В украинской системе нечего исправлять, - там все надо менять.

Евгений Чичваркин

Пользовательского поиска

Украинский характер – твердыня или разрушающаяся крепость?

Национальный характер есть то, что некоторые люди считают несуществующим. Другие – признают его существование, но полагают, что его обсуждение ведет лишь к обвинениям в национализме или расизме. В то же время, в западной философской и психологической литературе концепт национального характера представляет огромный интерес на протяжении многих десятилетий, а в научных трудах постоянно ведется дискуссия вокруг того, существует ли такая вещь, как национальный характер, и что он означает.

Открывая диалог, посвященный украинскому национальному характеру, мы хотим понять, можно ли установить значимые различия и факторы, которые могут помочь определить, как мы живем, и что ожидает нас в будущем.

Возникает большая путаница между расхожими представлениями о национальном характере наций и совокупными чертами личности. Люди часто говорят о «типичных» чертах характера разных народов: итальянцев считают эмоциональными, американцев – агрессивными, финнов – молчаливыми и так далее. Никто не отрицает существования различий между «южанами» и «северянами», «западенцями» и «схидняками». Однако здравый смысл подсказывает, что представление о национальном характере, возникшее из личного опыта, не может считаться достоверным. Кроме того, есть масса доказательств, что такие стереотипные представления часто имеют определенный перекос – этнический или ксенофобский.

От чего зависит характер наций? Определяется ли он историей, климатом, национальным богатством или его стоит рассматривать в связи с национальными ценностями и убеждениями? А может быть, те черты, которые мы считаем чертами национального характера представителя определенной нации или этноса, в действительности вытекают из характера государственного устройства и практик работы его институтов, и стоит говорить не о национальном характере, а о характере государства?

Каковы основные «маркеры»/«идентификаторы» украинского характера? Что нас отличает от жителей других стран? Как нас «вычисляют», стоит только покинуть границы Украины? Каково отношение украинцев к базовым институтам и ценностям – семья, страна, власть, образованность, прошлое и будущее? Является ли оно особенным, специфическим на фоне других стран и народов?

Принято считать, что украинскому характеру суждено было сохраняться и воспроизводиться на протяжении веков, благодаря консервации сельской культуры. Однако специфичность украинского характера существенно преобразовывается в условиях урбанистической доминанты. В тоже время, все более очевидным становится тот факт, что изменения в экономическом, правовом и социальном пространстве, растущая мультикультурность, поликонфессиональность общества ведут к разрушению привычной среды обитания, требуют постоянных изменений поведенческих стереотипов и психологической адаптации людей к происходящим переменам. Неизбежность тесного сосуществования и конкуренции культур и религий, а также необходимость постоянно избегать угрозы неоархаизации – все это требует куда более тонких настроек украинского общества, чем это было необходимо еще несколько десятилетий назад, в том числе, включающих смену складывавшихся годами, а быть может и веками, культурных кодов. И хотя культурные коды украинской нации методически разрушались на протяжении десятков и сотен лет, наибольшие изменения украинский характер претерпел за последние 10–20 лет, в эпоху глобализации.

Украинцы в своей «хате с краю» пережили и Речь Посполитую, и Российскую империю, и Советский Союз, потому что всегда видели смысл своего будущего в обретении свободы – воли и независимости, в сохранении украинской идентичности. Но сейчас, как отмечают наиболее проницательные эксперты, украинский народ близок к коллективному самоубийству – саморастворению, самоотречению, самоликвидации… Так ли это?

«Диалог.UA» приглашает Вас обсудить эти вопросы.

Свернуть

Национальный характер есть то, что некоторые люди считают несуществующим. Другие – признают его существование, но полагают, что его обсуждение ведет лишь к обвинениям в национализме или расизме. В то же время, в западной философской и психологической литературе концепт национального характера представляет огромный интерес на протяжении многих десятилетий, а в научных трудах постоянно ведется дискуссия вокруг того, существует ли такая вещь, как национальный характер, и что он означает.

