В украинской системе нечего исправлять, - там все надо менять.

Евгений Чичваркин

Пользовательского поиска

ПЕНСИОННАЯ РЕФОРМА В УКРАИНЕ: куда дует ветер перемен

Пенсионная система досталась Украине в наследство, и все прекрасно понимают, что изжила она себя еще вчера, вместе с обществом «развитого социализма». Но все полтора десятка правительств, сменившихся за 20 лет Независимости, старались передать реализацию давно назревшей пенсионной реформы тем, кто придет им на смену. О ней даже предпочитали не говорить до тех пор, пока это не стало требованием МВФ.

Когда заговорили, – оказалось, что никто не против реформирования пенсионной системы в Украине. Однако, у разных групп, заинтересованных в проведении пенсионной реформы, оказались и интересы свои, и средства. Одни стремятся увеличить возраст выхода на пенсию и общий трудовой стаж (вместе с выслугой лет), при этом, даже не заикаясь о повышении сумм пенсий как таковых, о соотношении их с реальным прожиточным минимумом. Другие – пытаются получить, если не уже заслуженное в полном объеме, то, по крайней мере, – не потерять то, что в состоянии отложить на старость из текущего потребления.

А о том, что „болезнь” весьма запущена красноречиво говорят цифры. Украина занимает едва ли не первое место в мире по удельному весу пенсионных выплат. Они составляют около 18% ВВП, что в полтора раза превышает аналогичный показатель развитых европейских стран. Кроме того, у нас очень высокая доля социальных платежей в структуре заработной платы – свыше 40% заработанного. Казалось бы, пенсионеры в такой стране должны жить зажиточно. Но все наоборот: средняя пенсия у нас одна из самых низких на континенте. Сейчас почти 65% пенсионеров получают пенсию в размере менее 1000 гривен в месяц – это в 4–10 раз ниже, чем в других европейских странах. При этом государственную пенсию, превышающую 10 тысяч гривен, получают 3872 украинца.

Ныне работающий человек должен нести тройную нагрузку: обеспечивать отчисления в Пенсионный фонд, откладывать самостоятельно на свою старость, отказывать себе в текущем потреблении, ибо на все просто не хватает средств. Но кто может гарантировать сохранность самостоятельно накопленных средств, если даже Директор Мирового банка в Украине, Беларуси и Молдове Мартин Райзер считает, что этому должно предшествовать создание соответствующих предпосылок и наличие функционирующего рынка капитала. Без этого сегодняшний работник, не может быть уверенным, что его накопления не погибнут в новых «пирамидах МММ», что их не съест инфляция, и это не будут деньги, выброшенные на ветер.

В то же время очевидными становятся перекосы, как в части пенсионного обеспечения, так и в части взимания пенсионных платежей, уверяют эксперты. В чем состоят главные проблемы грядущей пенсионной реформы? В увеличении возраста выхода на пенсию или в отсутствии рабочих мест и росте безработицы? В предпочтении молодых при приеме на работу, и людей предпенсионного возраста – при любом сокращении штатов? Почему увеличение трудового возраста должно быть обязательным, если это не отражается на величине государственной пенсии? Если государство обеспечивает лишь прожиточный минимум, то не должен ли он быть ОДИНАКОВЫМ для ВСЕХ? В зависимости не от чего целесообразнее было бы определять размер пенсии? В этом мы и предлагаем разобраться в новой теме Интернет-издания «Диалог.UA». Ведь боязнь поднимать этот больной вопрос, сделает «течение болезни» еще более опасным.

И, наконец, где же выход из сложившегося положения? Не будут ли результаты пенсионной реформы противоположны ожиданиям?

Вопросов, действительно, накопилось немало. Однако, помимо обсуждения грядущих перемен в пенсионном обеспечении, не хотелось бы обойти стороною причины и следствия ситуации, в которой очутились будущие украинские пенсионеры. Когда возраст начал столь стремительно обесцениваться? Почему общество отошло от формулы: «Молодым - везде у нас дорога, старикам - везде у нас почет!»? И что идет на смену этой формуле - «Спасайся, кто может? И живи за свой счет или умирай»?

Свернуть

Пенсионная система досталась Украине в наследство, и все прекрасно понимают, что изжила она себя еще вчера, вместе с обществом «развитого социализма». Но все полтора десятка правительств, сменившихся за 20 лет Независимости, старались передать реализацию давно назревшей пенсионной реформы тем, кто придет им на смену. О ней даже предпочитали не говорить до тех пор, пока это не стало требованием МВФ.

