В украинской системе нечего исправлять, - там все надо менять.

Евгений Чичваркин

Пользовательского поиска

„Внутрішня геополітика” України.

З часів проголошення незалежності в Україні ведуться нескінченні і не надто результативні дискусії щодо оптимізації стосунків між центром та регіонами, між столицею та провінцією, між містом та областю і т.ін. Однак в цілому змістовна та публічна дискусія з цієї теми в Україні ще навіть не починалася.

Звісна річ, що окремі розробки безумовно велися, їх навіть намагалися реалізувати на загальнодержавному рівні. Достатньо згадати про проект адміністративно-територіальної реформи, про проекти, які пов’язані з удосконаленням системи управління за рахунок укрупнення районів, про розробки, що стосуються нового економічного районування. Нарешті, намагалися привернути до себе увагу і українські міста мільйонники, які безумовно вимагають особливого ставлення до себе.

Нині увага політиків та громадськості знову прикута до розкладу політичних сил в регіонах, до регіональних особливостей електоральної поведінки. Центр згадує про існування регіональних відмінностей, а політики демонструють територіальний патріотизм та апелюють до локальних ідентичностей.

Не мовчать і окремі регіони, які час від часу примушують звернути на себе увагу. Принаймні, Крим, Доцецька, Харківська, Одеська області постійно натякають центру, про те, що вони не перші, але і не останні. Все це свідчить, що для Києва безперспективно приміряти на себе модель політичного централізму та адміністративно-територіальної реорганізації, яку так активно заходилася впроваджувати останнім часом політична Москва.

Щоб там не було у минулому, але сьогодні знову є нагода ще раз повернутися до постановки змістовних питань в сфері внутрішньої політики, спробувати проаналізувати та переглянути традиційні підходи щодо можливої стратегії розвитку регіонів.

Зокрема, доцільно не лише розібратися у загальних питаннях, що стосуються концепцій розвитку територій. Важливо також торкнутися ідей та проектів, що пов’язані з „переосвоєнням” простору України. Сподіваємось, що участники, які долучаться до обговорення перспектив формування „внутрішньої геополітики” України, так чи інакше торкнуться і багатьох інших актуальних питань, що стосуються проблем управління територіями.

Перш за все, в Україні ні на експертному, ні на політичному рівні так і не розібралися з тим на якій території ми проживаємо, наскільки органічними, або штучними є принципи, що лежать в основі адміністративного, економічного, соціо-культурного та суто соціального „розчленування” українського простору сучасної України.

Дивно, але нікого чомусь не бентежить сам факт невизначеності змісту та статусу поняття „регіон”. „Регіон” та „регіони” у всіх „на вустах”, не дивлячись на те, що базовою адміністративно-територіальною одиницею, згідно з Конституцією, у нас залишається „область”.

З іншого боку, навряд чи хто може пояснити, як і чому в Україні, разом із переіменуванням вулиць, такі титули як „голова облдержадміністрації” та „губернатор” отримали статус синонімів. Про що свідчать та на що натякають вказані приклади символічної маніпуляції статусами та геосоціальними образами? Рано чи пізно хтось повинен буде дати відповідь на це непросте питання.

По-друге, Україна не може продовжувати користуватися застарілою картографією. Адже коли політики і публіцисти беруться розмірковувати про історико-культурні особливості окремих сегментів української території, вони навіть не відчувають, що мова йде не про органічні землі, а про штучні та успадковані із минулого політико-управлінські конструкти. Наприклад, такі широко вживані назви, як Галичина, Буковина і т.ін. є, насправді, не стільки історико-культурними характеристиками, скільки продуктами внутрішньої геополітики країн та імперій, до складу яких входили окремі українські території.

