В украинской системе нечего исправлять, - там все надо менять.

Евгений Чичваркин

Пользовательского поиска

Поход Украины в Европу: остановка или смена курса?

«Диалог.UA» решил обратиться к этой теме, чтобы разобраться в динамике и перспективах отношений Украины и Европейского союза. Большинство стран Центральной и Восточной Европы вошли в ЕС, тогда как Украина пока так и не получила конкретной перспективы членства в расширенной Европе. Получит ли? Нужно ли это нашей стране? Или может, еще действительно не пришло время? Мы нынче ближе или дальше от ЕС, чем были в 2005 году, когда Европа держала Украину – слишком большую, слишком бедную и слишком коррумпированную для легкой интеграции – на расстоянии от себя. Что-то изменилось с тех пор? Мы стали меньше, богаче или менее коррумпированными? Так что, – «осторожно, двери закрываются!»?

Турция устала идти в Европу, о чем недавно заявил премьер-министр этой страны. Турция ждет приглашения в ЕС уже 50 лет, являясь членом НАТО. Неужели дело только в соблюдении прав человека? У Украины куда меньший опыт и багаж успехов на этом пути. Как свидетельствуют эксперты, Украина выполнила только 4 из более чем 60 проанализированных приоритетов реформ, предусмотренных Повесткой дня ассоциации (ПДА) – ключевым документом, который сегодня регулирует отношения между Украиной и Евросоюзом. Об этом свидетельствуют результаты второго этапа (июль-октябрь 2010 года) общественного мониторинга выполнения ПДА. Но и это еще не все. Похоже, что многие в нашей стране все чаще задумываются о целесообразности европейского будущего Украины. Сегодня многие оценивают охлаждение отношений Украины и ЕС как оптимистичную стагнацию, утверждая, что реальное движение есть, и ряд шагов уже сделаны сегодня Киевом, но перерастет ли это в будущем в продуктивное партнерство? Все чаще встречается мнение, что рушится миф о европейской интеграции Украины.

Нет, конечно же, территориально мы как были, так и останемся в Европе, вопрос лишь о формах сотрудничества с другими странами, находящимися по западную сторону нашей границы. И не только потому, что мы вновь разворачиваемся в своих внешнеполитических предпочтениях на восток, но также и потому, что экономический кризис, охвативший весь мир, нанес Европе наверное самый болезненный удар. «Подсевшая» евровалюта, снижение социальных стандартов, рост безработицы и бюджетных дефицитов в странах-членах ЕС… ослабляют силу притяжения европейского экономического и политического «магнита». Приходится констатировать, что сегодня ни ЕС, ни Украина не готовы двигаться дальше слов о взаимных интересах.

В нашем новом диалоге мы предлагаем для обсуждения вопрос: что может и что должно стать катализатором переговоров «Украина–ЕС»? Давайте более пристально рассмотрим тот ряд изменений, который произошел за последние 2–3 года внутри ЕС. В последнее время там происходят события, казавшиеся невозможными еще несколько лет назад. Ведь еще совсем недавно Евросоюз стоял перед дилеммой: «куда в первую очередь нужно привносить свои ценности», «куда расширяться?» А варианты были – хоть на Юг, хоть на Восток! А сегодня главный вопрос – каким образом и за чей счет выйти из кризиса с наименьшими потерями? Поэтому, было бы интересно проанализировать как изменения, так и вызовы, стоящие перед ЕС сегодня.

Европейские страны столкнулись с проблемой бюджетного наполнения и невозможностью выполнять обширные социальные обязательства, растут налоги на потребление, увеличивается пенсионный возраст, растет число рабочих часов в неделю, сокращаются зарплаты. Означает ли все это, что экономический кризис и пути выхода из него – это конец концепции солидаризма? Что придет на смену столь привлекательному еще недавно европейскому обществу всеобщего благоденствия?

