В украинской системе нечего исправлять, - там все надо менять.

Евгений Чичваркин

Пользовательского поиска

„Внутрішня геополітика” України.

З часів проголошення незалежності в Україні ведуться нескінченні і не надто результативні дискусії щодо оптимізації стосунків між центром та регіонами, між столицею та провінцією, між містом та областю і т.ін. Однак в цілому змістовна та публічна дискусія з цієї теми в Україні ще навіть не починалася.

Звісна річ, що окремі розробки безумовно велися, їх навіть намагалися реалізувати на загальнодержавному рівні. Достатньо згадати про проект адміністративно-територіальної реформи, про проекти, які пов’язані з удосконаленням системи управління за рахунок укрупнення районів, про розробки, що стосуються нового економічного районування. Нарешті, намагалися привернути до себе увагу і українські міста мільйонники, які безумовно вимагають особливого ставлення до себе.

Нині увага політиків та громадськості знову прикута до розкладу політичних сил в регіонах, до регіональних особливостей електоральної поведінки. Центр згадує про існування регіональних відмінностей, а політики демонструють територіальний патріотизм та апелюють до локальних ідентичностей.

Не мовчать і окремі регіони, які час від часу примушують звернути на себе увагу. Принаймні, Крим, Доцецька, Харківська, Одеська області постійно натякають центру, про те, що вони не перші, але і не останні. Все це свідчить, що для Києва безперспективно приміряти на себе модель політичного централізму та адміністративно-територіальної реорганізації, яку так активно заходилася впроваджувати останнім часом політична Москва.

Щоб там не було у минулому, але сьогодні знову є нагода ще раз повернутися до постановки змістовних питань в сфері внутрішньої політики, спробувати проаналізувати та переглянути традиційні підходи щодо можливої стратегії розвитку регіонів.

Зокрема, доцільно не лише розібратися у загальних питаннях, що стосуються концепцій розвитку територій. Важливо також торкнутися ідей та проектів, що пов’язані з „переосвоєнням” простору України. Сподіваємось, що участники, які долучаться до обговорення перспектив формування „внутрішньої геополітики” України, так чи інакше торкнуться і багатьох інших актуальних питань, що стосуються проблем управління територіями.

Перш за все, в Україні ні на експертному, ні на політичному рівні так і не розібралися з тим на якій території ми проживаємо, наскільки органічними, або штучними є принципи, що лежать в основі адміністративного, економічного, соціо-культурного та суто соціального „розчленування” українського простору сучасної України.

Дивно, але нікого чомусь не бентежить сам факт невизначеності змісту та статусу поняття „регіон”. „Регіон” та „регіони” у всіх „на вустах”, не дивлячись на те, що базовою адміністративно-територіальною одиницею, згідно з Конституцією, у нас залишається „область”.

З іншого боку, навряд чи хто може пояснити, як і чому в Україні, разом із переіменуванням вулиць, такі титули як „голова облдержадміністрації” та „губернатор” отримали статус синонімів. Про що свідчать та на що натякають вказані приклади символічної маніпуляції статусами та геосоціальними образами? Рано чи пізно хтось повинен буде дати відповідь на це непросте питання.

По-друге, Україна не може продовжувати користуватися застарілою картографією. Адже коли політики і публіцисти беруться розмірковувати про історико-культурні особливості окремих сегментів української території, вони навіть не відчувають, що мова йде не про органічні землі, а про штучні та успадковані із минулого політико-управлінські конструкти. Наприклад, такі широко вживані назви, як Галичина, Буковина і т.ін. є, насправді, не стільки історико-культурними характеристиками, скільки продуктами внутрішньої геополітики країн та імперій, до складу яких входили окремі українські території.

По-третє, трансформаційна криза, що призвела до перепрофілювання та зміни спеціалізації міст та великих індустріальних анклавів робить безперспективною політику відтворення старих регіональних пропорцій та традиційного економічного районування в Україні. На часі переглянути або навіть відмовитися від затратних та морально застарілих моделей регіональної політики епохи індустріалізму. Фактично Україна стоїть напередодні вибору нового формату системної інтеграції власної території, інфраструктури та соціо-культурного простору.

