В украинской системе нечего исправлять, - там все надо менять.

Евгений Чичваркин

Пользовательского поиска

Поход Украины в Европу: остановка или смена курса?

«Диалог.UA» решил обратиться к этой теме, чтобы разобраться в динамике и перспективах отношений Украины и Европейского союза. Большинство стран Центральной и Восточной Европы вошли в ЕС, тогда как Украина пока так и не получила конкретной перспективы членства в расширенной Европе. Получит ли? Нужно ли это нашей стране? Или может, еще действительно не пришло время? Мы нынче ближе или дальше от ЕС, чем были в 2005 году, когда Европа держала Украину – слишком большую, слишком бедную и слишком коррумпированную для легкой интеграции – на расстоянии от себя. Что-то изменилось с тех пор? Мы стали меньше, богаче или менее коррумпированными? Так что, – «осторожно, двери закрываются!»?

Турция устала идти в Европу, о чем недавно заявил премьер-министр этой страны. Турция ждет приглашения в ЕС уже 50 лет, являясь членом НАТО. Неужели дело только в соблюдении прав человека? У Украины куда меньший опыт и багаж успехов на этом пути. Как свидетельствуют эксперты, Украина выполнила только 4 из более чем 60 проанализированных приоритетов реформ, предусмотренных Повесткой дня ассоциации (ПДА) – ключевым документом, который сегодня регулирует отношения между Украиной и Евросоюзом. Об этом свидетельствуют результаты второго этапа (июль-октябрь 2010 года) общественного мониторинга выполнения ПДА. Но и это еще не все. Похоже, что многие в нашей стране все чаще задумываются о целесообразности европейского будущего Украины. Сегодня многие оценивают охлаждение отношений Украины и ЕС как оптимистичную стагнацию, утверждая, что реальное движение есть, и ряд шагов уже сделаны сегодня Киевом, но перерастет ли это в будущем в продуктивное партнерство? Все чаще встречается мнение, что рушится миф о европейской интеграции Украины.

Нет, конечно же, территориально мы как были, так и останемся в Европе, вопрос лишь о формах сотрудничества с другими странами, находящимися по западную сторону нашей границы. И не только потому, что мы вновь разворачиваемся в своих внешнеполитических предпочтениях на восток, но также и потому, что экономический кризис, охвативший весь мир, нанес Европе наверное самый болезненный удар. «Подсевшая» евровалюта, снижение социальных стандартов, рост безработицы и бюджетных дефицитов в странах-членах ЕС… ослабляют силу притяжения европейского экономического и политического «магнита». Приходится констатировать, что сегодня ни ЕС, ни Украина не готовы двигаться дальше слов о взаимных интересах.

В нашем новом диалоге мы предлагаем для обсуждения вопрос: что может и что должно стать катализатором переговоров «Украина–ЕС»? Давайте более пристально рассмотрим тот ряд изменений, который произошел за последние 2–3 года внутри ЕС. В последнее время там происходят события, казавшиеся невозможными еще несколько лет назад. Ведь еще совсем недавно Евросоюз стоял перед дилеммой: «куда в первую очередь нужно привносить свои ценности», «куда расширяться?» А варианты были – хоть на Юг, хоть на Восток! А сегодня главный вопрос – каким образом и за чей счет выйти из кризиса с наименьшими потерями? Поэтому, было бы интересно проанализировать как изменения, так и вызовы, стоящие перед ЕС сегодня.

Европейские страны столкнулись с проблемой бюджетного наполнения и невозможностью выполнять обширные социальные обязательства, растут налоги на потребление, увеличивается пенсионный возраст, растет число рабочих часов в неделю, сокращаются зарплаты. Означает ли все это, что экономический кризис и пути выхода из него – это конец концепции солидаризма? Что придет на смену столь привлекательному еще недавно европейскому обществу всеобщего благоденствия?

Европейская экономика строится на весьма зыбких основаниях – единая валюта при отсутствии единой фискальной политики; единый рынок на фоне 27 национальных проектов развития отдельных стран. А еще ЕвроТНК и европейский малый и средний бизнес; разные стандарты социального обеспечения в странах ЕС на фоне равных/одинаковых цен, – как все это может совмещаться, и может ли эффективно функционировать такая экономика?

