В украинской системе нечего исправлять, - там все надо менять.

Евгений Чичваркин

Пользовательского поиска

„Внутрішня геополітика” України.

З часів проголошення незалежності в Україні ведуться нескінченні і не надто результативні дискусії щодо оптимізації стосунків між центром та регіонами, між столицею та провінцією, між містом та областю і т.ін. Однак в цілому змістовна та публічна дискусія з цієї теми в Україні ще навіть не починалася.

Звісна річ, що окремі розробки безумовно велися, їх навіть намагалися реалізувати на загальнодержавному рівні. Достатньо згадати про проект адміністративно-територіальної реформи, про проекти, які пов’язані з удосконаленням системи управління за рахунок укрупнення районів, про розробки, що стосуються нового економічного районування. Нарешті, намагалися привернути до себе увагу і українські міста мільйонники, які безумовно вимагають особливого ставлення до себе.

Нині увага політиків та громадськості знову прикута до розкладу політичних сил в регіонах, до регіональних особливостей електоральної поведінки. Центр згадує про існування регіональних відмінностей, а політики демонструють територіальний патріотизм та апелюють до локальних ідентичностей.

Не мовчать і окремі регіони, які час від часу примушують звернути на себе увагу. Принаймні, Крим, Доцецька, Харківська, Одеська області постійно натякають центру, про те, що вони не перші, але і не останні. Все це свідчить, що для Києва безперспективно приміряти на себе модель політичного централізму та адміністративно-територіальної реорганізації, яку так активно заходилася впроваджувати останнім часом політична Москва.

Щоб там не було у минулому, але сьогодні знову є нагода ще раз повернутися до постановки змістовних питань в сфері внутрішньої політики, спробувати проаналізувати та переглянути традиційні підходи щодо можливої стратегії розвитку регіонів.

Зокрема, доцільно не лише розібратися у загальних питаннях, що стосуються концепцій розвитку територій. Важливо також торкнутися ідей та проектів, що пов’язані з „переосвоєнням” простору України. Сподіваємось, що участники, які долучаться до обговорення перспектив формування „внутрішньої геополітики” України, так чи інакше торкнуться і багатьох інших актуальних питань, що стосуються проблем управління територіями.

Перш за все, в Україні ні на експертному, ні на політичному рівні так і не розібралися з тим на якій території ми проживаємо, наскільки органічними, або штучними є принципи, що лежать в основі адміністративного, економічного, соціо-культурного та суто соціального „розчленування” українського простору сучасної України.

Дивно, але нікого чомусь не бентежить сам факт невизначеності змісту та статусу поняття „регіон”. „Регіон” та „регіони” у всіх „на вустах”, не дивлячись на те, що базовою адміністративно-територіальною одиницею, згідно з Конституцією, у нас залишається „область”.

З іншого боку, навряд чи хто може пояснити, як і чому в Україні, разом із переіменуванням вулиць, такі титули як „голова облдержадміністрації” та „губернатор” отримали статус синонімів. Про що свідчать та на що натякають вказані приклади символічної маніпуляції статусами та геосоціальними образами? Рано чи пізно хтось повинен буде дати відповідь на це непросте питання.

По-друге, Україна не може продовжувати користуватися застарілою картографією. Адже коли політики і публіцисти беруться розмірковувати про історико-культурні особливості окремих сегментів української території, вони навіть не відчувають, що мова йде не про органічні землі, а про штучні та успадковані із минулого політико-управлінські конструкти. Наприклад, такі широко вживані назви, як Галичина, Буковина і т.ін. є, насправді, не стільки історико-культурними характеристиками, скільки продуктами внутрішньої геополітики країн та імперій, до складу яких входили окремі українські території.

По-третє, трансформаційна криза, що призвела до перепрофілювання та зміни спеціалізації міст та великих індустріальних анклавів робить безперспективною політику відтворення старих регіональних пропорцій та традиційного економічного районування в Україні. На часі переглянути або навіть відмовитися від затратних та морально застарілих моделей регіональної політики епохи індустріалізму. Фактично Україна стоїть напередодні вибору нового формату системної інтеграції власної території, інфраструктури та соціо-культурного простору.

