В украинской системе нечего исправлять, - там все надо менять.

Евгений Чичваркин

Пользовательского поиска

„Внутрішня геополітика” України.

З часів проголошення незалежності в Україні ведуться нескінченні і не надто результативні дискусії щодо оптимізації стосунків між центром та регіонами, між столицею та провінцією, між містом та областю і т.ін. Однак в цілому змістовна та публічна дискусія з цієї теми в Україні ще навіть не починалася.

Звісна річ, що окремі розробки безумовно велися, їх навіть намагалися реалізувати на загальнодержавному рівні. Достатньо згадати про проект адміністративно-територіальної реформи, про проекти, які пов’язані з удосконаленням системи управління за рахунок укрупнення районів, про розробки, що стосуються нового економічного районування. Нарешті, намагалися привернути до себе увагу і українські міста мільйонники, які безумовно вимагають особливого ставлення до себе.

Нині увага політиків та громадськості знову прикута до розкладу політичних сил в регіонах, до регіональних особливостей електоральної поведінки. Центр згадує про існування регіональних відмінностей, а політики демонструють територіальний патріотизм та апелюють до локальних ідентичностей.

Не мовчать і окремі регіони, які час від часу примушують звернути на себе увагу. Принаймні, Крим, Доцецька, Харківська, Одеська області постійно натякають центру, про те, що вони не перші, але і не останні. Все це свідчить, що для Києва безперспективно приміряти на себе модель політичного централізму та адміністративно-територіальної реорганізації, яку так активно заходилася впроваджувати останнім часом політична Москва.

Щоб там не було у минулому, але сьогодні знову є нагода ще раз повернутися до постановки змістовних питань в сфері внутрішньої політики, спробувати проаналізувати та переглянути традиційні підходи щодо можливої стратегії розвитку регіонів.

Зокрема, доцільно не лише розібратися у загальних питаннях, що стосуються концепцій розвитку територій. Важливо також торкнутися ідей та проектів, що пов’язані з „переосвоєнням” простору України. Сподіваємось, що участники, які долучаться до обговорення перспектив формування „внутрішньої геополітики” України, так чи інакше торкнуться і багатьох інших актуальних питань, що стосуються проблем управління територіями.

Перш за все, в Україні ні на експертному, ні на політичному рівні так і не розібралися з тим на якій території ми проживаємо, наскільки органічними, або штучними є принципи, що лежать в основі адміністративного, економічного, соціо-культурного та суто соціального „розчленування” українського простору сучасної України.

Дивно, але нікого чомусь не бентежить сам факт невизначеності змісту та статусу поняття „регіон”. „Регіон” та „регіони” у всіх „на вустах”, не дивлячись на те, що базовою адміністративно-територіальною одиницею, згідно з Конституцією, у нас залишається „область”.

З іншого боку, навряд чи хто може пояснити, як і чому в Україні, разом із переіменуванням вулиць, такі титули як „голова облдержадміністрації” та „губернатор” отримали статус синонімів. Про що свідчать та на що натякають вказані приклади символічної маніпуляції статусами та геосоціальними образами? Рано чи пізно хтось повинен буде дати відповідь на це непросте питання.

По-друге, Україна не може продовжувати користуватися застарілою картографією. Адже коли політики і публіцисти беруться розмірковувати про історико-культурні особливості окремих сегментів української території, вони навіть не відчувають, що мова йде не про органічні землі, а про штучні та успадковані із минулого політико-управлінські конструкти. Наприклад, такі широко вживані назви, як Галичина, Буковина і т.ін. є, насправді, не стільки історико-культурними характеристиками, скільки продуктами внутрішньої геополітики країн та імперій, до складу яких входили окремі українські території.

По-третє, трансформаційна криза, що призвела до перепрофілювання та зміни спеціалізації міст та великих індустріальних анклавів робить безперспективною політику відтворення старих регіональних пропорцій та традиційного економічного районування в Україні. На часі переглянути або навіть відмовитися від затратних та морально застарілих моделей регіональної політики епохи індустріалізму. Фактично Україна стоїть напередодні вибору нового формату системної інтеграції власної території, інфраструктури та соціо-культурного простору.