Развернуть

Мнение эксперта
Другие диалоги:
Версия для печати

Ми знаходимося в полоні колоніальної традиції і повторюємо із року в рік усталені століттями парадигми

22 апр 2011 года
Ми знаходимося в полоні колоніальної традиції і повторюємо із року в рік усталені століттями парадигми: Ми знаходимося в полоні колоніальної традиції і повторюємо із року в рік усталені століттями парадигми

Олена Скоморощенко, кандидат філософських наук.

Минуло більше року з часу приходу нової влади, але все більше людей починають помічати, що в Україні нічого принципово нового не відбувається, тобто, все як завжди. Чому так? Можливо, проблема навіть не в характері влади, а в нас самих?

Від початку, давайте розмежуємо борщ і мухи. Владу і серйозні речі. Поки що, на жаль, це не одне й те саме. Якщо говорити про проблеми нашої ідентичності і нашого національного характеру, то це, на жаль, зовсім не притаманна нашій інтелектуальній традиції тема. Це саме по собі символічно і знаково. Наша нинішня «безмовність» досить красномовна. Навіть наші великі поети це нотували, хоча і, не в безпосередній формі. Якщо замислитися, чому так відбувається, то ми виходимо на несподіваний пласт власне, нашої долі.

Такий у нас національний характер, тому що така наша історична доля, чи навпаки – така доля тому, що такий характер? Густав Лебон вважав, що саме з душевного складу народу витікає його історія. І я поділяю цю думку.

В свою чергу, має значення те, що формує наш душевний склад. І це не тільки ті події, що з нами відбуваються, і віддзеркалюються в історії, але й наша геополітична позиція. На це зазвичай звертають менше уваги. Україна розміщена на перехресті шляхів між Сходом та Заходом і це значною мірою і визначало її історичну долю. Це земля, яка має надзвичайну вагу. Центр комунікацій, за який боролися не тільки наші сусіди, але й далекі народи. Інколи вони захоплювали цю територію, але з часом йшли геть, оскільки виявлялися просто непридатними для життя саме тут – на межі Дикого Поля. На межі між лісом і степом, на перехресті світів. Повсякчасна боротьба за цю землю стала нормою життя. Це земля перманентного Апокаліпсису.

Наша історія, про яку висловився Вінниченко, що її не можна читати без брому, засвідчує це. Відповідно, життя в ситуації постійного Апокаліпсису і сформувало нашу долю, і в значній мірі – підвалини нашого національного характеру. Це земля 34 величних цивілізацій. Остання цивілізація, яка постала на цій землі, це – українці. І хоча наша цивілізація себе поки що не окреслила, як велику, але, гадаю, що це саме «поки що».

Україна і виникла як спроба захистити цю землю від постійних зазіхань ворогів, від постійного перетворення її на попелище. Байда Вишневецький спробував захистити Україну цілою грядою засік, козацьких форпостів, які розмістилися на південь та на схід від заселених земель. Кращий захист, як відомо, це напад. Завдяки цій ідеї і її реалізації, власне, і постала новочасна Україна. Завдяки появі цих козацьких форпостів у селян з’явилася можливість спокійно господарювати, можливість для розвитку.

Потім цю справу продовжив гетьман Сагайдачний. Але все це робилося за умов відсутності власної держави. Адже у великий грі з нашими сусідами нам протистояли зрізнобіч сили, що багатократно переважали наші змоги, постійно зав’язані на відновленні життя після чергового набігу і відбудові попелищ. Під час Польсько-литовської держави козаки і зокрема, Сагайдачний мріяли про Україну як третій елемент Речі Посполитої поряд із Польщею та Литвою. На жаль, Сагайдачному не вдалося це реалізувати, хоча він дав неймовірний імпульс, поставивши на чільне місце рідну церкву, що тоді і означала культуру, освіту, науку. Потужний імпульс формуванню українського суспільства, як спільноти, який відчувається і сьогодні. Цей момент теж дуже значущий для нашої традиції, тому що Україна виникла без власної держави і народ сформувався за власним принципом – не за принципом держави, а за принципом громади. В цьому наша відмінність, наприклад, від росіян. Для України визначальною є громада, для росіян – держава. Громада для нас є, власне, розширеною родиною, де тільки і можна знайти захист від агресивного світу.

