В украинской системе нечего исправлять, - там все надо менять.

Евгений Чичваркин

Пользовательского поиска

Украинский характер – твердыня или разрушающаяся крепость?

Национальный характер есть то, что некоторые люди считают несуществующим. Другие – признают его существование, но полагают, что его обсуждение ведет лишь к обвинениям в национализме или расизме. В то же время, в западной философской и психологической литературе концепт национального характера представляет огромный интерес на протяжении многих десятилетий, а в научных трудах постоянно ведется дискуссия вокруг того, существует ли такая вещь, как национальный характер, и что он означает.

Открывая диалог, посвященный украинскому национальному характеру, мы хотим понять, можно ли установить значимые различия и факторы, которые могут помочь определить, как мы живем, и что ожидает нас в будущем.

Возникает большая путаница между расхожими представлениями о национальном характере наций и совокупными чертами личности. Люди часто говорят о «типичных» чертах характера разных народов: итальянцев считают эмоциональными, американцев – агрессивными, финнов – молчаливыми и так далее. Никто не отрицает существования различий между «южанами» и «северянами», «западенцями» и «схидняками». Однако здравый смысл подсказывает, что представление о национальном характере, возникшее из личного опыта, не может считаться достоверным. Кроме того, есть масса доказательств, что такие стереотипные представления часто имеют определенный перекос – этнический или ксенофобский.

От чего зависит характер наций? Определяется ли он историей, климатом, национальным богатством или его стоит рассматривать в связи с национальными ценностями и убеждениями? А может быть, те черты, которые мы считаем чертами национального характера представителя определенной нации или этноса, в действительности вытекают из характера государственного устройства и практик работы его институтов, и стоит говорить не о национальном характере, а о характере государства?

Каковы основные «маркеры»/«идентификаторы» украинского характера? Что нас отличает от жителей других стран? Как нас «вычисляют», стоит только покинуть границы Украины? Каково отношение украинцев к базовым институтам и ценностям – семья, страна, власть, образованность, прошлое и будущее? Является ли оно особенным, специфическим на фоне других стран и народов?

Принято считать, что украинскому характеру суждено было сохраняться и воспроизводиться на протяжении веков, благодаря консервации сельской культуры. Однако специфичность украинского характера существенно преобразовывается в условиях урбанистической доминанты. В тоже время, все более очевидным становится тот факт, что изменения в экономическом, правовом и социальном пространстве, растущая мультикультурность, поликонфессиональность общества ведут к разрушению привычной среды обитания, требуют постоянных изменений поведенческих стереотипов и психологической адаптации людей к происходящим переменам. Неизбежность тесного сосуществования и конкуренции культур и религий, а также необходимость постоянно избегать угрозы неоархаизации – все это требует куда более тонких настроек украинского общества, чем это было необходимо еще несколько десятилетий назад, в том числе, включающих смену складывавшихся годами, а быть может и веками, культурных кодов. И хотя культурные коды украинской нации методически разрушались на протяжении десятков и сотен лет, наибольшие изменения украинский характер претерпел за последние 10–20 лет, в эпоху глобализации.

Украинцы в своей «хате с краю» пережили и Речь Посполитую, и Российскую империю, и Советский Союз, потому что всегда видели смысл своего будущего в обретении свободы – воли и независимости, в сохранении украинской идентичности. Но сейчас, как отмечают наиболее проницательные эксперты, украинский народ близок к коллективному самоубийству – саморастворению, самоотречению, самоликвидации… Так ли это?

«Диалог.UA» приглашает Вас обсудить эти вопросы.

Свернуть

Национальный характер есть то, что некоторые люди считают несуществующим. Другие – признают его существование, но полагают, что его обсуждение ведет лишь к обвинениям в национализме или расизме. В то же время, в западной философской и психологической литературе концепт национального характера представляет огромный интерес на протяжении многих десятилетий, а в научных трудах постоянно ведется дискуссия вокруг того, существует ли такая вещь, как национальный характер, и что он означает.

