В украинской системе нечего исправлять, - там все надо менять.

Евгений Чичваркин

Пользовательского поиска

Республика: «де-юре» или «де-факто»?

В августе Украина отметила 19-ю годовщину своей независимости. Согласно ст. 5 ныне действующей Конституции, «Украина является республикой. Носителем суверенитета и единственным источником власти в Украине является народ. Народ осуществляет власть непосредственно и через органы государственной власти и органы местного самоуправления».

Де-юре – то, что Украина является республикой – факт никем не оспариваемый. Но вот «де-факто»… все выглядит несколько иначе.

Респу́блика (лат. res publica, «дело народа»). Республика, – это государство, где живут граждане, а не просто индивиды с определенной национальной идентичностью. При этом граждане являются участниками общего политического проекта, что подразумевает соблюдение их прав и выполнение ими своих обязанностей.

В настоящее время из 194 государств мира более 140 являются республиками. Но что стоит за этим определением? Слова, которые используются в современной политике, часто имеют иное значение чем то, которое они имели раньше. Не менее частой является ситуация, когда политический лексикон меняется «на ходу», а понятиям дается новое, нетрадиционное значение. Политологи, историки и юристы иногда вспоминают об этом, когда пользуются такими расплывчатыми концептами, как, например, «суверенитет», «конституция», «государство», «федерализм», «коррупция» или «республика».

Многие считают слово «республика» размытым и имеющим противоречивые значения. Тем не менее, в настоящее время это слово проходит через изменение смысла, делающее его бесспорным двигателем политического обновления. В современном политическом языке четко просматривается оттенок республиканства.

Как объяснить появление этой внезапной и мощной республиканской волны в интеллектуальных поисках политических аналитиков? Как могло случиться, что за 19 лет независимости государства ни в обществе не сформировалось социально активное и политически ответственное ядро, ни во власти не выкристаллизовались ориентированные на развитие страны (ее проекта) элиты? Что может объединять людей в рамках одного государства? Способен ли рост социального капитала консолидировать украинское общество?

На практике, республиканство это нечто значительно большее, чем бесконечные дискуссии. Недавний подъем интереса к этим идеалам широко распространился в мире как новое политическое течение – неореспубликанство. В известной статье Ричарда Даггера (Richard Dagger, 2006), дается обзор четырех важных составляющих республики 21-го века: политическое равенство, свобода как самоуправление, совещательная политика и гражданские ценности.

В то же время, сложилось представление о гражданстве как о довольно пассивной вещи: граждане голосуют на выборах, и на этом их политическая активность заканчивается. А требование политической активности в правящих политических кругах до сих пор считается неразумным и даже опасным. Однако основным вызовом нового времени как раз и является создание более активного и демократического идеала гражданства. Со всеми вытекающими последствиями для правящих элит и будущего страны, ибо это позволило бы сократить разрыв между властью и обществом в ближайшее время относительно одинакового восприятия исторических и стратегических ориентиров.

Свернуть

В августе Украина отметила 19-ю годовщину своей независимости. Согласно ст. 5 ныне действующей Конституции, «Украина является республикой. Носителем суверенитета и единственным источником власти в Украине является народ. Народ осуществляет власть непосредственно и через органы государственной власти и органы местного самоуправления».

Развернуть

Мнение эксперта
Другие диалоги:
Версия для печати

Головна ідея неореспубліканізму це повернення до “втраченого раю”

13 сен 2010 года

Як то кажуть, все нове – це забуте старе. На тлі розмов про «постідеологічну епоху», в останні роки в Сполучених Штатах та деяких країнах Європи набули певної популярності ідеї республіканізму. Враховуючи ту обставину, що з кожними виборами в Україні коло політичних ідей звужується, а проблема неконфліктного національного будівництва як стояла, так і стоїть, що можуть значити для нас подібні ідеї?

Доволі важко порівняти процеси політичного розвитку в Сполучених Штатах із вітчизняною інституціонально-політичною специфікою. На відмінність від Західного постмодернового світу, що вже відбувся як постісторичний, постнаціональний, постхристиянський та постідеологічний, – Україна лише прямує до створення власної історичної та національної моделі. Якщо в Сполучених Штатах ситуація постідеологічного політичного розвитку призвела до появи та стійкого відтворення «безідеологічної політики», котру іноді намагаються маскувати під оновленість на кшталт нео-альтернативи та необхідність змін (неолібералізм, ортолібералізм, неоконсерватизм, неореспубліканізм та ін.), то в Україні та й в інших пострадянських країнах ідеологічна публічна політика лише має народитися. Незважаючи на те, що на вітчизняних теренах чимало говорять про назрілі зміни, використовується ідеологічний дискурс, політики не осмислюють себе в політичному процесі в ідеологічних координатах, адже у цьому немає практичної потреби.

