В украинской системе нечего исправлять, - там все надо менять.

Евгений Чичваркин

Пользовательского поиска

Местные выборы 2010: прощание с самоуправлением?

Существовавшая до 2005 года мажоритарная система выборов в местные советы не удовлетворяла общество и была заменена на пропорциональную, которая также оказалась малоэффективной. Сегодняшний закон о выборах в органы местной власти предполагает смешанную систему, но скажется ли этот очередной эксперимент на эффективности работы местных советов, прежде всего, с точки зрения защиты местных интересов? Уже сегодня эксперты свидетельствуют, что даже при новой системе выборов местных советов увеличить потенциал самоуправления на местах вряд ли удастся. Более того, скептики утверждают, что нынешние местные выборы не только не станут новым этапом в развитии демократического процесса, но и окончательно отодвинут идею местного самоуправления на второй план, превратив его выборные органы в часть государственного аппарата.

Как отмечают многие наблюдатели, «избирателю на этих выборах отводится роль статиста, волеизъявление которого будет очень легко откорректировать». Не потому ли явка на эти выборы прогнозируется очень низкая?! Спорят лишь о том, какова будет доля «участия партии власти» в корректировках – 20 или 30%?

Очередные выборы в местные органы власти могли бы вынести на повестку дня уже давно наболевшие вопросы о состоянии и перспективах местного самоуправления, но этого, увы, не произошло. Идущие на выборы партии даже не думают предлагать электорату свои модели регионального управления и развития. В то же время, Украина остается достаточно плохо управляемой территорией, особенно если речь заходит о местном уровне. Практически все поступления, собранные в виде налогов и отчислений во всевозможные фонды, остаются «в верхах», не доходя до реальных пользователей. Не потому ли у нас вымирают и деградируют не отдельные города и села, а целые районы и территории, а пропасть между богатыми и бедными областями все нарастает?

Регион региону – рознь. И местные выборы в Винницкой области радикально отличаются от выборов в Луганской или Ивано-Франковской областях. Поэтому «одна гребенка» и единый централизованный (партийный) подход к территориальному управлению вряд ли окажется эффективным. Объединяет лишь то, что практически везде мы наблюдаем нежелание передавать полномочия и ресурсы на места. Этому мешает и коррумпированность чиновничества, и нехватка ресурсов, и исключение из общественной жизни мнения избирателей, и значительный разрыв в развитии между регионами. Но главное – это постоянное пренебрежение центральной власти конституционными гарантиями местного самоуправления.

Сторонники идеи Монтескье о разделении властей считают, что самоуправляющиеся общины или автономные местные власти можно рассматривать как «противовес власти центра». Европейская Хартия о местном самоуправлении 1985 года считает самоуправление местных общин краеугольным камнем настоящей демократии. А Программы Мирового Банка и Программа человеческого развития ООН (ПРООН) настаивают на том, что децентрализация власти является эффективным орудием экономического развития – благодаря именно усилению независимости местного самоуправления и повышению его активности, укреплению демократии на местах.

В этом контексте «Диалог.UA» хотел бы предложить для обсуждения ряд вопросов. Почему в повестке дня местных выборов не идет речь о реформе местного самоуправления? Почему несколько попыток реформировать местное самоуправление провалились уже на стадии обсуждения? Быть может, эти реформы вообще никому не нужны?

Реальное местное самоуправление – это пробуждение инициативы миллионов. Сегодня эта энергия законсервирована. Нежелание Центра понять это и изменить ситуацию – является серьезной преградой для развития бизнеса, реализации социальных программ. Мыслящая власть непременно должна использовать децентрализацию для укрепления своих позиций и повышения управляемости государства ради его стабильности и улучшения жизни людей. Однако, централизация власти в Украине продолжается. Полномочия местных рад по распоряжению и учету использования земли, недр, формирования местных бюджетов плавно переходят к центру. Что остается местной власти? Чем она будет заниматься? И какой должна быть модель управления территориями, чтобы она была эффективной?

Свернуть

Существовавшая до 2005 года мажоритарная система выборов в местные советы не удовлетворяла общество и была заменена на пропорциональную, которая также оказалась малоэффективной. Сегодняшний закон о выборах в органы местной власти предполагает смешанную систему, но скажется ли этот очередной эксперимент на эффективности работы местных советов, прежде всего, с точки зрения защиты местных интересов? Уже сегодня эксперты свидетельствуют, что даже при новой системе выборов местных советов увеличить потенциал самоуправления на местах вряд ли удастся. Более того, скептики утверждают, что нынешние местные выборы не только не станут новым этапом в развитии демократического процесса, но и окончательно отодвинут идею местного самоуправления на второй план, превратив его выборные органы в часть государственного аппарата.