Европейская экономика строится на весьма зыбких основаниях – единая валюта при отсутствии единой фискальной политики; единый рынок на фоне 27 национальных проектов развития отдельных стран. А еще ЕвроТНК и европейский малый и средний бизнес; разные стандарты социального обеспечения в странах ЕС на фоне равных/одинаковых цен, – как все это может совмещаться, и может ли эффективно функционировать такая экономика?

И, конечно же, один из ключевых вопросов европейского проекта, – каковы перспективы развития наднациональных институтов в ЕС? Что будет представлять собой наш западный сосед, если ему удастся решить наболевшие проблемы?

Сегодня отношения Украины и ЕС переживают период определенного охлаждения, которое является результатом ряда кризисов – мирового экономического и финансового, кризиса системы европейской безопасности, кризиса отсутствия концепции «будущего ЕС». Эти кризисы имеют разное значение для Украины и ЕС, но приводят их к одному выводу – сближение пока никто официально не отменял, но и бороться за него не собирается ни одна из сторон.

Свернуть

«Диалог.UA» решил обратиться к этой теме, чтобы разобраться в динамике и перспективах отношений Украины и Европейского союза. Большинство стран Центральной и Восточной Европы вошли в ЕС, тогда как Украина пока так и не получила конкретной перспективы членства в расширенной Европе. Получит ли? Нужно ли это нашей стране? Или может, еще действительно не пришло время? Мы нынче ближе или дальше от ЕС, чем были в 2005 году, когда Европа держала Украину – слишком большую, слишком бедную и слишком коррумпированную для легкой интеграции – на расстоянии от себя. Что-то изменилось с тех пор? Мы стали меньше, богаче или менее коррумпированными? Так что, – «осторожно, двери закрываются!»?

Развернуть

Мнение эксперта
Другие диалоги:
Версия для печати

Євросоюз не хоче створювати привілейовані умови для країн з фіктивною демократією

26 ноя 2010 года

Можливо, декого це здивувало, але з новим президентом розмови про євроінтеграцію України не тільки не вщухли, але й навіть посилилися, хоча вступ до НАТО зараз пригальмовано. Чи немає тут протиріччя? Про які європерспективи України можна говорити зараз?

Якщо мислити теоретично, то в Європейський Союз можна вступити, не вступаючи до НАТО. Але в Євросоюз не можна вступити нехтуючи демократичними нормами і правилами всередині своєї країни. Тут уже червона лінія, яку ніколи нікому не вдасться перейти.

Я говорив би про шанси не на вступ, бо це занадто далека перспектива, а на поступову інтеграцію. Крок за кроком, починаючи із зони вільної торгівлі. Та навіть ця інтеграція є великим викликом, проблемою, адже зараз спостерігається ерозія демократичних процесів в Україні, відкат з тих позицій, які Україна досі займала. Сьогодні цей імідж змінюється, відповідно змінюється і співпраця з Європейським Союзом, яка переходить до технічних вимірів, технічних аспектів, де демократичні стандарти не є важливими. Наприклад, це стосується торгівлі, де діє логіка бізнесу.

Отже, маємо двоїсту тенденцію. З одного боку, цей уряд має парламентську більшість і може приймати закони, тому має багато можливостей задовольняти технічні умови ЄЕС. І в усіх тих напрямках, де він зацікавлений зблизитись з ЄЕС, може показати картину кращу, ніж у попередників. Бо ті, загалом, лише обіцяли і клялися у відданості цій справі, проте закони не ухвалювалися. А ті, що ухвалювалися - не імплементувалися. І взагалі - система державного менеджменту була розбалансована. Зараз ця система більш консолідована, якщо уряд захоче щось імплементувати - то він може це зробити.

Але з іншого боку, відбувається деградація певних засадничих речей, без яких розмови про вступ до ЄЕС стають порожніми. Це стосується того, як у нас тепер проводяться вибори, як тепер змінюється конституція і проводяться конституційні реформи, і так далі. Ці речі лежать на поверхні. Тому ми бачимо, що не лише питання про вступ до НАТО втратило актуальність, але й на шляху інтеграції з Євросоюзом з’являються додаткові перешкоди, яких раніше не було.

