В украинской системе нечего исправлять, - там все надо менять.

Евгений Чичваркин

Пользовательского поиска

ПЕНСИОННАЯ РЕФОРМА В УКРАИНЕ: куда дует ветер перемен

Пенсионная система досталась Украине в наследство, и все прекрасно понимают, что изжила она себя еще вчера, вместе с обществом «развитого социализма». Но все полтора десятка правительств, сменившихся за 20 лет Независимости, старались передать реализацию давно назревшей пенсионной реформы тем, кто придет им на смену. О ней даже предпочитали не говорить до тех пор, пока это не стало требованием МВФ.

Когда заговорили, – оказалось, что никто не против реформирования пенсионной системы в Украине. Однако, у разных групп, заинтересованных в проведении пенсионной реформы, оказались и интересы свои, и средства. Одни стремятся увеличить возраст выхода на пенсию и общий трудовой стаж (вместе с выслугой лет), при этом, даже не заикаясь о повышении сумм пенсий как таковых, о соотношении их с реальным прожиточным минимумом. Другие – пытаются получить, если не уже заслуженное в полном объеме, то, по крайней мере, – не потерять то, что в состоянии отложить на старость из текущего потребления.

А о том, что „болезнь” весьма запущена красноречиво говорят цифры. Украина занимает едва ли не первое место в мире по удельному весу пенсионных выплат. Они составляют около 18% ВВП, что в полтора раза превышает аналогичный показатель развитых европейских стран. Кроме того, у нас очень высокая доля социальных платежей в структуре заработной платы – свыше 40% заработанного. Казалось бы, пенсионеры в такой стране должны жить зажиточно. Но все наоборот: средняя пенсия у нас одна из самых низких на континенте. Сейчас почти 65% пенсионеров получают пенсию в размере менее 1000 гривен в месяц – это в 4–10 раз ниже, чем в других европейских странах. При этом государственную пенсию, превышающую 10 тысяч гривен, получают 3872 украинца.

Ныне работающий человек должен нести тройную нагрузку: обеспечивать отчисления в Пенсионный фонд, откладывать самостоятельно на свою старость, отказывать себе в текущем потреблении, ибо на все просто не хватает средств. Но кто может гарантировать сохранность самостоятельно накопленных средств, если даже Директор Мирового банка в Украине, Беларуси и Молдове Мартин Райзер считает, что этому должно предшествовать создание соответствующих предпосылок и наличие функционирующего рынка капитала. Без этого сегодняшний работник, не может быть уверенным, что его накопления не погибнут в новых «пирамидах МММ», что их не съест инфляция, и это не будут деньги, выброшенные на ветер.

В то же время очевидными становятся перекосы, как в части пенсионного обеспечения, так и в части взимания пенсионных платежей, уверяют эксперты. В чем состоят главные проблемы грядущей пенсионной реформы? В увеличении возраста выхода на пенсию или в отсутствии рабочих мест и росте безработицы? В предпочтении молодых при приеме на работу, и людей предпенсионного возраста – при любом сокращении штатов? Почему увеличение трудового возраста должно быть обязательным, если это не отражается на величине государственной пенсии? Если государство обеспечивает лишь прожиточный минимум, то не должен ли он быть ОДИНАКОВЫМ для ВСЕХ? В зависимости не от чего целесообразнее было бы определять размер пенсии? В этом мы и предлагаем разобраться в новой теме Интернет-издания «Диалог.UA». Ведь боязнь поднимать этот больной вопрос, сделает «течение болезни» еще более опасным.

И, наконец, где же выход из сложившегося положения? Не будут ли результаты пенсионной реформы противоположны ожиданиям?

Вопросов, действительно, накопилось немало. Однако, помимо обсуждения грядущих перемен в пенсионном обеспечении, не хотелось бы обойти стороною причины и следствия ситуации, в которой очутились будущие украинские пенсионеры. Когда возраст начал столь стремительно обесцениваться? Почему общество отошло от формулы: «Молодым - везде у нас дорога, старикам - везде у нас почет!»? И что идет на смену этой формуле - «Спасайся, кто может? И живи за свой счет или умирай»?

Свернуть

Пенсионная система досталась Украине в наследство, и все прекрасно понимают, что изжила она себя еще вчера, вместе с обществом «развитого социализма». Но все полтора десятка правительств, сменившихся за 20 лет Независимости, старались передать реализацию давно назревшей пенсионной реформы тем, кто придет им на смену. О ней даже предпочитали не говорить до тех пор, пока это не стало требованием МВФ.