По-четверте, частина експертів та політиків починають усвідомлювати, що для успішного розвитку України, яка знаходится на цивілізаційному, геополітичному та геокультурному перехресті, традиційної регіоналістики недостатньо. Принаймні, опрацювання випереджаючих стратегій розвитку територій, впровадження нових стандартів організації життєвого простору можливо лише на базі використання міждисциплінарних підходів.

Не можна виключати, що саме міждисциплінарний підхід дозволить: віднайти нові критерії при визначенні типології регіонів; опанувати достатньо складні стратегії капіталізації та підвищення цінності території країни та її окремих земель; ліквідувати штучні бар’єри та пришвидшити обмін між територіальними одиницями, на яких розгортається реальна політико-господарська активність, а не лише адміністративна.

По-п`яте, розв’язання більшості проблем неможливе на базі виключно технократичних підходів, без переходу до більш синтетичних, які б окреслювали напрямки та вектори „внутрішньої геополітики України”. Нам здається, що тільки осмислена „внутрішня геополітика” дозволить Україні стати на шлях консолідації та вироблення механізмів взаємодії між субєктами, які визначають:

  • розвиток територій (органи місцевого самоврядування),
  • регіональний розвиток (облдержадміністрації),
  • розміщення та розвиток інфраструктури (Кабінет Міністрів),
  • імідж та інвестиційну привабливість територій (бізнес та органи, що формують регуляторну політику),
  • координацію та синхронизацію різних моделей включення регіонів у світову конкуренцію (МЗС, регіональна влада).

По-шосте, є підстави сподіватись, що використання інструментарію „внутрішньої геополітики” дозволить підвищити антикризовий потенціал держави. Зокрема, попередити регіональну локалізацію нових дезінтегруючих факторів, які, нажаль, продовжують відтворюватись як з об’єктивних, так і з суб’єктивних причин.

Нарешті, лише після того, як нам вдасться розібратись з цілями та завданнями внутрішньої геополітики, виявити нову ієрархію та конфігурацію суб’єктів, що відповідають за проектування, просування та реалізацію нової моделі управління розвитком територій можна буде перейти до інституціонального дизайну та перегляду національного законодавства, що регламентує регіональний розвиток.

Зі свого боку, ми сподіваємося, що обговорення запропонованої теми, яку ми позначили метафорою „внутрішня геополітика”, дозволить більш глибоко розібратися з проблемами та перспетивами регіональної політики в Україні, більш рельєфно прокреслити ландшафт та геометрію нової, ще невідомої України регіональної.

Свернуть

З часів проголошення незалежності в Україні ведуться нескінченні і не надто результативні дискусії щодо оптимізації стосунків між центром та регіонами, між столицею та провінцією, між містом та областю і т.ін. Однак в цілому змістовна та публічна дискусія з цієї теми в Україні ще навіть не починалася. Звісна річ, що окремі розробки безумовно велися, їх навіть намагалися реалізувати на загальнодержавному рівні. Достатньо згадати про проект адміністративно-територіальної реформи, про проекти, які пов’язані з удосконаленням системи управління за рахунок укрупнення районів, про розробки, що стосуються нового економічного районування. Нарешті, намагалися привернути до себе увагу і українські міста мільйонники, які безумовно вимагають особливого ставлення до себе.

Развернуть

Мнение эксперта
Другие диалоги:
Версия для печати

В Україні відсутня влада, яка могла б проводити політику в інтересах регіонів, незалежну від центру

В Україні відсутня влада, яка могла б проводити політику в інтересах регіонів, незалежну від центру : В Україні відсутня влада, яка могла б проводити політику в інтересах регіонів, незалежну від центру

Вячеслав Негода, голова секретариату Української асоціації місцевих та регіональних влад

Вважається, що місцеве самоврядування для України неприйнятне. Тому що ним важко керувати із центру, бо воно самостійне. Громада сама обирає мера, який може не подобатись Центру – ось тут починаються проблеми! А ще якщо будуть вибори на рівні області, якщо там будуть виборні посади? Адміністративна система ще живе, вона нікуди не зникла. Чиновники не розуміють, що на місцях люди краще знають, що і як робити, і якщо вони, чиновники, скинуть с себе зайві повноваження, то і їм самим буде легше.