Ідеологічний розвиток тісно пов`язаний із розвитком партійної системи, фактично ідеології як системи політичного світогляду закладають ідейне підґрунтя сучасного типу політичних партій. В той же час політична партія виступає у ролі think tank по розробці політичної ідеології, що спочатку є доволі корпоративною, але згодом універсалізується й починає формувати суспільний запит відносно себе. Отже причини ідеологічної недорозвинености української політики лежать здебільшого у площині інституціональної дистрофії України як держави. І в даному разі інституціональні та ідеологічні проблеми створюють немало перешкод на шляху державної розбудови.

Для країни, що перебуває на доідеологічній стадії вибудовування політичного процесу, республіканські ідеї або виступають стороннім маркером зовнішнього політичного розвитку, або звужуються до формально-конституційного дискурсу. Республіканські ідеї потребують специфічного споживача-республіканця, здатного осмислювати світ навколо в активістських категоріях та сприймаючого формулу Res Publica Est Res Populi – «спільне надбання є справою народу». Надбання в даному разі є спільна історія, нація, цінності, права та обов’язки, а спільна справа народу підтримувати та розвивати їх. Інтереси вузької групи людей не можуть в республіці стати справою народу, жодна з політичних чи бізнесових груп не здатні приватизувати публічну сферу на свою користь. Зрозуміло, що для спільної справи в республіці усі мають рівні права та обов’язки, поділяють базові цінності та більш-менш рівно інтерпретують власну історію.


Мова зайшла про цінності – а це питання завжди цікаве. Що є основними цінностями республіканства та неореспубліканства? Адже їхні прибічники вважають їх майже панацеєю від всіх сучасних проблем, як політичних, так і економічних.

  • Політичні цінності є певною мірою реальністю даною нам у відчуттях. Фактично політичні цінності сприйняті суспільством виступають певними маркерами його розвитку, успішності, тобто виконують функцію адаптації та інтеграції індивідів до політичного та соціального буття. Доволі легко побачити зв’язок поміж типом суспільства та тими ціннісними моделями, що їх даний тип суспільства здатен засвоїти та відтворити, адже саме процес цивілізації суспільства є процесом розвитку політичних цінностей.

Основними цінностями республіканізму виступають проголошені Великою французькою революцією засади нового життя: Liberte, Egalite, Fraternite – свобода, рівність та братерство. Дані засади виключають будь-які форми соціально-політичної та економічної дискримінації. Адже побудова республіки можлива лише на принципі соціального включення усіх етнічних, економічних, релігійних та ін. груп, а не їх виключення. Так, французами стали усі хто є громадянами Франції та свідомо ототожнює власну долю, власні політичні цінності та ідеали із даним співтовариством та нацією. Разом із появою громадян такого ґатунку формується й громадянське суспільство як один із стовпів республіканського проекту.

Неореспубліканізм з’являється як свого роду ідеологічна ревізія політичного процесу, як незадоволення від фасадного функціонування республіканського громадянського проекту. Нерідко неореспубліканізм протиставляється пануючим в західній півкулі неоліберальним інтелектуальним течіям. Саме в протиставленні до цінностей неоліберального та неоконсервативного світосприйняття неореспубліканізм підіймає питання про нове досягнення соціальної справедливості та апелює до необхідності повернення втрачених республіканських ідеалів. Фактично головна ідея неореспубліканізму це повернення до “втраченого раю”, до дійсної республіки з її громадянськими чеснотами та Res Populi. Нерідко неореспубліканізм перероджується на республіканізм з чималою домішкою ціннісного фундаменталізму, із намаганнями “спільну справу” оформити як “державну справу”, в якій Egalite та Fraternite важать більше ніж Liberte, збільшити державний контроль над суспільством та економікою.


Чи може ідея республіки як «втраченого раю» стати альтернативою неолібералізму?

Реформи як і будь які інші масштабні перетворення завжди займатимуть особливе місце в історії людства. Разом з тим слід відрізняти дві реальності: дискурс реформ та практику реформ. Якщо в першому випадку це є намаганням влади легітимізувати своє правління за рахунок прилучення до дискурсу модернізаційної стратегії управління державою, то в другому випадку, реформи постають у якості природних інструментів розвитку держави та покрашення суспільного добробуту.

Певна трагедія України полягає у тому, що запас міцності країни дозволяв вітчизняній еліті захоплюватися дискурсивним реформаторством, впроваджувати фасадні, інфантильні реформи, не займатися реформуванням важливих структурних підсистем та інститутів держави. Реформістські ідеї експертного кола часто-густо ігноруються або реалізуються частково, що не лише не дає бажаного ефекту, а, навпаки, створює ситуації, коли новаторське виглядає безглуздим чи шкідливим.

