В украинской системе нечего исправлять, - там все надо менять.

Евгений Чичваркин

Пользовательского поиска

20 лет независимости Украины – мифы и реалии

В жизни страны 20 лет – период очень небольшой. Однако если в начале этого отрезка времени лежит точка отсчета, зафиксировавшая момент рождения нового государства, то 20 лет независимости Украины – это подходящий повод задуматься: откуда мы, собственно, вышли и куда пришли. А вместе с тем и определить – куда лежит наш путь, и вспомнить, таким ли он виделся нам в августе 1991 года? Что из утверждений, намерений и планов реализовано за это время, а что так и осталось благим намерением или оказалось мифом? А может, обилие мифов за прошедшие 20 лет и явилось результатом той апатии и безразличия, которые сейчас переживает украинское общество?

Мы намерены также обсудить вопрос, что было сделано результативно на политической карте Украины, а что до сих пор так и осталось нетронутым (система советов, местное самоуправление), что мы пытались развиваться, но пороху не хватило (демократия, гражданское общество, политические партии, политическая реформа, разделение властей…) и почему? Только ли отсутствие политической воли у власти этому причина, или есть на то объективные непреодолимые обстоятельства?

Спустя 20 лет после провозглашения независимости, Украина по-прежнему не дотягивает не только до уровня соседей, но и существенно растратила свой потенциал, который она имела накануне. Упрощение структуры производства, в том числе и экспорта, снижение уровня квалификации и производительности труда, галопирующее нарастание разрыва между богатыми и бедными… Итоги прошедших 20 лет нуждаются в осмыслении.

В тоже время, для граждан нашей страны эти двадцать лет не были потерянным временем – каждый достаточно активный человек открывал для себя новые возможности, чему-то учился, что-то строил, развивался сам, растил и воспитывал своих детей. Если мы будем оценивать прошедшие 20 лет сквозь призму человеческой жизни, мы вряд согласимся с тем, что они были потеряны для каждого из нас. Но стала ли наша страна за эти 20 лет реально свободной, конкурентоспособной и привлекательной, как для собственных граждан, так для иностранцев? Насколько за эти годы развивалось и укреплялось общество в целом и государство как концентрированное выражение этого общества?

Диапазон мнений и экспертных оценок прошедших двух десятилетий достаточно широк. От откровенного приговора – счет оставшегося стране времени идет на месяцы, ибо «время безвозвратно упущено и государство Украина пошло по пути самоуничтожения». До вполне конструктивных, хотя и неутешительных прогнозов – между декларацией реформ и их реализацией, дистанция огромных размеров. Ясно одно – даже самые позитивно настроенные эксперты признают, что результат 20 лет независимости Украины далек от идеала…

Двадцать лет оказались слишком коротким сроком даже для того, чтобы, отказавшись от старых ценностей, приобрести новые – в экономике, в политике, в общественной жизни и культуре. Почему так случилось? Ведь в мире известны примеры, когда за это время беднейшие страны достигали поразительных успехов? Хотя, нужно быть объективными, даже в куда более сильной ФРГ, спустя 20 лет после объединения, восточные земли так и не достигли уровня развития земель западных…

Сайт «Диалог.UA» предлагает также сравнить наш 20 летний путь с другими постсоветскими государствами, с государствами Центральной Европы. Для нас важно определить, действительно ли в украинском государстве, по-прежнему сохраняются демократические тренды и потенциалы, или же политические элиты склонны развернуть кампанию направленную на то, чтобы убедить своих граждан в том, что пора переходить к авторитаризму.

Будет также интересно узнать и то, как оценивают результаты прошедших 20 лет, не только наши, украинские, эксперты, но и зарубежные. Мы традиционно предлагаем вам «взгляд на Украину извне» в тех переводах, которые были подготовлены для этой темы.

Попытка дать оценку происходящему, саморефлексия, какой бы формальный повод для этого не представлялся – это всегда очень ценный анализ, как для государства, так и для общества. Ибо это позволяет определить достоинства и недостатки настоящего момента в развитии страны. Поэтому-то анализ сделанного страной за 20 лет независимости столь необходим для определения и планирования дальнейшего суверенного существования Украины.