Відомо, що нещодавно було підготовлено проект державної стратегії управління місцевим та регіональним розвитком. Чи маєте ви до цього якесь відношення?

Ні. Прізвища експертів, які підготували проект, не розголошуються. Навіть викликає здивування, чому ці експерти не підписалися під ним. Про наявність цього документу повідомив Президент у вересні минулого року. За дорученням Президента пішло обговорення проекту з залученням Кабінету Міністрів в чотирьох кущових” містах. На даний момент доля цього документу нам поки що невідома. На мій погляд, це все зробила група людей, які хотіли показати свою активну діяльність. Сам зміст документу викликав недовіру муніципальної громадськості. Ми розглядали його на сесії Конгресу в грудні, і пришли до висновку, що він не витримує ніякої критики. Навіть сама назва, яка була запропонована авторами “управління місцевим та регіональним розвитком”, тобто управління місцевим самоврядуванням, є некоректною. Вона зводить самоврядування нанівець. Тому ми запропонували іншу: “Національна стратегія розвитку місцевого самоврядування”. Зараз вже розроблений новий проект Стратегії, більш конкретний, чіткіший, і ми зацікавлені в тому, щоб в цьому році він був прийнятий, оскільки саме в рік виборів частіше згадують про місцеве самоврядування, регіони і можна щось виторгувати від центральної влади. В принципі, так є і в усьому світі.

До речі, наша асоціація ще у вересні 1999 року запропонувала проект концепції регіональної політики і навіть було підписано Президентом декларацію про вдосконалення регіональної політики. Ще тоді були обіцянки центральної влади зрушити питання з місця. А у 2001 році указом Президента була затверджена Концепція регіональної політики. Значна частина цієї концепції не виконується. Можливо саме зараз, в рік виборів і настав саме той час, щоб надати друге дихання регіональній політиці.

Як би ви охарактеризували стан регіональної політики? Власне, чи вона існує насправді?

Ми проводили велику міжнародну науково-практичну конференцію за участю великої делегації з європейського конгресу місцевих та регіональних влад, на чолі з президентом палати регіонів паном Ді Стазі. Два дні ми говорили і аналізували стан регіональної політики. Всі згодні в тому, що вона сьогодні в Україні недосконала.

Треба дивитися, як складаються справи у регіонах, яке співвідношення ВВП регіонів між собою. Зараз ситуація є надзвичайно складною, тому що різниця між регіонами бідними та багатими, зростає. Навіть різниця в трансфертах складає шість разів. Чому ми про це говоримо? Тому, що це в першу чергу, впливає на рівень життя населення.

Основна причина таких негараздів полягає в тому, що ми досі не створили територіальної основи регіональної політики, самі суб’єкти якої сьогодні не відповідають ніяким європейським стандартам. До того ж навіть у Конституції не визначено, що таке регіон. Це чисто літературне поняття, воно законодавчо не закріплене. В Європі є певні параметри регіону, вимоги до нього – в ньому повинно бути самоврядування. Наші області ніяк не відповідають цим параметрам. Самоврядування на рівні районів та областей у нас чисто декларативне, навіть декоративне. Воно не має власних виконавчих органів. Влада здійснюється держадміністраціями, що неприпустимо. Тобто – влада, яка б могла проводити незалежну, в інтересах регіонів політику, в Україні відсутня.