Однією з причин, чому це відбувається є недосконалий механізм політичного контролю суспільства та його громадянських інститутів над владою, відсутність повноцінної системи feed back, відповідно до якої принцип ротації та циркуляції владної еліти є найголовнішим в сучасній республіканській демократії. Якщо взяти до уваги такий набір реформістських рецептів як приватизація, маркетизація та зовнішні запозичення, то на мою думку вони вже вийшли із розряду суто ліберально-неоліберальних, а перейшли до групи основних інструментів сучасної внутрішньої, насамперед економічної політики. Можливо саме така “нормалізація” даних інструментів політики й призводить до певних соціальних наслідків, які в свою чергу викликають неореспубліканські настрої серед інтелектуалів, в першу чергу. Але не слід все ж таки ототожнювати інтелектуально-ідеологічну ревізію чи навіть намагання про неї говорити із реальними секторами суспільства, в яких ні лібералізм, ні консерватизм, ні республіканізм в чистому вигляді не існують.


Бесіду вів Андрій Маклаков

Версия для печати
Публикации автора

 

Рекомендуем к прочтению

«Капли росы» (сосуд пятый) (о со-бытиях и пере-живаниях)

Российский Кремль определил путь, который считает спасительным для России. Частью успеха на этом пути становится и победа «в» и «над» Украиной. Еще одной частью — подрыв и дискредитация евроинтеграционного проекта. Европа не будет воевать за Украину. Хотя бы потому, что война с Россией немыслима и недопустима для всех без исключения стран ЕС, а события в Украине, качество и компетенция украинской политической и бизнес-элиты, необустроенность общества скорее отталкивают, чем привлекают европейцев. Еще недавно украинские майданы воспринимались в ЕС как свежее дыхание и «молодая кровь» европейского проекта. Но как и 10 лет назад, сумбурность и многослойность революционного процесса, хроническая интеллектуальная незрелость и банальная жадность политических лидеров Украины приносят лишь разочарования. И если культурные границы Европы, как было и двести лет назад, меряются Уральским хребтом, геополитические границы после «волны расширения», снова откатываются к границам традиционной Центральной Европы. Той, которая без Украины.

Украины, которую мы знаем с 1991 года, уже не будет. Но Украина может быть. Другая. Если ее не только рассматривать на карте и защищать границу ценой тысяч жизней и гуманитарных катастроф, а если ее помыслить и представить как пока еще разорванное со-общество живых, разных, но готовых жить вместе людей. Вопрос – как?

Читать далее

 

Мнения других экспертов

Кравчук Леонід Макарович, перший Президент України

Не можна змінити ситуацію в країні, не змінивши самого себе

Владимир Фесенко, директор Центра прикладных политических исследований «Пента»

Республіка – це «народна справа», але сам по собі народ здійснювати владу не може

Александр Майборода, доктор исторических наук, профессор

Если не будет реализована идея народного самоуправления, то настоящего республиканизма тоже не будет

Олександр Вишняк, доктор соціологічних наук, директор фірми «Юкрейніан соціолоджі сервіс»

В багатокультурній Україні президентська республіка є неприйнятною

Андрей Федоров, заместитель директора Европейского Института интеграции и развития

Необходимо искать иной способ интеграции граждан в общество

Игнат Захарченко, сотрудник Института Политических и Этнонациональных Исследований

Инсталляция республики завершена успешно

Олександр Шморгун, канд. філос. наук, доцент, провідний науковий співробітник Інституту світової економіки і міжнародних відносин НАН України, старший науковий співробітник Інституту європейських досліджень НАН України

«Патріоти-республіканці всіх країн, єднайтесь!» - іншого шляху не існує.

Тимур Алексеєнко, науковий співробітник Vienna School of Governance

Республику нужно «выстрадать»

Квітка Остап, Директор центру соціологічних досліджень «КМС»

Рецепти “республіконаслідування”

Владимир Золоторев, журналист

Что может прорасти из республиканской традиции

Виктория Подгорная, к.ф.н., директор Центра социально-политического проектирования

Республиканская идея как альтернатива идеи национального государства

Олег Проценко, Центр політичного консалтингу

Республіка небайдужих громадян – це ідеал до якого треба прагнути

 

Другие диалоги

Украина в Европе – контуры и формат будущих взаимоотношений

Государственное управление: нужен ли «капитальный ремонт власти»?

ЕСТЬ ЛИ БУДУЩЕЕ У «ЛЕВОГО ДВИЖЕНИЯ» в УКРАИНЕ?