По-четверте, частина експертів та політиків починають усвідомлювати, що для успішного розвитку України, яка знаходится на цивілізаційному, геополітичному та геокультурному перехресті, традиційної регіоналістики недостатньо. Принаймні, опрацювання випереджаючих стратегій розвитку територій, впровадження нових стандартів організації життєвого простору можливо лише на базі використання міждисциплінарних підходів.

Не можна виключати, що саме міждисциплінарний підхід дозволить: віднайти нові критерії при визначенні типології регіонів; опанувати достатньо складні стратегії капіталізації та підвищення цінності території країни та її окремих земель; ліквідувати штучні бар’єри та пришвидшити обмін між територіальними одиницями, на яких розгортається реальна політико-господарська активність, а не лише адміністративна.

По-п`яте, розв’язання більшості проблем неможливе на базі виключно технократичних підходів, без переходу до більш синтетичних, які б окреслювали напрямки та вектори „внутрішньої геополітики України”. Нам здається, що тільки осмислена „внутрішня геополітика” дозволить Україні стати на шлях консолідації та вироблення механізмів взаємодії між субєктами, які визначають:

  • розвиток територій (органи місцевого самоврядування),
  • регіональний розвиток (облдержадміністрації),
  • розміщення та розвиток інфраструктури (Кабінет Міністрів),
  • імідж та інвестиційну привабливість територій (бізнес та органи, що формують регуляторну політику),
  • координацію та синхронизацію різних моделей включення регіонів у світову конкуренцію (МЗС, регіональна влада).

По-шосте, є підстави сподіватись, що використання інструментарію „внутрішньої геополітики” дозволить підвищити антикризовий потенціал держави. Зокрема, попередити регіональну локалізацію нових дезінтегруючих факторів, які, нажаль, продовжують відтворюватись як з об’єктивних, так і з суб’єктивних причин.

Нарешті, лише після того, як нам вдасться розібратись з цілями та завданнями внутрішньої геополітики, виявити нову ієрархію та конфігурацію суб’єктів, що відповідають за проектування, просування та реалізацію нової моделі управління розвитком територій можна буде перейти до інституціонального дизайну та перегляду національного законодавства, що регламентує регіональний розвиток.

Зі свого боку, ми сподіваємося, що обговорення запропонованої теми, яку ми позначили метафорою „внутрішня геополітика”, дозволить більш глибоко розібратися з проблемами та перспетивами регіональної політики в Україні, більш рельєфно прокреслити ландшафт та геометрію нової, ще невідомої України регіональної.

Свернуть

З часів проголошення незалежності в Україні ведуться нескінченні і не надто результативні дискусії щодо оптимізації стосунків між центром та регіонами, між столицею та провінцією, між містом та областю і т.ін. Однак в цілому змістовна та публічна дискусія з цієї теми в Україні ще навіть не починалася. Звісна річ, що окремі розробки безумовно велися, їх навіть намагалися реалізувати на загальнодержавному рівні. Достатньо згадати про проект адміністративно-територіальної реформи, про проекти, які пов’язані з удосконаленням системи управління за рахунок укрупнення районів, про розробки, що стосуються нового економічного районування. Нарешті, намагалися привернути до себе увагу і українські міста мільйонники, які безумовно вимагають особливого ставлення до себе.

Развернуть

Мнение эксперта
Другие диалоги:
Версия для печати

“Фінансування за залишковим принципом нам не потрібне”

 

Іван Попко, голова Городоцької районної ради (Львівська обл.)

Наші політики повинні поставити собі за мету зробити місцеві ради самодостатніми. Такими, які б не сиділи на шиї у держави, а навпаки відраховували до держави зайві кошти.

Що дав місцевому самоврядуванню нещодавно прийнятий Бюджетний кодекс?

На жаль, того, що ми очікували, тобто більшої самостійності у прийнятті місцевих бюджетів, він не приніс. Фактично, цей Бюджетний кодекс більше перекреслив, ніж дав тієї самостійності, на яку ми, тобто ради місцевого значення, очікували.

Ми хотіли б щоб фінансування проводилося від потреб місцевих громад. Так не сталося. І зараз у нашому районі є 6–7 сільських рад, які треба закривати, бо вони не мають достатнього самофінансування.

Може, ці проблеми пов’язані із недостатністю повноважень місцевих рад?