И, конечно же, один из ключевых вопросов европейского проекта, – каковы перспективы развития наднациональных институтов в ЕС? Что будет представлять собой наш западный сосед, если ему удастся решить наболевшие проблемы?

Сегодня отношения Украины и ЕС переживают период определенного охлаждения, которое является результатом ряда кризисов – мирового экономического и финансового, кризиса системы европейской безопасности, кризиса отсутствия концепции «будущего ЕС». Эти кризисы имеют разное значение для Украины и ЕС, но приводят их к одному выводу – сближение пока никто официально не отменял, но и бороться за него не собирается ни одна из сторон.

Свернуть

«Диалог.UA» решил обратиться к этой теме, чтобы разобраться в динамике и перспективах отношений Украины и Европейского союза. Большинство стран Центральной и Восточной Европы вошли в ЕС, тогда как Украина пока так и не получила конкретной перспективы членства в расширенной Европе. Получит ли? Нужно ли это нашей стране? Или может, еще действительно не пришло время? Мы нынче ближе или дальше от ЕС, чем были в 2005 году, когда Европа держала Украину – слишком большую, слишком бедную и слишком коррумпированную для легкой интеграции – на расстоянии от себя. Что-то изменилось с тех пор? Мы стали меньше, богаче или менее коррумпированными? Так что, – «осторожно, двери закрываются!»?

Развернуть

Мнение эксперта
Другие диалоги:
Версия для печати

«Каталізатором», який прискорив би наше зближення з Євросоюзом, можуть стати економічні реформи в Україні

24 дек 2010 года

У листопаді 2010 року ми ближче чи далі від Євросоюзу, ніж були в 2005 році?

Якщо говорити в цілому, то я думаю, що ми сьогодні ближчі до Євросоюзу, ніж були у 2005 році, хоча б тому, що ми ведемо реальні переговори про досить високий рівень інтеграції – створення зони вільної торгівлі, що є надзвичайно складним але, безумовно, інтеграційним процесом. Ці переговори розпочатися лише в 2008 році після того, як Україна вступила до СОТ – це була обов’язкова передумова їхнього початку. Ми також ведемо перемовини про безвізовий режим для взаємних поїздок, і вони, перш за все, відповідають інтересам українських громадян. У 2005 році це питання якщо і піднімалося, то лише як побажання загального характеру.

У вересні 2010 року ми підписали протокол про набуття членства в Європейському енергетичному співтоваристві після адаптації певних наших законів і норм до європейських правил функціонування енергетичного ринку – це теж дуже серйозний крок в плані інтеграції в певні європейські структури. Тобто сьогодні ми ближче до Євросоюзу, але це зовсім не означає, що нам залишилося пройти короткий відтинок дороги, і двері до ЄС будуть для нас відкриті. Думаю, що нам сьогодні не потрібно ставити перед собою таких амбітних завдань, але потрібно виконувати ті зобов’язання, які Україна вже взяла перед Євросоюзом. Це, перш за все, – підписати Угоду про асоціацію, та Угоду про зону вільної торгівлі.


Що може і що має стати каталізатором для більш інтенсивних переговорів України з Євросоюзом?

Коли мова йде про переговори України з Європейським Союзом, чи будь-якою іншою країною, є, принаймні, дві групи питань, які можуть або прискорити, або загальмувати процес таких переговорів. Це, перш за все, технічні питання. Коли ведуться переговори про створення Зони вільної торгівлі, є багато питань, пов’язаних з конкретними товарами і послугами – це сільськогосподарська продукція, це об’єкти інтелектуальної власності та багато інших, переговори по кожному з яких мають свою специфіку, свою історію, вимагають участі фахівців. Супроводження таких переговорів – технічно складний і тривалий процес, з якою б країною він не відбувався. З іншого боку, є фундаментальні ознаки, які говорять про готовність України до участі в інтеграційних процесах, про наше бажання відповідати тим стандартам вироблення економічної політики і регулювання виробничої та комерційної діяльності, які діють в країнах Євросоюзу.