Развернуть

Мнение эксперта
Другие диалоги:
Версия для печати

Найкраще рішення – зробити диверсифікацію пенсійних ризиків

8 апр 2011 года
Найкраще рішення – зробити диверсифікацію пенсійних ризиків: Найкраще рішення – зробити диверсифікацію пенсійних ризиків

Володимир Яценко, консультант Проекту USAID «Розвиток фінансового сектору» (FINREP)

Ваш Проект вже тривалий час займається просуванням в Україні пенсійної реформи. Наскільки реально на сьогодні запровадження в Україні обов’язкової накопичувальної пенсійної системи?

Ми вважаємо, що її запровадження необхідне. Питання коли і в яких масштабах (розмір внесків та для яких вікових категорій зайнятого населення). Ми бачимо, що солідарна система, більше не спроможна забезпечити той рівень пенсій, на які сподіваються пенсіонери, тобто – 60-70% заробітку.

Посилюється демографічна криза, у нас несприятливе співвідношення кількості пенсіонерів та працюючих, і це, відповідно, негативно впливає на фінансовий стан солідарної системи тепер і ще гірше буде у майбутньому.

Другий рівень, або система обов’язкових пенсійних заощаджень якраз і покликана зменшити зобов’язання, які має солідарна система. Йдеться про додаткове джерело для виплати пенсій, що доповнить солідарну систему. В першу чергу, накопичувальна система буде торкатись молодих громадян, і чим раніше вони почнуть, та чим довше будуть сплачувати внески, тим більше зможуть заощадити собі коштів на майбутні виплати. Для них у солідарній системі буде зменшена величина оцінки одного року страхового стажу і це буде компенсуватись виплатами з накопичувальної пенсійної системи.

Кожна країна до питання запроваджувати чи не запроваджувати другий рівень, підходить, враховуючи свої реалії. Пенсійний фонд України сьогодні має значний дефіцит, і дуже важливо, щоб до моменту запровадження другого рівня пенсійної системи він був зведений до нуля. Інакше, як показує практика інших країн, це лише збільшить дефіцит солідарної системи, оскільки буде відволікатись частина внесків. Якщо у нас планується встановити розмір внесків починаючи з 2%, з поступовим збільшенням щороку на 1%, і так до 7%, то солідарній системі доведеться компенсувати цю нестачу коштів.

Нашим законодавством передбачено, що в разі нестачі коштів у пенсійній системі, дефіцит має покривати бюджет. Тобто запровадження другого рівня залежить і від можливостей державного бюджету. Але для України, мабуть, іншого виходу немає, щоб у майбутньому забезпечити гідними пенсіями нинішнє молоде покоління.


У будь-якій країні молодь заробляє менше, ніж люди середнього віку. До того ж, молоді доводиться ще й витрачати кошти на дітей, на придбання житла і таке інше. Який відсоток української молоді до 35 років може приймати участь в накопичувальній пенсійній системі, за вашими оцінками?

Насправді точної цифри ніхто не скаже, але за оптимістичними оцінками це приблизно 5 мільйонів людей, участь яких, за законопроектом, передбачається як обов’язкова.

Щоб добре почуватися на пенсії, за оцінками фахівців, рівень пенсійних доходів повинен складати приблизно дві третини від попереднього заробітку. Це поняття так званої адекватності пенсії. Воно містить у собі дві складові. Перша – пенсія має певне споживче значення, тобто вона повинна забезпечити мінімальний рівень споживання для осіб похилого віку. Друга – розмір пенсії є адекватним, коли вона знаходиться не на рівні 10-15% від попереднього заробітку, а становить приблизно дві третини. Тут я маю на увазі не тільки державну солідарну пенсію, а весь пенсійний дохід з різних джерел, тобто пенсію від держави, від роботодавців, та інші заощадження «на старість». Наприклад, у Сполучених Штатах типовою є така поведінка багатьох подружніх пар: молода сім’я – маленький будинок. З’явились діти – купили більший будинок. Виходять на пенсію – продають великий будинок і купують менший, а різниця стає додатковим та вагомим джерелом доходу у старості.

Пенсія у розмірі понад 70% від попереднього заробітку – такого в Україні вже не буде, оскільки для цього потрібно, щоб на одного пенсіонера працювало троє людей. У нас сьогодні співвідношення – один до одного. Далі підвищувати соціальні внески до Пенсійного фонду неможливо. І тут накопичувальна пенсійна система розглядається як одне з можливих, хоча й не головних, пенсійних джерел.