Мы приглашаем к разговору всех наших экспертов, авторов, читателей. Присоединяйтесь, ведь впереди нас ожидает очень интересный и поучительный диалог.

Свернуть

В жизни страны 20 лет – период очень небольшой. Однако если в начале этого отрезка времени лежит точка отсчета, зафиксировавшая момент рождения нового государства, то 20 лет независимости Украины – это подходящий повод задуматься: откуда мы, собственно, вышли и куда пришли. А вместе с тем и определить – куда лежит наш путь, и вспомнить, таким ли он виделся нам в августе 1991 года? Что из утверждений, намерений и планов реализовано за это время, а что так и осталось благим намерением или оказалось мифом? А может, обилие мифов за прошедшие 20 лет и явилось результатом той апатии и безразличия, которые сейчас переживает украинское общество?

Развернуть

Мнение эксперта
Другие диалоги:
Версия для печати

Відсутність професійної і чесної влади – проблема всіх 20 років української незалежності.

7 фев 2011 года
Ігоре Борисовичу, чи законодавство незалежної України дозволяє говорити про те, що за 20 років держава відбулася?

Я б сказав, - не повністю. Більшість формальних вимог, щодо створення системи законодавства незалежної держави, ми виконали. Проте брак досвіду і часу на першому етапі негативно позначилися на якості багатьох державотворчих систем, а відсутність політичної волі в подальшому не дозволила виправити ці помилки.

Я маю на увазі, наприклад, нестабільне і недосконале виборче законодавство, нереформованість сфери кримінальної юстиції, неналежне проведення адміністративної та адміністративно-територіальної реформ. Це, можливо, найгостріші питання, які залишилися нерозв’язаними досі. І вони є однією з головних причин тих кризових явищ, які переживає Україна протягом всіх років незалежності.

Чому так сталося? Існує комплекс причин, кожна з яких була актуальною у певний час становлення держави. На початку 1990-х просто бракувало знань. Це пояснювало відсутність концепцій, несвоєчасність пропозицій, повільний темп перетворень. Дуже багато сфер, що стосувалися моделей суспільної організації та систем життєдіяльності держави, не були опрацьовані нашою елітою на момент здобуття Україною незалежності.

Згодом ситуація змінилася, але не на краще, - домінуючого значення набуло прагнення політичної еліти будь-що зберігати власний статус і примножувати багатства. Тобто, відбулася підміна змістовних понять: влада перестала навіть думати про обов’язок працювати в інтересах суспільства, а нормою стала діяльність влади, спрямована на збагачення тих, хто перебуває при владі.


Ви можете зараз визначити часові межі появи такої тенденції?

Впевнено сказати важко. Мені здається, що переломним моментом став десь 1998 рік. До того Україна як держава абсолютно точно прогресувала, розвивалася, хоча й не без складнощів та проблем. То був рух вгору. А починаючи з підготовки президентських виборів 1999 року, тенденція змінилася. Я не хочу сказати, що почався рух тільки в зворотньому напрямку, вниз. Але з того часу владна еліта почала формулювати завдання, орієнтовані насамперед на збереження влади.


Проблема тотальної корупції теж виникла в той час? Взагалі ця проблема, на ваш погляд, пов’язана з діями влади?

Ні, корупція у нас була завжди. Як, втім, і в інших країнах. Але масштаби корупції, звичайно, різні. У нас за 20 років незалежності рівень корупції постійно зростав. Але процес розвивався не плавно, а стрибками чи ривками. Можна навіть приблизно визначити роки, які стали піковими у сенсі посилення корупції: 1994, 2005, 2008, 2010. Пояснити це можна хіба що зміною настроїв серед населення: період великих надій на нову владу трансформується у розчарування. Фактично суспільство вдається до корупції як до альтернативи існуючій владі.

Змінити ситуацію можна, проте ще жоден склад української влади навіть не намагався докладати до цього зусиль. А треба було б насамперед провести адміністративну й судову реформи: поки ми не маємо належної організації виконавчої та судової влади, корупція дуже часто стає найкращим способом подолати бюрократію. Тому спочатку треба встановити нормальні правила функціонування владних структур, за яких вирішити питання можна без корупції.