Що стосується «каталізатора», який би зміг прискорити переговори, це, безумовно, могли б бути економічні реформи в Україні. Адже саме реформи роблять країну іншою, виводять її економічну систему на якісно новий рівень, наближають її до Європейського Союзу, як в економічному, так і в політичному плані. Всі розуміють, що не реформована країна є малопередбачуваною, вона може з часом створювати своїм партнерам і економічні, і політичні проблеми.

Якщо подивитися на ситуацію, яка склалася в Європейському Союзі, там чітко видно, що є група лідерів і група країн, які ще повинні багато зробити щоб досягти їхнього рівня. А отже розширюватися за рахунок країн, які можуть створити додаткові економічні і соціальні проблеми, заради якогось примарного політичного виграшу, – ніхто не має бажання.


Чи готова наша економіка структурно до інтеграції в європейську економіку? Які сектори української економіки могли б бути цікаві європейським підприємцям?

Сьогодні в Україні є підприємці, навіть досить велика група компаній, які готові і вже працюють на європейському і світовому ринках. Українська пшениця, сільськогосподарська продукція, сьогодні добре відомі європейцям. Ми можемо і постачаємо на світовий ринок продукцію хімічної промисловості, металургійну продукцію. На сьогодні наша найбільша проблема – це виробництво товарів, готових до споживання, а не сировини чи напівфабрикатів. Але і тут ми можемо спостерігати певні позитивні речі. Тобто ми повинні розуміти, що навчитися конкуренції можна лише в процесі конкуренції. Не можна очікувати, що раптом, нізвідки з’явиться конкурентна економіка – в неї необхідно поступово вростати за рахунок наших власних лідерів.

Ми також повинні чітко розуміти, хто і яку відповідальність несе за адаптацію нашої економіки до вимог Євросоюзу. З одного боку, наші компанії повинні пропонувати товари і послуги, які б користувалися попитом на європейському ринку і були б конкурентоздатними. З іншого боку – це питання державного регулювання. Сьогодні для багатьох українських підприємств проблема полягає не стільки в конкуренції з європейськими виробниками, скільки у виживанні в національному підприємницькому кліматі, в національному ринковому середовищі. Це і невідшкодування НДС для експортерів, і непрозоре функціонування дозвільної та фіскальної системи. Сьогодні робляться певні кроки до їхнього реформування, але ми повинні розуміти, що головне для успішної конкуренції, – це можливість швидко реагувати на виклики ринку, на зміну ситуації, коливання попиту і пропозиції. Якщо підприємцю потрібно півтора місяці, щоб зареєструвати підприємство і одержати всі дозволи, він, безумовно, програє тут своїм конкурентам в Євросоюзі. Система ручного управління з боку державних регулюючих органів погіршує клімат для розвитку підприємництва.

Перш за все, мова йде про роботу податкової адміністрації, митниці. Хоча давно вже на всіх рінях обговорювалося, що і як потрібно змінити для виправлення ситуації. Я б сказав, що на сьогоднішній день необхідно звертати увагу навіть не стільки на роботу окремих галузей в технічному плані, хоча це також важливо, скільки на загальну систему регулювання, – неефективна робота та корумпованість її структур давить українських підприємців, ставить їх у гірші конкурентні умови порівняно з європейськими колегами. Вони повинні сплачувати своєрідний «податок на неефективність», якого немає у західних сусідів.


Багато економістів (Домінік Стросс-Канн, Сорос) вважають, що ЄС не вдасться подолати кризу: євро загрожує зникнення, а політичному союзу – деградація і розпад... Як ви думаєте, чи збудуться ці прогнози?

Я не вірю в якісь апокаліптичні сценарії, що Євросоюз розпадеться, що замість нього ми знову матимемо справу з окремими державами. Європейська спільнота досі завжди знаходила відповіді на виклики, які поставали перед нею. В історії ЄС, в його економіці були спади і були підйоми, а періоди «євро оптимізму» вже не раз змінювалися періодами «євро песимізму».