По-третє, трансформаційна криза, що призвела до перепрофілювання та зміни спеціалізації міст та великих індустріальних анклавів робить безперспективною політику відтворення старих регіональних пропорцій та традиційного економічного районування в Україні. На часі переглянути або навіть відмовитися від затратних та морально застарілих моделей регіональної політики епохи індустріалізму. Фактично Україна стоїть напередодні вибору нового формату системної інтеграції власної території, інфраструктури та соціо-культурного простору.

По-четверте, частина експертів та політиків починають усвідомлювати, що для успішного розвитку України, яка знаходится на цивілізаційному, геополітичному та геокультурному перехресті, традиційної регіоналістики недостатньо. Принаймні, опрацювання випереджаючих стратегій розвитку територій, впровадження нових стандартів організації життєвого простору можливо лише на базі використання міждисциплінарних підходів.

Не можна виключати, що саме міждисциплінарний підхід дозволить: віднайти нові критерії при визначенні типології регіонів; опанувати достатньо складні стратегії капіталізації та підвищення цінності території країни та її окремих земель; ліквідувати штучні бар’єри та пришвидшити обмін між територіальними одиницями, на яких розгортається реальна політико-господарська активність, а не лише адміністративна.

По-п`яте, розв’язання більшості проблем неможливе на базі виключно технократичних підходів, без переходу до більш синтетичних, які б окреслювали напрямки та вектори „внутрішньої геополітики України”. Нам здається, що тільки осмислена „внутрішня геополітика” дозволить Україні стати на шлях консолідації та вироблення механізмів взаємодії між субєктами, які визначають:

  • розвиток територій (органи місцевого самоврядування),
  • регіональний розвиток (облдержадміністрації),
  • розміщення та розвиток інфраструктури (Кабінет Міністрів),
  • імідж та інвестиційну привабливість територій (бізнес та органи, що формують регуляторну політику),
  • координацію та синхронизацію різних моделей включення регіонів у світову конкуренцію (МЗС, регіональна влада).

По-шосте, є підстави сподіватись, що використання інструментарію „внутрішньої геополітики” дозволить підвищити антикризовий потенціал держави. Зокрема, попередити регіональну локалізацію нових дезінтегруючих факторів, які, нажаль, продовжують відтворюватись як з об’єктивних, так і з суб’єктивних причин.

Нарешті, лише після того, як нам вдасться розібратись з цілями та завданнями внутрішньої геополітики, виявити нову ієрархію та конфігурацію суб’єктів, що відповідають за проектування, просування та реалізацію нової моделі управління розвитком територій можна буде перейти до інституціонального дизайну та перегляду національного законодавства, що регламентує регіональний розвиток.

Зі свого боку, ми сподіваємося, що обговорення запропонованої теми, яку ми позначили метафорою „внутрішня геополітика”, дозволить більш глибоко розібратися з проблемами та перспетивами регіональної політики в Україні, більш рельєфно прокреслити ландшафт та геометрію нової, ще невідомої України регіональної.

Свернуть

З часів проголошення незалежності в Україні ведуться нескінченні і не надто результативні дискусії щодо оптимізації стосунків між центром та регіонами, між столицею та провінцією, між містом та областю і т.ін. Однак в цілому змістовна та публічна дискусія з цієї теми в Україні ще навіть не починалася. Звісна річ, що окремі розробки безумовно велися, їх навіть намагалися реалізувати на загальнодержавному рівні. Достатньо згадати про проект адміністративно-територіальної реформи, про проекти, які пов’язані з удосконаленням системи управління за рахунок укрупнення районів, про розробки, що стосуються нового економічного районування. Нарешті, намагалися привернути до себе увагу і українські міста мільйонники, які безумовно вимагають особливого ставлення до себе.

Развернуть

Мнение эксперта
Другие диалоги:
Версия для печати

Формульний розподіл

Формульний розподіл: Формульний розподіл

Катерина Фоменко, народний депутат, голова підкомітету з питань місцевих бюджетів Верховної Ради України

Щоб забезпечувати місцевий бюджет потрібно працювати. Там, де чекають, що держава виділить якісь спеціальні гроші на розвиток місцевого самоврядування, а самі нічого не роблять, не буде ні добробуту, ні перспективи

Пані Катерино, яка ситуація в Україні з місцевими бюджетами? Наскільки ефективним є їхнє виконання?

