В украинской системе нечего исправлять, - там все надо менять.

Евгений Чичваркин

Пользовательского поиска

Поход Украины в Европу: остановка или смена курса?

«Диалог.UA» решил обратиться к этой теме, чтобы разобраться в динамике и перспективах отношений Украины и Европейского союза. Большинство стран Центральной и Восточной Европы вошли в ЕС, тогда как Украина пока так и не получила конкретной перспективы членства в расширенной Европе. Получит ли? Нужно ли это нашей стране? Или может, еще действительно не пришло время? Мы нынче ближе или дальше от ЕС, чем были в 2005 году, когда Европа держала Украину – слишком большую, слишком бедную и слишком коррумпированную для легкой интеграции – на расстоянии от себя. Что-то изменилось с тех пор? Мы стали меньше, богаче или менее коррумпированными? Так что, – «осторожно, двери закрываются!»?

Турция устала идти в Европу, о чем недавно заявил премьер-министр этой страны. Турция ждет приглашения в ЕС уже 50 лет, являясь членом НАТО. Неужели дело только в соблюдении прав человека? У Украины куда меньший опыт и багаж успехов на этом пути. Как свидетельствуют эксперты, Украина выполнила только 4 из более чем 60 проанализированных приоритетов реформ, предусмотренных Повесткой дня ассоциации (ПДА) – ключевым документом, который сегодня регулирует отношения между Украиной и Евросоюзом. Об этом свидетельствуют результаты второго этапа (июль-октябрь 2010 года) общественного мониторинга выполнения ПДА. Но и это еще не все. Похоже, что многие в нашей стране все чаще задумываются о целесообразности европейского будущего Украины. Сегодня многие оценивают охлаждение отношений Украины и ЕС как оптимистичную стагнацию, утверждая, что реальное движение есть, и ряд шагов уже сделаны сегодня Киевом, но перерастет ли это в будущем в продуктивное партнерство? Все чаще встречается мнение, что рушится миф о европейской интеграции Украины.

Нет, конечно же, территориально мы как были, так и останемся в Европе, вопрос лишь о формах сотрудничества с другими странами, находящимися по западную сторону нашей границы. И не только потому, что мы вновь разворачиваемся в своих внешнеполитических предпочтениях на восток, но также и потому, что экономический кризис, охвативший весь мир, нанес Европе наверное самый болезненный удар. «Подсевшая» евровалюта, снижение социальных стандартов, рост безработицы и бюджетных дефицитов в странах-членах ЕС… ослабляют силу притяжения европейского экономического и политического «магнита». Приходится констатировать, что сегодня ни ЕС, ни Украина не готовы двигаться дальше слов о взаимных интересах.

В нашем новом диалоге мы предлагаем для обсуждения вопрос: что может и что должно стать катализатором переговоров «Украина–ЕС»? Давайте более пристально рассмотрим тот ряд изменений, который произошел за последние 2–3 года внутри ЕС. В последнее время там происходят события, казавшиеся невозможными еще несколько лет назад. Ведь еще совсем недавно Евросоюз стоял перед дилеммой: «куда в первую очередь нужно привносить свои ценности», «куда расширяться?» А варианты были – хоть на Юг, хоть на Восток! А сегодня главный вопрос – каким образом и за чей счет выйти из кризиса с наименьшими потерями? Поэтому, было бы интересно проанализировать как изменения, так и вызовы, стоящие перед ЕС сегодня.

Европейские страны столкнулись с проблемой бюджетного наполнения и невозможностью выполнять обширные социальные обязательства, растут налоги на потребление, увеличивается пенсионный возраст, растет число рабочих часов в неделю, сокращаются зарплаты. Означает ли все это, что экономический кризис и пути выхода из него – это конец концепции солидаризма? Что придет на смену столь привлекательному еще недавно европейскому обществу всеобщего благоденствия?