Багато проблем сьогодні пов’язані з внутрішньою структурою Євросоюзу. Це дуже складне утворення, якому дуже не просто приймати політичні рішення, які були б узгоджені з усіма національними і наднаціональними керівними органами. Проблема євро багато в чому визначається саме деяким «роздвоєнням» – з одного боку є Європейський Центральний банк, який відповідає за випуск та підтримку європейської валюти, а з іншого боку – всі ми розуміємо, що грошовий обіг та стабільність валюти залежать від того, як функціонує фінансова система в цілому. А фінансова система в Євросоюзі залишається децентралізованою, і приклади Греції, Італії та інших держав показують, що неефективні фінансові системи можуть створювати проблеми не лише для окремих країн, але й істотно впливати на економіку сусідів, пов’язаних з ними в єдиних фінансових структурах Євросоюзу.

Безумовно, в Євросоюзі є свої проблеми, часом вони досить складні і вимагають виважених і фахових експертних оцінок. Але цими проблемами треба займатися, їх треба вивчати, бо вони дуже впливають не лише на європейське і світове господарство, але й, звичайно, на економіку України. Адже Європейський Союз наш найбільший торговий партнер і для нас дуже важливо, що там відбувається. В Україні працює багато європейських банків, наша молодь навчається в Європі, багато туристів з нашої країни щороку відвідують Євросоюз. Ми є частиною світового господарства і все, що відбувається в ЄС нас, безумовно, має турбувати, а наші економісти повинні відстежувати всі тенденції, які несуть в собі додаткові ризики для України.


Які перспективи розвитку наднаціональних інститутів Євросоюзу?

Сама логіка європейської інтеграції говорить про те, що все більше і більше функцій окремих держав регулюється на наднаціональному рівні. Але не треба спрощувати ситуацію і вважати, що наднаціональні європейські інститути несуть в собі якесь непереборне протиріччя з діяльністю окремих країн. Наднаціональний рівень регулювання формується саме тоді, коли національні уряди делегують частину своїх повноважень на наднаціональний рівень. Але водночас функціонує розгалужена система противаг та стримувань, яка не допускає загострення протиріч та конфліктів між структурами ЄС та окремими країнами. Наскільки ця система ефективна – це предмет досить непростої і тривалої дискусії. Але наднаціональні елементи регулювання і в межах Євросоюзу, і в межах світового господарства постійно вдосконалюються і зміцнюються.

В Україні теж на сьогодні діє декілька наднаціональних регулюючих норм, за якими живе український бізнес. Це, зокрема, норми резервування в комерційних банках, норми, які визначають певні умови зовнішньоторговельних контрактів та інші міжнародні норми, затверджені впливовими міжнародними організаціями, наприклад, Банком міжнародних розрахунків в Базелі, або Міжнародною торгівельною палатою. Ці норми інтегровані в нашу національну систему фінансового регулювання і використовуються також для «внутрішнього вжитку».

Треба зазначити, що процес розвитку європейських наднаціональних інституцій проходить досить непросто. Були і є складнощі з прийняттям Конституції ЄС, проходять широкі дискусії щодо подальшого розвитку наднаціональних інституцій, які б давали змогу більш ефективно управляти такою складною структурою, як Євросоюз.

Роль наднаціональних інститутів у ЄС сьогодні дуже висока. Скажімо, Європейський Центральний Банк сьогодні є потужним наднаціональним органом, який одержав мандат від усіх країн, що входять в зону євро.

Якщо мова йде про митний союз, то мито, яке існує по периметру кордонів Європейського Союзу, обов’язкове для всіх національних країн. Вони не можуть змінювати митні тарифи на свій розсуд, бо митна політика тут єдина. І прикладів такого підходу до діяльності наднаціональних інститутів Євросоюзу та їхнього зміцнення сьогодні багато.


Чи виправдалися надії на європейську інтеграцію для нових країн-членів ЄС, зокрема для країн Прибалтики, що входили до складу СРСР?