Развернуть

Мнение эксперта
Другие диалоги:
Версия для печати

Українцям потрібна не стільки національна ідея чи національна ідеологія, скільки психотерапія з приводу імперативу самовизначення

27 май 2011 года

Те, що відбувається в країні останній рік-два, а це досить серйозні намагання влади провести певні реформи, які чомусь «не йдуть», піднімають питання – чому? Одна влада змінює іншу, але дещо залишається незмінним – сам народ, люди. Можливо, проблема не в характері влади, а самому національному характеру українців?

В Україні весь час влада стає опозицією, опозиція - владою, і не те є свої психологічні, ментальні, та й інституційні причини. Якщо ж брати причини ментальні, культурні та подібні до них, то спочатку треба виділити ряд чинників, що не є виключно українськими, а властиві для певного типу політичної культури. Точніше - для культури підданського типу, згідно до типології Гарольда Алмонда. Ця культура характеризується завищеними сподіваннями на владу, які, зрештою, практично ніколи не виправдовуються. Але це не заважає людям жити в очікуванні дива, якого, власне, вони від влади й вимагають. Тобто, є певні правила гри у певному типі політичної культури, і тут українська ситуація мало чим відрізняється від інших суспільств. Навіть якщо вони знаходяться в зовсім інших цивілізаційних координатах, але при цьому знаходяться на тому ж рівні політичної самоорганізації, на тому ж рівні самоусвідомлення.

Проте, існують і суто національні риси, які досліджені багатьма українськими етнопсихологами. Наприклад, характерною ознакою українця часто вважають брак раціональності у сприйнятті себе і світу, переважання емоцій, суб’єктивних чинників, небажання рахуватися з об’єктивними реаліями. Наслідком такої ментальної, чи психологічної риси стало те, що перший президент незалежної України Леонід Кравчук назвав "маємо те, що маємо". До того ж, коли поступово людина усвідомлює, що має завищені вимоги до реальності, то її поглинає все наростаючий смуток. Можливо, що це риса психологічної слабкості, та вона не така вже й страшна, бо кожен народ має свої слабкості. По відношенню до того, що ми обговорюємо, я не став би надавати цьому більшого значення.


А за якими ознаками нас відрізняють за кордоном?

Це, мабуть, питання не експертної оцінки, а швидше якогось індивідуального досвіду, котрий у кожного свій. Хоча мені відомі деякі уявлення, що українці з росіянами за іміджем на певному етапі розійшлись. Всі радянські люди були схожі, але тепер все ж сталося розшарування. Що відрізняє українця? Скоріше за все, це дуже низький рівень агресії і самовпевненості. Взагалі, про себе говорити важко, бо погано видно. А от у росіян можна помітити деяку претензійність. Росіянин хоче бути визначним як на побутовому, так і на глобальному рівні. Натомість, українець має виразну скромність, хоча йому не вистачає певної делікатності і тонкості сприйняття ситуації, що характерно для більшості європейців. Адже в них інші соціальні й культурні умови, інші традиції. Можливо, ми знаходимось у перехідному стані.

Можна трохи сказати про те, що властиво українцям з давніх давен. Що українців завжди вирізняє - то це побутова метикуватість, здатність пристосуватись, бажання добре влаштуватись. І ще є одна цікава риса, яка на сто відсотків відрізняє нас від росіян, та й від багатьох європейців, - українці не збираються в групи за національною ознакою. Вони намагаються дистанціюватися один від одного і об’єднатися з тим, з ким на даний момент вигідніше чи комфортніше. А росіяни за кордоном частіше гуртуються; вони колективісти, тоді як українці - індивідуалісти. Хоча й цю рису я не виділяв би як суто українську хоча б тому, що вона більше притаманна мешканцям центральної України, тоді як донеччани й галичани тягнуться один до одного, утворюють свої внутрішні комунікації, і таким чином влаштовують свої справи.


А чи відображається це на політичній культурі?

Очевидно, що так. Це накладає великий відбиток на політику, причому в двох вимірах. З одного боку, це впливає на нашу еліту, на те, як відбувається її кланова структуризація. З іншого боку, ці ж фактори впливають на вподобання і очікування пасивних суб’єктів політики: виборців, глядачів ток-шоу, і таких інших.