Развернуть

Мнение эксперта
Другие диалоги:
Версия для печати

Практика управління регіонами в Україні залишилась радянською

8 ноя 2010 года
Практика управління регіонами в Україні залишилась радянською: Практика управління регіонами в Україні залишилась радянською

Юрій Третяк, виконавчий директор Асоціації агенцій регіонального розвитку України

Здається, в нашій країні немає політика, який би не любив говорити про демократію. Значно менше вони люблять місцеве самоврядування. А ось про регіональний розвиток чомусь майже не згадують, навіть в контексті місцевих виборів, хоча ці речі тісно пов’язані. Чому так сталося?

Нажаль, практика управління регіонами в Україні залишилась радянською. Ще за часів планової економіки управлінці регіонального рівня мали лише одну функцію - турботу про забезпечення населення регіону соціальною інфраструктурою. Економікою вони не мали опікуватись саме тому, що вона була планова і централізована. Де розмістити підприємства, скільки перемістити на ту чи іншу територію людських ресурсів – все вирішувалось у Москві. Загалом місцева і регіональна влада відповідала за будівництво та ремонт шкіл, лікарень, доріг, об’єктів житлово-комунального господарства; газифікацію населених пунктів, тощо.

Коли ж несподівано прийшла ринкова економіка, система влади не була перебудована. Наші обласні адміністрації, та й міністерства, як працювали, так і працюють за так званим секторальним (галузевим) підходом. Залишилася практика розробки державних програм, які копіюються в регіонах і з центру мало б йти фінансування на реалізацію цих програм. За роки незалежності розроблено близько трьохсот державних програм, які між собою ніяк не узгоджені і не фінансуються. На регіональному рівні єдиним джерелом фінансування заходів із розвитку регіону можна вважати обласний бюджет розвитку, але він настільки мізерний, що області фактично не мають власного ресурсу для розвитку. А державний ресурс, по старих накатаних механізмах, спрямовується виключно в соціально-інженерну інфраструктуру, хоча це видається за соціально-економічний розвиток областей.

В Україні досі щороку розробляються плани соціально-економічного розвитку на національному та на регіональному рівнях. Але якщо ви почитаєте їх за 1976 рік чи за 2006 – то це болванки, майже ідентичні за структурою документи, де міняються лише цифри і деякі найменування.

Проблема в тому, що в країні відсутня державна регіональна політика в розумінні регіональної політики, яка є у розвинутих країнах. Що таке державна регіональна політика? Вона має п’ять основних завдань.

Перше – це вирівнювання розвитку регіонів, так зване балансування розвитку, і забезпечення розвитку села.

Друге – розвиток центрів економічного зростання, тобто міст, як рушіїв економічного росту. Міста – магніти для інвестицій. У них зосереджені трудові та інтелектуальні ресурси.

Третє – розвиток і створення мереж малих міст для вирішення спільних проблем. Наприклад: самотужки не може районний центр побудувати завод із переробки сміття. Якщо подивитися на вирішення цього питання з регіонального рівня, можна об’єднати населені пункти кількох районів для яких збудувати такий завод і зробити його прибутковим.

Четвертим завданням є забезпечення так званої доступності: кожен громадянин має право на однакові публічні послуги незалежно від місця проживання. Це завдання ніколи системно не буде вирішене в Україні поки не буде реалізовано реформу адміністративно-територіального устрою.

І п’яте завдання полягає у забезпеченні міжрегіональної, всередині країни, і транскордонної співпраці. Тобто, адміністративні кордони не повинні бути бар’єрами для природних процесів економічного розвитку.


Останнім часом в уряді заговорили про можливість проведення адміністративно-територіальної реформи. Ідея проведення такої реформи виникла давно, адже є вдалий приклад Польщі, але й досі залишається «терра інкогніта» для громадян. Як ці речі пов’язані?