По-четверте, частина експертів та політиків починають усвідомлювати, що для успішного розвитку України, яка знаходится на цивілізаційному, геополітичному та геокультурному перехресті, традиційної регіоналістики недостатньо. Принаймні, опрацювання випереджаючих стратегій розвитку територій, впровадження нових стандартів організації життєвого простору можливо лише на базі використання міждисциплінарних підходів.

Не можна виключати, що саме міждисциплінарний підхід дозволить: віднайти нові критерії при визначенні типології регіонів; опанувати достатньо складні стратегії капіталізації та підвищення цінності території країни та її окремих земель; ліквідувати штучні бар’єри та пришвидшити обмін між територіальними одиницями, на яких розгортається реальна політико-господарська активність, а не лише адміністративна.

По-п`яте, розв’язання більшості проблем неможливе на базі виключно технократичних підходів, без переходу до більш синтетичних, які б окреслювали напрямки та вектори „внутрішньої геополітики України”. Нам здається, що тільки осмислена „внутрішня геополітика” дозволить Україні стати на шлях консолідації та вироблення механізмів взаємодії між субєктами, які визначають:

  • розвиток територій (органи місцевого самоврядування),
  • регіональний розвиток (облдержадміністрації),
  • розміщення та розвиток інфраструктури (Кабінет Міністрів),
  • імідж та інвестиційну привабливість територій (бізнес та органи, що формують регуляторну політику),
  • координацію та синхронизацію різних моделей включення регіонів у світову конкуренцію (МЗС, регіональна влада).

По-шосте, є підстави сподіватись, що використання інструментарію „внутрішньої геополітики” дозволить підвищити антикризовий потенціал держави. Зокрема, попередити регіональну локалізацію нових дезінтегруючих факторів, які, нажаль, продовжують відтворюватись як з об’єктивних, так і з суб’єктивних причин.

Нарешті, лише після того, як нам вдасться розібратись з цілями та завданнями внутрішньої геополітики, виявити нову ієрархію та конфігурацію суб’єктів, що відповідають за проектування, просування та реалізацію нової моделі управління розвитком територій можна буде перейти до інституціонального дизайну та перегляду національного законодавства, що регламентує регіональний розвиток.

Зі свого боку, ми сподіваємося, що обговорення запропонованої теми, яку ми позначили метафорою „внутрішня геополітика”, дозволить більш глибоко розібратися з проблемами та перспетивами регіональної політики в Україні, більш рельєфно прокреслити ландшафт та геометрію нової, ще невідомої України регіональної.

Свернуть

З часів проголошення незалежності в Україні ведуться нескінченні і не надто результативні дискусії щодо оптимізації стосунків між центром та регіонами, між столицею та провінцією, між містом та областю і т.ін. Однак в цілому змістовна та публічна дискусія з цієї теми в Україні ще навіть не починалася. Звісна річ, що окремі розробки безумовно велися, їх навіть намагалися реалізувати на загальнодержавному рівні. Достатньо згадати про проект адміністративно-територіальної реформи, про проекти, які пов’язані з удосконаленням системи управління за рахунок укрупнення районів, про розробки, що стосуються нового економічного районування. Нарешті, намагалися привернути до себе увагу і українські міста мільйонники, які безумовно вимагають особливого ставлення до себе.

Развернуть

Мнение эксперта
Другие диалоги:
Версия для печати

Регіональна політика, це те, чого в нас ще просто не було

Створення умов, за якими громада зрозуміє, що тільки спільними зусиллями можна чогось досягти – це одна з можливостей для потужного ривка.

Перш, ніж говорити про регіональну політику, давайте розберемося, чи є вона в Україні взагалі?

Що таке регіональна політика? Будь-яка держава будує свою регіональну політику таким чином, щоб незалежно від місця проживання людини, громадянина у кожному регіоні мати приблизно однаковий рівень життя. Це головне завдання держави. Яким чином це досягається? Це досягається спробою вирівняти економічні спроможності різних регіонів. Чому я кажу “спробою”, тому що остаточно вирівняти їх неможливо. Адже є природні умови, наприклад, гори, а гори – завжди бідні. Що ти не роби, а вони бідні, так історично складається. Тому політика будується таким чином, щоб забезпечити максимально ефективне використання природних ресурсів, для того, щоб економічна спроможність регіонів зростала, і щоби не було великих диспропорцій.