Другий крок – максимальна прозорість влади, що передбачає тотальне декларування і перевірку як доходів, так і видатків усіх представників влади і членів їхніх родин.

І третій крок – посилення правових засобів боротьби з проявами корупції. На сьогодні ж у нас взагалі скасоване все відповідне законодавство, в тому числі й Закон про боротьбу з корупцією.

До речі, останні місяці минулого року продемонстрували, що у теперішньої влади знову немає не те що стратегії, а навіть тактики реалізації реформ. Є бажання концентрувати всю владу у руках адміністрації президента. Сконцентрували майже все, а тепер, схоже, не знають, що з цією владою робити.


Це створює загрози тільки правлячій команді чи навіть українській державності?

Загроза державності, на мій погляд, існує. Частково вона спричиняється зовнішніми факторами, насамперед, відродженням російського імперіалізму. Але найбільшою загрозою незалежності України є, як і завжди раніше була, внутрішня слабкість держави, породжена бездарною політикою нашої влади. Я говорю не лише про теперішню команду, але й про попередників. Відсутність професійної і чесної влади – проблема всіх 20 років української незалежності.


Може, це свідчить про незрілість, несформовану структуру суспільства, котре обирає таку владу?

До суспільства може бути багато питань і претензій, від усвідомленості політичного вибору – до самостійності і відповідальності за свої дії. Проте важливо пам’ятати, що наше суспільство – постколоніальне. Народ, що пережив майже трьохсотлітнє поневолення, кількаразове винищення еліти, Голодомор, війни, сталінський геноцид, має об’єктивні проблеми в питаннях самоорганізації, в здатності просувати вперед справжню еліту, генерувати якісну та ефективну владу.

Ці проблеми не унікальні, подібне переживали, наприклад, наші західні сусіди – країни Східної Європи. Вони зуміли подолати суспільні наслідки панування тоталітарного режиму. Проте, на відміну від сусідів, у нашого суспільства є одна унікальна і надзвичайно гостра проблема - розкол між тими, хто з повагою ставиться до європейських суспільних цінностей, і тими, хто орієнтується на совєтські, значною мірою антиєвропейські цінності. Оце протистояння не дозволяє консолідувати наш народ.


Розкол, про який ви говорите, має вікові параметри: молодь не асоціює своє життя з СРСР, а мріє про європейські стандарти?

Не все так просто. Совєтська чи постсовєтська свідомість має здатність відтворюватися. У тому числі в молодому поколінні. Насамперед тому, що цей процес стимулюється з Росії.


А ви, порівнюючи Україну тепер і 20 років тому, які переживаєте почуття – сум і розчарування чи радість і надії?

У першу чергу, надії. Скільки б не було проблем, але головне, що Україна – незалежна держава.

Я з 1987 року займався політичною діяльністю, пройшов через мітинги, які розганялися з собаками, через "спілкування" з КДБ, через реальну боротьбу за незалежність. Пам’ятаю, восени 1990 року я опублікував статтю, у якій обґрунтовував тезу, що, на жаль, революційний період розвитку завершився. І що перед нами лежить довгий, можливо, на десятиліття, шлях трансформації цього квазісуверенного стану (після Декларації про суверенітет) до незалежності. А вже через півроку після публікації цієї статті ми стали незалежними. Це здавалося неможливим, а – сталося.

Я дуже добре пам’ятаю момент проголошення незалежності. 1991 рік – то була вершина моїх мрій. І я досі з радістю згадую багато яскравих моментів, що стали частиною новітньої історії України – незалежність, ухвалення Конституції,…

Звісно, певний відсоток розчарування є. Розумієш, як можна було б швидше, ефективніше розв’язати ті чи інші проблеми, наскільки б могло бути краще. Шкода, що якісь можливості були втрачені, що в чомусь не вистачило знань, досвіду, наполегливості…

Було багато об’єктивних і суб’єктивних причин, через які ми не досягли на сьогодні того, про що мріяли на початку незалежності. І я, в тому числі, робив немало помилок, про які тепер шкодую.


Ви зараз вірите, що Україна стане розвиненою європейською державою? Мрієте, щоб ваші діти чи онуки жили тут?