Що тут важливіше — зміни в законодавстві, до яких дуже прискіпливі євробюрократи, чи той неформальний відхід від демократії, який, зрештою, можна змінити, хоча б і з іншим президентом?

Перш за все, ми говоримо про можливість досягнення певних результатів у найближчому майбутньому. Тому, безумовно, ми виходимо з цієї конфігурації влади і маємо визначити, що може бути досягнуто зараз. За останні місяці тут виникло побоювання, що прогрес у прийнятті законів все ж таки не супроводжується їхньою імплементацією. Але, з урахуванням вже вказаних негативних тенденцій, будь-який успіх нейтралізується.

Можна, звичайно, надіятися, що за півроку будуть завершені переговори про зону вільної торгівлі, яка є складовою частиною угоди про асоціацію. Припустимо, що через рік будуть прийняті всі закони, необхідні для укладання угоди про асоціацію.

Тепер уявімо собі, якою буде Україна через рік з огляду на сьогоднішні тенденції - вона навіть за мінімальними мірками не відповідатиме стандартам європейської демократії. Тут буде так звана фасадна демократія, яка імітує вибори з начебто вільним волевиявленням народу, як це буває в багатьох пострадянських країнах. І тут я не маю відповіді, що робити з готовою до підписання угодою про асоціацію, бо деякі члени ЄЕС вже не захочуть підписувати таку амбітну угоду з такою країною; ця угода призначена лише для країн з демократичним устроєм. Євросоюз не хоче на даному етапі створювати привілейовані умови для асоційованих країн з фіктивною демократією. Або ще може статися, що ця угода не буде ратифікована країнами - членами ЄС. Тому постає запитання: чи не стане успіх в технічних питаннях просування до ЄС жертвою погіршення політичного клімату в самій Україні і сприйняття її Європою?

Для багатьох із нас перший крок на шляху євроінтеграції, це безвізовий режим, адже отримання віз це досить болісна проблема…

Те ж саме можна сказати й щодо перспектив безвізового режиму. Ймовірно, він буде наданий Україні на хвилі попереднього дворічного переговорного процесу. Є відповідний план дій, і Україна може досягти по ньому деякого прогресу, особливо в його технічних компонентах. Тобто, запровадити біометричні паспорти, запровадити співпрацю з ЄЕС по боротьбі з міжнародною злочинністю, ввести нові стандарти режиму перетину кордонів.

Проте цей план складається не лише з технічних речей, а й з деяких фундаментальних. Наприклад таких, як боротьба з корупцією. Наш уряд, м’яко кажучи, не демонструє політичної волі в цьому напрямку. Про це свідчить те, що на початку листопада були провалені дуже якісні антикорупційні законопроекти, підготовані при допомозі європейських експертів, із залученням найкращих фахівців. Та правляча коаліція не бажала їх прийняття, а протикорупційні заходи - це добра чверть плану дій по запровадженню безвізового режиму. Ми ж тут бачимо сигнал, що не надає підстав для оптимізму.

Окрім того, четвертий розділ плану дій - це фундаментальні права, які значно скорочуються при згортанні демократії. Тому процес з безвізовим режимом може зависнути. План дій дадуть, але на відміну від тої ж Сербії, що виконала його за півтора роки, Україна може не вкластися і до кінця каденції нинішньої влади. Це здається мені найбільш вірогідним хоча б тому, що ця влада навіть уявлення не має, що таке антикорупційна політика. Вони хочуть посадити до в’язниці чиновників колишнього уряду і подають це як боротьбу з корупцією; зрозуміло, що в Європі таке сприйняття не вважають адекватним.

Євросоюз є дуже неоднорідною структурою. Чи підтримує Україну хтось з боку країн-членів ЄС?

