В украинской системе нечего исправлять, - там все надо менять.

Евгений Чичваркин

Пользовательского поиска

20 лет независимости Украины – мифы и реалии

В жизни страны 20 лет – период очень небольшой. Однако если в начале этого отрезка времени лежит точка отсчета, зафиксировавшая момент рождения нового государства, то 20 лет независимости Украины – это подходящий повод задуматься: откуда мы, собственно, вышли и куда пришли. А вместе с тем и определить – куда лежит наш путь, и вспомнить, таким ли он виделся нам в августе 1991 года? Что из утверждений, намерений и планов реализовано за это время, а что так и осталось благим намерением или оказалось мифом? А может, обилие мифов за прошедшие 20 лет и явилось результатом той апатии и безразличия, которые сейчас переживает украинское общество?

Мы намерены также обсудить вопрос, что было сделано результативно на политической карте Украины, а что до сих пор так и осталось нетронутым (система советов, местное самоуправление), что мы пытались развиваться, но пороху не хватило (демократия, гражданское общество, политические партии, политическая реформа, разделение властей…) и почему? Только ли отсутствие политической воли у власти этому причина, или есть на то объективные непреодолимые обстоятельства?

Спустя 20 лет после провозглашения независимости, Украина по-прежнему не дотягивает не только до уровня соседей, но и существенно растратила свой потенциал, который она имела накануне. Упрощение структуры производства, в том числе и экспорта, снижение уровня квалификации и производительности труда, галопирующее нарастание разрыва между богатыми и бедными… Итоги прошедших 20 лет нуждаются в осмыслении.

В тоже время, для граждан нашей страны эти двадцать лет не были потерянным временем – каждый достаточно активный человек открывал для себя новые возможности, чему-то учился, что-то строил, развивался сам, растил и воспитывал своих детей. Если мы будем оценивать прошедшие 20 лет сквозь призму человеческой жизни, мы вряд согласимся с тем, что они были потеряны для каждого из нас. Но стала ли наша страна за эти 20 лет реально свободной, конкурентоспособной и привлекательной, как для собственных граждан, так для иностранцев? Насколько за эти годы развивалось и укреплялось общество в целом и государство как концентрированное выражение этого общества?

Диапазон мнений и экспертных оценок прошедших двух десятилетий достаточно широк. От откровенного приговора – счет оставшегося стране времени идет на месяцы, ибо «время безвозвратно упущено и государство Украина пошло по пути самоуничтожения». До вполне конструктивных, хотя и неутешительных прогнозов – между декларацией реформ и их реализацией, дистанция огромных размеров. Ясно одно – даже самые позитивно настроенные эксперты признают, что результат 20 лет независимости Украины далек от идеала…

Двадцать лет оказались слишком коротким сроком даже для того, чтобы, отказавшись от старых ценностей, приобрести новые – в экономике, в политике, в общественной жизни и культуре. Почему так случилось? Ведь в мире известны примеры, когда за это время беднейшие страны достигали поразительных успехов? Хотя, нужно быть объективными, даже в куда более сильной ФРГ, спустя 20 лет после объединения, восточные земли так и не достигли уровня развития земель западных…

Сайт «Диалог.UA» предлагает также сравнить наш 20 летний путь с другими постсоветскими государствами, с государствами Центральной Европы. Для нас важно определить, действительно ли в украинском государстве, по-прежнему сохраняются демократические тренды и потенциалы, или же политические элиты склонны развернуть кампанию направленную на то, чтобы убедить своих граждан в том, что пора переходить к авторитаризму.

Будет также интересно узнать и то, как оценивают результаты прошедших 20 лет, не только наши, украинские, эксперты, но и зарубежные. Мы традиционно предлагаем вам «взгляд на Украину извне» в тех переводах, которые были подготовлены для этой темы.

Попытка дать оценку происходящему, саморефлексия, какой бы формальный повод для этого не представлялся – это всегда очень ценный анализ, как для государства, так и для общества. Ибо это позволяет определить достоинства и недостатки настоящего момента в развитии страны. Поэтому-то анализ сделанного страной за 20 лет независимости столь необходим для определения и планирования дальнейшего суверенного существования Украины.