Частка місцевих бюджетів у консолідованому бюджеті ще у 2000 році складала лише 31 %. А вже в 2003 було заплановано 44,3 %, тоді як фактичне виконання становило 49 %. Як бачите майже половину всього державного бюджету складають місцеві бюджети. Я думаю, що це велике напрацювання і бюджетного комітету, і підкомітету з місцевих бюджетів – ми щорічно на мільярд-півтора збільшували місцеве фінансування. Врешті, на громадських слуханнях представники місцевих рад сказали, що у 2003 році вони мали бюджет, з яким, хоч і погано, але можна жити.

Яким чином формуються місцеві бюджети?

Взагалі всі податки діляться у нас на три групи: перша – це податки, які йдуть на виконання делегованих державою повноважень (освіта, охорона здоров’я, культура, спорт) – цей кошик майже на 70 % складається з податку на доходи фізичних осіб; друга – місцеві податки і збори, які йдуть місцевим органам – вони на 60 % складаються з податку на землю (ці гроші йдуть на соціальні програми, на дороги – це власні повноваження органів місцевого самоврядування); третя група – загальнодержавні податки: на прибуток, на додану вартість – з цього кошика вираховується державою скільки кожен з 12 тисяч місцевих бюджетів отримає від Центру.

Якщо місцеві збори майже повністю йдуть до місцевого бюджету, то чому тоді постійно лунають слова про те, що цих грошей не вистачає?

Я називала цифру у 49 % від загального бюджету, які йшли на місця. Але й цих коштів не вистачає. Справа в тому, що на захищені статті (заробітна плата, медикаменти, житлово-комунальні виплати) йде 80 % коштів місцевих бюджетів. У селах ці показники ще більші – частка захищених статей складає 92 %. Тобто, виходить так, що місцеве фінансування настільки мале, що його вистачає, фактично, лише на заробітну плату.

Дуже часто Верховною Радою приймаються такі законодавчі акти, які дуже сильно ображають території – за цими законодавчими актами місцеві бюджети позбавляються коштів, які їм стовідсотково мають належати. Йдеться, наприклад, про земельний податок, від якого досить часто звільняються окремі установи, або навіть категорії працівників. Але ж ці пільги призводять до того, що місцеві бюджети не отримують необхідних надходжень.

Зрозуміло, що ні на розвиток культури, ні на книжкові фонди, ні на якісь інвестиційні проекти грошей взагалі не вистачає. Тому частку місцевих бюджетів потрібно збільшувати.

А за рахунок чого їх можна збільшити?

По-перше, це можна зробити за рахунок збільшення частки місцевих бюджетів в консолідованому бюджеті. На сьогодні в міністерстві фінансів немає розрахунків того, як формувався показник нормативу бюджетного забезпечення, скажімо на одного учня, чи на одного хворого в лікарні. У нас є державні стандарти, які законодавчо визначені в законі про державні стандарти і соціальні гарантії. Ми повинні пояснити, що є гарантований мінімум, який ми не можемо профінансувати, але можемо це зробити, скажімо, на 60–70 %. Вже на наступний рік, коли наш ВВП зросте, ми зможемо це зробити вже на 80 % від цього стандарту. Поступово наближаючись до 100 % забезпечення цих стандартів ми збільшуватимемо і обсяг фінансування місцевих бюджетів.

Я розумію, що в існуючому бюджеті грошей просто немає. Але все таки, чи є можливості для збільшення фінансування?

