В украинской системе нечего исправлять, - там все надо менять.

Евгений Чичваркин

Пользовательского поиска

„Внутрішня геополітика” України.

З часів проголошення незалежності в Україні ведуться нескінченні і не надто результативні дискусії щодо оптимізації стосунків між центром та регіонами, між столицею та провінцією, між містом та областю і т.ін. Однак в цілому змістовна та публічна дискусія з цієї теми в Україні ще навіть не починалася.

Звісна річ, що окремі розробки безумовно велися, їх навіть намагалися реалізувати на загальнодержавному рівні. Достатньо згадати про проект адміністративно-територіальної реформи, про проекти, які пов’язані з удосконаленням системи управління за рахунок укрупнення районів, про розробки, що стосуються нового економічного районування. Нарешті, намагалися привернути до себе увагу і українські міста мільйонники, які безумовно вимагають особливого ставлення до себе.

Нині увага політиків та громадськості знову прикута до розкладу політичних сил в регіонах, до регіональних особливостей електоральної поведінки. Центр згадує про існування регіональних відмінностей, а політики демонструють територіальний патріотизм та апелюють до локальних ідентичностей.

Не мовчать і окремі регіони, які час від часу примушують звернути на себе увагу. Принаймні, Крим, Доцецька, Харківська, Одеська області постійно натякають центру, про те, що вони не перші, але і не останні. Все це свідчить, що для Києва безперспективно приміряти на себе модель політичного централізму та адміністративно-територіальної реорганізації, яку так активно заходилася впроваджувати останнім часом політична Москва.

Щоб там не було у минулому, але сьогодні знову є нагода ще раз повернутися до постановки змістовних питань в сфері внутрішньої політики, спробувати проаналізувати та переглянути традиційні підходи щодо можливої стратегії розвитку регіонів.

Зокрема, доцільно не лише розібратися у загальних питаннях, що стосуються концепцій розвитку територій. Важливо також торкнутися ідей та проектів, що пов’язані з „переосвоєнням” простору України. Сподіваємось, що участники, які долучаться до обговорення перспектив формування „внутрішньої геополітики” України, так чи інакше торкнуться і багатьох інших актуальних питань, що стосуються проблем управління територіями.

Перш за все, в Україні ні на експертному, ні на політичному рівні так і не розібралися з тим на якій території ми проживаємо, наскільки органічними, або штучними є принципи, що лежать в основі адміністративного, економічного, соціо-культурного та суто соціального „розчленування” українського простору сучасної України.

Дивно, але нікого чомусь не бентежить сам факт невизначеності змісту та статусу поняття „регіон”. „Регіон” та „регіони” у всіх „на вустах”, не дивлячись на те, що базовою адміністративно-територіальною одиницею, згідно з Конституцією, у нас залишається „область”.

З іншого боку, навряд чи хто може пояснити, як і чому в Україні, разом із переіменуванням вулиць, такі титули як „голова облдержадміністрації” та „губернатор” отримали статус синонімів. Про що свідчать та на що натякають вказані приклади символічної маніпуляції статусами та геосоціальними образами? Рано чи пізно хтось повинен буде дати відповідь на це непросте питання.

По-друге, Україна не може продовжувати користуватися застарілою картографією. Адже коли політики і публіцисти беруться розмірковувати про історико-культурні особливості окремих сегментів української території, вони навіть не відчувають, що мова йде не про органічні землі, а про штучні та успадковані із минулого політико-управлінські конструкти. Наприклад, такі широко вживані назви, як Галичина, Буковина і т.ін. є, насправді, не стільки історико-культурними характеристиками, скільки продуктами внутрішньої геополітики країн та імперій, до складу яких входили окремі українські території.

По-третє, трансформаційна криза, що призвела до перепрофілювання та зміни спеціалізації міст та великих індустріальних анклавів робить безперспективною політику відтворення старих регіональних пропорцій та традиційного економічного районування в Україні. На часі переглянути або навіть відмовитися від затратних та морально застарілих моделей регіональної політики епохи індустріалізму. Фактично Україна стоїть напередодні вибору нового формату системної інтеграції власної території, інфраструктури та соціо-культурного простору.

По-четверте, частина експертів та політиків починають усвідомлювати, що для успішного розвитку України, яка знаходится на цивілізаційному, геополітичному та геокультурному перехресті, традиційної регіоналістики недостатньо. Принаймні, опрацювання випереджаючих стратегій розвитку територій, впровадження нових стандартів організації життєвого простору можливо лише на базі використання міждисциплінарних підходів.