Коли такі диспропорції з`являються, виникає сепаратизм, розкол нації, суспільства, і врешті-решт, держави. Наприклад, в Італії років шість тому гостро стояла проблема “північної ліги”. Тоді північні провінції хотіли від’єднатися від решти Італії, а причиною цього була нерівномірність розвитку регіонів. Північна Італія багатішала, а південна – біднішала. Щоб оцінити, як саме потрібно діяти державі, треба взяти статистичні дані по регіонах: ВВП на душу населення в різних областях п’ять років тому і зараз, доходи громадян в різних областях п’ять років тому і зараз. Тоді ми побачимо, що розрив між багатими і бідними в різних регіонах не зменшився, а зріс, причому достатньо суттєво. А коли ми подивимося на оці показники, тоді ми можемо поставити питання: а чи була в Україні регіональна політика? Відповідь однозначна: не бу-ло! Тому що не маємо жодного показового результату. Бідні стали біднішими, багаті – ще багатшими. Тому все, що говориться про перерозподіл влади з центру в регіони, про те, обирати губернаторів чи призначати, – це все не регіональна політика. Це просто гра в політику.

Якщо підсумувати все, що сказано, то Україна стала перед дуже нагальною проблемою, на яку треба було звернути увагу не сьогодні, а вже давно: не допустити розшарування регіонів України. Коли ми говоримо про те, що сьогодні західні області найбідніші, і ми визнаємо це, то чи є у нас хоч одна державна програма, яка б ставила на мету переважне зростання ВВП в цих областях? Немає, і ніхто, на жаль, не збирається цього робити.

Однак, є різні підходи. Наприклад, через вільні економічні зони планують розвивати регіони-лідери, які “витягнуть” на собі всі інші території.

Звичайно. Наприклад, кажуть, що “навіщо вкладати гроші в депресивні регіони, давайте вкладати гроші в регіони-лідери, а потім у них цей надлишок заберемо, і передамо в бідні регіони як дотацію”, мовляв, це буде більш економно. Я вважаю, що це дуже небезпечний шлях. Коли ми надаємо додаткові ресурси багатому регіону, то надлишок треба забрати, але насправді зробити це дуже складно. Нам люди скажуть, “ми дихаємо газами на заводах, а вони дихають чистим повітрям, та й ми їм ще повинні віддавати свої гроші?” Це небезпечний підхід, а тому треба шукати золоту середину. Треба думати не про те, щоб у Донецьку відкрити ще кілька вільних економічних зон, а подивитися, які виробничі потужності можна розмістити в депресивних регіонах. Якщо йти таким шляхом, то у нас, в принципі, є непогані перспективи, але це дуже копітка робота, яка потребує ретельного дослідження потенціалу, при чому не надуманого, а реального.

Треба подивитися на можливі ресурси з різних боків: це і земля, і люди, і комунікації, і традиційні зв’язки, і, в кінець кінцем, мораль, яка існує в тому чи іншому регіоні. Це теж ресурс. Якщо ж ми проведемо облік кожного села, кожного району, області, ми можемо скласти багату карту України по різних показниках, і знайдемо ту ланку ланцюга, зміцнивши яку, і витягнемо весь корабель з мілини на велику воду.

Але ж для цього потрібен величезний інтелектуальний потенціал, і не тільки з боку центру, а і в регіонах, навіть у селах, теж. Чи є він у нас? Чи не утопія це все?

Звичайно, сказати, що все у нас є, не можна. Але якщо ми хочемо працювати на результат, ми розробляємо методологію, яким чином здійснювати оцінку ресурсів регіонів. Далі під цю методологію ми готуємо кадри. Причому готуємо кадри в регіонах. Треба зробити потужні інтелектуальні школи, щоби люди приїхали не просто попити горілку, як у нас завжди і буває, а проводили роботу в режимі тренінгу. Адже у нас є дуже розумні люди в регіонах. Їм треба ці знання просто ввести в систему. Є методологічна матриця, системні знання, і людина вже може працювати, а свій регіон вона знає в десять разів краще, ніж будь-який киянин, який туда приїде.

Справа в тому, що центральна влада має в регіонах багато своїх служб. Всі міністерства мають свої структури внизу. Треба тільки розробити просту і зрозумілу матрицю оцінки ресурсів території. Оце найскладніша річ, і розробити її може лише Київ із залученням іноземних експертів. Коли ми говоримо про міжнародну технічну допомогу, то треба брати саме таку допомогу – інвестиції в освіту, в знання, в розробку методології, а решту – ми зробимо самі.