Є можливість зробити більш ефективним розподіл наявних ресурсів. Наприклад, ми з народним депутатом Матвієнком запропонували проект закону щодо формульного розподілу бюджету від міст районного значення і до сіл та селищ. Бо прийнятий позаторік бюджетний кодекс довів формульний принцип розподілу бюджету лише до рівня району. А вже на рівні району відбувався не зовсім об’єктивний розподіл коштів.

Сьогодні ми прийняли цей законопроект в першому читанні і доопрацьовуємо його на друге читання. Врешті, сама математична формула не може врахувати всіх відмінностей, які існують на місцевому рівні. Скажімо, в одну територіальну громаду входить три села, а в іншу – одне село; одна має 200 кілометрів доріг, а інша – 50 кілометрів. Ми ввели до десятка коефіцієнтів, які б могли врахувати і наявність бюджетних установ, і протяжність доріг і навіть те, яке паливо використовується для опалювання помешкань.

За Вашим проектом місцеві бюджети будуть розподілятися централізовано?

До рівня району вони доводяться законом про державний бюджет. Районна адміністрація керується формулою, визначеною постановою Кабінету міністрів, як потім розподіляти ці кошти. Ми продублювали можливість перевірки того, наскільки правильно район розподіляє ці кошти. В законопроекті ми визначили термін, протягом якого районна державна адміністрація з районним фінансовим управлінням, повинні розрахувати показники і надіслати до обласного фінансового управління. Працівники управління, в свою чергу, теж роблять розрахунки і направляють свої висновки і до районної державної адміністрації, і на сесію районної ради. Як бачите, буде перевірятися те, наскільки район об’єктивно розподілятиме ресурси.

Чи можна питання фінансування розв’язати якимось іншим чином, наприклад, через адміністративно-територіальну реформу і укрупнення адміністративних одиниць?

Якщо три територіальних громади об’єднати в одну, то можливо зменшаться видатки на органи місцевого самоврядування, зменшаться видатки ще на якісь адміністративні структури. Але якщо, наприклад, це призведе, до централізації на регіональному рівні всіх адміністративних установ, наприклад, судів чи відділів працевлаштування, які у нас зараз є в кожному районному центрі, то навряд чи це створить додаткові можливості для місцевих жителів.

Якщо говорити про велику кількість бюджетів в Україні, то можу послатись на досвід Франції, з роботою казначейства якої я нещодавно знайомилася. Вони не вбачають нічого поганого в тому, що розробляють близько 40 тисяч місцевих бюджетів на державному рівні.

Ми ж тільки два роки як затвердили Бюджетний кодекс. А самоврядування Франції складалося протягом століть, тому не варто очікувати, що ми, за допомогою якихось навіть радикальних кроків, зможемо одразу кардинально змінити ситуацію з фінансуванням.

Але ж мабуть проблема полягає не тільки в тому, як розподілити гроші, але й де їх взяти?

Справді, були б гроші, – їх зажди потім можна застосувати. Бюджет буде тільки тоді, коли працюватиме виробництво. На сьогодні ми виробляємо все більше і більше, про що свідчить зростання ВВП. Але фактично про це повинні думати не тільки Президент і Кабінет міністрів. З думкою про те, як збільшити виробництво, повинен засинати і прокидатися кожен міський голова. Який ще бізнес можна відкрити в місті: взуттєву майстерню, фабрику чи навіть завод?

Чи має міський голова реальну можливість стимулювати розвиток малого і середнього бізнесу?

Від сесії обласної і міської ради, особливо від особистості міського голови залежить те, чи уживеться там бізнес чи ні. Я працювала і на районному рівні, і на міському, тому можу це стверджувати. Багато голів займаються залученням інвестицій, відкриттям філіалів, дочірніх підприємств – у таких населених пунктів є нормальний бюджет. Зверніть увагу на місто Іллічівськ, яке має найбільші в Україні надходження від прибуткового податку. Мер цього міста кожен день виділяє по клаптику землі і запрошує підприємців: “Приходьте, будуйте свої підприємства і працюйте. Виробляйте хоч крабові палички, хоч мило – але працюйте”. Рішенням сесії можна звільнити започаткований бізнес від частини місцевих податків аби виробництво прижилося на цій території. У будь-якому випадку, для того щоб забезпечувати місцевий бюджет потрібно працювати. Там де чекають, що держава виділить якісь спеціальні гроші на розвиток місцевого самоврядування, а самі нічого не роблять, не буде ні добробуту, ні перспективи.