Наприклад, добре помітно, що наші виборці чи якась аудиторія дуже рідко одностайно пристають на бік тієї чи іншої однієї позиції. Якщо не йдеться про однозначно зрозумілі ситуації, як "добро і зло", "добре - погано", чи щось подібне. Коли є індивідуальний вибір, то українці намагаються розташуватись по всьому спектру позицій, як то кажуть - кожен Іван має свій план. Немає потягу до одностайності, як у росіян - ті бояться, часом, виділитися чи сказати щось не те.


Ви сказали про територіальні, горизонтальні розбіжності, на яких звикли грати політики. А що можна сказати про вертикальні розбіжності, тобто між правлячим класом і народом?

По-перше - подібні розбіжності не лише закономірні і виправдані, а, мабуть, і закорінені в колективних архетипах. Вся світова історія показала, що дуже часто клас панівний і клас посполитий належали не стільки до різних соціальних груп, а взагалі до різних етносів. Відповідно, вони мали різні етичні і психологічні властивості. Перехід з одного класу в інший супроводжується великою ломкою стереотипів і набуттям іншої ідентичності.


Тому багато тих, хто став депутатом, одразу міняють дружин?

Ну, це ідентичність особистісна. То в них як у ракети-носія - перша ступінь відпадає, потім друга… Можна по різному це тлумачити, та для когось воно в тому ж ряду, де міняють квартиру на котедж, "Опель" на "Бентлі". Коли ж такий консьюмеризм в людині переважає, то все піддається переоцінці. Перехід до статусу вищого політичного класу може змінити й ставлення до базових життєвих реалій, до функцій сім’ї, ролі ворогів і друзів. Це один з аспектів переходу.

Інший аспект, у контексті нашої розмови, може полягати у певній відмові від індивідуалізму, адже потрапивши до класу політиків необхідно грати в командну гру. Треба, звичайно, засвоїти правила цієї гри. А вони склалися стихійно, відповідно до того, з кого утворилася еліта: з партійно-комсомольської номенклатури та кримінально-бізнесового середовища. І хто не відповідає вимогам цієї матриці, той до еліти не потрапить.


Питання не нове, воно майже «вічне» і все ж: хто ближчий до нас за ментальністю, куди нам рухатись?

Мене багато разів питали про національну ідею, так що в решті решт я сформулював задовільну для себе відповідь. На мою думку, українцям потрібна не стільки національна ідея чи національна ідеологія, скільки якась психотерапія з приводу цього імперативу самовизначення. Не треба заганяти себе в ті ситуації, з яких завідомо немає виходу. Ні конструктивного, ні продуктивного, ні креативного. Коли з’явиться національна ідея - будемо радіти, а поки що треба виходити з того, що є. Українська ідентичність ще не сформована.

Нещодавно в Криму відбулася конференція, де я показував саме недоліки і виклики цієї недоформованої ідентичності. І там виникало питання, саме з боку російських науковців, про те, чи не варто Україні в такій ситуації приєднатися до такої цивілізаційності, де їй буде комфортно. Я заперечив доцільність такого кроку, і поясню вам чому.

Пострадянська, а точніше - москвоцентрична ідентичність, яка зараз формується посиленими пропагандистськими засобами, має своїм цементуючим чинником параноїдальний синдром. Одна з ключових тез цієї ідентичності (яка не афішується, але лежить в основі) - "нам треба бути разом, або ми пропадемо". Нібито навколо нас вороги, що так і хочуть нас утискати, ображати нашу велич і нашу гідність; навіть повстання в Північній Африці єдино має замету обмеження російського впливу на Ближньому Сході. Але якщо Україна прийме це саме так, то вона повернеться туди, звідки вийшла. Вона повернеться до синдрому тотальної змови, тотального ворожого оточення. А ми не отримуємо від цього ніякого драйву, ніякої енергії. Росіяни тут якось заряджаються, стають експансивнішими, мобілізуються всередині. А в нас це викликає лише депресію і відчуття безвихідності.