Питання доступності може вирішуватися через реформу адмінтерустрою і місцевого самоврядування. Та програма, яка розроблялася попереднім урядом, якраз ці питання враховувала. Там мова йшла про укрупнення громад за рахунок розукрупнення районів, про одну суцільну територію для громади, де вона матиме всі послуги як місцевого самоврядування, так і державні. Це схоже на польську модель, але розробники реформи уникли багатьох помилок, які були допущені у Польщі, наприклад, міста-повіти.

Для вирішення решти завдань державної регіональної політики, потрібна абсолютно нова система планування регіонального розвитку на національному рівні та в областях, система фінансування планів реалізації стратегій регіонального розвитку та система моніторингу та оцінки результатів. І тут ми приходимо до того, чого в Україні взагалі не існує, це треба робити «з нуля».

Власне кажучи, ця система розроблена, знову ж таки, з попереднім складом Мінрегіонбуду. Є розроблений законопроект «Про засади державної регіональної політики». Не слід плутати його з законопроектом «Про основи державної регіональної політики», який було зроблено з того ж таки проекту, відкинувши його суть і залишивши законопроект без змістовного наповнення, яке б дозволило створити систему для реалізації вищезгаданих завдань державної регіональної політики.

Може це голосно прозвучить, але в нас повинна змінитися парадигма управління територіями. Зараз вона полягає в централізованому капіталовкладенні в певну інфраструктуру. Переважно це ремонти, латання дірок. Ніхто не каже, що це не потрібно, але по інерції будуються і ті школи, які не потрібні. Не знають, що ще можна робити для розвитку території, нічого не вміють більше робити. Парадигма повинна змінитися в напрямку ідентифікації місцевого ресурсу, об’єднання людей навколо своїх проблем і надання їм можливості реалізувати певні проекти зі свого розвитку за певний ресурс. Слід зазначити, що ресурси наші обмежені; ми не маємо таких нафтових фондів, як в Росії.

Стратегія розвитку регіону – це не ремонт труб. Це документ, який має виявити конкурентні переваги регіону (через соціально-економічний аудит регіону і SWOT-аналіз), оцінити виклики та виявити ризики для розвитку регіону. Але стратегія регіонального розвитку не є панацеєю. Майже кожен регіон України розробив таку стратегію, але на жаль не в той спосіб, який мав би забезпечити процес об’єднання усіх позитивно мислячих зацікавлених сторін у розвитку свого регіону, а замовивши розробку такого документу в того чи іншого дослідницького інституту. В результаті усі ці стратегії лежать на полицях. Жоден український регіон до сьогодні не розробив плану реалізації стратегії регіонального розвитку, який би складався із конкретних проектів із реалізації конкурентних переваг регіону, проектів, які б перетворювали деякі слабкі сторони регіону у сильні і у поєднанні із існуючими можливостями створювали конкурентні переваги, проектів, які б діяльності попереджали або навіть нівелювали ризики для розвитку регіону.

А зараз ми маємо триста державних програм, з яких у Вінницькій області, затверджено наприклад, сімдесят чотири. Фінансуються з них може програм десять, та й то відсотків на п’ятдесят. І витрачаються ці гроші переважно знову ж таки на розробку додаткових програм чи заходів ОДА, дослідження інститутами, максимум — навчання чи конференція. Інвестиційна складова відсутня.

Також маємо угоди про регіональний розвиток між Кабінетом Міністрів і певними областями. Фактично цю модель взято з Франції, там вона успішно працює. Але в Україні її «змавпували» без урахування реальної ситуації, що викликало проблеми. Це п’ятирічні угоди між Кабінетом Міністрів і обласними радами про співфінансування певних заходів для розвитку регіонів, які базуються наче б то на стратегіях регіонального розвитку. Та насправді все зводиться знову до фінансування соціальної інфраструктури, при чому області повинні забезпечити співфінансування тих чи інших об’єктів з власних ресурсів, яких у них дуже обмаль. Прикро, що наобіцявши значні кошти в рамках угод, держава в кінці кінців не виконує своїх зобов’язань у повному обсязі.