Подібні запитання дуже часто несуть в собі певний підтекст, а тому, перш за все, треба більш чітко визначитися: надії на що виправдалися або ні? Якщо мова йде про реформування економіки і наближення законодавства до високих європейських норм – безумовно сподівання виправдалися, адже ці країни були прийняті до ЄС після проведення серйозних економічних перетворень всередині цих країн. Чи зазнало життя людей якісних змін, чи стало воно, умовно кажучи, легшим, чи змінилося воно на краще? Це непросте питання, бо ці країни стали частиною великого конкурентного європейського ринку, з усіма наслідками – і хорошими, і поганими. Якісь старі проблеми вирішуються за допомогою європейських структур, а якісь нові – приходять разом з численними проблемами інших членів ЄС. Якщо хочеш бути успішним, – ти маєш бути конкурентоспроможним і ефективних в умовах жорсткої конкуренції.

З часом, рівень задоволеності від входження в ЄС у країнах Прибалтики постійно змінюється. Були піки позитивного сприйняття, були періоди певного розчарування, пов’язані з кризовими явищами. Але ключовим показником життєздатності Євросоюзу, на мій погляд, є те, що в останні десятиліття жодна країна не заявила про своє бажання вийти з ЄС. Натомість, існує бажання багатьох країн, включно з Україною, влитися до європейської спільноти. Це, зокрема, свідчить про те, що «плюсів» все ж таки більше, ніж «мінусів».

За своїм змістом, європейська інтеграція теж постійно змінюється, але ці зміни природні, адже змінюються і проблеми, з якими доводиться мати справу членам ЄС, і сприйняття цих проблем країнами-членами, і, разом з тим, змінюються інструменти, за допомогою яких ці проблеми вирішуються.


Європейське суспільство ще донедавна було зразком толерантності та соціального захисту. Чи буде ця особливість Євросоюзу зберігатися, або наберуть чинності тенденції більш жорсткої міжнаціональної та соціальної політики? Що це означає для України?

З толерантністю сьогодні дуже непроста ситуація, і не лише в Євросоюзі, а й у всьому світі, враховуючи соціальні, економічні і релігійні чинники. З одного боку, ми бачимо, що в ЄС є демографічні проблеми. Зростання кількості мігрантів з мусульманського світу і не тільки призвело до виникнення якісно нової ситуації, і питання стосунків між громадянами країни і мігрантами набуло нового звучання. Якщо раніше головною тенденцією була інтеграція мігрантів у своє нове суспільство, то тепер ми бачимо, що в багатьох країнах – і в ЄС, і в США формуються міграційні співдружності, групи, які, навпаки, намагаються зберегти свою національну і релігійну ідентичність. І масштаби функціонування таких анклавів стають дедалі більшими, що дає їм можливість взагалі не ставити питання про необхідність інтеграції до умов та звичаїв народу країни, до якої вони приїхали. Світ стає дедалі більш відкритим, а отже міграційні потоки посилюються, і найбільш розвинені країни завжди є і будуть тим економічним «магнітом», який притягає людей з бідних чи мало розвинених регіонів земної кулі.

Кожна така нова тенденція означає нові виклики для країн, які приймають мігрантів. Скільки грошей на них витратити, щоб зберегти стабільність у суспільстві? На тлі загострення соціальних і економічних проблем під час кризи часто виникає ксенофобія, формуються праві погляди на цю проблему. І цей процес цілком закономірний, передбачуваний. Але поки що ЄС і європейська спільнота успішно ці труднощі долають, і загрози крайніх правих підходів до вирішення проблем мігрантів, розколу суспільства на «своїх» і «чужих», хоча й існують, але європейським країнам удається їх уникати.

Для України питання так поки що не стоїть, але ми вже сьогодні повинні розглядати процеси міграції в нашу країну в різних контекстах, і в культурному контексті, і в етнічному, і в релігійному – це одна група проблем. А з іншого боку – це економічні і соціальні аспекти міграції. Давайте скажемо відверто: на сьогодні титульна нація в загальній масі населення України скорочується. Тоді й виникає питання, а чи не зможе міграція поповнити нашу армію працюючих – робочої сили? І що треба буде віддати їй взамін? Нинішні уроки їхнього вирішення Євросоюзом дуже знадобляться нашій країні у майбутньому. Тобто ті проблеми, які сьогодні переживає ЄС, мають бути дороговказом для України, – на які питання треба шукати відповіді заздалегідь, щоб запобігти або хоча б частково уникнути цих проблем у майбутньому.