В цілому, характеризуючи стан сучасної державної регіональної політики, можна сказати, що вона десь у стадії пошуку. Я вже говорив, що не створено суб’єктів, щодо яких вона повинна здійснюватися. На центральному рівні не створено органу, який би відповідав за реалізацію регіональної політики. Ці функції розпорошені. В Адміністрації Президента цим займається Національна рада з питань узгодження діяльності державної влади та органів місцевого самоврядування, в уряді – Міністерство економіки та евроінтеграції, Держкомітет з питань житлово-комунального господарства, в Верховній Раді – комітет державного будівництва, але узгодити, скоординувати цю роботу нікому. Фактично за це ніхто не відповідає. Звичайно, регіональна політика у нас є, але вона неефективна, ситуативна, не системна. Всі це визнають, наприклад в останньому посланні Президента до Верховної Ради цьому був присвячений цілий розділ, але конкретних кроків до покращення ситуації немає.

У багатьох країнах світу є спеціальні органи, які відповідають за здійснення регіональної політики. Наприклад, коли Польща починала свої реформи, то вона почала зі створення територіальної основи місцевого самоврядування. Вони створили гміни, вони змінили воєводства, для координації роботи була створена відповідна структура при уряді.

Звісно, ми проти того, щоб певне міністерство керувало місцевим самоврядуванням, але щоб здійснювати певну політику, тобто сприяти його розвитку, – така інституція необхідна. Сьогодні лише Асоціація міст, Конгрес місцевих та регіональних влад намагаються переконати центральну владу, що щось треба робити. Чому все це робиться на якихось громадських засадах? Це повинно робитись на державній основі. Але чомусь вважається, що місцеве самоврядування для України неприйнятне.

І дійсно, чому?

Тому що ним важко керувати із центру, бо воно самостійне. Громада сама обирає мера, який може не подобатись Центру – ось тут починаються проблеми! А ще якщо будуть вибори на рівні області, якщо там будуть виборні посади? Адміністративна система ще живе, вона нікуди не зникла. Чиновники не розуміють, що на місцях люди краще знають, що і як робити, і якщо вони, чиновники, скинуть с себе зайві повноваження, то і їм самим буде легше.

Які зараз тенденції у фінансуванні регіонів?

Фактично нам вдалося змінити відношення до формування місцевих бюджетів, переважно через прийняття Бюджетного кодексу. Він дійшов до міст обласного значення. Але ми маємо в Україні близько 12 тисяч місцевих бюджетів. Кодекс вирішив певну проблему, але й породив декілька інших. Зараз застосовується формульний підхід до формування бюджетів. Але такий підхід в нинішніх умовах не завжди добре працює, бо дуже різні умови. Але я певен, що ми відпрацюємо певні коригуючи моменти. Якщо раніше бюджети формувалися зверху донизу, то зараз навпаки. Якщо говорити про бюджети сіл та селищ, то вони на 90 % є дотаційними. Досі не створена достатня фінансова база, яка б дозволила формувати повноцінні місцеві бюджети. Місцеві податки та збори складають 5–7 % у структурі бюджетів. Всі інші податки є державними.

Дуже добре, що громадяни в цьому році отримали послаблення податку на свої доходи, але це одразу ж негативно вплинуло на місцеві бюджети, бо деякі місцеві бюджети десь на 70 % формувалися з податку на доходи громадян. Ми вже маємо інформацію, що за перший квартал йде невиконання доходної частини місцевих бюджетів, тобто може виникнути ситуація, коли не буде вистачати грошей на виплату заробітної плати та на інші соціальні потреби. Підсумовуючи, скажу, що місцеве самоврядування не має стабільної фінансової бази, воно повністю залежить від волі держави. А поки цього не буде, то про що говорити? Фактично місцеві бюджети перетворилися на кошториси державного бюджету. І хоча ми чуємо про виконання державного бюджету, однак всі розуміють, що у майже всіх 12 тисяч місцевих бюджетів справи не такі райдужні.

Однак щось же треба робити. З чого починати?