Европейская экономика строится на весьма зыбких основаниях – единая валюта при отсутствии единой фискальной политики; единый рынок на фоне 27 национальных проектов развития отдельных стран. А еще ЕвроТНК и европейский малый и средний бизнес; разные стандарты социального обеспечения в странах ЕС на фоне равных/одинаковых цен, – как все это может совмещаться, и может ли эффективно функционировать такая экономика?

И, конечно же, один из ключевых вопросов европейского проекта, – каковы перспективы развития наднациональных институтов в ЕС? Что будет представлять собой наш западный сосед, если ему удастся решить наболевшие проблемы?

Сегодня отношения Украины и ЕС переживают период определенного охлаждения, которое является результатом ряда кризисов – мирового экономического и финансового, кризиса системы европейской безопасности, кризиса отсутствия концепции «будущего ЕС». Эти кризисы имеют разное значение для Украины и ЕС, но приводят их к одному выводу – сближение пока никто официально не отменял, но и бороться за него не собирается ни одна из сторон.

Свернуть

«Диалог.UA» решил обратиться к этой теме, чтобы разобраться в динамике и перспективах отношений Украины и Европейского союза. Большинство стран Центральной и Восточной Европы вошли в ЕС, тогда как Украина пока так и не получила конкретной перспективы членства в расширенной Европе. Получит ли? Нужно ли это нашей стране? Или может, еще действительно не пришло время? Мы нынче ближе или дальше от ЕС, чем были в 2005 году, когда Европа держала Украину – слишком большую, слишком бедную и слишком коррумпированную для легкой интеграции – на расстоянии от себя. Что-то изменилось с тех пор? Мы стали меньше, богаче или менее коррумпированными? Так что, – «осторожно, двери закрываются!»?

Развернуть

Мнение эксперта
Другие диалоги:
Версия для печати

Вступ України до ЄС з самого початку був примарним

18 ноя 2010 года

Стосунки України з Євросоюзом пройшли через підйоми та спади. Минулий президент обіцяв «привести нас у Європу», а привів самі знаєте куди. Але й нинішній президент наполягає на тому, що шлях до євроінтеграції – це наше все. Що відбувається насправді і куди ми рухаємось?

Серйозних намірів інтегрувати Україну в ЄС із самого початку не було. Як на мій погляд, то бажане видавалось за дійсне. Це обумовлено багатьма чинниками. По-перше, в Євросоюзі досі немає системної моделі структурування і побудови цього геополітичного простору, що насправді є дуже складним науковим завданням і не допускає ніяких дій навмання. Інтуїтивно вищі функціонери, представники європейських еліт, розуміють, що безмежне розширення союзу неминуче послаблює зв’язки всередині системи. И вони відчувають, що подальші кроки треба робити дуже обережно і лише за умови, що майбутній суб’єкт вже володіє значним економічним ресурсом, потенціалом. Всього цього в Україні не було.

По-друге - для Європи Росія є більш значним і потужним геополітичним гравцем, до думки або до бажання якого Європейський Союз безумовно буде дослухатись. А це бажання, і ніхто його не приховує, полягає в тому, аби загальмувати просування України на захід.

Нарешті, третє і найбільш негативне явище, яке стає все помітнішим, це тенденції, що вказують на можливість рішення залишити Україну за бортом ЄС, щоб скидати на її територію проблеми, що там накопичуються. Мова йде, наприклад, про угоди, пов’язані з поверненням мігрантів, на що ми вже практично погодились. Мова йде й про те, що Україна вже є ринком збуту неякісної і неконкурентоздатної продукції, особливо зі східної Європи. І є ще багато чинників, аби тримати Україну на дистанції.

Тому я вже багато разів казав, що вступ до ЄС був з самого початку примарним і вимагав надзвичайно швидких темпів економічних і соціальних реформ, чого не відбулося. А зараз не залишилося й тих примарних шансів, бо сам ЄС переживає часи нестійкої рівноваги і інтеграція туди України, в нинішньому стані, викличе ще більшу дестабілізацію. Тому нам слід подбати про інші проблеми, обрати інші пріоритети зовнішньої політики.