Мы приглашаем к разговору всех наших экспертов, авторов, читателей. Присоединяйтесь, ведь впереди нас ожидает очень интересный и поучительный диалог.

Свернуть

В жизни страны 20 лет – период очень небольшой. Однако если в начале этого отрезка времени лежит точка отсчета, зафиксировавшая момент рождения нового государства, то 20 лет независимости Украины – это подходящий повод задуматься: откуда мы, собственно, вышли и куда пришли. А вместе с тем и определить – куда лежит наш путь, и вспомнить, таким ли он виделся нам в августе 1991 года? Что из утверждений, намерений и планов реализовано за это время, а что так и осталось благим намерением или оказалось мифом? А может, обилие мифов за прошедшие 20 лет и явилось результатом той апатии и безразличия, которые сейчас переживает украинское общество?

Развернуть

Мнение эксперта
Другие диалоги:
Версия для печати

Те, що два десятиліття тому здавалося дивом, сьогодні – вчорашній день

14 фев 2011 года

Що означало для України отримання незалежності в 1991 році в економічному плані?

Набуття незалежності у 1991 році для України, з економічної точки зору, однозначно, було викликом. Формування економічного суверенітету, насамперед, ставило завдання для нас – українців і української влади – щодо того, наскільки можна ефективно скористатися цим потенціалом, наскільки ефективно його скерувати, наскільки ефективно його адаптувати, розвинути і наблизити до світової економіки. Тоді ще про глобалізацію не говорили, але фактично йшлося про готовність до глобальних викликів, які вже формувалися. Це стало іспитом для нової української влади щодо можливості самостійно розпоряджатися життям власної країни і, зокрема, її економікою.

Готуючись до інтерв’ю, я спеціально знайшов матеріал «Основні напрями економічної політики України в умовах незалежності», схвалений Верховною Радою 25 жовтня 1991 року, де, фактично, щодо економіки було поставлено конкретні цілі, задачі, що стояли перед незалежною країною. Найважливішими пріоритетами цей документ визначав докорінну структурну перебудову народного господарства і кардинальні зміни в інвестиційній діяльності. Серед стратегічних цілей визначалися: створення розвиненого індустріального споживчого сектора економіки; подолання структурно-технічної незбалансованості народного господарства; зміна структури та обсягів інвестицій з метою прискореного розвитку виробництва машинобудівної продукції для потреб АПК, легкої, харчової та інших галузей промисловості; регулювання структурних зрушень шляхом прискорення відтворювальних процесів, зокрема через зростання в майбутньому у півтора-два рази норми виробничого нагромадження у національному доході і таке інше.

Це 1991 рік. Що насправді відбулося потім, ми всі дуже добре знаємо. Тривалі періоди економічного спаду, провал обсягів виробництва – десь до приблизно половини рівня пізнього радянського періоду, провал ВВП, який і досі не вийшов на рівень 1990 року.

Тобто, хороші цілі, які були поставлені, на жаль, не були підкріплені адекватними управлінськими діями і, як наслідок, ми отримали таку затяжну трансформаційну кризу.


Відтак, які ж підсумки двадцятирічного циклу розвитку економіки незалежної України?

Перш за все, треба констатувати, що нам, ціною великих втрат і зусиль, вдалося сформувати відносно самостійну, здатну до автономного існування, економіку. Економіку, яка спроможна конкурувати на світових ринках, – хоч і не в тих секторах, в яких планувалося. Українська економіка спроможна сьогодні забезпечувати життя, хай меншого населення, ніж було, але все таки нас 45 мільйонів. Цього не можна було б зробити, якби ми говорили про те, що скажімо, цей період, особливо криза 1991–99 років, – що він був наповнений якимось невдалими рішеннями. Ні, було сформовано самостійну економіку, яка має власну грошову систему, власну, досить розвинену банківську систему. В усякому разі, організаційно-технологічно в Україні одна з найбільш сучасних банківських систем в Європі, а можливо навіть і в світі. Інше питання – її структура, скажімо, велика кількість і велика подрібненість банків, неефективна структура активів і, зокрема, кредитування – однак це вже інша історія. Але систему – створено, грошову одиницю – створено.