Не можна виключати, що саме міждисциплінарний підхід дозволить: віднайти нові критерії при визначенні типології регіонів; опанувати достатньо складні стратегії капіталізації та підвищення цінності території країни та її окремих земель; ліквідувати штучні бар’єри та пришвидшити обмін між територіальними одиницями, на яких розгортається реальна політико-господарська активність, а не лише адміністративна.

По-п`яте, розв’язання більшості проблем неможливе на базі виключно технократичних підходів, без переходу до більш синтетичних, які б окреслювали напрямки та вектори „внутрішньої геополітики України”. Нам здається, що тільки осмислена „внутрішня геополітика” дозволить Україні стати на шлях консолідації та вироблення механізмів взаємодії між субєктами, які визначають:

  • розвиток територій (органи місцевого самоврядування),
  • регіональний розвиток (облдержадміністрації),
  • розміщення та розвиток інфраструктури (Кабінет Міністрів),
  • імідж та інвестиційну привабливість територій (бізнес та органи, що формують регуляторну політику),
  • координацію та синхронизацію різних моделей включення регіонів у світову конкуренцію (МЗС, регіональна влада).

По-шосте, є підстави сподіватись, що використання інструментарію „внутрішньої геополітики” дозволить підвищити антикризовий потенціал держави. Зокрема, попередити регіональну локалізацію нових дезінтегруючих факторів, які, нажаль, продовжують відтворюватись як з об’єктивних, так і з суб’єктивних причин.

Нарешті, лише після того, як нам вдасться розібратись з цілями та завданнями внутрішньої геополітики, виявити нову ієрархію та конфігурацію суб’єктів, що відповідають за проектування, просування та реалізацію нової моделі управління розвитком територій можна буде перейти до інституціонального дизайну та перегляду національного законодавства, що регламентує регіональний розвиток.

Зі свого боку, ми сподіваємося, що обговорення запропонованої теми, яку ми позначили метафорою „внутрішня геополітика”, дозволить більш глибоко розібратися з проблемами та перспетивами регіональної політики в Україні, більш рельєфно прокреслити ландшафт та геометрію нової, ще невідомої України регіональної.

Свернуть

З часів проголошення незалежності в Україні ведуться нескінченні і не надто результативні дискусії щодо оптимізації стосунків між центром та регіонами, між столицею та провінцією, між містом та областю і т.ін. Однак в цілому змістовна та публічна дискусія з цієї теми в Україні ще навіть не починалася. Звісна річ, що окремі розробки безумовно велися, їх навіть намагалися реалізувати на загальнодержавному рівні. Достатньо згадати про проект адміністративно-територіальної реформи, про проекти, які пов’язані з удосконаленням системи управління за рахунок укрупнення районів, про розробки, що стосуються нового економічного районування. Нарешті, намагалися привернути до себе увагу і українські міста мільйонники, які безумовно вимагають особливого ставлення до себе.

Развернуть

Мнение эксперта
Другие диалоги:
Версия для печати

„Місцеве самоврядування є інститутом середнього класу”

„Місцеве самоврядування є інститутом середнього класу”: „Місцеве самоврядування є інститутом середнього класу”

Володимир Пархоменко, старший радник з питань місцевого самоврядування українсько-американської Програми партнерства громад

Раніше мери змушені були просто падати на коліна перед губернатором і просити, аби він дав те, що й так належить місту (тобто ту частку податків, яка дозволить більш-менш підтримати місцеве життя). Сьогодні ситуація у цьому питанні змінилася, проте останнім часом помітні спроби впливати на мерів іншими засобами

Чи в достатній мірі в Україні обговорюють проблеми місцевого самоврядування?

Думаю, що ні. Можливо, для тих, хто не дуже цікавиться цим питанням, тема здається достатньо обговорюваною. Проте ми, займаючись справами місцевого самоврядування професійно, вважаємо, що вона таки дійсно не достатньо звучить. У стінах нашого парламенту тематика місцевого самоврядування, як на мене, відсунута на другий план. Необхідні закони не приймаються, і, на мою думку, ця тема залишається на периферії уваги центральних органів влади.

Слід зазначити, що і преса переважно зосереджена на подіях у центрі. Правда, останнім часом все більш обговорюваним став такий аспект місцевого самоврядування, як комунальне господарство, оскільки загострюються проблеми в цій галузі, а це негативно, і навіть загрозливо, впливає на життя людей.