Але панівними етносами у нас зазвичай були зовсім не автохтони. Тому доля українців полягала у запеклому виживанні всупереч всьому, в тому числі і всупереч черговій чужій державі, що захоплювала Україну. В результаті цієї жорстокої боротьби виживали тільки вільні, сильні і красиві люди, інші просто гинули.

У нас були свої спроби з державністю, на жаль, невдалі. Внаслідок цього ми не змогли постати як самодостатня сила і тому, починаючи з 18-го століття визначальною рисою нашої долі є колоніальний статус. Це, в свою чергу, повністю змінило русло нашої історії, і вона набула інші, зовсім не притаманні їй раніше, риси.


Існує багато поширених думок про національні риси українців. Багато хто вважає що наша головна риса, це терплячість. Інші, що це егоїзм та навіть схильність до зради. Інші, що у нас «рабство у крові». Однак чи насправді це так?

Колонізований народ за визначенням – не самодостатній. Його історія перекреслюється іншим народом. Він розглядається колонізатором як засіб для реалізації власних цілей та задумів. З’являється така жахлива реальність, як позбавленість власного життя. Публіцист Водичка вважає це перевагою українців, але, я вважаю, це «хороша фізія при поганій грі». Нема чому тут радіти. Ця підпорядкованість цілям і буттю іншого народу невідворотно формує таку рису як довготерпимість, безнадію, зневіру.

Однак ця довготерпимість існує тільки до певної межі, за якою колонізаторів чекає жахлива відсіч. Зокрема, гайдамаччина – свідчення цьому. Наприкінці своєї книги про Шевченка Оксана Забужко розглядає глибинні засади цих механізмів. Ми довготерпеливі, але не дай Боже, переповнити кому-небудь чашу нашого терпіння, бо відповіддю на це буде такий жах, який не описав би і Гоголь.

Зараз вельми часто можна почути, що, мовляв, наш народ такий та сякий, ні на що не здатний та все стерпить. Це неправда, і гра на межі цього терпіння – гра небезпечна, і небезпечна для всіх, і для влади, і для самого народу теж.

Зараз, незважаючи на 20-ту річницю нашої незалежності, при якій ми все ще не маємо власного суверенітету, можна стверджувати, що тим не менше, у нас є всі умови для розвитку нашої сутності і самодостатнього життя. Найбільше, що нам тут перешкоджає – це інерція колоніальної традиції, згідно якої ми за звичкою повторюємо із року в рік усталені століттями парадигми. Що спричиняє до цього – це окреме питання і продуктивний напрямок дослідження. Можливо, це брак інтелектуальної рефлексії. Можливо, є й інші причини. Можливо, це комплекс їх всіх. Сподіваюся, рефлексія з цього приводу відбудеться невдовзі. Сподіваюся, з’являться інші чинники, які змусять нас жити своє, а не чуже життя, слухати власні пісні, читати твори власних літераторів. Поки що це, на жаль, не так, але усвідомлення цього вже приходить, і це дає надію.


Ми торкнулися тих рис, що формувалися століттями, що здаються чимось усталеним. Однак подивіться, як змінюється світ – глобалізація, на кожному кроці - гламур, та й в телевізорі вже немає ані козаків, тай політики поволі зникають – тільки танцюристи та співаки. Зросло молоде покоління, яке не знає, хто такий Кучма. Чи можна говорити, що й наш національний характер теж веселішає, втрачає риси, здобуті сумними століттями?