Бесіду вів Віктор Сизонтов

Версия для печати
Публикации автора

 

Рекомендуем к прочтению

"Упадок Пятой республики": мифы и реальность

Одним из ключевых слов в лексиконе французских интеллектуальных элит все чаще становится «упадок» (le declin). Под ним имеются в виду действительные или мнимые риски утраты Францией в глобализированном мире XXI века ее традиционной роли одной из великих держав.

Читать далее

 

Мнения других экспертов

Олег Швайковский и Светлана Тараненко,

«Информационная евроинтеграция Украины – все только впереди и хорошо бы не только в фантазиях»

Александр Чалый, Чрезвычайный и Полномочный Посол Украины

Притягательность Евросоюза для Украины бесспорна и безальтернативна

Святослав Денисенко, эксперт Института стратегических исследований «Новая Украина»

На сегодняшний день, мы дальше от Европы, чем были в начале 2000-ных

Олексій Гарань, доктор історичних наук, професор Києво-Могилянської Академії, науковий директор Школи Політичної Аналітики

Ідея вступу до ЄС є каталізатором розвитку України

Василь Юрчишин, к.ф-м.н., доктор наук з державного управління, директор економічних програм Центру Разумкова

Саме на шляху євроінтеграції нам потрібно шукати вирішення наших внутрішніх проблем

Юлія Тищенко, політолог, керівник програм розвитку громадянського суспільства Українського незалежного центру політичних досліджень

Україна просто приречена мати з ЄС добрі стосунки

Андрей Колпаков, управляющий партнер Аналитической группы «Da Vinci AG»

ЕС должен четко воспринять угрозу потери Украины для себя навсегда - в геополитическом плане, в качестве рынка и как партнера

Нико Ланге, глава Киевского бюро Фонда Конрада Аденауэра

«Не Украина нужна Евросоюзу, а Евросоюз Украине»

Григорій Перепелиця, директор Інституту зовнішньої політики Дипломатичної Академії при МЗС України

Європейський Союз побудував таку суспільну систему, яка спрямована на задоволення потреб кожної людини

Олександр Сушко, директор Центру миру, конверсії та зовнішньої політики України

Євросоюз не хоче створювати привілейовані умови для країн з фіктивною демократією

Дмитро Шульга, старший менеджер Європейської програми Міжнародного фонду «Відродження»

Головна користь від вступу до ЄС полягає не в грошовій допомозі, а в новій філософії стосунків суспільства і влади

Олександр Шморгун, канд. філос. наук, доцент, провідний науковий співробітник Інституту світової економіки і міжнародних відносин НАН України, старший науковий співробітник Інституту європейських досліджень НАН України

Вступ України до ЄС з самого початку був примарним

Вероника Прохира, Глава Евразийского института свобод

Украина как никогда близко и почти недосягаемо далека от членства в ЕС

 

Другие диалоги

Украина в Европе – контуры и формат будущих взаимоотношений

Государственное управление: нужен ли «капитальный ремонт власти»?

ЕСТЬ ЛИ БУДУЩЕЕ У «ЛЕВОГО ДВИЖЕНИЯ» в УКРАИНЕ?

МИР В ВОЙНЕ или ВОЙНА В МИРУ?

НОВАЯ МЕЖДУНАРОДНАЯ СИСТЕМА БЕЗОПАСНОСТИ родится в Украине?

УКРАИНСКИЙ ПРОЕКТ – реформирование, перезагрузка, создание нового?

Будущее ТВ и Интернета – слияние, поглощение, сосуществование?

ФЕНОМЕН УКРАИНСКОГО МАЙДАНА

Поляризация общества - источник перманентной нестабильности. Найдет ли Украина социальный компромисс?