Ми звично говоримо про Євросоюз, Європу, як щось міцне та безумовно позитивне, джерело цивілізації та добробуту і все таке. Однак такі погляди, хоча вони й дуже поширені, є дещо однобічні та тенденційні. Євросоюз – це ще не вся Європа, і це взагалі навіть не держава. Що таке Євросоюз сьогодні?

Європейський Союз являє собою проект спроби побудови потужного регіонального союзу, який міг би стати певною моделлю, і це дуже важливо, для загальносвітового переструктурування. Чому? Тому що пришвидшена глобалізація, побудована на ідеї уніфікації геополітичного простору, очевидно не спрацювала.

Але очевидно й те, що повернення до світу «чистих суверенітетів», «чистих націй» також неможливо. Неможливо тому, що навіть найпотужніші держави, навіть супердержави, не можуть сьогодні самостійно розв’язувати ті завдання, які мають соціально-гуманітарний характер. Отже, можемо говорити про потребу в проміжній структурі, яка вбирала б в себе все позитивне від ідеї глобалізму, і від ідеї локалізму. Ось на цих системних, принципово вірних, засадах базується проект ЄС. Але він почав створюватись без належної проробки системних механізмів конкретної реалізації. Через це ми бачимо певні негативні явища, до яких ми прийшли внаслідок цього процесу.

Зараз ЄС далекий від усіх декларованих з початку документів. Ними передбачалась уніфікація ринку капіталів, робочої сили, відкриття кордонів, спільна зовнішня політика і таке інше. Але вже спрацювала концепція концентричних кіл Баладюра, в якій є центр, проміжні ланки і периферія, і яка принципово не відповідає базовим деклараціям ЄС.

Друге, про що хочеться сказати, це про Лісабонську угоду. На мою думку, як експерта, вона виникла з порушенням основних задекларованих механізмів. Ця угода нелегітимним шляхом узаконила конституцію ЄС, яка була провалена на референдумах двох країн. І через “чорний прохід”, без переосмислення недоліків, без розуміння того, що насправді відбулось і що дійсно потрібно, простим чиновницьким рішенням було прийнято фактично провалену раніше конституцію. Це сталося, мабуть, тому, що в ЄС є сили, що зацікавлені в ефективності Євросоюзу не з точки зору його геополітичного статусу, а лише з точки зору своїх бізнесових інтересів.

Як на конкретний приклад можна вказати на різке посилення функцій парламенту ЄС, і особливо - при прийнятті законів, які мають економічне значення. В парламенті близько 750-ти членів; є партії і фракції з досить сумнівним ідеологічним підґрунтям. Там є фракція противників ЄС(!), є фракція європейських націоналістів, які також виступають проти ЄС. Та ті ж зелені - в кожній країні вони не такі, як в іншій.

Далі: немає уніфікованого принципу при обранні парламентарів ЄЕС, що суто юридично означає відмінність у статусі. Система представництва від країн з різною економічною потугою також не найкраща (не завжди вісімдесят членів від Німеччини і по чотири від маленьких країн забезпечать ефективність Євросоюзу). Я неодноразово вже писав про те, що це питання повинен був би розв’язати сенат, тобто верхня палата Європарламенту. Такої ж думки дотримуються і західні експерти, але це питання взагалі не згадувалось при підписанні Лісабонської угоди.


В Сполучених Штатах чимало спекуляцій на тему майбутнього Євросоюзу, який, як вважається, з часом обов’язково розпадеться. Які ж саме механізми повинні забезпечувати ефективність і міцність такого геополітичного союзу, як ЄС?

Я відповім, що перш за все, ці механізми не повинні розмивати економічні і політичні суверенітети країн-членів; слід забезпечити їх збереження і навіть кумулятивне підсилення в надкраїнних структурах. Такі механізми існують, такі ідеї висував Де Голль.

Це окрема й дуже велика тема, але позначу деякі моменти. Наприклад — європейська валюта. Я багато років виступав проти єдиної валюти і був серед експертів не поодиноким. Для такої позиції є багато аргументів. Один з них вказує на те, що під час кризи європейська валюта задає певні параметри всім країнам і вони знаходяться в ситуації, так би мовити, рамкової залежності. Це різко зменшує можливість фінансового маневру для стимулювання власної економіки. Все гальмується, а кожне капіталовкладення викликає невдоволення багатьох сусідів.