Думаю, що міські ради мають достатньо повноважень для вирішення своїх проблем, але у плані формування свого бюджету Бюджетний кодекс не дає їм необхідних засобів для виконання цих повноважень.

А що треба зробити, аби місцеві ради стали більш дієздатними?

Перш за все, треба щоб місцеві ради брали активнішу участь у формуванні та наповненні бюджету. Дуже важливо також, щоб більшість відрахувань, які вони отримують, залишалися на місцях. Тоді б місцеві органи влади були більш зацікавлені у своїй праці, бо мали б змогу направляти кошти на розвиток підприємств та інші місцеві потреби. А зараз маємо ситуацію, коли практично всі зібрані кошти йдуть до Києва, а потім повертаються звідти у вигляді дотацій. Чомусь у нас хочуть спершу гребти до гори, а вже потім повертати на місця по залишковому принципу. Не треба нам залишкових принципів!

Я нещодавно був у Польщі і бачив, що там сільські ради порядкують величезними грішми. Нам же держава делегувала повноваження: відповідати за шляхи сполучення, за медицину, освіту, а на виконання цих повноважень немає коштів. І тоді люди запитують, чому нема зв’язку, світла, нормальної пошти, нормальних доріг.

Тобто існує проблема в тому, що коли раніше всі орієнтувалися на Москву, то зараз так само орієнтуються на Київ?

Так, є жорстка централізація, як за Радянського Союзу. Фінансисти з центру чомусь вважають себе наймудрішими, оскільки вони вміють гроші ділити. Але гроші спершу треба заробити, бо ділити кожен вміє. І їх можна заробляти, але спершу треба дати достатньо важелів нашій первинній ланці, тобто органам місцевого самоврядування, щоби вони мали можливість збирати кошти у вигляді податків і зборів місцевого значення.

А може проблема і в недостатній свідомості громад на місцях?

Ні, я так не думаю. Наші люди є свідомі, і вони готові брати на себе відповідальність як орган влади. Але вони не мають з кого спитати. От у нас в районі не працює телефон, і є цех, що за це відповідає. Але начальник цього цеху мешкає в іншому районі, і оскільки він зовсім не підпорядкований мені як голові районної ради, то я не можу на нього вплинути. Приходить до мене людина, й говорить, що у них в селі вже місяць не працює телефон, бо як хтось сказав „миші кабель перегризли”. Телефоную я до начальника цеху, а мені відповідають, що треба чекати. І чекаємо.

Може нашим регіонам ліпше було б замість Києва орієнтуватися на співпрацю між собою. Чи існує у нас міжрегіональний діалог?

Так, існує. Зокрема ми на Львівщині маємо асоціації місцевих рад на рівні районів, на рівні міст, сіл. Всі сільські ради делегували повноваження нам на сесію районної ради щоб ми створили таку асоціацію. Схожі асоціації існують і в інших областях. Проте, у цьому є більше формальності та політики, ніж дієвої роботи.

Як тільки наближаються вибори, то всі згадують про місцеве самоврядування, й говорять, що там треба робити зміни. А що ж змінювати, коли ніхто не бажає удосконалювати систему управління, а лише прагне бути при владі та утримати ту владу. Але ж сильна влада – це та, яка є централізовано розподілена між різними гілками влади, що одна одну доповнюють, а не розхитують. І якщо чогось не дороблює адміністрація, то його має доробити наша первинна владна структура – територіальна громада. А територіальна громада діє через сільську раду, через її голову та виконавчий апарат. Це первинні органи, що далі формують державу. Але згори їм лише скидають цидулки до виконання. Більшість же реальних повноважень має районна держадміністрація, а не райрада.

А чи потрібно в Україні проводити адміністративно-територіальну реформу?