Відбулося певне переформатування економіки, яка спроможна сьогодні використовувати традиційні ресурси конкурентоспроможності України. Ми сьогодні позиціонуємося в світі як продавці металу, аграрної продукції, хімічної сировини. Ми прожили ці 20 років не даремно, зуміли збудувати економіку, яка сьогодні може працювати, хоч і викликає дуже багато нарікань, яка має величезну кількість диспропорцій, яка має ризики, котрі зберігаються. Будемо прямо говорити, наша економіка все ще недостатньо ефективна щодо використання тих багатющих ресурсів, які нам «перепали» в спадок від Радянської України, і, власне, ми це бачимо в нашому повсякденному житті.

Але в жодному разі не можна говорити про те, що це якийсь втрачений період. Це абсолютно не так. Це поступ вперед, нехай повільний, мало координований, але поступ.


Чи існують сьогодні загрози економічному суверенітету, незалежності, цілісності країни?

Однозначно існують. Насамперед, візьмемо фінансовий напрямок. Дедалі більше зростає залежність України від світових фінансових ринків. У 2007–2008 роках ми мали динамічне зростання залучення, насамперед, комерційними банками, а також не фінансовими корпораціями кредитів на зовнішніх ринках. За рахунок цього сформувався великий обсяг зовнішнього недержавного боргу, що, зрештою, і стало одним із чинників потужної кризи кінця 2008 року. 2009 і 2010 роки стали роками, власне, конвертації або заміни цього недержавного боргу на державний борг. І сьогодні Україна дуже суттєво залежить від можливості фінансувати принаймні частину свого дефіциту за рахунок зовнішніх державних запозичень на світових ринках. Уже в поточному році обсяг витрат на необхідне обслуговування зовнішнього державного боргу є доволі високим, що реально дуже сильно тисне на державний бюджет, і в найближчі роки цей тиск буде, хоча і дещо меншим, але все ж таки досить обтяжливим. Фактично, цей зовнішній виклик є суттєвим для безпеки України, тому що ми дійсно залежимо від ситуації на світовому ринку.


Найгірший варіант – це дефолт?

Так. Це ризик неспроможності сплатити по боргах, і, відповідно, дефолт, падіння курсу національної грошової одиниці, інвестиційних рейтингів, втеча капіталів і таке інше. Це такий апокаліптичний сценарій.

Інший напрямок – енергетична безпека країни. Україна була при Союзі і зараз залишається країною з високою енергетичною залежністю. Насамперед, по природному газу і по нафті. По нафті мені зараз важко назвати свіжі цифри, але десь приблизно 90% – це була імпортована нафта, по газу була дещо менша залежність, але без імпорту газу ми також господарювати не можемо. Це теж, фактично, обмеження нашого суверенітету, тому що ми залежимо від рішень тих, хто сьогодні є учасниками переговорів. Адже ми знаємо, що нафтогазовий ринок дуже специфічний, він взагалі випадає із стандартних схем ринкового регулювання на світовому ринку. Він не підпадає під регулювання СОТ. На нього фактично мало впливають інші норми і міжнародні угоди. Тому тут дійсно політика різко втручається в забезпечення нашої енергетичної безпеки.

Наступний напрямок – регіональний розріз. Зберігається і посилюється диференціація регіонів за рівнями розвитку. Є регіони, які, скажімо, стрімко почали підніматися на початку цього століття на підґрунті експортної моделі – це металургійні регіони, насамперед, Донбас. Але, фактично, це старопромислові регіони. Криза вже це показала, вона вже вдарила по виробництву в цих регіонах і, відповідно, по їхньому фінансовому становищу. І найближчим часом, якщо світ буде переорієнтовуватися на інші пріоритети світових ринків і буде зростати конкуренція на ринках металургійної продукції з боку нових індустріальних тигрів, то ми розуміємо, що майбутнє цих українських регіонів вже не таке оптимістичне, як ще кілька років тому.