З іншого боку, існування власної національної валюти є потужним психологічним чинником для національної консолідації. Вже проведені дослідження, які показують, що, наприклад, німці намагаються якнайменше працювати з універсальними фінансовими інструментами. Вони найбільш прихильні до готівки, дуже важко переходять на ринок вторинних і третинних цінних паперів. Отже, національна психологія виступає проти фінансової універсалізації, а євро, по своєму статусу, вже наближається до чогось схожого на облігації. Рішення тут напрошується саме по собі: євро треба було вводити, але в якості екю з додатковими функціями. Євро повинен був стати резервною валютою для розрахунків між країнами в їх міжекономічних стосунках і підсилити цю функцію, але не більше.

Тепер такий момент. Після того, коли була підписана Лісабонська угода, було обрано (як казали - за вечерею) нового президента ЄС. Людину, яка має певний статус, певні заслуги, але фактично є звичайним функціонером, без жодних харизматичних якостей. А головне - що обирали його за принципами кулуарно-парламентського типу. З системної точки зору це означає, що відсторонюються національні держави і відбувається розрив, а не взаємна інтеграція між країнними і надкраїнними структурами. З цього приводу я також маю декілька публікацій і мова там не йде про обрання президента на європейських виборах - в цьому немає потреби. Якщо кандидатура висувається зі складу європейської ради, то як для кандидата в неї достатньо легітимності від свого національного парламенту. Але довіру президенту повинні висловити парламенти всіх країн. Лише тоді він матиме достатні повноваження аби очолити проведення європейських реформ. Звичайно, він повинен бути справжнім лідером, а не тільки розпорядником при виконанні чужих рішень. Він повинен ініціювати і очолювати реформи. Зараз цього немає.


Євросоюз створювався, коли в Європі панувала модель «велфер стейт», тобто держави загального добробуту. Зараз, під час кризи, ця модель руйнується, і ми це бачимо – зарплати зменшуються, а пенсійний вік підвищується, і так далі. Чи витримає ЄС такі глибокі зміни, адже це основа його соціального спокою?

Це дуже важливе питання. Йдеться про модель соціального вирівнювання тих навантажень, які пов’язані з кризовим станом, про переструктурування економіки, самого розуміння економіки. В чому воно повинно полягати? Спочатку пригадаємо тезу про корпоративно-солідаристську економіку. Вона зовсім не є архаїчною; така економіка знімає поляризацію державної і приватної власності. Скажімо, за часів Де Голля держава могла контролювати певні промислові корпорації до того моменту, коли вони здобували конкурентоздатність на міжнародному рівні. Лише після того кількість приватних власників збільшувалась. Це досить складний маневр, від якого сучасна Європа відмовилась.

Друге. Треба відходити від моделі фінансово-спекулятивної складової економік і ВВП європейських країн. Саме в Німеччині, яка є ядром ЄЕС, найбільшою мірою всі фінансові системи прив’язані до виробничої сфери. Найбільшою мірою відбувається зрощення фінансово-промислового капіталу, яке в інших країнах роз’єдналось.

І останнє. Потрібні реальні реформи в межах Євросоюзу. Коли він об’єднувався, то декларувалось, що економічні структури окремих країн будуть як народно-господарчі групи взаємно доповнювати одна одну, кожна країна робитиме те, що краще виходить. Насправді відбулася повна деформація. Типовий приклад - Греція. Вона мала певну економічну структуру, де було сільське господарство, промисловість, суднобудівна галузь і так далі. І все це було знищено заради перетворення Греції на туристично-спальний куточок Європи. В неї закачали велетенські кошти в розрахунку на швидкий прибуток, бо давати кредити туристичній країні вигідніше, ніж вкладати у промисловість.

Що з того вийшло - ми всі бачили: повне розбалансування економіки, зловживання і кредитні афери. Тільки за умови проведення таких змін і можна говорити про збереження соціального миру та спокою у Європі.