Развернуть

Мнение эксперта
Другие диалоги:
Версия для печати

Магістральний шлях вирішення пенсійних проблем країни – збільшення частки зарплат у ВВП

25 мар 2011 года

Нещодавно мені довелося побачити дивне медійне явище – в передачі для жінок, де зазвичай обговорюють проблеми жіночої привабливості, торкнулися пенсійної реформи – і дівчата уклякли. Одже, це дійсно болюча тема. Але наскільки ця реформа потрібна і чому?

Пенсійна реформа не просто потрібна, вона потрібна так, що «аж пищить». Але все, що мусить зробити Україна в галузі соціального забезпечення, і конкретно в пенсійній сфері, все це впирається в макроекономічні показники. Вони у нас такі. В 91-му році ми мали 26,5 млн продуктивного населення і 14,5 млн пенсіонерів. Це не дуже хороший показник; в Ізраїлі на одного пенсіонера приходиться десять працюючих (півмільйона пенсіонерів на п’ять мільйонів працюючих), а в Киргизії це співвідношення - один до сорока. Тобто, ще в радянські часи, коли пенсійне забезпечення було цілком задовільне, продуктивного населення було в 1,8 рази більше, ніж людей пенсійного віку.

Наступній показник - частка зарплати у валовому внутрішньому продукті. Чому саме цей показник? Тому, що в солідарній системі пенсії нараховуються як певний відсоток від фонду заробітної плати. Чим більше працюючих, чим вищі в них зарплати, чим більша вся маса зарплат, тим більше відрахувань в Пенсійний Фонд і, відповідно, більші пенсії. Так от, в 1991-му році ВВП складав у нас 117млрд доларів, а частка зарплат і соціальних виплат, які в основному складалися з пенсій, становила 59%. Приблизно, це сімдесят мільярдів доларів.

Які макроекономічні показники ми маємо сьогодні? Маємо близько 25млн продуктивного населення, проти 26,5млн у перший рік незалежності. Тоді із них було 23млн зайнятих, а зараз офіційно зайнятих 20млн.


Виходить так, що тоді не працювало 3,5 мільйони, а зараз – всі 5. Однак існують ще й інші фактори, що погіршують картину…

Звичайно, ця цифра не відображає реальності, оскільки постійно зайнятих (повний робочий день протягом повного робочого тижня) перед кризою у нас було 11,5млн, а зараз, мабуть, мільйонів десять. То ж фактично оці десять мільйонів постійно зайнятих і утримують майже чотирнадцять мільйонів пенсіонерів, дітей і т.д.

Є ще один показник, який відображає кількість працюючих у матеріальному виробництві по відношенню до кількості зайнятих у сфері обслуговування, культури, державній службі, тощо. Та цього ми поки що торкатися не будемо, бо відрахування до Пенсійного Фонду надходять з усіх.

Повернемось до того, що 10млн працюючих утримують 14млн пенсіонерів. Очевидно, така ситуація ненормальна і будь-який уряд повинен на неї реагувати. Як реагує на це уряд Азарова? Оскільки пенсіонерів занадто багато, а працюючих занадто мало, він підвищує пенсійний вік, аби зменшити кількість пенсіонерів. При цьому зовсім не зважає на те, що для задоволення потреб народу і нормального розвитку країни є інші два шляхи: збільшення кількості працюючих і підвищення заробітних плат.

Ще раз повернемось до частки зарплат у внутрішньому валовому продукті. В 1936-му році англійський економіст Джон Мейнард Кейнс опублікував свою знамениту «Теорію зайнятості, проценту і грошей». За це він отримав Нобелівську премію, титул лорда і купу інших регалій. Кейнс вивів чотири основних макроекономічних баланси: загальний, кредитно-фінансовий, міжгалузевий та баланс споживання. Відтоді всі західні економіки, всі країни «золотого мільярду» налаштовують свої економіки керуючись цими балансами. Баланс споживання, зокрема, говорить про те, що в населення повинні бути гроші, щоб купувати вироблений у країні продукт. Для цього необхідно, щоб зарплати і пенсії складали 60-80 відсотків від ВВП. В 2007-му, останньому передкризовому році, коли прем’єром у нас був Янукович, частка зарплат і пенсій по Україні становила 31,8%.

