В украинской системе нечего исправлять, - там все надо менять.

Евгений Чичваркин

Пользовательского поиска

Украинский характер – твердыня или разрушающаяся крепость?

Национальный характер есть то, что некоторые люди считают несуществующим. Другие – признают его существование, но полагают, что его обсуждение ведет лишь к обвинениям в национализме или расизме. В то же время, в западной философской и психологической литературе концепт национального характера представляет огромный интерес на протяжении многих десятилетий, а в научных трудах постоянно ведется дискуссия вокруг того, существует ли такая вещь, как национальный характер, и что он означает.

Открывая диалог, посвященный украинскому национальному характеру, мы хотим понять, можно ли установить значимые различия и факторы, которые могут помочь определить, как мы живем, и что ожидает нас в будущем.

Возникает большая путаница между расхожими представлениями о национальном характере наций и совокупными чертами личности. Люди часто говорят о «типичных» чертах характера разных народов: итальянцев считают эмоциональными, американцев – агрессивными, финнов – молчаливыми и так далее. Никто не отрицает существования различий между «южанами» и «северянами», «западенцями» и «схидняками». Однако здравый смысл подсказывает, что представление о национальном характере, возникшее из личного опыта, не может считаться достоверным. Кроме того, есть масса доказательств, что такие стереотипные представления часто имеют определенный перекос – этнический или ксенофобский.

От чего зависит характер наций? Определяется ли он историей, климатом, национальным богатством или его стоит рассматривать в связи с национальными ценностями и убеждениями? А может быть, те черты, которые мы считаем чертами национального характера представителя определенной нации или этноса, в действительности вытекают из характера государственного устройства и практик работы его институтов, и стоит говорить не о национальном характере, а о характере государства?

Каковы основные «маркеры»/«идентификаторы» украинского характера? Что нас отличает от жителей других стран? Как нас «вычисляют», стоит только покинуть границы Украины? Каково отношение украинцев к базовым институтам и ценностям – семья, страна, власть, образованность, прошлое и будущее? Является ли оно особенным, специфическим на фоне других стран и народов?

Принято считать, что украинскому характеру суждено было сохраняться и воспроизводиться на протяжении веков, благодаря консервации сельской культуры. Однако специфичность украинского характера существенно преобразовывается в условиях урбанистической доминанты. В тоже время, все более очевидным становится тот факт, что изменения в экономическом, правовом и социальном пространстве, растущая мультикультурность, поликонфессиональность общества ведут к разрушению привычной среды обитания, требуют постоянных изменений поведенческих стереотипов и психологической адаптации людей к происходящим переменам. Неизбежность тесного сосуществования и конкуренции культур и религий, а также необходимость постоянно избегать угрозы неоархаизации – все это требует куда более тонких настроек украинского общества, чем это было необходимо еще несколько десятилетий назад, в том числе, включающих смену складывавшихся годами, а быть может и веками, культурных кодов. И хотя культурные коды украинской нации методически разрушались на протяжении десятков и сотен лет, наибольшие изменения украинский характер претерпел за последние 10–20 лет, в эпоху глобализации.

Украинцы в своей «хате с краю» пережили и Речь Посполитую, и Российскую империю, и Советский Союз, потому что всегда видели смысл своего будущего в обретении свободы – воли и независимости, в сохранении украинской идентичности. Но сейчас, как отмечают наиболее проницательные эксперты, украинский народ близок к коллективному самоубийству – саморастворению, самоотречению, самоликвидации… Так ли это?

«Диалог.UA» приглашает Вас обсудить эти вопросы.

Свернуть

Национальный характер есть то, что некоторые люди считают несуществующим. Другие – признают его существование, но полагают, что его обсуждение ведет лишь к обвинениям в национализме или расизме. В то же время, в западной философской и психологической литературе концепт национального характера представляет огромный интерес на протяжении многих десятилетий, а в научных трудах постоянно ведется дискуссия вокруг того, существует ли такая вещь, как национальный характер, и что он означает.

Развернуть

Мнение эксперта
Другие диалоги:
Версия для печати

Ми втрачаємо наші шанси, бо не хочемо зробити крок до єдності

26 апр 2011 года

Яких змін зазнав український характер за останні 10-20 років, в епоху глобалізації? До чого все це веде?