Реформа, безумовно, потрібна, і проводити її треба у напрямку укрупнення адміністративних одиниць. У нас у районі є сільські ради, що мають у своєму підпорядкуванні скажімо 600–800 мешканців, а є інші сільради, котрі мають 2,5 тис. чоловік, є, зрештою, й такі, що мають по 4 тис. Але всі вони володіють однаковими повноваженнями. Оскільки відстань між цими селами всього 2–3 кілометри, то, мабуть, ліпше було б об’єднати ті сільські ради і зробити одну повноцінну сільраду з необхідною кількістю повноважень та з достатнім фінансуванням, яка би мала змогу робити щось, окрім того, щоб сплачувати зарплату та забезпечувати мешканців сіл світлом і газом. І тоді б люди відчули, що це є орган місцевого самоврядування. Бо зараз наші сільські ради лишень ставлять одну печатку, коли хтось народжується, другу – коли помирає. І ще плюс море печаток на довідках для субсидій.

Думаю, що наші політики повинні поставити собі за мету зробити місцеві ради самодостатніми, такими, які б не сиділи на шиї у держави, а навпаки відраховували до держави зайві кошти. І якщо ми цього досягнемо, то матимемо органи місцевого самоврядування, які відповідатимуть засадам Європейської хартії про місцеве самоврядування, котру підписала Україна.

Бесіду вела: Оксана Гриценко

Версия для печати
Рекомендуем к прочтению

Опасность распространения прав человека

Если бы права человека были валютой, их курс сегодня оказался бы в состоянии свободного падения в силу инфляции многочисленных правозащитных договоров и необязательных международных инструментов, принятых за последние десятилетия самыми разными организациями. Сегодня на эту валюту можно, скорее, купить страховку для диктатур, нежели защиту для граждан. Права человека, некогда вознесенные на пьедестал основных принципов человеческой свободы и достоинства, сегодня могут быть чем угодно – от права на международную солидарность до права на мир.

Читать далее

 

Мнения других экспертов

Олександр Гриневич, експерт Центру антикризових досліджень, економічний консультант агентства “Радник”.

„Новий регіональний поділ не можна нав’язувати зверху”

Оксана Реміга, експерт Міжнародного центру перспективних досліджень

„Часто місцева влада є лише виконавцем вказівок зверху”

Володимир Погорілий, директор Інституту прямої демократії

Територіальні громади іще не еволюціонували до рівня самоврядування

Катерина Фоменко, народний депутат, голова підкомітету з питань місцевих бюджетів Верховної Ради України

Формульний розподіл

Володимир Удовиченко, мер м. Славутич

„Наші урядовці й досі сприймають місцеве самоврядування як якогось пасинка”

Віктор Пароконний, міський голова м. Южноукраїнська (Миколаївська обл.)

Децентралізація України ще попереду

Андрей Даниленко, городской глава г. Евпатории

Административно-территориальная реформа – вопрос политический

Олександр Солонтай, голова Фундації Регіональних Ініціатив (Закарпаття)

„Закарпаття традиційно конкурує з Львівською областю”

Анатолій Ткачук, народний депутат 1-го скликання

Регіональна політика, це те, чого в нас ще просто не було

Володимир Пархоменко, старший радник з питань місцевого самоврядування українсько-американської Програми партнерства громад

„Місцеве самоврядування є інститутом середнього класу”

Олександр Олійник, директор Інституту реформ

„Адміністративно -територіальний устрій України безнадійно застарів”

Костянтин Матвієнко, корпорація стратегічного консалтингу „Гардарика”

„Україна вже втратила час, щоб створити ефективну місцеву владу”

Вячеслав Негода, голова секретариату Української асоціації місцевих та регіональних влад

В Україні відсутня влада, яка могла б проводити політику в інтересах регіонів, незалежну від центру

Степан Клебан, заступник виконавчого директора Асоціації міст України.

"Без участі громадян все залишиться в зародковому стані"

 

Другие диалоги

Украина в Европе – контуры и формат будущих взаимоотношений

Государственное управление: нужен ли «капитальный ремонт власти»?

ЕСТЬ ЛИ БУДУЩЕЕ У «ЛЕВОГО ДВИЖЕНИЯ» в УКРАИНЕ?

МИР В ВОЙНЕ или ВОЙНА В МИРУ?

НОВАЯ МЕЖДУНАРОДНАЯ СИСТЕМА БЕЗОПАСНОСТИ родится в Украине?

УКРАИНСКИЙ ПРОЕКТ – реформирование, перезагрузка, создание нового?

Будущее ТВ и Интернета – слияние, поглощение, сосуществование?