Бесiду вiв Юрiй Таран

Версия для печати
Рекомендуем к прочтению

"Упадок Пятой республики": мифы и реальность

Одним из ключевых слов в лексиконе французских интеллектуальных элит все чаще становится «упадок» (le declin). Под ним имеются в виду действительные или мнимые риски утраты Францией в глобализированном мире XXI века ее традиционной роли одной из великих держав.

Читать далее

 

Мнения других экспертов

Олександр Гриневич, експерт Центру антикризових досліджень, економічний консультант агентства “Радник”.

„Новий регіональний поділ не можна нав’язувати зверху”

Оксана Реміга, експерт Міжнародного центру перспективних досліджень

„Часто місцева влада є лише виконавцем вказівок зверху”

Володимир Погорілий, директор Інституту прямої демократії

Територіальні громади іще не еволюціонували до рівня самоврядування

Володимир Удовиченко, мер м. Славутич

„Наші урядовці й досі сприймають місцеве самоврядування як якогось пасинка”

Віктор Пароконний, міський голова м. Южноукраїнська (Миколаївська обл.)

Децентралізація України ще попереду

Андрей Даниленко, городской глава г. Евпатории

Административно-территориальная реформа – вопрос политический

Олександр Солонтай, голова Фундації Регіональних Ініціатив (Закарпаття)

„Закарпаття традиційно конкурує з Львівською областю”

Іван Попко, голова Городоцької районної ради (Львівська обл.)

“Фінансування за залишковим принципом нам не потрібне”

Анатолій Ткачук, народний депутат 1-го скликання

Регіональна політика, це те, чого в нас ще просто не було

Володимир Пархоменко, старший радник з питань місцевого самоврядування українсько-американської Програми партнерства громад

„Місцеве самоврядування є інститутом середнього класу”

Олександр Олійник, директор Інституту реформ

„Адміністративно -територіальний устрій України безнадійно застарів”

Костянтин Матвієнко, корпорація стратегічного консалтингу „Гардарика”

„Україна вже втратила час, щоб створити ефективну місцеву владу”

Вячеслав Негода, голова секретариату Української асоціації місцевих та регіональних влад

В Україні відсутня влада, яка могла б проводити політику в інтересах регіонів, незалежну від центру

Степан Клебан, заступник виконавчого директора Асоціації міст України.

"Без участі громадян все залишиться в зародковому стані"

 

Другие диалоги

Украина в Европе – контуры и формат будущих взаимоотношений

Государственное управление: нужен ли «капитальный ремонт власти»?

ЕСТЬ ЛИ БУДУЩЕЕ У «ЛЕВОГО ДВИЖЕНИЯ» в УКРАИНЕ?

МИР В ВОЙНЕ или ВОЙНА В МИРУ?

НОВАЯ МЕЖДУНАРОДНАЯ СИСТЕМА БЕЗОПАСНОСТИ родится в Украине?

УКРАИНСКИЙ ПРОЕКТ – реформирование, перезагрузка, создание нового?

Будущее ТВ и Интернета – слияние, поглощение, сосуществование?

ФЕНОМЕН УКРАИНСКОГО МАЙДАНА

Поляризация общества - источник перманентной нестабильности. Найдет ли Украина социальный компромисс?

Партнерство Украина-Евросоюз: вызовы и возможности

МАЛЫЕ ГОРОДА – богатство разнообразия или бедность упадка

Права или только обязанности? (О состоянии соблюдения прав человека в Украине и мире на протяжении последних 65 лет)

Виртуальная реальность и нетократия: новые штрихи к портрету Украины

Таможня или Союз?