Цього року в рамках субвенції на соціально-економічний розвиток було заплановано 500 млн. гривень на соціально-економічний розвиток Криму. За умови виділення фінансування в АР Крим буде побудовано або реконструйовано 97,6 кілометрів газових мереж, 51,8 кілометрів водопровідних мереж, 3,9 кілометрів каналізаційних мереж, 30 теплових пунктів та котелень у закладах соціальної сфери, 8,8 кілометрів тролейбусної лінії, відселено з небезпечної зони та з дитячого табору “Артек” 72 родини, проведено протиаварійні роботи з інженерного захисту територій на суму 29,4 мільйона гривень, реконструкцію 2 шкіл, 4 дитячих садків, 3 об’єктів охорони здоров’я, 1 об’єкта культури. Зважаючи на те, що через Сімферополь щорічно проїздить понад 5 мільйонів відпочиваючих, керівництву півострова запропоновано спрямувати 35 мільйонів 653 тисяч гривень на закупівлю спецтехніки для благоустрою міста. Покажіть мені тут економічний розвиток. Який із зазначених заходів збільшить валовий регіональний продукт Криму, який з них створює нові робочі місця, який з них дозволить залучити більше туристів, який збільшить надходження до бюджету півострова?

Підняти економіку регіонів не можливо інвестуючи виключно у соціальну інфраструктуру. Для реалізації політики регіонального розвитку, яка дозволяє розкрити внутрішні чинники розвитку, необхідно розпочати процеси: мобілізації, навчання, розбудови потенціалу та впевненості, щоб «залучити людей», «зробити хоч щось» та розвернути в протилежний бік цикл застою, занепаду та, подекуди, відчаю і депресії у регіонах.

Саме це й мається на увазі під терміном «висхідний розвиток» або «розвиток знизу вгору»: мова йде про мобілізацію зусиль населення та усіх інституцій (влада, бізнес, громадськість) певної території чи регіону, які насправді зацікавлені в його успішності. Якщо вони виявлятимуть пасивність, то процес розвитку успішним не стане. Таким чином, регіональний розвиток передбачає впровадження у практичну діяльність принципів партнерства, інформування, консультацій та залучення з метою мобілізації зусиль громадян заради більш перспективного майбутнього. Оскільки регіональна влада у такій моделі виступає як один із партнерів розвитку, поряд із усіма зацікавленими сторонами, функцію координації зусиль усіх зацікавлених сторін із розвитку регіону всюди у світі взяли на себе агенції регіонального розвитку (АРР), засновані на принципах державно-приватного партнерства.


Навчити цілу країну, цілий народ бізнесувати, торгувати, брати на себе відповідальність…Навіть в Польщі це проходило дуже складно. В інших країнах Південно-східної Європи це проходило ще складніше. А чи не здається вам, що така масштабна деволюція влади, перенесення її на рівень громад, в наших умовах більше нагадує антропологічний експеримент?

Ні, це не експеримент. Це практика. Якщо взяти ту ж Молдову, то там ця система створена. За допомогою Євросоюзу і ще багатьох донорів, які допомогли її розробити і адаптувати до наявних умов. З цього року вона почала працювати.

Досвід показує, що успішними стають ті регіони, які вдало розвивають власну внутрішню спроможність та покращують ті внутрішні умови, які впливають на інвестиції та підтримують їх. Під «внутрішніми» розуміються ті спроможності, компетенції та напрямки діяльності, які у вигляді конкретних проектів можуть здійснюватися місцевими або регіональними зацікавленими сторонами (влада, бізнес, громадськість).

Ця спроможність та умови часто пов’язані з тим, як саме регіон визнає та розв’язує свої проблеми, як він намагається розв’язувати їх та використовувати доступні можливості, наприклад (принаймні, частково) у сфері освіти та навчання, мало масштабного розвитку, вдосконалення іміджу та маркетингу регіону. Розв’язання деяких проблем часто не вимагає значних сум коштів, якщо регіональні (та місцеві) зацікавлені сторони, співпрацюючи одна з одною, можуть щось робити, принаймні, з точки зору ініціювання процесу розвитку. Як правило, першими кроками цього процесу є партнерство регіональних та місцевих кіл, яке базується на основі спільного розуміння ситуації та бачення напрямків її зміни. Отже, основним ресурсом будь-якого регіону є його громадяни, інститути та співпраця між ними. Цей чинник міг мати меншу вагу в минулому, але сьогодні він є ключем до успішного майбутнього регіону.

Отже доки в нас не буде стратегічного планування підходів до розвитку територій, потенціал тієї чи іншої території не буде реалізований. Поки що ми маємо галузевий підхід, при якому міністерство, що вміє класти труби кладе їх як найбільше там, де йому заманеться.

