужно «выстрадать»

Квітка Остап, Директор центру соціологічних досліджень «КМС»

Рецепти “республіконаслідування”

Владимир Золоторев, журналист

Что может прорасти из республиканской традиции

Виктория Подгорная, к.ф.н., директор Центра социально-политического проектирования

Республиканская идея как альтернатива идеи национального государства

Олег Проценко, Центр політичного консалтингу

Республіка небайдужих громадян – це ідеал до якого треба прагнути

 

Другие диалоги

Украина в Европе – контуры и формат будущих взаимоотношений

Государственное управление: нужен ли «капитальный ремонт власти»?

ЕСТЬ ЛИ БУДУЩЕЕ У «ЛЕВОГО ДВИЖЕНИЯ» в УКРАИНЕ?

МИР В ВОЙНЕ или ВОЙНА В МИРУ?

НОВАЯ МЕЖДУНАРОДНАЯ СИСТЕМА БЕЗОПАСНОСТИ родится в Украине?

УКРАИНСКИЙ ПРОЕКТ – реформирование, перезагрузка, создание нового?

Будущее ТВ и Интернета – слияние, поглощение, сосуществование?

ФЕНОМЕН УКРАИНСКОГО МАЙДАНА

Поляризация общества - источник перманентной нестабильности. Найдет ли Украина социальный компромисс?

Партнерство Украина-Евросоюз: вызовы и возможности

МАЛЫЕ ГОРОДА – богатство разнообразия или бедность упадка

Права или только обязанности? (О состоянии соблюдения прав человека в Украине и мире на протяжении последних 65 лет)

Виртуальная реальность и нетократия: новые штрихи к портрету Украины

Таможня или Союз?

ДЕНЬГИ БУДУЩЕГО: валюты локальные, национальные, глобальные? Бумажные или электронные?

Кадры решают все? Или почему из Украины утекают мозги?

Мультикультурализм VS национализм

Религия в социально-политическом контексте Украины

Гуманитарная политика в Украине – а есть ли будущее?

Новый мировой экономический порядок

Рынок земли и будущее аграрной Украины

ДЕМОКРАТИИ КОНЕЦ? или ОНА ВРЕМЕННО СДАЕТ ПОЗИЦИИ?

Судьба реформ в Украине или Реформировать нереформируемое?!

20 наших лет

Будущее без будущего? или Почему Украина теряет образованное общество?

Украинский характер – твердыня или разрушающаяся крепость?

ПЕНСИОННАЯ РЕФОРМА В УКРАИНЕ: куда дует ветер перемен

20 лет независимости Украины – мифы и реалии

Поход Украины в Европу: остановка или смена курса?

Местные выборы 2010: прощание с самоуправлением?

Каков капитал, таков и труд

Идеология умерла. Да здравствует новая идеология?!

Повестка дня нового Президента – стабилизация или развитие?

Соблазн и искушение диктатурой

Реформа украинского здравоохранения или ее отсутствие: причины и следствия

Выборы-2010: готова ли Украина к переменам?

Неосознанный сталкер. Или. Скрытые и явные угрозы жизни Украины и возможности их предотвращения

Новый общественный договор – быть или не быть?

КАК СПАСТИ СТРАНУ? или Приговор вынесен. Обжалованию подлежит?!

Человеческий капитал в топке экономического кризиса

Украинское общество в условиях кризиса: социальные вызовы и мистификации.

Большой договор между Украиной и Россией: от проекта влияния к проекту развития

Украинская власть: царствует, господствует или руководит?

Украина: нация для государства или государство для нации?

„Социальный капитал” и проблемы формирования гражданского общества в Украине

«Социальные мифологемы массового сознания и политическое мифотворчество»

Гражданин и власть: патерналистские и авторитарные настроения в Украине.

В зеркале украинского культурного продукта

Есть ли «свет» в конце регионального «туннеля» или кого интересуют проблемы местного самоуправления?

Национальная идея: от украинской мечты к новой парадигме развития

Досрочные выборы: политическое представление к завершению сезона

Кризис ценностей: что такое хорошо, и что такое плохо?

Реформы в экономике Украины: причины, следствия, перспективы

Информационное пространство – кривое зеркало Украинской действительности

Постсоветское поколение – здравствуй! (или некоторые подробности из жизни молодежи)

Проект Україна: українська самосвідомість і етнонаціональні трансформації

„Південний вектор” євроінтеграційної стратегії України

Феноменологія української корупції та її специфічні риси

Українській Конституції 10 років: від «однієї з найкращих в Європі» до правового хаосу

Украина в геополитических играх 2006-2025 гг. или Очередное обновление внешней политики

Яку Україну пропонують Україні чи Програми та реальні практики політичних партій України

Парламентський злам: проблеми взаємодії владних гілок

Майдан, рік по тому

Вызовы или стимулы глобализации?

Демографический кризис или последний украинец

Адміністративно-територіальна реформа – тест на ефективність нової влади

Ролевые игры: социодрама Украина – ЕС

Славянские миры: цивилизационный выбор

Повестка дня будущего президента

Новое украинское Просвещение

„Внутрішня геополітика” України.

Чи готова Україна „мислити глобально, діяти локально”?

Демократия по-украински

Какая Россия нужна Украине?

Українська національна еліта – становлення чи занепад?

Середній клас в Україні : майбутнє народжується сьогодні

Україна шукає свою ідентичність

Камо грядеши, Украина?

page generation time:0,179