Є регіони, які знаходяться в депресивному стані через те, що у них впала легка промисловість, яка була в країні. Адже в Радянській Україні це була одна з ключових галузей промисловості. Після кризи, після падіння купівельної спроможності громадян, після навали дешевого імпорту тощо, – сьогодні легка промисловість сягає ледве одного відсотка від всієї продукції промисловості. Відповідно, величезні регіони, які існували на основі легкої промисловості, машинобудівної, частково паперового виробництва, – сьогодні опинилися в глибокій депресії. На цьому тлі виділяється Київ, який отримує більше третини річного припливу (до половини) іноземних інвестицій, до якого збігаються фінансові потоки, в якому рівень доходів населення вдвічі більший, ніж в середньому по Україні. І оця величезна диференціація між регіонами не може сприяти територіальній інтеграції країни. Виникають різного роду ризики дезінтеграційних тенденцій.

І, нарешті, соціальне розшарування. Тут теж ситуація дуже складна. Рівень розшарування величезний. Це викликає і соціальну напруженість, і дестимуляцію людей до творчої трудової діяльності. Тобто, таких ризиків багато, і це, звичайно, може бути основою для різного роду напруженостей і навіть соціальних вибухів.


А як минулі 20 років позначилися на рівні життя людей?

Кількісно оцінити зміну рівня життя дуже важко, тому що робити такі співставлення можна, якщо порівнювати доходи. Але сьогодні дуже важко порівняти сучасну гривню і радянський рубль 1989 року. Ми можемо розглядати ці тенденції через структуру споживання. Вона справді змінилася. З одного боку, для людей стали набагато доступнішими товари тривалого користування – одяг, електроніка, автомобілі. З іншого боку, – погіршилася структура споживання харчової продукції. Впала калорійність, впала якісна структура харчування, що пов’язано із загалом невисокою купівельною спроможністю людей. Це негативний наслідок.

Суттєво погіршилася можливість доступу до так званих соціальних фондів споживання. Занепала освіта, охорона здоров’я, численні культурні програми. Не те, що їх зовсім немає, але якісний рівень безкоштовної освіти і медицини настільки невисокий, що, на жаль, можна говорити, про те, що якість споживання цього втратилася. Так, люди з високим рівнем достатку мають сьогодні можливість отримувати ці послуги в більш якісному вигляді, але вже на платній основі. Тобто, присутність на ринку поліпшилася, але доступність реально зменшилася. Звідси і така відмінність нинішньої структури споживання від соціалістичної, коли люди, в основному, потребували, що поїсти і як забезпечити загальні умови життя – через безплатні культуру, медицину і освіту. Адже ми перейшли до капіталістичної моделі, де структура споживання формується структурою попиту, і яка дуже різна для різних прошарків населення. Якщо говорити об’єктивно, чи краще зараз жити, чи гірше, ніж у 1989 році, – якщо порівнювати, наприклад, з періодами дефіциту, – то мабуть все-таки краще. Якщо порівнювати рівень соціальної захищеності людини – однозначно гірше. Якщо порівнювати загальне середовище життя – у нас об’єктивно технічний прогрес, це дійсно поступ – від відеомагнітофону, який сьогодні є вчорашнім днем, а тоді був мрією елітних прошарків населення, – до комп’ютерів, мобільного зв’язку. Тобто світ еволюціонує. Те, що тоді здавалося дивом, сьогодні видається вчорашнім днем.


Якщо тенденція поляризації доходів населення збережеться – чи зможуть багаті в такому випадку спати так само спокійно, як і зараз?