Наших людей завжди об’єднувало почуття історичної кривди, відчуття постійних національніх поразок. І це було дуже прикре почуття, і була віра у те, що на новому витку нашої історії можна буде вийти з цієї чорної смуги.

Після поразки помаранчевої революції і після того, як її успішні результати були не використані і знецінені політиками, у мене склалося враження, що в українців з’явилося відчуття, що всі ці історичні поразки викликані саме національним характером, його особливостями. Є зневіра у те, що укранці можуть успішно давати раду самі собі, можуть самі собою успішно керувати. Так що ця зміна у національному характері спостерігається доволі виразно.

Крім того, я не думаю, що ми вийшли з головного свого клопоту, а саме – взаємного суперництва. Я би навіть сказав, що ми в черговий раз зруйнували свої історичні шанси, виявляючи якусь патологічну схильність до взаємного суперництва, – я маю на увазі, передусім, нашу керівну еліту. Це завжди було фатумом нашої історії. Ми постійно просимо у Бога: «Боже, нам єдність подай», – але самі зробити крок до цієї єдності не хочемо. І, відповідно, втрачаємо наші шанси. Отож, у цьому сенсі ми свого завдання, поставленного Богом, ще не виконали.


А стосовно змін українського характеру під впливом глобалізації?

Ми втратили моральний вимір – для мене це є головна зміна, яка відбулась. Зникло розуміння, що таке добро, а що – зло. Щезло відчуття, що вгорі, а що – внизу. Проте я дуже сподіваюся, що це все-таки наша реакція на виклики часу, а не наша нова сутність. Чи ми стали глобальною нацією? Ні. Я вважаю, що ні. Українці поодинці, звичайно ж, могли успішно вписатися в глобалізований світ, і ті, хто виїхали за кордон, – вони вписалися. Є й такі, що в Україні живуть повноцінним глобальним життям. Але як народ ми у глобалізацію ще не вписалися. Ми все ще очікуємо від світу трошки альтруїстичного розуміння наших бід і нещасть; ми й досі розраховуємо на підтримку світу, тоді як світ загалом жорстокий, і ніхто про нас дбати не буде, якщо ми не будемо дбати самі про себе.

От тої глобалізаційної залежності ми ще не усвідомили.


А до чого все це може призвести?

Те, що ми втратили надію на моральні цінності, – просто призведе до катастрофи. Утім, я хочу вірити, що не все втрачено. В історії людської цивілізації дуже часто слідом за повною моральною деградацією йшло рішуче, драматичне піднесення духу. Тобто, можливо, це взагалі закладено в природі людської психіки. Через зневіру – йти до віри, підійматися, долати цю зневіру. Я особисто надію не втрачаю, хоч і визнаю: така втрата надії і віри – це дуже небезпечно, смертельно небезпечно для людського духу.


Прийнято вважати, що українському характеру судилося зберігатися і відтворюватися протягом століть завдяки консервативності сільської культури. Чи збережеться специфічність українського характеру в умовах урбаністичної домінанти?

Період шістдесятництва засвідчив, що українська культура має потенції мінятися, ставати більш сучасною. Шістдесятництво не було феноменом сільської культури – це був феномен цілком нового, сучасного світу. В ньому не було визначального впливу сільської культури. Інша річ, що в українській культурі ми й до сьогодні маємо деякі похідні від тої моделі сільської культури, що їх ми поки що не можемо подалати, а саме – виразний наголос на етнічному походженні.

Скажімо, в історії мистецтва сучасних демократичних держав усі представники інших етносів, які діяли і працювали на території тих держав, вважаються явищем місцевої культури. Скажімо, українець Архипенко чи голландець Ван Ґоґ стали природними феноменами французького художнього мистецтва. У нас навпаки. Гоголя ми ще можемо прийняти як свого, тому що він етнічно українського походження. Але вже, скажімо, росіянин, який пише російською мовою на території України, він уже не вважається нами елементом культурного життя політичної української нації, він вже є носієм чужої російської культури.