Ми говоримо про розробку кожною областю стратегії регіонального розвитку і планів реалізації стратегії, які складаються з реальних проектів і програм. Ці всі плани на державному рівні мають об’єднатися у План реалізації державної стратегії регіонального розвитку. Фактично це сума всіх проектів, які поділені на відповідні програми. Створюється Державний фонд регіонального розвитку, подібно до структурних фондів ЄС, який періодично оголошує конкурси на фінансування регіональних проектів. Взагалі, Європейський Союз з точки зору свого бюджету є об’єднанням не країн, а регіонів -- третина бюджету Євросоюзу спрямовується на розвиток фінансування проектів розвитку регіонів, саме на такі проекти, про які я говорю. Польща на 2007 - 2011 рік отримала сто мільярдів євро для реалізації проектів із планів реалізації стратегій регіонального розвитку.

Ми не можемо створити Донбас у Львові чи навпаки, але кожен повинен мати можливість використати свої конкурентні переваги. Державна регіональна політики повинна дати можливість кожному регіону розвиватися відповідно до свого потенціалу.


Як мотивувати можновладців до застосування системи регіонального розвитку та розвитку самоврядування? Або інакше: що може їх мотивувати – приклад інших країн, або, врешті-решт, усвідомлення своїх довгострокових політичних інтересів?

Ми спілкуємося з міністрами, з депутатами, з керівниками облдержадміністрацій, з мерами і з усіма, кого цікавить розвиток територій. Усі вони, і особливо на регіональному та місцевому рівнях, щиро вітають все, що ми їм пропонуємо. Ми хотіли б детальніше розповісти ключовим особам про нашу систему, предметно подискутувати, але на жаль на національному рівні поки що відчувається відсутність політичної волі реформувати державну регіональну політику відповідно до кращого світового досвіду.


Бесіду вів Андрій Маклаков

Версия для печати
Рекомендуем к прочтению

«Земля. NET»

З 1 січня 2013 року в Україні відкриють для публічного доступу електронний Державний земельний кадастр. Старт віртуального кадастру вчора підтвердив під час презентації тестового режиму даної системи голова Державного агентства земельних ресурсів України (Держземагентство) Сергій Тимченко.

Читать далее

 

Мнения других экспертов

Віктор Кравченко, завкафедрою конституційного та адміністративного права Університету економіки та права (КРОК)

Місцеве самоврядування – це аксіома існування цивілізованого демократичного суспільства

Роман Коваленко, директор Центра законодательных инициатив, юрист, кандидат экономических наук, Донецк.

Если в процессе реформ благосостояние народа будет расти, то никто остановить их не сможет

Іван Паховчишин, кандидат у депутати до Львівської обласної ради.

Я вважаю, що те, що сьогодні робить президент і уряд, правильно

Павел Карайченцев, координатор проекта «MESTNYE.com».

Местное самоуправление идет к неизбежному коллапсу

Владимир Бревнов, экономист

Объективно назрела потребность в новой силе

Ігор Коліушко, експерт з публічного права, голова правління ГО "Центр політико-правових реформ"

Надій на те, що незабаром через рік-два прийде до нас хороша влада на державному рівні і наведе порядок, забезпечить розвиток, проведе реформи – просто немає.

Володимир Купрій, виконавчий директор Творчого центру ТЦК, кандидат наук з державного управління

Місцеві ради перетворилися на своєрідні збори акціонерів

Олег Соскин, директор Института трансформации общества

Где есть клановая олигархия, там нужна и централизация

Андрій Дуда, кандидат наук з державного управління, доцент кафедри політології Національного університету «Києво-Могилянська академія»

На сьогодні ніхто не зацікавлений в посиленні регіональної влади

Анатолій Ткачук, народний депутат 1-го скликання

Якщо так піде далі, то відбудеться повна централізація влади. Але…

Анатолій Матвієнко, народний депутат, голова УРП «Собор»

Реальне місцеве самоврядування – це пробудження ініціативи мільйонів

 

Другие диалоги

Украина в Европе – контуры и формат будущих взаимоотношений

Государственное управление: нужен ли «капитальный ремонт власти»?

ЕСТЬ ЛИ БУДУЩЕЕ У «ЛЕВОГО ДВИЖЕНИЯ» в УКРАИНЕ?

МИР В ВОЙНЕ или ВОЙНА В МИРУ?

НОВАЯ МЕЖДУНАРОДНАЯ СИСТЕМА БЕЗОПАСНОСТИ родится в Украине?

УКРАИНСКИЙ ПРОЕКТ – реформирование, перезагрузка, создание нового?