МИР В ВОЙНЕ или ВОЙНА В МИРУ?

НОВАЯ МЕЖДУНАРОДНАЯ СИСТЕМА БЕЗОПАСНОСТИ родится в Украине?

УКРАИНСКИЙ ПРОЕКТ – реформирование, перезагрузка, создание нового?

Будущее ТВ и Интернета – слияние, поглощение, сосуществование?

ФЕНОМЕН УКРАИНСКОГО МАЙДАНА

Поляризация общества - источник перманентной нестабильности. Найдет ли Украина социальный компромисс?

Партнерство Украина-Евросоюз: вызовы и возможности

МАЛЫЕ ГОРОДА – богатство разнообразия или бедность упадка

Права или только обязанности? (О состоянии соблюдения прав человека в Украине и мире на протяжении последних 65 лет)

Виртуальная реальность и нетократия: новые штрихи к портрету Украины

Таможня или Союз?

ДЕНЬГИ БУДУЩЕГО: валюты локальные, национальные, глобальные? Бумажные или электронные?

Кадры решают все? Или почему из Украины утекают мозги?

Мультикультурализм VS национализм

Религия в социально-политическом контексте Украины

Гуманитарная политика в Украине – а есть ли будущее?

Новый мировой экономический порядок

Рынок земли и будущее аграрной Украины

ДЕМОКРАТИИ КОНЕЦ? или ОНА ВРЕМЕННО СДАЕТ ПОЗИЦИИ?

Судьба реформ в Украине или Реформировать нереформируемое?!

20 наших лет

Будущее без будущего? или Почему Украина теряет образованное общество?

Украинский характер – твердыня или разрушающаяся крепость?

ПЕНСИОННАЯ РЕФОРМА В УКРАИНЕ: куда дует ветер перемен

20 лет независимости Украины – мифы и реалии

Поход Украины в Европу: остановка или смена курса?

Местные выборы 2010: прощание с самоуправлением?

Каков капитал, таков и труд

Идеология умерла. Да здравствует новая идеология?!

Повестка дня нового Президента – стабилизация или развитие?

Соблазн и искушение диктатурой

Реформа украинского здравоохранения или ее отсутствие: причины и следствия

Выборы-2010: готова ли Украина к переменам?

Неосознанный сталкер. Или. Скрытые и явные угрозы жизни Украины и возможности их предотвращения

Новый общественный договор – быть или не быть?

КАК СПАСТИ СТРАНУ? или Приговор вынесен. Обжалованию подлежит?!

Человеческий капитал в топке экономического кризиса

Украинское общество в условиях кризиса: социальные вызовы и мистификации.

Большой договор между Украиной и Россией: от проекта влияния к проекту развития

Украинская власть: царствует, господствует или руководит?

Украина: нация для государства или государство для нации?

„Социальный капитал” и проблемы формирования гражданского общества в Украине

«Социальные мифологемы массового сознания и политическое мифотворчество»

Гражданин и власть: патерналистские и авторитарные настроения в Украине.

В зеркале украинского культурного продукта

Есть ли «свет» в конце регионального «туннеля» или кого интересуют проблемы местного самоуправления?

Национальная идея: от украинской мечты к новой парадигме развития

Досрочные выборы: политическое представление к завершению сезона

Кризис ценностей: что такое хорошо, и что такое плохо?

Реформы в экономике Украины: причины, следствия, перспективы

Информационное пространство – кривое зеркало Украинской действительности

Постсоветское поколение – здравствуй! (или некоторые подробности из жизни молодежи)

Проект Україна: українська самосвідомість і етнонаціональні трансформації

„Південний вектор” євроінтеграційної стратегії України

Феноменологія української корупції та її специфічні риси

Українській Конституції 10 років: від «однієї з найкращих в Європі» до правового хаосу

Украина в геополитических играх 2006-2025 гг. или Очередное обновление внешней политики

Яку Україну пропонують Україні чи Програми та реальні практики політичних партій України

Парламентський злам: проблеми взаємодії владних гілок

Майдан, рік по тому

Вызовы или стимулы глобализации?

Демографический кризис или последний украинец

Адміністративно-територіальна реформа – тест на ефективність нової влади

Ролевые игры: социодрама Украина – ЕС

Славянские миры: цивилизационный выбор

Повестка дня будущего президента

Новое украинское Просвещение

„Внутрішня геополітика” України.

Чи готова Україна „мислити глобально, діяти локально”?

Демократия по-украински

Какая Россия нужна Украине?

Українська національна еліта – становлення чи занепад?

Середній клас в Україні : майбутнє народжується сьогодні

Україна шукає свою ідентичність

Камо грядеши, Украина?

page generation time:0,024