Або, скажімо, Мойсей Фішбейн. Цього поета ми постійно називаємо єврейським поетом, наче відгороджуючи його від себе, відзначаючи, що він не є українським поетом. І це його завжди ображає, тому що, насправді, він є українським поетом, і ми повинні розширити межі свого сприйняття власної мультикультурності, а не лише опиратися на етнічний вимір. А це є наслідок тієї інерції, тієї селянської парадигми культури. Тобто, українська культура може і має потенціал, щоб вийти з цих вузьких моделей, але для цього потрібна зміна парадигми управління культурою. Ми все ще маємо (як інструмент нашої влади) радянську систему управління культурою, яка не сприяє її розвитку, а радше заморожує культуру у якихось системних виокремлених ідеологічних рамках.


Українці у своїй «хаті скраю» пережили і Річ Посполиту, і Російську імперію, і Радянський Союз, тому що завжди бачили сенс майбутнього – набуття волі і незалежності, збереження української ідентичності. Але зараз у багатьох складається враження, що український народ близький до колективного самогубства –самозречення, самоліквідації... Чи так це?

Так, на це народ зараз здатен. Він виявляє ознаки знеохоченого падіння, знеохоченої саморуйнації, але я вважаю, що це не є нова риса нашої ідентичності, а лише реакція на те, що відбувається – своєрідний післятравматичний шок.

Усім нам відомий такий феномен у психічному житті людини, коли вона, приголомшена якоюсь новиною, не реагує на якісь зовнішні подразники. Але це не означає, що це її нова набута риса. Це лише післятравматичний шок. Отже, я переконаний, що це зміниться і нація все-таки отямиться і піднесеться.


Культурні коди української нації методично ламалися протягом десятків і сотень років, чи є необхідним їхнє відновлення?

Я переконаний, що в нації справді є певні коди, які діють – усвідомлено чи неусвідомлено – упродовж усього її існування. Для мене таким промовистим і точним кодом була формула України, сформульована кирило-мефодіївцями: Україна – це камінь, який є наріжним, хоча його й відкинули будівничі. І тут, як на мене, закладена дуже цікава істина, якої ми не можемо осягнути й до сьогодні. За цим стоїть виклик, який Україна, що розміщена на терені двох цивілізацій – Західної і Східної, повинна прийняти і на нього відповісти. Бо вона органічно всмоктує в себе ознаки євроатлантичної і євроазійської цивілізацій, і це стало причиною постійних її поразок у минулому. Проте цю проблему можна вирішити саме тими нашими рисами, чи кодами, які ми досі не можемо в собі усвідомити. Бо я певен, що Бог не карає народи, – що ми маємо від Нього певні дари, якими поки що не вміємо скористатися. І наші біди від того, що ми все ще не можемо зрозуміти свою унікльність, не хочемо пізнати і прийняти свою природу, але хочемо бути чи то успішними прибалтійськими народами, чи то поляками, чи то американцями.


Від чого залежить патріотизм, нехай навіть і не національний, але територіальний?

Я певен, що патріотизм в українців є. Це дуже схематично говорити, що патріотичною є лише Галичина, але не Схід України. Я сам зустрічався з реальними простими людьми, які є носіями, без сумніву, патріотичних почуттів. Зрештою, згадаймо низку постатей: Іван Дзюба, Надія та Іван Світличні, Микола Руденко, Василь Стус – це найвищі імена, які пов’язані з патріотизмом. Але разом з тим вони всі чи то з Донеччини, чи то з Луганщини. Так що вся наша земля породжує патріотів, і навіть якщо ми бачимо перед собою якогось донеччанина, який не приймає галицьких моделей патріотизму, він все-таки відчуває себе причетним до цієї землі, на якій він живе, – до Донбасу, Донецького краю. Так що потенціал для того, щоби виростити патріотизм в українцях, є. Інша річ, що держава постійно робить все, щоби цей патріотизм викоренити, зневажити його, згасити і так далі.

Німеччина платила великі гроші, щоб поєднати дві частинки Німеччини в одній державі. Наші уряди поки що платять великі гроші для того, щоб зловживати тими регіональними відмінностями у своїх політичних інтересах, тобто настроювати одну частину країни проти іншої.


Чому Україну хоче залишити практично кожен другий? (49 % опитаних молодих людей у віці до 30 років заявили, що хочуть виїхати з України назавжди). Які наслідки це матиме?