Вже зараз ми працюємо в різних селах, і намагаємось переконати їхнє керівництво в необхідності оцінки ресурсів власної громади. Під ресурсами, як правило, розуміють лише бюджет. Звичайно, грошей в селі нема, а що є? Виявляються цікаві речі. Наприклад, в одному селі є високоякісний пісок. В іншому – галька, яка виорюється постійно з полів, і її не знають, куди подіти. А в Києві галька коштує дорого. В третьому селі є десяток людей, які працюють у Києві, займаються там бізнесом. Це теж ресурс, хіба ні? Їх треба знайти, встановити контакт, щоб частину бізнесу вони розмістили у себе на батьківщині. Ось так на конкретних прикладах ми показуємо людям, де і що вони мають, і в них загораються очі! Вони наче бачать світло в кінці тунелю. А коли б ще держава не заважала, а допомагала, то взагалі все було б добре. Ми могли б навіть при мінімальних ресурсах зробити величезні справи.

Однак крім матеріальних ресурсів, є ще організаційні, а саме – енергія добре організованої громади, участі громадян в суспільних справах...

У нас є таке місто, Червоноград. Там міський голова залучив ще фактично півбюджету через співпрацю з громадою, релігійними організаціями, земляками за кордоном, з громадськими організаціями, які можуть отримати гранти. Таке об’єднання всіх, з метою вивести місто з величезної халепи, в яку воно потрапило, призвело до того, що сьогодні Червоноград, невелике шахтарське місто не сплутаєш з шахтарськими містечками на Донбасі. Воно окультурене, воно живе, там розвивається бізнес, там люди отримують доходи, бо був змінений підхід до роботи цих шахт, до участі в їхній роботі посередників і так далі. Створення умов, за якими громада зрозуміє, що тільки спільними зусиллями можна чогось досягти – це одна з можливостей для потужного ривка.

Тобто багато що залежить від бажання самих місцевих керівників?

Бажання та вміння. Ну хто такі місцеві керівники? Обирається перший раз міським головою колишній вчитель, або бізнесмен середньої руки. В них є бажання, є амбіції, але інструментарію немає. Виграють ті, хто вміють почути, що говорять інші. Прочитати, що зробили інші, і на основі цього творчо зробити своє. Коли подивитися на міста, які виглядають краще, ніж інші, той самий Червоноград чи Кам`янець-Подільский, то ми побачимо, що міський голова та міськрада, – це люди, які хочуть вчитися, прагнуть до знань, і не бояться використовувати будь-які ресурси. Вони приймають делегації, пишуть проекти, і нехай спрацює один із семи, але і з цього буде користь для громади.

Міжнародні організації, і не тільки Сполучені Штати декларують багатомільйонні програми допомоги в розвитку місцевих громад. Однак чи є з них ефект?

Це проблема. Тому що досить часто, коли йде розробка стратегії допомоги, наприклад, у відділенні Світового Банку в Україні, участь наших фахівців там досить формальна, “для галочки”. Детально ніхто цього всього не розробляє. Все по верхах, не глибоко. Наші урядовці, як правило, зайняті якимись поточними справами, а на перспективу мало хто працює. Влада дуже мало використовує ресурси недержавних структур, аналітичних центрів, які можуть за прийнятними цінами зробити дуже непогані продукти. Урядовці побоюються, що якщо це незалежний аналітичний центр, то він дасть рекомендацію, яка не співпадає з думкою міністра. На Заході до розробки стратегій залучаються не тільки державні “контори”, там залучаються різні фірми, центри, які мають різні погляди – щоб можна було подивитися на справу з різних боків. Тоді ж можна й краще прийняти рішення. А у нас вигадали слово “грантоїди”, хоча найбільшим “грантоїдом” є держава.

Так з чого ж нам починати будувати свою регіональну політику? Може, не з написання програм, а саме з навчання?