Кардинально позитивною новою рисою я вважаю несприйняття громадськістю того формату політики, який існує у нас вже понад 20 років, який пропонувався суспільству і сприймався суспільством. У громадськості практично виникає «алергія» на пануючий дискурс «пастуха і отари». На пануючих діячів, яких у народі звуть просто клоунами. Це формує запит на політичну альтернативу, яка, безперечно, постане найближчим же часом.

Зараз ще неможливо сказати, хто це буде і як це буде, але малоймовірно, що задоволення цього запиту прийде з нинішньої політичної тусовки. Вочевидь, воно прийде з інших сфер громадського життя, але що воно прийде, немає сумнівів. Бо український соціум вищий і розвинутіший за, так звану, еліту різних кольорів - і помаранчевих, і біло-блакитних. І паростки цього нового вже проглядаються.


Бесіду вів Андрій Маклаков.

Версия для печати
Рекомендуем к прочтению

Опасность распространения прав человека

Если бы права человека были валютой, их курс сегодня оказался бы в состоянии свободного падения в силу инфляции многочисленных правозащитных договоров и необязательных международных инструментов, принятых за последние десятилетия самыми разными организациями. Сегодня на эту валюту можно, скорее, купить страховку для диктатур, нежели защиту для граждан. Права человека, некогда вознесенные на пьедестал основных принципов человеческой свободы и достоинства, сегодня могут быть чем угодно – от права на международную солидарность до права на мир.

Читать далее

 

Мнения других экспертов

Марія Бурмака, співачка

Ми є. І будемо

Людмила Авескулова, президент Всеукраїнської громадської організації «Ліга Культури»

Для українців свобода і незалежність - в ряду фундаментальних прагнень і відстоювань

Максим Розумний, завідувач відділу стратегічних комунікацій Національного інституту стратегічних досліджень

Українцям потрібна не стільки національна ідея чи національна ідеологія, скільки психотерапія з приводу імперативу самовизначення

Анатолий Ручка, профессор

Падает уровень жизни – меняемся и мы вместе с ним

Юрій Макаров, журналіст, літератор

Українцям страшенно бракує спільного бачення речей і віри одне в одного

Александр Майборода, доктор исторических наук, профессор

И при Российской Империи, и в советские времена на этой земле оставался жить тот, кто сидел тихо

Тарас Возняк, головний редактор культурологічного часопису “Ї”

Люди навчаються у процесі суспільних практик бути українцями чи американцями

Роман Чайка, журналист

Хочеш бути українцем, – будь!

Мирослав Маринович, віце-ректор Українського католицького університету

Ми втрачаємо наші шанси, бо не хочемо зробити крок до єдності

Олександр Вишняк, доктор соціологічних наук, директор фірми «Юкрейніан соціолоджі сервіс»

Особливості етнічного характеру склалися значно раніше, ніж національні особливості українського народу

Максим Стріха, керівник наукових програм Інституту відкритої політики, доктор фізико-математичних наук

Більшість українців ще й досі сподівається на державу

 

Другие диалоги

Украина в Европе – контуры и формат будущих взаимоотношений

Государственное управление: нужен ли «капитальный ремонт власти»?

ЕСТЬ ЛИ БУДУЩЕЕ У «ЛЕВОГО ДВИЖЕНИЯ» в УКРАИНЕ?

МИР В ВОЙНЕ или ВОЙНА В МИРУ?

НОВАЯ МЕЖДУНАРОДНАЯ СИСТЕМА БЕЗОПАСНОСТИ родится в Украине?

УКРАИНСКИЙ ПРОЕКТ – реформирование, перезагрузка, создание нового?

Будущее ТВ и Интернета – слияние, поглощение, сосуществование?

ФЕНОМЕН УКРАИНСКОГО МАЙДАНА

Поляризация общества - источник перманентной нестабильности. Найдет ли Украина социальный компромисс?

Партнерство Украина-Евросоюз: вызовы и возможности

МАЛЫЕ ГОРОДА – богатство разнообразия или бедность упадка

Права или только обязанности? (О состоянии соблюдения прав человека в Украине и мире на протяжении последних 65 лет)

Виртуальная реальность и нетократия: новые штрихи к портрету Украины

Таможня или Союз?