Справді, еголітаристське прагнення рівності в українців споконвіку досить сильне. Цей менталітет зберігся і за радянських часів. До речі, щоб сьогодні не говорили, але мені видається, що радянська система, в цьому контексті, була адекватна цьому менталітету. За часів незалежності це прагнення рівності і сподівання на допомогу держави накладалося на трансформаційні процеси й гальмувало і трансформацію суспільства, і трансформацію економіки. Хоча, за цей час уже суттєво змінилася і стратифікація суспільства, і виросло вже нове покоління людей, яке трохи інакше дивиться на світ, але все одно: патерналістські настрої в Україні залишаються досить сильними. Тому люди досить часто концентруються не на створенні для себе умов власного виживання, а на тому, щоб або вимагати, щоб ці умови їм хтось (як правило, це має бути держава) створив, або за принципом «все взяти і поділити». Ця хвиля безпідставних сподівань зрозуміла, об’єктивна, але вона деструктивна з точки зору формування нової моделі суспільства. Вона сьогодні перешкоджає поступу суспільства, в тому числі, і становленню сучасної ринкової економіки в Україні. Адже ми вже вирішили, що будуємо саме ринкову систему, не соціалістичну; ту її модель, де гроші, праця, капітал і попит формують головний кістяк життєдіяльності суспільства. Думаю, що цих реалій суспільство ще повністю не сприйняло. На жаль, існує певний момент протесту, який полягає саме в прагненні повернутися до якихось патерналістських моделей економіки.

Але ми бачимо, що формується вже і нова хвиля. Це показав 2004 рік, Майдан. Це, власне, в певній мірі показав і 2010 рік, так званий податковий майдан. Уже формується певний, більш сучасний прошарок людей, які прагнуть власноруч будувати собі прийнятні умови життя.

З одного боку, це плюс, бо тільки, якщо буде цей прошарок, ми зможемо побудувати стабільне суспільство. З іншого боку, якщо придивитися, це не є плюсом, бо структура прагнень і переконань цих людей вже трохи застаріла. Ми бачимо так званих «дрібних лавочників», чий час, в принципі, вже значною мірою минув. Такі ж протести були, наприклад, у Польщі років 5–7 тому назад, коли там почалося витіснення дрібної торгівлі. Це люди, які, на жаль, звикли працювати у непрозорому економічному, зокрема, податковому, середовищі. Головна ж проблема українського суспільства полягає в тому, що активний клас, який формується, на жаль, має деструктивну нотку – тіньову, архаїчну, схильний до роздріблення дій та інтересів.

І третя складова наших негараздів – це значний вплив олігархічних структур. Тому що має місце велике майнове розшарування, і дуже часто об’єктивно існуючий протестний потенціал населення перебуває під впливом реалізаторів якихось олігархічних інтересів.


Які кроки до стабілізації економіки сьогодні є найбільш перспективними?

Найголовніший аспект забезпечення стабілізації української економіки сьогодні – це зменшення її поточної операційної залежності від кон’юнктури світових ринків. Тобто, провідний напрям реформ полягає в тому, аби розвинути роль внутрішнього ринку, внутрішнього споживчого та інвестиційного попиту у прискоренні економічної активності населення.

Але має бути збалансованість. Що ми мали в 2005–2007 роках? Ми мали спробу роздати людям якомога більше, але оскільки ресурси були обмежені, така роздача була можливою лише за рахунок того, що ми іншою рукою забирали це в бізнесу. Виходить, що бізнес був неспроможний відреагувати на це зростання попиту на споживання. Тут має бути збалансованість і розуміння того, що цей баланс власне і створює стабільність в економіці. Коли є зростаючий попит, і є спроможність економіки адекватно відповісти на це зростання.

Власне в цьому і полягає політика, яка передбачена стратегією реформ, зробленою під егідою Президента Віктора Януковича. Це простежується практично в кожному програмному стратегічному матеріалі сьогодні. Це спроба розгорнути в різних модифікаціях, активізувати внутрішній попит. Власне кажучи, на це спрямована і бюджетна політика, коли вперше загальмували зростання соціальних видатків, але збільшили динаміку видатків розвитку. На це спрямована і новаторська для України система національних проектів, –модель розвитку, котра має сконцентрувати обмежені національні ресурси навколо реалізації завдань пожвавлення економічної динаміки.