Я переконаний в цьому. Без розуміння чиновником, що таке регіональна політика, навіщо вона, ми можемо прийняти ще десятки програм, але вони зникнуть, і ніхто про них не згадає. Повертаючись до своїх поїздок у регіони, скажу, що на місцях навіть не знають, що є якісь програми, під які виділені кошти. Немає ні відповідного навчання, ні інформаційного забезпечення. Кожен сам по собі. Тільки коли-не-коли виженуть з роботи голову районної держадміністрації, перш за все, за прорахунки на політичній ниві. Ось і всі діла.

Бесіду вів Андрій Маклаков

Версия для печати
Публикации автора

 

Рекомендуем к прочтению

Возможности эволюции НАТО

Способность НАТО влиять на решения, принимаемые Россией в отношении Украины, ограничены, поскольку большинство рычагов влияния, доступных альянсу, это дипломатические и экономические, и их действие Россия ощутит только спустя определенное время. Неспособность НАТО остановить российский ирредентизм, скорее, будет стимулировать осмысление альянсом тех дипломатических и военных мер, которые нужно предпринять, чтобы предотвратить возникновение в восточной и южной Европе нового подобного кризиса.

Многие проблемы, с которыми столкнулось НАТО в 2014 году, скорее всего, обострятся еще в текущем году, а в 2015 году они потребуют большего внимания и действий, как отдельных членов альянса, так и коллективных, чтобы НАТО и дальше смогло играть стабилизирующую роль в Афганистане и Восточной Европе, и отвечало меняющимся условиям. Эти проблемы также могут привести и к изменениям в структуре НАТО. Спектр альтернативных сценариев развития альянса охватывает три основных варианта - превращение его в «сильный и решительный», либо – в альянс сокращенный и оборонительный, либо - инертный.

Читать далее

 

Мнения других экспертов

Олександр Гриневич, експерт Центру антикризових досліджень, економічний консультант агентства “Радник”.

„Новий регіональний поділ не можна нав’язувати зверху”

Оксана Реміга, експерт Міжнародного центру перспективних досліджень

„Часто місцева влада є лише виконавцем вказівок зверху”

Володимир Погорілий, директор Інституту прямої демократії

Територіальні громади іще не еволюціонували до рівня самоврядування

Катерина Фоменко, народний депутат, голова підкомітету з питань місцевих бюджетів Верховної Ради України

Формульний розподіл

Володимир Удовиченко, мер м. Славутич

„Наші урядовці й досі сприймають місцеве самоврядування як якогось пасинка”

Віктор Пароконний, міський голова м. Южноукраїнська (Миколаївська обл.)

Децентралізація України ще попереду

Андрей Даниленко, городской глава г. Евпатории

Административно-территориальная реформа – вопрос политический

Олександр Солонтай, голова Фундації Регіональних Ініціатив (Закарпаття)

„Закарпаття традиційно конкурує з Львівською областю”

Іван Попко, голова Городоцької районної ради (Львівська обл.)

“Фінансування за залишковим принципом нам не потрібне”

Володимир Пархоменко, старший радник з питань місцевого самоврядування українсько-американської Програми партнерства громад

„Місцеве самоврядування є інститутом середнього класу”

Олександр Олійник, директор Інституту реформ

„Адміністративно -територіальний устрій України безнадійно застарів”

Костянтин Матвієнко, корпорація стратегічного консалтингу „Гардарика”

„Україна вже втратила час, щоб створити ефективну місцеву владу”

Вячеслав Негода, голова секретариату Української асоціації місцевих та регіональних влад

В Україні відсутня влада, яка могла б проводити політику в інтересах регіонів, незалежну від центру

Степан Клебан, заступник виконавчого директора Асоціації міст України.

"Без участі громадян все залишиться в зародковому стані"

 

Другие диалоги

Украина в Европе – контуры и формат будущих взаимоотношений

Государственное управление: нужен ли «капитальный ремонт власти»?

ЕСТЬ ЛИ БУДУЩЕЕ У «ЛЕВОГО ДВИЖЕНИЯ» в УКРАИНЕ?

МИР В ВОЙНЕ или ВОЙНА В МИРУ?

НОВАЯ МЕЖДУНАРОДНАЯ СИСТЕМА БЕЗОПАСНОСТИ родится в Украине?

УКРАИНСКИЙ ПРОЕКТ – реформирование, перезагрузка, создание нового?

Будущее ТВ и Интернета – слияние, поглощение, сосуществование?