Тому мені здається, що в сьогоднішньому статусі українці мають значно цінніший набуток - можливість бути відкритими для світу та інтегруватися в нього без зайвих застережень і комплексів. Нам потрібна така форма інтеграції, що не приведе до обмежень і недобрих психологічних наслідків. Тоді буде про що говорити.

Стосовно євроатлантичної інтеграції. Вона мало що дає нам в плані реальних цінностей, бо вона є здебільшого фасадною, імітаційною і не зачіпає глибокі шари суспільної свідомості. Але вона дає інші правила гри, які саме зараз для нас можуть бути значно важливішими. Ці правила несуть на собі вищий, ніж ми маємо, рівень раціональності і справедливості. Якщо ми їх засвоїмо, навчимося жити за цими правилами, то в Євросоюз, з його проблемами, можна буде і не вступати.


Бесіду вів Андрій Маклаков

Версия для печати
Публикации автора

 

Рекомендуем к прочтению

Опасность распространения прав человека

Если бы права человека были валютой, их курс сегодня оказался бы в состоянии свободного падения в силу инфляции многочисленных правозащитных договоров и необязательных международных инструментов, принятых за последние десятилетия самыми разными организациями. Сегодня на эту валюту можно, скорее, купить страховку для диктатур, нежели защиту для граждан. Права человека, некогда вознесенные на пьедестал основных принципов человеческой свободы и достоинства, сегодня могут быть чем угодно – от права на международную солидарность до права на мир.

Читать далее

 

Мнения других экспертов

Марія Бурмака, співачка

Ми є. І будемо

Людмила Авескулова, президент Всеукраїнської громадської організації «Ліга Культури»

Для українців свобода і незалежність - в ряду фундаментальних прагнень і відстоювань

Анатолий Ручка, профессор

Падает уровень жизни – меняемся и мы вместе с ним

Юрій Макаров, журналіст, літератор

Українцям страшенно бракує спільного бачення речей і віри одне в одного

Александр Майборода, доктор исторических наук, профессор

И при Российской Империи, и в советские времена на этой земле оставался жить тот, кто сидел тихо

Тарас Возняк, головний редактор культурологічного часопису “Ї”

Люди навчаються у процесі суспільних практик бути українцями чи американцями

Роман Чайка, журналист

Хочеш бути українцем, – будь!

Мирослав Маринович, віце-ректор Українського католицького університету

Ми втрачаємо наші шанси, бо не хочемо зробити крок до єдності

Олена Скоморощенко, кандидат філософських наук.

Ми знаходимося в полоні колоніальної традиції і повторюємо із року в рік усталені століттями парадигми

Олександр Вишняк, доктор соціологічних наук, директор фірми «Юкрейніан соціолоджі сервіс»

Особливості етнічного характеру склалися значно раніше, ніж національні особливості українського народу

Максим Стріха, керівник наукових програм Інституту відкритої політики, доктор фізико-математичних наук

Більшість українців ще й досі сподівається на державу

 

Другие диалоги

Украина в Европе – контуры и формат будущих взаимоотношений

Государственное управление: нужен ли «капитальный ремонт власти»?

ЕСТЬ ЛИ БУДУЩЕЕ У «ЛЕВОГО ДВИЖЕНИЯ» в УКРАИНЕ?

МИР В ВОЙНЕ или ВОЙНА В МИРУ?

НОВАЯ МЕЖДУНАРОДНАЯ СИСТЕМА БЕЗОПАСНОСТИ родится в Украине?

УКРАИНСКИЙ ПРОЕКТ – реформирование, перезагрузка, создание нового?

Будущее ТВ и Интернета – слияние, поглощение, сосуществование?

ФЕНОМЕН УКРАИНСКОГО МАЙДАНА

Поляризация общества - источник перманентной нестабильности. Найдет ли Украина социальный компромисс?