По-перше, ми є європейською державою. Україна не настільки успішна, як держави на захід від нас, але на те, як я говорив, є об’єктивні причини. Я переконаний, що час виправить цю ситуацію. Україна неодмінно буде розвиненою, цивілізованою, багатою. У нас є для цього все необхідне. Трансформація – це тільки питання часу, адже 20 років для держави – не термін. І, звичайно, я хочу, щоб і я, і моя родина жили в Україні.


Бесіду вела Наталка Пахомова

Версия для печати
Публикации автора

 

Рекомендуем к прочтению

Новый мировой беспорядок – как мы в нем оказались

Развал системы глобальной безопасности – следствие подъема национализма, этой «темной стороны демократии», что уже привело к конфликтам во многих странах мира; происходящее в Украине является доказательством этого, а возможно, и началом революции. Как выбраться из подобной ситуации в реальной жизни? Научные исследования показывают, что есть только два пути: чистая победа одной из сторон, или «мучительный тупик», в котором обе стороны страдают из-за конфликта, пока не согласятся на международное посредничество.

В Украине Россия тоже вошла в мучительный политический тупик. Да, она показала свою силу духа в отношении санкций – а также готовность терпеть неудобства, чтобы при этом терзать Украину, пытаясь сохранить благодаря этому свое влияние и сепаратистскую автономию на востоке страны. Украина, однако, стремится к чистой победе, окружая сепаратистов и обстреливая их позиции. Чего мы пока не знаем – как далеко Украина готова зайти в своем стремлении к полной победе, и как далеко готова зайти Россия, чтобы этого не допустить? Да, можно надеяться, что международные посредники смогут убедить и Украину, и Россию, что издержки открытого конфликта могут быть столь велики, что лучше пойти на сохранение нынешнего положения, чем продолжать военные действия. Я боюсь, однако, что мы увидим дальнейшее обострение конфликта, усиление экономических санкций и расширение военных действий.

Читать далее

 

Мнения других экспертов

Олександр Вишняк, доктор соціологічних наук, директор фірми «Юкрейніан соціолоджі сервіс»

К авторитаризму Украину подтолкнул экономический кризис

Виктор Щербина, доктор социологических наук

Наступает время для возникновения новой утопии

Густав Водичка, писатель, историк, общественный деятель

Украинцам никто никогда не мешал жить, просто мы дураки

Ярослав Жалило, кандидат экономических наук, первый заместитель директора НИСИ

Те, що два десятиліття тому здавалося дивом, сьогодні – вчорашній день

Олег Верник, председатель Всеукраинского независимого профсоюза "Захист праці"

Система распределения ответственности (и безответственности) многих устраивает

Александр Майборода, доктор исторических наук, профессор

История нас учит, что она ничему не учит

Николай Ожеван, д.ф.н., профессор кафедры международной информации Института международных отношений Киевского национального университета Тараса Шевченко

Двадцать лет мы не производили почти ничего… кроме слов

Александр Стегний, доктор социологических наук, исполнительный директор Центра социальных и маркетинговых исследований «Социс», ведущий научный сотрудник Института социологии НАНУ

За эти двадцать лет мы научились жить в законах, которые сами же презираем и нарушаем

Сергей Згурец, эксперт Центра исследований армии, конверсии и разоружения

Формирование украинской государственности еще не завершено

Виктория Подгорная, к.ф.н., директор Центра социально-политического проектирования

Время безвозвратно упущено и государство Украина пошло по пути самоуничтожения

Владимир Золоторев, журналист

Государству Украина ничего не угрожает

 

Другие диалоги

Украина в Европе – контуры и формат будущих взаимоотношений

Государственное управление: нужен ли «капитальный ремонт власти»?

ЕСТЬ ЛИ БУДУЩЕЕ У «ЛЕВОГО ДВИЖЕНИЯ» в УКРАИНЕ?

МИР В ВОЙНЕ или ВОЙНА В МИРУ?

НОВАЯ МЕЖДУНАРОДНАЯ СИСТЕМА БЕЗОПАСНОСТИ родится в Украине?

УКРАИНСКИЙ ПРОЕКТ – реформирование, перезагрузка, создание нового?

Будущее ТВ и Интернета – слияние, поглощение, сосуществование?

ФЕНОМЕН УКРАИНСКОГО МАЙДАНА

Поляризация общества - источник перманентной нестабильности. Найдет ли Украина социальный компромисс?