Будущее ТВ и Интернета – слияние, поглощение, сосуществование?

ФЕНОМЕН УКРАИНСКОГО МАЙДАНА

Поляризация общества - источник перманентной нестабильности. Найдет ли Украина социальный компромисс?

Партнерство Украина-Евросоюз: вызовы и возможности

МАЛЫЕ ГОРОДА – богатство разнообразия или бедность упадка

Права или только обязанности? (О состоянии соблюдения прав человека в Украине и мире на протяжении последних 65 лет)

Виртуальная реальность и нетократия: новые штрихи к портрету Украины

Таможня или Союз?

ДЕНЬГИ БУДУЩЕГО: валюты локальные, национальные, глобальные? Бумажные или электронные?

Кадры решают все? Или почему из Украины утекают мозги?

Мультикультурализм VS национализм

Религия в социально-политическом контексте Украины

Гуманитарная политика в Украине – а есть ли будущее?

Новый мировой экономический порядок

Рынок земли и будущее аграрной Украины

ДЕМОКРАТИИ КОНЕЦ? или ОНА ВРЕМЕННО СДАЕТ ПОЗИЦИИ?

Судьба реформ в Украине или Реформировать нереформируемое?!

20 наших лет

Будущее без будущего? или Почему Украина теряет образованное общество?

Украинский характер – твердыня или разрушающаяся крепость?

ПЕНСИОННАЯ РЕФОРМА В УКРАИНЕ: куда дует ветер перемен

20 лет независимости Украины – мифы и реалии

Поход Украины в Европу: остановка или смена курса?

Республика: «де-юре» или «де-факто»?

Каков капитал, таков и труд

Идеология умерла. Да здравствует новая идеология?!

Повестка дня нового Президента – стабилизация или развитие?

Соблазн и искушение диктатурой

Реформа украинского здравоохранения или ее отсутствие: причины и следствия

Выборы-2010: готова ли Украина к переменам?

Неосознанный сталкер. Или. Скрытые и явные угрозы жизни Украины и возможности их предотвращения

Новый общественный договор – быть или не быть?

КАК СПАСТИ СТРАНУ? или Приговор вынесен. Обжалованию подлежит?!

Человеческий капитал в топке экономического кризиса

Украинское общество в условиях кризиса: социальные вызовы и мистификации.

Большой договор между Украиной и Россией: от проекта влияния к проекту развития

Украинская власть: царствует, господствует или руководит?

Украина: нация для государства или государство для нации?

„Социальный капитал” и проблемы формирования гражданского общества в Украине

«Социальные мифологемы массового сознания и политическое мифотворчество»

Гражданин и власть: патерналистские и авторитарные настроения в Украине.

В зеркале украинского культурного продукта

Есть ли «свет» в конце регионального «туннеля» или кого интересуют проблемы местного самоуправления?

Национальная идея: от украинской мечты к новой парадигме развития

Досрочные выборы: политическое представление к завершению сезона

Кризис ценностей: что такое хорошо, и что такое плохо?

Реформы в экономике Украины: причины, следствия, перспективы

Информационное пространство – кривое зеркало Украинской действительности

Постсоветское поколение – здравствуй! (или некоторые подробности из жизни молодежи)

Проект Україна: українська самосвідомість і етнонаціональні трансформації

„Південний вектор” євроінтеграційної стратегії України

Феноменологія української корупції та її специфічні риси

Українській Конституції 10 років: від «однієї з найкращих в Європі» до правового хаосу

Украина в геополитических играх 2006-2025 гг. или Очередное обновление внешней политики

Яку Україну пропонують Україні чи Програми та реальні практики політичних партій України

Парламентський злам: проблеми взаємодії владних гілок

Майдан, рік по тому

Вызовы или стимулы глобализации?

Демографический кризис или последний украинец

Адміністративно-територіальна реформа – тест на ефективність нової влади

Ролевые игры: социодрама Украина – ЕС

Славянские миры: цивилизационный выбор

Повестка дня будущего президента

Новое украинское Просвещение

„Внутрішня геополітика” України.

Чи готова Україна „мислити глобально, діяти локально”?

Демократия по-украински

Какая Россия нужна Украине?

Українська національна еліта – становлення чи занепад?

Середній клас в Україні : майбутнє народжується сьогодні

Україна шукає свою ідентичність

Камо грядеши, Украина?

page generation time:0,105