Нагадаю, що в 1991-му було 59%, що вже трохи менше норми. У Сполучених Штатах, цитаделі капіталу, це 74%. Тобто - три чверті, тоді як в Україні - менше третини. При Тимошенко було на 0,8% більше, але це в межах статистичної похибки; якщо добре порахувати, то може бути й навпаки. У цьому відношенні між «помаранчевими» і «біло-блакитними» ніякої різниці немає.


МВФ обумовлює надання кредиту проведенням пенсійної реформи, мовляв, наша система знаходиться в кризовому стані. Закордонні рецепти доволі знайомі – скорочення витрат. Але хіба не існують інші шляхи скорочення дефіциту Пенсійного Фонду?

Є три шляхи, що виводять з кризи пенсійне забезпечення: скорочення кількості пенсіонерів, збільшення числа працюючих і підвищення частки зарплат і пенсій у ВВП. Той шлях, по якому пішли Азаров і Тігіпко задля зменшення кількості пенсіонерів, не призведе до підвищення кількості зайнятих, бо в нас і так безробіття просто шалене і продовжує зростати. Влаштуватися на роботу людині, котрій буде вже за шістдесят, практично неможливо. Таким чином можна збільшити лише армію безробітних ще на пару мільйонів. Ці люди будуть отримувати допомогу по безробіттю з центру зайнятості і лише тому, що вона мізерна, з’явиться певний «виграш». Та хіба це є нашим завданням?

Другий шлях, яким не пішов уряд, це збільшення кількості зайнятих. Тут слід пригадати закон Оукена, згідно з яким ріст безробіття на 1% дає падіння валового внутрішнього продукту на 2,5%. Отже, збільшити кількість зайнятих - це значно ефективніше за скорочення кількості пенсіонерів.

Але найкращий шлях, магістральний шлях – це збільшення частки зарплат у ВВП. Адже купівельна спроможність населення є головним стимулом для виробника, який, в свою чергу, створить і нові робочі місця.

До речі, дуже цікаво порівняти зарплати з прибутками. Коли розпався Радянський Союз, зарплати були, як я сказав, 59%, а всі види прибутку, зібрані до купи, складали 21%. Приблизно три до одного. В Сполучених Штатах Америки, при зарплаті 74% прибуток становив 19,6%. Майже один до чотирьох. Тобто, маса зарплат в чотири рази перевершує масу прибутків. В Україні, я б сказав, унікальна ситуація. Маса зарплат у нас біля 32%, приблизно сорок мільярдів доларів. А маса прибутків обчислюється в 46-47% і це десь п’ятдесят п’ять мільярдів доларів. Як бачимо, прибутків в Україні більше, ніж зарплат. Диспропорція просто вражаюча. Порівняно з тим, що було при соціалізмі, зарплати вдвічі зменшились, а прибутки вдвічі зросли, хоча більшість громадян цього не відчуває внаслідок концентрації капіталу.

Але справа навіть не в тому, що рівень експлуатації виріс у чотири рази. Річ у тім, що порушені основні макроекономічні пропорції. Люди не можуть купити на свою зарплату те, що купували раніше. А той, хто отримав навіть шалений прибуток, не з’їсть більше м’яса, ніж може з’їсти, і не вип’є більше молока, ніж зможе випити. Включаються відповідні інфляційні чинники і дорожчає продукція народного споживання, яка мала б дешевшати. Структура споживання змінюється таким чином, що ми менше купуємо масла, хліба й молока, але дехто більше купує «Мерседесів».

В американському фільмі «Контора» один представник однієї «бананової» республіки казав, що американці багаті, бо можуть собі дозволити і свободу, і «Мерседеси». А його народ бідний, може дозволити собі щось одне, і вибирає «Мерседеси». Така ж ситуація і в Україні. Треба робити щось концептуально, а концептуально – це зменшувати масу прибутку.

Проблема в тому, що в Україні хоч і є мільйон бізнесменів, але жоден з них не скаже, що має гарний чи хоча б нормальний прибуток. Та за великим рахунком, переважна більшість з них будуть недалекі від істини. Адже три чверті прибутку в Україні отримує 151 особа.

Тому, щоб по-людськи робити пенсійну реформу, Януковичу треба зіпсувати стосунки з цими особами. Чи можуть собі дозволити Янукович чи Азаров підійти до Ахметова і сказати, що етап первинного накопичення капіталу завершився? Що тепер, коли наш метал, на додачу до того, не купують за кордоном, слід налагодити внутрішнє споживання? Відновити машинобудівну галузь і весь подальший ланцюжок виробництва, але для цього кінцевий споживач повинен мати можливість купувати?