Партнерство Украина-Евросоюз: вызовы и возможности

МАЛЫЕ ГОРОДА – богатство разнообразия или бедность упадка

Права или только обязанности? (О состоянии соблюдения прав человека в Украине и мире на протяжении последних 65 лет)

Виртуальная реальность и нетократия: новые штрихи к портрету Украины

Таможня или Союз?

ДЕНЬГИ БУДУЩЕГО: валюты локальные, национальные, глобальные? Бумажные или электронные?

Кадры решают все? Или почему из Украины утекают мозги?

Мультикультурализм VS национализм

Религия в социально-политическом контексте Украины

Гуманитарная политика в Украине – а есть ли будущее?

Новый мировой экономический порядок

Рынок земли и будущее аграрной Украины

ДЕМОКРАТИИ КОНЕЦ? или ОНА ВРЕМЕННО СДАЕТ ПОЗИЦИИ?

Судьба реформ в Украине или Реформировать нереформируемое?!

20 наших лет

Будущее без будущего? или Почему Украина теряет образованное общество?

Украинский характер – твердыня или разрушающаяся крепость?

ПЕНСИОННАЯ РЕФОРМА В УКРАИНЕ: куда дует ветер перемен

Поход Украины в Европу: остановка или смена курса?

Местные выборы 2010: прощание с самоуправлением?

Республика: «де-юре» или «де-факто»?

Каков капитал, таков и труд

Идеология умерла. Да здравствует новая идеология?!

Повестка дня нового Президента – стабилизация или развитие?

Соблазн и искушение диктатурой

Реформа украинского здравоохранения или ее отсутствие: причины и следствия

Выборы-2010: готова ли Украина к переменам?

Неосознанный сталкер. Или. Скрытые и явные угрозы жизни Украины и возможности их предотвращения

Новый общественный договор – быть или не быть?

КАК СПАСТИ СТРАНУ? или Приговор вынесен. Обжалованию подлежит?!

Человеческий капитал в топке экономического кризиса

Украинское общество в условиях кризиса: социальные вызовы и мистификации.

Большой договор между Украиной и Россией: от проекта влияния к проекту развития

Украинская власть: царствует, господствует или руководит?

Украина: нация для государства или государство для нации?

„Социальный капитал” и проблемы формирования гражданского общества в Украине

«Социальные мифологемы массового сознания и политическое мифотворчество»

Гражданин и власть: патерналистские и авторитарные настроения в Украине.

В зеркале украинского культурного продукта

Есть ли «свет» в конце регионального «туннеля» или кого интересуют проблемы местного самоуправления?

Национальная идея: от украинской мечты к новой парадигме развития

Досрочные выборы: политическое представление к завершению сезона

Кризис ценностей: что такое хорошо, и что такое плохо?

Реформы в экономике Украины: причины, следствия, перспективы

Информационное пространство – кривое зеркало Украинской действительности

Постсоветское поколение – здравствуй! (или некоторые подробности из жизни молодежи)

Проект Україна: українська самосвідомість і етнонаціональні трансформації

„Південний вектор” євроінтеграційної стратегії України

Феноменологія української корупції та її специфічні риси

Українській Конституції 10 років: від «однієї з найкращих в Європі» до правового хаосу

Украина в геополитических играх 2006-2025 гг. или Очередное обновление внешней политики

Яку Україну пропонують Україні чи Програми та реальні практики політичних партій України

Парламентський злам: проблеми взаємодії владних гілок

Майдан, рік по тому

Вызовы или стимулы глобализации?

Демографический кризис или последний украинец

Адміністративно-територіальна реформа – тест на ефективність нової влади

Ролевые игры: социодрама Украина – ЕС

Славянские миры: цивилизационный выбор

Повестка дня будущего президента

Новое украинское Просвещение

„Внутрішня геополітика” України.

Чи готова Україна „мислити глобально, діяти локально”?

Демократия по-украински

Какая Россия нужна Украине?

Українська національна еліта – становлення чи занепад?

Середній клас в Україні : майбутнє народжується сьогодні

Україна шукає свою ідентичність

Камо грядеши, Украина?

page generation time:0,085