Чому другий рівень має бути обов’язковим? Тому що досвід показує, що молоді люди не переймаються майбутніми доходами, які зможуть одержувати через 20-30-40 років. Їх більше турбують витрати на поточне споживання, житло, відпочинок, виховання та освіта дітей, тощо. Не тільки в Україні пересічні громадяни, зазвичай, є недалекоглядними, тому напевно і потрібен такий примус. У розвинутих країнах ОЕСР у пенсійній системі другого рівня провідну роль відіграє роботодавець. А у нас така роль відводиться уряду. Чому? Тому що, в першу чергу, так склалося історично. У них профспілки краще боролися за права трудящих, а роботодавці були більш соціально відповідальними і створювали професійні чи корпоративні пенсійні фонди. Наприклад, у Швейцарії всі працюючі є учасниками солідарної пенсійної системи, і до того ж, влаштовуючись на роботу, понад 90% найманих працівників автоматично стають учасниками корпоративної пенсійної програми, яку їм забезпечує роботодавець. А третій рівень пенсійної системи, він як у всіх – добровільний, включає додаткові індивідуальні заощадження.

Повертаючись до України зазначимо, що є прихильниками якомога більшої кількості різноманітних джерел пенсійних доходів. Не один лише Пенсійний фонд України, проблеми якого всім відомі, і який не може бездефіцитно забезпечити більше 40% від рівня попереднього заробітку. У Сполучених Штатах в законі про солідарну систему чітко сказано – пенсійні виплати із системи не можуть перевищувати надходження пенсійних внесків до системи. Тобто там дефіциту бути не може за законом. У нас же треба, або певний час не підвищувати пенсії, щоб позбутися дефіциту, або зменшити кількість пенсіонерів, що і передбачає законопроект шляхом підвищення пенсійного віку. Тому, відповідаючи на ваше запитання, скажу – так, другий рівень запроваджувати необхідно.

Звичайно, щоб була довіра до компаній, що будуть обслуговувати пенсійні фонди, потрібно, щоб вони працювали кваліфіковано, прозоро та відкрито, і щоб була відкритою інформація щодо реальних власників цих компаній, які у них інвестиційні стратегії, які фінансові інструменти, тощо. Потрібно також пояснювати людям, що це за система, які має переваги, так як працює. І звичайно, не треба приховувати її недоліки та ризики.


Чи існують в Україні компанії, які, хоча б частково, відповідають критеріям прозорості? Звичайно, ми не гірші за інших, бо в кожній країні є свої особливості. Однак що можна відповісти тим, хто вказує на те, що саме накопичувальні системи в період кризи понесли найбільші втрати?

Проблеми є. За визначенням другий та третій рівні не є поганими. Я вам можу навести приклади як гарної, так і поганої солідарної системи, так і приклади гарної та поганої накопичувальної. Все залежить від того, хто і як ними керує, яке законодавство, та й від самих учасників та роботодавців теж багато чого залежить. Однак поки що більшості українських підприємців бракує соціальної відповідальності. Склалася ситуація, коли одна частина населення, приблизно третина, невдоволена «жалюгідними пенсіями», а друга протестує на майданах проти «драконівських податків». Але ж безкоштовних «гідних пенсій» не буває….

Найкращим чином перерозподіл ресурсів здійснюється через прогресивне оподаткування. Наприклад, у старих членах ЄС, зокрема скандинавських країнах, максимальна ставка прибуткового податку перевищує 50%. У нас теж таке було, років 15 тому, і фахівці вважають, що саме такі ставки податків загнали нашу економіку в тінь. Тобто проблема не тільки в економіці, вона ще й у свідомості людей та відповідальності всіх – уряду, роботодавців і населення.

Мені особисто подобається пенсійна система у Нідерландах. Там немає обов’язкової накопичувальної системи, якою управляє держава, проте для 93% найманих працівників(!) існують корпоративні пенсійні програми роботодавців. Професійні та корпоративні пенсійні фонди почали активно розвиватися у розвинених країнах 40-50 років тому. Тоді термін «глобалізація» ще ніхто не чув. Багато працівників працювало ледь не все життя на одному робочому місті. Роботодавці створювали пенсійні фонди, не в останню чергу з метою утримати кваліфіковану робочу силу, як складову так званого компенсаційного пакету. Тоді працювала лише третина жінок. Зараз же люди працюють на одному місті в середньому не більше 5-7 років. Тобто зараз краще буде працювати система, в якій кожний працюючий має особистий рахунок, не залежний від конкретного роботодавця – глобалізація внесла свої корективи.