Бесіду вів Андрій Маклаков

Версия для печати
Публикации автора

 

Рекомендуем к прочтению

Опасность распространения прав человека

Если бы права человека были валютой, их курс сегодня оказался бы в состоянии свободного падения в силу инфляции многочисленных правозащитных договоров и необязательных международных инструментов, принятых за последние десятилетия самыми разными организациями. Сегодня на эту валюту можно, скорее, купить страховку для диктатур, нежели защиту для граждан. Права человека, некогда вознесенные на пьедестал основных принципов человеческой свободы и достоинства, сегодня могут быть чем угодно – от права на международную солидарность до права на мир.

Читать далее

 

Мнения других экспертов

Олег Швайковский и Светлана Тараненко,

«Информационная евроинтеграция Украины – все только впереди и хорошо бы не только в фантазиях»

Ігор Бураковський, Інститут економічних досліджень та політичних консультацій

«Каталізатором», який прискорив би наше зближення з Євросоюзом, можуть стати економічні реформи в Україні

Александр Чалый, Чрезвычайный и Полномочный Посол Украины

Притягательность Евросоюза для Украины бесспорна и безальтернативна

Святослав Денисенко, эксперт Института стратегических исследований «Новая Украина»

На сегодняшний день, мы дальше от Европы, чем были в начале 2000-ных

Олексій Гарань, доктор історичних наук, професор Києво-Могилянської Академії, науковий директор Школи Політичної Аналітики

Ідея вступу до ЄС є каталізатором розвитку України

Василь Юрчишин, к.ф-м.н., доктор наук з державного управління, директор економічних програм Центру Разумкова

Саме на шляху євроінтеграції нам потрібно шукати вирішення наших внутрішніх проблем

Юлія Тищенко, політолог, керівник програм розвитку громадянського суспільства Українського незалежного центру політичних досліджень

Україна просто приречена мати з ЄС добрі стосунки

Андрей Колпаков, управляющий партнер Аналитической группы «Da Vinci AG»

ЕС должен четко воспринять угрозу потери Украины для себя навсегда - в геополитическом плане, в качестве рынка и как партнера

Нико Ланге, глава Киевского бюро Фонда Конрада Аденауэра

«Не Украина нужна Евросоюзу, а Евросоюз Украине»

Григорій Перепелиця, директор Інституту зовнішньої політики Дипломатичної Академії при МЗС України

Європейський Союз побудував таку суспільну систему, яка спрямована на задоволення потреб кожної людини

Олександр Сушко, директор Центру миру, конверсії та зовнішньої політики України

Євросоюз не хоче створювати привілейовані умови для країн з фіктивною демократією

Дмитро Шульга, старший менеджер Європейської програми Міжнародного фонду «Відродження»

Головна користь від вступу до ЄС полягає не в грошовій допомозі, а в новій філософії стосунків суспільства і влади

Вероника Прохира, Глава Евразийского института свобод

Украина как никогда близко и почти недосягаемо далека от членства в ЕС

 

Другие диалоги

Украина в Европе – контуры и формат будущих взаимоотношений

Государственное управление: нужен ли «капитальный ремонт власти»?

ЕСТЬ ЛИ БУДУЩЕЕ У «ЛЕВОГО ДВИЖЕНИЯ» в УКРАИНЕ?

МИР В ВОЙНЕ или ВОЙНА В МИРУ?

НОВАЯ МЕЖДУНАРОДНАЯ СИСТЕМА БЕЗОПАСНОСТИ родится в Украине?

УКРАИНСКИЙ ПРОЕКТ – реформирование, перезагрузка, создание нового?

Будущее ТВ и Интернета – слияние, поглощение, сосуществование?

ФЕНОМЕН УКРАИНСКОГО МАЙДАНА

Поляризация общества - источник перманентной нестабильности. Найдет ли Украина социальный компромисс?