З одно боку, це дуже негативні для України тенденції, тому що виїжджає, як правило, найдинамічніша частина суспільства, ті, хто не витримують того, що робиться в країні. І, до речі, у виїзді цієї найдинамічнішої частини зацікавлені усі деспотичні режими, зокрема усі авторитарні режими України, оскільки, виїздить уся бунтівна частина, а лишаються тільки покірні люди, які не мають іншого шансу, як тільки покірно служити цій владі. Так що це, можливо, є навіть якийсь елемент свідомої політики нашої держави. Але це також певні виклики, які стоять перед самою молоддю. Я не один раз стикався з феноменом, що молодь сприймає свою еміграцію, як спосіб покінчити з тими проблемами, що їх гнітять у житті. І молодим людям видається, що, виїхавши з України, вони переходять до безтурботного життя, до життя, яке позбавлене якихось викликів. Насправді ж, люди міняють одні проблеми на інші. Звичайно ж, деяка частина таких людей при цьому почувається нормально. Вони, які сприймають ці нові проблеми психологічно нормально і природно вливаються в нове суспільство. Але є люди, які живуть, скажімо, в Америці уже років 10–15 і які все ще не можуть адаптуватися, які все ще хотіли б повернутися до України за зручних, вигідних обставин. Тому це теж стрес для тих молодих людей, які поки що не усвідомлюють, які труднощі можуть на них там чекати.


Бесіду вела Євгенія Сизонтова

Версия для печати
Публикации автора

 

Рекомендуем к прочтению

«Земля. NET»

З 1 січня 2013 року в Україні відкриють для публічного доступу електронний Державний земельний кадастр. Старт віртуального кадастру вчора підтвердив під час презентації тестового режиму даної системи голова Державного агентства земельних ресурсів України (Держземагентство) Сергій Тимченко.

Читать далее

 

Мнения других экспертов

Марія Бурмака, співачка

Ми є. І будемо

Людмила Авескулова, президент Всеукраїнської громадської організації «Ліга Культури»

Для українців свобода і незалежність - в ряду фундаментальних прагнень і відстоювань

Максим Розумний, завідувач відділу стратегічних комунікацій Національного інституту стратегічних досліджень

Українцям потрібна не стільки національна ідея чи національна ідеологія, скільки психотерапія з приводу імперативу самовизначення

Анатолий Ручка, профессор

Падает уровень жизни – меняемся и мы вместе с ним

Юрій Макаров, журналіст, літератор

Українцям страшенно бракує спільного бачення речей і віри одне в одного

Александр Майборода, доктор исторических наук, профессор

И при Российской Империи, и в советские времена на этой земле оставался жить тот, кто сидел тихо

Тарас Возняк, головний редактор культурологічного часопису “Ї”

Люди навчаються у процесі суспільних практик бути українцями чи американцями

Роман Чайка, журналист

Хочеш бути українцем, – будь!

Олена Скоморощенко, кандидат філософських наук.

Ми знаходимося в полоні колоніальної традиції і повторюємо із року в рік усталені століттями парадигми

Олександр Вишняк, доктор соціологічних наук, директор фірми «Юкрейніан соціолоджі сервіс»

Особливості етнічного характеру склалися значно раніше, ніж національні особливості українського народу

Максим Стріха, керівник наукових програм Інституту відкритої політики, доктор фізико-математичних наук

Більшість українців ще й досі сподівається на державу

 

Другие диалоги

Украина в Европе – контуры и формат будущих взаимоотношений

Государственное управление: нужен ли «капитальный ремонт власти»?

ЕСТЬ ЛИ БУДУЩЕЕ У «ЛЕВОГО ДВИЖЕНИЯ» в УКРАИНЕ?

МИР В ВОЙНЕ или ВОЙНА В МИРУ?

НОВАЯ МЕЖДУНАРОДНАЯ СИСТЕМА БЕЗОПАСНОСТИ родится в Украине?

УКРАИНСКИЙ ПРОЕКТ – реформирование, перезагрузка, создание нового?

Будущее ТВ и Интернета – слияние, поглощение, сосуществование?