Президенту Януковичу доведеться якось пояснити тим півтори сотням осіб, на яких працює вся країна, що накопичене ними майно і гроші більше не можуть працювати з таким прибутком, як раніше, бо зникла кінцева ланка - споживач. Але поки що добродії Ахметов, Тарута, Коломойський, Пінчук, та власне все наше металургійне лобі, тепер торгують не сталлю, а залізною рудою. Іде подальша деградація виробництва. Отже, вихід є тільки один: встановити нормальний баланс внутрішнього споживання, змінити концепцію розподілу прибутків і зарплат. Але це великий і важкий політичний вибір, і чи здатний він його зробити?...


Бесіду вів Андрій Маклаков

Версия для печати
Публикации автора

 

Рекомендуем к прочтению

Возможности эволюции НАТО

Способность НАТО влиять на решения, принимаемые Россией в отношении Украины, ограничены, поскольку большинство рычагов влияния, доступных альянсу, это дипломатические и экономические, и их действие Россия ощутит только спустя определенное время. Неспособность НАТО остановить российский ирредентизм, скорее, будет стимулировать осмысление альянсом тех дипломатических и военных мер, которые нужно предпринять, чтобы предотвратить возникновение в восточной и южной Европе нового подобного кризиса.

Многие проблемы, с которыми столкнулось НАТО в 2014 году, скорее всего, обострятся еще в текущем году, а в 2015 году они потребуют большего внимания и действий, как отдельных членов альянса, так и коллективных, чтобы НАТО и дальше смогло играть стабилизирующую роль в Афганистане и Восточной Европе, и отвечало меняющимся условиям. Эти проблемы также могут привести и к изменениям в структуре НАТО. Спектр альтернативных сценариев развития альянса охватывает три основных варианта - превращение его в «сильный и решительный», либо – в альянс сокращенный и оборонительный, либо - инертный.

Читать далее

 

Мнения других экспертов

Олександр Рогозинський, директор Київської школи економіки

Головне, що потрібно для накопичувальної системи - це довіра

Володимир Яценко, консультант Проекту USAID «Розвиток фінансового сектору» (FINREP)

Найкраще рішення – зробити диверсифікацію пенсійних ризиків

Галина Голеусова, руководитель департамента по вопросам социальной защиты ФПУ, член правления Пенсионного фонда

Наши реформаторы хотят просто залезть в карманы к пенсионерам

Марчин Свенчицки (Marcin S'wiecicki), Директор, Аналитический центр «Блакитна стричка» ООН

Пенсионные проблемы необходимо решать комплексно

Анна Вахитова, PhD, профессор-ассистент Киевской школы экономики, старший научный сотрудник Киевского экономического института

Проект реформы построен на предположении, что люди будут себя вести себя так, как хотелось бы правительству, но…

Ольга Пищулина, к.с.н., заведующая отделом социальной политики Национального института стратегических исследований.

Применять в каждой стране одни и те же пенсионные технологии МВФ, это и методологически, и стратегически неправильно

Владислав Павловский, член политсовета Партии пенсионеров

Пенсионная реформа может стать последней каплей, которая переполнит чашу народного терпения

Анатолий Баронин, Директор Аналитической группы" Da Vinci AG"

Если государство выберет только «силовой» путь «выжимания» средств для бюджета, то реформа завершится дефолтом

Олег Соскин, директор Института трансформации общества

Это не пенсионная реформа, а попытка усиления эксплуатации народа Украины

В.Ф. Савелюшкин, пенсионер, ветеран труда, модератор ресурса www.pensia.in.ua

90% пенсионеров могут получать более высокие пенсии – если захотят

 

Другие диалоги

Украина в Европе – контуры и формат будущих взаимоотношений

Государственное управление: нужен ли «капитальный ремонт власти»?

ЕСТЬ ЛИ БУДУЩЕЕ У «ЛЕВОГО ДВИЖЕНИЯ» в УКРАИНЕ?

МИР В ВОЙНЕ или ВОЙНА В МИРУ?

НОВАЯ МЕЖДУНАРОДНАЯ СИСТЕМА БЕЗОПАСНОСТИ родится в Украине?