Хоча Україна має давню традицію місцевого самоврядування, сьогодні місцеві громади мало впливають на вирішення місцевих проблем. З чим це пов’язано?

Інститути місцевого самоврядування властиві спільнотам, заснованим на приватній власності та демократії. Тому найуспішнішим сьогодні є місцеве самоврядування в країнах Європи та Північної Америки.

Свого часу, до революції 1917 року, ми мали суспільство приватних власників. Тоді буржуазія була реально зацікавлена в управлінні місцевими справами, адже вона платила податки до місцевих бюджетів і хотіла впливати на використання цих податків. Тому діяло Магдебурзьке право, а в останні десятиліття існування Російської імперії досить ефективно працювали земства.

Коли за часів тоталітарного комуністичного режиму СРСР суспільство почало базуватися на державній власності, то власники перетворилися на квартиронаймачів і найманих працівників, а розпоряджатися власністю почали державні чиновники. Поступово громадяни звикли очікувати на вирішення своїх місцевих проблем чиновниками, вони і нарікали, і сподівалися на начальство, а не на себе, адже самі не мали важелів реального впливу на стан справ. Рудименти такого ставлення громадян до вирішення проблем громад зберігаються й до сьогодні.

Проте, зараз ми спостерігаємо розвиток малого та середнього бізнесу. Хто ж йому заважає вирішувати проблеми місцевих громад?

Не можу сказати, що йому хтось заважає. Якщо ми поглянемо на депутатів парламенту, то побачимо там значний відсоток дуже заможних людей, а відомий мультимільйонер очолює адміністрацію Президента. Отже, український бізнес хоче безпосередньо впливати на державну політику. Подібні речі відбуваються і на місцях, де представники малого та середнього бізнесу у міських радах займають багато місць у місцевих радах. Водночас, серед місцевого депутатського корпусу залишається досить багато представників бюджетної сфери, зокрема вчителів та лікарів. Місцеве самоврядування є інститутом середнього класу, і поява середнього класу в Україні так чи інакше стимулюватиме його зміцнення.

А якщо вести мову про великий бізнес, то хто диктує умови у взаємовідносинах між ним та місцевою владою?

Великий бізнес ніде в Україні не залежить надто сильно від місцевої влади. Натомість, досить часто місцева влада залежна від нього, адже саме великі підприємства є основними донорами місцевих бюджетів і від них залежить стан міста, добробут його мешканців і, відповідно, доля місцевої влади. Іноді великий бізнес і міська влада існують паралельно, не прагнучи сильно впливати один на одного. Разом з тим, я знаю міста, де більшість депутатів міської влади є представниками одного великого підприємства, і таким чином його директор дає вказівки цим депутатам приймати чи не приймати те чи інше рішення. В таких ситуаціях міський голова змушений іти до директора і переконувати спочатку його.

Яким чином вплинуло на стан справ місцевого самоврядування прийняття Бюджетного кодексу?

В умовах дії цього Бюджетного кодексу зміцнилася самостійність міст у формуванні бюджетів. Раніше мери змушені були просто падати на коліна перед губернатором і просити, аби він дав те, що й так належить місту (тобто ту частку податків, яка дозволить більш-менш підтримати життя міста). Зараз ситуація у цьому питанні змінилася, проте останнім часом помітні спроби впливати на мерів іншими засобами, а саме через податкові органи, міліцію аж до відкриття проти них кримінальних справ та здійснення обшуків.

Чи можете Ви навести конкретні приклади такого тиску на місцеву владу?

Таку інформацію можна здобути у пресі. Повідомлялося, в тому числі і в Інтернет-виданнях, про тиск силових органів, підпорядкованих виконавчій владі, на Ново-Водолазького селищного голову (Харківська область) Віктора Слиша, на Тернопільського міського голову. Стало широко відомим втручання влади в справи місцевого самоврядування у Мукачеві, що на Закарпатті.

За Конституцією всі громадяни України рівні в правах. Чи існують в Україні привілейовані регіони, мешканці яких „рівніші” від решти українців?

Представники всіх регіонів вважають себе певною мірою дискримінованими у порівнянні з Києвом. Це частково так і є, адже за законом про столицю Київ має додаткові бюджетні джерела, до яких належить частина податку на додану вартість. Окрім того, є певні преференції чи то географічного, чи то політичного характеру, завдяки яким Київ отримує значно більше інвестицій, ніж інші регіони.