В Україні вже є певний алгоритм для покращення ситуації. І в нашій організації, і в інших, які опікуються місцевою проблематикою, він вже давно і добре відомий. Реформу треба починати знизу, зі створення повноцінної територіальної основи місцевого самоврядування. В Україні не повинно бути жодного клаптика землі, (може, за винятком кількох окремих територій) який би не був під юрисдикцією місцевого самоврядування. Треба привести наше самоврядування до вимог європейської Хартії місцевого самоврядування, яку Україна ратифікувала ще у 1996 році. Бо соромно читати всі ці резолюції, в яких в черговий раз, починаючи з 1998 року, нагадується, що Україна не виконує своїх зобов’язань перед Радою Європи.

Бесіду вів Андрій Маклаков

Версия для печати
Рекомендуем к прочтению

Опасность распространения прав человека

Если бы права человека были валютой, их курс сегодня оказался бы в состоянии свободного падения в силу инфляции многочисленных правозащитных договоров и необязательных международных инструментов, принятых за последние десятилетия самыми разными организациями. Сегодня на эту валюту можно, скорее, купить страховку для диктатур, нежели защиту для граждан. Права человека, некогда вознесенные на пьедестал основных принципов человеческой свободы и достоинства, сегодня могут быть чем угодно – от права на международную солидарность до права на мир.

Читать далее

 

Мнения других экспертов

Олександр Гриневич, експерт Центру антикризових досліджень, економічний консультант агентства “Радник”.

„Новий регіональний поділ не можна нав’язувати зверху”

Оксана Реміга, експерт Міжнародного центру перспективних досліджень

„Часто місцева влада є лише виконавцем вказівок зверху”

Володимир Погорілий, директор Інституту прямої демократії

Територіальні громади іще не еволюціонували до рівня самоврядування

Катерина Фоменко, народний депутат, голова підкомітету з питань місцевих бюджетів Верховної Ради України

Формульний розподіл

Володимир Удовиченко, мер м. Славутич

„Наші урядовці й досі сприймають місцеве самоврядування як якогось пасинка”

Віктор Пароконний, міський голова м. Южноукраїнська (Миколаївська обл.)

Децентралізація України ще попереду

Андрей Даниленко, городской глава г. Евпатории

Административно-территориальная реформа – вопрос политический

Олександр Солонтай, голова Фундації Регіональних Ініціатив (Закарпаття)

„Закарпаття традиційно конкурує з Львівською областю”

Іван Попко, голова Городоцької районної ради (Львівська обл.)

“Фінансування за залишковим принципом нам не потрібне”

Анатолій Ткачук, народний депутат 1-го скликання

Регіональна політика, це те, чого в нас ще просто не було

Володимир Пархоменко, старший радник з питань місцевого самоврядування українсько-американської Програми партнерства громад

„Місцеве самоврядування є інститутом середнього класу”

Олександр Олійник, директор Інституту реформ

„Адміністративно -територіальний устрій України безнадійно застарів”

Костянтин Матвієнко, корпорація стратегічного консалтингу „Гардарика”

„Україна вже втратила час, щоб створити ефективну місцеву владу”

Степан Клебан, заступник виконавчого директора Асоціації міст України.

"Без участі громадян все залишиться в зародковому стані"

 

Другие диалоги

Украина в Европе – контуры и формат будущих взаимоотношений

Государственное управление: нужен ли «капитальный ремонт власти»?

ЕСТЬ ЛИ БУДУЩЕЕ У «ЛЕВОГО ДВИЖЕНИЯ» в УКРАИНЕ?

МИР В ВОЙНЕ или ВОЙНА В МИРУ?

НОВАЯ МЕЖДУНАРОДНАЯ СИСТЕМА БЕЗОПАСНОСТИ родится в Украине?

УКРАИНСКИЙ ПРОЕКТ – реформирование, перезагрузка, создание нового?

Будущее ТВ и Интернета – слияние, поглощение, сосуществование?

ФЕНОМЕН УКРАИНСКОГО МАЙДАНА

Поляризация общества - источник перманентной нестабильности. Найдет ли Украина социальный компромисс?