УКРАИНСКИЙ ПРОЕКТ – реформирование, перезагрузка, создание нового?

Будущее ТВ и Интернета – слияние, поглощение, сосуществование?

ФЕНОМЕН УКРАИНСКОГО МАЙДАНА

Поляризация общества - источник перманентной нестабильности. Найдет ли Украина социальный компромисс?

Партнерство Украина-Евросоюз: вызовы и возможности

МАЛЫЕ ГОРОДА – богатство разнообразия или бедность упадка

Права или только обязанности? (О состоянии соблюдения прав человека в Украине и мире на протяжении последних 65 лет)

Виртуальная реальность и нетократия: новые штрихи к портрету Украины

Таможня или Союз?

ДЕНЬГИ БУДУЩЕГО: валюты локальные, национальные, глобальные? Бумажные или электронные?

Кадры решают все? Или почему из Украины утекают мозги?

Мультикультурализм VS национализм

Религия в социально-политическом контексте Украины

Гуманитарная политика в Украине – а есть ли будущее?

Новый мировой экономический порядок

Рынок земли и будущее аграрной Украины

ДЕМОКРАТИИ КОНЕЦ? или ОНА ВРЕМЕННО СДАЕТ ПОЗИЦИИ?

Судьба реформ в Украине или Реформировать нереформируемое?!

20 наших лет

Будущее без будущего? или Почему Украина теряет образованное общество?

Украинский характер – твердыня или разрушающаяся крепость?

20 лет независимости Украины – мифы и реалии

Поход Украины в Европу: остановка или смена курса?

Местные выборы 2010: прощание с самоуправлением?

Республика: «де-юре» или «де-факто»?

Каков капитал, таков и труд

Идеология умерла. Да здравствует новая идеология?!

Повестка дня нового Президента – стабилизация или развитие?

Соблазн и искушение диктатурой

Реформа украинского здравоохранения или ее отсутствие: причины и следствия

Выборы-2010: готова ли Украина к переменам?

Неосознанный сталкер. Или. Скрытые и явные угрозы жизни Украины и возможности их предотвращения

Новый общественный договор – быть или не быть?

КАК СПАСТИ СТРАНУ? или Приговор вынесен. Обжалованию подлежит?!

Человеческий капитал в топке экономического кризиса

Украинское общество в условиях кризиса: социальные вызовы и мистификации.

Большой договор между Украиной и Россией: от проекта влияния к проекту развития

Украинская власть: царствует, господствует или руководит?

Украина: нация для государства или государство для нации?

„Социальный капитал” и проблемы формирования гражданского общества в Украине

«Социальные мифологемы массового сознания и политическое мифотворчество»

Гражданин и власть: патерналистские и авторитарные настроения в Украине.

В зеркале украинского культурного продукта

Есть ли «свет» в конце регионального «туннеля» или кого интересуют проблемы местного самоуправления?

Национальная идея: от украинской мечты к новой парадигме развития

Досрочные выборы: политическое представление к завершению сезона

Кризис ценностей: что такое хорошо, и что такое плохо?

Реформы в экономике Украины: причины, следствия, перспективы

Информационное пространство – кривое зеркало Украинской действительности

Постсоветское поколение – здравствуй! (или некоторые подробности из жизни молодежи)

Проект Україна: українська самосвідомість і етнонаціональні трансформації

„Південний вектор” євроінтеграційної стратегії України

Феноменологія української корупції та її специфічні риси

Українській Конституції 10 років: від «однієї з найкращих в Європі» до правового хаосу

Украина в геополитических играх 2006-2025 гг. или Очередное обновление внешней политики

Яку Україну пропонують Україні чи Програми та реальні практики політичних партій України

Парламентський злам: проблеми взаємодії владних гілок

Майдан, рік по тому

Вызовы или стимулы глобализации?

Демографический кризис или последний украинец

Адміністративно-територіальна реформа – тест на ефективність нової влади

Ролевые игры: социодрама Украина – ЕС

Славянские миры: цивилизационный выбор

Повестка дня будущего президента

Новое украинское Просвещение

„Внутрішня геополітика” України.

Чи готова Україна „мислити глобально, діяти локально”?

Демократия по-украински

Какая Россия нужна Украине?

Українська національна еліта – становлення чи занепад?

Середній клас в Україні : майбутнє народжується сьогодні

Україна шукає свою ідентичність

Камо грядеши, Украина?

page generation time:0,060