Тут я не буду оригінальним, бо існує цілий пояс країн, що прихильно ставляться до України. Насамперед, це країни-сусіди центральної і східної Європи, а також країни Балтії і Скандинавії. Якби все залежало лише від них, то для України була б однозначно визначена перспектива членства в ЄС. Найбільші з тих країн - Польща і Швеція. Дякуючи їм ми й можемо зараз говорити про план дій щодо безвізового режиму, бо опозиція була колосальна і є вона до сьогоднішнього дня. Ще два тижні тому, шанси України отримати план не перевищували 50%, а зараз вже десь 90%, і все це завдяки позиції наших друзів у Євросоюзі.

Також вдалося добитися, щоб Україна, разом з іншими країнами східної Європи, була виділена з загального масиву європейської політики сусідства, яка охоплює всіх від Марокко до Білорусі. Звісно ж, Україні було некомфортно почуватися у групі країн, котрі не мають до Європи ніякого відношення, окрім недалекого географічного розташування. Відповідно, була запроваджена ініціатива східного партнерства, яка стала певним компромісом для європейських країн, що не мають статусу кандидата на вступ до ЄЕС.

Щодня ми отримуємо інформацію про те, що відбувається в Європі, але ця інформація однобічна та обмежена, або тенденційна, чим відрізняються, зокрема, американські або російські ЗМІ. Що відбувається зараз з Євросоюзом?

Свою інституційну кризу Євросоюз вже пережив. Ті речі, про які йшлося з 2005-го по 2009-й рік, вже минули і якогось гострого виклику зараз немає. Проте існують нові виклики, пов’язані, наприклад, з бюджетною політикою ЄЕС, боротьбою з фінансовими кризами, з безвідповідальною політикою деяких урядів країн-членів ЄЕС і Єврозони. Як у Греції, де Євросоюз, власне, мав рятувати країну від некомпетентного управління.

Взагалі ж, союз що складається з двадцяти семи дуже різних країн, природно зустрічається з певними проблемами і мусить їх вирішувати. От зараз економічні питання потребують перегляду чи доповнення Лісабонської угоди, аби зробити економічну політику урядів більш відповідальною. Це надзвичайно складний процес, бо й сам Євросоюз - дуже складний організм. Він базується на принципах демократичного ухвалення рішень, коли ніхто нікому не може нав’язати свою волю. Тому, час від часу, виникають дискусії, суперечки і навіть деякі кризи. Але в Євросоюзі накопичений чималий досвід консенсусного і продуктивного розв’язання таких криз і Європа не бачить для себе зараз іншого шляху, ніж вдосконалення свого союзу. Інколи це діє як гойдалка: один період іде створення спільних інституцій, поглиблення інтеграції, а потім виникає потреба зміцнення національних держав, що зовсім не призводить до руйнації створених структур. Тому я не бачу логічної загрози для самих підвалин Євросоюзу.

Питання не в тому, куди Україні йти в географічному чи в геополітичному сенсі. Питання в тому, якого роду державу ми хочемо бачити, які позитивні орієнтири, в якій державі нам буде комфортно. Чи в тій, де забезпечені всі фундаментальні права громадян, чи в тій, де держава дбає лише про себе і коло наближених до керівництва людей. Саме в цьому полягає наш цивілізаційний вибір, і він не такий простий, як здається. Бо набагато простіше варитися в своєму соку, нічого не міняючи і дозволяючи владі почуватися настільки добре, як ніде більше в світі. Вона ніяк не контролюється громадськістю і контроль з боку опозиції також зменшився через урізання повноважень Верховної Ради. Чи відповідає інтересам народу, його майбутніх поколінь така держава, що забезпечує процвітання лише для правлячої еліти? Це головне питання, а відповівши на нього буде ясно, куди рухатись - на схід, на захід, чи в інших напрямках.