ДЕНЬГИ БУДУЩЕГО: валюты локальные, национальные, глобальные? Бумажные или электронные?

Кадры решают все? Или почему из Украины утекают мозги?

Мультикультурализм VS национализм

Религия в социально-политическом контексте Украины

Гуманитарная политика в Украине – а есть ли будущее?

Новый мировой экономический порядок

Рынок земли и будущее аграрной Украины

ДЕМОКРАТИИ КОНЕЦ? или ОНА ВРЕМЕННО СДАЕТ ПОЗИЦИИ?

Судьба реформ в Украине или Реформировать нереформируемое?!

20 наших лет

Будущее без будущего? или Почему Украина теряет образованное общество?

Украинский характер – твердыня или разрушающаяся крепость?

ПЕНСИОННАЯ РЕФОРМА В УКРАИНЕ: куда дует ветер перемен

20 лет независимости Украины – мифы и реалии

Поход Украины в Европу: остановка или смена курса?

Местные выборы 2010: прощание с самоуправлением?

Республика: «де-юре» или «де-факто»?

Каков капитал, таков и труд

Идеология умерла. Да здравствует новая идеология?!

Повестка дня нового Президента – стабилизация или развитие?

Соблазн и искушение диктатурой

Реформа украинского здравоохранения или ее отсутствие: причины и следствия

Выборы-2010: готова ли Украина к переменам?

Неосознанный сталкер. Или. Скрытые и явные угрозы жизни Украины и возможности их предотвращения

Новый общественный договор – быть или не быть?

КАК СПАСТИ СТРАНУ? или Приговор вынесен. Обжалованию подлежит?!

Человеческий капитал в топке экономического кризиса

Украинское общество в условиях кризиса: социальные вызовы и мистификации.

Большой договор между Украиной и Россией: от проекта влияния к проекту развития

Украинская власть: царствует, господствует или руководит?

Украина: нация для государства или государство для нации?

„Социальный капитал” и проблемы формирования гражданского общества в Украине

«Социальные мифологемы массового сознания и политическое мифотворчество»

Гражданин и власть: патерналистские и авторитарные настроения в Украине.

В зеркале украинского культурного продукта

Есть ли «свет» в конце регионального «туннеля» или кого интересуют проблемы местного самоуправления?

Национальная идея: от украинской мечты к новой парадигме развития

Досрочные выборы: политическое представление к завершению сезона

Кризис ценностей: что такое хорошо, и что такое плохо?

Реформы в экономике Украины: причины, следствия, перспективы

Информационное пространство – кривое зеркало Украинской действительности

Постсоветское поколение – здравствуй! (или некоторые подробности из жизни молодежи)

Проект Україна: українська самосвідомість і етнонаціональні трансформації

„Південний вектор” євроінтеграційної стратегії України

Феноменологія української корупції та її специфічні риси

Українській Конституції 10 років: від «однієї з найкращих в Європі» до правового хаосу

Украина в геополитических играх 2006-2025 гг. или Очередное обновление внешней политики

Яку Україну пропонують Україні чи Програми та реальні практики політичних партій України

Парламентський злам: проблеми взаємодії владних гілок

Майдан, рік по тому

Вызовы или стимулы глобализации?

Демографический кризис или последний украинец

Адміністративно-територіальна реформа – тест на ефективність нової влади

Ролевые игры: социодрама Украина – ЕС

Славянские миры: цивилизационный выбор

Повестка дня будущего президента

Новое украинское Просвещение

Чи готова Україна „мислити глобально, діяти локально”?

Демократия по-украински

Какая Россия нужна Украине?

Українська національна еліта – становлення чи занепад?

Середній клас в Україні : майбутнє народжується сьогодні

Україна шукає свою ідентичність

Камо грядеши, Украина?

page generation time:0,031