Другий напрям такої стабілізації – це концентрація України на ефективному використанні свого ресурсу на світових ринках. Об’єктивно Україна є і залишатиметься відкритою економікою із значною часткою експорту валового виробництва. Нам необхідно, по-перше, підтримувати наших виробників на зовнішніх ринках і захищати їх там, використовуючи механізми СОТ та інші міжнародні правові норми. По-друге, потрібно сприяти тому, щоб ми максимально ефективно використовували національні ресурси, які реалізуються на зовнішніх ринках. Тобто, щоб ми не гнали туди сировину, а залучали такий потужний ресурс, як науково-технологічний потенціал. І за рахунок цього суттєво підвищували додану вартість тієї продукції, яка експортується. Ефективна, новітня реалізація експортного потенціалу на світових ринках – це дуже важливий чинник.

І, по-третє, я б наголосив, що до сфери стабілізації належить регіональна політика. Потрібно шукати можливості для надання регіонам і прав, і стимулів, щоб вони могли максимально ефективно використовувати той ресурс, який є в їхньому розпорядженні.

Світ міняється, міняються зовнішні виклики, міняється ситуація в країні і, відповідно, міняється набір ресурсів, який можна сприймати як найбільш перспективний. Наприклад, 10 років тому поклади лікувальної глини, якими багата наша країна, не могли розглядатися як серйозний потенціал. Сьогодні, коли зростає вага нематеріальних засобів і напрямків виробництва, коли зростають світові потоки туризму, коли зростає потреба, зокрема, у розвитку медичного туризму, – оці поклади вже мають зовсім іншу цінність. Вони можуть зовсім інакше бути капіталізовані.

В цьому контексті, найголовніше – це земля як один з ключових ресурсів України. Це ресурс, який досі практично не капіталізований, який сьогодні використовується вельми неефективно, марнотратно і не приносить тієї доданої вартості, яку мав би приносити, і розвиток якого є дуже соціально чутливим. Бо розвиток землі, – це розвиток аграрного сектору села, а село у нас нині перебуває в дуже складних умовах і по рівню, і по якості життя. Отже земля, як один з ключових ресурсів, – недовикористаний, а має бути використаним сповна, – це теж засада для стабілізації економіки і нових перспектив для країни.


Де Ви бачите місце України в наступному 20-річному циклі розвитку світової економіки? Чи хочете, Ви, щоб Ваші діти й онуки жили в Україні?

Якщо ми говоримо про місце України в наступному історичному циклі, то таке поняття як 20-річний цикл, воно віртуальне. Економічні цикли, насправді, мають іншу протяжність, інші точки відліку. Я думаю, що в світовій економіці Україна має позиціонуватися, по-перше, як держава, яка знаходиться в дуже перспективному геостратегічному положенні. Як країна, яка налагоджує ефективне співробітництво – і фінансове, і кооперацію, і людський та культурний обмін, як з європейським регіоном, так і з азійським регіоном. Це країна, яка ефективно використовує свій існуючий природний, аграрний ресурс, а його важливість у найближче 10-річчя зростатиме. Це країна, яка сповна реалізує свій природно-кліматичний ресурс в плані рекреації, – потенціал для цього є, і не лише в Криму. І, звичайно, людський ресурс, хоча ми і говоримо, що у довгостроковій перспективі демографічні тенденції можуть бути негативними, але це абсолютно не означає, що ми приречені на погіршення якості цього ресурсу. Якщо ми будемо вкладати гроші у якість людського ресурсу, то ми цілком можемо його розглядати як третю складову, котра позиціонуватиме Україну на світовому рівні. Ми маємо для цього всі передумови. І, звичайно, я хочу, щоб мої діти жили в Україні.