Партнерство Украина-Евросоюз: вызовы и возможности

МАЛЫЕ ГОРОДА – богатство разнообразия или бедность упадка

Права или только обязанности? (О состоянии соблюдения прав человека в Украине и мире на протяжении последних 65 лет)

Виртуальная реальность и нетократия: новые штрихи к портрету Украины

Таможня или Союз?

ДЕНЬГИ БУДУЩЕГО: валюты локальные, национальные, глобальные? Бумажные или электронные?

Кадры решают все? Или почему из Украины утекают мозги?

Мультикультурализм VS национализм

Религия в социально-политическом контексте Украины

Гуманитарная политика в Украине – а есть ли будущее?

Новый мировой экономический порядок

Рынок земли и будущее аграрной Украины

ДЕМОКРАТИИ КОНЕЦ? или ОНА ВРЕМЕННО СДАЕТ ПОЗИЦИИ?

Судьба реформ в Украине или Реформировать нереформируемое?!

20 наших лет

Будущее без будущего? или Почему Украина теряет образованное общество?

Украинский характер – твердыня или разрушающаяся крепость?

ПЕНСИОННАЯ РЕФОРМА В УКРАИНЕ: куда дует ветер перемен

20 лет независимости Украины – мифы и реалии

Местные выборы 2010: прощание с самоуправлением?

Республика: «де-юре» или «де-факто»?

Каков капитал, таков и труд

Идеология умерла. Да здравствует новая идеология?!

Повестка дня нового Президента – стабилизация или развитие?

Соблазн и искушение диктатурой

Реформа украинского здравоохранения или ее отсутствие: причины и следствия

Выборы-2010: готова ли Украина к переменам?

Неосознанный сталкер. Или. Скрытые и явные угрозы жизни Украины и возможности их предотвращения

Новый общественный договор – быть или не быть?

КАК СПАСТИ СТРАНУ? или Приговор вынесен. Обжалованию подлежит?!

Человеческий капитал в топке экономического кризиса

Украинское общество в условиях кризиса: социальные вызовы и мистификации.

Большой договор между Украиной и Россией: от проекта влияния к проекту развития

Украинская власть: царствует, господствует или руководит?

Украина: нация для государства или государство для нации?

„Социальный капитал” и проблемы формирования гражданского общества в Украине

«Социальные мифологемы массового сознания и политическое мифотворчество»

Гражданин и власть: патерналистские и авторитарные настроения в Украине.

В зеркале украинского культурного продукта

Есть ли «свет» в конце регионального «туннеля» или кого интересуют проблемы местного самоуправления?

Национальная идея: от украинской мечты к новой парадигме развития

Досрочные выборы: политическое представление к завершению сезона

Кризис ценностей: что такое хорошо, и что такое плохо?

Реформы в экономике Украины: причины, следствия, перспективы

Информационное пространство – кривое зеркало Украинской действительности

Постсоветское поколение – здравствуй! (или некоторые подробности из жизни молодежи)

Проект Україна: українська самосвідомість і етнонаціональні трансформації

„Південний вектор” євроінтеграційної стратегії України

Феноменологія української корупції та її специфічні риси

Українській Конституції 10 років: від «однієї з найкращих в Європі» до правового хаосу

Украина в геополитических играх 2006-2025 гг. или Очередное обновление внешней политики

Яку Україну пропонують Україні чи Програми та реальні практики політичних партій України

Парламентський злам: проблеми взаємодії владних гілок

Майдан, рік по тому

Вызовы или стимулы глобализации?

Демографический кризис или последний украинец

Адміністративно-територіальна реформа – тест на ефективність нової влади

Ролевые игры: социодрама Украина – ЕС

Славянские миры: цивилизационный выбор

Повестка дня будущего президента

Новое украинское Просвещение

„Внутрішня геополітика” України.

Чи готова Україна „мислити глобально, діяти локально”?

Демократия по-украински

Какая Россия нужна Украине?

Українська національна еліта – становлення чи занепад?

Середній клас в Україні : майбутнє народжується сьогодні

Україна шукає свою ідентичність

Камо грядеши, Украина?

page generation time:0,069