ФЕНОМЕН УКРАИНСКОГО МАЙДАНА

Поляризация общества - источник перманентной нестабильности. Найдет ли Украина социальный компромисс?

Партнерство Украина-Евросоюз: вызовы и возможности

МАЛЫЕ ГОРОДА – богатство разнообразия или бедность упадка

Права или только обязанности? (О состоянии соблюдения прав человека в Украине и мире на протяжении последних 65 лет)

Виртуальная реальность и нетократия: новые штрихи к портрету Украины

Таможня или Союз?

ДЕНЬГИ БУДУЩЕГО: валюты локальные, национальные, глобальные? Бумажные или электронные?

Кадры решают все? Или почему из Украины утекают мозги?

Мультикультурализм VS национализм

Религия в социально-политическом контексте Украины

Гуманитарная политика в Украине – а есть ли будущее?

Новый мировой экономический порядок

Рынок земли и будущее аграрной Украины

ДЕМОКРАТИИ КОНЕЦ? или ОНА ВРЕМЕННО СДАЕТ ПОЗИЦИИ?

Судьба реформ в Украине или Реформировать нереформируемое?!

20 наших лет

Будущее без будущего? или Почему Украина теряет образованное общество?

Украинский характер – твердыня или разрушающаяся крепость?

ПЕНСИОННАЯ РЕФОРМА В УКРАИНЕ: куда дует ветер перемен

20 лет независимости Украины – мифы и реалии

Поход Украины в Европу: остановка или смена курса?

Местные выборы 2010: прощание с самоуправлением?

Республика: «де-юре» или «де-факто»?

Каков капитал, таков и труд

Идеология умерла. Да здравствует новая идеология?!

Повестка дня нового Президента – стабилизация или развитие?

Соблазн и искушение диктатурой

Реформа украинского здравоохранения или ее отсутствие: причины и следствия

Выборы-2010: готова ли Украина к переменам?

Неосознанный сталкер. Или. Скрытые и явные угрозы жизни Украины и возможности их предотвращения

Новый общественный договор – быть или не быть?

КАК СПАСТИ СТРАНУ? или Приговор вынесен. Обжалованию подлежит?!

Человеческий капитал в топке экономического кризиса

Украинское общество в условиях кризиса: социальные вызовы и мистификации.

Большой договор между Украиной и Россией: от проекта влияния к проекту развития

Украинская власть: царствует, господствует или руководит?

Украина: нация для государства или государство для нации?

„Социальный капитал” и проблемы формирования гражданского общества в Украине

«Социальные мифологемы массового сознания и политическое мифотворчество»

Гражданин и власть: патерналистские и авторитарные настроения в Украине.

В зеркале украинского культурного продукта

Есть ли «свет» в конце регионального «туннеля» или кого интересуют проблемы местного самоуправления?

Национальная идея: от украинской мечты к новой парадигме развития

Досрочные выборы: политическое представление к завершению сезона

Кризис ценностей: что такое хорошо, и что такое плохо?

Реформы в экономике Украины: причины, следствия, перспективы

Информационное пространство – кривое зеркало Украинской действительности

Постсоветское поколение – здравствуй! (или некоторые подробности из жизни молодежи)

Проект Україна: українська самосвідомість і етнонаціональні трансформації

„Південний вектор” євроінтеграційної стратегії України

Феноменологія української корупції та її специфічні риси

Українській Конституції 10 років: від «однієї з найкращих в Європі» до правового хаосу

Украина в геополитических играх 2006-2025 гг. или Очередное обновление внешней политики

Яку Україну пропонують Україні чи Програми та реальні практики політичних партій України

Парламентський злам: проблеми взаємодії владних гілок

Майдан, рік по тому

Вызовы или стимулы глобализации?

Демографический кризис или последний украинец

Адміністративно-територіальна реформа – тест на ефективність нової влади

Ролевые игры: социодрама Украина – ЕС

Славянские миры: цивилизационный выбор

Повестка дня будущего президента

Новое украинское Просвещение

Чи готова Україна „мислити глобально, діяти локально”?

Демократия по-украински

Какая Россия нужна Украине?

Українська національна еліта – становлення чи занепад?

Середній клас в Україні : майбутнє народжується сьогодні

Україна шукає свою ідентичність

Камо грядеши, Украина?

page generation time:0,131