Міста також нарікають на те, що окремі організації, які раніше в них існували як юридичні особи, було перетворено на філії великих організацій з центрами у Києві. Через це податкові надходження від діяльності цих організацій, які раніше надходили до бюджетів міст України, зараз значною мірою надходять у місце розташування центрального офісу. Це може бути, наприклад, банк, який має філії на місцях. Отже, податки, які фактично напрацьовуються в регіонах, сплачуються в Києві. Але... міста лише нарікають, а справедливості не домагаються. Мабуть, сподіваються на „доброго царя”.

Часто Україну розділяють на Схід та Захід. Наскільки надуманою і наскільки реальною є конфронтація між регіонами України?

Нам доводиться працювати з містами на сході, на заході, в центрі, на півночі України, і ніякої конфронтації між їхніми представниками, які збираються докупи і працюють разом, ми не помічаємо. Люди спілкуються, запозичують досвід один у одного. Ніхто не зважає, якою мовою говорять представники іншого регіону, і міські голови Західної України та Донбасу здійснюють достатньо дружній діалог між собою.

У зв’язку з майбутніми президентськими виборами ці суперечності між Заходом та Сходом певною мірою педалюються. Звичайно ж, якщо за допомогою засобів масової інформації нацьковувати одні регіони на інші, то видимість конфронтації створити можна, проте об’єктивно її не існує.

Бесіду вела: Оксана Гриценко

Версия для печати
Рекомендуем к прочтению

Опасность распространения прав человека

Если бы права человека были валютой, их курс сегодня оказался бы в состоянии свободного падения в силу инфляции многочисленных правозащитных договоров и необязательных международных инструментов, принятых за последние десятилетия самыми разными организациями. Сегодня на эту валюту можно, скорее, купить страховку для диктатур, нежели защиту для граждан. Права человека, некогда вознесенные на пьедестал основных принципов человеческой свободы и достоинства, сегодня могут быть чем угодно – от права на международную солидарность до права на мир.

Читать далее

 

Мнения других экспертов

Олександр Гриневич, експерт Центру антикризових досліджень, економічний консультант агентства “Радник”.

„Новий регіональний поділ не можна нав’язувати зверху”

Оксана Реміга, експерт Міжнародного центру перспективних досліджень

„Часто місцева влада є лише виконавцем вказівок зверху”

Володимир Погорілий, директор Інституту прямої демократії

Територіальні громади іще не еволюціонували до рівня самоврядування

Катерина Фоменко, народний депутат, голова підкомітету з питань місцевих бюджетів Верховної Ради України

Формульний розподіл

Володимир Удовиченко, мер м. Славутич

„Наші урядовці й досі сприймають місцеве самоврядування як якогось пасинка”

Віктор Пароконний, міський голова м. Южноукраїнська (Миколаївська обл.)

Децентралізація України ще попереду

Андрей Даниленко, городской глава г. Евпатории

Административно-территориальная реформа – вопрос политический

Олександр Солонтай, голова Фундації Регіональних Ініціатив (Закарпаття)

„Закарпаття традиційно конкурує з Львівською областю”

Іван Попко, голова Городоцької районної ради (Львівська обл.)

“Фінансування за залишковим принципом нам не потрібне”

Анатолій Ткачук, народний депутат 1-го скликання

Регіональна політика, це те, чого в нас ще просто не було

Олександр Олійник, директор Інституту реформ

„Адміністративно -територіальний устрій України безнадійно застарів”

Костянтин Матвієнко, корпорація стратегічного консалтингу „Гардарика”

„Україна вже втратила час, щоб створити ефективну місцеву владу”

Вячеслав Негода, голова секретариату Української асоціації місцевих та регіональних влад

В Україні відсутня влада, яка могла б проводити політику в інтересах регіонів, незалежну від центру

Степан Клебан, заступник виконавчого директора Асоціації міст України.

"Без участі громадян все залишиться в зародковому стані"

 

Другие диалоги

Украина в Европе – контуры и формат будущих взаимоотношений

Государственное управление: нужен ли «капитальный ремонт власти»?

ЕСТЬ ЛИ БУДУЩЕЕ У «ЛЕВОГО ДВИЖЕНИЯ» в УКРАИНЕ?

МИР В ВОЙНЕ или ВОЙНА В МИРУ?

НОВАЯ МЕЖДУНАРОДНАЯ СИСТЕМА БЕЗОПАСНОСТИ родится в Украине?