ФЕНОМЕН УКРАИНСКОГО МАЙДАНА

Поляризация общества - источник перманентной нестабильности. Найдет ли Украина социальный компромисс?

Партнерство Украина-Евросоюз: вызовы и возможности

МАЛЫЕ ГОРОДА – богатство разнообразия или бедность упадка

Права или только обязанности? (О состоянии соблюдения прав человека в Украине и мире на протяжении последних 65 лет)

Виртуальная реальность и нетократия: новые штрихи к портрету Украины

Таможня или Союз?

ДЕНЬГИ БУДУЩЕГО: валюты локальные, национальные, глобальные? Бумажные или электронные?

Кадры решают все? Или почему из Украины утекают мозги?

Мультикультурализм VS национализм

Религия в социально-политическом контексте Украины

Гуманитарная политика в Украине – а есть ли будущее?

Новый мировой экономический порядок

Рынок земли и будущее аграрной Украины

ДЕМОКРАТИИ КОНЕЦ? или ОНА ВРЕМЕННО СДАЕТ ПОЗИЦИИ?

Судьба реформ в Украине или Реформировать нереформируемое?!

20 наших лет

Будущее без будущего? или Почему Украина теряет образованное общество?

ПЕНСИОННАЯ РЕФОРМА В УКРАИНЕ: куда дует ветер перемен

20 лет независимости Украины – мифы и реалии

Поход Украины в Европу: остановка или смена курса?

Местные выборы 2010: прощание с самоуправлением?

Республика: «де-юре» или «де-факто»?

Каков капитал, таков и труд

Идеология умерла. Да здравствует новая идеология?!

Повестка дня нового Президента – стабилизация или развитие?

Соблазн и искушение диктатурой

Реформа украинского здравоохранения или ее отсутствие: причины и следствия

Выборы-2010: готова ли Украина к переменам?

Неосознанный сталкер. Или. Скрытые и явные угрозы жизни Украины и возможности их предотвращения

Новый общественный договор – быть или не быть?

КАК СПАСТИ СТРАНУ? или Приговор вынесен. Обжалованию подлежит?!

Человеческий капитал в топке экономического кризиса

Украинское общество в условиях кризиса: социальные вызовы и мистификации.

Большой договор между Украиной и Россией: от проекта влияния к проекту развития

Украинская власть: царствует, господствует или руководит?

Украина: нация для государства или государство для нации?

„Социальный капитал” и проблемы формирования гражданского общества в Украине

«Социальные мифологемы массового сознания и политическое мифотворчество»

Гражданин и власть: патерналистские и авторитарные настроения в Украине.

В зеркале украинского культурного продукта

Есть ли «свет» в конце регионального «туннеля» или кого интересуют проблемы местного самоуправления?

Национальная идея: от украинской мечты к новой парадигме развития

Досрочные выборы: политическое представление к завершению сезона

Кризис ценностей: что такое хорошо, и что такое плохо?

Реформы в экономике Украины: причины, следствия, перспективы

Информационное пространство – кривое зеркало Украинской действительности

Постсоветское поколение – здравствуй! (или некоторые подробности из жизни молодежи)

Проект Україна: українська самосвідомість і етнонаціональні трансформації

„Південний вектор” євроінтеграційної стратегії України

Феноменологія української корупції та її специфічні риси

Українській Конституції 10 років: від «однієї з найкращих в Європі» до правового хаосу

Украина в геополитических играх 2006-2025 гг. или Очередное обновление внешней политики

Яку Україну пропонують Україні чи Програми та реальні практики політичних партій України

Парламентський злам: проблеми взаємодії владних гілок

Майдан, рік по тому

Вызовы или стимулы глобализации?

Демографический кризис или последний украинец

Адміністративно-територіальна реформа – тест на ефективність нової влади

Ролевые игры: социодрама Украина – ЕС

Славянские миры: цивилизационный выбор

Повестка дня будущего президента

Новое украинское Просвещение

„Внутрішня геополітика” України.

Чи готова Україна „мислити глобально, діяти локально”?

Демократия по-украински

Какая Россия нужна Украине?

Українська національна еліта – становлення чи занепад?

Середній клас в Україні : майбутнє народжується сьогодні

Україна шукає свою ідентичність

Камо грядеши, Украина?

page generation time:0,147