ФЕНОМЕН УКРАИНСКОГО МАЙДАНА

Поляризация общества - источник перманентной нестабильности. Найдет ли Украина социальный компромисс?

Партнерство Украина-Евросоюз: вызовы и возможности

МАЛЫЕ ГОРОДА – богатство разнообразия или бедность упадка

Права или только обязанности? (О состоянии соблюдения прав человека в Украине и мире на протяжении последних 65 лет)

Виртуальная реальность и нетократия: новые штрихи к портрету Украины

Таможня или Союз?

ДЕНЬГИ БУДУЩЕГО: валюты локальные, национальные, глобальные? Бумажные или электронные?

Кадры решают все? Или почему из Украины утекают мозги?

Мультикультурализм VS национализм

Религия в социально-политическом контексте Украины

Гуманитарная политика в Украине – а есть ли будущее?

Новый мировой экономический порядок

Рынок земли и будущее аграрной Украины

ДЕМОКРАТИИ КОНЕЦ? или ОНА ВРЕМЕННО СДАЕТ ПОЗИЦИИ?

Судьба реформ в Украине или Реформировать нереформируемое?!

20 наших лет

Будущее без будущего? или Почему Украина теряет образованное общество?

Украинский характер – твердыня или разрушающаяся крепость?

ПЕНСИОННАЯ РЕФОРМА В УКРАИНЕ: куда дует ветер перемен

20 лет независимости Украины – мифы и реалии

Поход Украины в Европу: остановка или смена курса?

Местные выборы 2010: прощание с самоуправлением?

Республика: «де-юре» или «де-факто»?

Каков капитал, таков и труд

Идеология умерла. Да здравствует новая идеология?!

Повестка дня нового Президента – стабилизация или развитие?

Соблазн и искушение диктатурой

Реформа украинского здравоохранения или ее отсутствие: причины и следствия

Выборы-2010: готова ли Украина к переменам?

Неосознанный сталкер. Или. Скрытые и явные угрозы жизни Украины и возможности их предотвращения

Новый общественный договор – быть или не быть?

КАК СПАСТИ СТРАНУ? или Приговор вынесен. Обжалованию подлежит?!

Человеческий капитал в топке экономического кризиса

Украинское общество в условиях кризиса: социальные вызовы и мистификации.

Большой договор между Украиной и Россией: от проекта влияния к проекту развития

Украинская власть: царствует, господствует или руководит?

Украина: нация для государства или государство для нации?

„Социальный капитал” и проблемы формирования гражданского общества в Украине

«Социальные мифологемы массового сознания и политическое мифотворчество»

Гражданин и власть: патерналистские и авторитарные настроения в Украине.

В зеркале украинского культурного продукта

Есть ли «свет» в конце регионального «туннеля» или кого интересуют проблемы местного самоуправления?

Национальная идея: от украинской мечты к новой парадигме развития

Досрочные выборы: политическое представление к завершению сезона

Кризис ценностей: что такое хорошо, и что такое плохо?

Реформы в экономике Украины: причины, следствия, перспективы

Информационное пространство – кривое зеркало Украинской действительности

Постсоветское поколение – здравствуй! (или некоторые подробности из жизни молодежи)

Проект Україна: українська самосвідомість і етнонаціональні трансформації

„Південний вектор” євроінтеграційної стратегії України

Феноменологія української корупції та її специфічні риси

Українській Конституції 10 років: від «однієї з найкращих в Європі» до правового хаосу

Украина в геополитических играх 2006-2025 гг. или Очередное обновление внешней политики

Яку Україну пропонують Україні чи Програми та реальні практики політичних партій України

Парламентський злам: проблеми взаємодії владних гілок

Майдан, рік по тому

Вызовы или стимулы глобализации?

Демографический кризис или последний украинец

Адміністративно-територіальна реформа – тест на ефективність нової влади

Ролевые игры: социодрама Украина – ЕС

Славянские миры: цивилизационный выбор

Повестка дня будущего президента

Новое украинское Просвещение

Чи готова Україна „мислити глобально, діяти локально”?

Демократия по-украински

Какая Россия нужна Украине?

Українська національна еліта – становлення чи занепад?

Середній клас в Україні : майбутнє народжується сьогодні

Україна шукає свою ідентичність

Камо грядеши, Украина?

page generation time:0,102