ДЕНЬГИ БУДУЩЕГО: валюты локальные, национальные, глобальные? Бумажные или электронные?

Кадры решают все? Или почему из Украины утекают мозги?

Мультикультурализм VS национализм

Религия в социально-политическом контексте Украины

Гуманитарная политика в Украине – а есть ли будущее?

Новый мировой экономический порядок

Рынок земли и будущее аграрной Украины

ДЕМОКРАТИИ КОНЕЦ? или ОНА ВРЕМЕННО СДАЕТ ПОЗИЦИИ?

Судьба реформ в Украине или Реформировать нереформируемое?!

20 наших лет

Будущее без будущего? или Почему Украина теряет образованное общество?

ПЕНСИОННАЯ РЕФОРМА В УКРАИНЕ: куда дует ветер перемен

20 лет независимости Украины – мифы и реалии

Поход Украины в Европу: остановка или смена курса?

Местные выборы 2010: прощание с самоуправлением?

Республика: «де-юре» или «де-факто»?

Каков капитал, таков и труд

Идеология умерла. Да здравствует новая идеология?!

Повестка дня нового Президента – стабилизация или развитие?

Соблазн и искушение диктатурой

Реформа украинского здравоохранения или ее отсутствие: причины и следствия

Выборы-2010: готова ли Украина к переменам?

Неосознанный сталкер. Или. Скрытые и явные угрозы жизни Украины и возможности их предотвращения

Новый общественный договор – быть или не быть?

КАК СПАСТИ СТРАНУ? или Приговор вынесен. Обжалованию подлежит?!

Человеческий капитал в топке экономического кризиса

Украинское общество в условиях кризиса: социальные вызовы и мистификации.

Большой договор между Украиной и Россией: от проекта влияния к проекту развития

Украинская власть: царствует, господствует или руководит?

Украина: нация для государства или государство для нации?

„Социальный капитал” и проблемы формирования гражданского общества в Украине

«Социальные мифологемы массового сознания и политическое мифотворчество»

Гражданин и власть: патерналистские и авторитарные настроения в Украине.

В зеркале украинского культурного продукта

Есть ли «свет» в конце регионального «туннеля» или кого интересуют проблемы местного самоуправления?

Национальная идея: от украинской мечты к новой парадигме развития

Досрочные выборы: политическое представление к завершению сезона

Кризис ценностей: что такое хорошо, и что такое плохо?

Реформы в экономике Украины: причины, следствия, перспективы

Информационное пространство – кривое зеркало Украинской действительности

Постсоветское поколение – здравствуй! (или некоторые подробности из жизни молодежи)

Проект Україна: українська самосвідомість і етнонаціональні трансформації

„Південний вектор” євроінтеграційної стратегії України

Феноменологія української корупції та її специфічні риси

Українській Конституції 10 років: від «однієї з найкращих в Європі» до правового хаосу

Украина в геополитических играх 2006-2025 гг. или Очередное обновление внешней политики

Яку Україну пропонують Україні чи Програми та реальні практики політичних партій України

Парламентський злам: проблеми взаємодії владних гілок

Майдан, рік по тому

Вызовы или стимулы глобализации?

Демографический кризис или последний украинец

Адміністративно-територіальна реформа – тест на ефективність нової влади

Ролевые игры: социодрама Украина – ЕС

Славянские миры: цивилизационный выбор

Повестка дня будущего президента

Новое украинское Просвещение

„Внутрішня геополітика” України.

Чи готова Україна „мислити глобально, діяти локально”?

Демократия по-украински

Какая Россия нужна Украине?

Українська національна еліта – становлення чи занепад?

Середній клас в Україні : майбутнє народжується сьогодні

Україна шукає свою ідентичність

Камо грядеши, Украина?

page generation time:0,073