Ми не знаємо якоїсь однієї-єдиної найкращої пенсійної системи. Але якщо ви подивитесь на ризики солідарної та накопичувальної системи, то побачите, що вони відрізняються. Тому найкраще рішення – зробити диверсифікацію ризиків. Ніхто з нас не може передбачити, що краще спрацює через 30-40 років – ринок праці чи фінансові ринки.

У різних країнах структура інвестиційних портфелів пенсійних фондів є різною. В одних країнах більше пенсійних коштів вкладають в акції, в інших – більше в облігації чи інші менш ризиковані інструменти. Наприклад, у Нідерландах 80% акцій пенсійні фонди придбали за кордоном, бо в маленькій Голландії майже нікуди вкладати їхні кошти. Звичайно, напередодні кризи ті країні, які найбільше вкладали в акції, найбільше і втратили, хоча перед кризою вони і більше заробили.

Коли впроваджується накопичувальна система, важко достеменно передбачити, яким буде розвиток та стан економіки через 10-20 чи навіть 40 років. Наприклад, у Чилі кілька років тому були зроблені певні кроки в бік солідарної системи, коли виявилося, що обов’язкова накопичувальна система, запроваджена у 1981 році недостатньо захищає найбільш вразливі категорії трудящих – жінок, самостійно зайнятих, безробітних та низькооплачуваних працівників.

Отже, урізноманітнити джерела доходу після виходу на пенсію – це найбільш розумне рішення.


*Погляди та думки автора, висловлені в цій статті, не обов’язково збігаються або відображають погляди або думки уряду США та USAID.


Бесіду вів Андрій Маклаков.

Версия для печати
Рекомендуем к прочтению

Родился бедным? Тебе не повезло!

Артерии и «социальные лифты» общества закупориваются. Шансы карьерного роста, социальная мобильность снижается, и, что еще хуже, падает доверие людей друг к другу, что заметно среди всех классов общества, но более всего – среди бедных. Столь восхваляемый «гибкий рынок труда», означает лишь мир, в котором такая принципиально важная вещь, как профсоюз, оказывается не у дел, а с работниками обращаются как с собственностью. Это представляет смертельную угрозу семьям рабочих, и их шансам дать своим детям вдохновение и жизненные силы.

В Британии становится все меньше социального разнообразия и знаний: в условиях нынешнего капитализма компетентные люди просто не могут никуда пробиться; они становятся жертвами социальных предрассудков и настроений. Они просто не знают, что делать, поскольку эффективная государственная политика должна идти вразрез с господствующими инстинктами консерваторов.

Читать далее

 

Мнения других экспертов

Олександр Рогозинський, директор Київської школи економіки

Головне, що потрібно для накопичувальної системи - це довіра

Галина Голеусова, руководитель департамента по вопросам социальной защиты ФПУ, член правления Пенсионного фонда

Наши реформаторы хотят просто залезть в карманы к пенсионерам

Марчин Свенчицки (Marcin S'wiecicki), Директор, Аналитический центр «Блакитна стричка» ООН

Пенсионные проблемы необходимо решать комплексно

Анна Вахитова, PhD, профессор-ассистент Киевской школы экономики, старший научный сотрудник Киевского экономического института

Проект реформы построен на предположении, что люди будут себя вести себя так, как хотелось бы правительству, но…

Юрій Буздуган, голова Соціал-Демократичної Партії України

Магістральний шлях вирішення пенсійних проблем країни – збільшення частки зарплат у ВВП

Ольга Пищулина, к.с.н., заведующая отделом социальной политики Национального института стратегических исследований.

Применять в каждой стране одни и те же пенсионные технологии МВФ, это и методологически, и стратегически неправильно

Владислав Павловский, член политсовета Партии пенсионеров

Пенсионная реформа может стать последней каплей, которая переполнит чашу народного терпения

Анатолий Баронин, Директор Аналитической группы" Da Vinci AG"

Если государство выберет только «силовой» путь «выжимания» средств для бюджета, то реформа завершится дефолтом

Олег Соскин, директор Института трансформации общества

Это не пенсионная реформа, а попытка усиления эксплуатации народа Украины

В.Ф. Савелюшкин, пенсионер, ветеран труда, модератор ресурса www.pensia.in.ua

90% пенсионеров могут получать более высокие пенсии – если захотят

 

Другие диалоги

Украина в Европе – контуры и формат будущих взаимоотношений

Государственное управление: нужен ли «капитальный ремонт власти»?

ЕСТЬ ЛИ БУДУЩЕЕ У «ЛЕВОГО ДВИЖЕНИЯ» в УКРАИНЕ?

МИР В ВОЙНЕ или ВОЙНА В МИРУ?