Бесіду вів Андрій Маклаков

Версия для печати
Публикации автора

 

Рекомендуем к прочтению

"Упадок Пятой республики": мифы и реальность

Одним из ключевых слов в лексиконе французских интеллектуальных элит все чаще становится «упадок» (le declin). Под ним имеются в виду действительные или мнимые риски утраты Францией в глобализированном мире XXI века ее традиционной роли одной из великих держав.

Читать далее

 

Мнения других экспертов

Олег Швайковский и Светлана Тараненко,

«Информационная евроинтеграция Украины – все только впереди и хорошо бы не только в фантазиях»

Ігор Бураковський, Інститут економічних досліджень та політичних консультацій

«Каталізатором», який прискорив би наше зближення з Євросоюзом, можуть стати економічні реформи в Україні

Александр Чалый, Чрезвычайный и Полномочный Посол Украины

Притягательность Евросоюза для Украины бесспорна и безальтернативна

Святослав Денисенко, эксперт Института стратегических исследований «Новая Украина»

На сегодняшний день, мы дальше от Европы, чем были в начале 2000-ных

Олексій Гарань, доктор історичних наук, професор Києво-Могилянської Академії, науковий директор Школи Політичної Аналітики

Ідея вступу до ЄС є каталізатором розвитку України

Василь Юрчишин, к.ф-м.н., доктор наук з державного управління, директор економічних програм Центру Разумкова

Саме на шляху євроінтеграції нам потрібно шукати вирішення наших внутрішніх проблем

Юлія Тищенко, політолог, керівник програм розвитку громадянського суспільства Українського незалежного центру політичних досліджень

Україна просто приречена мати з ЄС добрі стосунки

Андрей Колпаков, управляющий партнер Аналитической группы «Da Vinci AG»

ЕС должен четко воспринять угрозу потери Украины для себя навсегда - в геополитическом плане, в качестве рынка и как партнера

Нико Ланге, глава Киевского бюро Фонда Конрада Аденауэра

«Не Украина нужна Евросоюзу, а Евросоюз Украине»

Григорій Перепелиця, директор Інституту зовнішньої політики Дипломатичної Академії при МЗС України

Європейський Союз побудував таку суспільну систему, яка спрямована на задоволення потреб кожної людини

Дмитро Шульга, старший менеджер Європейської програми Міжнародного фонду «Відродження»

Головна користь від вступу до ЄС полягає не в грошовій допомозі, а в новій філософії стосунків суспільства і влади

Олександр Шморгун, канд. філос. наук, доцент, провідний науковий співробітник Інституту світової економіки і міжнародних відносин НАН України, старший науковий співробітник Інституту європейських досліджень НАН України

Вступ України до ЄС з самого початку був примарним

Вероника Прохира, Глава Евразийского института свобод

Украина как никогда близко и почти недосягаемо далека от членства в ЕС

 

Другие диалоги

Украина в Европе – контуры и формат будущих взаимоотношений

Государственное управление: нужен ли «капитальный ремонт власти»?

ЕСТЬ ЛИ БУДУЩЕЕ У «ЛЕВОГО ДВИЖЕНИЯ» в УКРАИНЕ?

МИР В ВОЙНЕ или ВОЙНА В МИРУ?

НОВАЯ МЕЖДУНАРОДНАЯ СИСТЕМА БЕЗОПАСНОСТИ родится в Украине?

УКРАИНСКИЙ ПРОЕКТ – реформирование, перезагрузка, создание нового?

Будущее ТВ и Интернета – слияние, поглощение, сосуществование?

ФЕНОМЕН УКРАИНСКОГО МАЙДАНА

Поляризация общества - источник перманентной нестабильности. Найдет ли Украина социальный компромисс?

Партнерство Украина-Евросоюз: вызовы и возможности

МАЛЫЕ ГОРОДА – богатство разнообразия или бедность упадка

Права или только обязанности? (О состоянии соблюдения прав человека в Украине и мире на протяжении последних 65 лет)

Виртуальная реальность и нетократия: новые штрихи к портрету Украины

Таможня или Союз?