Бесіду вів Віктор Сизонтов

Версия для печати
Публикации автора

 

Рекомендуем к прочтению

«Капли росы» (сосуд пятый) (о со-бытиях и пере-живаниях)

Российский Кремль определил путь, который считает спасительным для России. Частью успеха на этом пути становится и победа «в» и «над» Украиной. Еще одной частью — подрыв и дискредитация евроинтеграционного проекта. Европа не будет воевать за Украину. Хотя бы потому, что война с Россией немыслима и недопустима для всех без исключения стран ЕС, а события в Украине, качество и компетенция украинской политической и бизнес-элиты, необустроенность общества скорее отталкивают, чем привлекают европейцев. Еще недавно украинские майданы воспринимались в ЕС как свежее дыхание и «молодая кровь» европейского проекта. Но как и 10 лет назад, сумбурность и многослойность революционного процесса, хроническая интеллектуальная незрелость и банальная жадность политических лидеров Украины приносят лишь разочарования. И если культурные границы Европы, как было и двести лет назад, меряются Уральским хребтом, геополитические границы после «волны расширения», снова откатываются к границам традиционной Центральной Европы. Той, которая без Украины.

Украины, которую мы знаем с 1991 года, уже не будет. Но Украина может быть. Другая. Если ее не только рассматривать на карте и защищать границу ценой тысяч жизней и гуманитарных катастроф, а если ее помыслить и представить как пока еще разорванное со-общество живых, разных, но готовых жить вместе людей. Вопрос – как?

Читать далее

 

Мнения других экспертов

Олександр Вишняк, доктор соціологічних наук, директор фірми «Юкрейніан соціолоджі сервіс»

К авторитаризму Украину подтолкнул экономический кризис

Виктор Щербина, доктор социологических наук

Наступает время для возникновения новой утопии

Густав Водичка, писатель, историк, общественный деятель

Украинцам никто никогда не мешал жить, просто мы дураки

Олег Верник, председатель Всеукраинского независимого профсоюза "Захист праці"

Система распределения ответственности (и безответственности) многих устраивает

Ігор Коліушко, експерт з публічного права, голова правління ГО "Центр політико-правових реформ"

Відсутність професійної і чесної влади – проблема всіх 20 років української незалежності.

Александр Майборода, доктор исторических наук, профессор

История нас учит, что она ничему не учит

Николай Ожеван, д.ф.н., профессор кафедры международной информации Института международных отношений Киевского национального университета Тараса Шевченко

Двадцать лет мы не производили почти ничего… кроме слов

Александр Стегний, доктор социологических наук, исполнительный директор Центра социальных и маркетинговых исследований «Социс», ведущий научный сотрудник Института социологии НАНУ

За эти двадцать лет мы научились жить в законах, которые сами же презираем и нарушаем

Сергей Згурец, эксперт Центра исследований армии, конверсии и разоружения

Формирование украинской государственности еще не завершено

Виктория Подгорная, к.ф.н., директор Центра социально-политического проектирования

Время безвозвратно упущено и государство Украина пошло по пути самоуничтожения

Владимир Золоторев, журналист

Государству Украина ничего не угрожает

 

Другие диалоги

Украина в Европе – контуры и формат будущих взаимоотношений

Государственное управление: нужен ли «капитальный ремонт власти»?

ЕСТЬ ЛИ БУДУЩЕЕ У «ЛЕВОГО ДВИЖЕНИЯ» в УКРАИНЕ?

МИР В ВОЙНЕ или ВОЙНА В МИРУ?

НОВАЯ МЕЖДУНАРОДНАЯ СИСТЕМА БЕЗОПАСНОСТИ родится в Украине?

УКРАИНСКИЙ ПРОЕКТ – реформирование, перезагрузка, создание нового?

Будущее ТВ и Интернета – слияние, поглощение, сосуществование?

ФЕНОМЕН УКРАИНСКОГО МАЙДАНА

Поляризация общества - источник перманентной нестабильности. Найдет ли Украина социальный компромисс?