НОВАЯ МЕЖДУНАРОДНАЯ СИСТЕМА БЕЗОПАСНОСТИ родится в Украине?

УКРАИНСКИЙ ПРОЕКТ – реформирование, перезагрузка, создание нового?

Будущее ТВ и Интернета – слияние, поглощение, сосуществование?

ФЕНОМЕН УКРАИНСКОГО МАЙДАНА

Поляризация общества - источник перманентной нестабильности. Найдет ли Украина социальный компромисс?

Партнерство Украина-Евросоюз: вызовы и возможности

МАЛЫЕ ГОРОДА – богатство разнообразия или бедность упадка

Права или только обязанности? (О состоянии соблюдения прав человека в Украине и мире на протяжении последних 65 лет)

Виртуальная реальность и нетократия: новые штрихи к портрету Украины

Таможня или Союз?

ДЕНЬГИ БУДУЩЕГО: валюты локальные, национальные, глобальные? Бумажные или электронные?

Кадры решают все? Или почему из Украины утекают мозги?

Мультикультурализм VS национализм

Религия в социально-политическом контексте Украины

Гуманитарная политика в Украине – а есть ли будущее?

Новый мировой экономический порядок

Рынок земли и будущее аграрной Украины

ДЕМОКРАТИИ КОНЕЦ? или ОНА ВРЕМЕННО СДАЕТ ПОЗИЦИИ?

Судьба реформ в Украине или Реформировать нереформируемое?!

20 наших лет

Будущее без будущего? или Почему Украина теряет образованное общество?

Украинский характер – твердыня или разрушающаяся крепость?

20 лет независимости Украины – мифы и реалии

Поход Украины в Европу: остановка или смена курса?

Местные выборы 2010: прощание с самоуправлением?

Республика: «де-юре» или «де-факто»?

Каков капитал, таков и труд

Идеология умерла. Да здравствует новая идеология?!

Повестка дня нового Президента – стабилизация или развитие?

Соблазн и искушение диктатурой

Реформа украинского здравоохранения или ее отсутствие: причины и следствия

Выборы-2010: готова ли Украина к переменам?

Неосознанный сталкер. Или. Скрытые и явные угрозы жизни Украины и возможности их предотвращения

Новый общественный договор – быть или не быть?

КАК СПАСТИ СТРАНУ? или Приговор вынесен. Обжалованию подлежит?!

Человеческий капитал в топке экономического кризиса

Украинское общество в условиях кризиса: социальные вызовы и мистификации.

Большой договор между Украиной и Россией: от проекта влияния к проекту развития

Украинская власть: царствует, господствует или руководит?

Украина: нация для государства или государство для нации?

„Социальный капитал” и проблемы формирования гражданского общества в Украине

«Социальные мифологемы массового сознания и политическое мифотворчество»

Гражданин и власть: патерналистские и авторитарные настроения в Украине.

В зеркале украинского культурного продукта

Есть ли «свет» в конце регионального «туннеля» или кого интересуют проблемы местного самоуправления?

Национальная идея: от украинской мечты к новой парадигме развития

Досрочные выборы: политическое представление к завершению сезона

Кризис ценностей: что такое хорошо, и что такое плохо?

Реформы в экономике Украины: причины, следствия, перспективы

Информационное пространство – кривое зеркало Украинской действительности

Постсоветское поколение – здравствуй! (или некоторые подробности из жизни молодежи)

Проект Україна: українська самосвідомість і етнонаціональні трансформації

„Південний вектор” євроінтеграційної стратегії України

Феноменологія української корупції та її специфічні риси

Українській Конституції 10 років: від «однієї з найкращих в Європі» до правового хаосу

Украина в геополитических играх 2006-2025 гг. или Очередное обновление внешней политики

Яку Україну пропонують Україні чи Програми та реальні практики політичних партій України

Парламентський злам: проблеми взаємодії владних гілок

Майдан, рік по тому

Вызовы или стимулы глобализации?

Демографический кризис или последний украинец

Адміністративно-територіальна реформа – тест на ефективність нової влади

Ролевые игры: социодрама Украина – ЕС

Славянские миры: цивилизационный выбор

Повестка дня будущего президента

Новое украинское Просвещение

„Внутрішня геополітика” України.

Чи готова Україна „мислити глобально, діяти локально”?

Демократия по-украински

Какая Россия нужна Украине?

Українська національна еліта – становлення чи занепад?

Середній клас в Україні : майбутнє народжується сьогодні

Україна шукає свою ідентичність

Камо грядеши, Украина?

page generation time:0,033