УКРАИНСКИЙ ПРОЕКТ – реформирование, перезагрузка, создание нового?

Будущее ТВ и Интернета – слияние, поглощение, сосуществование?

ФЕНОМЕН УКРАИНСКОГО МАЙДАНА

Поляризация общества - источник перманентной нестабильности. Найдет ли Украина социальный компромисс?

Партнерство Украина-Евросоюз: вызовы и возможности

МАЛЫЕ ГОРОДА – богатство разнообразия или бедность упадка

Права или только обязанности? (О состоянии соблюдения прав человека в Украине и мире на протяжении последних 65 лет)

Виртуальная реальность и нетократия: новые штрихи к портрету Украины

Таможня или Союз?

ДЕНЬГИ БУДУЩЕГО: валюты локальные, национальные, глобальные? Бумажные или электронные?

Кадры решают все? Или почему из Украины утекают мозги?

Мультикультурализм VS национализм

Религия в социально-политическом контексте Украины

Гуманитарная политика в Украине – а есть ли будущее?

Новый мировой экономический порядок

Рынок земли и будущее аграрной Украины

ДЕМОКРАТИИ КОНЕЦ? или ОНА ВРЕМЕННО СДАЕТ ПОЗИЦИИ?

Судьба реформ в Украине или Реформировать нереформируемое?!

20 наших лет

Будущее без будущего? или Почему Украина теряет образованное общество?

Украинский характер – твердыня или разрушающаяся крепость?

ПЕНСИОННАЯ РЕФОРМА В УКРАИНЕ: куда дует ветер перемен

20 лет независимости Украины – мифы и реалии

Поход Украины в Европу: остановка или смена курса?

Местные выборы 2010: прощание с самоуправлением?

Республика: «де-юре» или «де-факто»?

Каков капитал, таков и труд

Идеология умерла. Да здравствует новая идеология?!

Повестка дня нового Президента – стабилизация или развитие?

Соблазн и искушение диктатурой

Реформа украинского здравоохранения или ее отсутствие: причины и следствия

Выборы-2010: готова ли Украина к переменам?

Неосознанный сталкер. Или. Скрытые и явные угрозы жизни Украины и возможности их предотвращения

Новый общественный договор – быть или не быть?

КАК СПАСТИ СТРАНУ? или Приговор вынесен. Обжалованию подлежит?!

Человеческий капитал в топке экономического кризиса

Украинское общество в условиях кризиса: социальные вызовы и мистификации.

Большой договор между Украиной и Россией: от проекта влияния к проекту развития

Украинская власть: царствует, господствует или руководит?

Украина: нация для государства или государство для нации?

„Социальный капитал” и проблемы формирования гражданского общества в Украине

«Социальные мифологемы массового сознания и политическое мифотворчество»

Гражданин и власть: патерналистские и авторитарные настроения в Украине.

В зеркале украинского культурного продукта

Есть ли «свет» в конце регионального «туннеля» или кого интересуют проблемы местного самоуправления?

Национальная идея: от украинской мечты к новой парадигме развития

Досрочные выборы: политическое представление к завершению сезона

Кризис ценностей: что такое хорошо, и что такое плохо?

Реформы в экономике Украины: причины, следствия, перспективы

Информационное пространство – кривое зеркало Украинской действительности

Постсоветское поколение – здравствуй! (или некоторые подробности из жизни молодежи)

Проект Україна: українська самосвідомість і етнонаціональні трансформації

„Південний вектор” євроінтеграційної стратегії України

Феноменологія української корупції та її специфічні риси

Українській Конституції 10 років: від «однієї з найкращих в Європі» до правового хаосу

Украина в геополитических играх 2006-2025 гг. или Очередное обновление внешней политики

Яку Україну пропонують Україні чи Програми та реальні практики політичних партій України

Парламентський злам: проблеми взаємодії владних гілок

Майдан, рік по тому

Вызовы или стимулы глобализации?

Демографический кризис или последний украинец

Адміністративно-територіальна реформа – тест на ефективність нової влади

Ролевые игры: социодрама Украина – ЕС

Славянские миры: цивилизационный выбор

Повестка дня будущего президента

Новое украинское Просвещение

Чи готова Україна „мислити глобально, діяти локально”?

Демократия по-украински

Какая Россия нужна Украине?

Українська національна еліта – становлення чи занепад?

Середній клас в Україні : майбутнє народжується сьогодні

Україна шукає свою ідентичність

Камо грядеши, Украина?

page generation time:0,073