Партнерство Украина-Евросоюз: вызовы и возможности

МАЛЫЕ ГОРОДА – богатство разнообразия или бедность упадка

Права или только обязанности? (О состоянии соблюдения прав человека в Украине и мире на протяжении последних 65 лет)

Виртуальная реальность и нетократия: новые штрихи к портрету Украины

Таможня или Союз?

ДЕНЬГИ БУДУЩЕГО: валюты локальные, национальные, глобальные? Бумажные или электронные?

Кадры решают все? Или почему из Украины утекают мозги?

Мультикультурализм VS национализм

Религия в социально-политическом контексте Украины

Гуманитарная политика в Украине – а есть ли будущее?

Новый мировой экономический порядок

Рынок земли и будущее аграрной Украины

ДЕМОКРАТИИ КОНЕЦ? или ОНА ВРЕМЕННО СДАЕТ ПОЗИЦИИ?

Судьба реформ в Украине или Реформировать нереформируемое?!

20 наших лет

Будущее без будущего? или Почему Украина теряет образованное общество?

Украинский характер – твердыня или разрушающаяся крепость?

ПЕНСИОННАЯ РЕФОРМА В УКРАИНЕ: куда дует ветер перемен

20 лет независимости Украины – мифы и реалии

Поход Украины в Европу: остановка или смена курса?

Местные выборы 2010: прощание с самоуправлением?

Республика: «де-юре» или «де-факто»?

Каков капитал, таков и труд

Идеология умерла. Да здравствует новая идеология?!

Повестка дня нового Президента – стабилизация или развитие?

Соблазн и искушение диктатурой

Реформа украинского здравоохранения или ее отсутствие: причины и следствия

Выборы-2010: готова ли Украина к переменам?

Неосознанный сталкер. Или. Скрытые и явные угрозы жизни Украины и возможности их предотвращения

Новый общественный договор – быть или не быть?

КАК СПАСТИ СТРАНУ? или Приговор вынесен. Обжалованию подлежит?!

Человеческий капитал в топке экономического кризиса

Украинское общество в условиях кризиса: социальные вызовы и мистификации.

Большой договор между Украиной и Россией: от проекта влияния к проекту развития

Украинская власть: царствует, господствует или руководит?

Украина: нация для государства или государство для нации?

„Социальный капитал” и проблемы формирования гражданского общества в Украине

«Социальные мифологемы массового сознания и политическое мифотворчество»

Гражданин и власть: патерналистские и авторитарные настроения в Украине.

В зеркале украинского культурного продукта

Есть ли «свет» в конце регионального «туннеля» или кого интересуют проблемы местного самоуправления?

Национальная идея: от украинской мечты к новой парадигме развития

Досрочные выборы: политическое представление к завершению сезона

Кризис ценностей: что такое хорошо, и что такое плохо?

Реформы в экономике Украины: причины, следствия, перспективы

Информационное пространство – кривое зеркало Украинской действительности

Постсоветское поколение – здравствуй! (или некоторые подробности из жизни молодежи)

Проект Україна: українська самосвідомість і етнонаціональні трансформації

„Південний вектор” євроінтеграційної стратегії України

Феноменологія української корупції та її специфічні риси

Українській Конституції 10 років: від «однієї з найкращих в Європі» до правового хаосу

Украина в геополитических играх 2006-2025 гг. или Очередное обновление внешней политики

Яку Україну пропонують Україні чи Програми та реальні практики політичних партій України

Парламентський злам: проблеми взаємодії владних гілок

Майдан, рік по тому

Вызовы или стимулы глобализации?

Демографический кризис или последний украинец

Адміністративно-територіальна реформа – тест на ефективність нової влади

Ролевые игры: социодрама Украина – ЕС

Славянские миры: цивилизационный выбор

Повестка дня будущего президента

Новое украинское Просвещение

Чи готова Україна „мислити глобально, діяти локально”?

Демократия по-украински

Какая Россия нужна Украине?

Українська національна еліта – становлення чи занепад?

Середній клас в Україні : майбутнє народжується сьогодні

Україна шукає свою ідентичність

Камо грядеши, Украина?

page generation time:0,040