Партнерство Украина-Евросоюз: вызовы и возможности

МАЛЫЕ ГОРОДА – богатство разнообразия или бедность упадка

Права или только обязанности? (О состоянии соблюдения прав человека в Украине и мире на протяжении последних 65 лет)

Виртуальная реальность и нетократия: новые штрихи к портрету Украины

Таможня или Союз?

ДЕНЬГИ БУДУЩЕГО: валюты локальные, национальные, глобальные? Бумажные или электронные?

Кадры решают все? Или почему из Украины утекают мозги?

Мультикультурализм VS национализм

Религия в социально-политическом контексте Украины

Гуманитарная политика в Украине – а есть ли будущее?

Новый мировой экономический порядок

Рынок земли и будущее аграрной Украины

ДЕМОКРАТИИ КОНЕЦ? или ОНА ВРЕМЕННО СДАЕТ ПОЗИЦИИ?

Судьба реформ в Украине или Реформировать нереформируемое?!

20 наших лет

Будущее без будущего? или Почему Украина теряет образованное общество?

Украинский характер – твердыня или разрушающаяся крепость?

ПЕНСИОННАЯ РЕФОРМА В УКРАИНЕ: куда дует ветер перемен

Поход Украины в Европу: остановка или смена курса?

Местные выборы 2010: прощание с самоуправлением?

Республика: «де-юре» или «де-факто»?

Каков капитал, таков и труд

Идеология умерла. Да здравствует новая идеология?!

Повестка дня нового Президента – стабилизация или развитие?

Соблазн и искушение диктатурой

Реформа украинского здравоохранения или ее отсутствие: причины и следствия

Выборы-2010: готова ли Украина к переменам?

Неосознанный сталкер. Или. Скрытые и явные угрозы жизни Украины и возможности их предотвращения

Новый общественный договор – быть или не быть?

КАК СПАСТИ СТРАНУ? или Приговор вынесен. Обжалованию подлежит?!

Человеческий капитал в топке экономического кризиса

Украинское общество в условиях кризиса: социальные вызовы и мистификации.

Большой договор между Украиной и Россией: от проекта влияния к проекту развития

Украинская власть: царствует, господствует или руководит?

Украина: нация для государства или государство для нации?

„Социальный капитал” и проблемы формирования гражданского общества в Украине

«Социальные мифологемы массового сознания и политическое мифотворчество»

Гражданин и власть: патерналистские и авторитарные настроения в Украине.

В зеркале украинского культурного продукта

Есть ли «свет» в конце регионального «туннеля» или кого интересуют проблемы местного самоуправления?

Национальная идея: от украинской мечты к новой парадигме развития

Досрочные выборы: политическое представление к завершению сезона

Кризис ценностей: что такое хорошо, и что такое плохо?

Реформы в экономике Украины: причины, следствия, перспективы

Информационное пространство – кривое зеркало Украинской действительности

Постсоветское поколение – здравствуй! (или некоторые подробности из жизни молодежи)

Проект Україна: українська самосвідомість і етнонаціональні трансформації

„Південний вектор” євроінтеграційної стратегії України

Феноменологія української корупції та її специфічні риси

Українській Конституції 10 років: від «однієї з найкращих в Європі» до правового хаосу

Украина в геополитических играх 2006-2025 гг. или Очередное обновление внешней политики

Яку Україну пропонують Україні чи Програми та реальні практики політичних партій України

Парламентський злам: проблеми взаємодії владних гілок

Майдан, рік по тому

Вызовы или стимулы глобализации?

Демографический кризис или последний украинец

Адміністративно-територіальна реформа – тест на ефективність нової влади

Ролевые игры: социодрама Украина – ЕС

Славянские миры: цивилизационный выбор

Повестка дня будущего президента

Новое украинское Просвещение

„Внутрішня геополітика” України.

Чи готова Україна „мислити глобально, діяти локально”?

Демократия по-украински

Какая Россия нужна Украине?

Українська національна еліта – становлення чи занепад?

Середній клас в Україні : майбутнє народжується сьогодні

Україна шукає свою ідентичність

Камо грядеши, Украина?

page generation time:0,094