Партнерство Украина-Евросоюз: вызовы и возможности

МАЛЫЕ ГОРОДА – богатство разнообразия или бедность упадка

Права или только обязанности? (О состоянии соблюдения прав человека в Украине и мире на протяжении последних 65 лет)

Виртуальная реальность и нетократия: новые штрихи к портрету Украины

Таможня или Союз?

ДЕНЬГИ БУДУЩЕГО: валюты локальные, национальные, глобальные? Бумажные или электронные?

Кадры решают все? Или почему из Украины утекают мозги?

Мультикультурализм VS национализм

Религия в социально-политическом контексте Украины

Гуманитарная политика в Украине – а есть ли будущее?

Новый мировой экономический порядок

Рынок земли и будущее аграрной Украины

ДЕМОКРАТИИ КОНЕЦ? или ОНА ВРЕМЕННО СДАЕТ ПОЗИЦИИ?

Судьба реформ в Украине или Реформировать нереформируемое?!

20 наших лет

Будущее без будущего? или Почему Украина теряет образованное общество?

ПЕНСИОННАЯ РЕФОРМА В УКРАИНЕ: куда дует ветер перемен

20 лет независимости Украины – мифы и реалии

Поход Украины в Европу: остановка или смена курса?

Местные выборы 2010: прощание с самоуправлением?

Республика: «де-юре» или «де-факто»?

Каков капитал, таков и труд

Идеология умерла. Да здравствует новая идеология?!

Повестка дня нового Президента – стабилизация или развитие?

Соблазн и искушение диктатурой

Реформа украинского здравоохранения или ее отсутствие: причины и следствия

Выборы-2010: готова ли Украина к переменам?

Неосознанный сталкер. Или. Скрытые и явные угрозы жизни Украины и возможности их предотвращения

Новый общественный договор – быть или не быть?

КАК СПАСТИ СТРАНУ? или Приговор вынесен. Обжалованию подлежит?!

Человеческий капитал в топке экономического кризиса

Украинское общество в условиях кризиса: социальные вызовы и мистификации.

Большой договор между Украиной и Россией: от проекта влияния к проекту развития

Украинская власть: царствует, господствует или руководит?

Украина: нация для государства или государство для нации?

„Социальный капитал” и проблемы формирования гражданского общества в Украине

«Социальные мифологемы массового сознания и политическое мифотворчество»

Гражданин и власть: патерналистские и авторитарные настроения в Украине.

В зеркале украинского культурного продукта

Есть ли «свет» в конце регионального «туннеля» или кого интересуют проблемы местного самоуправления?

Национальная идея: от украинской мечты к новой парадигме развития

Досрочные выборы: политическое представление к завершению сезона

Кризис ценностей: что такое хорошо, и что такое плохо?

Реформы в экономике Украины: причины, следствия, перспективы

Информационное пространство – кривое зеркало Украинской действительности

Постсоветское поколение – здравствуй! (или некоторые подробности из жизни молодежи)

Проект Україна: українська самосвідомість і етнонаціональні трансформації

„Південний вектор” євроінтеграційної стратегії України

Феноменологія української корупції та її специфічні риси

Українській Конституції 10 років: від «однієї з найкращих в Європі» до правового хаосу

Украина в геополитических играх 2006-2025 гг. или Очередное обновление внешней политики

Яку Україну пропонують Україні чи Програми та реальні практики політичних партій України

Парламентський злам: проблеми взаємодії владних гілок

Майдан, рік по тому

Вызовы или стимулы глобализации?

Демографический кризис или последний украинец

Адміністративно-територіальна реформа – тест на ефективність нової влади

Ролевые игры: социодрама Украина – ЕС

Славянские миры: цивилизационный выбор

Повестка дня будущего президента

Новое украинское Просвещение

„Внутрішня геополітика” України.

Чи готова Україна „мислити глобально, діяти локально”?

Демократия по-украински

Какая Россия нужна Украине?

Українська національна еліта – становлення чи занепад?

Середній клас в Україні : майбутнє народжується сьогодні

Україна шукає свою ідентичність

Камо грядеши, Украина?

page generation time:0,181