ДЕНЬГИ БУДУЩЕГО: валюты локальные, национальные, глобальные? Бумажные или электронные?

Кадры решают все? Или почему из Украины утекают мозги?

Мультикультурализм VS национализм

Религия в социально-политическом контексте Украины

Гуманитарная политика в Украине – а есть ли будущее?

Новый мировой экономический порядок

Рынок земли и будущее аграрной Украины

ДЕМОКРАТИИ КОНЕЦ? или ОНА ВРЕМЕННО СДАЕТ ПОЗИЦИИ?

Судьба реформ в Украине или Реформировать нереформируемое?!

20 наших лет

Будущее без будущего? или Почему Украина теряет образованное общество?

Украинский характер – твердыня или разрушающаяся крепость?

ПЕНСИОННАЯ РЕФОРМА В УКРАИНЕ: куда дует ветер перемен

20 лет независимости Украины – мифы и реалии

Местные выборы 2010: прощание с самоуправлением?

Республика: «де-юре» или «де-факто»?

Каков капитал, таков и труд

Идеология умерла. Да здравствует новая идеология?!

Повестка дня нового Президента – стабилизация или развитие?

Соблазн и искушение диктатурой

Реформа украинского здравоохранения или ее отсутствие: причины и следствия

Выборы-2010: готова ли Украина к переменам?

Неосознанный сталкер. Или. Скрытые и явные угрозы жизни Украины и возможности их предотвращения

Новый общественный договор – быть или не быть?

КАК СПАСТИ СТРАНУ? или Приговор вынесен. Обжалованию подлежит?!

Человеческий капитал в топке экономического кризиса

Украинское общество в условиях кризиса: социальные вызовы и мистификации.

Большой договор между Украиной и Россией: от проекта влияния к проекту развития

Украинская власть: царствует, господствует или руководит?

Украина: нация для государства или государство для нации?

„Социальный капитал” и проблемы формирования гражданского общества в Украине

«Социальные мифологемы массового сознания и политическое мифотворчество»

Гражданин и власть: патерналистские и авторитарные настроения в Украине.

В зеркале украинского культурного продукта

Есть ли «свет» в конце регионального «туннеля» или кого интересуют проблемы местного самоуправления?

Национальная идея: от украинской мечты к новой парадигме развития

Досрочные выборы: политическое представление к завершению сезона

Кризис ценностей: что такое хорошо, и что такое плохо?

Реформы в экономике Украины: причины, следствия, перспективы

Информационное пространство – кривое зеркало Украинской действительности

Постсоветское поколение – здравствуй! (или некоторые подробности из жизни молодежи)

Проект Україна: українська самосвідомість і етнонаціональні трансформації

„Південний вектор” євроінтеграційної стратегії України

Феноменологія української корупції та її специфічні риси

Українській Конституції 10 років: від «однієї з найкращих в Європі» до правового хаосу

Украина в геополитических играх 2006-2025 гг. или Очередное обновление внешней политики

Яку Україну пропонують Україні чи Програми та реальні практики політичних партій України

Парламентський злам: проблеми взаємодії владних гілок

Майдан, рік по тому

Вызовы или стимулы глобализации?

Демографический кризис или последний украинец

Адміністративно-територіальна реформа – тест на ефективність нової влади

Ролевые игры: социодрама Украина – ЕС

Славянские миры: цивилизационный выбор

Повестка дня будущего президента

Новое украинское Просвещение

„Внутрішня геополітика” України.

Чи готова Україна „мислити глобально, діяти локально”?

Демократия по-украински

Какая Россия нужна Украине?

Українська національна еліта – становлення чи занепад?

Середній клас в Україні : майбутнє народжується сьогодні

Україна шукає свою ідентичність

Камо грядеши, Украина?

page generation time:0,105