Партнерство Украина-Евросоюз: вызовы и возможности

МАЛЫЕ ГОРОДА – богатство разнообразия или бедность упадка

Права или только обязанности? (О состоянии соблюдения прав человека в Украине и мире на протяжении последних 65 лет)

Виртуальная реальность и нетократия: новые штрихи к портрету Украины

Таможня или Союз?

ДЕНЬГИ БУДУЩЕГО: валюты локальные, национальные, глобальные? Бумажные или электронные?

Кадры решают все? Или почему из Украины утекают мозги?

Мультикультурализм VS национализм

Религия в социально-политическом контексте Украины

Гуманитарная политика в Украине – а есть ли будущее?

Новый мировой экономический порядок

Рынок земли и будущее аграрной Украины

ДЕМОКРАТИИ КОНЕЦ? или ОНА ВРЕМЕННО СДАЕТ ПОЗИЦИИ?

Судьба реформ в Украине или Реформировать нереформируемое?!

20 наших лет

Будущее без будущего? или Почему Украина теряет образованное общество?

Украинский характер – твердыня или разрушающаяся крепость?

ПЕНСИОННАЯ РЕФОРМА В УКРАИНЕ: куда дует ветер перемен

20 лет независимости Украины – мифы и реалии

Местные выборы 2010: прощание с самоуправлением?

Республика: «де-юре» или «де-факто»?

Каков капитал, таков и труд

Идеология умерла. Да здравствует новая идеология?!

Повестка дня нового Президента – стабилизация или развитие?

Соблазн и искушение диктатурой

Реформа украинского здравоохранения или ее отсутствие: причины и следствия

Выборы-2010: готова ли Украина к переменам?

Неосознанный сталкер. Или. Скрытые и явные угрозы жизни Украины и возможности их предотвращения

Новый общественный договор – быть или не быть?

КАК СПАСТИ СТРАНУ? или Приговор вынесен. Обжалованию подлежит?!

Человеческий капитал в топке экономического кризиса

Украинское общество в условиях кризиса: социальные вызовы и мистификации.

Большой договор между Украиной и Россией: от проекта влияния к проекту развития

Украинская власть: царствует, господствует или руководит?

Украина: нация для государства или государство для нации?

„Социальный капитал” и проблемы формирования гражданского общества в Украине

«Социальные мифологемы массового сознания и политическое мифотворчество»

Гражданин и власть: патерналистские и авторитарные настроения в Украине.

В зеркале украинского культурного продукта

Есть ли «свет» в конце регионального «туннеля» или кого интересуют проблемы местного самоуправления?

Национальная идея: от украинской мечты к новой парадигме развития

Досрочные выборы: политическое представление к завершению сезона

Кризис ценностей: что такое хорошо, и что такое плохо?

Реформы в экономике Украины: причины, следствия, перспективы

Информационное пространство – кривое зеркало Украинской действительности

Постсоветское поколение – здравствуй! (или некоторые подробности из жизни молодежи)

Проект Україна: українська самосвідомість і етнонаціональні трансформації

„Південний вектор” євроінтеграційної стратегії України

Феноменологія української корупції та її специфічні риси

Українській Конституції 10 років: від «однієї з найкращих в Європі» до правового хаосу

Украина в геополитических играх 2006-2025 гг. или Очередное обновление внешней политики

Яку Україну пропонують Україні чи Програми та реальні практики політичних партій України

Парламентський злам: проблеми взаємодії владних гілок

Майдан, рік по тому

Вызовы или стимулы глобализации?

Демографический кризис или последний украинец

Адміністративно-територіальна реформа – тест на ефективність нової влади

Ролевые игры: социодрама Украина – ЕС

Славянские миры: цивилизационный выбор

Повестка дня будущего президента

Новое украинское Просвещение

„Внутрішня геополітика” України.

Чи готова Україна „мислити глобально, діяти локально”?

Демократия по-украински

Какая Россия нужна Украине?

Українська національна еліта – становлення чи занепад?

Середній клас в Україні : майбутнє народжується сьогодні

Україна шукає свою ідентичність

Камо грядеши, Украина?

page generation time:0,097